Текст книги "Небезпечнi мандри"

Автор книги: Ричард Адамс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 26 страниц)

38. ГРОЗА

Надвечір посутеніло, задуха стала просто нестерпна. Видно було, що вечірньої заграви не буде. На зеленій стежці над річкою сидів украй стривожений Ліщина. Він сушив собі голову, намагаючись уявити, що ж діється там, в Ефрафі.

– Хіба Кучма не просив тебе напасти на вартових учора ввечері під час сильфлаю? Хіба не казав, що під час сум’яття поведе кролиць геть? – вкотре питав він Кегаара.

– Так, він се казати, але не вийти! А тоді казати: лети геть, увешері обернись!

– Отже, план його зостався без змін. От тільки питання: коли зуміє він утекти? Он уже сутеніє. Що ти скажеш, Срібний?

– Наскільки я знаю ефрафанців, вони нічого не міняють. Отже, їхня мітка й сьогодні вийде на сильфлай надвечір, як і вчора, – відповів Срібний. – Але якщо ти так потерпаєш, чи встигнемо ми вчасно опинитися біля арки, чом би нам не рушити туди негайно?

– А їхні всюдисущі патрулі? Що довше ми там сидітимемо, то більший ризик. Якщо нас там заскочить патруль, вони зразу догадаються, що ми щось задумали проти них, і здіймуть тривогу. І тоді Кучмі нізащо не вивести кролиць!

– Послухай, Ліщино-ра! – сказав Ожина. – Чом би нам не заховати загін біля човна, в прибережних кущах? Як тільки Кегаар нападе на вартових, він прилетить сюди й скаже нам: пора!

– Воно б то добре, – відповів Ліщина, – але ж тоді нам треба вмить примчати до арки. Наша допомога потрібна буде Кучмі не менше, ніж Кегаарова!

– Хто-хто, а ти з твоєю ногою не добіжиш умить до арки! – зауважив П’ятий. – Тобі найкраще було б залізти в човен і зайнятися мотузком. На ту хвилину, коли ми приведемо Кучму з кролицями, мотузок має бути перегризений рівно наполовину. А Срібний хай подбає про бій, якщо доведеться битись!

Ліщина завагався.

– Як же мені ховатися за вашими спинами? Як буде бій, то ще когось із вас поранять чи і вб’ють!

– П’ятий слушно радить! – мовив Ожина. – Тобі, Ліщино, доведеться чекати всіх на човні. Якщо ти відстанеш, тебе захоплять ефрафанці. Ми не можемо ризикувати тобою! Зараз найважливіше твоє завдання – перегризти мотузок, і то саме наполовину! Це не всякий зуміє. Мотузок повинен перерватися тільки в потрібну нам мить, не раніше й не пізніше, а то ми всі пропали!

Їм довелося довго умовляти Ліщину, поки він нарешті з великою неохотою погодився.

Коли вони рушили вгору лівим берегом річки, гарячими поривами задихав вітер, многостебло зашепотілась осока. Тільки добігли до дощаного місточка, як прокотився перший удар грому. В примарному світлі блискавки все мовби побільшало – кущі, дерева, листя, а поля ніби присунулися ближче до річки. І знов злягла гнітюча тиша.

– Знаєш, Ліщино-ра, – сказав Дзвіночок, – мене сміх бере, що от такого вечора я йду добувати собі подругу!

– Постривай, зараз буде ще веселіше – отоді попосмієшся! – сказав Срібний. – Буде злива, блискавка, грім! Заради всього святого, тримайтеся, не жахайтесь! А то ми ніколи не побачимо рідних нір. – І до Ліщини, вже тихіше: – Ох, непереливки нам будуть!

* * *

Кучма розплющив очі – хтось настійно кликав його на ім’я.

– Тлайлі! Тлайлі! Прокинься! Чуєш, Тлайлі?

Це була Хізентлай.

– Що таке? Що сталось?

– Нельтільту заарештували!

Кучма скочив на ноги.

– Коли? Як це сталось?

– Щойно! Пристрітник прийшов до нашого лігва й наказав їй негайно з’явитися до капітана Кервеля. Я назирці за ними! А біля Кервелевого лігва її вже дожидали двоє з поліції. Один із них сказав Кервелеві: «Швидко допитуй, не затримуй!» І тоді забрали її до Ради. Ох, Тлайлі, що робити? Вона ж їм усе розкаже…

– Слухай уважно! – сказав Кучма. – Не можна втрачати ні миті! Бери Сесусіннан і решту кролиць і веди сюди, в моє лігво! Мене тут не буде, але ви спокійно чекайте, поки я вернусь. Я швидко! Поспішай! Все залежить від нашої спритності!

Що хода Хізентлай не стихла внизу, як Кучма почув, що згори наближається інший кріль.

– Хто там? – спитав він, ураз обернувшись.

– Це я, Кервель! Добре, що ти вже прокинувся, Тлайлі. Слухай, нам загрожує купа неприємностей! Допіру поліція арештувала Нельтільту. Я знав, що її арештують, бо ще вранці доповів про її слова Вербені, начальникові поліції. Вони змусять її розповісти все! Мабуть, сам генерал нагряне до нас, коли довідається, в чім річ. Зараз я біжу до нори Ради. Ви з Гравілатом лишаєтесь на постах. Негайно підніміть на ноги всіх вартових! Сильфлай відміняється! Нікого ні під яким приводом не випускати з нір! По двоє вартових на кожну нору! Ти все зрозумів?

– Так! А ти вже віддав наказ Гравілатові?

– Ніколи мені шукати Гравілата, а в норі його немає! Піди сам розбуркай вартових! Пошли когось по Гравілата і ще когось до Бартсії – Чорнобіля не приводити! І тоді засядьте з вартовими біля всіх нір – біля тієї також, що веде в канаву для посліду! Цілком може бути якась змова – чи не надумали наші кролі підняти повстання? При потребі застосовуй силу, зрозумів? Ну, я побіг!

– Добре, я зараз же цим займуся! – сказав Кучма.

Він провів Кервеля до виходу з нори. На чатах стояв Майоран. Коли Кервель вискочив на поле й помчав до нори Ради, Кучма виглянув назовні.

– Ти чув, що наказав Кервель? – звернувся Кучма до Майорана. – Через погану погоду призначено ранній сильфлай. Треба негайно виводити кролів!

І з тривогою став чекати, що відповість Майоран. Якщо Кервель устиг дати Майоранові наказ нікого не випускати, доведеться на Майорана напасти. Але той тільки спитав незворушно:

– А що, хіба вже гриміло?

– Кажу тобі: негайно виганяй всіх на сильф! – грізно повторив Кучма. – І піди приведи Чорнобіля із сторожею! Та швидко! Треба мерщій вивести мітку, щоб вони встигли попастися до грози!

Майоран побіг, а Кучма поспішив до свого лігва. Видно було, що Хізентлай не гайнувала часу. Чотири кролиці забилися в його лігво, а купка кролиць із Сесусіннан на чолі тислася до стінок бокового тунелю. Всі перелякано мовчали, а декотрі з жаху були близькі до заціпеніння.

– Зараз не час для млостей і тхарну! – твердо мовив Кучма. – Тільки виконуйте мої накази, якщо вам дороге життя! За хвилину поліцаї приведуть сюди Чорнобіля. Якщо слідом за ними прийде Майоран – забалакайте його! Тоді я нападу на сторожу. Як тільки зачуєте шамотню бою, біжіть щодуху нагору – й за мною в поле! Не зупиняйтесь, хоч би що вас затримувало!

Тільки він договорив, як почув наближення в’язня із сторожею. Не чекаючи відповіді, від кролиць, Кучма кинувся до виходу. Три кролі йшли один за одним, Бартсія вів перед.

– Либонь, я марно вас викликав, – сказав Кучма Бартсії. – Хвилину тому я дістав наказ, що сильфлай на сьогодні відмінено. Виглянь та й побачиш чому.

Бартсія рушив до виходу, а Кучма хутко прослизнув повз нього ближче до Чорнобіля.

– Звісно, скоро буде гроза, – мовив Бартсія, – але, як на мене…

– Чорнобілю, бий того! – крикнув Кучма й кинувся на Бартсію ззаду.

З несподіванки Бартсія випав назовні, а Кучма осідлав його, й вони покотилися по землі. Проте Бартсія недаремно служив у Оуслафі й славився як добрий боєць. Він якось повернув голову і вгородив зуби в Кучмине плече. Досі цей спосіб бою незмінно приносив йому успіх, але цього замало було в сутичці з таким дужим та відважним кролем, як Кучма. Він держав свою мертву хватку, мов собака, поки Кучма, гарчачи, вперся своїми задніми лапами в його бік і, незважаючи на біль у плечі, випростався, як стиснута пружина. Кучма відчув, як, рвучи йому м’яз, відпускають його Бартсіїні зуби. Побачивши, що Бартсія неспроможний підвестись, тільки безпомічно махає лапами, Кучма відскочив убік. Видно було, що в супротивника поранене стегно.

– Радій ще, що я тебе не доконав! – кинув Кучма, обливаючись кров’ю, і метнувся назад, у нору. Тут Чорнобіль боровся з другим поліцаєм. У глибині тунелю до них бігли Хізентлай і Сесусіннан. Кучма завдав другому охоронцеві жахливого удару в скроню, аж той відлетів у нішу, де бувало сидів в’язень. Там він звівся на ноги й, сапаючи, витріщився на Кучму.

– Ані руш з місця, а то ще й не такого заробиш! – погрозив йому Кучма. І обернувся до Чорнобіля: – Як, Чорнобілю, живий?

– Так, пане! – відповів той. – Але що робити далі?

– За мною, всі за мною! Гайда! – закричав Кучма.

І кинувся до виходу. Бартсії ніде не було видно, та коли Кучма озирнувся, чи біжать за ним кролиці, то побачив, що з другої нори виглядає здивований писок Гравілата.

– Тебе шукає капітан Кервель! – кинув Гравілатові Кучма й помчав полем.

Він саме добіг до будяків, біля яких уранці вони з Кервелем прокричали Кегаарові його, Кучмине, віршоване послання, коли з долини докотився гуркіт грому. Впали перші великі, теплі краплини дощу. Охоплений шаленим захватом, Кучма біг у жовтогарячому світлі грозового надвечір’я. Він не відчував пораненого плеча. Гроза стала його другом! Гроза допоможе йому перемогти Ефрафу!

Кучма був уже посеред поля й шукав очима арку, коли почув далекий тупіт – перший сигнал тривоги. Він став на задні лапи й роззирнувся. Кролиці, хоч їх було чимало, не відставали від нього, тільки розтяглися широкою шеренгою.

Дощ іще припустив, подужчав вітер. На заході виднів живопліт, що тягся через поле до самої залізниці. Кучма побачив Чорнобіля, що біг поблизу, й підскочив до нього.

– Прямуй он до того ясена в живоплоті й веди за собою стільки кролиць, скільки збереш! – сказав він. – Пролізьте на той бік, а там я скажу, що робити далі.

Цієї миті їх наздогнали Хізентлай, Сесусіннан і ще троє кролиць. Вони були перелякані й збентежені.

– Чуєш тупіт, Тлайлі? – сказала Сесусіннан. – Вони женуться за нами!

– Всі тримайтеся близько біля мене! Бігом! – звелів Кучна.

Він і не сподівався, що ці кролиці так швидко бігають. Коли п’ятеро на чолі з Хізентлай помчали в напрямку ясена, решта подалась за ними. Кучмі здалось, що тепер вони дадуть раду навіть патрулеві, – якщо їх не наздожене посилений загін. Опинившись по той бік живоплоту, він повернув на південь і попід кущами повів усіх схилом наниз. Просто перед ними в порослому кущами насипі видніла арка. Та чи жде там його Ліщина? І де Кегаар?

* * *

– А що ж мало статися потім, Нельтільто? – допитувався генерал Звіробій. – Ми вже багато самі знаємо, тож гляди розказуй все!.. Облиш її на хвилину, Вербено! Як же їй говорити, коли ти, дурню, весь час її б’єш!

– Ой, о-о-ой!.. Хізентлай сказала, що великий птах нападе на вартових Оусли, а ми втечемо під час переполоху… – задихаючись, вимовила Нельтільта.

– Кажеш, птах нападе на вартових? – вражено перепитав Звіробій. – Ти не брешеш? Який такий птах?

– Не знаю… Нічого не знаю! – видихнула Нельтільта. – Цей новий офіцер… Хізентлай сказала, що він наказав птахові…

– А що ти, Кервелю, знаєш про того птаха? – обернувся Звіробій до Кервеля.

– Я вже доповідав про птаха, пане! – відповів Кервель. – Ви ж пам’ятаєте, пане…

Цієї миті біля входу в нору Ради зчинився шум, і крізь натовп проштовхався наперед Гравілат.

– Новий офіцер, пане, – закричав він, – Тлайлі втік! І прихопив із собою купу кролиць із нашої мітки! Накинувся на Бартсію і перебив йому лапу! Чорнобіль і собі дременув за ним! А ми не змогли їх зупинити! Сам не знаю, скільки їх утекло! Це все Тлайлі, це він таке заварив!

– То це Тлайлі? Емблеєр Фрітх, я видряпаю йому очі! – заволав Звіробій. – Кервель, Вербена, Гравілат і ви двоє, за мною! Куди він подався?

– Вниз схилом, пане! – відповів Гравілат.

– То веди показуй, куди він побіг! – звелів Звіробій.

Перейшовши Кріксу, ефрафанські офіцери були зупинились, налякані мерехтливим сяйвом блискавок і зливою, але вигляд генерала здався їм ще грізнішим за грозу. Вони затупотіли, даючи сигнал тривоги, й поскакали за Звіробоєм до залізниці. Дуже скоро вони натрапили на криваві сліди, яких ще не змив дощ, і помчали до ясена, що височів над кущами живоплоту.

* * *

Кучма пройшов попід аркою на другий бік, сів на задні лапи й роззирнувся. Ні Ліщини, ні Кегаара ніде не було видно. Вперше за весь час, відколи він кинувся на Бартсію, Кучма відчув невпевненість і тривогу. Може, Кегаар так-таки й не зумів розшифрувати його загадкове послання? Чи, може, яка біда спіткала Ліщину з товариством? Що коли вони погинули чи розбіглися хто куди, й ніхто не зустріне його з кролицями? Тоді втікачі приречені будуть блукати полями, аж поки їх схопить який-небудь патруль,

– Ні, не бути цьому! – сказав сам собі Кучма. – В гіршому випадку переправимося через річку й спробуємо сховатися в лісі.

Він вернувся до кролиць, що чекали, скупчившись під аркою. Вигляд у більшості був збентежений. Хізентлай обіцяла, що їх оборонятиме великий птах і що новий офіцер застосує таємну хитрість, щоб уникнути погоні, хитрість, перед якою безсилий буде навіть сам генерал. А нічого такого не трапилось. Шубки їхні промокли…

– Вперед! – скомандував Кучма. – Тут уже недалеко бігти, а там ми будемо в безпеці. Всі за мною!

Кролиці рушили за ним як одна. «Як тут не згадати добрим словом ефрафанську дисципліну!» – похмуро подумав Кучма, дивлячись, як вони без жодного нарікання вилізли з-під арки, потрапивши під немилосердний дощ.

Цією самою широкою стежкою, яку проклали трактори з ферми, Кучма три дні тому, попрощавшись з Лiщиною, йшов до Ефрафи… Тепер ця стежка стала грузькою, неприємною для кролячих лап, але принаймні вона вела просто до річки і на ній Кегаар швидше їх розгледить, якщо надлетить тим часом.

Кучма побіг швидше, але раптом помітив, що його наздоганяє якийсь кріль.

– Стій, Тлайлі! – закричав той. – Що ти тут робиш? Куди біжиш?

Кучма й раніше майже не сумнівався, що Горицвіт їх наздожене, й мав намір убити його, якщо дійде до сутички. А зараз, дивлячись, як Горицвіт, незважаючи на дощ і грязюку, впевнено веде свій патруль із чотирьох солдатів і не збирається відступати перед переважаючими силами відчайдушних утікачів, Кучма тільки відчував жаль, що вони з Горицвітом опинилися у ворожих таборах. От коли б забрати Горицвіта з Ефрафи, взяти з собою!

– Облиш нас, Горицвіте! Не пробуй зупинити нас! Я не хочу завдавати тобі зла! – крикнув Кучма. А тоді до Чорнобіля, глянувши через друге плече: – Чорнобілю, збери кролиць докупи, а то патруль схопить тих, хто відіб’ється від гурту!

– Краще здавайся зразу! – кричав Горицвіт, усе так само біжучи поруч. – Хоч би куди ви подалися, я не відстану від вас, не спущу з ока! За вами женеться каральний патруль, я сам чув сигнал. Коли патруль прибуде сюди, тобі не вистояти проти них! Ти й зараз стікаєш кров’ю!

– Прокляття! – вигукнув Кучма, завдаючи йому удар передньою. – Ти теж стечеш кров’ю, перш ніж мене доконають!

– Тлайлі! Йде сам генерал! Генерал! Ой, лихо нам усім! – заголосила позаду Сесусіннан.

Кучма озирнувся. Йому відкрилось видовище, від якого могло затрепетати зі страху найхоробріше серце. Звіробій, випередивши своїх офіцерів, з’явився в прогоні арки. Гарчачи від люті, він ладен був сам-один накинутися на втікачів. Слідом за ним з-під арки вискочив каральний патруль. Кучма з одного погляду впізнав Кервеля, Гравілата й Жовтоцвіта. Там було ще кілька солдатів, але з-поміж них вирізнявся великий і лютий кріль – Кучма здогадався, що то Вербена, начальник ефрафанської поліції.

Цієї миті до нього долинув голос Чорнобіля:

– Не журіться, пане! Ви зробили все, що могли! Тільки трохи не поталанило нам. Поки нас доконають, ми самі вб’ємо двох-трьох ворогів! Дехто з цих кролиць теж битиметься на смерть!

Кучма квапливо потерся носом об скалічене вухо Чорнобіля й зайняв стійку оборонну позицію – сів на задні лапи, адже Звіробій був уже зовсім близько.

– Ти, задрипана скотинко! – закричав, надбігаючи, Звіробій. – Як ти посмів напасти на поліцая та скалічити його! Тут ми з тобою і порахуємось. Нічого тягти його назад до Ефрафи!

– Ах ти ж божевільний погонич рабів! – одрізав Кучма. – Ще побачимо, хто з ким порахується!

– Ну, досить лайки! – сказав Звіробій. – Гей, хто там? Вербено, Горицвіте, придушіть його! Решта – женіть кролиць назад до колонії! Арештованого лишіть мені!

– Ганьба тобі, Звіробою! Бачить Фрітх, ти не гідний називатися кролем! Хай Фрітх скарає тебе з усією твоєю смердючою розбишацькою Оуслою! – закричав Кучма.

Тієї миті блискавка, схожа на простерту сліпучу лапу з довгими й гострими кігтями, роздерла темне небо. В тому яскравому спалаху живопліт і далекі дерева немовби стрибнули вперед. Зараз же за блискавкою прогуркотів грім. І тоді стіною впала злива. Вмить земля покрилася водою, а над водною поверхнею замріла імла, утворена міріадами манюсіньких сплесків. Оглушені громом, наскрізь промоклі, неспроможні ворухнутись, кролі безвладно попригинались, притиснуті до землі шаленством зливи. У мозку в Кучми забринів мовби тоненький голос: «Це твоя буря, Тлайлі-ра! Скористайся нею!»

Захлинаючись, Кучма ледь підвівся і штовхнув Чорнобіля лапою:

– Нумо вперед! Скажи Хізентлай! Ми йдемо!

Він труснув головою, щоб глянути, бо вода заливала очі. Й побачив перед собою вже не Чорнобіля, а Звіробоя. Мокрий як хлющ, заляпаний грязюкою, генерал люто глипав очима і краяв рідку глину своїми пазурищами.

– Я вб’ю тебе власними лапами! – прогарчав Звіробій, вишкіривши свої довгі, мов пацючі, різці.

Стривожений Кучма пильно стежив за кожним його рухом. Він знав, що Звіробій постарається використати свою перевагу – більшу вагу; стрибне на нього, щоб зчепитися в ближньому бою. Отже, Кучмі слід було триматися на відстані й покладатися на свої кігті. Він незграбно ступнув назад і з жахом відчув, що його лапи ковзають по грязюці. Але чом Звіробій досі не стрибнув? І тоді Кучма збагнув, що Звіробій дивиться не на нього, а на щось понад його, Кучминою, головою. Раптом генерал відстрибнув назад, і тієї самої миті крізь оглушливий шум дощу залунало хрипке: «Ярк! Ярк! Ярк!»

Щось велике, біле вилось над самою головою генерала, а той крутився як міг, намагаючись прикрити голову.

Потім біла тінь шугнула вгору й розвернулася в смузі дощу.

– Пане Кучмо, ваші кролі тут!

Думки, звуки, образи завихріли в Кучминій голові, мов уві сні. Крізь дощову завісу він побачив, що Звіробій відступає серед своїх офіцерів, показуючи їм на канаву. Ось Чорнобіль ударив Горицвіта, й капітан кинувся тікати.

– Гей, Кучмо! Кажи, що нам робити! – загукав хтось на вухо.

Поруч стояв Срібний.

– Де Ліщина? – спитав Кучма.

– Ліщина чекає на нас у човні. Та ти поранений! Що…

– Тоді веди кролиць до човна! – скомандував Кучма.

Все змішалось. Приголомшені кролиці майже не розуміли, що їм говорять, їх нелегко було зрушити з місця. Один за одним виринали з дощу вотершипці: Жолудь, помітно наляканий, але сповнений рішучості не відступати; далі Кульбаба, підбадьорюючи Чашечку; Вероніка й Козелець, прямуючи до Кегаара, бо тільки птах білою плямою виднів над приземним дощовим пилом. Кучма й Срібний розтлумачили загону: їхнє завдання – привести кролиць до човна.

– Ідіть до Ожини! Йдіть до Ожини! – безперестанку повторяв Срібний. – У різних місцях я поставив трьох кролів, позначив ними дорогу назад, – пояснив він Кучмі. – Найближче до нас Ожина, за ним – Дзвіночок, а П’ятий – біля самої річки!

– А ось і Ожина! – мовив Кучма.

– Кучмо, ти таки утнув це! – тремтячи, вигукнув Ожина. – Тяжко було? Великий Фрітху, твоє плече…,

– Ми ще не втекли, – сказав Кучма. – Всі пройшли повз тебе?

– Ти останній! – відповів Ожина. – Можна бігти назад? Яка жахлива буря!

Біля них сів на землю Кегаар.

– Пане Кушмо, я напасти на сих клятих кролів, та вони не біхти, вони ховатися в канаві! Я їх не дістати! Вони біхти в канаві, не відставати од вас!

– Так я й знав, що вони не відчепляться! – сказав Кучма. – Чуєш, Срібний? Вони ще накинуться на нас в останню хвилину! Там, на луці, повно кущів – підкрадуться попід кущами! Ану, Жолудю, тримайся далі від тієї канави!

– Ідіть до Дзвіночка! Йдіть до Дзвіночка! – твердив Срібний, кидаючись то сюди, то туди й підганяючи кролів.

Ось вони добігли й до Дзвіночка, що стояв біля живоплоту в кінці поля. У того від страху були широко розплющені очі.

– Чуєш, Срібний? – заговорив він. – Я щойно бачив гурт чужих кролів – мабуть, ефрафанці! Вискочили з канави й попід кущами подалися на луку! Зараз вони у нас в тилу. А вів їх такенний кріль! Я в житті не бачив таких велетнів!

– То не стовбич тут! – сказав Срібний. – Ось біжить Вероніка. А це хто? Жолудь із двома кролицями. Це вже всі! Вперед!

До річки тепер було зовсім недалеко, але серед мокрих жмутків осоки й очерету, серед кущів та калюж неможливо було розібрати дорогу. Без Кегаара вони б таки погубили одне одного й не вийшли разом до річки. Показуючи шлях, Кегаар літав туди-сюди по прямій лінії між ними й берегом і тільки час від часу приземлявся, щоб привести Кучму до якої-небудь заблуканої кролиці.

– Кегааре, – звернувся Кучма до чайки, – полети, будь-ласка, й глянь, де ті ефрафанці? Що вони затівають?

За якусь хвилину Кегаар повернувся.

– Вони ховатись біля моста! – доповів він. – Під купинами! Я летіти нишше, а той здоровенний хотіти напасти на мене! Вони думати, ви там переходити міст або йти понад берегом! Вони не знати, шо у нас шовен! А шовен уже блисько!

По високій траві до них підбіг П’ятий:

– Кучмо, ми посадили кількох кролиць у човен, але решта мені не довіряє, тільки питають: де Тлайлі?

Кучма пострибав за П’ятим і скоро опинився на зеленій стежині, що бігла понад берегом. Човен стояв на тому самому місці – одним кінцем до берега, а другим лежачи на воді. На ближчому до берега, піднятому кінці сидів Ліщина з обвислими вухами й почорнілим від дощу кожушком, що облип йому боки. В зубах він тримав натягнений мотузок. Жолудь, Хізентлай і ще дві кролиці сиділи біля нього на дерев’яній поперечці, але решта княпіла купками на березі. Ожина без ніякого успіху вмовляв їх вилізти на човен.

Кучма звернувся до Сесусіннан.

– А зараз – обіцяна таємна хитрість, чарівний фокус! – сказав він. – Веди їх туди, де сидить Хізентлай, бачиш? Усіх, швидко!

Не встигла Сесусіннан відповісти, як котрась кролиця зойкнула з жаху. Трохи нижче за течією з кущів вискочив Горицвіт із своїм патрулем і швидко попрямував до втікачів. А з другого боку наближалися Вербена, Кервель і Жовтоцвіт. Кролиця, що кричала, обернулась і кинулася до кущів, що росли в неї за спиною. Але з тих кущів вистрибнув Звіробій і передньою лапою зацідив кролиці в голову. Та крутнулася ще раз, перебігла стежку й стрибнула в човен.

Кучма зрозумів, що Звіробій, відколи на нього напав Кегаар, не тільки не втратив контролю над розгубленими офіцерами, а встиг придумати новий план дій і здійснити його. Поки приголомшені грозою втікачі брели навмання по воді й грязюці до річки, генерал вивів свій загін канавою на луку, а звідти подався просто до пішохідного містка, про який, напевне, знав. Там він зробив засідку в укритті. Та як тільки він збагнув, що втікачі чомусь не з’являються до містка, генерал зараз же послав Горицвіта в обхід кущами, щоб відрізати Кучминим кролям дорогу вниз за течією. Горицвіт блискуче виконав цей маневр. І саме тут, на березі річки, генерал хотів дати їм бій. Він розумів, що великий птах не може встигати скрізь. Щоправда, чисельність супротивника була вдвічі більша, але ж ті майже всі його боялися й жоден з них не був муштрованим ефрафанським офіцером! Зараз, притиснувши загін супротивника до річки, Звіробій міг розколоти його на частини й знищити стільки ворогів, скільки його душа забажає!

«Тепер я розумію, чому офіцери ладні йти в огонь і воду за своїм генералом Звіробоєм! – подумав Кучма. – У нього ж немає нічого від кроля! Знав би я все це три дні тому, я б нізащо не пішов до Ефрафи! Хоч би він не додумався, для чого нам човен…»

І, стрілою перелетівши через прибережну траву, Кучма опинився в човні поруч Ліщини. Поява Звіробоя та інших ефрафанських вояк подіяла на кролиць краще за умовляння Ожини й П’ятого: вони всі до одної перебігли на човен. За ними слідом ускочили й Ожина з П’ятим. Переслідуючи їх по п’ятах, Звіробій вибіг на берег і став якраз навпроти Кучми. Приготувавшись захищатися, Кучма почув за спиною в себе стривожений голос Ожини:

– Ліщино, Кульбаба зостався на березі!

– Доведеться лишити його! – випустивши з зубів мотузок, мовив Ліщина. – Це ганебно, але ті зарізяки от-от кинуться на нас! Ми в човні зовсім безпомічні.

Не зводячи очей із Звіробоя, Кучма сказав:

– Постривай хвилинку, Ліщино! Не можна лишати Кульбабу. Я їх затримаю!

А Звіробій, ошкірившись до Кучми, загарчав:

– Я був довірився тобі, Тлайлі, а зараз ти довірся мені! Я тобі даю на вибір: або втопися в річці, або ми тебе розірвемо тут на шматки! Всіх вас порозриваємо! Ану, Жовтоцвіт, Вербена! Як тільки я дам знак, ми всі разом кинемося на них. Що нам той птах!..

– А ось і він! – вигукнув Кучма.

Звіробій мимоволі підвів голову й відскочив назад. Кульбаба стрілою вискочив із кущів, перетнув стежку й через мить уже сидів у човні поруч Ліщини. Цієї хвилини мотузок розірвався, і зразу ж човник-плоскодонець поплинув попід берегом за течією.

Оглянувшись назад, Кучма побачив морду генерала Звіробоя, що виряченими очима дивився їм услід. «Достоту мов той боривітер, що був упав перед нашою норою на пагорбі, але не впіймав миші, – подумав Кучма. – Такий розчарований!»