Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"
Автор книги: Юрий Щербак
сообщить о нарушении
Текущая страница: 21 (всего у книги 32 страниц)
68.
12 липня 2077 р
Вашінгтон, 10.00 AM
Його Високоповажності Гетьману України К-Д. Махуну
Сер,
Мене надзвичайно занепокоїли події, що сталися в Києві 7 липня цр. Маю на увазі спробу заарештувати громадянку Конфедерації Держав Північної Америки Б. О'Коннел за цілком фальшивим звинуваченням у шпигунстві проти України. Б. О'Коннел – офіцер-аналітик Космічного командування КДПА, яка героїчно працювала в складі експедиції на Марсі і ніякого відношення до розвідувальних операцій на Землі не має. Я з нетерпінням очікую повернення Б. О'Коннел до Вашінгтона для продовження її важливої місії.
Що стосується арешту генерала Гайдука і висунутих проти нього звинувачень, я, всупереч традиції не коментувати справи розвідувального співтовариства Конфедерації, офіційно заявляю Вам: ретельна перевірка показала, що Гайдук ніколи не був і не є агентом жодної американської розвідувальної служби. Більше того, ми високо цінуємо його внесок у розвиток американсько-українського стратегічного партнерства, особливо в час, коли нас повинні єднати спільні безпекові інтереси. Під час нашої останньої зустрічі на саміті Організації Глобальної Безпеки в Афінах 6 липня ц.р. генерал Гайдук інформував мене про прийняте Україною важливе рішення приєднатися до ОГБ для організації спільних дій проти агресії Чорної Орди. Яким же було розчарування учасників саміту, коли наступного дня ми дізналися про раптову зміну курсу української політики на 180 градусів й посилання на нейтральний статус держави. Доля таких нейтральних країн, як Туркменістан, Кувейт, Арабські Емірати, які стали жертвами агресії з боку Чорної Орди, переконливо свідчить, що нейтральний статус не може захистити жодну країну від зазіхань Чорної Орди.
У зв'язку з ситуацією, що склалася, Конфедерація Держав Північної Америки разом з союзниками по ОГБ вирішила невідкладно здійснити такі заходи:
1. Заморозити кредити на суму 100 млрд. амеро, виділені Україні Глобальним Резервним Фондом.
2. Припинити постачання в Україну всіх видів зброї та високотехнологічнихтоварів (комп'ютери, засоби комунікацій, робототехніка).
3. Припинити постачання представницьких автомобілів та «черепах» класу «преміум» і предметів розкошу для правлячих кіл України.
4. Заморозити рахунки представників правлячої еліти України в банках країн-членів ОГБ (список додається).
5. Закрити кордон між країнами-членами ОГБ і Україною.
6. Заблокувати Посольство України у Вашінгтоні до вирішення питання з вільним виїздом Б. О'Коннел.
Також вимагаємо від Вас негайно провести слідство щодо одного з високопоставлених керівників України (довідка додається), який підозрюється у підтримці мексиканського наркобарона Сапатерро, котрий очолив антиурядове повстання і намагається розпалити громадянську війну на території кількох північноамериканських штатів.
Сподіваюсь, пане Гетьмане, що Україна, незважаючи на всі зупинки і вагання, приєднається до сім'ї демократичних націй перед лицем смертельної загрози самому існуванню цієї древньої європейської країни.
Ширлі МакДоул (Ван Лі)
Президент Конфедерації Держав Північної Америки
69.
Другу передвечірню годину поспіль гетьман Махун сидів, згорбившись, за письмовим столом, вдумуючись у текст послання президентші Ширлі Ван Лі, цієї клятої курви, яка спочатку заморочила голову Гайдуку, потім схопила за яйця отого косоокого, якого вивела у президенти, потім його вбила, а тепер залізла до Овального кабінету й намагається керувати світом і, зокрема, козацькою незалежною Україною. Почорнівши від гніву, хотів дати відповідь цій бляді у стилі листа запорозьких козаків турецькому султану, щоб знала наших перцьословів і боялася.
Але в ту хвилину, коли збирався покликати до себе особистого спічрайтера Никифора Саливона, який напам'ять знав Гоголя, щоб гідно відповісти цій пиндюрці, пролунав сигнал найпотаємнішого каналу зв'язку. Роздратовано схопив слухавку і, думаючи, що це Вітольд Клинкович, гукнув:
– Що тобі, йолопе! Я зайнятий. – І почув тихий голос Фрідмана зі зловісним індонезійським акцентом:
– Ти що собі дозволяєш, старий мудак? Хочеш – завтра тебе не буде на танкодромі?
– Вибач, Рафа, дорогий, я не думав, що це ти... Що сталося?
– Ти питаєш, що сталося? А те, що перекрили кордон між Україною і ОГБ, мої автопоїзди стоять. І я несу шалені збитки за кожну добу простою. А ти слухаєш цю «галушку» шитову і заводишся з Америкою? З нормальними людьми, які дають тобі гроші? Йоцем-фіц, Наполеон бронетанкових військ шитовий.
– Рафо, Рафо, побійся бога, – благально мовив гетьман.
– Я бога боюся. Свого Бога. А ти хочеш, щоб завтра відключилися всі комп'ютери, і ти пролетиш зі своєю «черепахою», як фанера над Парижем, і зникнеш з усіх радарів...
– Це не «галушка», – нарешті наважився видати таємницю гетьман.
– А хто? Сам Кара-хан, який помирає зараз у великих муках?
– Ні. Сірий Князь. Це його наказ.
Фрідман змовк, перетравлюючи це повідомлення. Нарешті він перервав мовчання:
– Це помилка. Треба його переконати...
– Він розлютився на Гайдука. Той щось накоїв у Греції. Перерізав йому Ахіллову п'яту.
– Мені плювати на Гайдука. Так йому і треба. Він зрадник, – карбував слова Фрідман. – Але кордон треба відкрити, з Ширлі Ван Лі треба дружити.
Після цієї розмови гетьман передумав кликати Никифора Саливона і знову заглибився у лист президентші. Невдовзі пролунав новий сигнал каналу №1, яким мали право користуватися члени Ареопагу, Клинкевич і, звичайно Князь. Тепер гетьман був обережний:
– Слухаю вас уважно.
Почув низький, сексуально звабливий голос Індіри Голембієвської.
– Що у вас за бардак у Києві, пане гетьмане? (Колись, у кращі часи, вона звала його «Кузею»). Я застрягла у Варшаві, кордон закритий. Літак не випускають. Мені що, створювати тут уряд в екзилі? Ви що, хочете, щоб завтра Чорна Орда стояла на Батиєвій горі? Показилися, чи що?
– Інді, – ніжно, як у давні часи, сказав гетьман . – Дірочко, не нагнітай... Все буде добре. Я зараз працюю над цим. Передавай полякам братерський привіт. Цілую.
Він поклав трубку, цілком задоволений своїм дипломатичним хистом, і одразу ж покликав до себе Клинкевича і Мережка. Страх і огида підповзли до горла гетьмана, коли побачив випещені пальці Вітольда Ярополковича з перламутровим манікюром і згадав, як Клинкевич рвав погони з Гайдукового френча. Мережко чомусь не поліз цілуватися, не став засмоктувати гетьманові губи, як робив це зазвичай.
– Читайте, – гетьман передав їм текст послання Ширлі Мак Доул (Ван Лі). «Як швидко вона відхрестилася від свого жовтопузого», – подумав з гіркотою, наче йому шкода стало Ендрю Ван Лі, тіло якого з переламаними шийними хребцями упокоїлося на китайському цвинтарі у Ванкувері, звідки походив п'ятий президент Конфедерації.
– Це звичайнісінький шантаж, – зневажливо відсунув послання Клинкевич. – Через два дні вони забудуть про всі погрози. Не піддавайтеся, батьку. Ці гнилі демократії поважають тільки силу. В них немає лідерів такого масштабу як ви, батьку. І кордон відкриють, і кредити дадуть, і посольство розблокують. Вчіться, батьку, в Гітлера, Сталіна і Кара-хана – їхній твердості й послідовності.
– Я чув, що Кара-хан помирає, – сказав гетьман.
Клинкевич щиро обурився:
– Брехня, батьку. Вчора Чингіз-Сарай оголосив, що тільки-но завагітніла тридцять восьма дружина Кара-хана.
Уявляєте, яка в нього апаратура? Це буде вже сто сорок восьма дитина!
Мережко був обережніший:
– Цього не можна ігнорувати, – передав він послання гетьману. – Треба йти на поступки в дрібницях. І залишатися твердими в стратегічних речах. Ну, наприклад, нащо нам здалася ця Божена О'Коннел? Вона племінниця Марти Джеферсон. Віддайте її нах. Пригальмуйте трохи Крейду. Є інформація, що дах у нього поїхав, може замордувати Гайдука. А Гайдук нам ще потрібний. Він знає дуже багато. І під час допиту вже погрожував Крейді, що невдовзі може вибухнути бомба...
– Яка бомба? – занепокоївся гетьман.
– Інформаційна. А ми не знаємо, що в ній закладено. Тому з Гайдуком треба грати більш тонку гру. Забрати цих м'ясників. Пообіцяти Гайдуку щось позитивне взамін за його співпрацю з нами...
– Може, ти і правий, – гетьман задумливо погладив бронзову лисину Черчілля, подумавши, що цьому рудому англійському лорду було набагато простіше керувати країною, бо ніякій король чи князь не стояли над ним і не заважали приймати ключові рішення.
– І ще одне, Ваша Ясновельможність, – докінчував свою думку Мережко. – Гайдук тепер у нас в руках, він не становить для вас ніякої загрози. Ми його скомпрометуємо по повній програмі і знищимо, коли захочемо. Але тільки він може відкрити, хто підклав вам таку свиню – уклав союз з Сапатерро, пішов на постачання зброї. Ми що – Росія? Чого ми ліземо в Америку? Нам своїх проблем не вистачає?
– Не треба так, – невдоволено ворухнувся Клинкевич. – Це не доведено. Може, це провокація америкосів? Щоб нас залякати?
Мережко підвівся.
– Дозвольте йти, Ваша Ясновельможність?
– Ідіть, – дозволив гетьман. – Інформуйте мене по Гайдуку.
– Слухаюсь.
Провівши поглядом директора ДерВару, гетьман глянув з докором на Клинкевича.
– А він має рацію. Підставили ви мене, бляді. А тепер сиди у цьому гівні, – він роздратовано відкинув послання Ширлі Ван Лі. – Що дав обшук квартири Гайдука? Чи знайдено докази його участі в підготовці перевороту?
– Квартира чиста. Але Прядко дав покази...
– Прядко, Прядко, – сумно зітхнув гетьман. – Він прекрасний генерал, але страшний боягуз. Блискуче планував операції, але коли наближався час наступу, в нього починався пронос. Це називалося «синдром Прядка».
Він засміявся, зрадівши зустрічі зі старими спогадами, і наказав Клинкевичу негайно викликати Крейду.
70.
13 липня 2077
10.00 Київського часу
Таємно
Її Високоповажності
Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Добродійці Ширлі МакДоул (Ван Лі)
Шановна пані Президент!
З великою увагою і розумінням у державних колах України було зустрінуто Ваше останнє послання, яке сприймається нами як вираз дружніх почуттів до України, як стремління зміцнити стратегічне партнерство між нашими країнами.
Насамперед, хочу розвіяти певне непорозуміння щодо так званої «раптовоїзміни курсу України на 180 градусів». Наважусь Вас запевнити, що ніякої зміни курсу не сталося,
бо ми трактуємо поняття «нейтралітет» не як мертву догму, а як гнучкий інструмент зовнішньої політики України в нинішній складній міжнародній ситуації.
Україна не змінила своєї принципової позиції щодо співпраці з ОГБ у зміцнені миру і світової безпеки перед лицем агресивних приготувань держав Чорної Орди.
Україна залишається вірною своїм союзницьким зобов'язанням і в цьому плані ми знову підтверджуємо нашу позицію, висловлену генералом Гайдуком під час зустрічі з Вами в Афінах.
Щоб остаточно вичерпати прикре непорозуміння, я приймаю таке рішення:
1. Україна готова негайно відновити таємні переговори з ОГБ щодо політичних, фінансових і військово-технічних умов співробітництва в сфері безпеки.
2. Ми готові розглянути пропозиції ЕллаПолу щодо вступу України до цієї організації.
3. Ми негайно припиняємо блокування Посольства Конфедерації в Києві і гарантуємо вільний виїзд громадянки Конфедерації Б. О'Коннел з території Посольства і України
4. Ми забезпечимо справедливий і прозорий суд над гр. Гайдуком і, незважаючи на тяжкість обвинувачень, готові допустити до суду американських юристів.
5. Я розпорядився створити комісію для розслідування справи щодо співпраці високопоставленого українського чиновника з наркобароном, міжнародним злочинцем Сапатерро. Будемо вдячні американській стороні за надання допомоги українським правоохоронним органам в цьому питанні. У разі підтвердження підозр, злочинець буде суворо покараний і переданий, якщо треба, силовим структурам Конфедерації.
Ще раз прошу Вас, пані Президент, якомога швидше відмінити запобіжні заходи проти України (пп.. 1, 2, 3, 4, 5 і 6 Вашого листа).
З глибокою повагою – Гетьман України
К-Д. Махун.
71.
Гайдука, як під час жовтої лихоманки, переслідувало одне і те ж марення: він здирав з себе власну шкіру, так, наче скидав водонепроникний костюм аквалангіста. Шкіра здиралася з пекельним болем, а його тіло, позбавлене шкіри, скидалося на анатомічний препарат, складений з червоних лискучих м'язів і білих сухожиль. Тоді Гайдук брав до рук власну шкіру й шукав на ній якесь особливе татуювання, спеціальний шифр, який вказав би, де сховані його файли і та інформація, що була отримана в ході операції «Ахіллесова п'ята». Шукав, але не знаходив. Це повторювалося десятки разів у різних варіаціях: то йому допомагала Божена, вся скривавлена, іншим разом генерал Прядко здирав свою шкіру і пропонував її, як жовту ганчірку, яку треба було розтягти на огорожі Гайдукового будинку у Вашінгтоні, й уважно, сантиметр за сантиметром, вишукувати ці кляті позначки. Інколи прилітав дрон, який кружляв навколо, і тоді Гайдук, замерзаючи без шкіри, намагався затулити тулубом те місце, де мав бути шифр. Але шифру не було, хоч Гайдук пам'ятав, як Божена, сидячи в нього на спині голою (він відчував на лопатках її вологе тепло), татуювала номер на внутрішній поверхні стегна. Одного разу йому наснилося, що шкіра, яка сушилася біля багаття на березі Рогульки, зайнялася, спалахнула, почорніла й розсипалася чорною сажею – і Гайдук заплакав, бо став беззахисний і жалюгідний, мов людина без одягу і без документів, без ідентифікаційного номера, без прізвища, без минулого, без землі, яка б його пам'ятала. І без майбутнього.
Він плакав довго і безнадійно, доки не прокинувся в покійницькій – так йому здалося. Навколо нього купчились якісь люди, мабуть, прозектори, в такому ж сірому дранті, й уважно вивчали його труп. Він був переконаний, що шкіри на ньому немає, що вона зникла, і від того знову гірко заридав.
– Ти хто? – спитав його літній чоловік з сивою борідкою, схожий на головного прозектора.
– Я – сто тринадцятий, – ледве видихнув Гайдук.
– Та ти не бійся, ми свої, – засміявся сивобородий. – Хто ти?
– Сто тринадцятий, – уперто повторив Гайдук. – Де моя шкіра?
– Ти що – замерз? Шкіра при тобі. А тут жахлива спека. На, прикрийся, – незнайомець кинув Гайдукові в ліжко драну ватяну ковдру.
– Де я? – спитав Гайдук.
– Ти – в камері смертників, – весело інформував бородань. – Та ти не переживай. Це тимчасово... Що з тобою? Тобі погано? Може, води дати? – занепокоївся він.
– Ні, – підвівся на ліжку Гайдук. – Нічого не треба. Я сам.
Він вставив стопи до валянок, накинув на плечі ватяну
ковдру, але сил піднятися не стало. Ноги тремтіли. Порахував співкамерників – їх було п'ятеро. Двоє лежали на ліжках горілиць і не брали участі в камерному житті. Ще двоє сиділи навпочіпки попід стіною, як роблять це пацієнти психушок. І тільки жвавий чоловік з сивою шкіперською борідкою, який виявив до Гайдука зворушливу турботу, весь час рухався, розмовляючи то з самим собою, то з мовчазними співкамерниками. Гайдук згадав золоте правило Мережка: перший сусід по камері, котрий звернеться до тебе, – підсадна качка.
– Ти що тут робиш? – спитав він підозріливо бороданя.
– Я – професор Бураго. Чув?
– Ні.
– Ніхто не чув, – трагічно-плаксивим голосом повідомив професор, сідаючи перед Гайдуком. Від нього йшов сморід, як від старого пса, Гайдуку здалося, що в професора жовті собачі очі. Бураго притишив голос:
– Послухай, сто тринадцятий. Післязавтра мене ведуть на шибеницю. А ці двоє, – він кивнув на тих, хто лежали на ліжках, – йдуть на смертну кару сьогодні вночі. Слухай мене уважно. Я тобі довірю свою таємницю, бо немає більше кому. Я був директором одного з найбільших українсько-російсько-німецьких дослідницьких інститутів. Інкомнац. Чув цю назву?
– Ні.
– Що ж це таке? Післязавтра мене не буде, а ніхто так і не знатиме про справу мого життя.
Він хотів патетично вознести руки до неба, але верхнє ліжко завадило йому зробити це, і неба в камері не було.
– Це був один з найважливіших у державі інститутів. Він мав відділення в Москві, Берліні, Мюнхені, Вінниці, Магадані... так... я не брешу, навіть у Магадані. Найкращі професори, доктори наук, архівісти... Що означає ІНКОМНАЦ? Інститут вивчення комунізму і нацизму, їхньої багатющої, безсмертної спадщини. У нас був власний логотип: у білому колі – червона зірка, всередині якої дуже майстерно було вписано чорну свастику. Коли нацизм і комунізм було повалено, людство скоїло страшну помилку: воно вирішило раз і назавжди забути, викреслити з пам'яті все, що було винайдено КомНаці. О, повір, сто тринадцятий!
Професор Бураго підніс вгору брудний вказівний палець і довго цим пальцем комусь погрожував.
– Повір мені, сто тринадцятий. Це була фатальна помилка. Бо і комунізм, і нацизм збагатили світову цивілізацію неймовірними скарбами, захоплюючими відкриттями, безсмертними технологіями! На щастя, знайшлися люди, які зрозуміли, що такі скарби не можна втратити, це буде злочин перед людством, – і сімдесят років тому комуністичні і нацистські ідеологи провели історичну зустріч у Ваймарі і домовилися про створення інституту. Звичайно, це все робилося в повній таємниці від урядів ліберально-демократичних придурків. Інститут запрацював. Але справжнього розквіту він досягнув під моїм керівництвом... Бо мої попередники вивчали речі досить примітивні. Способи вбивства людей, методи фізичних тортур... Ні, я не кажу... ти не думай, що я проти. В КомНаці були історичні відкриття, справжні прориви в цій сфері. Але я збагатив наукову тематику, розширив безмежно горизонти пізнання. Я переакцентував фізичні методи – всі ці постріли в потилицю, газові камери, тортури електрошком, – вони нічого не варті.
– Bullshit, – сказав Гайдук, подумавши, що все це варте уваги людської цивілізації, якщо вона хоче хоч трохи ще проіснувати.
Очі професора Бураго жовтими вогниками світилися в затінку, що його створювало верхнє ліжко:
– Я відкрив два нові відділення Інкомнацу. До відділень смерті і тортур додав департамент страху й лабораторію дифамації політичних суперників. Ти мабуть не знаєш, бо ніхто цього не знає, але Ленін був Антихристом. Ми знайшли відповідні документи в Мавзолеї – анатоми знайшли в Леніна хвіст... Це був геніальний Антихрист, бо мільйони людей повірили в його пришестя. Думали – це Христос. Він показував людям дірки у долонях. Казав – це від цвяхів. А це Каплан йому прострелила... Так ось... про що я?
– Нові відділення Інкомнацу, – нагадав Гайдук.
– Так, так. Геніальним витвором Леніна була Чека. Польський романтизм, єврейська пасіонарність, російський кривавий тероризм – все зійшлося в цьому проекті. Вперше в світовій історії ЧК-ГПУ-НКВД став не просто поліцейським репресивним органом, а могутнім генератором ірраціонального страху. Ще до того, як людей заарештовували і вбивали, вони вже боялися. Тремтіли від страху. Спалювали свою волю до опору. Були готові зламатися, визнати свою провину.
– Ну і що? – спитав Гайдук.
– Як «ну і що»? Ми почали вивчати страх. У комуністичному і нацистському варіантах. Як його генерували і як розповсюджували. Ми видали п'ять томів «Анатомії страху». Ми не дали загинути цій безцінній спадщині. Ми знайшли цілу Атлантиду страху і повернули її людям. Не було більшого бестселера, ніж наша «Анатомія»... її купували всі держави, вивчали в поліцейських академіях світу. Скажімо, страх помилитися, заплутатися при написанні автобіографії, заповненні анкети. Страх загубити перепустку і втратити при цьому життя. Страх не отримати довідку про місце проживання. Страх за кожне сказане колись слово... Як можна було все це забути? Над цим працювали кращі уми двох найпрекрасніших імперій у світі!
Але найбільш перспективними виявилися дослідження лабораторії дифамації. В цій лабораторії висіли портрети Геббельса і Вишинського, вчені вивчали газети «Правда» і «Фолькіше беобахтер» – рік за роком, сторінку за сторінкою. Всі надбання, всі винаходи червоної зірки та чорної свастики ретельно фіксувалися, систематизувалися й були опубліковані нами у великій «Книзі Очорнення». І ти знаєш, яке відкриття зробили наші фахівці? Його навіть висували на Нобелівську премію…
Гайдука почав дратувати цей параноїк – це було першою ознакою того, що почався процес одужання.
Не дочекавшись відповіді, професор Бураго схвильовано продовжував:
– Методи очорнювання, винайдені КомНаці, по-справжньому розкрили свій потенціал тільки тепер, в епоху глобальних комунікацій. Якщо колись ви казали, що комісар Єжов – педераст чи педофіл, це чули десять – двадцять тисяч чоловік, і вірили цьому тисяч п’ять. Сьогодні це почує мінімум два мільярди людей, й повірить один мільярд. Я відкрив один з фундаментальних законів світу: перехід маленького, безсилого СЛОВА у величезне глобальне ЯВИЩЕ. Це – закон професора Бураго! Запам’ятай цей закон!
У цей момент двері камери зі скреготом відкрилися, й на порозі став наглядач, одягнутий у байковий халат мишиного кольору, без будь-якої маски на голові, й погрозливо гукнув:
– Гей, Бураго, мать твою… Ти чого, псих ненормальний, порядок порушуєш, підар вонючий! На вихід!
Бураго заметушився, підскочив від страху й несподіванки, вдарився головою об залізну раму верхнього ліжка, кинув прощальний погляд на Гайдука й вийшов, звично заклавши руки за спину. Наглядач тим часом зупинив свій погляд на в’язнях, що сиділи попід стіною.
– А ви чого розсілися, мать вашу, ледарі грьобані. Кому було сказано – винести цих мертвяків з камери! Виконуйте! Починайте з Прядка!
Співкамерники Гайдука полохливо підвелися й кинулися до ліжка, на якому лежав покійник, схопилися за кінці простирадла, що ледь не тріснуло під вагою тіла, й потягли його до дверей.
Гайдук хотів допомогти, але наглядач зупинив його, і коли в’язні зникли в коридорі, тихо сказав:
– Вам не треба цього робити, Ігоре Петровичу. Вам привіт від Григорія. Вас переводять до лікарні.
