Текст книги "Чотири скарби неба"
Автор книги: Дженні Джан
сообщить о нарушении
Текущая страница: 21 (всего у книги 21 страниц)
Епілог
Джифу, Китай
Весна, 1896 рік
Сьогодні сильний приплив. Корабель, що пришвартувався, пройшов довгий шлях, аж від узбережжя Каліфорнії. Але відпочиватиме він недовго; скоро його підготують до нової мандрівки через Тихий океан. Однак зараз членам екіпажу можна зійти на берег, тож вони раді знову ступити на землю.
Екіпаж розвантажує вантаж уздовж причалу. Носять ящики, пакунки, бочки та відра. Усі товари привезли з Каліфорнії та з-за її меж. Тягнуть важкі вантажі, особистий багаж, те, що можна обміняти, продати й перепродати. Іноді несуть навіть останки.
В одному з ящиків п’ять довгих дерев’яних коробок. І такий ящик не єдиний – їх штабелі.
– Деякі з них без адрес, – каже один моряк своєму напарникові.
– Ага, – відповідає той. – Командир каже викинути їх в океан, якщо за ними ніхто не прийде.
– Але все-таки, що в них?
– Хіба не знаєш? – дивується напарник. – Кістки всіх китайців, які померли на чужині.
Моряк сахається від ящика, неначе той ожив.
– І хтось заморочився з усім цим відправленням своїх мертвих співвітчизників додому?
– Я чув, що це якась релігійна тема, – бурмоче напарник. – Кістки викопують, миють і повертають сюди. Добра справа, однак. Їм дають шанс бути похованими як слід.
– Певно, самотньо помирати за океаном, – каже моряк. – Далеко від дому й усе таке.
* * *
Неподалік від берега вулицями Біч-роуд у Джифу блукає старенька. Ніхто раніше її тут не бачив. Певно, вона щойно приїхала, бо її сиве волосся брудне, а черевики заляпані багном. Вуста відкриті, вона вигукує ім’я. Тут ніхто ніколи не чув про людину з таким іменем, хоча всі дивуються, чи, бува, не сплутала жінка когось з героїнею відомого роману. Стареньку питають, чи з нею все гаразд. Цікавляться, чи є вдома хтось, хто може про неї подбати. «Де ваші діти? – питають її. – Де ваш чоловік?».
Стара не відповідає їм. Вона й далі вигукує ім’я. Жінка проходить повз червону будівлю з дахом арахісового кольору, занепалу й напівзруйновану. Схоже, вона вже кілька років зачинена. Стара замислюється, чи може там бути людина, яку вона шукає. «Може, запитати в господаря будівлі?» – роздумує вона. Проте жінка полишає цю ідею й натомість прямує назад до океану.
Та чи сама вона? Десь уздовж берегової лінії постать – колись дівчинка, потім жінка, а тепер щось абсолютно інше – дивиться, як стара вигукує ім’я. А потім крики самої постаті зливаються з голосінням старої, і вони обидві вигукують це ім’я ще довго після того, як світ поринає в сон і не залишається нічого, крім грозових хмар, які згущуються на небокраї, та відлунням розносять їхній жалібний плач туди, де місяць зустрічається з усім іншим.
А вранці йде весняний дощ.
Від авторки
У 2014 році мій батько повернувся з робочої поїздки по північно-західному регіону США й привіз звідти цікаву історію. Коли він проїжджав за кермом авто через Пірс, штат Айдахо, то помітив табличку з написом «Повішення китайців». Табличка описувала випадок, коли п’ятьох китайців повісили лінчувальники за підозру в убивстві білошкірого власника місцевого магазину. Дуже серйозно батько запитав, чи можу я написати для нього роман, щоб розгадати таємницю того, що сталося.
Через п’ять років я повернулася до його прохання, коли навчалася на останньому семестрі своєї програми MFA в Університеті Вайомінгу. Я здійснила деякі попередні дослідження та з подивом виявила в інтернеті дуже мало помічних ресурсів, у яких було б задокументовано, що саме сталося, – фактично три відповіді на запит у гуглі. Єдиним достовірним свідченням тієї події була пам’ятна табличка в Пірсі, штат Айдахо, але навіть тоді я читала, що її часто нищили й викрадали. Ще тривожнішим відкриттям для мене стало те, що цей випадок був непоодиноким – від середини й до кінця XIX століття по всій країні відбулося безліч актів насилля проти китайців, зокрема погром у Рок-Спрінгс, штат Вайомінг, Снейк-Ріверська різанина в окрузі Валлова, штат Орегон, та чимало інших (у праці Джин Пфелзер «Вигнані: забута війна проти китайців у Америці»[62]62
Jean Pfaelzer Driven Out: The Forgotten War Against Chinese Americans.
[Закрыть] задокументовано сотні випадків).
Мені важливо зазначити, що хоча історію насильства проти китайців не «забули» вчені та історики, проте більшість американців майже нічого про неї не знають. Навіть я, китайська іммігрантка до Америки, не чула про Закон про виключення китайців, аж доки не прослухала вступний курс про американців азійського походження на випускному курсі коледжу. У дитинстві мені доводилося чути від перехожих вигуки: «Повертайся туди, звідки прийшла!», однак я й гадки не мала, що коріння цього заклику тягнеться з десятиліть расистських ініціатив Сполучених Штатів щодо китайських іммігрантів. Китайці допомагали будувати залізниці, це я знала, але як щодо всього іншого? Як щодо тієї частини, де ми були тут небажаними, де нас убивали за те, що ми просто жили на цій землі?
Я закінчила роботу над першою версією цієї книжки навесні 2020 року, саме тоді, коли по всій країні ширився COVID-19, а колишній президент давав йому образливі, расистські назви, як-от «кунг-флю[63]63
«Кунг-флю» – похідне від назви китайського бойового мистецтва кунг-фу та англ. flu – грип.
[Закрыть]» та «китайський вірус». Мені траплялися статті про літніх китайців, яких обпльовували, піддавали фізичним і словесним нападкам, робили з них нелюдів. Я думала про своїх батьків, яким було близько п’ятдесяти, і боялася, що з ними станеться те саме.
Уявляючи Дайю, Нельсона та їхні друзів, я міркувала: «Як мало змінилося». В епоху Трампа, а потім і в посттрампівському світі, для мене стало ще важливішим нагадати людям – не історикам і вченим, а моїм друзям, колегам, перукареві, – про те, на що були здатними раніше та й досі спроможні Сполучені Штати.
Містечко Пірс – белетризована версія справжнього Пірса у штаті Айдахо. До того ж саму історію та її обставини вигадано. Більшість подій – убивство власника магазину, причетність лінчувальників і повішення – відбулися насправді, однак я змінила імена деяких осіб. Також правдивими є численні звірства, акти насильства та мікроагресії, з якими стикаються герої роману. Якщо для широкої громадськості пам’ятні таблички є одними з небагатьох свідчень цих кричущих випадків насилля проти китайців, і є загроза, що вони можуть бути переписані або знищені, тоді що нам дасть змогу зберегти пам’ять про ці події? Я хотіла розповісти історію не лише про п’ятьох повішених китайців, а про все – закони, тактику та співучасть, які призвели до цієї події й багатьох інших. Сподіваюся, ця книжка перенесе історію антикитайських настроїв у Сполучених Штатах зі сфери наукових праць і досліджень у нашу колективну пам’ять.
* * *
Ця книжка не з’явилася б на світ без досліджень, і за них я вдячна історикам і науковцям, на праці яких спиралася. Тож нижче я з найщирішими намірами хочу перелічити наукові доробки, які стали основним джерелом інформації для цієї книжки, та висловити подяку їхнім авторам.
Історію про Нюва та Лінь Дайю взято з роману Цао Сюеціня «Сон у червоному теремі» у перекладі Девіда Гокса.
Вислів «чотири скарби робочого кабінету», під яким маються на увазі пензлик, плитка сухої туші, папір і чорнильний камінь (文房四宝), походить з часів Південної та Північної династій (420–589 рр. н.е.).
Працюючи над частинами цієї книжки, які стосуються каліграфії, я цитувала і зверталася до кількох джерел, які постараюся зазначити. Важливу роль у створенні філософських поглядів майстра Вана щодо каліграфії відіграло дослідження Пейміня Ні. Багато висловлювань майстра Вана про каліграфію адаптовано зі статті доктора Ні «Моральний і філософський підтекст китайської каліграфії»[64]64
Peimin Ni Moral and Philosophical Implications of Chinese Calligraphy.
[Закрыть]. Так само основоположною була стаття Сьонбо Ши «Естетична концепція Yi 意 у китайській каліграфії»[65]65
Xiongbo Shi The Aesthetic Concept of Yi 意 in Chinese Calligraphic Creation.
[Закрыть].
Фраза «Тренування… дасть енергію тілу й цілісність – душі» походить від цитати Ву Южу.
Концепцію Дао як «небесної природи людей» запозичено у Сю Фуґваня.
Ідея каліграфії як виховання власного характеру ґрунтується на положеннях Шьодо, викладених у «Словнику китайської каліграфії» Лян Піюня.
Цитату про чорнильний камінь на с. 331 запозичено з праці Кво Да-Вея «Китайська техніка володіння пензлем у каліграфії та живописі»[66]66
Kwo Da-Wei Chinese Brushwork in Calligraphy and Painting.
[Закрыть]. Описання чотирьох скарбів робочого кабінету й техніки розділеного пензля також адаптовано з цієї самої книжки.
Зрештою, також я посилалася на працю «Китайська каліграфія (культура та цивілізація Китаю)»[67]67
Zhongshi Ouyang and Wen C. Fong Chinese Calligraphy (The Culture & Civilizationof China).
[Закрыть] Джонши Ов’яна й Веня Фона.
Я опиралася на дослідження Люсі Чен, щоб зрозуміти, як китайських дівчат і жінок контрабандою завозили в Америку, зокрема на її статтю «Вільні, наймані, поневолені: китайські повії в Америці дев’ятнадцятого століття»[68]68
Lucie Cheng Free, Indentured, Enslaved: Chinese Prostitutes in Nineteenth-Century America.
[Закрыть].
Про внутрішній уклад китайських будинків розпусти в Сан-Франциско відомо небагато, а про їхній інтер’єр – ще менше. Наукові дослідження та праці Люсі Чен, Дзінвоань Чан, Ґері Камії, Сучен Чань та Лінн Юань, а також книжка Джуді Юн «Розкуті голоси: документальна історія китаянок у Сан-Франциско»[69]69
Judy Yung Unbound Voices: A Documentary History of Chinese Women in San Francisco.
[Закрыть] дали змогу сформувати моє бачення того, яким могло бути життя жінок у цих борделях.
Прототипом мадам Лі є А Той, нібито перша китайська повія в Сан-Франциско.
Описання першої залізничної колії в Китаї, подане від імені бабусі Дайю на с. 144, запозичене зі статті Йона Вана, розміщеної на ресурсі Sina Online.
Змалювання життя китайців в Айдахо і на Заході ґрунтується на працях Джона Р. Вандера «Золота гора, обернена у прах: нариси історії прав китайців на американському Заході дев’ятнадцятого століття»[70]70
John R. Wonder’s Gold Mountain Turned to Dust: Essays on the Legal History of the Chinese in the Nineteenth-Century American West.
[Закрыть], Ґордона Сяо Чана «Привиди Золотої гори»: епічна історія китайців, які збудували трансконтинентальну залізницю»[71]71
Gordon H. Chang Ghosts of Gold Mountain: The Epic Story of the Chinese Who Built the Transcontinental Railroad.
[Закрыть], М. Альфреди Ельсенсон «Звичаї та перекази китайців Айдахо»[72]72
M. Alfreda Elsensohn Idaho Chinese Lore.
[Закрыть], архівних матеріалах Державного історичного товариства штату Айдахо, а також наукових доробках Еллен Баумлер, Рендалла Ю. Рое, Ліпіна Джу, Прісцилли Веґарс і Сари Крістін Геффнер серед безлічі інших.
Китайські храми, які описує Семюел, були відомими як «кумирні».
Книжки Джин Пфелзер «Вигнані: забута війна проти китайців у Америці» та Бет Лью-Вільямс «Китайці мусять піти: насилля, виключення та створення чужинців у Америці»[73]73
Beth Lew-Williams The Chinese Must Go: Violence, Exclusion, and the Making of the Alien in America.
[Закрыть] відіграли важливу роль у розумінні численних звірств, скоєних проти китайців у XIX столітті, чимало з яких відбито в цьому романі.
Я зверталася до наукового доробку Лоренса Дуґласа Тейлора Гансена за інформацією про «Шість китайських компаній» та праці Кевіна Дж. Маллена «Загін китайського кварталу» – за матеріалами про тон. Моє описання «Братства неба і землі» є результатом опрацювання наукових досліджень і праць Цай Шаоціна, Гелени Ван, Тай Сюань-Чи, Рональда Сулескі та Остіна Рамзі.
Про вбивство й повішення, яким було присвячено останню частину цієї книжки, є мало письмових згадок і задокументованих відомостей. Однак мені пощастило натрапити на тогочасні газети, а також онлайн-ресурс The No Place Project і таблички в реальному містечку Пірс, штат Айдахо. Пам’ятну табличку про повішення можна знайти вздовж внутрішньоштатного шосе № 11 на відстані близько 44,3 км на південь від Пірса. Її класифікують як Пам’ятку історії штату Айдахо № 307.
Інформацію про поховання я почерпнула з наукових досліджень Террі Ейбрагема та Прісцилли Веґарс.
Як і в будь-якому художньому творі, у романі є місця, при написанні яких я дозволила собі творчу свободу. Наприклад, це стосується схильності Джаспера підморгувати Дайю. Не думаю, що підморгування було звичайним явищем у Китаї XIX століття, адже в китайській культурі це сприймається як непристойний і розпусний жест. До того ж нормативно-правовий акт, сьогодні відомий як Закон про виключення китайців 1882 року, свого часу насправді називали Законом про обмеження китайців.
І наостанок я хотіла б звернути увагу на анахронізм у цьому романі – для латинізації китайських ієрогліфів у тексті використано Ханью піньїнь. Однак версію піньїнь, яку представлено в цій книжці, стандартизували не раніше ніж у 1950 році. Моєму ідеалістичному «я» подобається вірити, що Дайю могла б сама придумати таку систему латинізації, ґрунтуючись на її знанні англійської мови та мандаринського наріччя.
Подяки
Кажуть, письменництво – самостійна праця, однак я відкрила для себе, що хоча фізичну складову цієї роботи ви виконуєте наодинці, емоційну та духовну частини літератури й роботи письменника розділяєте із суспільством. Тож мушу висловити слова вдячності своєму оточенню, хоча слів завжди буде замало.
Усій команді Flatiron і Macmillan за віру в мою книжку, а особливо Меґан Лінч, Бобу Міллеру та Малаті Чавалі за те, що стали такими вкрай потрібними першими поціновувачами.
Моїй редакторці Керолайн Блік, яка відстоювала цю книжку та проштовхнула її і яка якимось чином перетворила надзвичайно складне завдання – видати мою першу книжку – на легкий і найприємніший процес. Не знала, що так буває, але рада, що це саме так і саме з тобою.
Моїй агентці Стефані Делман, яка, мабуть, є втіленням мрії. Спасибі за віру в мене. Спасибі за віру в Дайю. Без тебе ця книжка не була б такою, і я щодня вдячна за це.
Моїй редакторці з Великої Британії Джилліан Тейлор за завзяття, чудові нотатки й розуміння книжки та мого бачення від самого початку, а також аналогічно Майклу Джозефу та всім із Penguin.
Стефані Діаз, Сідні Джон, Кетрін Тарро, Клер Маклафлін, Кітові Гейсу, Келлі Ґейтсман, Ерін Ґордон, Єві Діаз, Моллі Блум, Донні Нотцель, Кетлін Кук, Мюріел Йоргенсен, Стівові Ваґнеру, Емілі Даєр, Дрю Кілман, Ві-Ань Нуєн та Івалані Кім за вашу виняткову роботу над книжкою.
Творчим просторам, як-от програма для молодих письменників Kenyon Review, VONA, та письменницькій майстерні Tin House за те, що надали місце для роботи та спілкування з іншими письменниками. А найголовніше – що дали змогу знову віднайти себе. А ще Catapult і особливо моєму редакторові Метту Ортілу, який підштовхнув мене написати колонку, з якої все почалося.
Моїм викладачам англійської мови та письменницької майстерності за всі роки: місіс Кріз, місіс Дюпре, Рейні Ґранде, Оскарові Касаресу, Бредові Ватсону, Елісон Гейґі, Енді Фітчу, Раттавутові Лапчаронсапу, Деніелю Евансу, Кортні Маум і Ті Кірі Медден. Спасибі, що знову й знову вдихаєте в мене життя.
Магістерській програмі з образотворчих мистецтв Університету Вайомінгу, а особливо Елісон і Бредові. Елісон, яка надихнула створити цю книжку. Бредові, з яким я залюбки просто зараз пропустила б по склянці віскі. Моїм друзям і однокурсникам: у нас завжди буде Ruffed-Up Duck[74]74
Ruffed-Up Duck (у пер. з англ. «Скуйовджена качка») – бар у місті Ларамі, штат Вайомінг, США.
[Закрыть]. А ще моїй когорті: Тайо, Франчесці та Ліндсі за те, що зробили наш час, проведений у Ларамі, чарівним і чудернацьким.
Тим, хто прочитав перші кілька чернеток цієї книжки, надавши мені свій дорогоцінний час і відгуки: Ґарретту Біґґсу, Лорі Чау Рів, Ліндсі Лінч, Рейчел Зарроу, Сью Чень і Цвейхва Джан. Без вас ця книжка була б менш вартісною.
Усім моїм друзям за їхню любов і підтримку. Дженніфер Чой і Малі Кумар, моїй банді на шпильках і принадним кралечкам. Сью, яка все каже відверто та стежить за тим, щоб я не мерзла. А ще Bangtan – за сміх і найголовніше – за саундтрек.
Джо Вану, моєму товаришеві по пригодах – за танці, караоке та супові пельмені. І Мебі, найкращому та найвертлявішому задку.
Моїй родині в Китаї. 我想你们.[75]75
我想你们 (піньїнь: Wŏ xiăng nĭmen; во сян німень) – Я сумую за вами.
[Закрыть]
Лао Є, який написав найкрасивіші витвори каліграфічного мистецтва й мав найпрекрасніший сад.
Джан Цвейхва та Джан Яну, моїм мамі й татові – невтомним, безкорисливим і гідним захвату, яких я люблю найбільше у світі.
Про авторку
Дженні Тінхвей Джан – американська письменниця китайського походження. Її художні та науково-популярні твори було опубліковано в Apogee, Ninth Letter, Passages North, The Rumpus, HuffPost, The Cut, Catapult та інших виданнях. Здобула ступінь магістра образотворчих мистецтв в Університеті Вайомінгу, заручалася підтримкою Kundiman, Tin House та VONA/Voices. Народилась у Китаї в місті Чанчвень, а виросла в американському місті Остін, штат Техас, де проживає й досі.
