Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"

Автор книги: Юрий Щербак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 32 страниц)

79.

Таємно

Раднику Президента КДПА з національної безпеки М. Джеферсон

Дорога тета Марта,

Ось уже двадцять днів, як я перебуваю на території Посольства невідомо в якій якості – чи то почесної гості чи арештантки. Звичайно, я безмежно вдячна послу О'Саллівануза все те, що він зробив, аби врятувати мене, наражаючись на серйозний конфлікт з тутешніми властями, мстивість яких дорівнює їхній продажності. Ви уявити, тета, не можете, що я пережила в ті хвилини, коли ці бандити з Державної Варти ломилися у квартиру, погрожуючи застосувати газові гранати...

Звичайно, я була щаслива, опинившись у Посольстві, де мені надали окрему кімнату і оточили увагою. Але разом з тим я почувалася глибоко нещасною, знаючи, що генерал

Гайдук – людина, яка так багато зробила для України – сидить у в'язниці, несправедливо звинувачений у зраді – ким? Гетьманом, який виявився мерзенним зрадником, за що Бог його покарав.

Я б дуже хотіла, дорога тета, щоб Ви не сердилися на мене – бо Ви єдина, хто в мене є в світі, бо з Аскольдом, хоч він і мій брат, мене мало що поєднує. Я просто не могла залишити Київ, поки не з'ясувалася ситуація з генералом Гайдуком. Я його дуже кохаю, він врятував мені життя, я пережила з ним такі хвилини щастя, що, здавалося, забула свої страждання на базі Менсфілд... Але коли генерал Гайдук був заарештований, я з жахом уявила подібність ситуацій, – маю на увазі історію Діка Стоуна – і подумала, що наді мною висить якесь прокляття: можливо, я приношу тим, кого кохаю, нещастя... Слава Богу, генерал Гайдук вже на свободі, хоч і в небезпеці. Ти не уявляєш, тета, що робиться в цій країні: обидва телевізійні канали, що перебувають під контролем уряду, вдень і вночі оббріхують генерала Гайдука, не забуваючи при цьому і мене. Наші дипломати розповідають, що в усьому місті висять портрети Гайдука «WANTED», з обіцянкою сплатити 1 млн. глобо тому, хто його здасть. По телебаченню показували якогось старого діда, який ніби допоміг утекти генералу (його теж розшукують). Взагалі, тутешні власті наче сказилися після втечі Гайдука. Кажуть, що ряд осіб, підозрюваних у сприянні втечі, заарештовано.

Після того, як утік Гайдук, а я відмовилась виїхати до Вашінгтона, ставлення до мене різко змінилося. Посол О'Салліван кілька разів мав зі мною дуже неприємні розмови, погрожуючи насильною депортацією. Він посилив охорону моєї кімнати і заборонив прогулянки парком, мотивуючи тим, що снайпери ДерВару можуть мене вбити. Більше того, мені стало відомо, що слідство по моїй «марсіанській» справі можуть відновити, і що до Посольства ось-ось має приїхати майор Вільям Кроуфорд («Білл – м'ясник»), щоб «попрацювати» зі мною. Я краще загину, ніж піддамся цьому мерзотнику...

Але хочеться думати про приємне. Гайдук на волі, і одна думка про це робить мене щасливою. Часто у своїх снах і мареннях я бачу Вашінгтон восени, коли багряніє «індіанське літо». Пам'ятаєте, memo, як ходили ми з Вами до Кафедрального собору на Вісконсин-авеню, як любили прогулюватися по Bishop Herb Garden, сидіти в кам'яній альтанці, милуючись рожевим цвітом магнолій. Чи пам'ятаєте, memo, статую блудного сина, якого обіймає батько? Інколи я почуваюся блудною донькою, що хоче повернутися до Ваших обійм. Я згадую вічнозелені кущі box-wood і той Life-oak – дуб з маленьким листям, під яким ми любили з Вами сидіти.

Ічорні пухнасті білки на яскраво зелених травниках. Господи, як давно це було, і який це був прекрасний час!

Пишу, і сльози стоять в моїх очах. Я втратила Америку, а Україна виявилася великим міражем: тепер, коли я ковтнула українського життя, мені здається, що це – безнадійна країна, проклята Богом. І природа чудова, і прекрасні люди, але організм країни зруйнований злоякісним вірусом. Заражена кров Московії стільки століть отруювала Україну, що врешті-решт сталися необоротні зміни. Я б не змогла жити в цій країні, де стільки зрадників, рабів, мутантів зійшлися на бал вампірів. Як помиляється наша діаспора, ідеалізуючи Україну, прагнучи повернутися до неї.

Моя мрія – вирватись звідси разом з Гайдуком, податися хоч на край світу, де можна жити нормальним тихим життям.

Вибачте, дорога memo, що забираю Ваш час, але набігло багато думок і спогадів у моєму сьогоднішньому арештантському існуванні.

Люблю Вас – Ваша Божена.

Передано по закритому каналу зв'язку з урядового геджета КДПА

27 липня 2077 року з приміщення Посольства Конфедерації в Києві.

80.

Підготовка до інавгурації нового гетьмана України Вітольда Ярополковича Клинкевича почалася негайно після того, як закривавлене тіло гетьмана Махуна в чорному пластиковому мішку було перевезено до підземного моргу ГЕПРУ, де з покійником працював кращий постмортальний косметолог країни, старший лейтенант ескадрону післясмерті Тиберій Котигорошко.

Було створено державний Комітет з питань інавгурації, який очолив Іван Оврамович Крейда, розроблена детальна програма свята і підготовлені основні напрямки реформ, що їх очікувала країна.

липня відбулося всенародне електронне голосування за нового гетьмана, яке, як усі й сподівалися, показало величезну народну підтримку кандидатури молодого красеня, рекламні кліпи якого вдень і вночі крутили телеканали Крейди і Фрідмана. На центральних вулицях Києва – Хрещатику, гетьмана Хмельницького, гетьмана Костюка, проспекті Євразії, Костельній, Церковній, Синагогальній, вулицях імені новопреставленого гетьмана Махуна, Степана Бандери і Героїв сталінських п'ятирічок – там, де курсували маршрутки – кінні диліжанси, що замінили тролейбуси і автобуси – всюди були встановлені гігантські плазменні екрани з об'ємними портретами Клинкевича і його новими гаслами «три Г» – гордість, гідність, гуманізм.

Тому не дивно, що до 12.00 години полудня за нового гетьмана було віддано 99,99% голосів; траплялися й казуси, коли на регіональних серверах кількість голосів «за» становила 110-120%. Мудрі голови виборчкомів у таких випадках ділилися надлишком голосів з колегами, де з якихось технічних причин відбувалися збої в підрахунку голосів, і Клинкевич отримав лише по 92-94% голосів «за». Особливу увагу молодий гетьман небезпідставно надавав голосуванню в посольствах України, оскільки їхні результати свідчили про надійність дипкорпусу: у тих країнах, де за гетьмана проголосувало менше 95% виборців, посли негайно звільнялися зі своїх посад. Так, у державі Науру, де голосували посол, його дружина (вона ж бухгалтер посольства) та їхній син (консул України), син випадково натиснув у своєму геджеті не ту кнопку, що дало результат 66,6 % «за». Через півгодини після голосування посол і консул були звільнені зі своїх посад. На щастя, син посла був одружений з донькою вождя місцевого племені, а від Науру залишився лише маленький клаптик території, ще не поглинутий океаном. Ні літаки, ні кораблі не відвідували острів, тому посол України з великим задоволенням залишився доживати свої дні в державі Науру до її повного зникнення під водою.

Оскільки не могло бути ніяких сумнівів в перемозі Клинкевича, інавгурацію вирішили не відкладати і проводити того ж самого дня, що і вибори – у середу 28 липня 2077 року о 18.00 за київським часом.

Для цього відповідним чином був підготовлений величезний концертно-спортивний зал «Космічний», зведений на тому місці, де колись поряд з київським стадіоном ім. М.С. Хрущова стояв старенький, схожий на колгоспний кормоцех, палац Спорту.

Гайдук вирішив стати свідком історичної події – зміни влади в Україні, хоч Палій і Невінчаний відмовляли його від цієї небезпечної затії. Отримавши запрошення на ім'я стахановця заводу «Більшовик» (ніхто, правда, не знав, що означає слово «стахановець» і всі називали це звання «стаКановцем») Василя Семеновича Петренка, Гайдук вибрав найкращу маску з «полілату» – подобизну статечного технічного інтелігента, сивіючого темного шатена з добре виліпленим крупним носом і світлими очима, куди опальний генерал вклав спеціальні лінзи, щоб пройти око-контроль; на пучки пальців обох рук він наклеїв тонесенькі плівки з папілярними лініями, що належали справжньому B.C. Петренку, якій перебував у відпустці в Фінляндії, рятуючись від київської спеки.

Гайдук попросив Невінчаного підібрати йому сірий мішкуватий костюм, який робив би його схожим на одного з агентів ДерВару, яких, він був переконаний, сотнями делегують на інавгурацію як найнадійніших громадян країни.

На інавгурацію було запрошено десять тисяч осіб, які довжелезними чергами вишикувались перед п'ятьма КПП, де уважні агенти ДерВару пильно стежили, щоб на свято не потрапив ніхто зі зловмисників: відбитки пальців, очний контроль, сканування тіла, перевірка запрошень з мікрочіпами для підслуховування, тести на наявність вибухівки в одязі та взутті – все було чітко організовано і дуже сподобалось Гайдуку.

Для закордонних гостей і дипломатів працював окремий КПП, куди майже одночасно прибули Надзвичайний і Повноважний посол Конфедерації Держав Північної Америки Джон О'Салліван – слоноподібний рудий зизуватий чолов'яга вагою під 300 фунтів, що прокачав через свій дипломатичний організм не одну цистерну віскі і пива, і Спеціальний Посланник вождя Чорної Орди Кара-хана, везір Вадим Хлищенко-Хлищов – худющий, засмаглий на степових вітрах каторжник з вічним тавром на чолі. Обидва були вдягнені в чорні смокінги з білими «метеликами». Представники протиборствуючих сторін люб'язно розкланялись і були проведені у приміщення для VIP-гостей, де їх зустрічав сяючий від щастя міністр закордонних справ Руслан Фощенко в темно-бордовому смокінгу й жовтому «метелику» – згідно з останніми трендами євразійської моди.

Для представників народу VIP-зали не були передбачені, й натовп простолюдинів, яких члени Ареопагу і архонти погордливо називали смердами(бо косметичні засоби і дезодоранти продавалися в обмежених кількостях по талонах і коштували дуже дорого), юрмився на першому поверсі навколо буфетів, де кожен міг отримати безкоштовно одну пляшку штучного китайського пива «Янцзи» або дві пляшки «чайна-коли». Щоб не привертати зайвої уваги, Гайдук, як і всі, енергійно штовхався біля буфетної стійки, вислуховуючи матюки, якими представники трудящих щедро нагороджували один одного. Попереду в черзі він запримітив метушливу літню людину, яка прокладала собі шлях до пива гострими ліктями й весело гукала:

– Хлопці, що ж ці бляді роблять з трудовим народом? Навіть пиво пожаліли виставити «Київське»! Якісь кінські сцяки дають, падли. Самі в золоті розкошують. Знаєте, який банкет приготували нап'ятому поверсі? Ікра чорна бочками, лосось, коньяки французькі, а нам що? Що це за влада така? Скільки можна терпіти? Старого мудака вбили, тепер молодого ідіота на нашу голову посадили. Де ж правда?

Веселун озирався навсібіч – чи немає де підтримки його сміливим промовам? Але народ похмуро мовчав, удаючи, що не чує слів незнайомця. Аби тільки пиво холодне отримати – і всістися на трибунах, відчуваючи, як тупий хміль повільно вповзає в голову, і нікого не знати, не чути, ні з ким не розмовляти. Більшість, що стояли в цій черзі, або не брали участі в голосуванні, або натиснули червону кнопку «проти». Однак на шляху від сервера до Центвиборчкому відбулися чудесні перетворення електронних сигналів, передбачені системою МОРД – модифікованої ритуальної демократії.

Гайдук десь бачив це обличчя веселого чвертьінтелігента з сивою шкіперською борідкою, але не міг пригадати – де?

Тільки коли незнайомець, схопивши пляшку пива, ступив у тінь від колони й пожадливо присмоктався до горла – пиво пінисто полилося по його борідці та старенькій краватці невизначено-горохового кольору – Гайдук побачив, як жовто, по-собачому засвітилися очі незнайомого, і згадав: професор Бураго з камери смертників.

Подумав, що зараз найкращий момент, щоб убити цього «гнойка» – кращого за це польське слово Гайдук нічого не пригадав: підійти у тисняві й одним ударом у шию ліквідувати професора Бураго й непомітно розчинитися у натовпі. Але вирішив не псувати молодому гетьману свято демократії. Краще піднести Вітольду Ярополковичу інший, більш суспільно вагомий подарунок.

Зайшов до величезної, яскраво освітленої і прохолодної зали й зайняв своє місце на ближній до сцени верхній трибуні, з якої добре було видно партер і сцену. Екрани розміром 4x5 м були здатні донести до кожного глядача, хоч як би далеко він сидів, усі деталі майбутньої урочистості.

Внизу, на місці хокейного майданчика, розмістився партер: чорними, темно-синіми, темно-зеленими і темно-коричневими рядами дисципліновано сиділи представники силових структур; окремий сегмент був виділений для середніх і малих олігархів – землевласників, кожен з яких мав не менше 10 000 кріпаків, промисловців і купців Першої гільдії. Окремо сиділи чиновники, члени Сейму, представники світу науки і мистецтв, кіно-та телезірки. На спеціальному майданчику, наближеному до ще порожньої сцени, учасники урочистого засідання один за одним давали інтерв'ю на фоні портрета молодого гетьмана – їхні радісні обличчя можна було побачити на екранах і почути слова «щасливий день», «початок нової ери», «світлі надії», «підтримка народу», «мир, свобода і демократія», «блискуча перемога». Вітаємо, вітаємо, вітаємо з заслуженою перемогою.

Вітаємо, fuck you.

Гайдукові зверху було добре видно, як по широкому проходу між рядами партеру, встеленому червоною килимовою дорожкою, пройшла Індіра Голембієвська в чорному довгому сарі, супроводжувана офіцером безпеки, який провів її до 7-го ряду і всадовив поряд з мером Києва Крішною Сінгхом у рожевій урочистій чалмі. Поспіхом пробіг Никифор Саливон, автор сценарію дійства інавгурації, заклопотано розчісуючи п'ятірнею довгі сивіючі патли. Гайдук побачив генерал-хорунжого Іванишина – свого колишнього заступника, а нині – начальника управління військової розвідки при Державній Варті України. Багато персонажів того давнього, назавжди минулого, короткого і примарного верхньогожиття пройшли перед Гайдуком, не викликавши в його душі жодних почуттів.

Нарешті гості всілися, червонокилимний прохід було звільнено, і зазвучали фанфари зведеного оркестру всіх родів військ, театру опери і балету та джаз-оркестру Фіми Могилевського. Неповторний головний бас України – голос Мирона Швайки – зазвучав на всю потужність, сотнями децибелів відлунюючи в легенях і серцях учасників зборів:

– Почин-н-наймо офіційну цер-р-ремоніюінавгурації Його Величності, Лідера всіх народів території Україна, Голови Києво-Дніпровської Держави пана Вітольда Ярополковича Кли-и-инке-вича! Прошу всіх встати!

Це вже було щось нове: і назва посади Клинкевича (вже не гетьман), і назва України. Але сюрпризи тільки починалися.

На сцені з'явився молодий виспортований лідер всіх народів. Він широко всміхався, показуючи відполіровані дантистом білі зуби. Був у чорному напіввійськовому френчі зі стоячим комірцем і золотими еполетами, в червоних галіфе та лакованих чоботах з високими лискучими халявами. Публіка, що затамувала подих, зрозуміла, що з гетьманським періодом в історії України покінчено. І влаштувала бурхливу овацію новому господарю території Україна.

– На сцену запрошується Верховний магістр церкви Христової Смерті отець Калерій та його супровід, а також члени Вищої Конституційної Конгрегації на чолі з маршалом юриспруденції Іваном Оврамовичем Крейдою.

Червоною доріжкою сунула в оточені Воїнів Світла – святих отців-опричників – група, що складалася з трьох осіб: о. Калерія – Сигізмунда Сансизбаєва, Борисоглеба Чикирисова та ігумені Сильфіди – настоятельки жіночого монастиря імені Марії Магдалини в Суздалі. Всі були в чорних ризах та вовчих шапках з вишкіреною пащекою, лише Сансизбаєв вдягнув червону мантію кольору молодої крові, що нагадала Гайдукові день арешту: такого ж кольору був жупан гетьмана Махуна. Опричники несли червоні хоругви, на яких лик Христа був замальований чорною фарбою; на грудях смертохристів замість хрестів висіли золоті важкі знаки у вигляді літери «Т»: ці знаки символізували розп'яття, на якому загинув Христос, і, водночас слово terminus – кінець, смерть. Чикирисов тримав у руках глиняне, обпечене вогнем блюдо, на якому лежала зчорніла від часу книга – так зване Євангеліє від Якова-погребенника, розповідь про справжню незворотну смерть Христа.

Маршал Крейда крокував позаду у супроводі людей у наполеонівській уніформі. Можливо, серед них був і той, хто приходив до тюремної палати, де лежав Гайдук. Процесія вийшла на сцену. Клинкевич встав на коліна перед Сансизбаєвим і попрохав, покірливо похиливши голову:

– Благословіть, Ваша Святосте.

Сансизбаєв обережно наблизив широку долоню з товстими короткими пальцями до голови Клинкевича, намагаючись не порушити ідеальний порядок відлакованого, ретельно розчесаного на окремі прядки волосся (це все було видно на крупному плані телеекранів) і сказав:

– Именем всемогущественной Темной Энергии, что повелевает миром, возлагаю на вас, Ваше Величество, многотрудные обязанности главы Киево-Днепровской Державы и благословляю все ваши государственные будущие деяния. Объединимся в совместной молитве во имя торжества четырех Свобод, которые принесут вашей территории мир и благоденствие. Объявляю вас высшим иерархом церкви Христовой Смерти, ее Верховным магистром, и смиренно слагаю с себя сан магистра, передавая его вам.

Сансизбаєв скинув з себе червону мантію й накинув її на плечі Клинкевича. Потім повісив на шию Його Величності великий золотий знак «Т».

– Надеюсь, – продовжив о. Калерій, на круглому монгольському обличчі якого не було жодного волоска, – что вы, Ваше величество, объединяя в одной особе духовную и светскую власть, возглавите борьбу с иудо-христианской ересью и вымыслом о воскресении Христа из мертвых и поведете ваш народ по пути истины. Также надеюсь, что вашими трудами вознесена будет в стольном русском граде Киеве величественная могила-мавзолей, где будет покоиться бренное тело Христа, не-Бога, но лишь раввина из Назарета. Помолимся, братья и сестры, дабы сбылись наши упования.

Христос умер, ищите истину в себе!

Він та його почет приклали долоні правої руки до чола і завмерли на хвилину. Це був жест смертохристів, що прийшов на зміну традиції осіняти себе хрестом. Він означав, що людині треба спиратися лише на розум, на тверезий розрахунок, а не на серце чи душу.

Клинкевич повторив цей жест і підвівся з колін. Борисогліб Чикирисов підніс до нього блюдо з Євангелієм і попросив покласти праву руку на чорну книжку.

– Повторяйте за мной, – сказав Сансизбаєв. – Перед лицом всемогущественной Темной, правящей миром Энергии, клянусь...

Клинкевич повторяв слово до слова. «Сірий Князь повинен бути тут, – подумав Гайдук. – Він десь зовсім близько. Він і його бригадири сидять у цьому залі, і на очах мільйонів людей знищують древню країну. Але, може, вона сама себе знищує, втративши волю до життя? » Раптом відчув гидкий, нудотний запах щурів у камері, згадав, як вовтузилися навколо щурячої мамки малі пацючки, перевертаючись на спину і показуючи світлу шерсть на підбрюшші.

–...клянусь, – вів далі Сансизбаєв, – действовать сообразно интересам великого евроазиатского единения народов, сложившегося в ходе тысячелетней совместной истории, и способствовать развитию управляемой мною территории.

Мертва тиша стояла в залі. Гайдукові здалося, що всім, хто був присутній на церемонії, ввели парамнезии, і що почався колективний параліч, який викличе колективну смерть.

І в цю хвилину в залі пролунав свист, і якісь молоді голоси з дальньої трибуни вигукнули:

– Ганьба! Смерть зрадникам! Слава Україні!

Одразу сотня людей в світло-сірих костюмах, наче спринтери, що почули постріл стартового пістолета, кинулися до трибуни, де завирувала коротка бійка, й дуже швидко все затихло. Через хвилину верхні лавки на трибуні вже зяяли пусткою. Неприємний епізод не справив, здавалося, жодного враження на тих, хто був на сцені, і, звичайно, не потрапив на екрани телевізорів, бо інавгурація транслювалася з запізненням на п'ять хвилин від реального ходу подій: у режисерів був час відредагувати зображення і звук.

І все ж Гайдукові здалося, що зникла запрограмована психотехнологами аура таємничої величі дійства, все стало трохи метушливішим і прозаїчнішим. Сансизбаєв і його зграя топталися на сцені, не знаючи, що робити далі. Маршал Крейда, поспішаючи й плутаючи слова, прочитав акт про обрання Клинкевича дев'ятнадцятим президентом України, викликавши в глядачів хвилю сумнівів й здогадок; було зрозуміло, що Клинкевич – не гетьман. Але ким він є насправді? Королем – бо звертаються до нього «ваша величність»? Канцлером? Начальником території? Чи– як щойно оголосив Крейда – все ж таки президентом України?

У п'ятому ряду партеру, де сиділи відомі конституціалісти, правознавці та юристи, одразу розпочалися суперечки щодо визначення місця Клинкевича у владній системі України.

Край суперечкам поклав голос Швайки:

– До слова запрошується Дев'ятнадцятий президент Києво-Дніпровської держави, Лідер народів території Україна, Великий Магістр церкви Христової Смерті, Його Величність Вітольд-Ярополк Клинкевич!

До оздобленої золотом трибуни легкою спортивною ходою наблизився новий лідер країни й уважно глянув на прозорі екрани-суфлери – чи є на них текст інавгураційної промови, написаної особисто ним, Вітольдом Клинкевичем, невдовзі після вбивства гетьмана Махуна. Ніякому Никифору Саливону з його сопливою сентиментальною риторикою не можна було доручити цю історичну справу. Текст був схвалений самим Князем.

– Вітаю народи Києво-Дніпровської Держави зі святом демократії і свободи.

Клакери з задніх рядів партеру привітали цю заяву гучною овацією, вигуками «Слава!»

– Як верховний головнокомандувач, вітаю доблесні збройні сили та сили правопорядку з новим етапом внутрішньої консолідації та зміцнення обороноспроможності країни!

Тепер чорно-синьо-зелено-коричневі шеренги військових і жандармських начальників бурхливо відреагували на ці слова.

– Вітаю всіх одновірців і єдинодумців, всіх братів і сестер церкви Христової Смерті, які молилися за мене, звертаючись до всемогутньої Темної Енергії, що править світом, аби дарувала мені перемогу!

Він приклав долоню правої руки до чола й витримав хвилину мовчання, після чого продовжив:

– Але доволі тішитися перемогами народовладдя і рожевими ілюзіями благополуччя, які розцвіли пишним цвітом за попереднього керівництва. Треба відверто визнати, що політика попереднього керівництва поставила країну на край прірви. Соціальна демагогія, популізм, пустопорожні обіцянки, лицемірство у внутрішній і зовнішній політиці призвели до нестабільності в державі й різкого падіння її міжнародного авторитету. Слід визнати, – тут голос Клинкевича наблизився до драматичних модуляцій голосу Швайки, – що спроба створення Української військово-козацької федеративної держави повністю провалилася, а сам проект виявився архаїчним і не відповідає реаліям XXI століття. Військові адміністрації виявилися неспроможними ефективно управляти цивільним суспільством і перетворилися на розплідники корупції та кумівства. Зростає потенціал зневіри народу до держави та її лідерів.

Гайдук не вірив своїм вухам: це були ЙОГО слова з таємної «Доповідної записки», підготовленої для гетьмана Махуна у червні. Гетьман, повертаючи «Доповідну», поклявся, що, крім нього, ніхто не читав цього тексту.

– У державі насаджувався примітивний хуторянський націоналізм провінційного гатунку, прищеплювалися архаїчні традиції, які не відповідають євразійському духу нашої історії, – вів далі Клинкевич. – Тому я, даною мені Всемогутньою Темною Енергією та виборцями владою, приймаю наступні рішення, викладені у Декреті номер один, підписаному мною сьогодні.

Перше: віднині країну іменувати Києво-Дніпровською державою (територією), уникаючи слів «Україна», «український» як таких, що принижують нашу національну гордість, оскільки означають зневажливе поняття « окраїна», узбіччя, маргінес.

Друге: державний синьо-жовтий прапор доповнюється великою чорною зіркою посередині – цим символом євразійської спільноти, до якої належить наша держава.

На сцену повільно спустився новий державний прапор території, збагачений чорним декоративним елементом – знаком Антихриста – перевернутою п'ятикутною зіркою.

– Третє, – зачитував декрет Клинкевич. – Державний герб – золотий тризуб князя Володимира – доповнюється чорною зіркою.

Четверте. З федеративної держава перетворюється на унітарну. Це робиться з метою досягнення більшої вертикальної керованості територіями і поліпшення фіскальної політики.

П'яте. Негайно ліквідується п'ятипалатний Сейм і Сенат, усі колишні депутати цього неефективного, зненавидженого народом органу з цієї хвилини втрачають свої привілегії та імунітет. Нові вибори до Народних Зборів (парламенту) держави будуть призначені моїм окремим декретом у березні 2078 року.

Шосте. Реорганізується система державної влади Території. Ліквідується застарілий Ареопаг, замість якого створюється найвищий орган управління державою – Верховний Директорат. Головою Директорату є президент держави, тобто я. До складу Верховного Директорату входять також Іван Оврамович Крейда, Мінтімер Никонович Басманов та Руслан Віталійович Фощенко. Відміняються військово-козацькі адміністрації, натомість вводяться посади генерал-губернаторів провінцій. Козацькі збройні підрозділи негайно розформовуються, замість них створюється каральний корпус міністерства державної безпеки і внутрішніх справ. Державна Варта ліквідується як окремий орган і входить до складу МДБВС. Керувати новоствореним міністерством доручається Крейді Івану Оврамовичу.

Сьоме. З метою зменшення ризиків у сфері національної безпеки і зміцнення суверенітету держави я прийняв рішення з першого серпня запросити на лівобережну територію держави і в місто-герой Київ обмежений контингент дружніх нам військ Чорної Орди, які допоможуть забезпечити правопорядок і захистити наші демократичні завоювання.

Гайдук побачив, як стрімко, незважаючи на вагу, скочив зі своїх двох місць у третьому ряду посол Конфедерації О'Салліван і, безцеремонно розштовхуючи колег по дипкорпусу монументальним черевом, почав посуватися до виходу, одночасно розмовляючи по мобільному телефону.

«Зараз найкращий час для розкриття американського шифру, – подумав Гайдук. – Вони передаватимуть до Вашінгтона текст заяви Клинкевича, який міг би стати ключем до дешифрування, якби задіяти найпотужніші комп'ютери, що належать Крейді. На жаль, цей галушка не здатний зрозуміти цього»

Ще багато осіб повскакували зі своїх місць, шоковані втратою своїх посад, імунітетів і привілеїв, крахом кар'єр, обвалом основ державного життя, до якого звикли за часів Костюка та Махуна. Перші ряди партеру стрімко порожніли, але мало хто помітив цей відцентровий рух, бо якраз оголосили завершення урочистої частини і перерву, після якої мав початися концерт.