Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"

Автор книги: Юрий Щербак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 32 страниц)

53.

27 червня 2077 р.

Таємно

Його Ясновельможності ГетьмануУкраїни,

Генералу-армії Кузьмі-Данилу Махуну

Ваша Ясновельможність,

Пропоную до Вашої уваги запис розповіді громадянки Конфедерації Держав Північної Америки Божени О'Коннел, 2051 р. народж., яка вступила в інтимний зв'язок з радником Вашої Ясновельможності з національної безпеки, генерал-поручником Гайдуком 1.П. Запис, що зроблено в ніч на 26 червня 2077 р в квартирі Гайдука І.П. становить не тільки приватний, але і державний інтерес, і показує, на мій погляд, яким небезпечним може стати цей зв'язок у разі його подальшого розвитку.

Всі репліки Гайдука 1.П. з тексту видалено у відповідності до Указу Гетьмана про непрослуховування держслужбовців вищої категорії (УГ-088/2068).

Директор Державної Варти України – Юлій Мережко

Резолюція гетьмана: ознайомити пп. І. Крейду і В. Клинкевича.

Текст запису:

«Ось що вони зі мною зробили. Вони вводили мені у вагіну товстий дріт і пускали струм. Було неймовірно боляче, я кричала несамовито, тоді вони били струмом і голову, викликали електрошок, потім топили у ванні, я захлиналася і мріяла лише про одне: про смерть. Це все відбувалося на базі «Менсфілд», де ми зупинялися з тобою, пам'ятаєш? (...) Вони висунули звинувачення в порушенні закону Конфедерації про суспільну мораль і здоровий розвиток нації. За цим законом сексуальні зв'язки між чоловіком і жінкою допускаються, якщо різниця у віці не перевищує двадцяти років. Тобі скільки років? П'ятдесят? А мені двадцять шість. За законом ми – злочинці. Твій вік на чотири роки перевищує межу дозволеного. А якщо тобі стукнуло дев'яносто років, то ти маєш право кохатися з жінкою, не молодшою за сімдесят. (...) Ідеї авторів закону були шляхетні: ці скажені неоконсерватори, божевільні теологи хотіли повернути народ до тих біблійних часів, коли в сім'ях народжувалося по сім-вісім дітей, коли не було такої кількості геїв та лесбіянок, шаленої хвилі розлучень і нових зв'язків між старими і молодими чоловіками і жінками (... ) Ти справді нічого не чув про цей закон? Та тому, що він з самого початку провалився, він не міг апріорі бути реалізований. На нього навішали купу доповнень, поправок і застережень, різних судових гачків – і він став нежиттєспроможним. Але... Але полягало в тому, що уряд Конфедерації використав цей закон. Проти мене і проти Діка Стоуна. Ти чув це ім'я – Дік Стоун? (... ) Так, так, це він. Славетний на весь світ герой Конфедерації і людства. Людина, яка першою ступила на поверхню Марса в 2053 році, саме тоді, коли я народилася. Пам'ятаєш його перші слова? «Я – той земний Stone, з якого почнеться будівництво нового Марса». Йому було п'ятдесят років, як тобі зараз, коли він став першим посланцем людства на Марсі. Тобі тоді було двадцять шість років і ти, мабуть, добре пам'ятаєш, що робилося на землі після успішної висадки американської експедиції на Марсі. Навчаючись в коледжі, я написала історичне дослідження на цю тему – вивчила всі відео і прінтові джерела: не було на Землі людини, популярнішої за Діка Стоуна. Тризірковий генерал, директор марсіанських програм НАС А, начальник першої військово-космічної бази на Марсі; звання Зірка Людства отримав з рук Генерального Секретаря ООН, десятки нагород різних країн, вулиці і площі Стоуна на всіх континентах – наче лавина в горах, звалилася на нього слава... Але він витримав. Не зламався. Він потім казав мені, що перебуваючи на Марсі, зрозумів щось таке, що поміняло його погляди на життя, смерть і так звану славу... Спробуй зробити це ще раз... Тільки ніжно. Так. Так! Так!!! (...) О, Jesus, як я боялася, що ніколи – ніколи не відчую цього... (...) У сімдесят п'ятому мене, як молодшого аналітика легіону «Марс», послали на базу «Фенікс», командиром якої був Дік Стоун. Мені – двадцять чотири, йому – сімдесят два. Він уже був не в фаворі, його за щось незлюбили у Вашінгтоні й перебування на Марсі було для Діка почесним засланням. База була стара, термін її експлуатації мав закінчитися через кілька років, а шахти для добування стратегічних металів були розташовані далеко від нас – біля бази «Марінер». Нас було семеро – четверо чоловіків і три жінки. Ми жили в тих огидних цистернах, що звалися модулями. Цей страшний тріск метеоритів, що падали на модулі (...). Боялася, ще й як! Але, по-перше, платили шалені гроші, і я тепер дуже багата людина. По-друге – ти не повіриш, це ті божевільно прекрасні кольори неба, коли заходить сонце: рожеві, червоні, а навкруги сонця – темно-фіолетовий німб. Нічого прекраснішого на світі не існує. А по-третє (... ) Так, я закохалася в Діка. Не було ближчої людини на цілім світі... Ні, не тому, що він герой і світова зірка. Хоча, можливо, і це відігравало свою роль, тішило моє самолюбство. Але не це головне. До моїх службових обов'язків входило забезпечувати Діка Стоуна аналітичною інформацією, виконувати його доручення (... ). Через кілька місяців я була шалено закохана в нього, а він – у мене. На землі в нього залишилась велика родина, дружина, яку він любив, але на Марсі земні закони не діяли... А в мене залишилась тільки тета Марта і Аскольд, я була вільна і нічим нікому не була зобов'язана. Так, ось тут... як приємно (... ) Звичайно, всі знали. Але в кожного були свої плани, свої контракти, ніхто не хотів лізти в чужі справи, тим більше – заводитись з командиром бази. Але в сімдесят шостому на зміну одному з офіцерів прибув майор Вільям Кроуфорд, nickname – «м'ясник Вілл». Пам'ятаєш, ми його зустріли перед в’їздом до Києва (...) Він одразу накинув на мене оком, що для нього означає – накласти лапу. Під час чергової спроби трахнути мене я дала йому ногою, мабуть, яйця розколотила (сміється). А невдовзі приїхала комісія з Центральної служби безпеки – перевіряла нас з Діком Стоуном. Звинувачення були страшні (шепіт, нерозбірливо). Уявляєш? (...) Твою квартиру прослуховують? (...) Не будь таким самовпевненим. Нас заарештували й повезли на Землю. Востаннє я бачила Діка, коли нас у кайданах і червоних робах, як останніх каторжників, виводили з тюремного відсіку на кораблі (плаче) (...) Мене повезли на базу «Менсфілд», Діка – до найстрашнішої військової тюрми в штаті Юта. Всю справу оформили як порушення закону про суспільну мораль. Але насправді їх хвилювало інше: що сталося (шепіт, нерозбірливо). Ти ніколи про це не чув? (...) Я зрозуміла, що якщо я здам Діка і визнаю, що знаю про всю цю історію, мене негайно вб'ють. І Діка теж (... ) Не знаю. Мені казали, що Дік у всьому зізнався й відрікся від мене, але я в це не вірю. Я його кохаю (плаче). Я хотіла мати від нього дитину... але після тортур я не матиму дітей (плаче). Пробач, я не повинна була це казати, коли так добре з тобою (... ). Марта сказала мені, що Дік Стоун помер, і його тихо поховали на Арлінгтонському кладовищі (плаче). Без ніяких почестей, без повідомлень у пресі. Найкращого сина Америки вбили тільки тому, що він не схотів передавати (шепіт, нерозбірливо), мене скалічили... і тобі подобається така країна? (...) Але твоя країна також нічим не краща. (...) Ти б побачив, що робиться в цьому «ЗЕК»у, як люди бояться слово зайве сказати... бояться стукачів, бояться старосту, адміністрацію. Бояться і ненавидять. Знаєш, що кажуть про твого гетьмана улюбленого, цього блазня з оперетки. (...) Добре, добре, не буду. Поклади мені pyку. Сюди. Нижче. Так. Як добре, Jesus, наче знову народилася».

54.

Величезна стара сосна – дитя далеких сталінських п'ятирічок – нависла над озером, тримаючись краю пагорба, окупованого мурашником. Частина сірих, покручених, немовби кабелі, коренів висіла в повітрі, рокуючи сосні голодну смерть. Прямо під пагорбом, на маленькому піщаному пляжику, усамітнились Гайдук с Боженою. Озеро, що належало до великої водної системи Дніпра, здавалося порожнім, а на протилежному березі, зарослому дубами, не було жодної споруди, не верещали підхмелені відпочивальники, й товсті тітки у синіх купальниках кольору «електрик» не чистили у воді масні каструлі й закіптюжені чайники. Не видно було й рибалок на човнах у затоках, порослих лататтям.

На озері не було допитливих громадян і галасливих туристів, бо воно було оточене колючим дротом з загрозливим написом «Заборонена зона». Це була тренувальна база спецназу ВІРУ, на якій елітні підрозділи «Грім» і «Блискавка» навчалися методам найтихішого й найефективнішого знищення людей, подолання водних перешкод, штурмових дій вночі, проведення блискавичних атак і десантування з «черепах».

Але остання неділя червня указом гетьмана проголошувалась святом аеромобільних військ і військ спеціального призначення: більшості вояків надавалися дводенні відпустки, і лише невеличка їхня кількість залишалася на бойовому чергуванні. Ось чому «Рогулька» – так здавна називали це озеро – належало тиші, соснам, дубам і сонцю, а не добре замаскованій, безжальній машині війни.

Вони не випускали одне одного з обіймів, потім кидалися до води, намагаючись знайти в їїпрогрітій товщі холодні ключі; потім загоряли, вдихаючи терпке соснове повітря, і знову захлиналися в обіймах, наче відчуваючи, що це – найщасливіший день в їхньому житті, і що таких днів більше не буде.

Потім довго чекали, доки зготується юшка, Гайдук дмухав на поліна, які ледве тліли й стріляли іскрами йому в обличчя, дим надав гіркого присмаку цьому дню. Божена притулилася до нього, її світлі очі повнилися слізьми – від щастя чи від диму – і, сьорбаючи пересолену юшку, вона розповіла йому те, чого не домовила тоді вночі, коли шепотіла Гайдукові на вухо якісь божевільні таємниці марсіанської експедиції, а він сміявся від того шепоту, що лоскотав вухо, і не розумів, про що йдеться.

А йшлося ось про що: під час марсіанського відрядження Божени, коли старий Дік Стоун ледве не збожеволів від щастя, одного разу, коли почалася піщана буря і червоний смерч намагався з усією люттю розтрощити модулі «Фенікса», коли депресія охопила персонал бази – саме тоді, обніймаючи Божену, як тепер обіймав її Гайдук, старий астронавт поділився з нею таємницею, яку знав серед землян лише він: під час першої експедиції Стоун і ще двоє астронавтів знайшли склад з марсіанською зброєю, завдяки якій загинула цивілізація цієї планети. Ця зброя знищувала воду.

– Воду? – не зрозумів Гайдук, відставляючи вбік надто гарячу миску з юшкою.

– Воду, – підтвердила Божена. – Судячи з усього, завдяки цій зброї зникла марсіанська гідросфера. Відбувалося це, мабуть, водночас, інакше на поверхні Марсу не збереглися б висохлі річища, каньйони, береги водоймищ у майже неторканому вигляді.

– І що було потім?

– Потім? Яка гидота, – сказала Божена виливаючи юшку. – Це ти напартачив. Казала – не сип стільки солі. Ти що – закохався?

– Не відволікайся на дрібниці, – поцілував він її.

– Потім його колеги-астронавти загинули на Марсі, а Стоун нікому не сказав про ту печеру, де вони знайшли склад зброї. Він боявся, що зброю можуть використати на Землі. Уявляєш – це озеро зникає, лише чорне дно, потім Дніпро і Міссісіпі, а потім – моря і океани. Ходімо до води...

Вже у воді, обіймаючи його, вона продовжувала:

– Але чутка про якусь жахливу марсіанську зброю все одно вийшла назовні. Можливо, хтось із тих астронавтів, що загинули, встиг доповісти... Або Кроуфорду вдалося щось нанюхати... Чи Стоун після повернення на Землю після першої експедиції щось розповів – в сім'ї, чи друзям. Бо тих, хто катував мене на базі «Менсфілд», цікавила тільки та зброя. Вони майже нічого не знали про неї – ні характеру дії, ні конструктивних принципів. «Що ти знаєш про зброю? – питали вони. – І де вона схована на Марсі?».

– А ти справді знаєш? – Гайдук пірнув і, схопивши Божену за ноги, взявся лоскотати її підошви. Вона почала бити руками по воді, як птах, що злітає, сміятися, й, вислизнувши з його обхвату, пірнула й наблизила до нього своє обличчя: очі здавалися білими, тільки зіниці маленькими крапками позначали погляд, з носа і рота струменіли бульбашки повітря, рудаве волосся стирчало навсебіч.

Божена ствердно кивнула: так, знаю.

Вони з галасом і сміхом вискочили на поверхню води і лягли на спину, похитуючись злегка на хвилях в тіні сосни. Потім мовчки вийшли на пісок і почали перевдягатися.

В пам'яті Гайдука виплив пункт таємного донесення щодо розробки нової зброї в м. Черчіль (Канада), але цілком можливо, що цей проект не мав ніякого відношення до Марса.

55.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

23 червня 2077 р.

Абсолютно таємно. 1 прим.

Раднику Гетьмана України з національної безпеки,

Секретарю РНБ України, генерал-поручнику Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Крейди Івана Оврамовича, громадянина України, члена Ареопагу України, Воєводи Київського, Черкаського, Махноградського, Полтавського, Подільського, графа Люксембурзького, Президента і Виконавчого директора Центрального Енергетично-Індустріального Краю, Губернатора Слобожанського, Генерального Координатора Інтернет-мереж Ки ївської Русі, Канцлера і дійсного члена УСРАН, Почесного академіка Академії Прав Людини ім. Кара-хана (м. Чингіз-Сарай), Президента СУКА, Генерального Прокуратора України, маршала юриспруденції, власника телеканалу «Поганих новин», ведучого програми «Влада закону».

Народився 13 березня 2017 р. в м. Полтава, закінчив курси сільських бухгалтерів, технікум громадського харчування (відділення галушки).

С вій перший бізнес започаткував у віці 15 років, коли закупив ум. Кемерово (Росія) машину-автомат для виробництва пельменів і переобладнав на виробництво галушок і вареників. Не бажаючи сплачувати податки, Крейда відкрив підпільну майстерню з виробництва галушок на свинофермі свого батька Оврама Мусійовича Крейди, найнявши 15 робітників-в'єтнамців, які жили на фермі в нелюдських умовах.

Відзначаючись видатними креативними здібностями у сфері нелегального бізнесу, І. О.Крейда вперше в історії українського галушківництва і вареництва (концерн ГіВ з 2038 року увійшов до п'ятірки найбільш прибуткових компаній України) почав випуск алкоголізованих і наркотизованих галушок (так звані «галушки-веселі» і «галушки-фентезі»), які здобули величезну популярність серед молоді. Новиною на харчовому ринку України і Європи стали вареники з коньяком і лікером. Статок Крейди в 2040 р. оцінювався в 1 млрд. амеро, а акції концерну ГіВ мали високу котировку на лондонській біржі. Саме в цей період один за одним зникають (вбиті, зниклі безвісти, ув'язнені) його конкуренти, а журналіст Ю.Андронов, що провів розслідування кримінальних діянь Крейди І. О., був убитий бейсбольними бітами співробітниками кримінальної поліції м. Полтави, рукопис розслідування безслідно зник. Експертами ВІРУ з великими труднощами вдалося, використовуючи залишки розтрощеного комп'ютера, відтворити текст розслідування (див. додаток I-VII).

Ставши монополістом в Україні з промислового великотоварного виробництва галушок і вареників, Крейда І. О. вирішує в 2043 р. зайнятися політикою. Передавши концерн ГіВ у власність свого старшого брата Петра, Крейда І.О. який на той час уже купив диплом випускника юридичного факультету Кременчуцької вищої школи Державної Варти (тоді МВС), стає засновником марксистсько-української демократичної асоціації (МУДА) й балотується від цієї партії до Сейму України, де його обирають головою Комітету з питань енергетики та промислового розвитку України. З 2046 по 2070 pp. – незмінний член Сейму, спочатку Народної палати, потім – Палати працедавців, а з2054 р. – член Сенату. Пустивши в оборот гроші, зароблені на продажу галушок і вареників, Крейда І.О. шляхом рейдерських атак юридичної фірми «Цезар», що належить йому, захоплює промислово-енергетичний вузол Центрального Краю (12 ядерних і 32 теплових блоків електростанцій), що дозволяє йому стати одним з найбільших експортерів електроенергії до Європи, де Крейда І.О. купує сталеливарний комбінат у Люксембурзі і одразу будує на його місці найбільше в Європі казино, відкривши при ньому спеціальне приміщення для самовбивць – з повним набором інструментів (пістолети, шибениця, гільйотина, отрути і т.п.) для здійснення суїциду. Верховний суд з прав людини Європи визнав право Крейди І.О. на організацію суїцидальних послуг на території Європи, що дало йому можливість відкрити мережу так званих «ТЕРМІНАЛІВ КРЕЙДИ», де за певну плату можна здійснити самогубство, виконавши перед тим усі юридичні процедури (заповіт іт.д.) та отримавши необхідні ритуальні послуги після смерті.

Популярності цих закладів, які почали з'являтися також на території Північної Америки і Китаю, сприяв 132-серійний телесеріал «ТЕРМІНАЛ», знятий Голлівудом на гроші Крейди І.О.

Вважається теоретиком українського питання. Основні твори – «Галушка чи вареник? Роздвоєність української душі» (2047p.), «Український суржик – душа народу» (2054 р.), «Таємниця українського харчування» (2062 р.), «Видатні українські зрадники» (2063 p.), «Ідеологія ЗЕКу» (2065 p.), «Що робити з Україною і українцями?» (2070 p.). У своїх книгах поєднує елементи марксистської та нацистської доктрин та новітні досягнення неомаркетології, яка розглядає людину як ринковий товар.

Проголосив теорію захисту населення від інформації, яка підриває віру в справедливість державного устрою України і непорушність існуючого ладу. Очолює корпорацію захисту Інтернет-мереж від руйнівного впливу ліберально-демократичних ідей.

Розробив теорію позитивного впливу «поганих новин» на суспільство, доводячи, що «чорна інформація» (катастрофи, смерті, сцени насильства) примушує громадян цінувати реальне життя і радіти існуванню в повсякденній буденності, хоч би якою мерзенною вона була (див. книгу Крейди І. О. «Приборкання суспільства» (2072 р.). Після публікації своєї праці «Смертна кара як вища форма державної свободи» (2068 p.), був призначений Генеральним Прокуратором України, отримавши звання маршала юрисдикції.

У 2070 р. організував УСРАН (Українську секцію російської Академії наук), ставши академіком і канцлером УСРАН. За його сприяння до Києва було переведено основні установи РАН, дійовім членам і членам-кореспондентам якої було встановлено щомісячні пайки галушок і вареників. Дослідженнями УСРАН було встановлено, що етнічні українці є НЕДО-росами і відрізняються рядом рецесивних ознак від ПОВНО-росів.

Дослідження Крейди І.О. на цю тему – «Від недо-росів до повно-росів: проблеми і перспективи» (2073 р.) вважається останнім словом державної політики в національному питанні.

Завдяки своїм особистим зв'язкам з каральними органами Чорної Орди, має вільний доступ до джерел постачання наркотиків з Афганістану, які, пройшовши відповідну обробку в Полтавському науково-дослідному хімічному центрі, що діє під дахом концерну ГіВ, поступають на Захід, у мережу ТЕРМІНАЛІВ, що належать Крейді І.О.Зарубіжними операціями з транспортування і дистрибуції депресивних, суїцидостимулюючих наркотиків, зокрема ГАЛУЇНА, керує племінник Крейди І. О. – Крейда В.М.

Згідно з агентурними даними, Крейда В.М. встановив тісні зв'язки з одним з наймогутніших наркокартелів Мексіки, на чолі якого стоїть Хосе Сапатерро. Є також непідтверджена інформація про співпрацю Крейди І.О. з фармакологічною корпорацією NOP, щоналежіть чоловіку віце-президента Конфедерації Сари Лу Лейн.

Аналітики ВІРУ звертають увагу на те, що Крейда І. О., скориставшись економічними труднощами Еллади, купив в Егейському морі острів Кеапарос (нова назва Крейдос), потрапити на який практично неможливо. Супутник «Січ-77» зафіксував на острові інтенсивне будівництво, характер якого незрозумілий. У травні ц.р. агенту ВІРУ «Посейдон» вдалося проникнути на острів у якості будівельника (див. його повідомлення, додаток VIII-IX).

Крейда І.О. – одружений, має трьох дітей, зразковий сім'янин, любить українську народну музику («Гоп, мої гречаники»), грає на баяні й бубоні. Зібрав одну з найкращих колекцій українського класичного живопису та ікон епохи барокко.

Старший аналітик Максиміліан-IV

56.

2 липня, напередодні виліту до Афін, Гайдук скликав нараду керівного складу ВІРУ, яку проводив на Острові, в «підводному царстві», як називали цей зал жартівники ВІРУ. Однією зі стін цього підземного приміщення, прослуховування якого теоретично вважалося неможливим, слугувало броньоване скло величезного акваріуму, за яким відкривався магічний підводний світ Червоного моря, наче живцем привезений з Ейлату чи Шарм-ель-Шейху: посеред коралових рифів, у прозорій, насиченій сонячним світлом воді, плавали неземної краси риби, переливаючись усіма барвами райдуги – наче не живі істоти, а електронні японські іграшки, розмальовані кращими дизайнерами. Цим вікном в інший, веселий, райський і недосяжний світ особливо пишався Григорій Невінчаний, начальник відділу М – матеріально-технічного забезпечення ВІРУ: йому належала як ідея акваріуму, так і її практична реалізація.

На засідання з'явилися заступники Гайдука, керівник його канцелярії, начальники дев'яти управлінь і шести служб, командири двох бригад спецназу «Грім» і «Блискавка» та перекладач Дмитро Мочалкін. Відсутні були лише командири мусульманських спецгруп – у п'ятницю вони відмолювали майбутні гріхи у Аллаха, враховуючи специфіку операції, наміченої на наступний тиждень. Прийшли також старші аналітики ВІРУ – численні Максиміліани, яких особливо цінував Гайдук. Начальник Другого, науково-технологічного управління, яким донедавна керував Гайдук, ще не був призначений.

Начальник Першого управління – глобально-стратегічного аналізу і прогнозів – підполковник Кирейко, схожий скоріше у своєму білому костюмі й незмінній краватці-метелику на професора права філіалу гарвардського університету в Києві, аніж на бойового офіцера, як завжди обережно – наче боявся, що його прогнози збудуться, а це призведе до незворотних ЗМІНу світовій історії – розповів про можливі рішення саміту ОГБ в Афінах та їхній вплив на хід глобальних подій. Він навіть порівняв саміт з Кримською конференцією Черчілля, Рузвельта і Сталіна 1944 року в Ялті.

Гайдук дивився на офіцерів, які сиділи, зосереджено втупившись в екрани лептопів, наче в магічні дзеркала, в яких можна побачити майбутнє, і питав себе: хто з них представник всемогутнього Сірого Князя, член сірих бригад, які терзали нещасну країну? Знав усіх, хто сьогодні зібрався тут – мозок і душу військової розвідки, за кожного можна було б поручитися. Можна. Було б. Якби не темні провалля людських душ, не таємні глибини заздрості, гнітючих комплексів дитинства, добре прихованої ненависті, честолюбства і засліплення грішми, а головне – захланної жадоби влади.

Недаремно консультант-психоаналітик ВІРУ професор Вебер казав про три рівні людської свідомості – людський, найбільш ламкий і несталий, пташиний і найнижчий – незнищенний, крокодилячий, коли людина з високодуховної, моральної істоти перетворюється на небезпечного хижака, котрий некліпно дивиться на свою жертву, очікуючи слушного часу, щоб накинутися і розтерзати, розшматувати, а потім, ледве витерши ікла від свіжої крові, виступати перед телекамерами й розповідати про патріотизм і служіння народові.

Гайдук згадав Віктора Безпалого, який не вписувався в ці пташино-крокодилячі схеми, але чомусь став зрадником. Тяжко зітхнувши, Гайдук примусив себе повернутися до наради. Начальник Шостого управління спеціальних операцій полковник Семиглазов, колишній військовий аташе в Москві, скаржився на відділ «Н» (забезпечення нелегальних операцій), який ще не виготовив фальшиві документи для турецької групи, і на відділ «Е» (спеціальних електронних операцій), бо ці веселі хакери майора Стригуна так і не передали командиру грецької групи необхідні для проведення операції коди.

Незважаючи на обговорення окремих технічних деталей, сама суть операції «Ахіллесова п'ята» та її кінцева мета не розкривалися: Гайдук взяв особисто на себе керівництво операцією, не узгодивши її ні з гетьманом, ні з ДерВаром. У разі провалу його очікував смертний вирок, у разі перемоги... Він не знав, що робити з плодами перемоги. Ще не знав.

Після наради він запросив усіх залишитись, щоб відзначити його другу генеральську зірочку. Це називалося «виставляння» й «обмивання». Григорій Невінчаний перетворив приміщення для засідань на бенкетний зал, що викликало серед офіцерів веселе пожвавлення. До Гайдука підійшла начальник Сьомого управління (агентурної розвідки), підполковник Назарова, непоказна тітонька, наче з телесеріалу «Англійська домогосподарка», й пошепки сказала, що тільки-но надійшло повідомлення агента «Посейдона» про повну готовність до операції. Гайдук дуже поважав цю тиху, немовби наївну і недалеку жінку, яка відзначалася глибоким аналітичним розумом і блискучим умінням вербувати агентів. Вона уславилася тим, що будучи резидентом ВІРУ в Європі й працюючи в підставній фірмі в Брюсселі, зайшла до чоловічого туалету штаб-квартири ОГБ, в якому мив руки заступник командуючого середземноморським сектором військ ОГБ французький адмірал Жан Дюваль, й завербувала його за чотири хвилини, показавши розгубленому адміралу деякі фото й вручивши йому 50-ти тисячну пачку рожевих асигнацій глобо. Саме Жан Дюваль допомагав тепер ВІРУ у проведенні операції в Егейському морі.

Невінчаний приніс величезну кришталеву вазу для квітів, кинув туди генеральські зірочки й почав наповнювати цей гігантський келих кримським шампанським, на що пішло дев'ять великих чорних пляшок.

Після занудно офіційних, але, на щастя, коротких вітальних промов, проголошених першим заступником Гайдука генерал-хорунжим Іванишиним і начальником управління оперативно-тактичної розвідки полковником Цеханським, почалося таке інтенсивне пригублювання кришталевої чари, що вже через півгодини вона спорожніла, тільки біля зірочок залишилося трохи шипучої піни.

Діма Мочалкін зворушив Гайдука: подарував йому томик поезій Пауля Целана. Розгорнув навмання:

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні...

Вінець Месії – мов разок страждання...

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав – лиш горде німування...

Що виросло б, матусю, – квіт чи рана,

Коли б і я зник у снігах Вкраїни?*

* пер. Петра Рихла

«Хто з вас зрадить мене?» – думав Гайдук, дивлячись, наче вперше, наче новими очима на офіцерів, що вітали його так само щиро, як колись у Вашінгтоні в день Гайдукового народження співробітники Бюро – Віктор Безпалий, Костя Слісаренко, Карл Томпсон та Ніколь Коен. «Хто з вас піде зі мною до кінця?» – запитував Гайдук самого себе, приберігши насамкінець головне питання:

– І чи я сам готовий іти до кінця?

За кавою з київським тортом сталася смішна пригода: в акваріумі невідь звідки з'явилася сіро-чорна лискуча акула, від якої рибки, наче хмарка потриБожених пташок, розлетілися навсібіч, поховалися серед коралових рифів. Акула, розлетівшись з глибини акваріуму, вдарилася щосили головою в скло, вищиривши гострі зуби: навіть треновані офіцери розвідки здригнулися на мить, заскочені зненацька атакою оскаженілої істоти.

Регіт Невінчаного розрядив напруження. Всі зрозуміли, що це чергова витівка ветерана розвідки – упхати до акваріуму електронне опудало з жахів Діснейленду, щоб не забували колеги-офіцери про небезпеку, яка чигає на них усюди, щоб не розслаблялися занадто у цей спекотний день, не відчутний тут, на глибині дванадцяти метрів під землею.

Коли всі розійшлися, а Невінчаний з Дімою Мочалкіним прибрали сліди святкування, Гайдук попросив привести до нього Давида Бейліна, який стажувався на Острові, чекаючи подальших наказів АМАНУ і ВІРУ.

Гайдук ненавидів липень– найнебезпечніший місяць року. У липні помер його батько, у липні почалася Третя світова війна, у липні штурмові загони ЕнРосу атакували Київ, у липні траплялися найбільші катастрофи світу. Через два дні спливав строк його відповіді Фрідману, у липні – в Афінах – вирішувалася доля України: чи так само, як і Росія, вона буде порубана всесвітніми м'ясниками на частини, і,наче обідрана туша телиці, кинута на плаху зрадливими господарями країни, чи...

Зайшов Бейлін, запитально кліпаючи рудими віями.

– Давиде, ви єдиний, кому я це кажу. – Гайдук зробив паузу, наче вагався – чи довіритись цьому хлопцю, батьки якого працювали з батьком Гайдука на заводі Антонова. Нарешті зважився: – У разі якоїсь... надзвичайної ситуації... прошу вас вивезти мою матір до Польщі.

Він вислав на геджет Бейліна зашифрований сигнал з польською адресою Марека Гороля і всіма необхідними і-мейловими адресами.

Давид аніскільки не здивувався, навпаки, все одразу зрозумів, усе перевірив і не ставив зайвих запитань.

– І ще одне, – попрохав Гайдук. – Допоможить у разі потреби Божені О'Коннел. Ця дівчина, американка... живе зі мною.

Наступна порція інформації перекочувала до геджета Бейліна.

– Я все зроблю. Дозвольте йти? – Давид міцно потиснув руку Гайдукові. І, затримавшись на секунду, сказав: – Ату дівчину... Ніколь Коен... я не вбивав. Дав їй снодійне. Мене підставили.

Залишившись сам, Гайдук довго і нерухомо сидів, вдивляючись у календар, вивчаючи розклад липня. План майбутнього. Якого ніхто не здатний прочитати.

Він подумав, що то не муляж акули зазирав у скло акваріуму, а Сірий Князьприйшов оглянути свої володіння.