Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 21 страниц)

╢враз╕йський степ в ц╕лому б╕льш продуктивний ╕ б╕льш вологий в зах╕дн╕й його частин╕. Тому на протяз╕ в╕домо╖ нам ╕стор╕╖ спостер╕гався ц╕лком визначений зах╕дний вектор м╕грац╕╖ кочовик╕в, що супроводжувався конфл╕ктами ╕ в╕йнами. За ск╕фами, що жили на нин╕шн╕х укра╖нських землях б╕льш як тисячол╕ття, прийшли сармати (вторгнення 280 – 260 роки до н. е.), пот╕м хунну вирвались в Великий степ з Внутр╕шньо╖ Аз╕╖, проклавши дорогу через хребет Тарбагатай, що до того часу стримував це переповнене кип'яче джерело кочових народ╕в. Дорогою вони п╕дгребли тюркськ╕, сх╕дно-сарматськ╕ ╕ угорськ╕ народи, ╕ вже в вигляд╕ нового етносу – гун╕в, прокотилися ╢вропою. Цей потужний популяц╕йний тиск спричинив Велике переселення народ╕в, що привело до краху Римсько╖ ╕мпер╕╖ ╕ початку ╕стор╕╖ ново╖ середньов╕чно╖ ╢вропи. Щодо печен╕г╕в, як╕ в к╕нц╕ 9 стол╕ття перейшли Волгу ╕ поступово заполонили ╢вропейську частину степу аж до гирла Дунаю, то ╕снують ╕сторичн╕ данн╕, що цей рух був пов'язаний власне з прогресуючим пересиханням степу м╕ж Касп╕╓м ╕ Аралом, де кочували печен╕ги. На початку XI ст. знову-таки з╕ сходу прийшли половц╕ (кипчаки). Судячи з усього, в цьому випадку причиною вторгнення також стало перенаселення, бо половц╕в вистачило, щоб зайняли територ╕ю в╕д ╤ртиша до низов'я Дунаю. Б╕льше того, на п╕вн╕чних ареалах свого розповсюдження половц╕ були вимушен╕ вести нап╕вос╕лий спос╕б життя з загот╕влею корм╕в на зиму ╕ зим╕вниками для худоби. Заразом половц╕ «вдавили» плем'я торк╕в в Русь, де вони поступово злились з п╕вденно-руським етносом ╕ стали важливим чинником етногенезу укра╖нц╕в. Власне, перенаселення, пов'язане з посухами на територ╕╖ Монгол╕╖ в XII стол╕тт╕ стало причиною руху монгол╕в на зах╕д. Половц╕ п╕зн╕ше «вписалися» в Золоту Орду ╕ започаткували етногенез багатьох тюркських народ╕в.

Демограф╕чний фактор став основним в створенн╕ умов ╕ передумов творення укра╖нського етносу. Мова йде про "темн╕ в╕ки", що не залишили документальних св╕дчень стосовно тих район╕в, де утворювалось укра╖нство – на протяз╕ в╕д монгольсько╖ навали (1240 р╕к) до к╕нця XV стол╕ття, коли почалися агресивн╕ наб╕ги з боку кримського ханства. П╕сля того, як монгольська навала "п╕дгребла" б╕льш╕сть кочових половц╕в, в Дикому пол╕ настала в╕дносна пустка. Першу спробу створити незалежну в╕д Золото╖ Орди державу в п╕вн╕чному причорномор'╖ робив беклярбек Ногай, починаючи з 1270 року, але близько 1300 року в╕н був розбитий ханом Золото╖ Орди, Токтою. Невдовз╕ в Криму ╕ степах Тавр╕╖ людська популяц╕я була в╕дкинута приблизно на стол╕ття назад, в результат╕ страшно╖ для ╢враз╕╖ под╕╖ – в 1320 роц╕ в пустел╕ Гоб╕ почалася еп╕дем╕я чуми – чорно╖ смерт╕, яка докотилася до Криму 1346 року ╕ викосила близько 100 тисяч людей. На п╕вн╕чну Русь чума прийшла довгим шляхом через ╢вропу, спочатку до Пскова аж в 1352 роц╕, що ще раз п╕дтверджу╓ в╕дсутн╕сть зв'язк╕в Рус╕ ╕ Криму в цей пер╕од. В наступному 1353 роц╕ вона охопила Москву, ╕ почала опускатись вниз на Смоленськ, С╕верщину, Ки╖вщину ╕, як пишуть, «нарешт╕ спустившись на п╕вдень, щезла в Дикому пол╕». А щезнути вона могла т╕льки при одн╕й умов╕ – в╕дсутност╕, або недостатньо висок╕й густот╕ населення. Таким чином, спочатку монгольська навала, а пот╕м еп╕дем╕я чуми створили умови для формування укра╖нського етносу практично «з нуля», на безмежних незаселених землях, на протяз╕ б╕льш як двох стол╕ть. ╤ там в╕дбулися контакти рус╕в з кочовиками, що надало в╕дпов╕дно╖ специф╕ки процесу цього формування. Початок агресивних наб╕г╕в кримських татар ╕ кочових ногайц╕в в к╕нц╕ XV стол╕ття напевно був пов'язаний з перенаселенням в Кримському ханств╕, особливо серед ногайц╕в, так що граб╕жницьк╕ наб╕ги стали формою вдосконалення технолог╕╖ виживання. (Така форма в╕дносин м╕ж землеробами ╕ кочовиками просл╕дкову╓ться на протяз╕ ус╕╓╖ ╕стор╕╖. Зг╕дно досл╕джень М.М. Крад╕на, в доступн╕й ╕стор╖╖ спостер╕га╓ться висока кореляц╕я в час╕ м╕ж граб╕жницькими наб╕гами кочовик╕в ╕ кл╕матичними стресами, як╕ завдають збитк╕в ╖хн╕м харчовим ресурсам). Разом з тим необх╕дно п╕дкреслити, що коли технолог╕я виживання за рахунок наб╕г╕в ста╓ соц╕альною нормою, то вона вже функц╕ону╓ сама по соб╕, незалежно в╕д наявност╕ демограф╕чного тиску (явище ╕нерц╕╖ ментальност╕, орган╕зац╕╖ ╕ технолог╕╖). Це п╕дтверджу╓ться перш за все дуже довгою ╕ добре документованою ╕стор╕╓ю стосунк╕в Китаю з сус╕дн╕ми кочовими племенами (такими як сяньб╕, хунну, уйгури, монголи та ряд ╕нших). Такий спос╕б життя кочовик╕в форму╓ агресивно-паразитичний вектор розвитку, який врешт╕-решт ста╓ згубним для кочового народу.

Перенаселення Пол╕сся, С╕верщини, верхньо╖ наддн╕прянщини обмежен╕сть земельних ресурс╕в, в╕дсутн╕сть еп╕дем╕й ╕ геноцид╕в, а також плодовит╕сть ж╕нок, споводували демограф╕чний тиск, спрямований на п╕вдень, в Дике поле, на сх╕д в Слобожанщину, на п╕вденний зах╕д, в Брацлавщину. Цей тиск призв╕в до дуже швидко╖ в ╕сторичному масштаб╕ колон╕зац╕╖ нових земель, нав╕ть не зважаючи на те, що значна к╕льк╕сть населення (за р╕зними оц╕нками, в╕д 1-го до 3-х м╕льйон╕в) була захоплена п╕д час наб╕г╕в кримських татар, вивезена до Криму ╕ значною м╕рою дал╕, в Туреччину. (М╕ж ╕ншим, асим╕ляц╕я то╖ частини полонених, що залишилася в Криму, призвела до значних зм╕н генофонду кримських татар – вони стали приблизно наполовину укра╖нцями в генетичному сенс╕. Зокрема, це досить пом╕тно нав╕ть в зовн╕шн╕х рисах б╕льшост╕ кримських татар, серед яких залишилось в╕дносно мало облич яскраво вираженого сх╕дного типу). В свою чергу, продуктивн╕сть нових осво╓них земель споводувала новий демограф╕чний ╕мпульс ╕ укра╖нство поширилось не т╕льки в межах нин╕шньо╖ територ╕╖ Укра╖ни, а й дал╕ на сх╕д, в рег╕они родючих земель, на службу до царя, в москал╕, на в╕льн╕ земл╕ не╕сходимо╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ аж до Далекого сходу. Демограф╕чний вибух, що стався в ╕мпер╕╖ п╕сля в╕дм╕ни кр╕посного права в 1861 роц╕ створив в╕дпов╕дний демограф╕чний тиск, що прив╕в до селянських повстань 1902 року, став одною з причин революц╕╖ 1905 року, масово╖ м╕грац╕╖ селян в пер╕од аграрно╖ реформи П. Столип╕на. Так само на Зах╕дн╕й Укра╖н╕, як ╕ взагал╕ по вс╕й ╢вроп╕ формувалася хвиля переселення в Новий св╕т – в Америку. (Надлишок робочо╖ сили на Укра╖н╕ в 1890-х роках перевищував 60% в╕д усього населення. В 1914 роц╕ на Далекому Сход╕ ╕мпер╕╖ вже проживало близько 2 млн. укра╖нц╕в – вдв╕ч╕ б╕льше н╕ж рос╕ян).

Необх╕дно п╕дкреслити одну важливу деталь, пов'язану з м╕грац╕ями населення. Якщо дозволяють умови, переселенц╕ шукають м╕сця нового проживання в в╕дпов╕дност╕ до традиц╕йних, добре знаних природних умов ╕ технолог╕й. ╤нод╕ ╖м вда╓ться пристосувати сво╖ технолог╕╖ до нових природно-кл╕матичних умов. Наприклад переселенц╕ з району В╕тки ╕ Стародуба – старов╕ри, що були депортован╕ рос╕йською владою в пер╕од з 1735 по 1795 р. в Забайкалля, так зван╕, с╕мейсьск╕, змогли принести ╕ адаптувати на нових землях високу землеробську культуру С╕верщини. Вони створили потужний осередок землеробства там, де буряти споконв╕ку займались тваринництвом, ╕ землеробський характер ╖х побуту, тягл╕сть традиц╕й допомогли зберегти свою етн╕чну ╕дентичн╕сть ╕ культуру. (Щоправда, по ц╕й культур╕ наче катком прокотився б╕льшовизм, що знищив вс╕ до одно╖ старообрядницьк╕ общини ╕ храми). Але, коли традиц╕╖ ╕ технолог╕╖ перенести в нов╕ умови неможливо, то культура переселенц╕в втрача╓ться, а разом з нею втрача╓ться етн╕чна ╕дентичн╕сть, народ нав╕ть високо╖ культури асим╕лю╓ в середовищ╕ автохтонного народу, що ма╓ технолог╕╖ ╕ традиц╕╖, як╕ в╕дпов╕дають даним природно-кл╕матичним особливостям. Таким чином щезли переселенц╕-скандинави в Гренланд╕╖, де внасл╕док похолодання стало неможливим землеробство ╕ скотарство, так само не змогли закр╕питись ╕ розширитись переселенц╕-рос╕яни в п╕вн╕чних рег╕онах Аз╕╖ (серед них, так зван╕, затундрен╕ селяни, ╕нд╕г╕рщики, походчани, якутяни ╕ багато ╕нших). В той же час помори, як╕ змогли пристосуватись до специф╕чних умов п╕вноч╕, фактично являються представниками нового етносу, бо вони сутт╓во в╕др╕зняються в╕д рос╕ян середньо╖ полоси культурою, ментальн╕стю ╕ мовою. (Характерно, що намагання помор╕в акцентувати свою окрем╕шн╕сть розц╕ню╓ться владою як прояв «поморського нац╕онал╕зму» ╕ пересл╕ду╓ться).

Зм╕на характеру матер╕ально╖ культури поступово приводить до в╕дпов╕дних зм╕н культури духовно╖, причому ментальн╕сть у цьому процес╕ в╕д╕гра╓ роль ╕нерц╕йного фактора. Людина, що ментально сформувалась, як кочовик або хл╕бороб, ментально залишиться кочовиком або хл╕боробом, незважаючи на нов╕ обставини життя, що змушують ╖╖ зм╕нити характер д╕яльност╕. Зм╕на ментальност╕ почнеться лише в наступному покол╕нн╕. ╤ цей процес перебудови, якщо в╕н не п╕дсилений якимсь соц╕альним потряс╕нням, може тривати дуже довго. В цьому явищ╕ проявля╓ себе ефект, так звано╖, ╕сторично╖ етнокультурно╖ пам'ят╕ – духовних традиц╕й ╕ м╕фолог╕╖ далеких предк╕в, що продовжують жити в сьогоденн╕, як ╕сторичне в╕длуння, але за певних обставин це в╕длуння може створювати резонанс в душах сучасник╕в ╕ вдихати життя в т╕н╕ забутих предк╕в. Наведу одну цитату, яка наочно ╕люстру╓ ╕нерц╕йн╕сть ментальност╕: "Наследие крепостничества – долгосрочный, растянутый во времени социальный фон. Спустя десятилетия после освобождения крестьян его следы очевидны в экономической жизни, быте, политике. И сегодня, сопоставляя карту итогов выборов 1993 года, выделяя регионы поддержки рыночных реформ, с удивлением обнаруживаешь бросающиеся в глаза совпадения с картой расселения, не знавшего крепостничества черносошного крестьянства". (╢.Т. Гайдар, Государство и эволюция. 1994 р.). П╕сля 130 рок╕в вол╕ рабська душа продовжу╓ пам'ятати тверду руку «господаря», мр╕╓ про нового Стал╕на ╕ соц╕альну захищен╕сть зам╕сть вол╕.

Зниження демограф╕чного тиску може в╕дбуватись не т╕льки за рахунок м╕грац╕й, але також як результат в╕дпов╕дно╖ державно╖ пол╕тики "розширення житт╓вого простору", або – колон╕зац╕╖. Як рос╕йська, так ╕ польська ╕стор╕ограф╕я акценту╓ цив╕л╕заторську, культрегерську ("культурний плуг") функц╕ю метропол╕й щодо Укра╖ни, ╕гноруючи при цьому колон╕заторську – встановлення нових, не властивих Укра╖н╕ форм сусп╕льних в╕дношень, нац╕ональний, мовний ╕ рел╕г╕йний тиск, не говорячи вже про пряму експлуатац╕ю населення. Основний механ╕зм колон╕зац╕╖ полягав в поступовому перетворенн╕ укра╖нсько╖ ел╕ти в польську шляхту (чи рос╕йське дворянство), а посполитого населення – в раб╕в. Оце й був культурний ╕деал. (Поляки до цього часу люблять розпов╕дати, що польським шляхетським вольностям заздрила уся ╢вропа, але не люблять говорити, якою ц╕ною досягалися т╕ вольност╕). В сво╖й основн╕й мас╕, як поляки, так ╕ рос╕яни розглядають укра╖нськ╕ земл╕, як сво╖ "р╕дн╕", в╕дпов╕дно укра╖нц╕в – трохи нижчим р╕зновидом "свого" народу, а вс╕ проблеми, що виникали на цих землях – внутр╕шн╕ми проблемами Польщ╕ чи Рос╕╖. А значить мова про колон╕зац╕ю ╓ недоречна. (Типовий приклад – повстання Хмельницького традиц╕йна польська ╕стор╕ограф╕я тракту╓ як внутр╕шн╕й конфл╕кт одного народу, а Конотопська битва ╕ зараз розгляда╓ться в Рос╕╖, як еп╕зод рос╕йсько-польсько╖ в╕йни, бо аж н╕як не могло бути в╕йни з Укра╖ною – "сво╖м" народом). Разом з тим, ще в робот╕ Петра Грабовського (Piotr Grabowski), що вийшла в 1596 роц╕ п╕д характерною назвою Polska ni?na albo osada polska (Нижня Польща або польськ╕ поселення) ╕ яка напевно в╕дображала настро╖ певно╖ частини польсько╖ людност╕, прямо йде мова про план майбутньо╖ колон╕зац╕╖, так званого, Низу – п╕вденних, земель Рус╕, де вже на той час ╕снувала перв╕сна Укра╖на. (Терм╕н osada мав також значення сучасного слова колон╕я, але Грабовський вжива╓ також однозначний латинський терм╕н Coloniae. Вт╕м, сучасн╕ польськ╕ ╕сторики в б╕льшост╕ визнають колон╕альний характер польського панування на Укра╖н╕, чого не скажеш про представник╕в Рос╕╖). Що стосу╓ться Рос╕╖, то тут все набагато прост╕ше – тотожн╕сть назв: Ки╖вська Русь, Володимиро-Суздальська Русь, Московська Русь, Ки╖в – «мать городов русских» – не залишають жодних сумн╕в╕в щодо «прав» на п╕вденноруськ╕ земл╕. Земля ста╓ найб╕льшою ц╕нн╕стю, по м╕р╕ зменшення к╕лькост╕ в╕льно╖ земл╕. ╢вропа, де починаючи з Середньов╕ччя демограф╕чна проблема стояла дуже гостро, перебувала в пост╕йних конфл╕ктах, коли за землю готов╕ були платити будь-як╕ людськ╕ жертви – людина н╕що пор╕вняно з землею, бо людина в╕дтворю╓ться, а земля залиша╓ться незм╕нною в в╕ках.

Потужний феномен вза╓мод╕╖ укра╖нського ╕ польського етнос╕в в╕дбувався також зовс╕м недавно, в к╕нц╕ XIX стол╕ття. Цей феномен демонстру╓ вза╓мод╕ю процес╕в, що проходять в р╕зних вим╕рах – популяц╕йному, орган╕зац╕йному ╕ ментальному. Мова йде про так зван╕, "польськ╕" губерн╕╖ Укра╖ни – Волинську, Под╕льську ╕ Ки╖вську (кр╕м м╕ста Ки╓ва), як╕ ув╕йшли до складу Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ п╕сля анекс╕╖ частини Реч╕ Посполито╖ в к╕нц╕ XVIII ст. Населення цих губерн╕й складало близько 3,4 млн. на 1800 р╕к з них на долю шляхти приходилось 240 тисяч, або близько 7% популяц╕╖, яка на той час була виключно польська (зг╕дно ╖╖ само╕дентиф╕кац╕╖, а не походженню). В подальшому ця величина продовжувала неухильно зростати ╕ незабаром перевищила 10%. (Я користуюсь даними з ╜рунтовних роб╕т Дан╕еля Бовуа, присвячених ╕стор╕╖ цього рег╕ону час╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖). Зг╕дно оц╕нок Н. Яковенко, доля шляхти на 1640 р╕к складала всього 2 – 2, 7% в цьому ж рег╕он╕. Таке в╕дносно швидке зростання шляхетсько╖ популяц╕╖ на Укра╖н╕ поясню╓ться просто – досить в╕дм╕нними соц╕альними умовами, в яких перебувало укра╖нське селянство ╕ шляхта. (Не треба також в╕дкидати фактор наявност╕ селян-вт╕кач╕в на л╕вобережжя ╕ на земл╕ С╕ч╕). Так звана "шляхетська демократ╕я" Польщ╕ визнавала шляхетськ╕ права лише за походженням, незалежно в╕д майнового стану ╕ не мала механ╕зму ╕нкорпорац╕╖ зб╕дн╕ло╖ шляхти до класу (стану) селян. Значна частина б╕дно╖ шляхти брала над╕ли земл╕ у багатих землевласник╕в ╕ виплачували ╖м так званий, чинш, тобто певну форму орендно╖ плати, досить невелико╖. Ця група шляхти мала назву, чиншова шляхта, або чиншовики. (Були також ╕нш╕ групи шляхти, що волод╕ли невеликими земельними д╕лянками). Це був досить ун╕кальний вар╕ант сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ел╕ти, що не супроводжувався п╕двищенням внутр╕шнього тиску саме завдяки в╕дпов╕дн╕й, демократичн╕й ментальност╕ шляхти. (Саме цей фактор не врахову╓ структурно-демограф╕чна теор╕я). Ситуац╕я радикально зм╕нилася п╕сля анекс╕╖ цих земель до складу Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, де статус дворянина автоматично над╕ляв його функц╕╓ю слуги (чи нав╕ть раба) царя в обм╕н на право волод╕ння землею ╕ селянами-кр╕паками.

Все це стало причиною "головно╖ бол╕" для ╕мперського уряду, який не знав що робити з такою к╕льк╕стю нових "дворян", що з'явились в ╕мпер╕╖. Тож майже в╕дразу розроблялись плани "упорядкування" стан╕в, перш за все класичними ╕мперськими методами, типу масового переселення людей на широк╕ простори Зауралля. (Окр╕м Платона Зубова особливо в╕дзначився в цьому сенс╕ "п╕╖т сонцелико╖ Фел╕ц╕╖", Гаврило Держав╕н, який складав плани переселення не т╕льки польсько╖ шляхти, але ╕ ╓вре╖в, як╕ влилися в ╕мпер╕ю разом з поляками). Дякувати богу, досв╕д переселення народ╕в на той час у ╕мпер╕╖ вже був. Звичайно, планувати прост╕ше н╕ж реал╕зовувати план, бо на в╕дм╕ну в╕д ногайц╕в чи черкес╕в, шляхта була "розмазана" в сусп╕льств╕ ╕ потр╕бно було спочатку скласти списки, тобто провести велику бюрократичну роботу по сепарац╕╖, ╕ власне ця робота, що тривала б╕льш як п╕встол╕ття, при цьому супроводжувалась двома повстаннями шляхти (1831 ╕ 1863 року) ╕ потонула в масах папер╕в, указ╕в, обговорень ╕ постанов, позбавила шляхту в╕д небезпеки стати жертвою б╕льш радикальних д╕й, хоча частково переселення все ж в╕дбувалися. Разом з тим, п╕д час виконання програми Вериф╕кац╕╖ шляхти (1832 – 1852 р.) було позбавлено шляхетства 340 тис. ос╕б, як╕ в 1866 роц╕ були зр╕внян╕ з селянами ╕ б╕льш╕сть з них поступово укра╖н╕зувалось в селянському середовищ╕, а також внасл╕док загального тиску на вс╕ прояви польськост╕, перш за все на католицизм ╕ осв╕ту на польськ╕й мов╕. На жаль, б╕льш╕сть чиншово╖ шляхти про╕гнорувала вериф╕кац╕ю, що стало причиною подальшо╖ трагед╕╖.

Оск╕льки чиншова шляхта не була прир╕вняна до селян, то п╕д час селянсько╖ реформи 1861 року про них, так би мовити, "забули", ╕ вони не отримали над╕л╕в земл╕. З настанням кап╕тал╕стичних в╕дносин багат╕ землевласники почали виганяти чиншовик╕в з╕ сво╖х земель, бо виникали б╕льш прибутков╕ форми ╖х використання. В черговий раз матер╕альний ╕нтерес взяв верх над нац╕онально-культурними зв'язками – нов╕ часи почали породжувати нову ментальн╕сть. Особливо гостра ситуац╕я виникала в випадках переходу прав власност╕ на землю до рос╕йських пом╕щик╕в, що стимулювалось ╕ п╕дтримувалось центральною владою. Це була трагед╕я велико╖ соц╕ально╖ групи населення – чиншовик╕в просто виганяли на вулицю без засоб╕в до ╕снування. Вони розчинилися в мас╕ селянства ╕ також були поступово укра╖н╕зован╕. Укра╖нська шляхта свого часу пройшла стад╕ю поголовно╖ полон╕зац╕╖, а в цей раз п╕шов зворотний процес, насл╕дки якого в╕дчутно себе проявляють в значн╕й к╕лькост╕ типово польських пр╕звищ в укра╖нському середовищ╕. Вт╕м, за п╕драхунками Временной комиссии для разбора древних актов, у 1860-х роках на Правобережж╕ б╕ля 90% шляхти була укра╖нського походження. (Для пор╕вняння наведу оц╕нки З. Когутом к╕лькост╕ шляхти в Гетьманщин╕, де на той час проживало трохи б╕льше м╕льйона чолов╕чого населення, з яких 45% були козаки: «За час╕в свого розкв╕ту в 60-х рр. XVIII ст. укра╖нська нова шляхта нараховувала в╕д 2100 до 2400 дорослих чолов╕к╕в, приблизно 300 з них представляли м╕сцеву аристократ╕ю, ще 500 – середн╕й прошарок; решта – 1300–1500 – складалася з др╕бних урядовц╕в та землевласник╕в». Як бачимо, пор╕вняно з Польщею ситуац╕я щодо к╕лькост╕ шляхти несп╕вставна).

В Житомирськ╕й област╕, де ╕снував компактний осередок польського населення з центром у м╕ст╕ Довбиш, в 1925 роц╕ був створений Польський нац╕ональний район, названий, Мархлевщина (Marchlewszczyzna). Зв╕сно, при радянськ╕й влад╕ це не могло зак╕нчитися добром – у 1936 роц╕ процес «корен╕зац╕╖» був усп╕шно завершений масовим виселенням поляк╕в до Казахстану. В 1937-38 роках пройшла друга, б╕льш страшна антипольська хвиля, яку можна назвати геноцидом поляк╕в – п╕д приводом боротьби з не╕снуючою польською в╕йськовою орган╕зац╕╓ю (POW), органи НКВД в СРСР, в основному на Укра╖н╕, ф╕зично знищили 111091 поляк╕в. П╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни з УРСР до Польщ╕ було репатр╕йовано 810,4 тис. поляк╕в, що практично завершило розд╕лення укра╖нського ╕ польського народ╕в. (В╕дпов╕дн╕ процеси в╕дбувалися також в рел╕г╕йн╕й сфер╕).

Польська нац╕ональна культура (вт╕м, як ╕ укра╖нська) в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ зг╕дно з ╕мперськими установками п╕длягала знищенню, що й виконувалось з посл╕довн╕стю асфальтового катка. Польська ментальн╕сть ще збер╕га╓ складову, що ма╓ назву Kresy Wschodnie – територ╕╖ Укра╖ни, Б╕лорус╕ ╕ Литви, що входили до складу Реч╕ Посполито╖. Ця ностальг╕чна ментальн╕сть ма╓ глибоке ╕сторичне кор╕ння, пов'язане з давн╕ми часами, мужн╕ми характерами, козацтвом, просторими щедрими землями, Диким полем, волею, що не в останню чергу вплинула на формування «шляхетсько╖ демократ╕╖», з знаменитими ма╓тками Правобережжя, як╕ належали польським магнатам, з ус╕м тим польським «сарматським» духом, що д╕йшов до наших час╕в у творах Сенкевича, в романтичних поез╕ях Словацького ╕ ц╕ло╖ плеяди представник╕в укра╖нсько╖ школи польського романтизму, нав╕ть в варениках, заправлених смаженим салом з цибулею, що в Польщ╕ вважаються «кресовою» стравою. Близько 52% поляк╕в в 2007 р. в╕дносили Креси разом з В╕льном (В╕льнюсом) ╕ Львовом до споконв╕чно польських земель.

Як бачимо, специф╕чн╕ ╕сторичн╕ умови, пов'язан╕ в тому числ╕ з популяц╕йним вим╕ром, дали можлив╕сть зародитися укра╖нськ╕й ментальност╕ свободи, що поширювалася на вс╕х член╕в сусп╕льства. В сус╕дн╕й Польщ╕ ця ментальн╕сть обмежувалася вже т╕льки середовищем шляхти – шляхетськ╕ вольност╕ – основна риса польсько╖ державност╕. (Вт╕м, то були вольност╕ досить в╕дносн╕ – практична в╕дсутн╕сть державно╖ центрально╖ адм╕н╕страц╕╖ стала причиною посилення влади магнат╕в, як╕ створювали фактично м╕н╕-держави з в╕дпов╕дними адм╕н╕стративними органами ╕ власним в╕йськом, а ма╓ток магната являв собою м╕н╕-столицю, де вир╕шувались ус╕ поточн╕ справи на його волод╕ннях). Так само ми бачимо, як р╕зн╕ форми свободи ╕ самоврядування переважають на рос╕йських ╕мперських землях, наближених до Укра╖ни – на Слобожанщин╕, в козацьких рег╕онах, в середовищах так званих однодворц╕в – во╓н╕зованих землевласник╕в, зокрема, дуже характерною ╓ еволюц╕я однодворц╕в в╕д фактично, козак╕в, за формою соц╕ально╖ орган╕зац╕╖, до селян, якими вони стали п╕сля 1866 року. Тобто хвиля свободи, центром утворення яко╖ була Укра╖на, поширювалась в соц╕ум╕ далеко за меж╕ Укра╖ни, зм╕нювала ментальн╕сть ╕ адаптувалась до м╕сцевих умов. Зв╕сно, поляки стверджуватимуть, що польська шляхетська демократ╕я – це виключно заслуга самих поляк╕в, але потр╕бно звернути увагу, що вона ╕снувала аномально довго, ╕ не перейшла в форму абсолютистсько╖ монарх╕╖, як це в╕дбулося по вс╕й зах╕дн╕й ╢вроп╕. Рокоши, що час в╕д часу спалахували на територ╕╖ Реч╕ Посполито╖, ╕ основною руш╕йною силою яких ставали власне шляхетськ╕ низи, були проявом незалежного шляхетського духу, що так в╕дпов╕да╓ в╕льному духу козаччини. Без сумн╕ву, козацьк╕ вольност╕ справляли враження на польських рокошан-конфедерат╕в, бо вони п╕дтримували жвав╕ зв'язки з козаками, ╕ сам╕ запроваджували адм╕н╕страц╕ю, побудовану по козацькому зразку. До того ж, якщо прийняти до уваги масштаб волод╕нь польських магнат╕в на землях Укра╖ни, в тому числ╕ магнат╕в русинського походження, ╖х вагу в держав╕, наявн╕сть у них власних в╕йськ, абсолютно╖ ╖х незалежност╕ в╕д будь-кого ╕ небажання ставати залежними, то не залиша╓ться сумн╕в╕в щодо рол╕ укра╖нського фактора в ╕снуванн╕ аж надто довготривалих вольностей. В той час, коли б╕льш╕сть ╓вропейських кра╖н вже формували централ╕зован╕ держави нового типу, в Реч╕ Посполит╕й аж до прийняття Конституц╕╖ 3 травня 1791 року д╕яло liberum veto – право скасовувати р╕шення сейму одним голосом, а також присяга короля щодо шанування шляхетських прив╕ле╖в ╕ вольностей.

Характерна для укра╖нц╕в ментальн╕сть свободи, демонстру╓ дещо ╕нший метод вир╕шення демограф╕чних проблем – шляхом м╕грац╕й. П╕сля л╕кв╕дац╕╖ автоном╕╖ Гетьманщини, козаки, що складали 45% населення, отримали дов╕чне ╕ спадкове право власност╕ на ╖х земельн╕ д╕лянки, зг╕дно указу Миколи ╤ в╕д 25 червня 1832 року. (Кр╕м того, цей указ збер╕гав ряд традиц╕йних для козак╕в м╕сцевих прив╕ле╖в, зокрема, право продажу спиртних напо╖в). Висока народжуван╕сть, в╕дсутн╕сть голоду ╕ во╓н дуже скоро привели до зростання демограф╕чного тиску в стан╕ козак╕в. Под╕л земельних д╕лянок м╕ж нащадками мав ц╕лком визначену межу, за якою наступало обезземелення. (На 1839 р╕к було заре╓стровано 105 тисяч безземельних козак╕в з загально╖ к╕лькост╕ 534 тисяч╕). Це викликало ╕нтенсивн╕ м╕грац╕╖ козацтва в менш залюднен╕ частини ╕мпер╕╖ – в Новорос╕ю, на Дон, Кубань, Крим або зм╕ну форм зайнятост╕. (До реч╕, на т╕ ж земл╕ втекло близько 35 тисяч селян в╕дразу п╕сля введення кр╕посного права в 1783 роц╕ ╕ на цьому процес втеч╕ не припинився). Козацтво складало б╕льш динам╕чну ╕ моб╕льну частину сусп╕льства, здатну до швидкого реформування, високо╖ активност╕ ╕ моб╕л╕зац╕йно╖ спроможност╕, що продемонстрували зокрема под╕╖ 1812 ╕ 1831 рок╕в, коли в короткий час були створен╕ бо╓здатн╕ козацьк╕ полки без залучення ╕мперських кошт╕в. В той же час козацтво, хоч ╕ перетворюючись в селянство, являло собою ту соц╕альну групу, що пам'ятала традиц╕╖ козацько╖ вольност╕ ╕ збер╕гала укра╖нську ментальн╕сть.

П╕сля промислово╖ революц╕╖, а тим б╕льше в наш╕ часи, демограф╕чн╕ проблеми залишились актуальними т╕льки для кра╖н третього св╕ту. (Реально, ц╕ проблеми завжди мали аграрно-демограф╕чний характер, тобто були пов'язан╕ з нестачею земл╕ – ╓диним джерелом ╕снування людини в аграрних системах). Причина поляга╓ не т╕льки в ╕нтенсиф╕кац╕╖ агротехн╕ки, але головним чином, в виникненн╕ ╓диного св╕тового ринку товар╕в ╕ св╕тового розпод╕лу прац╕. (С╕нгапур ма╓ густоту населення 7,4 тисяч╕ на кв. км., в 100 раз╕в б╕льшу н╕ж на Укра╖н╕, ╕ в 17 раз б╕льший ВВП на душу населення). Разом з тим, наявн╕сть досить велико╖ к╕лькост╕ орно╖ земл╕, можлив╕сть жити на земл╕, маючи приватне господарство, форму╓ зовс╕м ╕ншу ментальн╕сть ╕ ╕ншу як╕сть життя, про що йтиметься нижче.

В ц╕лому ми бачимо, що розум людини здатен запоб╕гати наближенню сусп╕льства до тих границь, за якими починають д╕яти невблаганн╕ закони природи. Разом з тим, ц╕ границ╕ н╕куди не под╕лися, вони нависають над сусп╕льством, ╕ вся ╕деально налагоджена високо технолог╕чна, але внасл╕док цього – дуже вразлива машина за певних обставин може зупинитися, ╕ тод╕ зненацька настане ситуац╕я середини XIX стол╕ття з в╕дпов╕дними насл╕дками для населення. Так╕ обставини можуть скластися на наш╕й маленьк╕й ╕ т╕сн╕й планет╕ в вар╕ант╕ глобального катакл╕зму чи з╕ткнення цив╕л╕зац╕й, як це пророкують деяк╕ ф╕лософи. Вт╕м, по сво╖й сут╕ це може бути не з╕ткнення цив╕л╕зац╕й, а звичайний демограф╕чний тиск, що приведе до м╕грац╕й, як╕ можуть набрати войовничого в╕дт╕нку з подальшою дестаб╕л╕зац╕╓ю ╕ катастроф╕чними насл╕дками для найб╕льш цив╕л╕зованих рег╕он╕в. ╤ Укра╖на в такому випадку не зможе залишитися в сторон╕. Тобто треба ч╕тко усв╕домлювати, що занепоко╓ння виклика╓ не ╕слам, (який може сп╕в╕снувати з демократ╕╓ю не г╕рше християнства), а дуже висок╕ темпи зростання к╕лькост╕ населення в кра╖нах ╕сламу. В цьому поляга╓ б╕льш фундаментальна причина явища, що тракту╓ться як з╕ткнення цив╕л╕зац╕й. Якщо розум ╕ рац╕ональн╕сть не в╕зьмуть верх над рел╕г╕йним фундаментал╕змом ╕ попул╕змом, якщо не в╕дбудеться орган╕чного включення ╕сламського св╕ту в ╓дину св╕тову систему в╕дносин, ╕ при цьому буде досягнута певна межа густоти населення, почнуться агресивн╕ д╕╖ спочатку всередин╕ ╕сламського св╕ту (за "чистоту в╕ри"), а пот╕м ╕слам стане формальним приводом до агрес╕╖ в не╕сламський св╕т, под╕бно до того, як це було в часи Хрестових поход╕в. Якщо ця агрес╕я виникне, то вона в╕дбуватиметься вже в нових формах. Але це зовс╕м ╕нше питання.

Нарешт╕ ми можемо трохи наблизитися до в╕дпов╕д╕ на питання, яке мав на уваз╕ Кант, коли писав про криве дерево (людину), з якого важко вистругати пряму палку. ╤сну╓ ун╕версальний ╕нструмент «обробки людей» – соц╕альна практика, яку створю╓ сусп╕льство на протяз╕ довгого ╕сторичного часу ╕ яка реал╕зу╓ в соб╕ синтез ус╕х вим╕р╕в – природничого, технолог╕чного, орган╕зац╕йного, демограф╕чного ╕ ментального – синтез усього доброго ╕ усього злого, чого домоглася людина створити в даних природних умовах, при даному тип╕ сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ╕ даному ╕сторичному досв╕д╕. Розумна практика може приборкувати ╕нстинкти ╕ направляти ╖х в конструктивне русло, власне на це спрямован╕ рел╕г╕йн╕ вчення, ╕деолог╕╖ ╕ пол╕тичн╕ доктрини. Розумна практика може створити народ достойний ╕ працьовитий, що ста╓ вз╕рцем для ╕нших народ╕в. ╤нша практика може експлуатувати ╕нстинкти, створювати народ-завойовник, народ-паразит, або ж перетворювати власний народ в худобу, що розмовля╓. Процес утворення етносу чи нац╕╖ якраз явля╓ собою процес формування певно╖ соц╕ально╖ практики. Виникнення укра╖нства ╕ укра╖нсько╖ нац╕╖ являють собою ун╕кальний приклад такого процесу.

Частина друга

Ментальн╕сть свободи

Розд╕л 2.1. Поруб╕жж я.

Раб╕в до раю не пускають.

Системно розглядаючи ╕сторичн╕ процеси треба враховувати ╖х багатовим╕рн╕сть. Це значить, що в ╕нтерпретац╕╖ явища повинн╕ бути врахован╕ ╕ узгоджен╕, по можливост╕, вс╕ його вим╕ри. Особливо це стосу╓ться ситуац╕й, коли ╕стор╕я не зна╓ жодних документ╕в, спогад╕в чи переказ╕в, ╕ явище виника╓ наче н╕зв╕дки, раптом, в готовому вигляд╕. Саме таку ситуац╕ю ми ма╓мо по в╕дношенню до козацтва, а разом з ним – до виникнення укра╖нства, як певного вектору етногенезу, трансформац╕╖ русин╕в. Нема сумн╕в╕в у тому, що козацтво стало результатом довгого процесу, що почався в╕дразу п╕сля нашестя монгол╕в, тобто з середини XIII стол╕ття ╕ набув б╕льш менш завершених форм в к╕нц╕ XVI стол╕ття, тобто на протяз╕ трьох стол╕ть в╕дбувалися прихован╕ в╕д нас процеси, в яких ми можемо бачити початкову ╕ к╕нцеву стад╕ю. Чи може нас задовольнити знання лише к╕нцево╖ стад╕╖, що стала наче новою точкою в╕дл╕ку часу? Справа в тому, що ментальний вим╕р людини форму╓ться виключно минулим, нав╕ть далеким минулим того народу, з яким ця людина себе ототожню╓. Тому ми повинн╕ б╕льше взнати про минуле, про те – зв╕дки взявся той ╕мпульс вол╕, що створив укра╖нську нац╕ю ╕ ще не згас до сьогодення. А цей ╕мпульс був проявом характеру народу, що формувався власне в т╕ «темн╕» в╕ки.

Поруб╕жжя Рус╕ ╕ Дикого Поля традиц╕йно розгляда╓ться, як зона виникнення козацтва, що справедливо, бо власне з ним пов'язана специф╕ка виникнення укра╖нства. На цю тему написан╕ «гори» роб╕т. (Короткий ╖х огляд можна знайти, наприклад, в робот╕ В╕тал╕я Щербака, Укра╖нське козацтво: формування соц╕ального стану, 2000 р╕к). Спектр погляд╕в на козацтво, особливо в б╕льш стар╕ часи, вар╕ю╓ в д╕апазон╕ в╕д лицар╕в до бандит╕в, а щодо ╖х походження – в╕д славних потомк╕в киян або уходник╕в, до всякого наброду або ж залишк╕в татар. Оц╕нка ╖х соц╕ально╖ рол╕ так само вар╕ю╓ в╕д р╕вня творц╕в укра╖нсько╖ нац╕╖, до руйн╕вно╖ антидержавно╖ сили, що стояла на перешкод╕ «польському культурному плугу», або ж прир╕внювалась до рол╕ «диких кочовик╕в». Ясно, що давалась взнаки не т╕льки неповна ╕нформован╕сть або дещо однобокий п╕дх╕д, але й власна позиц╕я автора, перш за все в в╕дношенн╕ до державност╕ ╕ державотворення. Може чи не найпершими подивилися на це питання з б╕льш широких позиц╕й В.Б. Антонович ╕ М.О. Максимович, як╕ розглядали утворення козацтва, як результат процесу народно╖ колон╕зац╕╖ поруб╕жного степу. Не дивно що погляди «хлопомана» ╕ козацького нащадка сутт╓во в╕др╕знялись в╕д погляд╕в родовитого польського шляхтича, сп╕вця «культурного плуга», О. Яблоновського чи «сп╕вця ╕мпер╕╖» С.М. Соловйова. «Еще дальше пошли в своих определениях малороссийских козаков последователи Соловьева: они называли козаков ни больше ни меньше, как шайкой разбойников, дикими мамелюками, бродягами, развращенными членами общества, противообщественным элементом». (Д. Яворницький) В радянськ╕ часи, коли дом╕нувала марксистська догма, ╕сторики ус╕ма силами почали вишукувати наявн╕сть феодальних в╕дношень там, де не було нав╕ть ╖х запаху – в бездержавних утвореннях.

Назад к карточке книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"