Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 21 страниц)

Що ж таке являла собою Укра╖на, що зародилася десь на поруб╕жж╕ ╕ дал╕ хвилею прокотилась в╕д Дикого поля по землях древн╕х полян, древлян, с╕верян, улич╕в, бужан ╕ нав╕ть волинян, створивши певну ╓дн╕сть, не нав'язану ╕ не пов'язану силою, а т╕льки власними бажаннями ╕ переконаннями людей? Що мав на уваз╕ Боплан, коли свого часу створював першу мапу власне Укра╖ни, напевно знаючи, що тако╖ держави не ╕сну╓? Без сумн╕ву, в╕н мав на думц╕ ту окрем╕шн╕сть, яка наст╕льки привертала увагу ╕ була наст╕льки очевидною, що безумовно заслуговувала на окрему назву. Але що значила ця назва? ╤ чому це була власне Укра╖на, тод╕ як в Польщ╕, де служив Боплан, тако╖ назви оф╕ц╕йно принципово не вживали, а укра╖нц╕в оф╕ц╕йно називали русинами аж до 1939 року? ╤ чому Укра╖на, под╕лена м╕ж к╕лькома державами, продовжувала залишатися Укра╖ною? ╤ чому польський ╕сторик Ф. Рав╕та-╫авронський в 1922 роц╕ м╕г ц╕лком переконливо написати: «Русини, створивши соб╕ ф╕ктивну „Укра╖ну“, як н╕бито етнограф╕чну ц╕л╕сн╕сть, мають тепер чотири „Укра╖ни“: велика радянська, „мала“, чи зах╕дна, а також фабрикують на наших очах „Укра╖ни“ на Холмщин╕ ╕ на Волин╕. Вже зникла з преси прастара Русь, а з'явилась галаслива ╕ неспок╕йна якась „неокозацька Укра╖на, як аг╕тац╕йна номенклатура“». (Цитата по книз╕ Т. Хинчевсько╖-Геннель). Д╕йсно, яка така Укра╖на могла бути, скаж╕мо, на Волин╕, ╕стор╕ю яко╖ ми вже згадували у Вступ╕. Аналог╕чну «картинку» можна розмалювати щодо будь-яко╖ частини Укра╖ни. Про що взагал╕ йде мова?

Поняття, Укра╖на, можна розглядати по-перше, як територ╕альне – певна територ╕я, заселена укра╖нцями, що склалась ╕сторично, по-друге, в орган╕зац╕йному, чи державницькому вим╕р╕ – окрем╕ рег╕они Укра╖ни в певн╕ ╕сторичн╕ пром╕жки часу можна розглядати як форми додержавно╖ чи нап╕вдержавно╖ пол╕т╕╖, ╕нш╕ рег╕они – як протекторати чи васальн╕ утворення, або ж як колон╕╖. (А наприклад, Зенон Когут розглядав Гетьманщину, як корпорац╕ю, що на м╕й погляд ╓ натяжкою). Нарешт╕ ╕сну╓ ще один аспект, який стосу╓ться власне феномену ╓дност╕ Укра╖ни нав╕ть в роз╕рваному ╕ под╕леному стан╕ – найб╕льш важливий для нас, цив╕л╕зац╕йний аспект. ╤ в цьому в╕дношенн╕ Укра╖на являла собою окрему цив╕л╕зац╕ю, що сформувалась в специф╕чному по╓днанню природних, ╕сторичних, економ╕чних ╕ пол╕тичних умов, тобто цив╕л╕зац╕ю, як ц╕лком певну форму соц╕ально╖ практики, створено╖ сусп╕льством. (Можливе визначення також – локальна цив╕л╕зац╕я). Про це св╕дчить сам тип поширення укра╖нства по територ╕╖ п╕вденно-зах╕дно╖ Рус╕. Його можна охарактеризувати як хвильово-дифуз╕йний – власне таким чином розповсюджу╓ться ╕нформац╕я. Основна ознака, що характеризу╓ власне цив╕л╕зац╕йний чи ╕нформац╕йний характер явища – в╕дсутн╕сть локал╕зац╕╖ зг╕дно державних кордон╕в – кордони не здатн╕ стримати ╕нформац╕ю. Це була ╕нформац╕я про можлив╕сть життя без пана ╕ князя, про волю, про життя на п╕дставах товариства, про «весел╕╖ села, що опановують пустиню». ╤ ця ╕нформац╕йна хвиля створила зустр╕чну хвилю – пот╕к людей, як╕ прагнули вол╕ ╕ намагалися за будь-яку ц╕ну д╕статися тих укра╖н, де ця воля ╕сну╓, ╕ вже були морально готов╕ прийняти т╕ норми життя, за якими живуть ц╕ укра╖ни, щоб влитися в те нове сусп╕льство. Коли людина щось робить по добр╕й вол╕, добров╕льно, то це й ╓ самоорган╕зац╕я, спрямован╕сть яко╖ узгоджена з тою доброю волею, ма╓ ц╕лком визначений характер ╕ дуже високу ефективн╕сть. Таким чином в╕дбувався ментальний, а може й генетичний в╕дб╕р певного типу характер╕в, ╕ ця цив╕л╕зац╕я, не маючи власно╖ державност╕ ╕ займаючи м╕зерну територ╕ю на поруб╕жж╕ Рус╕, поступово розповзалась, захоплюючи все нов╕ ╕ нов╕ земл╕, переварюючи залишки ноб╕л╕тету, привертаючи на св╕й б╕к православний кл╕р, ╕ др╕бну шляхту, ╕ нарешт╕ сформувала нац╕ю, що ч╕тко розум╕ла свою в╕друбн╕сть як в╕д рус╕в, так ╕ в╕д ╕нших сус╕дн╕х народ╕в. (Ц╕каво в╕дзначити, що нав╕ть в XVIII стол╕тт╕ ╕дея «товариства» продовжувала працювати – адм╕н╕стративна верх╕вка Гетьманщини в залежност╕ в╕д рангу д╕лилась на «бунчукових товариш╕в», «в╕йськових товариш╕в» ╕ «значкових товариш╕в». На цьому ╕дея «товариства» не померла, а в╕дтворилась в Радянському Союз╕, де товаришами стали абсолютно ус╕. А у сус╕д╕в поляк╕в ╕снувало нав╕ть звернення, «пан товариш»). Ось ця територ╕я, де переважна к╕льк╕сть людей мали укра╖нську само╕дентиф╕кац╕ю ╕ була Укра╖ною по сут╕, а не по юридичн╕й приналежност╕. ╤ ця Укра╖на являла собою ц╕лком визначену ╓дн╕сть, починаючи десь з середини XVII стол╕ття. Утворення Укра╖ни корелю╓ з процесом утворення укра╖нсько╖ нац╕╖.

Перш за все кида╓ться в оч╕ в╕дм╕нн╕сть укра╖нц╕в в╕д найближчих сус╕д╕в, поляк╕в. Це була цив╕л╕зац╕йна в╕дм╕нн╕сть, яка проявляла себе в ментальност╕. Ключове слово, яке характеризу╓ в╕дношення польсько╖ шляхти до хлоп╕в – послушенство (pos?usze?stwo), тобто повне безправ'я хлопа перед паном. Шляхт╕ здавалося, що можна законом встановити певн╕ права (наприклад, юридично перетворити козак╕в на кр╕пак╕в, як це було зроблено в 1638 роц╕) ╕ послушенство посполитого слухняного люду, що не бачить соб╕ життя без шляхти ╕ мр╕╓ про польський «культурний плуг», запану╓ автоматично. (Якби не було впевненост╕ чи хоч би над╕╖, що под╕бн╕ постанови будуть виконуватися, то ╖х би не приймали). Полякам було незрозум╕ле прагнення укра╖нц╕в, особливо – укра╖нських селян-хлоп╕в, до вол╕, як до найб╕льшо╖ ц╕нност╕, ╖х дивували ╕ лякали пост╕йн╕ заворушення ╕ повстання селян, непокора, при тому що кр╕пацтво на укра╖нських землях було об'╓ктивно значно м'якшим н╕ж у сам╕й Польщ╕. Спроба Хмельницького в 1651 роц╕ розпалити внутр╕шню в╕йну в Польщ╕ шляхом п╕дбурення польських селян до повстання (за посередництвом О. Костки-Наперського) зак╕нчилась провалом. Незважаючи на вс╕ зусилля, п╕дняти вдалося лише невелику групу гурал╕в з П╕дгалля (Podhale) в Татрах.

В польськ╕й ментальност╕, на в╕дм╕ну в╕д укра╖нсько╖, найб╕льшого значення надавалось походженню, ╕сторичним кореням. (Це знайшло в╕дображення в польськ╕й ╕стор╕ограф╕╖, особливо – стар╕й. М╕ж ╕ншим, М.╤. Костомаров також поставив походження на перше м╕сце серед ознак, що визначають народ). Шляхетн╕сть, чистота кров╕, пряма л╕н╕я в╕д сармат╕в ╕ ще дал╕, аж до легендарного Яфета ╕ аж н╕як не в╕д Хама – все це мало надзвичайне значення для польського шляхтича, бо на цьому була заснована його шляхетська г╕дн╕сть ╕ його право панувати над посполитими хамськими нащадками. «Польська шляхта це – електорка корол╕в, батько й мати сенату, виконавець суду, сила в╕йська, оздоба миру, щит вольност╕. Так╕й велик╕й ╖╖ чест╕ заздрять сус╕ди, не розум╕ють варвари, лякаються неприятел╕», Piotr Mieszkowski, 1625 р╕к. (Ц╕каво, що такого типу укор╕нену в походження ментальн╕сть серед поляк╕в можна зустр╕ти ╕ сьогодн╕, в часи ун╕версальних ц╕нностей). То ж не дивно що Ф. Рав╕та-╫авронський, який написав к╕лька праць з укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, вже в нов╕ часи, в 1913 роц╕ констату╓: «туранськ╕ етн╕чн╕ корен╕, що зас╕ли в кров╕ укра╖нського народу руського ╕ час в╕д часу вибухають, були одн╕╓ю з найважлив╕ших причин, що кидають той народ в об╕йми безмежно╖ свавол╕, ╕ що роблять з нього дуже ненад╕йний ╕ малопридатний матер╕ал для державного буд╕вництва, ╕ то ще надовго», тобто знову ж таки «не пощастило з походженням». Варто зазначити, що коли ╕сторик мав на уваз╕ такий тип державност╕, який на той час був в Рос╕╖, (частиною яко╖ на той час була Польща), то в╕н безумовно, мав рац╕ю – такою Укра╖на стати не могла, так само, як ╕ шляхетською Польщею з ╖╖ нап╕врабськими холопами. Наведу ще одну думку, що стосу╓ться Хмельниччини. «╤ нав╕ть тод╕, коли збройн╕ сили бунту були на вершин╕ свого розвитку ╕ могутност╕, нав╕ть тод╕ не з'явилася серед того люду ╕дея окремо╖ в╕тчизни, прагнення до завоювання державно-незалежно╖ Укра╖ни», Edward Abramowski. Щоправда, цей пол╕тичний мислитель ╕ ф╕лософ робить неспод╕ваний (вт╕м, ц╕лком лог╕чний для поляка) висновок, що «то був класовий конфл╕кт того ж самого народу, внутр╕шн╕й конфл╕кт Реч╕ Посполито╖». Йому не могло прийти на думку, що для укра╖нця прагнення до державност╕ на той час не ╕снувало. Укра╖ною ставало все, куди сягала ╕ укор╕нювалась укра╖нська ментальн╕сть, спрямована проти ╕де╖ панування людини над людиною. Не ма╓ значення яка то буде держава – аби була свобода. Саме так не могло вм╕ститися в голов╕ боярина Бутурл╕на, що в╕н ма╓ присягнути козакам в╕д ╕мен╕ царя, щодо недоторканост╕ ╖хн╕х вольностей. Б╕льш сутт╓ву р╕зницю м╕ж поляками ╕ укра╖нцями в╕дзначив М.╤. Костомаров: «Поляки и Южноруссы – это как бы две близкие ветви, развившиеся совершенно противно: одни воспитали в себе и утвердили начала панства, другие – мужицтва, или выражаясь словами общепринятыми, один народ – глубоко аристократический, другой – глубоко демократический». (Две русские народности, 1861). Як тут не згадати висловлювання Шан Яна (IV ст. до н. е.): «Коли народ сильний, арм╕я вдв╕ч╕ слабша, коли народ слабкий, арм╕я вдв╕ч╕ сильн╕ша. Коли народ слабкий – держава сильна, коли держава сильна – народ слабкий. Тому держава, що йде ╕стинним шляхом, намага╓ться ослабити народ». Прост╕ше говорячи, сильний в╕льний народ ╕ сильна держава – дв╕ реч╕ несум╕сн╕.

Досл╕дниця укра╖нсько╖ св╕домост╕ Тереза Хинчевська-Геннель в вище цитован╕й книз╕ так ╕ не спромоглася дати в╕дпов╕дь на основне питання – яким чином св╕дом╕сть руса перетворилася в св╕дом╕сть укра╖нця, ╕ що було найб╕льш сутт╓вим в цьому перетворенн╕? Причина поляга╓ в тому, що вона досл╕джувала ментальн╕сть перш за все шляхти, тод╕ як перетворення св╕домост╕ в╕дбувалося в народн╕й мас╕, якраз в процес╕ творення ново╖ цив╕л╕зац╕╖ на баз╕ ново╖ соц╕ально╖ практики. Еволюц╕я русько╖ княжо╖ ел╕ти (Острозьких, Вишневецьких, Заславських, Збаразьких, Корецьких, Сангушк╕в, Чорторийських), особливо п╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ 1569 року, була однозначною ╕ вела до ╖╖ включення в склад польсько╖ шляхти. Досить сказати, що Януш Острозький вже в 1593 роц╕ пос╕в посаду крак╕вського каштеляна, на як╕й перебував аж до 1620 року, а зм╕нив його на ц╕й посад╕ знову ж таки русин за походженням, ╢жи Збаразький. Сумно в╕домий Ярема Вишневецький став катом укра╖нського народу. Майнова ел╕та прагне влади ╕ ментально в╕ддаля╓ться в╕д власного народу.

Головна приваблююча риса укра╖нства полягала в бездержавност╕, як ╕де╖ ╕ спрямованост╕ сусп╕льства, (хоч ця ╕дея формулювалась дуже просто, як воля). Ця бездержавн╕сть полягала в по╓днанн╕ свободи ╕ самоорган╕зац╕╖, коли соц╕альною одиницею ста╓ громада – сп╕льнота в╕льних, незалежних, самост╕йних ╕ самодостатн╕х людей. Ото й була укра╖нська ╕дея – ╕дея в╕льно╖ громади в╕льних людей, яка сама себе году╓ ╕ сама себе захища╓ – народ-в╕йсько. ╤ ╖й не потр╕бн╕ жодн╕ княз╕, пани, цар╕ ╕ псар╕, «бо ми ж таки люди, не собаки!». Але головне було не в сам╕й ╕де╖, а в тому, що ця ╕дея була вт╕лена в конкретну соц╕альну практику. Хочеш жити так як ми? Роби так як ми. Д╕╓в╕сть ц╕╓╖ ╕де╖ ╕ практики обумовлена тим, що ╕дею започаткувало саме життя, а практика стала результатом щонайменше двохсотл╕тнього розвитку. В XVI стол╕тт╕ з╕ швидк╕стю степно╖ пожеж╕ почали виникати в╕льн╕ поселення, що мали назву найсолодшого слова – свобода, або слобода (слоб╕дка). В XVII стол╕тт╕ вже на ╕нших землях виник ц╕лий рег╕он – Слоб╕дська Укра╖на (Слобожанщина), де твердо закр╕пилось укра╖нство. Всяка ╕дея, що не супроводжу╓ться практичним результатом дуже швидко втрача╓ силу. Сила укра╖нсько╖ ╕де╖ полягала в тому, що в ╖╖ основ╕ було найдорожче – свобода. Сила – в свобод╕.

Важливо ще раз п╕дкреслити, що укра╖нська ╕дея була створена самим народом, його найпрост╕шими верствами – селянами ╕ козацтвом, а тому вона розповсюджувалась також в першу чергу в народ╕. Ел╕та, ноб╕л╕тет завжди знаходяться в т╕й чи ╕нш╕й м╕р╕ на служб╕ держав╕, в залежност╕ в╕д не╖, бо власне держава гаранту╓ правовий статус особи, а тому повинн╕ п╕дтримувати в╕дпов╕дну лояльн╕сть до держави. Кр╕м того вони мають в╕дпов╕дати стандартам свого соц╕ального стану. Шляхта литовська ╕ польська, до яко╖ влився руський ноб╕л╕тет, фактично утворювала пол╕тичну нац╕ю, бо мала значн╕ спадков╕ права ╕ вольност╕, а також демократичн╕ ╕нститути. Тож не дивно, що спочатку виник феномен руського шляхтича «gente Ruthenus natione Polonus», який п╕зн╕ше ц╕лком усп╕шно остаточно полон╕зувався. Укра╖нська ╕дея була для новоспечено╖ шляхти так само чужа, як ╕ для традиц╕йно╖ польсько╖. Тож не дивно, що утворення укра╖нсько╖ нац╕╖ йшло знизу, а укра╖нство залишилося в основному в сел╕ ╕ вже з села п╕шла нова хвиля укра╖нства в нов╕ часи. «Судьба южнорусского племени устроилась так, что те, которые выдвигались из массы, обыкновенно теряли и народность; в старину они делались поляками, теперь делаются великороссиянами: народность южнорусская постоянно была и теперь остается достоянием простой массы». (М.╤. Костомаров, Две русские народности, 1861). Вт╕м, найважлив╕шу роль в цьому в╕дношенн╕ в╕д╕гра╓ наявн╕сть державност╕ – держава завжди п╕дтримувала майнову ел╕ту ╕ розвивала прояви державност╕ в нац╕ональних формах титульного народу. Зв╕сно в цьому полягала проблема, (а може й трагед╕я) власне укра╖нсько╖ ел╕ти, ╕снування яко╖ суперечило державним ╕нтересам ╕ колон╕альн╕й пол╕тиц╕.

╤сторичний досв╕д показу╓, що для створення будь якого ст╕йкого соц╕ального утворення необх╕дна (але не достатня) наявн╕сть певно╖ д╕╓во╖ ╕де╖. Класичний вар╕ант дуже просто╖ ╕ якщо добре подумати, то не досить розумно╖, але д╕╓во╖ ╕де╖, ╓ – «свобода, р╕вн╕сть ╕ братерство» – ╕дея, що створила французьку нац╕ю. Найб╕льшими «французами» виявилися н╕мц╕ з Ельзасу ╕ Лотаринг╕╖, яких революц╕я зв╕льнила в╕д феодального рабства. Саме в Ельзас╕ була створена «Марсель╓за», що стала г╕мном Франц╕╖. (Приклад взятий у Ф. Енгельса). Те ж саме стосу╓ться цив╕л╕зац╕╖. Християнська цив╕л╕зац╕я поширилась не т╕льки завдяки ╕де╖ «спас╕ння» (до того ж не зовс╕м зрозум╕лого в╕д чого, де ╕ яким чином), але може в першу чергу дякуючи праведному життю перших християнських общин, що явили собою разючий контраст розбещеному ╕ розпутному Римов╕. Под╕бним чином поширилась по зах╕дн╕й ╢вроп╕ «катарська ╓ресь», на цей раз як ╕дея повернення до «╕стинного» християнства, на противагу реальн╕й практиц╕ католицько╖ церкви з ╖╖ потужним централ╕зованим апаратом примусу ╕ в╕дгодованими як свин╕ ченцями, що експлуатують селян.

Польська шляхетська демократ╕я виникла не в останню чергу завдяки ╕де╖ вольност╕ "сарматського" шляхетського народу. Цей народ ревниво стежив за будь-яким поширенням корол╕всько╖ влади ╕ будь-яко╖ мит╕ був готовий до рокошу. «За доби Просв╕тництва вусатого „сармата“ з п╕дголеним чубом, вбраного в старосв╕тський жупан ╕ кунтуш, почнуть представляти як ком╕чну постать, а законодавцями моди стануть паризьк╕, берл╕нськ╕ чи петербурзьк╕ (як останн╕й король) „жевжики в перуках“. Корол╕вський дв╕р, жменька аристократ╕в ╕ центральний уряд надавали перевагу не „в╕дсталим сарматам“, а просв╕ченим патр╕отам у панталонах та з Вольтером в руках. Проте перемога лишилася за сарматами: у польськ╕й ╕сторичн╕й пам'ят╕ саме вони ухвалили Конституц╕ю 3 травня, тод╕ як „жевжикам в перуках“ припала роль „блазн╕в“ Катерини ╤╤». (Анджей Сулима Кам╕нський, ╤стор╕я Реч╕ Посполито╖ як ╕стор╕я багатьох народ╕в 1505 – 1795, 2000 р.).

Укра╖нська нац╕ональна ╕дея поширилась серед ╕сторично спор╕днених слов'янських етнос╕в, а також акумулювала в соб╕ вс╕ близьк╕ по духу народн╕ маси, що вт╕кали в╕д панського гн╕ту, перш за все з Москов╕╖ ╕ Польщ╕. Тобто в╕дбувалась певна натуральна селекц╕я в╕дпов╕дно до типу ментальност╕ людини. Цей натуральний в╕дб╕р гра╓ дуже важливу роль в явищах структуризац╕╖ сусп╕льства: коли з'являються можливост╕ реал╕зувати природну спрямован╕сть людини, вона може зайняти в╕дпов╕дну н╕шу для ╖╖ найб╕льшо╖ самореал╕зац╕╖. Про те, що Укра╖на склалася з р╕зних етнос╕в (чи субетнос╕в) св╕дчать наявн╕сть ц╕лого ряду (в╕д дванадцяти до с╕мнадцяти в залежност╕ в╕д детальност╕ класиф╕кац╕╖) ╕сторичних областей, а також етнолог╕чн╕ дан╕, отриман╕ з р╕зних частин Укра╖ни, (див., наприклад, ╜рунтовну книгу «Укра╖нський народний одяг», створену в Ком╕с╕╖ народного мистецтва Св╕тово╖ Федерац╕╖ Укра╖нських Ж╕ночих Орган╕зац╕й (СФУЖО), Торонто, 1992 р╕к). Нав╕ть ╕сторичн╕ област╕ мають внутр╕шн╕ в╕дм╕нност╕, що проявляють себе в м╕сцевих гов╕рках. Наприклад, Григор╕й Новицький в к╕нц╕ XVII ст. вид╕ляв п'ять мовних д╕алект╕в т╕льки на територ╕ях Гетьманщини ╕ Слобожанщини: Харк╕всько-Полтавський, Н╕жинсько-Переяславський, Черн╕г╕вський, С╕верський ╕ Пол╕ський. (За книгою О.О. Потебн╕ Заметки о малорусском наречии, 1871 р.).

Ефективн╕сть ╕ д╕╓в╕сть укра╖нсько╖ соц╕ально╖ практики ╕ технолог╕╖ п╕дтверджу╓ться тим фактом, що в ус╕х нових м╕сцях, куди проникало укра╖нство, виникали так╕ ж сам╕ дуже прост╕ форми сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ – под╕л сусп╕льства на два спор╕днених стани (селяни ╕ козаки, а в м╕стах – м╕щани ╕ козаки) з можлив╕стю в╕льного переходу з одного стану в ╕нший, сотенно-полковий устр╕й з виборною старшиною, в населених пунктах – громади, що живуть на засадах самоврядування (в м╕стах п╕зн╕ше вводилось магдебурзьке право наряду з╕ звича╓вим правом) з виборним головою (в╕йтом), що викону╓ адм╕н╕стративн╕ функц╕╖. Характерний приклад – в╕дновлення козацтва на Правобережж╕ в 1685 – 1699 роках, де в╕дразу поширились норми укра╖нського звича╓вого та козацького права ╕ типова для Гетьманщини орган╕зац╕я. Аналог╕чна структура розповсюдилась в козацьких утвореннях Рос╕╖, що благополучно ╕снували аж до б╕льшовицько╖ революц╕╖. Сотенний ╕ полковий устр╕й (типу, гетьманщина) виникав автоматично, в зв'язку з необх╕дн╕стю в певн╕й в╕йськов╕й структур╕, яка започатковувала в╕дпов╕дну адм╕н╕стративну громадську структуру, де козацька верх╕вка виконувала орган╕зац╕йн╕ ╕ судов╕ функц╕╖. Характерно, що в Гетьманщин╕ нав╕ть в п╕зн╕ часи продовжувало д╕яти звича╓ве право, як основна складова судово╖ системи. Козаки не сплачували податк╕в, але зате утримувались власним коштом ╕ «платили кров'ю» за землю. Укра╖нство проникло нав╕ть на т╕ земл╕, де козацтва не було (скаж╕мо, на Волин╕ ╕ в Галичин╕). Але до цього часу там сп╕вають «Ой на гор╕ та женц╕ жнуть» ╕ вважають себе «щирими» укра╖нцями. Наявн╕сть досить високого р╕вня свободи да╓ ще одну перевагу – вона допомага╓ людин╕ реал╕зувати немотивовану активн╕сть, яка т╕льки й дозволя╓ повною м╕рою виявити ╕ реал╕зувати потенц╕ал людини. Козак за покликанням ╕ солдат по примусу – це дв╕ зовс╕м р╕зн╕ категор╕╖ людей перш за все психолог╕чно – перший в╕дчува╓ себе лицарем, а другий – гарматним м'ясом. Селянин, що працю╓ на себе ╕ селянин-кр╕пак в╕др╕зняються так само – перший в╕дчува╓ себе господарем, а другий – робочою худобою.

В╕дношення укра╖нства до державност╕ характеризу╓ ще одна деталь, про яку пише О. Яблоновський в 20-му том╕ "╤сторичних джерел": "... козаки, добре знан╕ супротивники всяких писаних прав, ставили соб╕ найпершим обов'язком – ус╕ без розбору писан╕ документи спалювати при будь-як╕й можливост╕". Тож за час╕в Хмельниччини були знищен╕ ус╕ арх╕ви, до яких спромоглася дотягнутись мозоляста козацька рука. Козаки "руйнували св╕т насильства" ╕ завдали непоправно╖ шкоди власн╕й ╕стор╕╖. Але вони ╕нстинктивно в╕дчували суть проблеми – основа держави – це ╕нформац╕я, писан╕ закони, писан╕ права власност╕, обл╕к борг╕в, кредит╕в, податк╕в ╕ зобов'язань. Всяке юридичне право, що його п╕дтриму╓ держава, спира╓ться врешт╕-решт на пап╕рець, знищивши який вже неможливо довести князь ти чи хлоп – почина╓ться життя, в якому людина оц╕ню╓ться по д╕лам. ╤ррац╕ональна сила пап╕рця перетворю╓ться в дим ╕ зн╕ма╓ з людини дов╕чне закляття, встановлене державою. Де д╕╓ честь ╕ слово, там папери не потр╕бн╕, а життя само показу╓ хто ╓ хто. (М╕ж ╕ншим, «╕нстинкт вол╕», який проявляв себе в традиц╕йному укра╖нському характер╕, ч╕тко в╕добразився в особливостях творчост╕ д╕йсно народного поета, Т. Шевченка, який ╕нту╖тивно в╕дчував згубну природу насилля, яке йде в╕д держави, ╕мпер╕╖, ╕ протисто╖ть вол╕, свобод╕, природ╕ людини. Про це детально у Оксани Забужко, Шевченк╕в м╕ф Укра╖ни, 1996).

Виника╓ питання – як могло ╕снувати на протяз╕ досить довгого ╕сторичного часу бездержавне (чи нап╕вдержавне) утворення в оточенн╕ к╕лькох наддержав, а пот╕м нав╕ть у склад╕ Рос╕йсько╖ держави? На м╕й погляд, причиною цього стала укра╖нська ментальн╕сть. Основна ╖╖ риса – тверде усв╕домлення, що свобода явля╓ собою природне право, порушення якого ╓ формою насильства ╕ людина ма╓ таке ж саме природне право ус╕ма засобами боронити себе в╕д такого насильства. ╤нший, орган╕зац╕йний аспект – принцип добро╖ вол╕, коли люди, громада над╕ляють кер╕вними чи орган╕зац╕йними функц╕ями певну людину чи певну групу людей на певний час ╕ на цей час добров╕льно стають ╖╖ п╕длеглими. ╤ нарешт╕, принцип слова (договору), яке ма╓ дотримуватись не т╕льки в стосунках м╕ж людьми, але й в державних в╕дношеннях. Дуже показовим у цьому сенс╕ ╓ посилання козацтва на прив╕ле╖ в╕д Великого князя Литовського ╕ короля польського Сиг╕змунда ╤╤ Августа 1569 року, на Березнев╕ статт╕ 1654 року, а головне – на добров╕льне при╓днання Укра╖ни до Рос╕╖, при складанн╕ Наказ╕в до Катерини ╤╤ 1767 року. Для Катерини – цин╕чного ╕ рац╕онального пол╕тика, яка узурпувала владу, вбивши свого чолов╕ка, ╕ безл╕ч раз порушувала дан╕ нею слова ╕ договори, под╕бна апеляц╕я напевно здавалась проявом недолугост╕ козак╕в. Так само козацька старшина Гетьманщини не йшла на юридичне закр╕пачення селянства, бо особиста свобода людини була для козака недоторканою. Фактично укра╖нське сусп╕льство було орган╕зоване на принцип╕ сусп╕льного договору, зг╕дно з яким людина йшла на добров╕льне обмеження сво╖х прав заради сп╕льного добробуту.

Ментальна р╕зниця м╕ж перв╕сним укра╖нцем ╕ тогочасним поляком полягала перш за все в р╕зному розум╕нн╕ природного права. Для поляка природне право встановлювалось походженням, кров'ю (це знайшло в╕дображення в найб╕льш вживан╕й польськ╕й лайц╕, "psiakrew"), закр╕плювалося в стан╕ – громадянських правах ╕ соц╕альних функц╕ях, поширювалось на звича╖, одяг, характер стосунк╕в. (В сучасному розум╕нн╕ такий п╕дх╕д в╕дпов╕да╓ принципу позитивного права (ius positum), що п╕дтриму╓ться державою, як необх╕дний механ╕зм ╕снування держави. В╕н яскраво виявлений в явищах державного расизму, коли природне право ╕ стан були написан╕ прямо на «морд╕» особи. Разом з тим, шляхта розглядала сво╓ походження в╕д Яфета, а не в╕д Хама, як дан╕сть божу, тобто як природне, нав╕ть сакральне право панування над «хамським» народом). В укра╖нськ╕й ментальност╕ соц╕альний статус, або стан визначався функц╕╓ю – якщо ти не здатен бути отаманом чи бодай, козаком, то йди паси свиней. Походження не ста╓ аргументом в отриманн╕ права ╕ не виника╓ п╕дстав для надання влад╕ чи статусу ╕ррац╕онального, а тим б╕льш, сакрального значення. Зв╕дси походить ╓диний механ╕зм надання лег╕тимност╕ влад╕ чи статусу – вибори, як╕ реал╕зують ун╕версальну функц╕ю природного в╕дбору. Зв╕дси – принципова р╕вн╕сть ус╕х член╕в громади. «По народному понятию, каждый член громады есть сам по себе независимая личность, самобытный собственник; обязанность его к громаде только в сфере тех отношений, которые устанавливают связь между ее членами для взаимной безопасности и выгод каждого». (Микола Костомаров, там само).

В бездержавних утвореннях, або в таких, де роль державност╕ м╕н╕мальна, ментальн╕сть в╕д╕гра╓ найважлив╕шу роль. Свобода ╓ усв╕домлена необх╕дн╕сть – ц╕ слова найточн╕ше характеризують стан св╕домост╕ людини, включено╖ в склад в╕льного сусп╕льства, функц╕онування якого можливо т╕льки при умов╕ добров╕льного ╕ усв╕домленого дотримання морального закону ус╕ма його членами. Фед╕р Андр╕йович Щербина так пише про цей закон: «Це форми, вибран╕ шляхом буденного ╕сторичного досв╕ду й традиц╕й. Це – одв╕чн╕ народн╕ звича╖, передаван╕ з роду в р╕д, з покол╕ння в покол╕ння, в╕д батьк╕в до д╕тей, форми, що ╖х достосовано до загального розвою життя. Чесне слово, раз зложена об╕цянка, предк╕вськ╕ обича╖, передання старовини – ╓ тут позитивним законом. Зр╕ст ╕ розпад форми, вза╓мов╕дносини ╕ загальноприйнят╕ права й обов'язки член╕в асоц╕яц╕╖ укрит╕ в сам╕м обича╖, як у неписан╕м кодекс╕. Вистачить впровадити в д╕ю обичай, щоб з нього лог╕чно випливали вс╕ формальн╕ людськ╕ вза╓мов╕дносини». ("Нариси укра╖нських арт╕лей", 1880). Людина, що недотриму╓ться н╕ким не писаного, але вс╕м в╕домого звича╓вого закону (права), автоматично ста╓ сусп╕льним вигнанцем нав╕ть без формального ╖╖ засудження, бо з нею н╕хто не захоче мати жодно╖ справи. Таким чином, поширенню укра╖нства мало в╕дпов╕дати поширення укра╖нсько╖ ментальност╕, як вир╕шального фактора його затвердження.

Фед╕р Щербина правий в усьому, кр╕м одн╕╓╖ маленько╖ детал╕ – "впровадження в д╕ю обичаю, з якого лог╕чно випливають вс╕ людськ╕ вза╓мов╕дносини" насправд╕ явля╓ собою ╕сторичний процес перебудови сусп╕льно╖ св╕домост╕ (ментальност╕), який може в╕дбутися на протяз╕ м╕н╕мум к╕лькох покол╕нь. "Впровадити" його декретом, постановою чи угодою неможливо. "Обичай" ма╓ стати потребою, усв╕домленою необх╕дн╕стю, причому це усв╕домлення ма╓ виникати п╕дсв╕домо, тобто стати складовою того, що ма╓ назву душа ╕ сов╕сть. А це може статися т╕льки в результат╕ пост╕йно╖ практики ╕ в╕дпов╕дного виховання. Одного покол╕ння для тако╖ перебудови буде замало. В цьому поляга╓ велика проблема формування етосу (етично╖ системи) ╕ в цьому його ц╕нн╕сть – закон ста╓ орган╕чною частиною людини, на в╕дм╕ну в╕д «писаного» закону, що ╓ частиною кодексу. До формування в╕дпов╕дного етосу найчаст╕ше спонукають в╕дпов╕дн╕ обставини буття, але ╕ тут не все так просто.

Головний орган╕зац╕йний механ╕зм в державн╕й форм╕ орган╕зац╕╖ сусп╕льства – державн╕ ╕нститути, без яких держава ╕снувати не може. ╤нститути – це технолог╕чна основа держави, яка встановлю╓ться ╕ п╕дтриму╓ться за допомогою в╕дпов╕дного силового апарату. Вс╕ ╕нститути, включаючи силовий апарат, об'╓днан╕ в ц╕л╕сну вза╓мопов'язану систему, що забезпечу╓ стаб╕льне функц╕онування держави. "╤нститути – це "правила гри" в сусп╕льств╕, або говорячи формально, створен╕ людиною обмежуюч╕ рамки, що орган╕зують в╕дношення м╕ж людьми". (Дуглас Норт). Чи ╓ в бездержавному вар╕ант╕ в╕дпов╕дн╕ "╕нститути", що забезпечують технолог╕ю ст╕йкого функц╕онування соц╕ального орган╕зму? Так╕ ╕нститути ╓, б╕льше того, без них життя бездержавного орган╕зму неможливе. По-перше, можуть ╕снувати реальн╕ ╕нститути, типу народно╖ м╕л╕ц╕╖, народного в╕йська, виборно╖ адм╕н╕страц╕╖, що займа╓ться поточними д╕лами. Але головний ╕нститут сусп╕льства – це т╕ сам╕ звича╖, традиц╕╖ ╕ етос народу, як╕ регулюють вза╓мов╕дносини людей набагато краще н╕ж державна система права. Справа в тому, що етос зам╕ню╓ право, але право не зам╕ню╓ етос. Розглянемо, наприклад, такий простий етичний ╕нститут, як дов╕ра. В вар╕ант╕ державно╖ системи неформальний ╕нститут дов╕ри зам╕нюють наступн╕ ╕нститути держави: громадянський кодекс, система громадянського судочинства, система ф╕ксац╕╖ права власност╕, нотар╕ат, арм╕я юрист╕в ╕ адвокат╕в, система виконання судових р╕шень. Тобто в╕дношення м╕ж двома суб'╓ктами хазяйнування в державному вар╕ант╕ контролюються велетенською бюрократичною надбудовою, що покликана забезпечити виконання договор╕в. Ця надбудова д╕йсно зам╕ня╓ ╕нститут дов╕ри ╕ забезпечу╓ (в м╕ру сил) виконання угод, але при цьому паразиту╓ на сусп╕льств╕. Необх╕дн╕сть в так╕й надбудов╕ виника╓ т╕льки в одному випадку – коли в сусп╕льств╕ мало дов╕ри м╕ж людьми. ╤ тод╕ робота господарюючого суб'╓кта оброста╓ додатковим менеджментом ╕ так званими трансакц╕йними видатками, якраз тими, що ╖х спожива╓ вищеозначена надбудова, ╕ це приводить до значного зменшення ефективност╕, а в деяких випадках нав╕ть до неможливост╕ подальшого функц╕онування. (Для прикладу, повн╕ трансакц╕йн╕ видатки США «з'╖дають» близько 45% ВНП, зг╕дно розрахунк╕в Д. Норта 1986 року). Б╕льш╕сть цих проблем зн╕маються двома бездержавними етичними ╕нститутами, що мають назву, дов╕ра ╕ репутац╕я (в традиц╕йному вар╕ант╕ – честь, чесн╕сть). Порушення даного слова знищу╓ дов╕ру ╕ «занулю╓» репутац╕ю, робить людину безчесною, не г╕дною дов╕ри. Для системи хазяйнування, побудовано╖ на дов╕р╕, це означа╓ крах п╕дпри╓мства. Вся потужна система укра╖нсько╖ торг╕вл╕, чумацтва, ярмарок, ремесла трималась на чесному слов╕ ╕ дов╕р╕. (╢ така приказка: «Трима╓ться на чесному слов╕». На жаль, в наш╕ часи вона ма╓ негативну конотац╕ю, що характеризу╓ р╕вень пад╕ння сусп╕льно╖ морал╕). Чесн╕сть, дов╕ра, вза╓модопомога, доброзичлив╕сть – це реальн╕ ╕нститути громадянського бездержавного сусп╕льства, що забезпечують технолог╕ю його стаб╕льного функц╕онування. (В╕домий досл╕дник соц╕альних ╕нститут╕в, Дуглас Аллен (Douglas W. Allen), визнача╓ ╖х як «установлення для запоб╕гання поган╕й повед╕нц╕ людей»). Що в╕дбува╓ться, коли держава бере на себе функц╕ю «захисту дов╕ри»? Втрата дов╕ри. (Механ╕зми трансформац╕╖ ментальност╕ п╕д д╕╓ю державного апарату розглянут╕ в наступному розд╕л╕). Звичайно, сучасн╕ дуже складн╕ угоди, як╕ укладаються в процв╕таючих економ╕ках, не можуть триматись лише на словах, бо вони покликан╕ перш за все л╕кв╕дувати (зменшити) невизначен╕сть в╕дносин, але безумовно, тверда етична основа да╓ б╕льшу перспективу розвитку р╕вня ╕ форм сп╕вроб╕тництва м╕ж людьми, тому що формальн╕ правила лише уточнюють ╕ конкретизують вже ╕снуючу неформальну основу.

╢ ще один аспект укра╖нсько╖ соц╕ально╖ практики, (а може ментальност╕) – укор╕нен╕сть в землеробство. Укра╖нськ╕ м╕щани (жител╕ м╕ст) завжди (скаж╕мо, дуже великий в╕дсоток) мали певну к╕льк╕сть земл╕, найчаст╕ше б╕ля хати, на як╕й було домашн╓ господарство, садок, грядки, в невеликих м╕стах тримали також велику рогату худобу. Ця традиц╕я не зникла до сьогодення, ╕ нав╕ть в м╕стах-м╕льйонниках ╕деал укра╖нця – власний будинок з д╕лянкою земл╕, де в╕н матиме можлив╕сть завести садок, грядки, а може й свиню. ╤ якщо це "справжн╕й" укра╖нець, то в╕дпрацювавши зм╕ну на завод╕, в╕н до вечора буде копатися в земл╕, чи щось там прищеплювати на деревах, а в його п╕двал╕ чи погреб╕ буде збер╕гатися на полицях маса банок з р╕зноман╕тними заготовками "на зиму", причому частин╕ цих "закруток" буде вже п╕д десяток рок╕в. ╤ звичайно в╕н матиме самогонного апарата власного виробництва, ╕ в будь-яку годину в╕н ма╓ що випити, чим закусити ╕ чим пригостити гостя. ╤сну╓ думка, що це один з пережитк╕в минулого, (проти якого свого часу активно боровся укра╖ноф╕л М.С. Хрущов), що маг╕стральна тенденц╕я цив╕л╕зац╕йного розвитку поляга╓ в розпод╕л╕ прац╕, спец╕ал╕зац╕╖, профес╕онал╕зм╕. Все ╕нше – неефективно, витратно, нерац╕онально.