Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"

Автор книги: Юрий Щербак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 32 страниц)

47.

Поспавши всього три години, пройшовши через НІЧНІ п'яні кошмари, падіння у прірву й ширяння кушетки в сірому, напівнічному-напівранковому просторі кабінету, згадавши вашінгтонську ніч з Ліндою Кенворсі й дроном ЦСБ, Гайдук прокинувся о 6.30 з жахливим головним болем, вгамувати який не вдалося навіть двома таблетками «Excedrіn»у, що їх ковтнув о 5-тій.

Вирішив скупатися в Дніпрі. Через службовий вихід, розташований на східному схилі гори Борщиха, вибіг у прохолодний парк, що оточував нижню терасу гетьманського палацу, й доріжкою, дбайливо вимощеною червоною і жовтою клінкерною цеглою, збіг униз, до невеличкої затоки з піщаним пляжем. У ста метрах праворуч, ближче до центральної частини палацу, похитувався на воді понтонний причал, до якого пришвартувалося декілька яхт, що належали гетьману та його соратникам.

Сонце вже піднялося над лівим берегом, але ще не вичервонило білі силуети яхт, бо світло було кволе, притлумлене ранковим туманом, що стояв над Дніпром, прикриваючи, наче димовою завісою, Острів. Швидко роздягнувшись, Гайдук кинувся до води, яка здалася йому дуже холодною: щоб зігритися, проплив кролем метрів двісті, вийшовши поза межі заборонних буїв, чим викликав незадоволення чергового офіцера служби охорони, який вже намірився був дати сигнал сторожовому катеру наздогнати порушника. Але Гайдук своєчасно зробив різкий розворот, пірнув під воду й, перейшовши на брас, проплив під водою метрів п'ятнадцять, знову викликавши занепокоєння на спостережному пункті. Пливучи під водою з розплющеними очима у червонястому мареві (саме таким був справжній колір дніпрової води), Гайдук подумав, що після такої пиятики у цій холодній, непрозорій воді можна схопити корчі або зупинку серця, що значно б спростило життя багатьом персонажам п'єси, в якій доводиться грати, не маючи на це жодного бажання. Випірнув на поверхню, жадібно хапаючи повітря, й, остаточно прокинувшись, помітив, що на березі, біля його одягу, хтось стоїть і привітно махає рукою. Здається, генерал-поручник Клинкевич: у білих шортах і чорній T-shirt із зображенням гетьмана України і написом: «І love Hetman».

– Ну й налякали ви мене, Ігоре Петровичу... Коли пірнули. У вас все гаразд?

– Вода холодна, – Гайдук з силою розтирав тіло рушником, на якому була намальована карта Флоріди.

– Господь з вами, Ігоре Петровичу... Двадцять градусів, теплінь. Я тут щодня плаваю... Мабуть, допізна працювали? Вид у вас зморений.

– Виконував завдання гетьмана, – похмуро відповів Гайдук. – До речі, пане Вітольде. Військова контррозвідка вийшла на слід кримінального авторитета, псевдонім «Сірий Князь». Не чули часом такий nickname: Сірий Князь?

Клинкевич роздягнувся, з насолодою простягнув руки догори, наче молився сонцю. Його м'язисте, вкрите бронзовою засмагою тіло було гармонійне й прекрасне, ніби постать стародавнього язичницького бога Перуна.

– Hi, – спроквола відповів, наче не до нього було питання. – А чим він прославився, якщо не секрет, цей ваш Сірий Князь?

– Продавав ракети МХ-Аіг Cleaner-124 Чорній Орді. І системи наведення ракет ХАРС.

– Вперше чую. Як голова комітету з експорту озброєнь, я мав би знати... А ви певні, що ваші славні розвідники чогось не наплутали?

– Ні, – зі щирою і приязною усмішкою зізнався Гайдук. – Могли й наплутати. Могли, знаєте, сплутати холодильники з ракетами, а Чорну Орду з островами Зеленого Мису.

Гайдук витерся й перевдягнувся, почуваючись значно краще. Віддав честь генерал-поручнику:

– Бажаю доброго дня.

Легкою ходою пішов угору, відчуваючи на собі погляд Клинкевича, який того ранку здивував чергового офіцера охорони тим, що, хоч і роздягнувся, проте так і не ступив до води, як робив це щоранку.

Між тим Гайдук, вдягнувши літній камуфляжний мундир, пошитий з тканини з саморегулюючим кондиціюванням, в якому найлегше переносив київську спеку, подався до Києва, де об 11.00 мав зустрітися з Генеральним Прокуратором України, маршалом юрисдикції Іваном Оврамовичем Крейдою. Діставшися до підземної станції на Банковій, Гайдук не піднявся на поверхню, а пройшов бічним підземним коридором до Будинку з Химерами, звідки спустився до театру імені Жолдака-Франка, де на нього чекали Невінчаний і начальник оперативно-розшукового управління військової контррозвідки ДерВару полковник Палій. Троє чоловіків сіли на лаву найближче до фонтана, шум якого заважав говорити, а вітер поінколи засівав асфальт і лаву дрібними бризками. Через п'ятнадцять хвилин чоловіки розійшлися, а операторам ДерВару, які моніторили цю сцену за допомогою камер зовнішнього спостереження, не вдалося встановити тему розмови, бо завдяки пекучому сонцю картинка вийшла невиразна, знята в контражурі, обличчя чорні, й сурдоперекладачі не змогли розшифрувати артикуляції губ, а чутливі мікрофони повнилися гомоном води, наче це був звук Ніагарського водоспаду.

Через десять хвилин Гайдук входив до приміщення ГЕПРУ, що розташувалося поміж площею Богдана Хмельницького та Михайлівською, там, де колись були «прісутствєнниє места» – жахливої дореволюційної архітектури будинок, в якому містилася одночасно тюрма (так зване СІЗО), слідче управління поліції, відділок жандармерії (те, що носило назву в народі «гадюшник Мережка») та господарські приміщення ГЕПРУ. За цей будинок (вірніше, за право його знести) довгі роки велася боротьба між різними відомствами, але переміг І.О.Крейда – не як Генеральний прокуратор України, а як Генеральний координатор Інтернет-мереж на території держави. Крейді вдалося переконати Ареопаг і гетьмана в тому, що кращого місця для цензурування різних потоків інформації, вгамування найбільш небажаних для спокою громадян ідей, думок і провокаційних закликів немає. Проект був замовлений у кращого берлінського архітектора Рольфа Нагеля, який розташував двадцять поверхів Будинку справедливості – переважно тюрми – під землею, а двадцять поверхів у вигляді Чорного (бо з чорного склопластику) дирижабля, що ніби тимчасово приземлився на цих древніх горах. Рольф Нагель так і назвав своє творіння: «Цепелін», розповідаючи, що в документах ІІІ-го Рейху був знайдений сценарій урочистого прибуття до Києва в 1941 році Адольфа Гітлера на дирижаблі (цепеліні) та його приземлення на площі Богдана Хмельницького. В Києві натомість виникла своя легенда: якщо обрубати швартовочні канати, якими дирижабль приторочений до землі, він одразу злетить у небо й полетить геть до такої-то довбаної матері. І назвали це творіння «дирижабою». А найбільш цинічні громадяни з числа тих, кого тягали в будинок на допити, порівняли його наземну частину з членом негритянського проповідника Обасанжі, якого в 2063 році розлючені кияни лінчували за розпусту й педофілію, відрізавши новоявленому месії знаряддя його гріхів. Ксеня присвятила цій події поему «Чорний прутень».

Пройшовши через необхідні процедури перевірки ДНК та сканування сітківки ока, Гайдук був запрошений до великого залу, схожого на термінал аеропорту, на горішніх заводських конструкціях якого були попідвішувані чорні моделі дивовижних літальних апаратів і дирижаблів минулого – від етажерки братів Райт та дирижабля «Гінденбург» до французького космічного винищувача-перехоплювача «Міраж». Гайдук задер голову, відчувши залишки тупого болю й легке запаморочення.

– Генерале! Генерале! Ходить-но скорше сюди, бо галушки вистигнуть.

Побачив у кінці залу лису істоту в темносиньому мундирі Генерального прокуратора. На столі засідань, вкритому рушниками, стояли миски, що парували. Крейда потиснув руку і попередив:

– Я – Іван Оврамович. Не Абрамович.

– Знаю, – розсміявся Гайдук. Він чув, що найбільшим ворогом Крейди ставав той, хто називав його «Абрамовичем», підозрюючи в Крейді не селянсько-слов'янське, а чужинське коріння.

– Прошу до столу, – гостинно метушився Крейда. – Може, по чарочці?

– Що ви, Іване Оврамовичу, – непідробно жахнувся Гайдук. – Дивитися не можу.

Крейда всівся за стіл, засунув червону серветку за комір білосніжної сорочки.

– Частуйтеся. Це мої улюблені гречані. Наші, селянські. А це – з м'ясом дикого вепря. А тут – особлива галушка, десертна. З ананасом. Так би мовити – українські за формою, тропічні за змістом.

Гречані галушки, приправлені гарячими шкварками, були диво які смачні. Гайдук відчув, що зголоднів. Він майже з ніжністю дивився на хлібосольного господаря, якого поза очі всі називали «полтавською галушкою».

– Геніальний у нас народ, – задумливо мовив Крейда. – Своїми безсмертними продуктами харчування – борщем, салом з часником, галушками, узваром – він створив найкращу в світі базу для збалансованого розвитку: адже тут усе є – антиоксиданти, вітаміни, набір потрібних амінокислот, антисклеротичні речовини... Ви їжте, їжте. Якби моя воля, я б галушку зробив державним гербом України, а не тризуб. Ви знаєте, що тризуб у Київський Русі використовувався як тавро для коней?

– Та ви що? – жахнувся Гайдук, переходячи до галушок з м'ясом . – Вперше чую.

– Головна таємниця галушок – це процент солі у воді, де вони киплять. Я спонсорую спеціальний полтавський науково-дослідний центр ГіВ – галушка і вареник, де ведуться серйозні дослідження, – з насолодою вдихав Крейда запахи шкварок. – Так що у вас, яке питання?

– Питань двійко, – Гайдук дістав два акуратно складені папірці з лівої кишені куртки. – Перше – це проблематика наступного засідання РНБ. Сподіваємось на вашу активну участь і пропозиції.... А друге – особисте.

Крейда, насолоджуючись десертними, тропічнимигалушками, насадив на кінчик носа рогові круглі окуляри й швиденько вивчив другий – приватний документ. Прохання звільнити з ЗЕК-116 громадянку Конфедерації держав Північної Америки Божену О'Коннел. Підстава: усна заява гр. О'Коннел, клопотання помічниці Першої Леді Америки М. Джефферсон. Характеристика АдЗеку щодо зразкової поведінки колоністки Б. О'Коннел.

– Голубчику мій, – жалібно подивився на Гайдука круглими хитрими чорними очима Крейда. – Що завгодно просіть, але не це. Так можна і ЗЕКи втратити. Нічого не можу вдіяти. Закон є закон. Вона добровільно підписала прохання на поселення. Ніхто її не примушував. Яким би я був ГЕПРОЮ, якби порушував закон. Зрозумійте ви мене.

Він поправив маршальську зірку з діамантами, що висіла на чорному галстуку, а його лисий череп укрився сяючими блищиками, немовби моделі літаків, розвішані вгорі у залі, запрацювали, засвітилися вогнями, йдучи на посадку.

– Що ви, що ви, Іване Оврамовичу. Розумію вас як ніхто. Я теж стою перед ділемою. До мене звернувся мій колега, начальник департаменту контррозвідки Швейцарії Моріс Швайнштайгер. Вони схопили на гарячому громадянина України Владислава Максимовича Крейду з великою партією наркотиків афганського походження, які пройшли додаткову очистку в полтавському науково-дослідницькому хімічному центрі і вкинуті на європейський ринок під назвою галуїн. Блищики на черепі Івана Оврамовича Крейди потьмяніли.

– Швайнштайгер хоче розтрубити цю справу на всю Європу. Підготовлена спеціальна телепрограма з зізнаннями Владислава, точними адресами, явками, паролями, з прізвищами тих, хто кришував цю оборудку. Можуть закрити рахунки в банках. Але...

– Але?.. – наче зачарований, повторив Крейда.

– Є варіанти. Нещодавно в Києві був затриманий агент швейцарської розвідки, який збирав для компанії «Нестле» дані про українську шоколадну промисловість, про найновіші таємні розробки – з метою організації диверсій. Я міг би запропонувати Морісу (а це мій давній друг) обмін: його агента на нашого... Крейду. Але не можу. Закон є закон.

Гайдук простягнув руку, щоб забрати папірець з проханням звільнити Божену, але Крейда папір не віддав:

– Почекайте. Треба подумати. А ви певні, що ваш друг піде на обмін?

– Переконаний. Бо цей агент – його далекий родич. Це вкрай сенситивна історія для Моріса.

– Ну що ж, – Крейда написав на папері одне слово й зазначив своє факсиміле. – Хоча цей Крейда і не має до мене жодного відношення, він мені навіть не однофамілець, але може постраждати престиж держави. Я вас дуже прошу домовитись з цим вашим швейцаром.

На поданні Божени значилось: «ЗВІЛЬНИТИ. І.О.Крейда 24.06.2077».

Галушковий ланч видався на славу: п'ючи холодний духмяний узвар, Гайдук домовився з Крейдою про подальше зміцнення взаємодії між двома відомствами. Неподалік місця, де вони ланчували, стояв чорний письмовий стіл Крейди. Тут він підписував смертні вироки, до практики яких повернулися з 2066 року – після вбивства президента України Федеріко-Гарсія Костюка. Процедуру підписання смертних вироків транслював телеканал, що належав Крейді – «канал поганих новин», як звали його в народі: тут транслювалися некрологи, природні катастрофи, поліцейська хроніка, повені в Бангладеш і народні повстання на півночі Африки. На каналі «добрих новин», що належав Фрідману, показували мексиканські серіали, гламурні весілля, українські оперетки, пісенні й танцювальні марафони, шоу високої моди, одеські гумористичні каліфорнійські еротичні програми. Соціологи дивувалися: всупереч усім законам логіки, рейтинги чорного Крейдиного каналу були вищі, ніж каналу Фрідмана. Крейда домігся спеціального дозволу Сейму – транслювати у профілактичних цілях виконання смертних вироків. І хоча на трансляцію Сейм ввів ряд обмежень – покази здійснювалися лише по п'ятницях опівночі, а дивитися програму «Влада закону» дозволялося глядачам, старшим за 18 років, – вся країна, затамувавши подих, спостерігала за шибеницею, побудованою в телестудії каналу KNN, та за зашморгом, в якому конали страчувані.

Вийшовши з затемнених прохолодних приміщень «чорного дирижабля», Гайдук відчув мить щастя, побачивши золоті бані Михайлівського собору й вдихнувши розпечене київське повітря. Електронний термометр на будинку готелю «Інтерконтинентал», що належав Крейді, показував 43°С.

Сівши у джип, в якому його чекав Григорій Невінчаний, Гайдук коротко наказав:

– У Феофанію-Пирогово.

Вони пірнули у швидкісний тунель, що виходив на дніпровську набережну, й помчали у напрямку ЗЕКу -116.

48.

22 червня 2077 р.

Таємно

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Секретарю РНБ України, Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА

щодо ситуації, що склалася напередодні саміту країн-членів Організації Глобальної Безпеки (ОГБ).

Саміт, що його намічено провести 5-7липня 2077 р. поблизу Афін на грецькому острові Евіа, за оцінками провідних аналітиків світу, повинен стати визначальною подією XXI століття. Адже йдеться, без перебільшення, про долю геополітичної системи, що зазнає на наших очах кардинальних змін. Розпад Росії, зникнення її зі світових карт стало найважливішою історичною подією останньої третини XXI століття, яка, безперечно, матиме серйозний вплив на зміну глобального балансу сил. Зростання потужності Чорної Орди, яка захопила більшу частину російської території та військово-промислового потенціалу, включаючи ядерний, претензії держав СДОР на світове панування, розгубленість серед країн-членів ОГБ, різке зменшення потужності і впливів Конфедерації Держав Північної Америки – все це є предметом великого занепокоєння демократичних країн, кількість яких з середини століття почала різко зменшуватись.

Серед можливих рішень, які можуть бути прийняті на саміті, на думку агентів й аналітиків ВІРУ, є такі:

1. Рішення Конфедерації Держав Північної Америки активно втрутитися в конфлікт навколо Арктики і нанести кілька превентивних ядерних ударів по командних центрах та об'єктах ВПК Чорної Орди без формального оголошення війни.

2. Перетворення ЕллаПолу («союз південних і північних морів» у складі Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Литви) на центральний елемент ОГБ, завданням якого є зупинити навалу Чорної Орди, що має на меті захоплення Західної Європи і об'єднання з мусульманськими анклавами на території Німеччини, Франції, Іспанії. Очікується, що на саміті буде прийняте рішення щодо розміщення на території ЕллаПолу оперативно-тактичних ракет «Ревенджер-ХІ» і введення на кордон України двох армійських з'єднань бойових «черепах» FAV-TX 3 (по 100 черепах у кожному з'єднанні) з метою активної протидії агресивним планам Чорної Орди.

3 ОГБ має намір запропонувати Україні негайне членство в Організації й підписання пакту про дружбу, мир

і4. взаємодію, а також таємного протоколу до нього про приєднання України до ЕллаПолу, Скандинавського пакту і Чорноморської християнської співдружності та мобілізацію Збройних Сил України та ОПК з метою підготовки до миротворчої операції проти СДОР.

5. Отримано агентурні дані, які підлягають додатковій перевірці, що на території Канади (м. Черчіль) ведуться в режимі виняткової таємності розробки нового безпрецедентного виду зброї, характер якої наразі невідомий.

Старший аналітик Максиміліан-VІІІ

49

Звільнення Божени відбулося буденно: її передали Гайдуку в приміщенні КПП, наче казенну річ. Офіцер охорони та староста ЗЕК-116 склали акт утрьох примірниках про передачу «вихованки Божени О'Коннел, 2051 р. народж., штат Іллінойс, КДПА, стан здоров'я – без скарг» на поруки «громадянину УКВФД Гайдуку І.П. 2027 р. народж., місце проживання – м.Київ.» Чотири підписи – Божени, Гайдука, старости, представника АдЗек, мокра печатка, дата: четвер 24 червня 2077 p., 15.00.

Аскольда та Ликери на церемонії не було. Вівчарка офіцера охорони обнюхала Вожену та її велику полотняну сумку з вишитими синіми квітами. Щось нанюхавши, вівчарка заскавучала, лапами почала бити сумку.

– Там хліб, – злягано сказала Божена.

– Вибачте, – розвів руками офіцер. – Такий порядок. Боремося з наркотою. Мухтар, назад, – наказав він псу. – Ви проходьте, сумку можна не відкривати.

Божена мовчки й відчужено сіла до джипу – так, як колись до «Каділаку». Тільки біля мормонського храму, побачивши сяючого на сонці ангела з трубою, вона з докором мовила:

– Боялася, що забули про мене.

– Вибачте, я не міг раніше.

– Ні, це ви пробачте. Це я дурепа...

Завівши Божену до своєї квартири й показавши кімнату, де мала розташуватися – їй призначалася спальня – Гайдук дав гроші на шопінг і виділив охоронця на допомогу, а сам поїхав на Острів – вирішувати справи з підготовкою до операції, яку ВІРУ мала провести під час саміту ОГБ.

Повернувся пізно, після 22.00. Божена спала у вітальні, згорнувшись у кріслі калачиком. На журнальному столику стояла пляшка справжнього молока з ферми Аскольда

О'Коннела, на дерев'яній дошці лежала покраяна паляниця – плід радісної хліборобської праці ЗЕКу-116. Дві керамічні товстостінні чашки для молока очікували на невинну вегетаріанську вечерю. Божена була в білому Гайдуковому халаті – взяла у ванній кімнаті. Її рудава косичка, наче пучечок осінньої трави, лежала на комірці халату. На неї зійшов глибокий сон, умиротворене обличчя в сутінках набуло дитячого виразу. Гайдук знову ледве стримався, щоб не торкнутися її волосся. Він тихо, не запалюючи світла, скинув мундир у своєму кабінеті й, прийнявши душ, вдягнув білу майку з емблемою ВІРУ, світлі шорти й навшпиньки повернувся до вітальні, де солодко спала Божена. Двері балкону були відкриті. Гайдук вийшов туди, де вітер з Дніпра розганяв застійне спечне повітря.Сперся на поруччя балкону.

Панорама древнього міста відкрилася перед ним у повільному згасаннні одного з найдовших днів року. Власне, це не було вже те місто, яким пам’ятали його покоління киян. Дніпро чітко поділяв цю десятимільйонну метрополію на два міста – Київ-East та Київ-West. На лівому березі Дніпра розлігся сарайно-барачний Київ-East – притулок євразійських іммігрантських потоків нещасних людей, змушених кинути свої домівки через війни, посухи, голод. Саме у Східному Києві сформувалися торговельні й ремісницькі центри вихідців з Індії, Пакистану, В'єтнаму, азійської частини Росії. Старі кияни та їхні нащадки, які залишилися жити в Дарниці й на Березняках, відгородились спеціальними перепустками, стінами та збройною охороною від прибульців. Мости й переправи перебували під пильним наглядом спеціальних частин ДерВару, які максимально обмежували проникнення небажаних чужинців на захід. Проте й Західний Київ не уник разючих змін. Перед Гайдуком далеко внизу сяяв вогнями рекламних драконів Поділ, перетворений на Чайна-таун: за спеціальними угодами, укладеними між урядами України і Піднебесної народно-демократичної імперії, на китайців не розповсюджувалися обмеження на перетин лінії Дніпра. На Куренівці китайці побудували комплекс нанотехнологічних виробництв, завезли туди сотні тисяч китайських робітників та членів їхніх сімей, відкрили китайсько-український університет високих технологій імені Ден Сяопіна. Батиєва гора була майже повністю викуплена представниками Чорної Орди. На заході в районі Борщагівки розмістився німецький сеттлмент, де був відкритий університет імені Фрідріха Ебертата енергетичні дослідницькі центри. Зітхнувши, Гайдук уявив, як нелегко доводиться Мережку і Крейді утримувати хоч якийсь лад у місті, поділеному між десятками етнічних банд, які контролюють збут наркотиків, місця сексуальних утіх, ринки зброї, казино та сумнівні банки для відмивання грошей. Але одразу повернувся до своїх справ: що робити з Боженою, яка подобалась йому й викликала гостре бажання, але... Як довго вона зможе (і чи схоче) жити з ним? І що скаже гетьман та всі ці монстри з його оточення, дізнавшись, що вона – службовець легіону «Марс», спецназу, створеного президентом Конфедерації для проведення наземних і космічних розвідувальних операцій? Більше того, Божена вплутана в якусь темну історію і накликала на себе гнів командування. Вона може стати – якщо не стала – жертвою подвійного шантажу з боку ДерВару і військової контррозвідки Конфедерації: тюрма на базі «Менсфілд», свого часу перенесена з Гуантанамо, належала військовій контррозвідці, й там ув'язнювалися найбільш небезпечні державні злочинці. Вдивляючись у нескінченне море мерехтливих вогнів Західного Києва, Гайдук обмірковував ситуацію, в яку втрапив через це дівчисько і свою слабкість.

Раптом хтось підштовхнув його легенько в спину. Він здригнувся від переляку, уявивши, як його скидають з балкона 29-го поверху. Він рвучко озирнувся. Божена стояла за ним, усміхаючись.

– Я злякався... – сказав він, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

– Ніколи не стійте так близько до краю балкону. Особливо, коли поряд незнайомі люди. Вечеряти будете?

– Страшенно голодний. Бика б з'їв.

Вони повернулися до кімнати, але світла не запалювали.

– Я не їм м'яса, – повідомила Божена.

– А рибу?

– Їм.

– У мене є копчений вугор. Будете?

– Ні, дякую, – відмовилась Божена, наливаючи в чашки молоко й даючи йому шмат паляниці.

Він ковтнув запашне пряженемолоко, в якому зберігався далекий і світлий запах дитинства, коли Ігор на літо їздив до батькової сестри тітки Олі – в село під Уманню, де тітка напувала його таким молоком.

– Що з вами в ЗЕКу сталося? – спитав він. – Вам було погано? Вас ображали?

Вона посмикала кіску, запахнула халат, наче ховала від нього свої таємниці.

– Колись іншим разом розповім. Ніхто мене не ображав. Все було добре... Надто добре. Але я страждала невимовно. Весь час очікувала якоїсь біди. За тиждень я зрозуміла, що це розмірене селянське життя не для мене. Було таке враження, що час зупинився, що я живу в тринадцятому столітті на забутому всіма хуторі, а повз цей хутір скачуть вершники в чорному – хрестоносці, чи що, десь далеко палають міста, киплять битви, а ти сидиш і нічого не робиш, не знаєш, не розумієш.

Помовчала, допиваючи молоко. Хліба з'їла маленький шматок, відщипуваючи хлоп'ячими пальцями від м'якоті крихти, немовби збиралась годувати птахів.

В темряві, що нарешті запала, не було видно виразу обличчя Божени, й Гайдукові здавалося, що вона медитує з заплющеними очима.

– Дивно, – ворухнулась вона, – але коли я була на Марсі, сиділа рік на нашій базі, в мене було таке саме відчуття: хроноколапс...

Вона раптово змінила тему.

– Я переконана, що коли ви стояли на балконі, думали – що робити зі мною?

– Yes, I did.

Я розмовляла з тетою Мартою. Вона пообіцяла, що через кілька днів наше посольство забере мене звідси, і я повернуся до... не знаю куди. Мабуть до Вашінгтона.

– Куди ви поспішаєте? – сказав Гайдук усупереч усім законам логіки. – Живіть, скільки хочете. Не хочете тут – у мене є ще одна квартира. Самі будете.

Потім він сказав те, на що міг наважитись лише в темряві:

– Ви мені подобаєтесь. І я дуже хотів би, щоб ви залишились.

Вона відповіла не одразу:

– Ви мені теж. Це мене і лякає.

– У вас є чоловік? – спитав він.

– Ні. Але я не вільна.

«Ахто з нас вільний?» – подумав Гайдук.

– Не вільна не в тому сенсі, що ви подумали, – наче прочитала його думки Божена. – Але мені потрібен час. На жаль, чоловіки завжди поспішають.

Він взяв її руку, поцілував кінчики пальців і, наче злякавшись свого жесту, швидко відпустив:

– Я нікуди не поспішаю. Поживіть у мене, а там побачимо.

– У вас будуть неприємності. Наскільки я розумію, ваше керівництво не дуже любить Америку...

– Вони нікого не люблять. Навіть самих себе... – Він позіхнув. – Треба спати. Я страшенно втомився.

Годинник на великому дзиґарі «чорного дирижабля» оголошував дванадцяту годину.

Божена підвелася – він відчув її дихання й запах волосся. Це був найкращий час для поцілунку, обіймів, але якась сила зупинила його. Божена швидко вийшла з вітальні й тихо зачинила за собою двері спальні.

Він розіклав диван у кабінеті, застелив і швидко ліг, але заснути не міг. Тривога і безнадія панували в його душі, плутаючи всі думки й логічні побудови: невблаганно наближався час відповіді Фрідману, і хоча Гайдук вирішив сказати тверде «ні» цьому улесливому Тулуз-Лотреку (бо згода на участь у змові автоматично означала для Гайдука смертний вирок), але й безоглядна вірність гетьману й сліпе слідування кодексу честі офіцера виглядали сміхотворно в умовах, коли смертохристи й кримінальні злочинці перетворювали країну на табірну зону. Але чи міг Гайдук з десятком вірних йому офіцерів розвідки перешкодити цьому? Як?

Не знаючи відповіді, він переключив свої думки на Боже

ну. Згадав її слова про тринадцяте століття, чорних вершників й хрестові походи – і йому схотілося піти до неї у спальню, тихо лягти поряд, обійняти й зрозуміти, що мучить її, а ще більше хотілося, щоб вона зрозуміла його тривоги.

Він уже почав був потроху засинати, перебираючи в уяві жорстокі картини реальності, ілюзорні фантасмагорії життя Божени на Марсі, політ на «Ланкастері», закривавлена гола медсестра, яку він витягнув з операційної, – і тут його збудив різкий сигнал американського геджету.

Йшла третя година ночі.

Гайдук почув незнайомий чоловічий голос, який чітко й байдуже, наче йшлося про ординарну подію, повідомив, що сьогодні, 24 червня 2077р о 6.00 РМ, у Білому Домі, під час прийому мексиканської делегації, був убитий президент Конфедерації держав Північної Америки Ендрю Ван Лі. За наказом Генерального прокурора Енріко Пекеньї заарештовано віце-президента Конфедерації Сару ЛуЛейн за звинуваченням у державній зраді и підготовці замаху на президента. За рішенням Сенату, тимчасове виконання функцій президента Конфедерації покладене на вдову президента сенатора Ширлі Ван Лі, яка склала присягу в Овальному кабінеті.

На екрані геджету у монотонній послідовності повторювалися картинка з зображеннями Білого дому, фото президента в чорній рамочці, Вогняної Сари та Ширлі Ван Лі й державного герба Конфедерації.

Він схопив урядовий український геджет і зв'язався з гетьманом, який з чергового бодуна спочатку нічого не міг зрозуміти. Поки витлумачував йому, що сталося, в кабінеті з'явилася Божена. Вона підійшла до Гайдука:

– Я все знаю. Мені тільки-но подзвонила тітка, тета. Я боюся. Обніми мене.

Він обійняв її, відчуваючи, як тремтить її тіло, і так стояв, розмовляючи з гетьманом і притискаючись до Божени.Він теж тремтів, до того ж кондиціонер, що його увімкнув на ніч, гнав надто холодне повітря.