Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"

Автор книги: Юрий Щербак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 32 страниц)

31.

2 травня 2077 р.

Таємно

Всім структурам Державної Варти України, всім таємним агентам ДерВару.

У зв'язку зі зміною обставин відмінити Оперативний наказ № 1377/2554 від 22 квітня 2077 р.

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

***

3 травня 2077 р.

10.00 AM

Таємно

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Ендрю Ван Лі

Сер,

Наші оперативні заходи щодо нейтралізації генерала Ігоря Гайдука (Україна), який може бути використаний відомою Вам особою як коронний свідок у справі Першої Леді, закінчилися невдачею. Гайдук неушкодженим досягнув території України і, незважаючи на оголошене на нього полювання в Україні, зустрівся у неділю 2 травня, з Президентом (Гетьманом) України. Вранці, у понеділок, о 9.00 за київським часом засоби масової комунікації України повідомили, що Президент (Гетьман) України призначив генерала Гайдука своїм помічником з національної безпеки і секретарем Ради національної безпеки України, що перетворює І. Гайдука на ключову фігуру у сфері національної безпеки України.

Також Президент (Гетьман) призначив нинішнього посла України у Вашінгтоні Руслана Фощенка міністром закордонних справ України. Як відомо, і І. Гайдук, і Р. Фощенко є високопоставленими резидентами розвідки, представляючи інтереси різних угруповань українського істеблішменту (див. довідки на І. Гайдука і Р. Фощенка).

Позитивним є те, що українська розвідка на території Конфедерації буде тимчасово обезголовлена.

Негативним є фактор невизначеності справжніх позицій І.Гайдука та Р. Фощенка щодо Конфедерації та Чорної Орди, а також незнання (тимчасове) намірів Президента (Гетьмана) України у тій геополітичній грі, що він розпочав разом з омолодженням вищого керівництва держави.

Адмірал Стенлі Фіиіер

***

3 травня 2077 р.

11.30 AM

Таємно.

Особисто Директору Центральної Служби Безпеки Конфедерації Адміралу Стенлі Фіиіеру

Дорогий Стенлі,

Дякую за інформацію. Завдяки своєчасно проведеним заходам Вогняна Сара відмовилася від ідеї проведення інтерв'ю і висунення своїх жахливих звинувачень. Щодо генерала Гайдука треба використати агентурні можливості для зрозуміння його справжніх намірів у цій справі. Думаю, що тепер в його нинішньому службовому положенні він не наважиться на ворожі дії проти Конфедерації на шкоду стратегічному партнерству наших націй. Знайди усі його слабкі пункти (дружина, діти, коханка, друзі etc), на які б можна було натиснути в разі спроби Гайдука виступити проти Білого Дому і Першої Леді. Пам'ятай: ніколи Президент Конфедерації не повинен стати рогоносцем, ніколи Перша Леді і сенатор не повинна підозрюватись утому, що вона хвойда (hore).

Ендрю

32.

О 8.30 у понеділок першим до службового кабінету Гайдука, розміщеного у лівому крилі гетьманського палацу над Дніпром, увійшов Юлій Юліанович Мережко. За ним – помічник, що тримав у руках великий прямокутний щит, загорнутий у сірий папір. Мережко був у парадному, чорному зі сріблом мундирі генерала армії корпусу жандармів, з зіркою, на якій виблискували діаманти, почепленою до галстука, і обов'язковою козацькою шаблею. Правда, з огляду на невеличкий зріст Мережка, шаблю довелося підкоротити, і вона стала схожа на кинджал. За Мережком міцно приліпилося прізвисько «курдупель». Мстивий характер і об'ємна, точна комп'ютерна пам'ять генерала армії примушували, однак, бути обережними тих, хто хотів цим образливим словечком принизити (дивна тавтологія – принизити за низький зріст) Директора ДерВару. Радісно всміхаючись, Мережко широко розставив руки, як рибалка, що показує розміри спійманої риби.

– Дорогий Ігорьок, радий, безмежно щасливий за тебе, – піднявшись навшпиньки, Мережко намагався поцілувати Гайдука в губи. Цей його гидкий звичай – цілувати чоловіків у губи – був ще однією темою кпинів у владних колах держави.

– Я завжди вірив у тебе, ще з часів Бухарестської кампанії... Пам'ятаєш, як ти захопив румунського генерала, і ми разом його допитували? – щебетав Мережко.

Гайдук запросив Мережка сісти за довгий конференційний стіл, але той відмовився.

– Сподіваюсь, Ігорьок, на плідну співпрацю між нами і нашими конторами. Україна в нас одна, і гетьман теж один. Нам як ніколи треба бути разом. Коли засідання РНБ?

– Спочатку треба підготувати, – ухилився від відповіді Гайдук.

– А тема яка? – у Мережка була велика важка голова, проникливі блакитні очі випромінювали спокій і упевненість.

– Новолюди і смертохристи, – сказав Гайдук.

– Що, що?

– Жартую. Тему визначає гетьман. Він ще не вирішив.

– Звісно, звісно, – задумливо мовив Мережко.– Тебе дійсно цікавлять ті психи, які оголосили, що знайшли тіло Христа?

– Я не займаюсь релігійними справами.

– Я можу дати тобі деяку інформацію. Але не буду забирати час... у мене о дев'ятій тридцять оперативна нарада. Я приніс тобі невеличкий сувенір. Васю, тягни сюди! – наказав Мережко помічнику.

Сірий папір було знято, і Гайдук побачив чудової якості фотографію, вставлену в розкішну золочену рамку: усміхнені Гайдук і Божена в мотоциклі Zundapp. Він щойно запустив двигун, а Божена в синій пілотці і куртці сидить у колясці і радіє з того, що вони, нарешті, наблизились до Києва і вона невдовзі побачить свого брата. На розмитому фоні – тінь старого професора, що продав їм мотоцикл, і мерехтіння реклам Калинівського ярмарку.

– Ну як, подобається? – задоволено спитав Мережко. – Хто ця дівчина? Дочка? Вона що, у Фрідмана працює?

Побачивши вираз обличчя Гайдука, Мережко зробив ще одну спробу поцілувати його в губи й, відкланявшись, залишив по собі запах бузкового одеколону – забутої з половини двадцятого століття нудотно солодкавої рідини.

Гайдук викликав свого помічника, майора ВІРУ Григорія Невінчаного, і доручив йому перевірити, чи є в рамі «жучки».

33.

4.05.2010

Для службового користування

Секретарю РНБ України, помічнику Гетьмана України з національної безпеки

Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

Шановний Ігоре Петровичу! Ще раз щиросердно вітаю Вас із високим призначенням.

Переконаний, що Ви зробите гідний внесок у справу зміцнення національної безпеки України.

Тепер по суті. Вчора в мене склалося враження, що Вас цікавить питання так званих «смертохристів». За моїм дорученням агент ДерВару «Іоанн» склав невеличку аналітичну довідку щодо секти «смертохристів». Довідку додаю (1 примірник).

З повагою – Юлій Мережко Директор Державної Варти

Смертохристи

Аналітична довідка Починаючи з 2071 р з'явилися перші агентурні донесення щодо існування таємної секти так званих СМЕРТОХРИСТІВ, центром діяльності яких стала Києво-Печерська Лавра, а духовним лідером є фанатик і шаман Сигізмунд Сансизбаєв, який походить з теренів Чорної Орди і з'явився у Києві в 2068 p., оголосивши себе ієромонахом, хоча продовжував жити в мусульманському обряді, маючи трьох дружин і таємно відвідуючи мечеть у Батий-граді. Упродовж 2071-2073 pp. сформував основи т.зв. «вчення» Сансизбаєва щодо земної смерті І. Христа. Використавши для своїх авантюрних цілей спеціально підібрані мощі, знайдені в одній з дальніх печер Лаври, самозванець о. Калерій (Сансизбаєв) розпочав за підтримки розвідувальних структур та агентів впливу Чорної Орди активну пропагандистську кампанію, рекламуючи своє «відкриття» і нове «віровчення». Між тим, у 2074 р. ДерВару вдалося отримати частини тканин мощей, представлених у якості «тіла Христова». Шляхом комплексних генетичних, біохімічних і радіоізотопних досліджень, проведених у НДІ ДерВару, вдалося з абсолютною достовірністю встановити, що так зване «тіло Христа» належить невідомому чоловіку у віці 50—55 p., що жив у середині XVII століття і помер, очевидно, від різано-колотих травм, отриманих в одній з національно-визвольних битв українського народу. Дуже важливим маркером є те, що таємне рентгенографічне дослідження «тіла» показало наявність переломів гомілкових кісток, у той час як відомо, що під час страти Ісуса Христа його гомілки не були зламані. Можливо, мова йде про тіло одного з козацьких ватажків, який вів праведно-християнський спосіб життя і тому удостоєний честі бути похованим у печерах Лаври.

Об'єктивні наукові висновки щодо так званого «тіла Христа» були повністю проігноровані Сансизбаєвим та його фанатичними прибічниками. Більше того, результати досліджень з невідомої причини не були опубліковані в засобах масової комунікації, що породило масу чуток і домислів і дало можливість Сансизбаєву заперечувати наукові дані, і водночас замовляти у різних шарлатанів в так званих альтернативних паранаукових центрах підтвердження свого «відкриття».

Проте вражаючим є не те, що знайшовся аферист, який дозволяє собі блюзнірство щодо канонів християнського вчення – такі випадки неодноразово траплялися в історії релігії. Найбільш вражаючим і суспільно небезпечним ефектом «відкриття» Сансизбаєва є той факт, що, починаючи

з2075р. вчення «смертохристів» стало набувати серйозної підтримки як у релігійних, так і широких громадських колах нашої країни і ряду зарубіжних держав. Жодні раціональні аргументи адептів «класичного» християнського віровчення не беруться до уваги.

Більше того, Сансизбаєв та його помічники, використовуючи підтримку окремих керівників держави, захопили злочинним шляхом святиню православної церкви Києво-Печерську Лавру, подолали опір монахів, знищивши, за деякими даними, незгідних і залякавши інших, перетворили Лавру на оплот смертохристів.

Рух «смертохристів» відзначається агресивністю, безкомпромісністю, схильністю до насильства, доктринерством, відсутністю будь-яких сумнівів в істинності цього «вчення», він уже став фактором серйозного розколу в суспільстві, яке почало поділятися на «смертохристів» і «воскресохристів». За попередніми оціночними даними соціологічної служби ДерВару, рух «смертохристів» підтримує 18,6 % населення України, і цифра та має тенденцію до зростання. Ідеологом цього руху став політичний публіцист руху «Чотирьох Свобод» протоієрей Борисоглеб Чикирисов, колишній священнослужитель Семиградського собору Візантійського патріархату, позбавлений стану за розтління малолітних церковно-приходської школи при соборі.

Вважаю небезпечним і таким, що вимагає негайного втручання компетентних органів Держави, перехід від стану маргінальної розкольницької релігійної секти до широкого, добре організованого суспільно-політичного руху «смертохристів», який може мати непередбачувані наслідки для суспільства і держави з огляду на потенціал ненависті і фанатизму, закладений в ідеології «новолюдей» – «смертохристів». Сьогоднішня дехристианізація України є набагато небезпечніша, ніж те, що відбувалося в період французької революції часів Великого Терору. Тоді вбивали Церкву, сьогодні – Христа.

Невтручання держави в процес знищення основи християнства – догмату про Воскресіння Христове – є неприпустимим і самовбивчим.

Христос Воскрес!

Агент Іоанн

***

4 травня 2077

Вашінгтон DC

Його Високоповажності Раднику Президента (Гетьмана) України з питань

Національної безпеки, секретарю РНБ, Генерал-хорунжому Ігорю Гайдуку

Сер,

З великою приємністю, за дорученням Президента Конфедерації Держав Північної Америки п. Ендрю Ван Лі, хочу привітати Вас з високою посадою. Пам'ятаючи наші добрі стосунки у Вашінгтоні DC, переконаний, що ми зможемо плідно співпрацювати в ім'я стратегічного партнерства наших націй.

Завжди Ваш,

Адмірал Стенлі Фішер Директор Центральної Служби Безпеки Конфедерації, помічник Президента

34.

Кабінет Гайдука так само, як і гетьмана, виходив вікнами на Дніпро. Можна було вийти на невеличку терасу, що висіла над урвищем, ковтнути холодного повітря й поглянути на безіменний острів, який лежав посередині величезного водного простору. Острів здавався безживним – білий пісок, кволі вербички та якась стара порожня халабуда, сколочена з прогнилих дошок невідомим рибалкою. Але в цій буді, побудованій зі стійкого до спеки і морозу пластика, схожого на деревину, ховалися очі й вуха ВІРУ: радари й антени космічного зв'язку. Під островом містилася підземна споруда ВІРУ, зведена одночасно з президентським палацом. Спецуправління київського метробуду спорудило таємну підземну лінію з Києва до Борщихи, яку швидкісна комфортабельна капсула гетьмана долала за двадцять хвилин. Для ВІРУ існувала окрема підземна лінія – під дніпровим дном, яка від острова простягалася далі – до лівого берега. Завдяки цій лінії ВІРУ мала можливість швидкого перекидання спецпідрозділів з таборів на лівому березі на правобережну Україну і до Києва. Під островом був зосереджений центр управління військовими місіями України в 196 країнах світу та іншими контингентами ВІРУ, кількість яких сягала 60 000 солдатів й офіцерів. Гайдук з великим здивуванням дізнався про це, отримавши допуск до вищої категорії державних таємниць. Такий допуск мали, крім Гайдука, тільки Гетьман, Генеральний писар, Головний військовий отаман і Директор Державної Варти і, звичайно, члени Ареопагу. Гайдуку сподобався метафоричний поділ штаб-квартир спецслужб на «Острів» (ВІРУ), «Ліс» – Закордонна Інформаційна служба ДерВару, яка розташувалася в лісі побіля хутора Чабани, і «Гора» – мався на увазі Особливий відділ при гетьмані на Печерській горі, вулиця Банкова 11. Колись там містився штаб Київського військового округу і адміністрація перших, забутих уже президентів України. Серед офіцерів ВІРУ ходила приказка: «Гора керує, в Лісі за деревами лісу не видно, а Острів тягає воду дірявими відрами, щоб загасити пожежу». З давніх-давен між військовою розвідкою і Державною Вартою з її поліцією і корпусом жандармів існували глибока ворожнеча і суперництво. Гайдук намагався пояснити це раціонально, переконуючи друзів у тому, що вся справа в поганій організації Державної Варти та її розвідки і в більш сучасній структурі підрозділів ВІРУ, які, на його думку, набагато краще проводили розвідувальні операції. Він згадав свого друга Віктора Безпалого, який відмовився від переходу до Державної Варти, хоча там йому обіцали генеральську посаду, високу заробітну платню і перспективу кар'єрного зростання. «Справжній військовий розвідник не стане жандармом», – гордо відмовив Безпалий заступнику Мережка, який спеціально приїздив до Вашінгтона вмовляти Віктора обійняти посаду начальника Закордонної Інформаційної служби ДерВару. Згадавши Безпалого, Гайдук пішов з тераси, бо змерз. На острові й на обох берегах Дніпра все ще лежав сніг, а весняна вода у водоймищі здавалася чорною.

Гайдук покликав помічника. Сяючи лукавою усмішкою, увійшов Григорій Невінчаний. Він був старшим за віком і добряче обважнів від регулярних випивок з незліченними друзями і доброї закуски – обов'язкове сало з часником, білий пшеничний хліб, солоні огірки й домашня смажена ковбаса; проте він ніколи не дозволяв собі не виконати наказ чи ухилитися від участі в операції. На ньому був ізраїльський камуфляж для війни в пустелі – Невінчаний недавно повернувся з Хайфи, куди тимчасово перенесли столицю Ізраїлю після іранських ядерних ударів по Тель-Авіву і західний частині Єрусалиму.

– Григорій Іванович, що чути у справі вбивства Безпалого? – запитав Гайдук офіційно, хоча любив Невінчаного. Той підчас румунської кампанії був наставником молодого лейтенанта і одного разу на околиці Бухареста врятував життя Гайдуку, помітивши на даху вілли румунського снайпера, що цілився в лейтенанта бригадної розвідки. Пострілом з гранатомета Невінчаний зняв снайпера.

– А що може бути відомо, коли справою Безпалого займається ДерВар, – примружив очі Григорій. – Наших хлопців з аташату у Вашінгтоні усунули від справи.

«Знову Мережко», – подумав Гайдук.

– Що будемо робити?

– Літати, – сказав Невінчаний і справді злетів, ледве не розбивши своєю великою напівлисою головою люстру, яка загрозливо захиталася і задзеленчала. Гайдук остовпів від здивування.

– Бляха-муха, я ще не дуже вмію цим керувати, – кректав винувато Невінчаний, прибравши горизонтальне положення, наче робив «ластівку», і гепнув головою об стінку, на якій висів портрет гетьмана. На поясі Невінчаного поряд з найновішим ізраїльським пістолетом-кулеметом Мікро-TAR-22 був приторочений невеличкий апарат. Григорій крутив важіль, немовби власник моделі літака, керованого на відстані. Він безпомічно завис над столом Гайдука, не знаючи, як повернутися до вертикальної позиції.

– Ігоре Петровичу, вибачте, це я в Ізраїлі дістав. Вірніше – виміняв протиатомний костюм Чорнобиль-30 на це. Вони починають озброювати цим свій спецназ. Показали на тренуваннях – ураган! Як ніндзі літають!

Нарешті щось в апараті спрацювало, і Невінчаний важко впав на підлогу.

– Щодо Безпалого в мене є ідея, – повідомив Григорій. – Треба підключити «АМАН». Там працює наша людина – Давид Бейлін. Дуже порядний хлопець. Він перевіз сюди свою сім'ю – ще до ядерних ударів. І часто тут буває. Якщо дозволите...

– Дозволяю, – сказав Гайдук. Він звик до різних дивацтв Григорія. Ідея «літаючого спецназу» йому сподобалась.

– А скільки таких... апаратів ви зможете дістати для нас?

– Штук десять, не більше. Вони там у великому дефіциті. А ви допоможете з протиатомними костюмами?

– Допоможу, – пообіцяв Гайдук.

– Я приніс вам пропозиції щодо спецгрупи, яка має бути у вашому розпорядженні. Ось список, – він простягнув Гайдуку флешку. – Тут все – характеристики, біографії, відеозаписи бойових дій і тренувань. Всього десять чоловік. Зможуть літати, – зблиснув він своїми наївними блакитними очима.

– Дякую, я уважно вивчу.

– Ігоре Петровичу, півгодини тому прийшло запрошення від Мінтімера Басманова. Хоче з вами познайомитись.

– Басманов?

– Так. Раджу прийняти запрошення. До нього навіть Його Ясновельможність їздить регулярно.

– А куди треба їхати?

– Тут недалеко, – Невінчаний підійшов до великого комп’ютерного екрана і висвітив на ньому карту. – Це в Чернігівському краї, на стику України, Росії та Білорусі.

На карті з'явилися обриси Чернігівщини. Невінчаний повів курсором на північний схід від Городні, відхилившись від дороги М-13. Курсор уперся в ріку Тетіва та великий лісовий масив, потім Невінчаний окреслив світляне коло – Городня, Мена, Семенівка, Корюківка – і зайшов на територію Росії, відхопивши великий шмат простору.

– Це його володіння.

– Поїду, – вирішив Гайдук. Він набрав на геджеті номер гетьмана.

– Ваша Ясновельможність, прошу дозволу на поїздку до Басманова.

– Що йому треба? – невдоволено спитав гетьман.

– Не знаю. Але запрошує.

– Їдь. Тільки будь обережний. Роби з себе дурника: ще нічого не знаю, тільки приступив до обов'язків. Після поїздки —до мене з доповіддю.

– Слухаюсь, – сказав Гайдук. І, відключивши урядовий зв'язок для вищого керівництва УВКФД, наказав Невінчаному:

– Приготуйте назавтра «черепаху». Поїдете зі мною. Тільки залиште цей літунський апарат. Так, ще одне. Повісьте, будь ласка, фотографію, подаровану Мережком, у приміщенні для відпочинку.

– Слухаюсь, – всміхнувся Невінчаний. – Не треба ображати Юлія Юліановича. Хай висить. Я перевірив. Там чисто, бляха-муха.

– Вибачте, Григорію Івановичу, забув. Чи не могли б ви знайти в конторі Мережка агента Іоанна? Хотів би з ним познайомитись.

35.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

9/05/2077

Абсолютно таємно. 1 прим.

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Секретарю PH Б України Генерал-хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Басманова Мінтімера Никоновича, громадянина України, Росії, Білорусі, Казахстану, Союзу Держав Чорної

Орди (СДОР), Швейцарії, Китаю. Боярин московський. Член Ареопагу України. Член Таємної Світової Ради (фактично світового уряду) зі столицею в м. Чингіз-Сарай. Князь Чернігівській, цар Воронезький, Рязанський, Сталінградський, хан Улан-Баторський, Аральський. Голова Ордену Світла – Святих отців-опричників.

Народився в 2010 році у Москві. Безпритульний, батьки невідомі. Злодій у законі з 18 років. Неодноразово ув'язнений в пермських, усть-тобольських, мордовських таборах, в тюрмах для особливо небезпечних злочинців Владіміра і Сталінграда. Особисто вбив ножем 8 в'язнів-сокамерників, в послужному списку є також зґвалтування жінок і хлопчиків з дитячого будинку. У 2030 р до Басманова М.Н., як пишуть біографи, «прийшло видіння». Перебуваючи в камері-одиночці для смертників, він нібито побачив дух Христа, який прийшов до Басманова вночі і розповів, що насправді він не воскрес після розп'яття, а помер, і що саме Басманову він доручає сповістити світові правду про смерть Христа, поховати його тіло і закласти нове віровчення. Дух випромінював настільки яскраве світло, що охорона тюрми підняла тривогу, думаючи, що Басманов здійснює втечу. Коли спецкоманда вдерлася до камери Басманова, охоронці були вражені, побачивши, що кайдани, в які був закутий в'язень, зникли, а сам Басманов стоїть на колінах перед ліжком і молиться, не звертаючи ні на кого уваги. Розповідають, що від того моменту Басманов докорінно змінився: став лагідним і побожним, організував недільну школу для в'язнів, яких агітував вступити до Ордену Воїнів Світла – Святих отців-опричників. Розпустив чутку, що є далеким нащадком боярина Олексія Басманова (ХУІст.), одного з засновників опричнини, вбитого за наказом Івана Грозного. Під гаслом боротьби зі злочинністю, опричники Басманова вбили половину в'язнів і майже всю охорону, захопивши Сталінградську в'язницю, яку проголосили Святим Домом Опричників. Замість ікон з зображенням Христа вони повісили портрети Івана Грозного з написом: «Тортури кожному, на кого впаде підозра государева. Се очистить душі від темряви і примножить світло». Під сильним тиском ліберальної московської інтелігенції та сталінградських правозахисників Басманов був звільнений у 2039 році і проголошений святим. Загони опричників Басманова, організовані в моторизовані стрілецькі та бронетанкові бригади, почали захоплення ряду колишніх територій російської імперії, караючи корумпованих чиновників, поліцію, жандармів і кримінальних злочинців, відрубуючи їм голови, руки, тавруючи їхні чола – в залежності від ступеню провини. Цей рух Басманова, названий істориками «великим очищенням Росії», був з ентузіазмом підтриманий широкими народними масами (78,2% підтримки в суспільстві). Басманов та його воїнство великою мірою спричинилося до розпаду централізованої Російської держави та захоплення її великих території Піднебесною Народно-демократичною Імперією і Чорною Ордою. Під час українсько-румунської війни (2048-2052 pp.), коли була окупована Буковина і частина Одесько-Чорноморської землі, Басманов надав військову допомогу генералу К-Д. Махуну – нині гетьману України. Разом з танковою армією Махуна, яка здійснила стрімкий рейд до Бухареста, в наступальній операції брали участь три мотострілецькі бригади Басманова (імені Івана Грозного, імені протопопа Авакума та імені Сталіна), яким був відданий на пограбування на 3 дні Бухарест. За видатний вклад в перемогу України Басманов одержав у володіння Чернігівській край. Усього, за приблизними оцінками, Басманов володіє півмільйоном кріпаків на землях, що належать йому, вирощуючи на спеціальних фермах на продаж жінок-повій та чоловіків-гладіаторів, яких транспортує переважно до Чорної

Орди та Піднебесної (див. детальніше додатки І-УІІ). Враховуючи військову силу і роль Басманова у допомозі Україні, гетьман К-Д. Махун ввів Басманова go складу Ареопагу України (2067 р). У 2068 році Басманов сформував «Рух за Чотири Свободи» – неполітичну масову народну організацію.

В основу ідеології Басманова покладено принципи, сформульовані ним ще у 2037 році, під час перебування в сталінградській тюрмі, які він виклав у свої книзі «Моя зустріч з Христом і боротьба за народну свободу», написаній у камері смертників.

Ось ці принципи:

1. Свобода держави від сепаратизму.

Ніяких окремих націй, племен, етнічних меншин і автономних утворень немає і не може бути. Існує лише ЄДРОН (Єдиний Державний Російський Народ), що формується державою, в ім'я державних цілей і єдності держави. Держава не тільки має право, але і повинна жорстко викорінювати сепаратизм у всіх його проявах (суспільна підтримка – 56,9%)

2. Свобода керівників Єдиного Державного Російського Народу від будь-яких юридичних обмежень і міжнародних зобов'язань при розбудові держави.

Все в ім'я держави, все для держави. Кожен, хто чинить опір волі керівників чи висловлює сумнів в їх політиці, є ворогом держави і підлягає знищенню. Чим жорстокіші репресії супроти ворогів держави, їх сімей та друзів, тим сильніша держава (підтримка громадської думки – 63,3 %).

3. Свобода суспільства від злочинців.

Всі злочинці мають бути тавровані і сидіти в тюрмах або концтаборах, а ті, кому відрубали кінцівки, відрізали язик чи випалили очі, мають перебувати в інвалідських домах тюремного типу (підтримка в межах 78-85 % в залежності від регіону).

4. Свобода вибору громадян.

Кожен громадянин має право самостійно вирішувати, хто є ворогом держави і злочинцем і вживати заходів для викорінення злочинності. Свобода карати ворогів – найбільша з громадянських свобод в історії людства (громадська думка – 89,3 %).

Басманов не приховує, що принципи, сформульовані ним, ґрунтуються на фундаментальному факті фізичної смерті Христа, тобто на тому, що він називає «свобода від догматів Христа». Як пише у своїй книзі Басманов, «другого пришестя Христа не буде. Реальним фактом ХХІ-го століття стане пришестя Всекараючої і Всемилостивої Держави, в якій панують принципи Чотирьох Свобод».

Незважаючи на відверто антиукраїнські погляди Басманова («такої наі$ії ніколи не було, немає і не буде» – цитата з книги), він не підтримав агресію ЕнРосу проти України під приводом «захисту газотранспортної системи проти «українсько-американських націоналістів» (2068-2070 pp.) Незгода Басманова з російсько-українською війною («ми – ЄДРОН – єдиний народ і не повинні воювати», – заявив він) призвела до громадянської війни в Росії, колапсу Москви, розколу території на невеличку північно-європейську область (С-Петербург) та зону впливу Чорної Орди. Лютий антисемітизм Басманова і його особиста дружба з жорстоким диктатором Чорної Орди Кара-ханом призвели до того, що Світовий Уряд глобалістів (клуб Локарно) проголосив Басманова ворогом людства і Організації Глобальної безпеки й визначив ціну за його голову в 1 млрд. глобо.

Басманов, використовуючи свої близькі відносини з гетьманом України, наполягає на якнайшвидшому приєднанні України до Чорної Орди на правах «Києво-Дніпровського Улусу», обіцяючи гетьману Махуну звання «хан»: рішення має бути прийняте під час саміту СДОР у Києві (Батий-rpag) у грудні 2077 р.

Веде аскетичний образ життя, не п'є, не курить, виховує сорок хлопчиків-сиріт. Створив музей Івана Грозного та опричнини, захоплюється музикою Петра Чайковського і живописом Іллі Глазунова.

Аналітик Максиміліан-VI