Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"
Автор книги: Юрий Щербак
сообщить о нарушении
Текущая страница: 22 (всего у книги 32 страниц)
72.
12 липня 2077 р.
Таємно
Спецдонесення агента Державної Варти Псевдо «Професор Бураго»
Зустрівся з підслідним Гайдуком І.П. в камері для помираючих у момент, коли він вийшов з термінального стану і, не розуміючи, що з ним відбувається, був гранично відвертий. Поставив йому ряд запитань, на які одержав наступні відповіді:
ПИТАННЯ: Хто ви?
ВІДПОВІДЬ: Маршал Гайдук, Гетьман України, диктатор сірих бригад.
ПИТАННЯ: Що вас привело сюди?
ВІДПОВІДЬ: Злочинна кліка Махуна-Крейди, яка боїться викриття своїх злочинів перед українським народом.
ПИТАННЯ: Що збиралися ви робити з Махуном-Крейдою в разі перемоги?
ВІДПОВІДЬ: Було б проведено відкритий судовий процес і винесено справедливий вирок: смерть на шибениці.
ПИТАННЯ: Хто входив до організації змовників?
ВІДПОВІДЬ: ВІРУ, Міністерство оборони, весь український народ.
ПИТАННЯ: Яка мета перевороту?
ВІДПОВІДЬ: Утвердження демократичної диктатури та ліберальної тиранії, побудова рабського суспільства в Україні.
ПИТАННЯ: Хто вас підтримує?
ВІДПОВІДЬ: Конфедерація Держав Північної Америки, Чорна Орда, Піднебесна народно-демократична імперія, ЕллаПол і графство Брауншвейг.
ПИТАННЯ: Хто, крім вас, міг би очолити українську державу?
ВІДПОВІДЬ: Вітольд Ярополкович Клинкевич. Після мене він – найдостойніший.
Магістр філософії – професор Бураго
Резолюція Ю.Ю. Мережка: негайно ознайомити Його Ясновельможність гетьмана України і В.Клинкевича.
73.
Гайдук з насолодою помився гарячою водою в лікарняному душі, надягнув чисту, голубого кольору піжаму, всунув ноги у новенькі капці. Його завели до порожньої палати, де стояло чотири акуратно застелені ліжка. На стіні висів невеличкий телевізор: на екрані мигтіли веселі танці, звук було вимкнено.
Гайдук розумів, що зміни в його ситуації не випадкові. Сталося щось дуже важливе: або подіяла його погроза розповісти таємниці островів Хіос і Крейдос, або в гру втрутилися інші сили, які зупинили, хоча б тимчасово, завзяття Бєляєвих, Черняєвих і тих, хто стоїть за ними. Що означає привіт від Григорія Невінчаного? Адже після саміту ОГБ він залишився в Греції – до нього приєдналася родина з Києва, й вони поїхали відпочивати на острів Родос. Якби Григорій повернувся, його очікував би негайний арешт. А може, це все – провокація? Яке щастя, що ніхто в ВІРУ, крім Діми Мочалкіна й абсолютно надійних хакерів, не знав про Гіссен. «Абсолютно надійних... ніхто не знав...» – він гірко посміхнувся. Згадав, як близько сам він був від самознищення, за крок до того, щоб розколотися.
У двері палати постукали, що ледь не викликало сміх Гайдука. Увійшло двоє: один, немолодий, зарослий чорною триденною щетиною чоловік у парадному мундирі невідомої організації, стилізованому під уніформу гвардії імператора Наполеона І – з золотими еполетами й рядами золотих ґудзиків на зеленому сурдуті, і другий, молодий хлопчисько в лікарському халаті – він чомусь нагадав Гайдукові того юнака-бортмеханіка з «Ланкастера-27», що вів вогонь по БОПу «Каракорум».
Наполеонівській офіцер тримав в руках темно-червону папку з вензелями ГЕПРУ.
– Громадянин Гайдук Ігор Петрович?
– Це я.
– Генеральний прокуратор Іван Оврамович Крейда наказав провести спеціальне розслідування вашої справи, – читав чиновник, – внаслідок якого з'ясувалося, що у ході проведення слідчих дій мали місце грубі порушення Європейської Хартії прав в'язнів. Іван Оврамович Крейда покарав винних, відсторонив їх від проведення слідства і просить у вас вибачення за завдану кривду. Я представляю контрольно-ревізійне управління ГЕПРУ.
Ревізор підніс вказівний палець правої руки до рота, старанно наслинив палець і перегорнув сторінку. Глянувши понад скельцями окулярів на Гайдука (Гайдуку здавалося, що такі ж самі очі туманилися в прорізі білого балахона генерала Беляева), наполеонівський офіцер продовжував:
– Переглядається корпус звинувачень проти вас. Знято звинувачення у вбивстві Безпалого. Нова формула звинувачень буде надана вам пізніше. На час лікування вам дозволяється півгодинна прогулянка на свіжому повітрі та користування бібліотекою. Вам буде надано право обрати собі адвоката.
– А побачення ?
– Поки не передбачається, – сухо відповів ревізор і склав папку. – У мене все. Лікарю, починайте обстеження.
Він велично розвернувся, явивши в'язню масивний зад і усіяний золотими ґудзиками розріз на сурдуті, і вийшов з палати.
Лікар, попросивши називати його Юрою, всадовив Гайдука за невеличким столиком, що стояв під телевізором, і, приєднавши до тіла пацієнта датчики, увімкнув схожий на лептоп невеличкий прилад УДА – універсальний діагностичний апарат.
– Давайте дивитися, що тут у вас.
Показники Гайдукового стану нагадували супутникову карту зруйнованої бомбардуванням місцевості. На екрані з'являлися малозрозумілі Гайдуку графіки та індикатори, всі вони свідчили про значне відхилення від норми. Під час сканування внутрішніх органів лікар Юра виявив і показав Гайдуку сліди травм і крововиливів. Особливо постраждали нирки і сечовий міхур.
Гайдукові вже набридла мандрівка по власному тілу, але Юра попросив його уважно подивитися на екран, щоб співставити свої відчуття з об'єктивними показниками.
Гайдук побачив на екрані текст:
Будьте обережні. Вони змінили тактику, але мета та ж сама: звинуватити і знищити вас. ВІРУ розгромлена, йдуть масові арешти. Григорій на волі, Божена в Посольстві Конфедерації, чекає на ваше звільнення. Мама ваша хвилюється, вона відмовилась виїжджати. Лікуйтесь, набирайтесь сил, будемо інформувати вас про перебіг подій. УРА.
– Є підозра, що в цьому місці у вас пошкоджений хребет, – голосно сказав Юра.
– Так, я відчуваю болі, – підтвердив Гайдук. – Але тепер вони не такі сильні. Дякую, лікарю.
Юра вимкнув апарат і надиктував на центральний пункт спостереження за хворими схему лікування, що включала в себе репаративні препарати, вітаміни й введення стовбурових клітин в уражені зони, що вимагало щоденних відвідань кабінету лікаря Юри.
74.
15 липня 2077 р.
Таємно
Його Ясновельможності Гетьману України Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну
З великим занепокоєнням хочу проінформувати Вашу Ясновельможність про загострення соціально-політичної і моральної ситуації, що спостерігається останнім часом в Україні. Йдеться, насамперед, про так званий рух «смертохристів», очолюваних о.Калерієм (ієромонах Сигізмунд Сансизбаєв), Печерська Лавра в Києві, ідеолог руху – протоієрей Борисоглеб Чикирисов, права рука Сансизбаєва.
Почавшись як реформістський рух християнської церкви (головний постулат: Христос помер на Голгофі, а не воскрес), перетворився на масову агресивну політичну партію, яка проповідує насильство, нетерпіння, неповагу до законів і ставить за мету здійснити політичний переворот у країні, усунувши Вас, Ваша Ясновельможність, від влади. Підстава: Ваша участь у великодній телевізійної службі й звернення до нації зі словами «Христос Воскрес» – що свідчить нібито про Вашу приналежність до ВОСКРЕСОХРИСТІВ.
Останнім часом СМЕРТОХРИСТИ вчинили низку агресивних актів проти ВОСКРЕСОХРИСТІВ і осквернили ряд храмів (підпали, захоплення, глумління над іконами). Особливо небезпечним і резонансним було захоплення смертохристами православної святині – Печерської Лаври, яке було гостро засуджене патріархами різних країн. У відповідь на такі дії християни ряду конфесій України почали організовувати дружини самозахисту та озброювати їх. За перше півріччя 2077р. кількість збройних сутичок на релігійно-політичному грунті зросла в Україні на 30,5% в порівнянні з попереднім періодом. Кількість вбитих – 87 чол., поранених і травмованих – 315 чол. (список інцидентів додається).
Дії СМЕРТОХРИСТІВ викликають велике невдоволення широких верств населення, сприяють активізації таких радикально-націоналістичних організацій, як ЛУК, УРА та інші. Серед населення поширюються гасла типу
«В нас забрали мову, забрали історію, забрали вольності, тепер забирають віру. Всі на повстання!»
«Захистимо Христа! – наближається Друге Його пришестя!», «Гетьман – смертохрист», «Христос – наш Вождь Небесний», «Смерть Антихристам – Олігархам» і т.п.
Існує небезпека формування широкого фронту збройного опору СМЕРТОХРИСТAM і подальшого сповзання країни до повномасштабної громадянської війни.
Державна Варта оперує даними, які свідчать про фінансову, пропагандистську і збройну підтримку руху СМЕРТОХРИСТІВ з боку Чорної Орди.
Якщо не вжити негайних заходів, релігійна війна у комбінації з соціальними ексцесами (погроми, пограбування багатіїв, знищення олігархів та їхнього майна) призведе до швидкого падіння існуючого в Україні державно-політичного і економічного ладу і тотального знищення політичної еліти.
Пропоную:
Підготувати таємну спецоперацію по знищенню керівництва руху СМЕРТОХРИСТІВ і ліквідації існуючих структур партії «Чотирьох свобод» (операція «Варфоломіївська ніч»);
Проголосити християнський характер Української Держави – законного нащадка Візантійської імперії;
Заборонити в межах держави всі секти, що суперечать догматам християнства; ввести до Конституції постулат про Воскресіння Христа;
Довідково: в Конституції Греції (cm. 3) зазначено, що «панівною релігією є релігія східно-православної церкви Христової. Православна церква Греції, яка визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно пов'язана у своїх догматах з Великою Константинопольською Церквою».
Главу держави проголосити главою християнської церкви України («папа київський»).
Директор Державної Варти України
Ю. Мережко
75.
Від четверга до неділі майбутній «папа київський» – К-Д. Махун так і не зміг прийняти рішення по суті пропозицій Мережка, хоча раніше його реакція бувала дуже швидкою. Але щось зламалося в душі старого полководця після останнього засідання РНБ й арешту Гайдука. І не тому, що він пожалів Гайдука. Гетьман був переконаний, що його улюбленець справді надумав здійснити військовий переворот і взяти владу до своїх рук. «Доповідна записка» Гайдука переконала його в цьому. Останньою краплиною стала авантюрна операція «Ахіллесова п'ята», не санкціонована гетьманом, якою Гайдук наніс смертельний удар у сонячне сплетіння держави, в її найвище керівництво, в його ретельно замасковані від плебсу таємниці, викликавши гнів самого Сірого Князя. Тому гетьман знищив цього зарозумілого небезпечного молодика, якому чужими виявились корпоративні інтереси української еліти. Тут діяв принцип ближнього бою: якщо не ти перший вистрілиш, то поцілять тебе. Гетьман не вагаючись натиснув на спусковий гачок.
Не гризоти сумління мучили гетьмана. Щось інше тривожило його душу. Відчував, що після арешту Гайдука, якого мордували люди Крейди (що було цілком нормальним з погляду законів боротьби за владу), в житті гетьмана виникли порожнеча і непевність – може, після того, як суворо наказав Наталії Гаврилівні не зустрічатися і не розмовляти по телефону з матір'ю Гайдука. Охорона відповідала Марії Юзефівні, що Наталії Гаврилівни немає в Києві. Яким же треба було бути Гайдуку кретином, щоб свідомо поламати собі блискучу кар'єру, яку рокував йому гетьман. «Навіщо йому була моя влада? – з сумом думав гетьман. – Чого йому не вистачало? Невже ця клята руда американка підбурила Гайдука на державну зраду? Чи були інші причини? Можливо, Фрідман у своїй патологічній ненависті до козацької України купив Гайдука, спокусив його, щоб знищити найдорожче – державу, яку так важко вибудовував гетьман?»
Інколи гетьману ставало соромно, що зачитував на засіданні РНБ текст отого патлатого підлабузника Никифора Саливона, порівнюючи себе з Тарасом Бульбою, а Гайдука – з сином Бульби Андрієм. Що спільного між ним, світлосяйним гетьманом України, творцем нової Української держави, шанованої в усьому світі, і цим примітивним селюком Бульбою, мудаком, який власноруч убив рідного сина. Якби в гетьмана був син, хіба б він його вбив? Можливо не треба було влаштовувати цей гоголівський спектакль на засіданні РНБ, а тихо заарештувати Гайдука і закатати його в бетон, щоб ніхто не знав, що з ним сталося? Згадав книгу з бібліотеки Особливого відділу з грифом «Таємно» – «Анатомія страху», автори якої стверджували, що анонімні репресії породжують безпричинний жах і сприяють зміцненню влади.
У неділю, 18 липня, в найспекотніший день року, коли температура повітря сягала 52°С, гетьман вирішив виїхати разом з Наталею Гаврилівною до літньої резиденції «Рогулька» – однієї з двадцяти шести офіційних резиденцій гетьмана. Привабливість держдачі «Рогулька» полягала в тому, що вона була поруч тренувальної бази ВІРУ і ретельно охоронялася по всьому периметру спецназом розвідки, якому гетьман довіряв більше, ніж власній охороні. Наталя Гаврилівна перед обідом була у великій скляній оранжереї, яку прикрашали могутні кокосові пальми. Дружина гетьмана вирощувала улюблені орхідеї, милуючись ніжною гармонією тропічних кольорів. Гетьман сидів зі склянкою віскі у прохолодному кабінеті, звідки через скляну стіну відкривався чарівний вид на сосни і озеро, відгороджене великою підводною сіткою від тої частини, де тренувалися військові розвідники.
Крім донесення Мережка, гетьман взяв з собою кілька довідок про СМЕРТОХРИСТІВ, про яких досі майже нічого не чув, і був дуже здивований логічністю їхнього вчення та силою аргументів. Особливо йому сподобалось повідомлення про мощі Христа, знайдені в київській печері: уявив, яку шалену кількість туристів може притягти ця знахідка і як при цьому зміцниться авторитет України. З другого боку, його занепокоїла перспектива якщо не громадянської війни (тут Мережко перебільшував), то локальних сутичок і терористичних актів, що значно погіршить стабільність в державі. Заманливо було б покінчити зі СМЕРТОХРИСТАМИ упродовж однієї ночі, але гетьман пам'ятав, що за ними стоять дуже потужні сили – перш за все Басманов, з яким не можна було не рахуватися. Але ідея об'єднати світську і духовну владу в одній особі йому дуже припала до душі: уявив, як у Софійському соборі ієрархи надягають на нього золоті ризи, і як піднесено й світло звучить церковний хор... Пошкодував, що так погано знає християнські обряди (слава Богу, що більш-менш вправно навчився хреститись під час телевізійних служб), бо більше його цікавили турбодизельні танкові двигуни і калібри самохідних гармат. А над усе – механізм збереження влади над країною.
Зробивши останній ковток віскі, він солодко закуняв, а коли розплющив очі, здригнувся від несподіванки. Перед столом стояв Клинкевич у білосніжному жупані.
– Ти чого? – спитав наполохано гетьман. – Хіба я тебе викликав?
– Викликали, батьку. Сказали, щоб я ось це приніс. Вітольд Ярополкович поклав перед гетьманом папір.
– Підпишіть, батьку.
Гетьман надів окуляри, взяв папір до рук і повільно, знехотя, почав читати цю муть. Мабуть, знову прохання когось з друзів Клинкевича про виділення наділу землі з кріпаками. Проте в папері йшлося про інше:
«До членів Ареопагу, архонтів, до членів Сейму, Уряду і військово-козацької адміністрації України.
Інформую про свою відставку з усіх посад за станом здоров’я з 18 липня 2077 року.
Рекомендую призначити гетьманом України генерал-полковника Клинкевича Вітольда Ярополковича.
К-Д. Махун
18 липня 2077 р
12.00 за київським часом»
– Що??
Гетьману здалося, що він ревнув голосно, по-гетьманськи грізно, як колись, перекрикуючи гуркіт танкових двигунів, але насправді голос пролунав по-старечому безсило і розгублено.
В кімнаті з'явилося п'ятеро чи шестеро міцних мужиків у сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами – можливо, масками. Вони обступили письмовий стіл. З гетьмана – на відміну від Гайдука – не було чого здирати, крім старої, вицвілої зеленої майки академії бронетанкових військ.
– Підписуйте, батьку, – майже лагідно повторив Клинкевич.
– Ти... ти... байстрюк недороблений!
– Ображаєте, батьку, – лагідно мовив Клинкевич. – Я – ваш син. І ви це знаєте. Підписуйте.
Він подав гетьману золоте пав’яче перо, оздоблене діамантами, – подарунок генерала Мгуанбо, президента Сьєрра-Леоне.
Гетьман гнівно відкинув перо, яке золотою рибкою зблиснуло в повітрі.
– Ти, ти... хто ти такий – мені диктувати? Я – гетьман України! Охорона! Заарештувати цього пиндюка!
– Охорона тут, – пояснив Клинкевич. – І пані Наталя в надійних руках. У вас є вибір. Три варіанти.
Свиняче рило, що стояло позаду гетьмана, накинуло йому на шию шовкову шворку і почало поволі стискати. Старий почав хрипіти, обличчя його посиніло. Клинкевич жестом наказав зупинити процес.
– Варіанти такі, – почав загинати пальці Клинкевич. – Перший. Ви підписуєте. Вам забезпечується спокійна старість. Усі почесті, повне утримання. Зрозуміло? Варіант номер два. Ви помираєте в зашморгу через п'ять хвилин. Вас оголошують самовбивцею, алкоголіком у білій гарячці. Погодьтесь – це ганьба. Смерть верховного головнокомандуючого через повішення. Ваше ім'я зникає зі сторінок історії. І варіант номер три.
Клинкевич відкрив дверцята книжкової шафи, де гетьман зберігав запаси віскі, й витягнув скриньку червоного дерева. Поклав на стіл, відкрив: на темно-синьому бархаті лежав важкий золотий «Кольт – миротворець» (colt peacemaker) 45-го калібру, копія «Кольта» 1872 року, подарована президентом Конфедерації Ендрю Ван Лі. Поряд з «Кольтом» до спеціальної кишеньки було вставлено шість патронів з золотими кулями.
– Цей варіант полягає в тому, що ви пишете прощальну записку, в якій оголошуєте причину самовбивства – смертельну хворобу. Нікого ні в чому не звинувачуєте. Ви йдете з життя як мужній солдат. Ми оголошуємо по вас п'ятиденну жалобу. Державний похорон. Вулицю Васильківську перейменовуємо на вулицю гетьмана Махуна. Академія бронетанкових військ носитиме ваше ім'я. Вибирайте. І пані Наталя лишається жива і здорова. Даю три хвилини.
Шовковий зашморг знову почав стискатися на гетьмановій шиї: слина побилася з кутиків роту, очі налилися кров'ю. Гетьман перетворився на жалюгідного, безпомічного старигана. «Ось так закінчується історія Тараса Бульби. Не він вбиває свого сина, а той його», – подумав він і ледь чутно прошамотів:
– Я... вибрав...
Зашморг більше не стискався. Голос гетьмана звучав тепер твердо, кожне слово дихало ненавистю і переконаністю:
– Слухай мене, байстрюк довбаний. Я підняв тебе з гівна, з грязі... витягнув з каторжної тюрми... Підніс до вершин влади. Але запам'ятай. Ти ніхто й ім'я твоє – ніщо. Ти імпотент. Бо не можеш приймати рішень. Ти не здатний командувати батальйоном, не те що Україною. Можеш прислужувати пахану чи бригадиру, але не керувати. Ти в підметки не годишся Гайдуку, якого так майстерно оббрехав. Я ніколи це не підпишу, – він скинув на підлогу лист про своє зречення й призначення гетьманом Клинкевича. – Дайте мені папір, ручку і вийдіть...
Він узяв до рук золотий «Кольт», відкинув барабан й почав вставляти патрони. Свинячі рила тісно зійшлися навколо гетьмана, щоб, бува, старий не накоїв дурниць – не вистрелив у нового лідера нації, молодого красеня, в якого, наче в рок-зірку Кірка Факера, закохуються сотні жінок. Клинкевич наказав усім вийти, залишившися в кабінеті наодинці з гетьманом.
– Пробачте, батьку, – похмуро сказав він. – Не майте зла на мене. Я ні в чому не завинив перед вами. Просто закінчився ваш час. Це не моє рішення. Так наказав Князь.
– Иди, синку, – не піднімаючи голови, кинув гетьман. – Нехай Христос тебе простить.
В сусідній кімнаті стояв монітор, на якому було видно все, що діється в кабінеті. Свинячі рила на всяк випадок витягли важкі жандармські пістолети «Крук».
Гетьман дописав записку, повернув барабан на місце, звів курок. Приклав ствол «Кольта» спершу до скроні, потім до лоба, до підборіддя, до грудей. Права рука, якою тримав «Миротворця», тремтіла. Нарешті відкрив рота і вставив ствол, який цокотів по зубах.
Клинкевич відчув, що зараз почне блювати, але в цю мить пролунав постріл, оглушливо, наче стався вибух. Клинкевич забіг до кабінету, по дорозі зачепившись за килим, і упав. Коли підвівся, у кімнаті метушилися свинячі рила. Клинкевич підскочив до тіла і побачив, що гетьман ще живий: на місці лівої щоки чорніла страшна дірка, половина щелепи була знищена пострілом, лівий вус звисав віхтиком спаленого волосся над ротовою порожниною. Записка плавала в калюжі крові. Гетьман ворушив залишком щелепи, наче хотів щось сказати, з рота вихлюпувалась кров, він не зводив некліпного погляду з Клинкевича. Той схопив теплу від крові записку й прочитав: «Будьте всі прокляті. Наталю, я тебе люблю. Кузьма».
– Ох ти, суко позорна, ти надурити нас хочеш? Допоможіть йому! – наказав Клинкевич.
Одне зі свинячих рил підняло револьвер з підлоги і поспіхом вклало до гетьманової лівої руки – бо права була паралізована. Міцно затиснувши «Кольт» у руці гетьмана, екзекутор підніс її на рівень лівої скроні й натиснув гачок. Кров і мозок фонтаном бризнули в інше свиняче рило, яке тримало гетьмана з правого боку.
Всі остовпіло стояли навколо столу, на якому лежала двічі прострілена голова гетьмана України, генерала армії К-Д. Махуна. У повітрі стояв кислий запах гару (експертиза згодом встановила, що американські набої були начинені димним порохом XIX століття, такий запах був добре знайомий відвідувачам салунів, де гриміли ковбойські перестрілки).
– Пане гетьмане, скиньте жупан. Він увесь в крові, – звернулося до Клинкевича свиняче рило, що керувало ескадроном смерті.
Клинкевич, у якого почався приступ блювоти, спершу не зрозумів, що це йогр назвали «паном гетьманом»». Хоча за протоколом слід було звернутися «Ваша Ясновельможність».
Цього дня в Україні почався сезон літніх відпусток. Мільйони людей рушили на північ, сподіваючись знайти прохолоду у волинських та чернігівських лісах і озерах.
