Текст книги "Час смертохристів. Міражі 2077"
Автор книги: Юрий Щербак
сообщить о нарушении
Текущая страница: 14 (всего у книги 32 страниц)
45.
ФАЙЛ ГАЙДУКА
2 грудня 2076 р.
Таємно
Спецдонесення військового аташе України в Імперії Двоголового Орла (Росії) полковника А. Семиглазова про події 28-30листопада 2076 р. в Москві.
Не вдаючись до детального аналізу передумов, що призвели до подій 28-30 листопада 2076 р. в Москві, які одержали назву «Кривавий Курбан-Байрам», хочу викласти основні факти. Донесення складено на підставі особистих спостережень, даних телевізійної хроніки, газетних повідомлень і свідчень агентів ВІРУ в міністерстві державної безпеки Росії.
28-30 листопада 2076 р. (1497 рік Хіджри) в Імперії відзначалося традиційне мусульманське свято Ід-аль-Адха (Курбан-Байрам), відоме як «свято жертвоприношення».
Згідно з легендою, архангел Джабраїл з'явився пророку Іб-рахиму уві сні й передав повеління від Аллаха принести в жерту його первістка на ім'я Ізмаїл. Ібрахим, якому було 86 років і для якого первісток-син став щасливим подарунком Бога, засмутився, але прийшов у долину Міна, там, де тепер стоїть Мекка, й приготувався зарізати безневинного малюка; однак Аллах, бачачи, що пророк Ібрахим пройшов випробування, змилостився й замінив пожертву сином на пожертву ягням. Свято «Курбан-Байрам» є святом на честь милосердя Аллаха і широко відзначається в мусульманському світі. Як жертви використовують баранів, кіз, корів або верблюдів. Свято широко відзначається в Москві та інших містах Росії упродовж останніх 70 років. Маршрут, кількість учасників, пункти забою жертв, місця здачі шкір, розташування кухонь для готування м’яса та санітарні процедурщнеобхідні при такого роду заходах, були узгоджені з головним управлінням московської жандармерії, відповідними структурами МГБ Росії.
Одночасно, 29 листопада, у палаці КОНАР (Конгресу народів Росії) на Красній площі (колишній будинок ГУМУ) мав відкритися Форум мусульман Росії.
Усього в заходах, згідно з заявкою організаторів свята, мало взяти участь 550-600 тис. чоловік.
Але насправді за різними оцінками вже в перший день кількість учасників перевершила 1 млн. чоловік, переважно чоловіків у віці від 20 до 50 років. Як тепер стало зрозуміло, операція з перекидання до Москви значних людських контингентів з регіонів Росії, Кавказу, Центральної Азії, Туреччини, Ірану та інших країн фактично почалася за місяць до основних подій. КПП московської поліції були куплені великими хабарами й реальний облік кількості приїжджих до столиці не вівся або був неповним. Учасники подій зосереджувалися в робітничих гуртожитках, школах, порожніх лікарнях, на приватних квартирах, не виходячи на вулиці, щоб не привертати передчасної уваги властей.
Одночасно йшло озброєння бойовиків: так, за неповними даними міністерства миротворчих операцій Росії, у листопаді 2076 р. було понаднормово продано до 200000 автоматів ІЖ-107, до 12000крупнокаліберних кулеметів, 3500 мінометів та 22000 ранцевих переносних штурмових ракет. Начальник тилового забезпечення Мінмироп генерал Р.Абарінов, який несе персональну відповідальність за продаж такої кількості зброї та боєприпасів, за день до Курбан-Байрама втік разом з сім'єю до Таїланда.
Вранці 28 листопада, після ранкового намазу, п'ять колон мусульман чисельністю до 1 мільйона чоловік вирушили по шосе Жукова, Кутузовському, Ленінському, Путінському і Сталінському проспектах. Узгодженим кінцевим маршрутом колон була Волхонка і Пречистенська набережна, а саме Храм Христа Спасителя, в якому вже кілька років поспіль велися як православна, так і мусульманська служби. Були заздалегідь закриті станції метро Кропоткинська та інші по периметру храма та Кремля. Натовп рухався у супроводі потужних вантажівок ТАТАЗ-6500 з платформами, на яких розміщувалися тисячі жертовних баранів. Пасажирський руху Москві був повністю паралізований, зусилля дорожної поліції навести хоч якийсь лад виявилися марними. Занадто пізно спостережні гелікоптери і «черепахи» московського управління МГБ помітили, що частина так званих «жертвосвяткувальників», діючи, як тепер зрозуміло, за чітким планом, пішла не в напрямку храму Христа Спасителя, а сунула по Арбату до Александрівського саду, зосереджувалась в районі Красної площі та палацу КОНАР, займала позиції на кремлівській набережній, охоплюючи в кільце Кремль. Коли начальник московського гарнізону маршал Охлобистов зрозумів це, було пізно: місця розташування 5-ї гвардійської бронетанкової армії МГБ ім. Л.Берії були завчасно блоковані загонами бойовиків. Суттєву допомогу повстанцям надав боярин Басманов, який наказав бригадам опричників зберігати нейтралітет.
Натовп, яким керували невідомі бойовики, які не знали ні географії Москви, ні російської мови, а діяли згідно з інструкціями і картами міста, по ходу руху роззброював сили правопорядку, безжально вбиваючи службовців поліції й жандармерії у випадку щонайменшого опору. До 12.00 28-го листопада надійшли повідомлення про 54 вбитих і 117 поранених співробітників сил правопорядку. О 12.30 почалося масове жертвоприношення тварин: сотні тисяч баранів були зарізані того дня на центральних московських вулицях, парках і площах міста. Красна площа перетворилася на брудний м'ясокомбінат, де різали тисячі тварин, від чого бруківка стала червоною і масною від крові: тут також свіжували туші й складали здерті шкіри.
О14.00 у Москві було вимкнуто освітлення, і в зимових сутінках місто перетворилося на чорний острів страху, розкреслений запаленими вогнищами, біля яких купчилися змерзлі чоловіки-мусульмани в очікуванні шматка гарячого вареного м'яса. Під покровом темряви почали орудувати бригади місцевих кримінальних злочинців, які захоплювали склади спиртних напоїв, грабували й підпалювали магазини з електронікою, зброєю, коштовностями, продуктами харчування.
Трагічний інцидент стався о 16.15, коли група мусульман, що переховувалася на території кондитерської фабрики «Красный Октябрь», вийшла на Барсенєвський провулок і в тому місці, де він перетворювався на Барсенєвську набережну, спробувала перейти Москва-ріку по тонкій кризі й дістатися Пречистенської набережної, щоб бути присутніми на церемонії скидання православних хрестів й встановлення золочених півмісяців на храмі Христа Спасителя. Крига не витримала ваги сотень людей й тріснула, внаслідок чого потонуло близько 80 чоловік.
Вночі спроби маршала Охлобистова зв'язатися з командуванням 3-ї гвардійської армії МГБ ім.Ф.Дзержинського не дали результатів: командуючий армією генерал Мухітдінов заявив, що не воює з мирними громадянами, які мають право на відзначення релігійного свята. Маршал Охлобистов перелетів до Кремля, де запропонував його імператорській величності Генеральному секретареві партії МАРС (марксистська асоціація російських сталіністів) товаришу Кирилу II (Медунову), монарху всеросійському, покинути, поки не пізно, Кремль, але той відмовився, заявивши, що залишатиметься зі своїм народом до кінця. Між маршалом і монархом відбулася гостра розмова (запис розмови в агентурному викладі додається), що супроводжувалася нецензурною лайкою.
Форум мусульманських народів, засідання якого почалися 29листопада 2076 р. о 10.00 в палаці КОНАР на Красній площі при величезному збіговиську світових мас-медіа, проголосив ліквідацію Імперії Двоголового Орла (Росія) як «суб'єкта міжнародного права і геополітичної реальності» в ім'я торжества справедливості пригноблюваних Росією мусульманських, буддійських і християнських народів.
Одночасно натовп демонстрантів з вигуками «Бісміллах, Аллах Акбар» остаточно блокував Кремль з усіх боків. В колонах демонстрантів з'явилися зелені ісламські, червоні турецькі й білі, з чорними зірками, прапори Чорної Орди. Написи на плакатах, зроблені одним шрифтом, закликали: «Геть дискримінацію мусульман!», «Віддайте порожні православні церкви мусульманам», «Не забуваймо 1552 рік», «Росія – тюрма мусульманських народів», «Хай живе великий вождь усіх мусульман світу Кара-хан!», «Геть єврейського царя з московського престолу!», «Знищимо Ізраїль – базу російських олігархів», «Чорна Орда —вірний захисник усіх знедолених мусульман світу» і т.д.
Всі події Курбан-Байраму 2076 р. свідчать про ретельну підготовку диверсійно-пропагандистських структур Чорної Орди і, не виключено, Піднебесної народно-демократичної імперії (Китаю) до ліквідації Росії. Роль західного світу в «листопадовій революції» 2076 р. підлягає додатковому вивченню.
Завершальні акорди цієї всесвітньої драми, яку з жахом спостерігали мільйони росіян, зраджених і кинутих своїм керівництвом (маршал Охлобистов застрелився о 12.25 в Кремлівському кабінеті), почалися об 11.00, коли натовп добре озброєних бойовиків розпочав штурм Кремля: з боку Красної площі було заатаковано Спаську та Нікольську башти – протитанковими ракетами підірвано міцні дубові ворота, вкриті сталевими пластинами, і сталеві захисні грати; з західного боку спеціальний танк-таран пробив ворота і барикаду Троїцької башти, куди негайно увірвалися атакуючі маси людей. Одночасно в суцільній кремлівській стіні, що виходить зі сходу на кремлівську набережну, зарядом великої вибухової сили було підірвано Тайницьку башту: нападники через пролом вдерлися на територію фортеці й захопили Великий кремлівський (імператорський) палац – головну резиденцію Кирила II (Медунова). 92-літній монарх, народжений ще в XX столітті в Німеччині, який страждає на паркінсонізм, перебував у Грановитій палаті; разом з троном він був обережно на руках винесений на Головну соборну площу, посаджений до імператорського гелікоптера й вивезений у невідомому напрямку. Одночасно імператорський штандарт був спущений.
О14.00 29-го листопада на всіх екранах телебачення з'явився досі маловідомий заступник вождя Кара-хана так званий «беклербек», на ім'я Мохамад-бек, який проголосив падіння російської імперії і заявив, що новий лад, освячений чорною зіркою Орди, відновлює перервану історичну традицію входження Росії до тюркської сім'ї народів. Він запевнив слов'янське населення Росії у забезпеченні демократичних свобод і релігійних прав. Одночасно Мохамад-бек проголосив введення на всій території Росії законів шаріату і порадив жінкам, для уникнення гвалтів, запнути обличчя шляхом носіння хіджабу – мусульманського одягу та обов'язкових білих чи чорних хусток. Також Мохамад-бек запропонував москвичам покинути місто і тимчасово переселитися до сільської місцевості у зв'язку з неможливістю влади забезпечити безперебійне постачання води, електрики, газу і харчових продуктів у місто, яке має носити назву Армагеддон, оскільки було прокляте Аллахом ще у 915 році Хіджри.
Ця заява нового намісника Москви викликала паніку серед місцевого населення: натовпи біженців на старих автомобілях (нові були конфісковані новою владою), возах і саморобних візках, наладованих домашнім скарбом, почав залишати Москву під суворим наглядом мусульманських десятників і сотників.
1-го грудня 2076 p., коли Москва була вже напівпорожня й насильство, грабіж і беззаконня панували на її вулицях і в будинках, до Кремля, де розмістилася тимчасова комендатура мусульманської Співдружності Націй (МУСНА), були запрошені представники іноземних посольств і місій, яким було запропоновано або звільнити територію СДОР, або переїхати до Суздаля, якому нова влада надала статус автономної російської провінції (улусу).
Виконуючи вказівку центру, 5-го грудня 2076 р. повертаюся до Києва.
46.
Вже йшла друга година ночі, а Гайдук все ще сидів з гетьманом у кімнаті відпочинку по сусідству з кабінетом Махуна в гетьманському палаці. Це було розкішне приміщення з високими – до стелі – панелями з червоного дерева, поділене на ряд функціональних зон: бібліотеку з секретером для вдумливої інтелектуальної роботи незмінного лідера нації, затишну спальню, кухню з їдальнею, де стояв обідній круглий стіл, за яким сиділи Гайдук і гетьман. Стіл прикрашали три пляшки віскі "Black Label" (півтори вже було випито), срібне відерце для льоду, дві кришталеві вазочки – одна для чорної ікри (подарунок делегації Чорної Орди), друга – для червоної (подарунок короля Норвегії), селянське масло з села Лісоводи на Хмельниччині, де народився К-Д. Махун, і найкращий в Україні пшеничний коровай, привезений з ЗЕКу-116. Всі харчові продукти пройшли спеціальну експертизу в лабораторії при Особливому відділі гетьмана на наявність діоксину, радіоактивних речовин та інших отрут. Переважна більшість молочних і м'ясних продуктів для гетьманського столу вироблялися в спеціальному агрогосподарстві «Сонячний шлях» (у прадавні світлі комуністичні часи це був радгосп «Ленінський шлях», що обслуговував вищих номенклатурних достойників УРСР). Гетьманською логістикою опікувалась спеціальна ордена Козацької слави бригада «Гречкосії»: серп з колосками на емблемі бригади.
– Ти думаєш, мені ця... ця шизда рвана... дуже потрібна? – продовжував свій двогодинний гіркий монолог Гетьман. – Але вона єдина, кого ще читають у цій країні. Нікого більше! Наливай!
Гайдук чув, що гетьман хоч кого переп'є, але вперше брав участь в цьому дійстві. Свою склянку з товстим дном все більше навантажував кубиками льоду, по яких стікала темнокоричнева рідина, стаючи одразу жовтою. Гетьман лід не любив. Кілька років тому в клініці університету Джона Гопкінса в Балтиморі гетьману зробили трансплантацію новенької, молодої печінки – про це знав тільки Гайдук, який домовився про операцію й не відходив від хворого, разом з Наталею Гаврилівною та ще кількома наближеними людьми. Вдалося уникнути розголосу, бо увагу преси спрямували на Багамські острови, де буцімто відпочивав гетьман: його роль успішно зіграв двійник – заслужений артист України, актор Білоцерківського музично-драматичного театру Матвій Гришко, теж не останній п'яниця, бабій, понтер і хвалько. Після Багамів він отримав звання народного артиста. Правда, папарацці ближче, ніж на 200 – 300 метрів не допускалися до вілли, на якій жив двійник гетьмана.
– Ось чому мені це болить, – жалівся гетьман. – Ця сука Індіра! Якби не я – бачила б вона ареопаг... Це ж я її витяг нагору. Ти бачив щось подібне? Влаштувати такий спектакль! Обісрати мене на всю Україну...
– Телебачення встигли вимкнути, – нагадав Гайдук.
– А ти звідки знаєш? Тебе ж там не було. Ти де був? – підозріливо спитав гетьман. – Думаєш, я не знаю?
– Я був з Фрідманом. Я не міг дивитися на цю стару...
– Шизду, – підказав гетьман. – Але щоб ти знав, вона колись була нічого! – засміявся лідер нації. – Ну, будьмо!
Клацнулися стаканами. «Невже забув про Фрідмана?» – подумав Гайдук з надією.
– І що ж у тебе спільного з цим пархаїдалом? Фрідманом? Ти що, Ігоре, не знаєш, що він плете проти мене змову?
– Яв змови не граю, – твердо сказав Гайдук. – І вас не зраджу.
– Ігоре, синку... Я знаю, що ти людина честі. – Розчулений п'яний гетьман поліз цілуватися до Ігоря, подряпавши йому щоку щетиною вусів. Відсунувшись, гетьман без зайвих тостів і цокання швидко і жадібно вихилив віскі, ложкою черпнув чорну ікру, з'їв. Довго мовчав, наче боячись порушити небезпечну тему. Нарешті почав:
– Я прочитав. Дуже уважно. Тричі.
Він глянув на Гайдука абсолютно тверезими очима.
– Чого ти хочеш?
– Я? – розгубився Гайдук. – Хіба не зрозуміло? Я все написав. Все залежить від вас.
– Ну ти, Ігоре, і дурний, – гірко похитав головою гетьман. – «Все залежить від вас». Дурний? Наївний? Чи дуже хитрий?
Він зробив паузу, рукою відламав шматок зеківського короваю, поклав до рота. Чутно було його тяжке сопіння.
– Я тебе зробив... Незважаючи на всі телеги, що на тебе писав Мережко. Стережись його. Він твій смертельний ворог... Але я плював на нього. Я хотів призначити тебе...
– Ким? – спитав Гайдук.
– Своїм наступником.
– Невже ви думаете...
– Мовчи, – наказав гетьман. – Ти мені як син рідний. Ти єдиний, кому я довіряю. Ти гідний стати гетьманом України. Але не станеш.
Він зупинився, чекаючи Ігорового запитання «Чому?». Але той промовчав. Тому гетьман продовжив:
– Тому, що ти – жид.
– А, може, я – китаєць? – насмішкувато мовив Гайдук.
Гетьман гнівно стукнув кулаком по столу, від чого дзенькнули вазочки з ікрою та зашурхотіли кубики льоду у відерці.
– Помовч! Не блазнюй. Ти жид не з походження, а по духу. У тебе інша група крові, ніж у нас. І тебе ніколи не пустять до влади, запам'ятай це. Використають, але не пустять. Ти знаєш, що таке патронажнаслужба?
– Підносити патрони, – ледве стримуючи лють, сказав Гайдук.
– Приблизно так. Це служба обслуговування. Різні експерти, вчені, радники, зрадники. Мудрагелі, одним словом. Влада – не твоя стихія. Бо ти не розумієш головного: від тих, хто при владі, не залежить нічого. Це як театр маріонеток. Глядачі бачать ляльки, та не бачать ніколи ляльковода. Ти жид, тому що дуже розумний. Багато цифр пам'ятаєш. І теорії різні знаєш. За це я тебе люблю.
Він важко підвівся і подався до бібліотечної секції, витягнувши з шухляди секретера папір. Повернувшись, поклав папір на стіл. Це була доповідна Гайдука, помережана різними позначками, знаками оклику і запитання. Легко впізнавався неповторний почерк гетьмана.
– Ти думаєш, я дурний солдафон? І не знаю того, про що ти пишеш? І не розумію ситуації? А ти прийшов і за два місяці все зрозумів. І відкрив правду старому мудаку? Наливай.
– Може, досить?
– Наливай, – жорстко наказав гетьман. – Я свою норму знаю.
Піт рясно котився по його обличчю, й він витирав чоло накрохмаленою серветкою.
Гайдук думав лише про одне: чи вдасться йому живим дістатись до свого кабінету й упасти на кушетку, прийнявши ударну дозу Advil'y з аспірином. Розумів, що в порівнянні з гетьманом він – жалюгідний інтелігент, нездатний до серйозної чоловічоїрозмови. Молив Бога, щоб ця пиятика скінчилась. Він проклинав себе за те, що написав цю ідіотську доповідну записку, яка не потрібна ні цьому лицедію, ні тим, хто править Україною. Вони скоріше загинуть, ніж зміняться. Загинуть разом з Україною.
– Я люблю Україну не менше, ніж ти. А може, більше, бо ти нічого не знаєш про цю кляту країну. Це тобі не Вашінгтон, – почув Гайдук гетьмана, який, щойно розпочавши третю пляшку, говорив тихо, розважливо розставляючи слова, які піднімалися з глибин підсвідомості розірвано і алогічно, а, може, і щиро – як на людину, яка звикла хитрувати й дурити. Фільтри свідомості і нової печінки перетворювали цей потік на впорядкований монолог.
Гетьман перейшов на шепіт:
– Ти чув, хто такий Сірий Князь?
Гайдук знизав плечима.
– Ти поганий розвідник. І твоя ВІРУ срана розвідка, якщо ви не знаєте, хто такий Сірий Князь. І всі твої так звані файли гівна варті. Хто, на твою думку, керує Україною?
– Ареопаг, – не думаючи, відповів Гайдук. – Архонти. Олігархи.
– Гівно твій ареопаг, твої архонти та олігархи. Гетьман теж гівно. Ми лишень шістки, ляльки з театру маріонеток. Вся Україна поділена на три бригади – центральну, східну і західну. На чолі цих бригад стоїть Сірий Князь. Це глибоко законспірована структура, яка склалася ще в сорокові роки минулого століття. Першим Князем був Сталін, пахан в законі, який віддав Радянський Союз у владу інтернаціональних бригад: червоних – партії, чорних – Чека, сірих – кримінальним авторитетам. Всюди – в державних установах, на підприємствах, в армії, дипломатії, в силових структурах і наукових інститутах – були призначені, крім офіційних керівників, представники бригад, без відома і згоди яких не можна було вирішити жодного питання. Коли Радянський Союз розвалився, разом з ним загинули червоні бригади, частково – чорні. Але система залишилася. Владу повністю перебрали сірі, кримінальні бригади. Після Сталіна князі, за окремими винятками, вже не обіймали перших посад – президентів, монархів, емірів. Вони спустилися в темряву, пішли у підвали, підпілля. Але влада їхня від цього не зменшилася. Навпаки, стало легше керувати країною, не беручи на себе публічних зобов'язань, не відповідаючи ні перед ким за злочини та помилкові рішення. Але вони жорстко контролювали і контролюють життя країни – всі стратегічні й кадрові рішення. Такі мудаки, як я, їм потрібні як декорація. Представники сірої бригади – всюди. І в твоїй дорогій ВІРУ, і в ДерВарі, і в адміністрації гетьмана, і в службах кожного члена Ареопагу. А над усіма ними – Сірий Князь. І що він скаже, те зроблю я – гетьман України. Інакше, – він різко черкнув долонею по горлу.
Гайдук, вражений, слухав гетьмана, наче той оповідав сюжет страшного голлівудського трілера для осіб, старших 25-ти років, одночасно розуміючи, що старий генерал мовить правду.
– Ти думаєш, просто так загинув президент Федеріко-Гарсія Костюк? – спитав гетьман, ковтаючи останню порцію віскі. – Гадаєш, його Фрідман убив? Помиляєшся. Це люди Сірого Князя шарахнули по його гелікоптеру ракетою «Грім небесний», коли він летів над волинськими лісами. Похорон був урочистий... Тому візьми цю доповідну і не показуй нікому, якщо жити хочеш, – він повернув Гайдукові документ зі своїми зауваженнями. —Але дещо в моїх силах. Я домовився з твоїм другом Ендрю Ван Лі, що через кілька днів ти поїдеш до Греції моїм спецпредставником на саміт Організації Глобальної безпеки. Треба з ними негайно домовлятися про спільні дії. Сірий Князь не проти.
– Хто він? – не витримав Гайдук.
– Еге, – зайшовся п'яним сміхом гетьман, – багато знатимеш – помреш рано.
Потім постукав пальцем по столу і ледве чутно сказав:
– Там його представник.
Просто під кабінетом гетьмана містилися приміщення правої руки лідера нації, генерального писаря Української козацько-військової федеративної Держави генерал-поручника Вітольда Клинкевича.
... Невтомний генписар в цю хвилину не спав: не вмикаючи освітлення, тихо сидів у спеціальній кімнаті, напакованій електронною апаратурою, і уважно прислухався до п'яної маячні свого керівника, гетьмана України. Особливо обурила Клинкевича згадка про Сірого Князя та сірі бригади. За розголошення таких таємниць чужій людині, не вхожій до Inner Circle, внутрішнього кола, належала смертна кара.
На жаль, молодий генерал-поручник, надія гетьмана і України, хоч як нервово обсмикував правий кінчик свого козацького вуса, так і не зміг почути останні слова гетьмана після незрозумілого стуку – мабуть, стаканом по поверхні столу. Гуркіт стільців, відсунутих від столу, короткі п'яні голоси гетьмана і Гайдука, що віддалялися від мікрофона, закладеного в столі, засвідчили кінець пиятики, яка мала всі ознаки антидержавної змови.
Ледве доплуганившись до свого кабінету, хапаючись за стіни руками і дивом не зблювавши на робочій стіл, Гайдук все ж спромігся подзвонити черговому комендатури і спитати, хто зі співробітників перебуває на робочому місці.
Почув чітку відповідь: його високоповноважність генерал-поручник Вітольд Клинкевич.
