Текст книги "Яблука з райського саду (збірка)"

Автор книги: Богдан Жолдак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 22 страниц)

Лібідіме озеро

(мініповість-апокриф циклу «Прощавай, суржику!»)

– Оту, руденьку, – сказав вождь.

– Яку лічно? – перепитав Берія.

– Не бачиш? Оту, з ротіком, – усміхнувся Сталін, майже не глянувши на сцену балерин, він був у чудовім гуморі, здоров’я після війни і його інфаркту поверталося до нього на очах.

За два дні до візиту Большой театр повністю перекривався разом з усіма околицями, рухомим лічним складом, провадилася дезинфекція, пошуки бомб, мін, тощо. Про кожну таку, не знайдену, лічно доповідалося Берії, і він особисто ходив і перевіряв.

Лише після цього секретно оголошувалася по театру генеральна репетиція «Лісової пісні», балету на слова Чайковського про лебідів, чорних і лебедів білих, яких Сталін теж дуже любив.

А чому б і ні? Війну ж закінчено, відбудову од неї теж, то вже час подумати й про щось веселіше.

Для цього йому в кожнісінькому театрі еСеРеСеР була лічно забронірувана ложа в переносному в смислі отсуствія білетів ув неї, але й і в буквальному її значенні – броня сплошная сталева сильноуглєродіста при цьому, товсте жовто-сіро-зелене скло, чого не міг прострелити жоден імпортній снаряд, но несмотря на це, яке дозволяло навіть бачити те, що робилося на сцені, «Раймуда» там, чи «Чіосан».

Бо в країні вже постало з руїн виробництво пуантів, таких спеціальних танцювальних тапочок тіпа пінеток, і балет, оновившись ними, з новою їхньою силою почав діяти на тих глядачів, які лишилися живими після бойових дій. Незважаючи навіть на люті морози в броніруваній ложі завжди було хорошо протоплено – для вождя дрівець не жаліли назавжди.

– Руденьку, – сказав вождь.

Бо тут і без бінокля кожному Берії видно, що в неї фігурка з губками. Чого по причині трудної балетної роботи інші її колежки позбавлені, працюючи в поті рук і ніг. Щоби хоч якось вирватись із кардебалєток в солістки, були здатні на будь-які трудові подвиги, не щадя фізкультурою себе, чим миттю ізсушались, превращаясь із двожильних в трьохжильних і болєє.

Якщо хтось мені в це не віре, то нехай, приміром, встане хоч раз на два пальці лівой і правой ног та й зробить крок – вмить в цьому переконається. (Я вже тепер лічно щитаю, що балет, як вид спорта, треба негайно запретить, зная його тяжкі послєдствія здоров’я).

А вождь в цьому ділі, по-відіму, розбирався, в іскустві, не здря ж радіо постійно крутило в ефірі тільки його улюблену пісню Суліко, бо воно не зная при етом, що це не ім’я, як вважалось раніш, а на блотному дореволюційном жаргоні означало ще тоді одне з неліцеприятних його сильнодєйствующих полових ізвращеній.

Отак я став жертвой сталінізму. Бо стояло 28 послєднє число місяця лютого рокового 1953 року, яке має той секрет, що це останній його день по причині укороченості цього місяця з метою зменшення зими й отопітєльного на неї сезона дров. Тобто до рокового першого числа губітєльного навсігда березня 1953-го лишалося якихось лише четверть дня.

А почалося все з того, що перед ним мене раптом викликають в емкагебе, що вже само по собі не дає опомниться, і яке ж було моє здивування, коли я побачив ним Берію. Це слава Богу, що я тоді взяв і не повірив собственноручним очам.

– Отак-то, товаришу Гриценко, – сказав комдів, – чи ізвєстно лі вам, що всі врачі в нашій країні унічтожонні, як клас?

Бо Сталін давно вже примітив собі цей народ, состоявший ісключитєльно зіз врачів і медперсонала, і тому створивши для нього ціле гетто в Біробіджані, (предварітільно виселивши звідти цілий народ корейців геть без роду й племені). Про що навіть ці дальнєвосточніки створили пісню: «У нас біробіджанське гетто, спасибі партії за ето». Но однак навіть після цього врачебствувать вони не припиняли, возвращаясь для цього на місця прєжднєй осєдлості.

Бо Вождь довго терпів – і коли вони Леніна труїли неліцоприятной болєзнью, заразивши попередньо нею браунінг есерки Каплан, й коли Фрунзів – батька й сина, коли Горьких – сина й батька, а коли вже за Крупську губить вони взялися – тут Сталін пойняв, що й до нього черга дійде, і вже тоді почав був винашувать їм встрєчний план.

– Ізвєстно, – відповідаю спокійно я, зная чудово, що по образуванію я вітірінар. – Не буде лікарів, то й не буде й хворих в странє.

– А готові лі ви оддать за це життя Родіні?

– Готов, – кажу, – лиш яким образом?

– Образом свого здоров’я, будеш служить у балетних військах. Бо нам нужен медик, но такий, щоб він при цьому не був врач. Ясно?

– Товаріщ Берія, – кажу я, – но я ж мічтав оддать жизнь, служа при етом в медперсоналі стаєнь кавалерійських войськах.

Той так пильно подивився на мене одним лише поглядом.

– А яка тобі різниця, – сказав строго він, – чи конниця, чи кардебалет, там же теж усі скакові, тіко балерини. Ти должен проявлять до них бдітєльность не меншу, ніж до животних, не тєряя її при цьом. І путьом свого здоров’я провірять кожну, убіждаясь, чи не заразна бува.

В моїй голові моментально мелькнула здогадка, як я це робитиму, однак я ще миттєвіше прогнав її, щоб не зрозуміти.

– Но... – кажу.

– Швидко поймеш. А ще швидше научишся.

Я ж не знав, чим це для мене обернеться, бо йшлося про балерин нового призову, про які навіть старі не здогадувалися. Бо ніхто не міг здогадуватися, що ще ув школі його прозивали Лярвентієм Падловичем Іберією, бо хто ж тоді міг підозрівать, як його за це високо закине доля судьби.

А почалося все з того, що Політбюро ЦК КПСС засідало, як завжди, з проблем низької якості балерин. Тобто з тієї їхньої особливості, що на сценах вони виглядали дуже привлікатільно, привєтліво танцюючи при цьому.

– А от візьми таку, вийми з куліс, та й роздягни – і побачиш, що там окрім марльової пачки нічого пишного й нема, – доповідав Хрущов. – Бо мистецтво полягає в тому, щоб творить ним ілюзію красоти, а не навпаки. Но якщо хтось цю ілюзію захоче помацять руками, то вона вмить розпадається, лишаясь в пальцях нікому не нуждною крохмаленою ганчірочкой.

А от як це поясниш Вождю?

От я, як ветеринар, кажу: ніяк.

І Політбюро лічно ламає голову, як цього недопустить, бо відчуває: це можуть й полетіти декому голови.

– Ми ж кажного разу одбираїм комісіями черговий призив, – бідкається Хрущов, – і комісія ж кажний раз направляє годних к службі состав гражданок. Но хто ж знав, що в процесі обученія танцювальним мистецтвам вони так безвозвратно худнуть?

– Тебе б туди направить не помішало, – під’юдив його Берія. Натякая на чималу пузатість промовця.

Да, утримуя світову першість в світі з балету на душу населення, ніхто в ньому не знав, яких зусиль це коштувало Політбюру. Яке не знало, що Берійой давно вже виношується план, як ліквідувати таку різницю між відімим і мнімим, но він не поспішав його обнародувать, бо, мабуть, любив попомучати колег.

А полягав він в тому, що треба зробити такий спецназ зі свідомих допризовниць, який не буде себе надто сильно утруждать занятіями й іншою фуетньою, а зосередить свої сили головним чином по зовсім іншому мистецтву, оспіваним в народі популярною грузинською піснею.

– І в кратчайші сроки забезпечити такими дубль-составами усі тіатральні коліктіви, проізвідя призив їх серед представниць жіночої статі, набраних зі складу органів КГБ-НКГБ-СМЄРШ-ГАІ.

– Що?! – підскочило Політбюро.

– Чому це з органів? Ти нам не наводь тєнь на фуетєнь, – закричав Микита Хрущов, здогадуючись, певно, яку підступність може таїть в собі Берія таким поворотом справи, масово мобілізуй свої ввірені війська.

Но Берія був не такий простий, як здавалося йому на перший погляд:

– А ви хоч раз подумайте про це головою – в кого найбільші харчові пайки серед населення? В енкаведгебісток. Отже вони єдінственні мають шанс не втратить пишноту тіла й на балетній роботі. Тим самим рішая успішно цю непоборну проблему худнення персоналу балерин.

Словом, логіка перемогла.

Нею дуже часто користувався цей хитрий чоловік горської національності Кавказа, бо на відміну від інших членів Політбюро він був засланий туди із ЧеКа й тому знав закони юриспруденції, що дозволяло користуватися ними над іншими політбюрівцями, які були позбавлені цього.

Наприклад він чудово знав, що від того часу, як загадково померла законна дружина вождя Алілуєва, преждє задушив себе, а потім застрелясь, – і що Сталін більше не любив законних дружин.

Лише один Берія в політбюрі знав грузинську мову, й тому розумів, що означає з осетинського язика слово «джуга» – основа, корінь прізвища вождя. А означає воно «жужелиця» чи «шлак», тобто покидьки металопроізводства, керуючись чим гордий Джугашвілі взяв собі протилежне цьому ім’я – Сталін. Навіть не Чугунов чи Желєзнін, а найвищий сорт плавки, а іменно високоуглоєродісту сталь.

Тобто Берія предвідів, що рано чи пізно, а гордість вождя возимєє верх в ньом і в інших сферах побуту.

Й таким образом точно предугадав, що рано чи піздно Вождю всіх народів а захочеться із кимось жіночого пола просто собі посидіть у окошка, просто подержаться за ручки, погомоніть, пожартувать, взглянуть в глаза друг дружкє. Бо що таке сімдесят три года для грузіна кавказької національності? Тьху, ось що це таке, бо багато хто з горців в цьом возрасті тіко починає своє полове життя.

І я приступив. Засучивши не тіко рукава, а і все інше. Слава Богу, в Большом театрі їх, спецбалерин, було геть небагато, лише яких тридцять штук. Ладненькі такі всі, підібрані за привлікатільність ще свого часу в органи. От я й провіряю і дивлюся потім на себе – якщо яка заразна, то це в першу чергу позначиться на мені. Но тут була не тіко перевірка на заразу, а й масове утримування їх у спортивній формі женственності, бо, ясна річ, їх у ній одними політзанятіями не вдержиш.

Особливу таку недовіру викликала в мене одна така рижої масті балерина, бо прибігала к особой разнузданості, до якої я, навіть будучи ветеринаром по образуванію, а був кажного разу не готовий.

– Де це тебе обучили? – питав я, насилу переводячи дух.

– На спецзаданії в Парижі, – казала вона.

Но я думаю так, що брехала вона. Бо цей фокус практикується лише в Танзанії і називається він там «Пекельне горнило», це коли розпечений вогонь не втягується, куди слід, а навпаки з силою і умінням з нього різко видихається назад вовнутрь, пробиваючи точно в почку з придатками, лише викликаючи там не лютий біль, як печінці положено, а навпаки таку само несказанну радість в нирках, од якої можна втратити не тільки розум, але й і геть усе інше. Словом, десь же їх навчали, натаскували, як, наприклад, на дівєрсії, підривну справу або на морзянку. Були вони до такої міри треніровані, що в них не було ні стида, ні совісті, що вони во ім’я цього не пощадили не брата би, не батька. Це я кажу со знанієм цього діла, кажу, як ветеренар.

– От скажи, – одкрито іздівалась вона, – чим відрізняється Тібєт од мінєта? – пользуясь своїми тренірованими знаніями, знущалася вона.

– Не знаю, – не піддававсь я на провокацію.

– Тим, що Тібєт – упирається в небо, а мінєт – в ньобо! Реготалася вона, жбурляя в мене кожного разу пуантом.

– Ти ці фокуси брось, це запрещонні прийоми.

– Ким, інтіресно знать, вони запрещонні? – разнуздано й разухабисто насміхалася вона на мене такого.

Тут я зібрав усю свою суворість і нею сказав:

– Уголовним кодексом СССР! Кваліфікується як особо тяжке й небезпечне сексуальне збочення. Називать, який срок за таке дають?

Тут вона дуже перелякалася, бо що таке «срок» вона, як енкавегебістка, знала краще за інших, хто ще енкеведегебістками не були.

Імьон і фамілій її я в неї ніколи не питав, бо не мав на них права. Охрестив її для себе Лисичкою, щоб хоч якось відрізнять її поміж інших спецагенток. Бо вона була не так рижа, як хитра, особенно в плані оцих нєліцерпиятних вигадок.

Но головне не це, а те, що кожна з цих спецназок підходила точно під стать і зовнішність усякої мало-мальсько справжньої Народної артистки балету з відомим народу імененем, хіба що будучи значно округліше там, де ніякої округлості в Народних артисток балету бути вже по цій причині не положено.

Ось в чому полягав диявольський фокус Берії!

Бо він не брезгував для достіженія нічим, навіть чекістками. Навіть кожній видав фальшиве удостовірєніє лічності відповідне чужим регаліям, – а раптом Вождь захоче перевірити, чи це та само балерина, яка привлекла його взор крізь броню скла? Подивиться він документа й побачить – лічно та сама Народна, й зрадіє од цього ще більше. Отак хитро була розставлена ця ловушка, що попавши в яку, возврата з неї вже не було ніякого.

Чесно кажучи, справжні балерини-натуралки цих підставних плясунь одразу невзлюбили, бо остерігалися, що тепер почотних званій і наград вони не дождуться ніколи. Помиляяся. Бо, по логіці, саме ці розвращонні чекістки, виступая під чужими іменами ізвєстних балярин тим самим і навлікалі не на себе, а на останніх призи, грамоти й ордена.

А треба сказати, що спецназистки, як і справжні балерини, були підібрані з будь яких національностей, бо їм же доводилося танцювати різних лебедів – як чорних, так і білих. А тут саме пішов танець баядерок й серед них, чорно-білих, яка буде самою видєляємою? Звісно ж – рижоцвєтна. Тому Сталін оком вождя безпомилково виділив серед них, звісно, руденьку:

– Оту.

Не встиг він цього зробити, а на сцену вибігає цілий гурт спецназівок, танцюя при цьому кардебалетом, підмінюють відому Народну артістку СССР на свою колєжку, а ту бистро й, скритно прикривая крохмаленими пачками, видворяють за куліси.

Сталін сам був лічно рижого цвєта. Можливо, Берія й знав це, і тому поставив на це свій тайний ращот, що Сталін побачить на сцені родственну цвєтом душу.

В антракті вже заводять її крізь броню в ложу до Вождя. А все політбюро за перегородкой при цьому трясеться, боїться викриття – це ж воно повним складом проголосувало за таку аферу.

Руденька тут же упала на коліна просто перед його зручним для цього кріслом.

Сталін погладив її по голівці.

– Ті зьвідькіля родом будєшь? – запитав.

Та одбарабанила, заікаясь, назубок заучену «казку» – версію не своєї біографії.

Вождь одивився її всю й побачив усе положене, що воно кругленьке, а не двожильне, то ще більш захвилювався.

– А... документи в тебе є? – раптом несподівано питає він.

– Є, – не моргая оком, каже вона.

– Прід’яві.

Вона, знову не моргая ні оком, ні чим другим, тут же виймає паспорт і дипломи про різні високі державні нагороди, лічно Берійой підроблені.

Сталін довго й прискіпливо вивчав їх, звіряючи з оригіналом лічності, не знаючи при цьому, що такий, як Берія, лічно був приставлений органами для нього, щоби вершить певні діла. Чи знав про це Сталін? Чи знав він, що Берія по національності не той, за кого себе видає, адже мегрели, це, по суті, хто? Це порода високогірних євреїв етнічиского грузинського проісхождєнія, от, приміром, як у нас караїми.

Тайна Берії полягала в тому, що тренована агентша могла губами й язиком, наприклад, розстібнуть усі ґудзики на штанях, чого жодна справжня балерина на змогла ніколи зробить по причині недоїдання в смислі тонкості губ.

Яку дику силу треба! (Скілько мені ґудзиків довелося перешивать в процесі тренувань, цього ніхто не полічить, бо це дуже державна тайна).

Яка дуже могла взволновать кожного чоловіка, особино кавказької національності. Тут треба сказать, що Берія сам був майже грузіном і отлічно це знав. Але про це пізнійше.

– Омолодитись! – ось яка була головна ідея, підсунута ним вождю.

Причому робити це при помощі сильнодєйствующих губ. Особинно, якшо вони належать агентші, діючій під прикриттям. Знаючи, що ніяка натуральна блярина так мощно не здєлає видєлувать. Бо це ж велечезні нагрузки, по сравнєнію яких сценічний балет оддихає.

На які способні хіба що високогорні чабани Албанії. Які проізводять свої умєнія над скотом, но не для разваращенія його, а для збирання фонда штучного осімінєнія колгоспів, з чого видно, що для пользи поголів’я свійських тварин.

Хоч я й ніколи не був свійською твариною, хоч я й вітірінар, на мені лічно були проізвєдені всі іспитанія. Правда, пайок за це підвищили пошти до буханки вєса. До того ж я був, як медик, приставлений для тайної слєжки за спортивною формою блярин, щоб бува яка не розслабилася й не сачконула.

Но були й такі, що наоборот. Одна, притворявшаяся колишньой полячкой, бо була рудої масті. І от що вона вигадала: нарушая інструкцію раптом переставала втягувати, а, наоборот, бурно виталкувала силою воздух в протилежному його напрямкові.

– Що ти дєлаєш? – не втерпів я сказати, при цьому силою волі не тіряя свідомості.

– Продувку! – злобно сміється вона.

– Тобі продувка, а людям смерть, – кажу.

Бо нєкоторі особо опасні наркомани тоже називають це продувкою – в шприц зо сильнодєйстующим героїном додають ззаду ще й кубік воздуха. Кажний медік і наркоман зна, що воздух в вєні вмить може зупинить закупоркою серце. Но сильнодєйствующі наркомани можуть це витримать, получая за це найсильнєйші ощущенія майже предсмертного щастя. Но це опасні шутки з ним, але про це – пізніше.

Як про цю авантюристку некавказької національності узнав вождь? Думаю, в нього скрізь були свої люди. Бо він і не глянув на Чайковського, де тяжко трудився балет, а одразу сказав:

– Риженьку.

Я самолічними руками оправив на ній пачку, поставив на пуанти і льогким толчком пінка підштовхнув до броньованих дверей, які вмить розчинились, проковтнувши тим самим її.

– Тіко без цих твоїх фокусів! – тіко й встиг суворо наказати я.

Бо вже деякі фокусіки були мало не довели його. Пригадати День коронації Побєди, коли весь народ радувався, не зная при цьому, що в у любимого вождя стався інсульт міакарда. Бо Жуков, фельдшер, тьху, фельдмаршал, якому Сталін передав право вести такий всемірний парад, проскакав на білому коні, дєржа рєч про Побєду, де вмудрився, сука неблагодарна, й жоднісінького слівця про Вождя не сказати. Наче це не Сталін виіграв війну.

Це так потрясло Йосифа Вісерионовича на трибуні, яка й доконала його. Щоб якось розвіять таку досаду, поїхав він з правітільством у цирк. А там він запримітив таку циркачку оригінального жанра, яка акробатствує путьом крєпкого держаній ротом за трос, кружляя при цьому ним під куполом. (От вам і первий інфаркт).

Другий інсульт стався після конференьції у Поцдамі. Це тіко прислухатися, як звучить: Поц-дам. І ще треба обратіть вніманіє на Черчіля, як він весь час багатозначно смокче товсту сігару своїми гадосними губами рота, багатозначно так, й ніхто при цьому і ні разу не бачив, щоб вона димилась – тобто це був його снаряд для безупинних треніровок. Чим і перетворив Поцдам у Поцвзям, не будучи при етом баляриной.

Пригадати, які слова потім превозносив Черчіль, що він взагалі не знаходив їх для благодарності. Як він славив Вождя. Ясна річ, що він був потрясьон половими первинними признаками гористої мєстності Кавказа. Що, відімо, й перестарався гад губатий – і от результат – другий інфаркт. Бо мене ж в цьой момент не було рядушком, шоб я, як медік, міг шото предовратіть.

Отож Політбюро рішило створити спецбалерин, шоб хоч якось взять ними жизнь і смерть вождя під контроль. І тепер він сам:

– Немедленно вь Балшой!

Тобто до блярин. А там в броні були просвердлені тайємні дірочки, крізь які соратники по Партії контролірували проісходяще і вчасно могли дать валер’янки, докладувая про це один одному:

– Почалося, – доповідає Хрущов.

– Отщот пошол! – рапортує Берія.

І вже стоять ордінарці й ад’ютанти, держа награди і званія для артістки, щоб блярина їх бачила, і щоб за це соблюдала меру, дєлала чотко по інструкції, оркестр весь шо – дарма грає? Дарма їм хтось спеціальні ноти сочиняв? Тобто тоді всігда соблюдалася обстановка.

... но ця риженька получила таке лікованіє, такий трудовий порив, що задумала превзойти й обійтить наказ і рішилась на вздутіє, тобто на «продувку», як вона це цинічно називала. Наче це тобі якийсь сталеплавиль ний високоуглєродистий процес в доменній печі. Бо він весь возобладав і вхопився за її куценьку пачку крахмальну, смикнув і жахнувся од простой человєческой радості не побачивши нею там ніяких трусів або хоч плавок під низом не вказалося ніяких, що він задер крепдешинчик той аж на риженьку головку – а мєчтаємих трусиків яких чи бандажів яких все одно не виявив. Ясна річ, вона не думала про чуже здоров’я і про наслідки його, бо не знала, що воно було свого часу підірване во ім’я всенародного щастя усіх трудящих на Землі многочисельними революційними ссилками, проведеними в оточенні дикарок сибірсько-алеутських плємьон, які, науськані світовим шаманізмом, уже тоді впотребляли колдовські фокуси, до яких навіть ніякий кавказець не був толком підготовлений, чим саме широко пользувався царат, аби підірвать жизнєнні сили революціонерів. От ції алтайки, будучи алеутками, не зная при цьому про гуманні способи, створили свої, шаманствуя при етом, опираясь на вседозволеность по причині отсуствія цивілізованого контроля со сторони тодішньой імперії. Ясно, що в ті часи в Сібірі ніякого балету не було, аби налагодить хоч якийсь порядок за ним. Звідкіля міг знати про наслідки він, простий семінарист-горець? Якщо навіть люди-революцанєри з вищим образуванієм попеклись на цих фокусах.

От Ленін. Що свого часу длітільне пребиваніє в ссилкє дикорастущих народностей привело й Ілліча до того, що він вибрав навіть спеціальний псевдонім, яким і підписувався так: Блядімір Ілі Члєнін. Тайна цього імені ще й досі правильно не розкрита, хоча саме вона впослєдствії привела Ілліча к страшной нехорошій болєзні вслєдсвії смерті од неї.

От Ленін. Є серед нас й такі, що зараз вважають, що Ілліч потім в німецькій ссилці не міг утриматися також, про що свідчать любовні листи Інесси Арманд. Що він там благодаря чому був заражонний німецькою розвідкою на погану болєзнь. Дурниці. Нехай би краще ще раз пригадають, а я їм напомню: що есеркша Капланша стріляла в вождя революції отравленими кулями. І подумав би, чим ті кулі і де в неї були нею предварітільно зараженні, якими ужасами.

Я цим не хвастаюся, але лічно щитаю, що це теж ще одне моє історичне відкриття в історії марксизма-лєнінізма. Бо хоч Капланка й ніколи не була врачом, но була вона теж по національності отравітільшой.

Я цими відкриттями не желаю прославиться, а наоборот – мені просто дуже прикро, що скільки в нас в країні інстітутів марксізмів-лінінізмів з многими тисячами научних вчоних, но жоден з них не додумався сопоставить прості цифри з фактами, про які я повторяю в назіданіє їм.

... і от риженька старається, вже щосили предварітільно проізвіла вже й суліко синхронізірованими толчками, (як хто не знає, що це є насправді, куди й чим ті толчки давлєють, той лучче б ніколи не співав таку популярну в народі грузін пісню), при чому, що аж крохмаль з неї посипається, саме він не позволив мені побачить, проконтролірувать рот, що вона при цьому раптом дуже сильно взяла і вдихнула ним в себе повітря, надула свої рижі щоки, і замість того, як положено і проінструктірувано, втягувать їх, позволила несанкціонірувано наоборот – раптом як надме їх не по-людському, а потім рєзко так, з піддувом, з писком – як не впотребить увесь цей воздух в обратному направленії, дмухнула в Сталіна, як в тромбон.

Превратя цим його фактіческі за задумом і по наущенію Берії із Вождя в Йобсипа Виссеріоновича Сцаліна...

Що навіть Політбюро в страшном страхє од цього одскочило од своїх підглядальних дірок. І не ошиблось. Хто ж міг таке предвідіть? Коли ж оно навіть Черчіль, диявольський хитрий політік, але й він ні разу не додумався, наприклад, дмухнуть назад в свою сигару!

Як не закричить вождь, уперше за все своє трудове життя ощутівши щастя...

А скільки було тих щасть? Вистражданнєйших у алатайок чи в алеуток під видом гостєприїмства – ніхто вже не скаже. Бо, мабуть, йому не треба було так гучно це робити, бо огольонні його нерви обожжонні виснаженням невпинної роботи на благо труда і міра, певно, не видержали – вдула ж в нирку йому, пользуясь уретрой, минуя діафрагму й селезьонку непосредственно ув грижу, развєтвляясь крізь печень.

Так він крикнув оргазмом в бронєколпак, чим мало не лопая цим товсте скло, ще це було чути й крізь непроніцаємую його сталь, так тяжко, що взяла й ожила навіть його ліва рука (спаралізована ще з часів ленінізму).

А оркестр же грає, накочуючи хвилі «Лісового озера» превозмагая, сотрясая собой відчуття музики, бо Берія самолічно, не одриваясь од глазка наблюдєнія, вільною рукою почав діріжирувать музикантами, хоч би якось заглушить той роковой вопль.

Згадує Хрущов, М.С.:

– Я пережив дві чи три партійні чистки, я пережив дві не мєнєє страшні війни, в тому числі Гражданську й Вітчизняну, я пережив Волочаївськії дні, Тамансько-Турксібський поход, блокаду Києвського окруженія, Курську дугу лічно, й двічі Сандомирський плацдарм, но ні разу не чув дужчого звуку навіть штурмуя Рейхстаг – страшнішого звукового моменту за крик Вождя в мене не було ніколи.

... вождю плохо, бо йому погано, вождя понесли з броньованої ложі в броньоване Кунцево, но чомусь свіже повітря дачі йому вже не помагає. А собрать консиліум ні з кого, бо всі врачі оказалісь унічножені як нація внаслідок їхнього отравітільства, і з ними справедливо розправилися, щоб не було якого врєдітільства на місцях, тому консіліум зібрався ісключитільно із сотрудників Політбюра, не імєющих медобразованія, чим і хотіли його лікувати. Щоб воно підтвердило діагноз по причині болєзні общая гіпертонія.

Чим і прийняв смерть од безімянної балярини.

Свідчить Хрущов, М. С.:

– Я лічно в житті пройшов много тішин. Но навіть працюя в глубині її в підземній шахті імені Донбаса, навіть там в отдальоних глухих по причині труднодоступності антрацитних забоях я ні разу не чув такої сильнєйшої тішини, яка водворилася в той момент у великому Большому тіатірі.

Звичайно, спецбалет як антипартійну групу тут же розформували за члєновредітільство. Конешно, рижу балярину тут же репресірували.

При чому не підсадну чекістку, а ту, справжню, Народну артістку танців, бо дєствували за документами, а всі документи ж були виписані на ім’я настоящої, яка зі своєю всійой сім’йой загуділа по Колимських штрафротах рудніков. Бо це ж логічно, адже ту чемпіонку розврата, як ти її знайдеш, як її нема ніде в налічії? Як вона сильнєйше засекречена, може лише партійна клічка од єй осталась: Лисичка.

Ну, а далі всі знають, як Політбюро й охрана перетворили його смерть на затянувшуюся агонію, щоб хоч якось мати собі в запасі кілька положених днів на непростий процес бальзамування тіла, щоб хоч воно стало вічноживим.

Тепер підіб’єм цифри.

Хто не віре в переходну смерть Сталіна в ніч з 28-го лютого на 1-е березня, той нехай пощитає, скіко днів точно треба на повне бальзаміруваніє. Леніну, наприклад, понадобилося за статистікою аж сім діб, це дуже швидко, бо ще за життя, рятуючи його од поганої хвороби спеціалісти-вєнєрітіки вчасно закачали в нього достатню кількість сулеми, щоби потім кожен відвідувач Мавзолєя тепер бачив, що Лєнєн – нєтлєнєн. Бо тоді погода благодарно опустила на нас страшнєйший холод, що дало можливість страні возить Ілліча паровозом тиждень по собі по всіх її станціях, муміфіцируя його на ходу залізниці.

А Сталіну було одпущено агонії менше, щоб успіть в рекордно-короткий строк приурочить його кончину к кануну свята міжнародного женського імені 8-го марта, аби хоч якость радістю праздника пом’якшить людське всенародне горе; потім скинули Берію, бо народ зрозумів, якою разрушитільною силою він оволодів і міг підсунути її любому члену партруководства, цим приведя до власті лярвентізм-їберіїзм; тому про всяк випадок розвінчали культом особи культ лічності сталінізма-джугашвілізма; після чого відбувся всємірноізвєстний прихід Хрущова до генсєчества.

Чому є підтвердженням і неприродня поза тов. Сталіна ву труні – руки в його не лежать на грудях поруч із орденами, як їм положено, а чомусь лежать витягнуто, на яйцях. Особливо права з них, це та, яка була в нього більш діюча, яка чомусь тягнулася туди, до істинної причини її смерті.

І я нікогда тепер не жалію, що розкрив заборонену таємницю, бо за цей час я прийшов нарешті до повного її умопоніманія. Бо вона ізковьоркала мою жизнь, тому я вирішив отряхнуть її прах своїх ног. Бо я сильно постраждьонний сталінізмом, як, може, ніхто інший на Землі, плачущий во ім’я жертви.

Може ті, які хто не повірять в неї, таку необичну тайну загадки – то я їм скажу одно: нехай спробують десь тепер знайти хоч одне балетне військо. Або упоминаніє про нього подобне. Га? Нема вже ніде, що і є сильнєйшим підтвердженням правдоти моїх слів.

І от ще: а от скажіть мені, будь-ласка, чому після цієї засєкреченой блярини в нас тепер усі правітільствінні траури ознаменовуються всєгда іменно балетом про чорно-білих лебедів? Шо, інших птахів не хватає? Бо всі партруководці таємно знають боль при його помощі втрати першої її неодвратімої кончини Вождя.

Но найстрашніший доказ істинної причини смерті його не це, а інше, гірше, –

– що після розформіруванія спецбалетних військ, після смерті товаріща Сталіна вслєдствії потрясєнія визваним ним мною, – в мене, – ну ні разу! – й не ворухнувся. Хоч втягуй тепер, хоч вдуй.