Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 21 страниц)

Сама постановка питання про виникнення чи утворення козацтва ╓ не зовс╕м правом╕рною. Навряд чи можна вказати пер╕од в ╕стор╕╖, до якого козацтва ще не було, а п╕сля якого – ось воно, вже готове. Напевно це був багатовим╕рний еволюц╕йний процес трансформац╕╖ ╕ адаптац╕╖ перв╕сно╖ спрямованост╕ сусп╕льства на самозахист, що, як ми зауважили вище, почався безпосередньо перед монгольською навалою ╕ в якому сутт╓ву роль в╕д╕гравала коч╕вницька складова, хоча там не могло об╕йтись без ут╕кач╕в бояр ╕ велико╖ маси землероб╕в ╕ рем╕сник╕в. Нове сусп╕льство, що складалось на тих перв╕сних укра╖нах, було зобов'язане м╕стити ╕ утримувати в соб╕ в╕йськову складову, як необх╕дну умову виживання, а ╖╖ конкретна форма залежала в╕д умов зародження ╕ подальшого розвитку. По м╕р╕ розширення зони розселення сп╕льноти ╕ створення самост╕йних осередк╕в, окрем╕ форми козацтва могли мати рег╕ональну специф╕ку як в технолог╕чному план╕ (переважання, умовно говорячи, кочового "верхового", селянського "возового", чи р╕чкового "варязького" типу), так ╕ в формах в╕дношень всередин╕ сусп╕льства ╕ з сус╕дами. (Скаж╕мо, Яворницький под╕ля╓ козак╕в на низових, або запорожц╕в ╕ городових, що жили в м╕стах). Розширення ╕ поповнення лав козацтва не могло в╕дбуватись без включення селян, як основно╖ складово╖ тод╕шнього сусп╕льства, а також уходник╕в ╕ вт╕кач╕в. (Роль вт╕кач╕в могла стати сутт╓вою п╕сля початку польсько╖ колон╕зац╕╖ Рус╕). Напевно на перших порах кочовики (торки чи черкаси), як в╕льн╕ люди ╕ профес╕ональн╕ во╖ни в╕д╕гравали вир╕шальну роль в становленн╕ козацтва, бо назви козацько╖ старшини, (а це дуже важливо), назви озбро╓ння, збру╖, одягу, коней, страв, обладнання – ус╕ мають походження в╕д кочових народ╕в. (Може в╕д них п╕шов ╕ козак Мамай?) А дал╕ почалася еволюц╕я цього ядра, ╕нкорпорац╕я в нього м╕сцевого ╕ прибулого населення, формування структури ╕ орган╕зац╕╖, традиц╕й, вза╓мод╕╖ з зовн╕шн╕м св╕том тощо. Напевно в козацтв╕, поряд з кочовою ╕ селянською складовою, була також княз╕всько-варязька, боярська, польсько-шляхетська, рем╕снича ╕ нав╕ть дух╕внича складов╕. Там усе йшло в д╕ло ╕ все згодилось. На к╕нець XV-го – початок XVI-го стол╕ття, коли з'являються документальн╕ св╕доцтва про козацтво, воно вже вступило в нову фазу свого розвитку – перетворилося в козацьке в╕йсько.

╤снують погляди на козацтво, нав╕ть серед поважних ╕сторик╕в, як на дещо ╕зольований ел╕тний стан, сво╓р╕дну шляхту, що зверхньо в╕дносилась до землероб╕в, а при нагод╕ використовувала селян в якост╕ "гарматного м'яса". Треба в╕дразу зауважити, що ╕золяц╕я, станов╕ бар'╓ри – це те, що створю╓ ╕ на чому трима╓ться держава, ╕ що ╓ ознакою держави. Козацтво являло собою бездержавне ╕ антидержавне утворення, може за винятком п╕знього пер╕оду Гетьманщини. Для мене очевидно, що селяни, а ширше – народ, були невичерпним джерелом поповнення козацтва, а це значить, що м╕ж козацтвом ╕ "народом" ╕снував орган╕чний зв'язок ╕ в╕дпов╕дний характер в╕дносин. Якби вдалося порахувати втрати серед козак╕в за пер╕од майже безперервних в╕йн XVI-го ╕ першо╖ половини XVII-го стол╕ття, то отримана цифра була би жахлива. А разом з тим загальна к╕льк╕сть козацтва за цей пер╕од не т╕льки не зменшилась, а багатократно зросла. В под╕╖ Хмельниччини влилося близько 200 тисяч вояк╕в, це д╕йсно була всенародна революц╕я. Очевидно, що ╕снував ефективний ╕ пост╕йно д╕ючий механ╕зм добров╕льно╖ ╕нкорпорац╕╖ простого люду в козаки ╕ основна складова цього люду без сумн╕ву була селянсько-холопська, бо таким було сусп╕льство. Переважаючий п╕ший, та ще й на возах, характер козацького в╕йська також св╕дчить за наявн╕сть потужно╖ селянсько╖ складово╖: "Год╕ тоб╕ пане-брате ╜ринджоли малювати. Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати". Ел╕тою були х╕ба що запорожц╕-чайкар╕. Народна творч╕сть, що залишилась в п╕снях ╕ думах, однозначно св╕дчить про позитивне в╕дношення до козак╕в, як до сво╖х: "За тобою, Морозенку, вся Вкра╖на плаче". Народн╕ зображення «козака Мамая» ╕ весь пласт укра╖нського народного ╕ профес╕йного живопису, пронизаний в╕льним духом козацтва, св╕дчить про те саме. Народн╕сть козацтва прекрасно розум╕ла польська шляхта, яка на претенз╕╖ козак╕в щодо набуття шляхетського статусу в╕дпов╕ла на сейм╕ 1632 року наступним чином: «Козаки ╓ насправд╕, як вони стверджують, членами Реч╕ Посполито╖, але такими, як н╕гт╕ б╕ля т╕ла – треба ╖х час в╕д часу обтинати». Ця в╕дпов╕дь характеризу╓ ц╕лком зрозум╕ле в╕дношення польсько╖ шляхти до козацтва ╕ взагал╕ до укра╖нського народу, як до хлопства, над яким потр╕бно панувати, (що знайшло п╕дтвердження в конституц╕╖ 1638 року щодо козацьких прав), а також несум╕сн╕сть в╕льно╖ народно╖ стих╕╖ з колон╕альними державними порядками Корони. Це явилось головною причиною непримиримо╖ ворожнеч╕, ненавист╕ ╕ кривавих под╕й, що супроводжували майже всю ╕стор╕ю польсько-укра╖нських в╕дносин. З ╕ншого боку, ця в╕дпов╕дь св╕дчить про р╕вень роздратування шляхти тим неконтрольованим ╕ бурхливим процесом зростання к╕лькост╕ козацтва, що був викликаний власне «покозаченням» хлоп╕в.

В╕тал╕й Щербак, автор цитовано╖ вище книги про козацтво, не в╕дкида╓ можливост╕ участ╕ селян в формуванн╕ козацтва, хоч ╕ п╕дкреслю╓: "Однак конкретних документальних св╕дчень про ставлення селян до генези козацтва на сьогодн╕ не виявлено". Вт╕м трохи дал╕ в╕н циту╓ документ 1615 року де сказано, що в зв'язку з масовою втечею людей на Запор╕жжя "... мало хто ╕ до плуга ма╓ людей на Под╕ллю". На думку В. Смол╕я "козацтво з самого початку формувалося як категор╕я людей, що виходила за рамки феодально╖ становост╕, козак-во╖н ╕снував поряд з козаком-землеробом, в╕йськовий елемент природно вживався в елемент землеробський ╕ доповнював його" (Феномен укра╖нського козацтва в загально╕сторичному контекст╕. Укр. ╕ст. журнал 1991, N5, стор. 62). Напевно в цьому питанн╕ необх╕дно також враховувати процеси в популяц╕йному (демограф╕чному) вим╕р╕. В землеробських цив╕л╕зац╕ях з необх╕дн╕стю виникають «надлишки» популяц╕╖, що створюють демограф╕чний тиск, пов'язаний з деф╕цитом земельних ресурс╕в. В╕дносно високий в╕дсоток селянського населення в тод╕шн╕й Рус╕ давав б╕льший в╕дсоток «зайвих» людей селянського походження. Вони могли включатись в процес колон╕зац╕╖ Дикого Поля, що робило ╖х «нап╕вкозаками», а могли в╕дразу йти на С╕ч ╕ ставати молодиками. Умови життя селян на поруб╕жних землях взагал╕ були «нап╕вкозацькими», що стимулювало процес козацько-селянсько╖ ╕нтеграц╕╖. В тому ж напрямку працювала необх╕дн╕сть харчового ╕ фуражного постачання для регулярних козацьких формувань, що переконливо показано в цитован╕й вище робот╕ М.╢. Слабченка.

В╕д 1240 року до початку XVI стол╕ття проминуло два з половиною стол╕ття, десять покол╕нь людей. Цей терм╕н достатн╕й для завершення глибоких ╕ масштабних процес╕в формування як╕сно ново╖ сп╕льноти, в як╕й козацтво було ╖╖ орган╕чною частиною. Майже з нуля на Рус╕ виникла нова заселена територ╕я – поруб╕жжя, укра╖на Рус╕, з зовс╕м новим типом соц╕альних в╕дносин, що базуються на самоорган╕зац╕╖, де в╕дбувалися т╕сн╕ контакти з кочовим св╕том, розвинулась торг╕вля, в тому числ╕ з Кримом, виник новий стан – чумак╕в, фактично, купц╕в, дал╕ в╕дбулося включення Рус╕ в Велике Княз╕вство Литовське, сформувалася нова ел╕та ╕ нов╕ державн╕ ╕нституц╕╖, нарешт╕, почала наростати агресивн╕сть Криму.

На в╕дм╕ну в╕д процес╕в, що в╕дбуваються в держав╕ ╕ що виражають волю уряду, процеси самоорган╕зац╕╖ проходять дуже пов╕льно. Держава може створити в╕йсько за один-два роки. Може в╕д того виника╓ думка, що який-небудь рубака Претв╕ч м╕г швиденько перетворити всякий набр╕д в козацтво. Самоорган╕зац╕я працю╓ хоч пов╕льно, але дуже над╕йно, ╕ те, що вона створю╓, живе дуже довго. (Прикладом ╓ пол╕с – форма самоорган╕зац╕╖, що виникла в Грец╕╖ в VIII стол╕тт╕ до н. е., ╕ через римськ╕ мун╕цип╕╖ ╕ середньов╕чн╕ в╕льн╕ м╕ста дожила до нашого часу). Тож козацтво формувалося дуже довго, бо воно ╕снувало не само по соб╕, а було вбудовано в систему сусп╕льства як орган╕чна ╖╖ частина, як складова, умовно говорячи, козацько╖ держави, (а можливо – корпорац╕╖), яка могла сама себе утримувати ╕ захищати. Козацька держава сама по соб╕ може ╕снувати необмежено довго, бо вона самодостатня ╕ внутр╕шньо узгоджена. Оцей процес внутр╕шнього узгодження вс╕х аспект╕в життя, перш за все, в╕йськового ╕ господарчого, а також ус╕х соц╕альних груп, ╕ був основним зм╕стом то╖ еволюц╕╖, що в╕дбувалася на протяз╕ двох стол╕ть, поки складалася система, традиц╕╖, ╕нституц╕╖ ╕ той культурний кап╕тал, що його перейняла укра╖нська нац╕я ╕ що продовжу╓ ╕снувати до сьогодення, хоч уже в рудиментарн╕й, деформован╕й ╕ спаплюжен╕й форм╕. Козацька держава, як стаб╕льна самоузгоджена система могла адаптуватись до р╕зних умов ╕снування, в тому числ╕, до умов ╕мперського порядку. В Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ до 1917 року ╕снувало 11 козачих в╕йськ, фактично – невеликих козацьких держав, розташованих на територ╕ях в╕д Дону до Усур╕йська. Хоча вони вс╕ були незалежними одне в╕д одного, для них ус╕х була характерна господарська самодостатн╕сть за рахунок обробки земл╕ (служба в обм╕н на землю) ╕ самоврядування (принаймн╕, на р╕вн╕ села), причому, останн╕й компонент (самоврядування), мабуть ╓ найб╕льш важливим, бо в╕н проходить через усю ╕стор╕ю козацтва. Причому, система самоврядування завжди мала характерн╕, власне «козацьк╕» ознаки, укор╕нен╕сть в глибоких традиц╕ях, вироблених ╕ пров╕рених часом. ╤ нав╕ть зараз, коли самоврядуванням вже й не «пахне», козацтво згаду╓ться з в╕дт╕нком романтичност╕, ╕ дехто мр╕╓ в╕дновити «козацьк╕ порядки», ╕ як похм╕льна в╕дрижка тих порядк╕в сприймаються донськ╕ «казачки», що ╖дуть на Донбас «расширять пространство русского мира».

Те що може зробити державна орган╕зац╕я, наочно демонстру╓ переконливий ╕сторичний приклад, один з багатьох, що да╓ нам ╕стор╕я – в╕йськов╕ поселення, як╕ почали створюватися в 1810 роц╕ по наказу Олександра ╤, явно не без впливу уявлень про козацтво. По форм╕ вони нагадували козацьку с╕ч, за одним винятком – життя там велось «строго по уставу». Оцей один виняток перетворив задуманий рай в пекло, поступово почався занепад ╕ деградац╕я поселень, в 1857 роц╕ вони були л╕кв╕дован╕, в ц╕лому завдавши великих збитк╕в казн╕. Проблему можна було вир╕шити дуже просто, давши свободу, самоврядування тим поселенням ╕ вимагати в╕д них не виконання уставу, а виконання функц╕й, як╕ на них покладалися. В такому випадку вони могли взагал╕ об╕йтися без державно╖ платн╕ ╕ жити за рахунок землекористування, як це робили козаки. Щоправда, для цього там в╕дразу потр╕бно було встановити козацьк╕ порядки.

Самоорган╕зац╕я – основний механ╕зм еволюц╕╖. ╥╖ головний принцип д╕╖ поляга╓ в тому, що в процес╕ розвитку в╕дбува╓ться в╕дб╕р ╕ ф╕ксац╕я (закр╕плення) корисних зм╕н чи в╕дхилень (в тому числ╕, випадкових), що покращують структуру ╕ функц╕онування системи, ╕ таким чином приводять до ╖╖ поступового вдосконалення. ╤нтелект одн╕╓╖ людини, хай нав╕ть ген╕ально╖, не в змоз╕ передбачити в╕ддален╕ насл╕дки сво╖х р╕шень, охопити усю широту зв'язк╕в ╕ в╕дношень, що виникають. В процесах самоорган╕зац╕╖ працю╓ колективний ╕нтелект, що охоплю╓ всю систему в╕дношень ╕ адекватно на них реагу╓. Але для того, щоб почав працювати механ╕зм самоорган╕зац╕╖ в сусп╕льств╕, необх╕дна наявн╕сть ц╕лком певного р╕вня ╕ндив╕дуально╖ свободи член╕в сусп╕льства, щоб могла «працювати» ╕н╕ц╕атива кожно╖ людини. Кр╕м того, ця ╕н╕ц╕атива ма╓ бути позитивною, тобто працювати на користь ус╕╓╖ сп╕льноти, а для цього у член╕в сусп╕льства ма╓ бути в╕дпов╕дний р╕вень ментальност╕ (св╕домост╕), усв╕домлення сп╕льних ╕нтерес╕в (соц╕ал╕зац╕я) ╕ певний р╕вень в╕дпов╕дальност╕.

В к╕нц╕ XV стол╕ття почалися систематичн╕ наб╕ги Кримського ханства – настав чорний пер╕од Укра╖ни. П╕дкреслимо, що, по-перше, Кримське ханство було несамодостатньою державою в економ╕чному сенс╕, зокрема, мало велику потребу в розвитку землеробства, по-друге, воно збер╕гало традиц╕╖ ╕ ментальн╕сть Золото╖ Орди – значною м╕рою паразитичного утворення. Тож не дивно, що п╕сля захоплення турками Кафи в 1475 роц╕ ╕ орган╕зац╕╖ там невольничого ринку кримц╕ отримали ще один канал збагачення – захоплення ╕ продаж слов'янського населення (сус╕дня Молдав╕я була п╕д владою ╕ захистом Осман╕в, а мусульманське населення не п╕длягало перетворенню в раб╕в). Насл╕дки – вражаюч╕: зг╕дно перепису населення 1666-67 рок╕в, в Криму проживало 187 тис. татар, 920 тис. православних нев╕льник╕в ╕ 20 тисяч ус╕х ╕нших. До цього треба додати тих, кого в╕дправили дал╕ в Туреччину, а таких була б╕льш╕сть, а також тих, хто прийняв ╕слам, перестав бути рабом ╕ влився в татарське сусп╕льство. Треба зазначити, що рабство в Криму не можна пор╕внювати з рабством, скаж╕мо, на плантац╕ях в Америц╕. Нев╕льники в Криму займались землеробством ╕ ремеслом, мали сво╓ власне господарство ╕ с╕м'╖. Це п╕дтверджу╓ описаний С. Величком пох╕д ╤вана С╕рка до Криму в 1675 роц╕, з якого в╕н вив╕в 7 тисяч нев╕льник╕в. З них 3 тисяч╕ побажали вернутися назад, в Крим. Зг╕дно Величку, С╕рко наказав ╖х порубати, але сут╕ справи це не зм╕ню╓ – люди ц╕лком пристойно могли адаптуватись до умов життя в Криму.

Тепер погляньмо, як наш╕ славн╕ козаченьки змогли протистояти татарським навалам. Перший нищ╕вний напад Менгл╕ Г╕рея 1482 року пройшов без б╕льших сутичок. П╕д час походу на Русь у 1487 роц╕ заволзьких татар, що прибули на прохання Осман╕в, ╖х п'ятитисячна арм╕я була розбита п╕д Копистирином в╕йськом славного нащадка роду гедим╕нович╕в, королевича польського Яна Ольбрехта. Пох╕д татар 1489 року об╕йшовся для них без проблем – Ки╖в здобуто ╕ спалено. Пох╕д кримчак╕в ╕ ногайц╕в 1490-91 року – польсько-литовське в╕йсько п╕д Заславом розбило 9-тисячний заг╕н, що повертався ╕ зв╕льнило полонених. ╤ так дал╕, н╕де не чути про козак╕в, включно з славною битвою п╕д Лопушним (Вишневцем) в 1512 роц╕, коли було нав╕ть проголошене посполите рушення. Т╕льки п╕сля нападу 1516 року Мартин Б╓льський зазнача╓ перш╕ прояви активност╕ козак╕в, як╕ зробили пох╕д на Б╕лгородську орду, п╕д проводом Остаф╕я Дашкевича. Тод╕ ж поляки вперше почули слово, козаки. В 1518 роц╕ Дашкевич з козаками розбили татарський заг╕н, що вдерся на Волинь. Наступного разу козаки зробили св╕й внесок п╕д час славно╖ перемоги русько-литовського в╕йська п╕д проводом князя Костантина Острожського, великого гетьмана литовського, в 1527 роц╕ в битв╕ п╕д Ольшаницею. ╤ тод╕ козаки виступили п╕д проводом О. Дашкевича, який через два роки став черкаським старостою. (Характерно, що в пром╕жках м╕ж цими перемогами над татарами Дашкевич з козаками вл╕тку 1521 року, вже разом з татарським в╕йськом на чол╕ з ханом Мехмедом ╤ Г╕ре╓м, ходив на Москву. А навесн╕ 1523 в╕н же зробив напад на Очак╕в ╕ Перекоп. Восени 1528 року разом з П. Лянцкоронським ходив в граб╕жницький пох╕д на Очак╕в ╕ Акерман, зв╕дки пригнали 30 тисяч худоби ╕ 500 коней. А в 1534 роц╕ п╕д час литовсько-московсько╖ в╕йни разом з татарами п╕шов грабувати С╕верщину). Дал╕ до походу 1575 року татари неодноразово нападали на Русь без будь-яко╖ реакц╕╖ з боку Литви, Корони польсько╖ чи козак╕в. Щоправда, ╕ в цьому випадку татари взяли в полон близько 100 тисяч бранц╕в, а козаки у в╕дпов╕дь випалили татарськ╕ поселення на Перекоп╕. В 1577 роц╕ напад татар був в╕дбитий брацлавським во╓водою Янушем Збаразьким. Дал╕ для татар усе йшло як по маслу, ╕ т╕льки в 1605 роц╕ польсько-козацьке в╕йсько в битв╕ п╕д Шаргородом розбило татар ╕ зв╕льнило полонених. Дал╕ до Хотинсько╖ битви 1621 року татари в╕льно грабували руськ╕ ╕ польськ╕ земл╕. П╕сля цього до 1648 року в╕дбулося ще чотири значн╕ напади татар, в яких вони були розбит╕. Перший з них, що зак╕нчився розгромом ногайсько╖ орди п╕д Мартиновим у 1624 роц╕, став переломним. П╕сля нього вс╕ походи кримц╕в ╕ ногайц╕в к╕нчались ╖х розгромом. В 1648 почалася Хмельниччина, коли характер в╕дносин татар ╕ козак╕в вже був радикально ╕нший – союзницький. (Вт╕м, треба зазначити, що в тому ж 1624 роц╕ козаки активно ╕ д╕╓во втрутилися в кримсько-турецький конфл╕кт, ставши на захист в╕д турк╕в брат╕в Шах╕на ╕ Мехмета Г╕ре╖в, член╕в пануючо╖ династ╕╖. Запорожц╕ зд╕йснили напад на передм╕стя Стамбулу, а одночасно друга ╖х частина зробила вир╕шальний вклад до перемоги над турецькими ╕нтервентами в Криму. В 1628 – 1629-х роках запорожц╕ брали активну участь в громадянськ╕й в╕йн╕, яка точилася тод╕ в Криму. Тому, по-перше, треба розр╕зняти кримц╕в ╕ ногайц╕в, як значною м╕рою автономн╕ сили, а по-друге – не спрощувати характер стосунк╕в з ними обома з боку козак╕в. Зокрема, не повинно викликати подиву систематичне перетворення татар з ворог╕в на союзник╕в, або в╕дношення до Порти, як до можливого сюзерена).

Система, яка самоорган╕зу╓ться, адапту╓ться до зовн╕шн╕х виклик╕в, знову ж таки, дуже пов╕льно, але над╕йно. Тому, коли почалася агрес╕я з боку Кримського ханства, козацтво не в╕дразу зреагувало на цей виклик. Потр╕бно враховувати, що в походах кримц╕в була зад╕яна дуже велика к╕льк╕сть во╖н╕в ╕ д╕яли вони блискавично. Залишався х╕ба що шанс наздогнати обтяжену ясиром орду на ╖╖ зворотному шляху. Основна проблема протид╕╖ наб╕гам, яка не може бути остаточно вир╕шена – це проблема швидко╖ моб╕л╕зац╕╖ великих сил. Коли п╕д час розграбування Ки╓ва в╕йськами Менгл╕ Гирея в 1482 роц╕ Великий князь Казим╕р Ягайлович послав до Ки╓ва в╕йсько, татари були вже вдома. Моментальна реакц╕я на напад принципово неможлива, чим ╕ користуються бандити, загарбники ╕ сучасн╕ терористи: неспод╕ванка – найсильн╕ша зброя. Тою ж збро╓ю почали користуватись козаки. В╕дтод╕ почалися ╖х систематичн╕ походи на ногайц╕в, Крим ╕ побережжя Туреччини. Разом з тим, почалася адаптац╕я в╕йська до нових обставин – буд╕вля сторожових веж-маяк╕в для швидко╖ передач╕ ╕нформац╕╖ в раз╕ появи ворожого в╕йська, п╕двищення моб╕л╕зац╕йно╖ здатност╕, яка згодом стала характерною рисою козацтва, а також формування повноц╕нного козацького в╕йська. На Хотинську битву в 1621 роц╕ прибуло потужне в╕йсько – б╕льш як 40 тисяч козак╕в п╕д проводом досв╕дченого во╓начальника Петра Сагайдачного, а п╕сля 1624 року козаки могли протистояти ╕ не допускати вторгнення татар. Це вже було во╖нство, яке через нетривалий час почне усп╕шну боротьбу з коронними в╕йськами за зв╕льнення Укра╖ни в╕д соц╕ального ╕ нац╕онального гн╕ту. Одночасно козацтво ╕ козацьк╕ порядки "просочувались" в м╕ста ╕ м╕стечка, якраз в зв'язку з необх╕дн╕стю пол╕пшення функц╕й оборони. Як пише ╤.П. Крип'якевич: "Виробивши соб╕ новий лад в степах, переходять козаки до давн╕х укра╖нських центр╕в, до город╕в; тут лучаться з м╕щанською опозиц╕╓ю против нових м╕ських порядк╕в, переймають на себе ╖╖ боротьбу з локальними урядниками ╕ реорган╕зують м╕ста за сво╖м ╕деалом. Ц╕лий цей процес в╕дбува╓ться дуже скоро; козацький лад так знаменито в╕дпов╕дав пограничним в╕дносинам ╕ в сво╖м поход╕ показав ст╕льки сили, що протягом двох-трьох десятил╕ть скозач╕ли вс╕ м╕ста над степовим поясом". (Богдан Хмельницький, 1954).

Оц╕нка козацтва, як уже говорилось, вар╕ю╓ в дуже широкому д╕апазон╕ – в╕д лицарства до банди, злочинного угрупування. (Причому, нав╕ть в рамках одно╖ роботи, наприклад, Л.О. Косенко, Козаки. Лицарський орден Укра╖ни, 2009, де автор, зокрема, ототожню╓ (як стан) козак╕в з п╕ратами). Ось наприклад, точка зору н╕мця, Герхарда Фр╕др╕ха М╕ллера, що в середин╕ XVIII стол╕ття служив Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, в тому числ╕, як ╕стор╕ограф, знову ж таки враховуючи, що н╕мець буде менш упереджений, тобто б╕льш об'╓ктивний. В сво╖х «Разсуждениях о Запорожцах» в╕н пише: «Род их жития, по коему они (выключая некоторые под их защитою состоящие поселения) жен не держат, землю не пашут, питаются от скотоводства, звериной ловли и рыбного промысла, в старину больше в добычах, получаемых от соседственных народов, упражнялись. Обычаи их к праздности и к пьянству склонные; пренебрежение торгов, кроме для своих житейских надобностей; необузданная вольность; прием всякого у них сброду людей всех языков, всех вер, токмо, чтоб у них будучи внешняя должность закона Грекороссийского наблюдалась; допущение таких в свое сообщество без всякого письменного свидетельства, не разбирая их достоинств или пороков; тож и позволяя отлучиться всякому, кто куда хочет; неимение письменных законов, которых иметь и не желают, опасаясь умаления их вольностям, и словом, лишение всех Гражданских порядков кроме одного беспрекословного послушания вышним, особливо же своему Атаману Кошевому, коего сами избирают и отрешают по их произволению. Сии обстоятельства не могут никому о Запорожцах благосклонного подать мнения, потому что их обычай всякому, на здравом уме и на истинных правилах основанному Гражданскому обществу противоборствует». (Я вже не цитую задокументован╕ враження про козак╕в з боку московських сановник╕в, що мали з ними контакти, де вони ╖х пор╕внюють нав╕ть з чортами, що повилазили з пекла).

Ментальн╕сть державно╖ людини, для яко╖ "здравый ум и истинные правила Гражданского общества" в переклад╕ на зрозум╕лу мову означа╓ наявн╕сть "государя", кр╕пак╕в, дворянства, коли розк╕шн╕сть одягу ╕ к╕льк╕сть слуг в╕дпов╕дають р╕вню заможност╕ ╕ знатност╕ походження, коли посполитому можна "заехать в рыло", ╕ "каждый сверчок, знай свой шесток", ця ментальн╕сть абсолютно несум╕сна з ментальн╕стю в╕льно╖ людини. Якби на Запор╕жж╕ почали наводити порядки "на здравом уме и истинных правилах", то дуже швидко утворилися б ще одн╕ "в╕йськов╕ поселення", з яких народ т╕кав би, як чорт в╕д ладану. Система, що самоорган╕зу╓ться, приходить до узгодження в ус╕х вим╕рах, так щоб у людей не виникало занадто велике ментальне напруження. Це напруження ╓ джерелом активност╕, що протид╕╓ причинам, як╕ його викликають по принципу зворотного зв'язку ╕ таким чином система сама себе стаб╕л╕зу╓. В╕дбува╓ться поступова еволюц╕я системи в м╕ру розвитку ментальност╕. (Узгодження вс╕х вим╕р╕в системи означа╓ досягнення нею певного ст╕йкого стану, так званого, атрактора. Соц╕альна система, побудована на насильств╕, буде мати як╕сно ╕нший характер атрактора, пор╕вняно з системою, що базу╓ться на узгодженн╕ ╕ самоорган╕зац╕╖).

Ця еволюц╕я, що в╕дбувалася на протяз╕ к╕лькох стол╕ть, поступово зм╕нювала характер ╕ образ козацтва – в╕д нап╕вдико╖ нап╕вбанди-нап╕ворди до нап╕влицарського ордену ╕ нарешт╕ до нап╕вкозака-нап╕вфермера. Чому скр╕зь вжива╓ться "на п╕в"? Тому що еволюц╕я йшла таким чином, що не дала можливост╕ до к╕нця реал╕зуватись жодн╕й з тенденц╕й, сформувати н╕ повноц╕нну банду (п╕ратське угрупування), н╕ орду, н╕ лицарський орден н╕ фермерську громаду. В╕д найстар╕шо╖ постмонгольсько╖ доби до нас д╕йшли т╕льки безл╕ч татарських (чи може, кипчацьких, торкських, черкеських) сл╕в ╕ терм╕н╕в, пов'язаних з козацтвом, а також ряд запозичень з кочових технолог╕й. Про те, в яких формах перебувало перв╕сне козацтво, ╕стор╕я мовчить, але я думаю, що ц╕ форми могли бути вкрай р╕зноман╕тн╕ ╕ не завжди прекрасн╕. Йшов довгий процес становлення, гуртування, перетворення нап╕ворди в орган╕зац╕ю, з поступовим усталенням найб╕льш п╕дходящих форм сп╕вжиття, сп╕впрац╕, побуту, в╕йськових технолог╕й, що найб╕льше узгоджувались з ментальн╕стю тогочасно╖ сп╕льноти. Все, що було корисне чи то в друз╕в, чи в ворог╕в – сприймалось, а що не п╕дходило – в╕дкидалось. Посп╕шати було н╕куди, попереду було ще два з половиною стол╕ття. Але й по тому еволюц╕я не зупинилась. Кожна деталь ма╓ свою довгу закриту в╕д нас ╕стор╕ю. Хто може розпов╕сти, наприклад, про виникнення технолог╕╖ ведення в╕йни козаками за допомогою бойових воз╕в в якост╕ рухомих фортець? Не виключено, що вона прийшла до козак╕в в╕д кочовик╕в через посередництво чумак╕в, де вона показала високу ефективн╕сть. З ╕ншого боку, бойов╕ вози були на озбро╓нн╕ гусит╕в-таборит╕в, а також ╕снують св╕доцтва про ╖х використання В╕товтом. Так що д╕йсна ╕стор╕я появи, розвитку ╕ розповсюдження винаход╕в, традиц╕й, ритуал╕в покрита туманом.

Запор╕жжя не стало лицарським чернечим орденом, хоча за формальними ознаками мало багато з ним сп╕льного – потенц╕альний козак, як ╕ чернець, в╕докремлювався в╕д с╕м'╖ ╕ звичного оточення, прибувши на С╕ч, де в╕н отримував статус молодика, вихрещувався в православну в╕ру, якщо ран╕ше не був хрещений, втрачав право женитися, зм╕нював ╕м'я, ставав, фактично, послушником, тобто в усьому слухався козак╕в на весь пер╕од навчання (в╕д трьох до семи рок╕в), пот╕м посвячувався в козаки через в╕дпов╕дн╕ випробування. П╕сля цього в╕н нав╕ть зм╕нював зовн╕шн╕сть – брив голову, залишаючи оселедець. Нос╕ями запорозьких звича╖в, традиц╕й, ритуал╕в були стар╕ авторитетн╕ козаки, так зван╕ «батьки» чи «сивоус╕ д╕ди», що фактично виконували функц╕╖ монастирських настоятел╕в. Був сформований ц╕лком певний кодекс чест╕, д╕йсно лицарський, де так╕ реч╕, як етн╕чне походження, родовит╕сть (шляхетн╕сть), матер╕альн╕ складов╕ не в╕д╕гравали жодно╖ рол╕ зате, на в╕дм╕ну в╕д лицарського ордену, в цьому кодекс╕ сутт╓ву роль в╕д╕гравало товариство, вза╓модопомога, тобто чинники, важлив╕ при самоорган╕зац╕╖ громади. Знову ж таки, на в╕дм╕ну в╕д лицарського ордену,членом якого м╕г стати лише представник ц╕лком певного стану, на С╕ч можна було в╕льно зайти ╕ так само в╕льно вийти. При чому, це могла зробити людина будь-якого стану, будь-якого етн╕чного походження ╕ будь-яко╖ в╕ри. (В╕домо, що видатний козацький отаман Тарас Федорович (Трясило) був кримським татарином, а ╤лляш Кара╖мович – кара╖мом). Кожен м╕г будь-коли ╕ з будь-яко╖ причини в╕льно покинути С╕ч. Б╕льше того, с╕човиками була лише десята частина усього козацтва. Вс╕ ╕нш╕, пройшовши козацьку науку, женилися, заводили господарство, по╓днували козацьк╕ обов'язки з продуктивною працею. Цей демократизм, в╕дсутн╕сть бюрократ╕╖ (к╕льк╕сть запор╕зько╖ старшини за р╕зними оц╕нками складала в╕д 50 до 150 ос╕б) сприяв тому, що територ╕я Низового Запор╕зького в╕йська була незр╕внянно б╕льшою, н╕ж у будь-якого лицарського ордену, сп╕вставною х╕ба що з територ╕ями ╓вропейських держав. ╤ одною з причин такого розширення земель Запор╕жжя була воля, яка панувала на цих землях, а також, не загарбницьке, а д╕йсно лицарське в╕дношення до земл╕ з боку козацтва.

╤ нарешт╕, епоха козацького лицарства, так само, як свого часу, епоха середньов╕чного лицарства, благополучно завершилась. Под╕бно тому, як на зм╕ну середньов╕чним Майстрам прийшов тупий конве╓р, на зм╕ну козакам-лицарям прийшли так╕ ж туп╕ солдати, в╕д яких вимагалось т╕льки одне – швидко перезаряджати рушницю ╕ точно виконувати команди оф╕цера. Солдат повинен був стати в╕йськовою мар╕онеткою, бездумною ╕ точною, як механ╕зм. ╤ ця туп╕сть ╕ точн╕сть досягалася вже не виучкою, а пост╕йною муштрою, щоби в голов╕ солдата не було жодних зайвих думок, а т╕льки готовн╕сть виконувати команду ╕ мовчки вмирати. Починалася епоха, коли в╕йну вели в╕йськов╕ машини зг╕дно з алгоритмами – число гармат ╕ штик╕в на к╕лометр фронту, забезпечення безпереб╕йного постачання бо╓припас╕в ╕ харч╕в, тил з лазаретами, ╕нженерн╕ в╕йська, тощо. Солдати являли собою розх╕дний матер╕ал, вони насильно рекрутувалися в в╕йсько з кр╕пак╕в ╕ ╖хня к╕льк╕сть обмежувалась т╕льки можливостями держави по утриманню. Б╕льша ╕мпер╕я мала б╕льш╕ можливост╕, б╕льш╕ арм╕╖, б╕льша експанс╕я, б╕льше захоплених земель ╕ народ╕в, кр╕пацтво набира╓ форм рабства, ╕мпер╕я розширю╓ться, багат╕╓ ╕ процв╕та╓. А десь на неосяжн╕й д╕амантов╕й вишин╕ восс╕да╓ самодержавна ╕ всесильна ╕мператриця. Лицар╕ залишились в минулому, мистецтво зам╕нила технолог╕я, побудована на ц╕лковитому ╕гноруванн╕ людсько╖ г╕дност╕. Посполитий народ доведений до р╕вня худоби, дворяни благоденствують, а чиновники вилазять з╕ шк╕ри, щоб вислужитись ╕ п╕днятись ще хоча б на один щабель з чотирнадцяти клас╕в "табели о рангах", одним словом, все зг╕дно "истинных правил Гражданского общества".

Козаки ще деякий час використовуються в нестандартних умовах, на поруб╕жж╕, для придушення внутр╕шн╕х заворушень, але те в╕льне козацтво, що було на Низу, вже було резервац╕╓ю, що доживала останн╕ роки. В д╕йсност╕, там вже повним ходом йшла трансформац╕я сусп╕льного устрою в напрямку переважання в╕льних селянських господарств (ферм) ╕ торг╕вл╕, але цей процес навряд чи м╕г повноц╕нно завершитися поряд з агресивною ╕ нещадною ╕мпер╕╓ю. С╕ч була держава в держав╕, ╕снування яко╖ стало ментально неприйнятне для ╕мперсько╖ верх╕вки, тому не мало жодних перспектив. ╤мпер╕я ╕ воля – дв╕ реч╕ несум╕сн╕ – ненажерлива ментальн╕сть, що потребу╓ безперервно╖ експанс╕╖ ╕ перемог, яка мр╕╓ про захоплення Константинополя ╕ не раху╓ться з людськими жертвами не переносить саму ╕дею вол╕, бо вся ╖╖ велич ╓ результат безперервного насильства. Пряме в╕йськове протистояння тиску з боку ╕мпер╕╖ також було неможливе. Можливий був т╕льки вар╕ант партизансько╖ в╕йни, по типу Кавказько╖, але це була б в╕йна на винищення ╕ позбавлена жодних перспектив. Врешт╕-решт, козацтво, як ╕ укра╖нство, було остаточно придушене ╕ на Низу ╕ в Гетьманщин╕ ╕ на Слобожанщин╕. Воно залишилося т╕льки в ментальност╕, в нац╕ональн╕й ╕сторичн╕й пам'ят╕ або, як зараз полюбляють говорити, в нац╕ональн╕й м╕фолог╕╖. Так само знаменита польська шляхетська демократ╕я не змогла протистояти тиску ╕мперсько╖ машини, ╕ славн╕ "лицар╕-ляшеньки" разом ус╕╓ю Польщею стали жертвою тупо╖ в╕йськово╖ машини О. Суворова (okrutnych Moskali) п╕д час Барсько╖ конфедерац╕╖.

╤сну╓ думка, що лицарство (в широкому розум╕нн╕, як лицарство духу, аристократизм духу) в сусп╕льств╕ п╕дтриму╓ться завдяки певн╕й спадко╓мност╕, тяглост╕, через безпосередн╕й контакт, який бува╓ м╕ж вчителем ╕ учнем. (Тако╖ думки притриму╓ться, наприклад, Оксана Забужко в сво╖й прекрасн╕й розв╕дц╕ «Notre Dame d'Ukraine: Укра╖нка в конфл╕кт╕ м╕фолог╕й»). Вчитель, так би мовити, запл╕дню╓ св╕дом╕сть учня, переда╓ те сутт╓ве, що конче необх╕дне для його формування в певному напрямку. (В абсолютизован╕й форм╕ ця ╕дея виступа╓ в ритуал╕ рукопокладання, коли ╓пископ, як спадко╓мець апостол╕в, накладаючи руки на майбутнього священика, проводить в нього благодать Святого Духу ╕ як╕сно зм╕ню╓ його стан – висвячу╓. ╤ оск╕льки цей ритуал не переривався в╕д Христа, то свят╕сть Христа начебто ма╓ передаватися в форм╕ благодат╕ на новоспеченого священника. ╤снували також в╕дпов╕дн╕ ритуали посвячення в лицар╕). А тому лицарство – ел╕тне явище, недоступне посполитим стецькам ╕ федькам. А значить розрив тяглост╕ приводить до безповоротно╖ втрати традиц╕╖ лицарства, в╕дпов╕дно – ╕ самого лицарства. (За словами О. Забужко, залиша╓ться ╕нтел╕генц╕я розриву, позбавлена ознак лицарства).