Текст книги "Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 50 страниц)

8

Річард розв'язав ремені на своєму спальному мішку і розгорнув його у вузькому просторі між двома іншими.

– Ніккі, там, де були вбиті наші люди, ти сказала, що це було криваве безумство. – Він притулився до скелі, яка утворила стіну їх притулку. – Що ти мала на увазі?

Ніккі піднялася і сіла на своєму місці…. праворуч від нього.

– Ми бачили бійню. Хіба це не очевидно?

Він припустив, що у неї була причина так говорити. Йому ніколи не доводилося бачити нічого, що могло б викликати подібне шматування людей. Тим не менш, він чудово розумів, що Ніккі знає про це трохи більше.

Кара влаштувалася зліва від нього.

– Кажу ж тобі, – сказала вона Ніккі, – я думаю, що він не знає.

Річард примружився, переводячи пильний погляд з Морд-Сіт на чаклунку. – Не знає що?

Ніккі запустила пальці у вологе волосся, відкидаючи їх назад. Вона виглядала злегка здивованою. – Ти ж казав, що отримав лист, який я тобі посилала.

– Отримав. – Він подумки повернувся назад. Незважаючи на втому і хвилювання, він намагався згадати те, що було в листі Ніккі – дещо про Джегана, про те, що він створює зброю з людей. Твій лист дуже допоміг нам у нашому тодішньому становищі. Я оцінив твоє попередження про спроби Джегана створювати з обдарованих людей зброю; Ніколас Ковзаючий був дуже неприємним прикладом його дослідів.

– Ніколас, – закриваючи плечі ковдрою, Ніккі немов виплюнула ім'я. – Він всього лише блоха на вовчому хвості.

Якщо Ніколас був лише блохою, Річард дуже сподівався ніколи не зіткнутися з вовком. Ніколас Ковзаючий був чарівником, якого Сестри Тьми наділили нелюдськими здібностями. Вважалося, що мистецтво такого перетворення, якщо і було можливо в давнину, тепер було втрачене, оскільки вимагало спільного застосування як Магії Приросту, так і Магії Збитку. Чарівники такої сили, що володіють обома сторонами магії, народжувалися дуже рідко. До появи на світ Річарда, магів з таким даром не народжувалося більше трьох тисяч років.

Але серед магів були й такі, хто, не володіючи від народження Магією Збитку, все ж змогли навчитися користуватися нею. Одним з них був Даркен Рал. Ходили чутки, що він продавав чисті дитячі душі Володареві підземного світу в обмін на можливість використовувати Магію Збитку.

Річард припускав, що в обмін на клятви, принесені власникові, Сестри Тьми отримували знання Магії Збитку, яке вони могли передати своїм таємним учням.

Після падіння Палацу Пророків Джеган захопив у полон багатьох з Сестер Світла, та і Сестер Тьми теж, але їх ставало все менше. З того, що Річард знав, дар соноходця дозволяв йому входити в розум людини і таким чином управляти нею. У таких людей не залишалося жодної думки, жодної дії, яка б не була під його контролем. Цей контроль був настільки повним, що жодна найпотаємніша думка не могла бути прихована від спостереження соноходця. Але найгірше було те, що жертва ніколи не знала, в який момент Джеган знаходиться в її розумі, досліджуючи його.

Ніккі розповідала, що часте відвідування соноходця деяких Сестер звело з розуму. Річард також знав, що через цей зв'язок Джеган міг заподіювати жахливу біль і навіть вбивати. Таким способом соноходець міг змусити Сестер робити все, що він забажає.

За допомогою стародавньої магії, створеної одним із предків Річарда, ті, хто присягнув у відданості лорду Ралу, були захищені від соноходців у давнину. Разом з іншими частинами свого дару Річард успадкував і ці узи, і вони досі охороняли відданих йому людей від вторгнення у їх свідомість знову народженого соноходця, заважаючи йому захопити їх уми і поневолити їх. Посвячення лорду Ралу, яке здавалося на перший погляд лише дивною формальністю, насправді було магічним ритуалом, який пов'язував лорда Рала і його підданих узами, що захищали їх від соноходців.

І Енн, аббатиса Сестер Світла, і Верна, яку Енн назвала своєю спадкоємицею, пробиралися в табір Імперського Ордена і намагалися врятувати Сестер. Полонянкам пропонували захист – усе, що вони повинні були зробити, це принести в своїх серцях клятву вірності Річарду. Але вони були настільки залякані Джеганем, що відмовлялися від шансу отримати свободу. Не кожна могла спробувати вирватися з полону; адже свобода вимагала не тільки зусиль, це був і ризик. Деякі навіть обманювали себе, воліючи сприймати свої ланцюги як захист.

Ніккі, як і багато Сестер Світла і Тьмии, була в рабстві у Братства Ордена і Джегана. Але тепер все було інакше, замість цього тепер вона розділяла любов Річарда до життя. Її відданість йому і тому, у що він вірив, звільнила її з лещат соноходця, але головне – звільнила її від хомута того рабства, яке вона носила все своє життя. Її життя належало тепер тільки їй одній. Річард вважав, що цей факт надав щось нове її шляхетній поставі і рішучим манерам.

– Ми не дочитали лист. – повідомив Річард. – На нас напали солдати, послані Ніколасом, щоб захопити нас. Я вже говорив тобі раніше – це було коли загинув Сабар. Під час бою лист впав у вогонь і згорів.

Ніккі згорбилась.

– О добрі духи, – пробурмотіла вона. – Я думала, ти знаєш.

Річард втомився, його терпіння кінчалося.

– Знаю – що?

Ніккі впустила руки. Дивлячись на нього в напівтемряві, вона втомлено зітхнула.

– Джеган використовує захоплених Сестер Темряви, щоб створювати зброю з людей, як це було в ту велику війну. Багатьма способами, адже він дуже розумний. Він використовує всі можливості, щоб вчитися. Він збирає книги скрізь, де проходять його війська. Я бачила деякі з них. Серед інших, у нього є древні магічні книги часів великої війни. – Ніккі зітхнула. – Його проблема в тому, що хоча він і володіє здібностями соноходця і дуже розумний, він не має дару. Його розуміння, що таке Хань, і як його потрібно використовувати – в кращому випадку теоретичне. Для необдарованих досить важко осягнути такі речі. Наприклад у тебе є дар, але насправді ти не знаєш, не можеш зрозуміти, як він працює. Джеган теж не знає, як працює магія, тому він вимагає, щоб магічні створіння були зроблені просто тому, що він так побажав, тому, що він великий імператор, і бажає, щоб його бачення були втілені в життя.

Річард провів пальцем по брові, розмазуючи бруд.

– Не треба недооцінювати його. Можливо, він знає про те, що робить набагато більше, ніж ти уявляєш.

– Що ти маєш на увазі?

– Можливо, я мало знаю про магію, але одна річ мені відома – за допомогою магії можна створювати щось унікальне. Припускаю, що через відсутність магічного досвіду можна створити те, що вважалося неможливим, або раніше не існувало.

Ніккі здивовано витріщила очі. – Річард, не знаю, де ти міг почути про це, але таке неможливо.

– Я знаю це, і знаю напевне. Келен теж вважає, що в цьому я як дитина. Вона виросла серед чарівників, і багато знає про магію. Вона теж наполягала, що я неправий. Але це не так. Я робив таке раніше. Використовуючи дар таким чином, я проходив через небезпечні і непрохідні магічні пастки.

Ніккі вивчаюче дивилася на нього. Він раптово зрозумів чому. Зовсім не через те, що він сказав про магію. Він знову говорив про Келен. Жінку, якої не існувало, жінку, про яку він марив. Вираз обличчя Кари видавав її мовчазне занепокоєння.

– Так чи інакше, – вимовив Річард, повертаючись до теми розмови. – Те, що Джеган не має дару, не означає, що він не може нічого придумати. Чогось на зразок Ніколаса, подібного кошмару. Таке нестандартне мислення здатне породити самі смертельні речі, для яких не може бути звичайного пояснення. Я підозрюю, що стародавні чарівники створювали зброю з людей саме таким способом.

Ніккі була у нестямі від таких дитячих міркувань.

– Річард, магія так не працює. Ти не можеш вигадати щось, що хотів би мати, і тут же отримати це. Магія підкоряється тим же законам природи, як і все інше в цьому світі. Примха не може надати форму шматку дерева; ти сам повинен вкласти в нього те, що бажаєш. Якщо тобі потрібен будинок, недостатньо побажати, щоб цеглини і дошки прийняли форму житла; ти повинен використовувати свою уяву, щоб складати їх докупи.

Річард схилився до чаклунки. – Так, але людська уява робить конкретні дії не тільки можливими, але й ефективними. Більшість будівельників міркує в термінах палаців або сараїв; вони роблять щось так, як прийнято, саме тому, що так робили завжди. Більшу частину часу вони не хочуть думати, тому вони ніколи не досягнуть нічого більшого. Вони обмежуються повторенням того, що вже зроблено, виправдовуючись тим, що це єдино правильний спосіб тому, що так робилося завжди. Ось так і велика частина магів – повторюють те, що було зроблено раніше, вважаючи, що іншого шляху не може бути, просто тому, що все і завжди робили саме так.

– Перш ніж буде побудований чудовий палац, хтось повинен виявитися настільки сміливим, щоб уявити собі його у всій красі. Палац не виникне сам собою, поки люди будуть намагатися побудувати сарай. Тільки свідомий акт творення може перетворити його в дійсність.

– Уявне існування палацу не може порушити жодного з законів природи. Навпаки, людина, уявивши цей величний палац, повинна добре знати все про речі, які він буде використовувати в будівництві. Якщо ж знань недостатньо, палац звалиться. Він повинен знати про матеріали більше, ніж той, хто будує палац по кресленнях. Це не питання бажання, що порушує закони природи, а питання нестандартного мислення, заснованого саме на цих самих законах. – Річард замислився. – Я виріс у лісах навколо Хартленда і ніколи не бачив палаців. – Річард розвів руками, ніби бажаючи показати їй все, що він побачив після від'їзду з рідних місць. – Поки я не побачив Палац Пророків у Тамаранзі, Замок Чарівників і Палац Сповідниць в Ейдіндрілі або Народний Палац в Д'харі, я навіть уявити не міг, що такі місця можуть існувати наяву. У той час це було вище можливостей моєї уяви. І все ж, навіть притому, що я ніколи не міг уявити собі, що можливо побудувати все це, інші люди придумали і побудували їх. Я думаю, що одна з важливих функцій великих творінь – те, що вони надихають людей.

Ніккі, здавалося, була не тільки захоплена його поясненнями, але з серйозним інтересом сприймала його слова. – Ти хочеш сказати, що художня форма може вплинути на магію? – Річард посміхнувся.

– Ніккі, ти не могла зрозуміти важливість життя, поки я не створив статую в Алтур-Ранзі. Тільки коли ти побачила її матеріальну форму, ти змогла, нарешті, з'єднати воєдино весь свій життєвий досвід, і, нарешті, усвідомити її значення. Твір мистецтва зворушив твою душу. Ось що я мав на увазі, кажучи про важливу функцію великих творінь – те, що вони надихають людей. А коли люди побачили красу життя, благородство людини, вони почали діяти, щоб стати вільними – зробили те, що зовсім недавно вважали неможливим. Оскільки народ Алтур-Ранга бачив в статуї те, що може і повинно бути, вони зважилися протистояти тиранії, яка руйнувала їх життя. Цього неможливо було б досягнути, копіюючи інші статуї або дотримуючись прийнятого в Старому Світі правила, що людину потрібно показувати слабкою і потворною. Те, що зобразив я, було продиктовано моїм баченням краси і шляхетності. Я не порушував природу мармуру, з якого створив статую, швидше я використовував саму природу каменю, щоб чогось досягти. Я вивчив властивості каменю, вивчив способи роботи з ним, прагнув зрозуміти, що я можу зробити з ним, щоб досягти своєї мети. Я домігся, щоб Віктор забезпечив мене найкращими інструментами, які дозволили мені зробити роботу так, як це повинно було бути зроблено. Таким чином, я втілив у дійсність те, що я хотів створити, то чого ніколи не було раніше. Я думаю, що магія теж може працювати таким чином. Вважаю, з таких оригінальних ідей і почалося колись створення зброї з людей. І коли, нарешті, вона була створена, така зброя була в значній мірі зобов'язана своєю ефективністю саме оригінальності ідеї, того, що раніше ніхто не уявляв собі цього, чи вважав це неможливим. У багатьох випадках супротивники в тій війні повинні були створювати за допомогою магії все нові і нові речі, здатні протистояти іншій новій зброї. Щоб врятуватися, вони змушені були створювати протидіюче чарівництво, а їх вороги негайно починали працювати над створенням нового кошмару. Якщо магічна творчість неможлива, тоді яким чином чарівники давнини створювали таких людей-перевертнів? Ти не можеш стверджувати, що вони отримали ці знання з книг, або з досвіду попередніх поколінь; хтось повинен був першим висунути таку ідею і втілити її в життя. Я вважаю, що Джеган знову проробляє такі речі. Він вивчив частину того, що відбувалося під час великої війни, дізнався про те, яку зброю було тоді створено. Він цілком міг наказати відтворити таких людей, як це було з Ніколасом, але, думаю, частіше він придумує те, чого ніколи ще не було, то, що виходить за межі нормального уяви, а вже ті, хто знає, як користуватися магією, виконують його накази. Основним у такій роботі є саме ідея, яка і робить використання магічної сили настільки ефективною, так само, як теслярів і каменярів, які будували сарай, можна використовувати на будівництві палацу. Зовсім не наявність певних навичок потрібна для будівництва палацу, а загальна ідея, яка направить зусилля певних майстрів в потрібному напрямку.

Ніккі зосереджено кивнула, ніби зважуючи його слова. – Мабуть, твоя теорія не така дика, як може здатися на перший погляд. Просто я ніколи не стикалася з подібними міркуваннями. Я повинна обміркувати таку можливість. Можливо, ти – перший, хто, на ділі зможе уявити собі образ думок Джегана, та й стародавніх чарівників теж. Це пояснює безліч речей, які не давали мені спокою всі ці роки.

У словах Ніккі звучала повага до ідеї, хоч і незвичної, але яку вона повністю зрозуміла. З тих, хто досі говорив з Річардом про магію, ніхто ще не сприймав його ідеї з таким інтересом. Він відчував, що вперше хтось дійсно зрозумів те, про що він говорить – Гаразд, – сказав він. – Я повинен розібратися з створіннями Джегана. Як я сказав, Ніколас був великою неприємністю.

У тьмяному світлі Ніккі мить вивчала його обличчя.

– Річард, судячи з того, що я змогла дізнатися, – вимовила вона м'яким голосом, – Ніколас не був справжньою метою Джегана. Це була всього лише тренування.

– Тренування! – Річард відкинув голову назад так, що вдарився об стіну. – Не знаю, Ніккі. Я не так в цьому впевнений. Ніколас Ковзаючий був грізним і примхливим створінням. Ти не знаєш, скільки неприємностей він нам доставив.

– Ти його переміг. – Знизав плечима Ніккі.

Річард мигнув в здивуванні. – Ти хочеш представити його всього лише як камінь на дорозі. Це не так. Кажу тобі, він був страшною істотою, яка майже схопила нас.

Ніккі повільно похитала головою. – А я кажу тобі, що таке гидке створіння, яким був Ніколас, – не той результат, якого домагається Джеган. Колись ти радив мені не поступатися соноходцю – то не поступайся і ти зараз. Я ніколи не вважала Ніколаса супротивником, гідним тебе. Те, що ти говорив про роль уяви в створенні нових речей, має сенс, особливо в цьому випадку. Це навіть може пояснити дещо. Їх тієї дещиці, чого мене навчили, я припускаю, що спочатку Ніколас був потрібен тільки щоб розвинути навички Сестер, яким Джеган доручив створення зброї. Ніколас не був метою Джегана, той був просто піддослідний на шляху до іншої мети.

Оскільки число Сестер скорочується, така практика для нього стала невідкладною. Але очевидно, у нього все ще досить багато Сестер, щоб працювати над створенням зброї.

Річард відчував, що його руки покриваються гусячою шкірою. Він починав в повній мірі усвідомлювати те, що розповідала Ніккі.

– Ти хочеш сказати, що створення Ніколаса було для Джегана тільки способом навчання майстрів, які будують будинок, перш ніж братися за щось більш складне, наприклад, палац?

Ніккі глянула на нього і посміхнулася. – Ось саме.

– Але він виділив Ніколасу війська, щоб управляти захопленою землею і щоб захопити нас.

– Це просто питання зручності. Джеган ще до перероблення Ніколаса в потвору вселив йому потребу полювати на вас, тільки як випробування для своїх подальших цілей. Він дійсно не чекав, що у Ковзаючого з'являться власні амбіції. Імператор може ненавидіти тебе за те, що ти заважаєш йому завоювати Новий Світ, він може вважати тебе негідним супротивником, він може вважати тебе аморальним язичником, гідним лише смерті, але він досить розумний, щоб поважати твої здібності. Це схоже на те, коли ти послав захопленого солдата, щоб він убив Джегана. Ти дійсно не очікував, що самотній солдат зможе вбити імператора, якого ретельно охороняють, але в той момент інших ідей у тебе не було, а у того солдата був хоч і маленький, але шанс. Крім того, він не представляв для тебе ніякої цінності, і його загибель була сприйнята тобою як заслужене для нього покарання. Те ж саме і з Ніколасом. Він був магічним створінням, практикою на шляху до чогось більшого. У плані Джегана Ніколас не грав основної ролі, тому його смерть не завдала великої шкоди. Якби Ніколас домігся успіху – Джеган би переміг, а, убивши Ніколаса, ти навіть зробив йому послугу, оскільки Ніколас уже починав вести себе як супротивник Джегана.

Річард скуйовдив рукою волосся. Він був приголомшений сенсом того, що дізнався. Він критикував Ніккі за те, що вона не бачить всієї картини того, що відбувається, і ось він винен в тому ж самому.

– Ну, добре, – запитав він. – Тоді як ти думаєш, що Джеган міг би уявити гіршого, ніж Ніколас Ковзаючий?

Крики цикад в цей момент здавалися гнітючими, агресивними, немов вони були сповнені ворожими намірами.

– Гадаю, він просунувся вперед, і вже створив це. – Сказала Ніккі з тихою безнадією. Вона накинула на себе ковдру і тримала її рукою, закриваючи горло. – Я думаю, що наші люди в лісі зустрілися саме з цим.

У наступаючій темряві Річард спостерігав за виразом її лиця. – Що ти знаєш про це створіння Джегана?

– Небагато, – визнала Ніккі. – Одна з моїх колишніх Сестер шепнула мені кілька слів, ідучи в подорож.

– Подорож?

– У світ мертвих.

Тон її голосу, погляд, який дивився в сторону, не давали Річарду запитати, що змусило жінку пуститися в таку подорож. – Так що вона тобі сказала?

Ніккі втомлено зітхнула. – Джеган робить зброю з полонених добровольців. Молоді чарівники думають, що жертвують собою для загального блага. Ніккі струснула головою, шкодуючи про таку оману. – Та Сестра сказала мені, що Ніколас – всього лише сходинка в просуванні Його Високоповажності до своєї істинної і благородної мети. Ніккі глянула, щоб переконатися, що Річард уважно слухає. – Вона ще сказала, що Джеган близький до створення істоти, подібної до тієї, що він знайшов у стародавніх книгах, але яка буде набагато більш смертоносна і неприборкана.

Волосся на потилиці Річарда заворушилися. – Істота? Яке істота?

– Чудовисько. Неприборкане чудовисько.

Річард сковтнув від зловісного звучання цього слова. – Що воно може? Що ти дізналася? Яке воно?

Здавалося, щось заважає йому голосно вимовити це слово, ніби його звук міг викликати звіра з навколишньої ночі.

Ніккі відвела непевний погляд. – Коли Сестра відходила в світ смерті, вона посміхнулася, немов Володар, який захопив душу, і сказала – Коли Річард Рал використає свою силу, звір тут же дізнається про це. Тоді він знайде і вб'є Річарда Рала. Його життя підходить до кінця, як і моє.

Річард змусив себе моргнути. – Вона говорила ще щось?

Ніккі струснула головою. – Далі вона забилася в болісній смертній конвульсії. Кімнату накрила темрява, коли Володар забрав її душу в оплату за угоду, укладену нею колись.

– Мене турбувало це – як ця істота знайшла нас. Однак я не думаю, що ситуація настільки безнадійна, як здається. Немає жодних доказів, що на наш загін дійсно напало саме воно. Зрештою, ти не користувався своєю силою, звір Джегана не міг виявити тебе.

Річард дивився вниз на свої чоботи. – Коли напали солдати, – вимовив він низьким голосом, проводячи пальцем по краю підметки, – я використовував дар, щоб відхилити стріли. Тільки одну – не встиг.

– Лорд Рал, – сказала Кара, – я не думаю, що було так. Мені здається, щоб відхилити стріли, ви користувалися мечем.

– Тебе там не було, ти не бачила, як усе відбувалося. – Відповів Річард, похмуро хитаючи головою. – Мечем я відбивався від солдатів, відхиляти їх стріли я не міг. Від стріл я захищався за допомогою мого дару.

Ніккі випросталась. – Ти використовував дар? Як ти його закликав?

Річард стомлено знизав плечима. Хотів би він більше знати про те, як і що він зробив. – Через необхідність, я вважаю. Не знав, що мене притягнуть за це до відповідальності…

Вона м'яко торкнувся його руки. – Нерозумно звинувачувати себе. Ти не міг цього знати. Якби ти цього не зробив, ти був би убитий. Твої дії врятували тобі життя. Ти нічого не знав про звіра. Не ти один у відповіді за все це.

Річард, насупившись, дивився на неї. – Що ти маєш на увазі?

Ніккі відкинулася назад, притулившись до кам'яної стіни. – Боюся, я теж, можливо, допомогла йому знайти нас.

– Ти? Але як?

Я використала Магію Збитку, щоб позбутися від твоєї крові, щоб вилікувати тебе. Хоча Сестра не говорила нічого певного, у мене було неспокійне відчуття, що ця істота може бути якимось чином пов'язана з підземним світом. Якщо це правда, то коли я знищила твою кров за допомогою магії Збитку, я необережно дала цьому звірові відчути, так би мовити, смак твоєї крові.

– Ти вчинила правильно. – Сказала Кара. – Ти зробила те єдине, що могла. Дозволити лорду Ралу померти, значить дати Джегану те, чого він добивається.

Ніккі поклоном подякувала Карі за її слова.

Річард перестав затримувати дихання. – Що ще ти можеш розповісти про це?

– Боюся, більше нічого. Сестра сказала, що Сестри, які експериментували зі створенням зброї з людей, створили Ніколаса, щоб уточнити деякі деталі, перш ніж приступити до більш важливої роботи. Деякі з них померли, створюючи Ковзаючого, і з рештою Сестер, так само не шкодуючи нікого, Джеган наближається до своєї мети. Імператор використовує всіх, хто в нього залишився, а Сестер залишилося достатньо, щоб досягти цілі. Очевидно, створення звіра було значно складнішим, ніж створення ковзаючого, але результат, як кажуть, вартий того. Я підозрюю, що він наказав діяти найкоротшим шляхом, а найкоротший шлях пролягає через Підземний світ.

– Раз вже ми збираємося боротися з цим, ми повинні дізнатися про все, що можливо, про цього звіра. І дізнатися раніше, ніж він нападе на нас. Після того, що трапилося з загоном, не думаю, що у нас в запасі багато часу.

Річард врахував і те, про що вона змовчала – вона хотіла, щоб він облишив безглузді мрії про Келен. Вона хотіла сконцентрувати всю його увагу на цьому небезпечному створінні Джегана.

– Я повинен знайти Келен, – сказав він тихо, але в його тоні відчувалася і його переконаність, і його рішучість.

– Мертвий ти нічого не зможеш зробити. – Сказала Ніккі.

Річард через голову зняв перев'язь і притулив поліровані піхви до скелі.

– Слухайте, ми навіть не впевнені, що, незалежно від того, що вбило наш загін, цей звір, про якого ти говорила, дійсно існує.

– Що ти хочеш сказати? – Запитала Ніккі.

– Якщо воно може знайти мене, коли я використовую свій дар, чому воно напало на загін? Звичайно, саме там я користувався своїми здібностями, але напад відбувся через три дні після цього. Якщо звір повинен був відчути мене після того, як я використовую свою силу дару, тоді чому він напав на наших людей?

– Можливо, він думав, що ви будете серед них, – припустила Кара.

Ніккі кивнула. – Можливо, Кара права.

– Можливо, – підтвердив Річард. – Але якщо воно відчуває мене після використання мого дару, і ти познайомила його зі смаком моєї крові, то воно повинно було знати, що мене немає серед тих чоловіків.

Ніккі знизала плечима.

– Я не знаю. Могло виявитися, що, використовуючи дар, ти вказав звірові лише район, де ти знаходишся, але коли ти перестав користуватися своїми здібностями, він, так би мовити, осліп. Можливо, звір настільки розізлився, коли не виявив тебе, що взявся вбивати всіх, хто траплявся йому на шляху. Якщо це правда, то звір десь близько, і, підозрюю, чекає, коли ти використаєш свій дар, щоб, нарешті добити тебе.

– Але сестра сказала, що як тільки я скористаюся даром, воно мене відчує. Але це означає, що я тепер не можу використовувати дар, інакше воно знайде мене і знищить.

– Можливо, воно дійсно тепер тебе не відчуває. І можливо воно все ще шукає тебе в тому районі. Так як звір повинен тебе відчути, йому треба, щоб ти використав дар, щоб він міг атакувати. – Це була страшна логіка.

– Гадаю, це добре, що я не залежу від мого дару.

– Ви повинні дозволити нам захищати вас, – сказала Кара. – Я думаю, вам не можна робити нічого, що могло б з необережності змусити вас використовувати свій дар.

– Мушу погодитися з Карою. – Підтвердила Ніккі. – Я не впевнена щодо твоєї крові, але одне ми знаємо напевно і що я знаю від Сестри – якщо ти використовуєш дар, воно відчуває тебе. Поки звір вистежує тебе, ми можемо дізнатися про нього більше і усунути загрозу. Ти не повинен ні за яких умов користуватися своїм даром.

Річард кивнув, поступаючись. Проте він не знав, чи було це можливо. Як він не вмів закликати свій дар, так він не знав, чи зможе він запобігти його появі. Дар прокидався разом з гнівом і відповідав на певну потребу. Не було певних умов, які викликали його дар; це просто відбувалося і все. Хоча їх теорія невикористання його дару мала сенс, він не був упевнений, що зможе на ділі управляти ним в достатній мірі, щоб запобігти його пробудженню, якщо того вимагатимуть обставини.

Ще одна думка лякала його. Можливо, звір знайшов його і точно знав, де він знаходиться, а його людей він убив просто з жадоби крові. До всього іншого, він припускав, що звір міг спостерігати за ними здалеку, користуючись тим, що шум від його кроків, поки він буде наближатися, прихований за шумом цикад.

У тьмяному світлі Ніккі спостерігала за ним. Поки він вдавався похмурим думкам, вона простягнула руку і знову перевірила його чоло.

– Ти повинен відпочити, – сказала вона, прибираючи руку. – Ти тремтиш від холоду. Боюся, що в твоєму стані ти можеш підхопити лихоманку. Лягай. Ми всі будемо зігрівати один одного. Але спочатку тобі потрібно обсушитись, або ти ніколи не зігрієшся.

Кара через Річарда перехилилася до Ніккі. – Як ти збираєшся висушити його без вогню?

Ніккі зробила владний жест рукою. – Відкиньтеся вниз, обидва.

Річард відкинувся назад; Кара теж нерішуче підкорилася. Ніккі нахилилася, тримаючи руку у них над головами. Річард відчував тепле поколювання магії, але без того неприємного відчуття, як в останній раз. Він бачив м'яке світло і над Карою. Йому спало на думку, що Ніккі настільки довіряє Карі, що використовує на ній свою магію, адже використання чарівництва над Морд-Сіт дає їм можливість захопити владу над тим, хто це робить, і дає можливість управляти обдарованою людиною. Ще більш чудовим Річард знайшов те, що Кара довіряє Ніккі достатньо, щоб дозволити використовувати магію на собі. Морд-Сіт взагалі не любили ніякої магії.

Руки Ніккі повільно переміщувалися над їхніми тілами. Коли вона досягла чобіт, Річард зрозумів, що він висох. Він провів рукою по сорочці та штанях і виявив, що вони абсолютно сухі.

– Ну і як? – Поцікавилася Ніккі.

Кара насупилася. – Я б вважала за краще залишитися мокрою. – Ніккі вигнула брову.

– Якщо хочеш, це можна влаштувати.

Кара засунула руки під пахви, щоб зігріти їх і замовкла. Бачачи, що Річард задоволений, Ніккі висушила себе, повільно переміщаючи руки вниз по тілі. Немов повільно вичавлюючи воду з сукні.

Коли вона закінчила, то тремтіла так, що стукали зуби, але і вона і її чорне плаття були сухими.

Здивований тим, що вона тремтить, хоча легко могла б уникнути цього, Річард сів і м'яко взяв її за руку. – З тобою все добре?

– Я абсолютно виснажена. – Зізналася вона. – Уже багато днів я не висипаюся. Спочатку багато сил пішло на твоє зцілення, потім дорога до місця бою, потім шлях сюди. Боюся, все це мене доконає. Це простеньке чаклунство забрало останні сили, які у мене залишалися. Я повинна виспатися, ось і все. Але ти, Річард, потребуєш відпочинку не менше мене, навіть якщо зараз не відчуваєш цього. Лягай і спи. Будь ласка. Якщо ми ляжемо ближче, ми зможемо довше зберегти тепло.

Сухий, але втомлений і все ще не зігрівшись, Річард загорнувся в ковдру. Вона була права; йому необхідно відпочити. Він не зможе допомогти Келен, якщо не відпочине.

Без коливань Кара притиснулася до нього з лівої сторони, щоб допомогти йому зігрітися. Ніккі присунулася ближче з іншого боку. Тепло було немов розрада. Він і не усвідомлював, наскільки замерз, поки вони не вляглися всі разом, тісно притулившись. Зі свого самопочуття він розумів, що все ще не повністю здоровий. Принаймні, зараз йому найбільше був потрібен відпочинок, а зовсім не магія.

– Ти думаєш, цей звір захопив Келен, щоб дістатися до мене? – Запитав він у темряві їх тихого притулку.

Ніккі на момент забарилася з відповіддю. – Така істота не потребує таких хитрощів, щоб дістатися до тебе, Річард. Зваж те, що говорила Сестра, те, що зробила я, і зрозумієш, що через використання твого дару воно буде в змозі знайти тебе. А всі ті мерці, яких ми залишили позаду, боюся, доводять, що воно це вже робить.

Річард відчув тяжкість провини, адже якби не він, їх люди були б живі.

Він насилу проковтнув всталий в горлі клубок. Хотів би він мати можливість змінити те, що сталося, щоб повернути убитим їх життя і майбутнє.

– Лорд Рал? – Прошепотіла Кара. – Я хочу в дечому зізнатися, тільки присягніть, що ніколи, нікому не розповісте цього.

Річард ніколи не чув від неї таких незвичайних слів. – Добре. У чому ти хочеш зізнатися?

Вона стишила гопос, і прошепотіла настільки тихо, що він не розчув би, якби вона не була так близько. – Я боюся.

Майже неусвідомлено, Річард обійняв її за плечі і притиснув до себе. – Не бійся. Воно полює не за тобою, а за мною.

Вона підняла голову і спохмурніла. – Тому я й боюся. Я бачила, що воно створило з нашими людьми, я боюся, що воно полює за вами, а я нічого не зможу зробити, щоб захистити вас.

– Ох, – сказав Річард. – Щоб тобі стало трохи легше, я теж боюся.

Кара поклала голову йому на плече, заспокоєна захистом його обіймів. Звук цикад, що огорнув їх, змушував його відчувати себе дуже вразливим. Сімнадцятирічний цикл життя комах був неминучим, непохитним, неспинним.

Десь там підкрадався звір Джегана. Як він може сховатися від нього?

– Отже, – запитала Ніккі, намагаючись розвіяти похмуру атмосферу їх притулку. – Де ж ти зустрів жінку своєї мрії?