Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"
Автор книги: Юрий Щербак
сообщить о нарушении
Текущая страница: 20 (всего у книги 32 страниц)
Частина четверта
ПЕРЕВОРОТ
65.
Засідання Ради Національної Безпеки, присвячене підсумкам саміту в Афінах, проводили цього разу не в палаці гетьмана, а в приміщенні Сенату: багатоярусна будівля Сейму стояла на дніпровій кручі біля старовинного будинку Верховної ради України, перетвореного на музей українського народовладдя.
Гайдук, який повернувся до Києва лише о 3-ій годині ночі, негайно розповів Божені про вимогу Ширлі Ван Лі виїхати до Вашінгтона і обійняти якусь важливу посаду в Космічному командуванні. На це Божена лише стенула плечима і нічого не відповіла. Після двогодинних обійм з Боженою Гайдук прийняв холодний душ, випив чашку подвійного «еспрессо», яке з харчанням, по краплинах випльовувала стара кавоварка, й засів за підготовку до засідання РНБ.
Розумів, що ОГБ поставило перед Україною жорсткі вимоги, і дуже нелегко буде переконати гетьмана та інших членів Аеропагу прийняти їх, але й ОГБ над усе потребувала підтримки України, і це давало надію на досягнення прийнятного компромісу. Гайдук накидав проект головних положень угоди між Україною і ОГБ, який сподівався передати гетьману перед початком засідання. Та з цього нічого не вийшло, бо гетьман був зайнятий – виголошував промову перед учасниками наради працівників тюрем та інших виправних закладів і вручав високі державні нагороди – медалі Свободи – передовикам пенітенціарної справи. В неділю країна відзначала державне свято – День В'язниці.
Тому довелось іти на засідання, так і не перемовившись з гетьманом. Загибель Заура Хамзина – одного з найкращих офіцерів ВІРУ – боляче вразила Гайдука, і він наказав полковнику Семиглазову провести ретельне розслідування всіх обставин «турецької» операції: де, на якому етапі була допущена фатальна помилка, можливо, мала місце зрада?
Гайдук сподівався, що після засідання РНБ пощастить поговорити з гетьманом відверто, розповісти про операцію «Ахіллесова п'ята» і про перші результати, отримані після скачування інформації з серверів. Для остаточної розшифровки стрімерів потрібен був тривалий час, і тому Гайдук прямо з Евіа відправив Мочалкіна до німецького містечка Гіссен, де в старовинному університеті імені Юстуса Лібіха на кафедрі штучного інтелекту працював давній приятель Гайдука – Вася Костюк, племінник колишнього президента Федеріко-Гарсія Костюка, один з найкращих комп'ютерників світу, винахідник унікальної дешифрувальної апаратури. До Костюка і Мочалкіна мали приєднатися хакери «грецької» і «турецької» груп, щоб разом розшифрувати записи серверних комп'ютерів.
Йдучи до будівлі Сейму по Шовковичній, Гайдук відчув задушливий запах гару: то палали російські ліси й торф'яники, дими з півночі піднімалися високо вгору, застеляючи сонце й викликаючи на берегах Дніпра сутінковий ефект – наче починалося затемнення сонця. Гірчило в горлі, й Гайдук згадав розповіді батька, якому про це оповідав дід: як радіоактивна хмара, що повзла на Київ під час чорнобильської катастрофи, викликала у киян біль у горлі й незвичний металевий присмак.
З нагоди засідання Гайдук вдягнув літній генеральський мундир світло-кремового кольору замість звичайного зручного камуфляжу: гетьман надавав великого значення питанням формиі порядку.
Встиг перекинутися кількома словами зі своїм першим заступником, генерал-хорунжим Іванишиним, який передав йому таємні зведення про події в світі й Україні за останні три дні. Іванишин словом не обмовився про загибель Заура Хамзина – може, ще не знав?
Гайдук, згідно з регламентом, сів за президіальним столом, праворуч від гетьманського крісла. Затишний зал засідань Сенату був заповнений: прийшли всі члени Ареопагу, крім Голембієвської, яка відвідувала з офіційним візитом Варшаву; в залі зібралося багато незнайомих людей – мабуть, гетьман запросив на засідання чиновників Міністерства закордонних справ та Міноборони.
Всі чекали гетьмана, який запізнювався. Гайдук побачив Фрідмана. Той, виблискуючи скельцями пенсне, байдуже ковзнув поглядом по Гайдукові, наче це була стара шафа в нудному інтер'єрі вбогої контори. Крейда не помічав Гайдука, бо заглибився в якісь папери, іноді роблячи позначки і ставлячи підпис. «Що він підписує? – подумав Гайдук. – Невже смертні вироки?»
«Сьогодні ж, одразу після засідання РНБ, подам у відставку, – остаточно вирішив він. – Так більше продовжуватися не може. Ніяких змов, ніяких переворотів, ніякої політики. Інакше я стану схожим на цих... Мушу йти звідси, поки не пізно. Поїду з Боженою... Але куди? До Польщі? До Канади? До Австралії? Ось-ось почнеться глобальна війна. Четверта світова. Хіба можна від неї втекти? І що про мене скажуть підлеглі? Боягуз, дезертир».
Раптом побачив, що всі стоять.
Прийшов гетьман. Був він у ясно-червоному жупані кольору свіжої молодої крові, при гетьманському кинджалі у золотих піхвах. Слідом за ним з'явився генерал-полковник Вітольд Ярополкович Клинкевич у чорному жупані, який робив його схожим на ченця. Вітольд подав папку з паперами гетьману і сів по ліву руку голови держави, хоча це регламентом не передбачалося. Гайдук побачив міністра оборони Прядка, який запізнився, і тепер обережно, вибачаючись, пробирався на своє місце, боячись викликати гнів гетьмана.
Але гетьман був налаштований миролюбно.
– Шановне товариство, панове, друзі, – майже сердечно почав свій виступ К-Д. Махун, – сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність помислів і дій, нам потрібна спільна молитва за Україну, за нашу прекрасну Вітчизну, на древніх землях якої народилася індоєвропейська цивілізація. Тут постала козацька демократія, як вища форма народовладдя, яку сьогодні ми творчо розвиваємо в рамках унікального проекту МОРД – модифікованої ритуальної демократії. Завдяки МОРДу ми досягли високого ступеня консолідації суспільства, побудованого на праукраїнських цінностях, найкращим виразником яких є наш національний герой Тарас Бульба.
Дехто в залі перезирнувся, не зрозумівши, куди хилить гетьман? «Відчувається рука Никифора Саливона», – з огидою подумав Гайдук.
– Саме Тарас Бульба, який став архіпе... архетипом українського народу, його ніжної, співучої та героїко-трагічної душі, дав нам приклад відповідальності та жертовності у тяжкі хвилини історичних змагань. Згадаймо його суворий, але справедливий суд над сином Андрієм – зрадником батьківщини, ворогом народу, який уліг чарам ворожої агентки в той час, коли над Україною нависла смертельна небезпека.
Голос гетьмана почав набирати металевого, набатного звучання, і ті, хто знали гетьмана, завмерли в млосному передчутті наближення руйнівного урагану – вершини модифікованої ритуальної демократії, в рамках якої в країні діяли ескадрони смерті, що безжально розправлялися з інакодумцями.
– Тому, – зловісно мовив гетьман, бліднучи лицем, через що вуса здавалися вугільно-чорними (хоча, можливо вся справа була в фарбі «Шварцкопф»), – я інформую членів РНБ про прийняте мною рішення – зняття з посади, позбавлення всіх воїнських звань і арешт громадянина Гайдука Ігоря Петровича, звинувачуваного в зраді України, підготовці державного перевороту, співробітництві з розвідками кількох зарубіжних держав і в злочинному зв'язку з агенткою легіону «Марс» космічної розвідки Конфедерації Держав Північної Америки. Пане Клинкевич, виконуйте!
На очах завмерлого залу Клинкевич і троє охоронців накинулися на Гайдука, заламали руки й заклацнули наручники. Клинкевич взявся здирати погони з Гайдука і робив це з такою люттю, що відірвав лівий рукав френча.
Гайдук встиг помітити, що незнайомі люди, що він їх побачив у залі засідань, були в однакових сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами, наче натягли гумові маски. Людьми цими керував Мережко. Вони оточили щільним кільцем стіл президії, витягнувши важкі пістолети «Крук», хоча на засідання за участі гетьмана було категорично заборонено ходити зі зброєю. Ще Гайдук устиг зустрітися поглядом з гетьманом: здалося, що той злякано й зацьковано дивився, як вовча зграя загризає його улюбленця.
До Гайдука крізь натовп агентів ДерВару пробився Генеральний прокуратор Крейда і зачитав постанову ГЕПРУ про арешт екс-генерала на шість місяців в умовах суворої ізоляції з метою проведення об'єктивного слідства. Одразу після цього на голову Гайдука натягли чорний каптур. «Ось і сонячне затемнення», – подумав він, відчуваючи металевий присмак у роті. То був смак його власної крові, яка лилася з розбитого носа після удару в обличчя. Початок липня удався на славу.
66.
7 липня 2077 р.
22.00
Офіційне повідомлення Канцелярії гетьмана України, розповсюджене на телеканалах України та інших засобах масової комунікації
Сьогодні, сьомого липня ц.р. відбулося чергове засідання Ради Національної безпеки України під головуванням Його
Ясновельможності гетьмана України, генерала армії К-Д Махуна. Обговорювалися актуальні питання зміцнення національної безпеки в контексті змін міжнародної обстановки, а також рішень саміту країн-членів Організації Глобальної Безпеки в Афінах. Проаналізувавши ситуацію, що склалася в світі у зв'язку з небезпечним загостренням протистояння між державами Чорної Орди і Організації Глобальної Безпеки, РНБ прийшла до єдино вірного висновку – ще раз урочисто проголосити нейтральний статус України, і звертається до всіх країн світу із закликом поважати це рішення.
Немає сумніву, що суверенні народи федеративної України підтримають рішення РНБ як свідчення передбачуваності, миролюбності й послідовності зовнішньої політики УВКФД, як ще один вагомий доказ справедливості безсмертної української національної ідеї «моя хата скраю», що забезпечив нашому народу мир і благоденство в XVII, XVIII, XIX, XX і XXI століттях.
РНБ висловлює переконання, що полум'я глобального конфлікту не торкнеться священної території України і засуджує будь-які спроби втягнути нашу державу у небезпечні альянси, що суперечить національним інтересам країни.
Рада Національної Безпеки прийняла ряд кадрових рішень: за серйозні недоліки в роботі з посади секретаря РНБ та радника гетьмана з питань національної безпеки звільнено Гайдука І.П., з посади міністра оборони (головного військового отамана) – Прядка П.І.. На посаду секретаря РНБ та радника гетьмана з питань національної безпеки призначено генерал-полковника Клинкевича В.Я.
Обов'язки Головного військового отамана взяв на себе особисто гетьман України. Начальником військової розвідки ЗС України призначено генерал-хорунжого Іванишина М.П.
Засідання РНБ продемонструвало непорушну єдність керівництва України і згуртованість навколо лідера нації – гетьмана К-Д. Махуна.
***
7 липня 2077
6.00 РМ за київським часом
Таємно
Раднику Президента Конфедерації ДПА з національної безпеки М. Джеферсон
Сьогодні о 10.30 AM до Посольства Конфедерації в Києві зателефонувала громадянка КДПА Б. О'Коннел і повідомила, що до квартири, в якій вона проживає разом зі своїм бойфрендом генералом Гайдуком, радником гетьмана України з національної безпеки, намагаються вломитися якісь люди, які називають себе агентами таємної поліції (ДерВар) і які мають нібито ордер на затримання Б. О'Коннел і на обшук квартири. Б.О'Коннел не відкривала дверей невідомим і просила допомоги Посольства. Я негайно вислав на місце інциденту бронетранспортер з другим секретарем посольства Мартином Гусаком у супроводі чотирьох морських піхотинців. В результаті активних лій представників Посольства, які погрожували застосувати лазерну зброю підвищеної потужності проти агентів Державної Варти, вдалося об 11.40 AM вивести Б. О'Коннел з блокованої квартири і, незважаючи на погрози та протидію агентів, доставити її на територію Посольства.
О 1.00 РМ я був викликаний міністром закордонних справ України Р. Фощенком, який вручив мені ноту протесту і в гострих недипломатичних висловах засудив дії Посольства, заявивши, що Б.О'Коннел звинувачується в шпигунстві, а генерал Гайдук у державній зраді й шпигунстві. Фощенко інформував мене, що генерал Гайдук заарештований і знятий з усіх посад.
Я заявив, що справа Гайдука – це внутрішня справа української держави, і Посольство в неї не втручається. Натомість ми не можемо дозволити заарештувати громадянку Конфедерації без надання відповідних гарантій щодо забезпечення всіх її прав – на участь адвокатів, представників Посольства та американських журналістів у слідстві та судовому процесі.
Фощенко був вочевидь розлючений тим, що нам вдалося захистити Б. О'Коннел, і попередив, що такі дії Посольства завдають шкоди стратегічному партнерству наших країн саме в той момент, коли нам так необхідна єдність у збереженні миру і стабільності в Європі. Він заявив, що офіційний Київ не допустить виїзду Б. О'Коннел з території Посольства.
Міністр Фощенко також поінформував мене, що Україна прийняла рішення підтвердити свій нейтральний статус і утриматися від участі в операціях ОГБ проти Чорної Орди, що суттєво змінює геостратегічний баланс сил у регіоні. Складається враження, що у вищому керівництві України відбуваються якісь важливі події, виявом чого є усунення генерала Гайдука з політичної арени.
Що стосується Б. О'Коннел, то вона відмовилася від запропонованого мною варіанту її евакуації з Києва «Back fire» і просила залишити її на території Посольства до з'ясування долі генерала Гайдука.
На момент відправлення листа Посольство заблоковане українськими поліцейськими підрозділами, які нікого не впускають і не випускають з території Посольства без спеціальної перевірки.
Чекаю Ваших вказівок,
Посол Конфедерації ДПА в Україні Джон О'Салліван
67.
Після кількагодинного перебування з залізній скрині, гуркоту і жахливої трясучки (Гайдук навіть був подумав, що його перевозять до харківської євроазіатської міжнародної в'язниці «Дружба народів»), його нарешті вштовхнули до бетонного приміщення без вікон. На стелі поволі крутилися два вентилятори, анітрохи не освіжаючи сперте гаряче повітря. Після довгого перебування в темряві Гайдук мружив очі, намагаючись зрозуміти, куди він потрапив. Боліли зап'ястки, щойно звільнені від наручників. Ні урядового геджета, ні спецназівського годинника на його руках вже не було; на щастя, американський геджет – цей речовий доказ його запроданства клятим америкосам – залишився вдома.
– Ти хто? – почув ззаду чийсь хрипкий голос.
Озирнувшись, побачив двометрового, спухлого від пиятики лисого амбала в тільнику і смугастих штанах каторжника.
– А ти хто? – спитав Гайдук і отримав удар в обличчя, від чого знову почалася носова кровотеча.
– Мовчати, – гаркнув амбал. – Тут я питання ставлю. Ти хто?
– Генерал Гайдук.
– Ти ніхто і ім'я твоє ніщо. Запам'ятай. Твій номер сто тринадцять. Пойняв? Ти хто?
– Генерал Гайдук.
Удар в щелепу звалив його на підлогу. Каторжник ударив Гайдука ногою в пах.
– Хто, питаю?
– Номер сто тринадцять.
– Правильно, – задоволено сказав амбал. – Піднімайся. Скидай шмотки. Все скидай. Ну!
Він гидливо підштовхнув ногою залишки подертої генеральської уніформи, труси, шкарпетки і черевики в куток кімнати, до корзини для сміття.
– Ставай там, – показав на протилежну стінку. Взяв шланг до рук й ударив потужним льодяним струменем, доки Гайдук не задубів й колький біль не з'явився в кінчиках пальців.
Амбал посадив замерзлого на кістку Гайдука на холодний металевий табурет, ніжки якого були вцементовані в підлогу, й почав стригти колишнього генерала жахливою ручною машинкою, що не стільки зрізала, скільки виривала волосся. Закінчивши санітарні процедури, амбал кинув Гайдуку сіре лахміття й старі смердючі валянки, халяви яких були коротко обрізані.
– Одягайся.
На тісній куртці з короткими рукавами зліва на грудях було пришито новеньку прямокутну латку: синій трикутник і номер 113. Гайдук знав, що означає синій трикутник: так позначалися найбільш небезпечні агенти ворожих розвідок під час війни.
Увійшли двоє наглядачів у чорних масках з прорізами для очей і чорних халатах, знову надягли на Гайдука наручники і каптур й повели довгими переходами, спусками й підйомами (на сходах він загубив взувачку, і хтось з наглядачів, узуваючи Гайдукові на босу ногу валянок, сказав: «Сука, ще раз загубиш – ногу відірву»). Брязнули засуви, і він опинився в камері розміром 1x2 метри з високою – до чотирьох метрів – стелею, де з круглого отвору, в якому крутився вентилятор, падало скупе штучне світло. Ліжко, що приторочувалося до стіни, й металева параша – все, що тут було. Подеколи віконце в дверях з рипом відкривалося й чиясь рука засовувала до камери легку нанопластикову тарілку з баландою горохового кольору. Камери стеження згори не зводили з Гайдука об'єктивів. Ніяких зовнішніх ознак зміни часу – ні зміни денного світла на нічне, ні наказів про сон чи ранковий підйом. На стукіт Гайдука до залізних, пофарбованих зеленою «танковою» фарбою дверей і вимог надати йому адвоката ніхто не відповідав, і невдовзі
Гайдук втратив відчуття часу, впав у пастку хроноколапсу, зупинки часу.
До їжі, мабуть, підмішували галюциногени, бо його переслідували серійні, моторошно реалістичні видіння: він весь час опинявся у центрі терористичних актів десь у Пакистані чи в Індії, в місиві розірваних людських тіл, в калюжах крові, де розшукував Божену. Гайдук згадав спецдонесення агента ВІРУ про розробки одного підмосковного фармакологічно-технологічного інституту імені 20-річчя НКВД – винайдення психотропного препарату, який вводить у марення пацієнта інформацію про будь-які реальні події – від сексуальних сцен до жахливих авіакатастроф чи терористичних актів, у комбінації з наркотиками препарат міг викликати почуття глибокої депресії – аж до спроб суїциду, невгамованого жаху чи, якщо треба, екстатичної ейфорії.
Нарешті, на п'ятий чи на сьомий (за його підрахунками) день Гайдука повели на допит. Це була порівняно простора кімната зі штучним освітленням і досить свіжим повітрям. Гайдука всадовили за довгий стіл обличчям до великого вікна-дзеркала, за яким ховалися ті, хто спостерігав допит. До кімнати увійшла людина у мундирі ГЕПРУ й білому каптурі з прорізами для очей. «Український Ку-Клукс-Клан в дії», – подумав Гайдук. Людина представилася радником юстиції першого рангу генералом Бєляєвим, і Гайдук одразу згадав «тандем Беляева – Черняева», описаний у всіх підручниках з ведення слідства: це була метафора «доброго» і «злого» слідчого.
Беляев і справді виявився «добрим»: спитав Гайдука про самопочуття, поцікавився, чи не має претензій до умов перебування, але на вимогу зустрітися з адвокатом показав йому відповідну статтю Карного Кодексу, яка забороняла, в інтересах нерозголошення таємниці слідства, допускати адвокатів до підозрюваних у скоєнні особливо тяжких державних злочинів. Зітхнувши, Бєляєв, наче вибачаючись, сказав, що Гайдукові хазяї американці чинять те ж саме на базі Гуантанамо, базі Менсфілд і в штаті Юта. Він довірливо повідомив підслідному, що практикувався свого часу в тюрмі штату Юта і дуже схвально ставиться до американського досвіду «прання душ і мізків». Тому запропонував добровільно піти на співпрацю зі слідством і щиросердно відповісти на п'ять запитань – якомога детальніше, з прізвищами, фактами, датами, сумами.
1. Хто був ініціатором змови проти гетьмана України, хто її очолював, хто входив до КОПОР (Комітету порятунку України), якою є організаційна мережа змови, яка дата державного перевороту була намічена змовниками.
2. Коли і як Гайдук був завербований Центральною службою безпеки Конфедерації, Розвідувальним Бюро ОГБ, МІ9 та департаментом контррозвідки Швейцарії? Які державні таємниці видав Гайдук ворогу, які суми винагороди отримав і де їх тримає. Яку роль грала агентка Космічної розвідки Конфедерації Б. О'Коннел у вербуванні Гайдука;
3. Хто санкціонував проведення операції «Ахіллесова п'ята», яка її мета, що досягнуто в результаті операції, чому загинув капітан Заур Хамзин, де зберігаються носії інформації, вилучені з серверних комп'ютерів;
4. Чому Гайдук убив підполковника Безпалого, хто допомагав йому в цьому;
5. На якій підставі збирав Гайдук компроментуючі матеріали на керівників держави, хто санкціонував ці дії, де зберігаються файли?
– Звичайно, – люб'язно повідомив Бєляєв, – публічно проти вас будуть висунуті звинувачення в корупції та використанні службового становища в особистих цілях і нанесенні державі збитків в особливо великих розмірах. Народ наш дуже любить таке читати. І дуже довіряє цим матеріалам. Уже готується телефільм про ваші закордонні маєтки, серія інтернет-публікацій та статей в газетах про використання державного транспорту, про продаж передових українських технологій за мільйони глобо, про ваше сексуальне розпутство і розбещення малоліток. Після цього, генерале, шибениця здасться вам найкращим виходом із ситуації. За ці три дні, що ви відпочивали в ізоляторі, ми провели величезну роботу. Допитано сотні свідків у вашій справі, заарештовано десятки ваших поплічників, членів КОПОР.
Він обернувся до вікна-дзеркала і клацнув пальцями. Двоє наглядачів у чорному затягли до кімнати закривавленого, майже непритомного генерала Прядка. Синці під очима виглядали як чорна маска на маскараді і свідчили про травми мозку.
– Повторіть, Прядко, що вам відомо про змову і про роль Гайдука, – наказав Бєляєв.
– Ігоре... Петровичу... пробачте мені... —ледве ворушив губами Прядко, – я їм все сказав.
– Що все?
– Все... про нашу змову... вони і так все знали.
Прядка волоком витягли зі слідчої кімнати.
Бєляєв був задоволений цією сценою і весело спитав:
– Ну то що, генерале? Колотися будемо? Давайте, голубчику, не тягніть... У мене кава є бразільська, запашна... Пишіть явку з повинною, а тоді й кавусю вип'ємо. Ви курите? Є кубинські сигари.
– Fuck you, – сказав Гайдук. – Ти ці сигари від Сапатерро отримав? Ти в списках, пам'ятай.
Від такого нахабства Бєляєв сторопів, схопився за ку-клукс-кланівський балахон, наче намірився його скинути, щоб не заважав дихати в хвилину святого обурення.
– Ти... ти... американський пиндюк... будеш мені погрожувати? Та я тебе... – він махнув рукою у вікно й гукнув:
– Черняєв... візьмись за цього...
– Слухай мене, блазню, – сказав Гайдук. – Негайно передай Крейді, щоб прийшов сюди. Я маю для нього погані новини. А якщо ця мразь, – він кивнув на Черняєва в чорному мундирі з чорним каптуром на голові, який вже закасував рукави, – торкнеться мене, новини для Крейди будуть ще гірші. Зрозумів?
– Так точно, – розгублено сказав Бєляєв, пойнятий страхом, що його втягують у грізне й незрозуміле протистояння, в якому можна втратити все. Адже з того боку вікна-дзеркала стояв сам Іван Оврамович Крейда, й невідомо було, чи можна ігнорувати погрози цього американського пиндюка? Бєляєв (справжнє прізвище якого було Опришко) вирішив виграти час і порадитись з самим Генеральним Прокуратором: врешті-решт, нікуди цей Гайдук не дінеться від найсправедливішого в світі українського правосуддя.
Він жестом наказав Черняєву (прізвище якого було Дзагоєв) вийти з кімнати і, вірнопіддано дивлячись у вікно-дзеркало, оголосив:
– Перерва. Дайте підслідному води.
Бєляєв вийшов до сусіднього приміщення – радитись з Крейдою. Гайдук жадібно випив теплу хлоровану воду. Його мучила думка про Божену: що з нею? Невже через годину її приведуть на очну ставку в такому ж стані, як бойового генерала Прядка? Чи подіє Гайдуків шантаж на Крейду, який чудово розуміє, яку загрозу становить втрата серверів на Крейдосі та Хіосі.
Шантаж не подіяв. У сусідній кімнаті було прийнято рішення не піддаватися на погрози Гайдука, не йти на контакт з ним, а знищивши будь-яку волю до опору, якомога швидше домогтися повного визнання ним усіх звинувачень.
До слідчого приміщення ступили Черняєв і двоє помічників. Гайдук відчув удар гумовою палицею по голові, від чого втратив свідомість. Коли прийшов до тями, вже лежав, прив'язаний липкою стрічкою до стола. До мошонки підвели електроди і боляче защемили їх. Спеціальним реостатом Черняєв підвищував напругу струму – біль ставав нестерпним, вогонь охоплював низ живота, по тілу хвилями прокочувались судоми, і здавалося, що мозок теж був охоплений полум'ям. Тільки одна рятівна думка зростала і утверджувалася в цьому вогняному хаосі, у цих смертних муках. Думка ця – ВИЗНАТИ ВСЕ, припинити муки. Він уже був готовий прошепотіти катам, що визнає вину, все, що скоїв колись і чого ніколи не робив, але голосу не стало – і він утратив свідомість.
– От блядь симулянтська, – сказав Крейда Беляеву. – Як паскудити, він герой. А як перед батьківщиною відповідати – одразу на той світ тікає.
Крейда сидів за маленьким столиком, що стояв упритул до вікна-дзеркала, й апетитно уплітав галушки зі шкварками, від чого скло вкрилося легеньким туманцем, довелося рукою прочищати, щоб краще бачити, як карається ворог української військово-козацької федеративної держави.
– Лікаря викличте, до тями його приведіть, – дав команду Крейда. – Інтелігент сраний. І продовжуйте допит. Якщо треба, пресуйте його всю ніч. Я йому покажу «Ахіллесову п'яту».
– Слухаюсь, – виструнчився Бєляєв.
