Текст книги "Вигнання в рай (СИ)"

Автор книги: Юрий Пересичанский

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 21 страниц)

– Будемо вважати, – примирливо глянула на Славка й на Олега ╤рина, – що ╕ м"язи й знання необх╕дн╕ й потр╕бн╕ однаковою м╕рою, як однаковою м╕рою птиц╕ для польоту необх╕дн╕ обидва крила. А тепер, – поглянула вона вже в б╕к Серг╕я, – дозвольте вас, Серг╕ю, запросити до нашо╖, так би мовити, цитадел╕, – показала вона рукою на ╕мпров╕зовану фортецю, огороджену частоколом з грубо обтесаних колод.

– Так, так, ця споруда дуже мене зац╕кавила, – п╕д╕йшов Серг╕й до частоколу ╕ погладив рукою одну з колод. – Просто таки середньов╕чна фортеця. Краса ╕ велич. А запросити себе до середини цього чуда я дозволю вам т╕льки за одн╕╓╖ умови.

– Будь ласка, – в╕дпов╕ла йому ╤рина, яка прикип╕ла до нього зачарованим в╕дданим поглядом, – як╕ завгодно умови. Ми згодн╕ на будь як╕ умови, чи не так? – подивилась вона на сво╖х товариш╕в.

– Так, звичайно, – погодився з нею Олег, а Славко, лише енерг╕йно закивав головою на знак згоди.

– У мене буде до вас ус╕х дуже велике прохання, – поглянув Серг╕й на вс╕х трьох. – Перестаньте, будь ласка мен╕ "викати". Для мене це, з╕знаюсь, дуже не зручно – в╕дчуваю себе або якимось старим д╕дом, до якого треба вже виявляти повагу звертанням на "ви", або ж сторонньою, чужою для вас ус╕х людиною.

– Це ваше, тобто тво╓ прохання, – виправився, в╕дпов╕даючи за вс╕х, Олег, – ми викона╓мо з великим задоволенням.

– Тод╕ вперед, – Серг╕й рушив у напрямку до вор╕т фортец╕. – Який тут у вас сьогодн╕ пароль? Я думаю нас пропустять вартов╕?

– Сьогодн╕ у нас день в╕дкритих дверей, – жартом на жарт в╕дпов╕в Славко. – Та й взагал╕, нам тут поки що н╕кого боятися, н╕хто поки що нам не загрожу╓.

– Оце ось ╕ ╓ наша цитадель, – продовжив Славко, коли вони вс╕ вп"ятьох зайшли до середини. ╜– Як бачиш, – звернувся в╕н до Серг╕я, – хоч ми зараз ╕ не спод╕ва╓мось на напад ворог╕в, все ж наша кр╕посна ст╕на обладнана для оборони, – в╕н показав на помости, що стояли на м╕цних дерев"яних п╕дпорах п╕д самим верхом частоколу, на як╕ можна було зайти по драбинах. – Так що заборола нашо╖ фортец╕ над╕йно захищен╕. А зробили ми це для того, щоб ╕нколи влаштовувати дуже корисну для в╕йськово-спортивного розвитку нашо╖ молод╕, а водночас ╕ ц╕каву гру – штурм ╕ захист фортец╕. Дуже вс╕м подоба╓ться. Навча╓мо, так би мовити, розважаючи. Може, як коли видасться в╕льна хвилинка, то й ти, Серг╕ю, прийдеш подивитися, а може ╕ взяти участь у ц╕й наш╕й ц╕кав╕й ╕ повчальн╕й розваз╕.

– Обов"язково прийду, – пооб╕цяв Серг╕й. – Але як вже прийду, то зв╕сно, що не лише подивитися.

– А оце наша, так би мовити, оф╕ц╕йна ставка, – взяв роль г╕да на себе Олег. – Забули тоб╕ сказати, що ми пом╕ж себе назива╓мо цю нашу фортецю "С╕ччю". Не знаю, наск╕льки ця споруда достеменно схожа на справжню С╕ч, але загальн╕ риси ми постарались вт╕лити. Так що, оця споруда, яку я представив, як оф╕ц╕йну ставку, – Показав в╕н на зроблену з дерева досить великого розм╕ру буд╕влю, – назива╓ться у нас в╕йськовою канцеляр╕╓ю. Як в╕домо, в╕йськова канцеляр╕я була завжди на С╕ч╕. Але в наш╕й канцеляр╕╖, хоч ╕ працюють, як ╕ в давн╕й козацьк╕й, органи управл╕ння в╕д Гетьмана до писаря, в╕дбуваються ще й ╕нш╕ заходи, так╕ як збори виборних кур╕нних представник╕в, теоретичн╕ навчання. Ось ╕ сьогодн╕ перед тим, як розпочати ф╕зичн╕ заняття, як╕ продовжуються й по цей час, ми вже провели саме тут, у наш╕й канцеляр╕╖, урок ╕стор╕╖, про тему якого я вже розпов╕дав, а п╕сля ф╕зичних вправ тут знову в╕дбудеться урок, який проведе вже ╤рина, урок, ясна р╕ч, укра╖нсько╖ мови. Хоча ╤рина значно ширше розум╕╓ принципи викладу укра╖нсько╖ мови, н╕ж це прийнято оф╕ц╕йно.

– Так, – взяла ╕н╕ц╕ативу в розмов╕ нарешт╕ ╤рина, – я зовс╕м, наприклад, не розр╕зняю предмет╕в мови та л╕тератури. Я не розд╕ляю навп╕л такий найсутт╓в╕ший вияв народно╖ душ╕, як мовлення, причому не ма╓ значення, усне це мовлення чи писемне. Взагал╕ мова – це найпосутн╕ший вияв культури, це концентрат культури, мова – це душа народу, дана йому Богом, мова – це виявлений через народну душу Бог. Як сказано, Слово – було Бог. ╤ я зовс╕м не можу зрозум╕ти, як, наприклад, священики, як╕ хочуть називатися укра╖нськими, можуть не знати нашо╖ мови, тобто людина яка хоче присвятити себе духовному служ╕нню народу, не вважа╓ за потр╕бне знати мову, тобто, власне, душу цього саме народу. Та й взагал╕, нам наш╕ опоненти часто закидають, що ми, мовляв, примусово намага╓мося укра╖н╕зувати укра╖нц╕в... Н╕, ви т╕льки вдумайтеся в саму абсурдн╕сть самого словосполучення "укра╖н╕зувати укра╖нц╕в", – вона зробила паузу, щоб дати насправд╕ вс╕м вдуматися. – Як вам це подоба╓ться, насильно укра╖н╕зувати укра╖нц╕в, це все одно, що насильно зробити б╕ле б╕лим, а чорне чорним. Звичайно, як можна примусити когось насильно любити свою р╕дну мову, свою Батьк╕вщину, примусити любити свою р╕дну мат╕р? Як? Н╕як! Це право кожно╖ людини любити, або ж не любити свою р╕дну мат╕р. Ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р – це, зв╕сно, не крим╕нальний злочин, ╕ н╕хто н╕кого за це до буцегарн╕ не запроторить. Але ж, яке моральне право ви ма╓те, ненавидячи свою р╕дну мат╕р, називатись людиною, причому звинувачуючи ╕нших в любов╕ до сво╓╖ матер╕, неначе це крим╕нальний злочин, вимагаючи в╕д ╕нших ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р в ╕м"я якихось космопол╕тичних загальнолюдських демократичних ц╕нностей! Дуже ц╕кав╕ так╕ ц╕нност╕, як╕ вимагають ненавид╕ти свою мат╕р. А найц╕кав╕ше, що прихильниками таких ц╕нностей виступають служител╕ церкви, яка знову ж таки, нев╕домо з яких причин, хоче називатися саме укра╖нською церквою, а не якоюсь там космопол╕тичною, чи ╕ноземною. Дуже ц╕каво!

– Бачу, вашим учням пощастило не т╕льки з викладачем ╕стор╕╖, а й з викладачем укра╖нсько╖ мови, чи як ти сама для себе там назива╓ш св╕й предмет, – звернувся до ╤рини Серг╕й. – Дуже пощастило. Я б ╕ сам не в╕дмовився якось побувати на ваших уроках, якщо дозволите. Дуже вже надиха╓ ваш ентуз╕азм.

– Дуже б, дуже були б рад╕ бачити тебе, Серг╕ю на наших уроках, – в╕дпов╕в йому Олег, – але не т╕льки в якост╕ ц╕кавого слухача, але в якост╕ такого ж як ми викладача.

– Тобто? – здивувався Серг╕й.

– Тобто, – продовжив Олег, – я думаю, що тоб╕ ╓ що розпов╕сти нашим молодим людям з ╕стор╕╖ й теор╕╖ мистецтва, а ╖м буде дуже ц╕каво й корисно д╕знатися в╕д тебе про все, що ти сам зна╓ш. Так що, як знайдеш час, ми вс╕ будемо дуже рад╕ бачити й тебе в наших лавах в рол╕ наставника й навчителя.

– Що ж, – замислився на мить Серг╕й. – А це ц╕кава пропозиц╕я. Випробувати себе ще й в так╕й якост╕ – це надзвичайно заманливо. Обов"язково прийду й спробую себе ще й в так╕й якост╕, можливо, в мен╕ спить видатний педагог.

– Тим паче, що в нас уже ╓ один такий, так би мовити, в╕льний викладач, – сказала ╤рина, – який приходить по можливост╕, коли ╓ в╕льний час ╕ виклада╓ все, що т╕льки вважа╓ за потр╕бне й що зна╓ сам, тобто сама, – поправилась вона й багатозначно поглянула в сторону Оксани.

– Тобто, цей в╕льний викладач – ти, Оксано? – не зм╕г приховати здивування Серг╕й.

– А що ж тут такого особливого й незвичайного? – питанням на питання в╕дпов╕ла Оксана.

– Так, так, звичайно, – вибачливим тоном промовив Серг╕й. – Ти ж, м╕ж ╕ншим, за фахом педагог, та ще до того ж, як ╕ ╤рина, ф╕лолог. Чи не заважа╓ це вам, як конкурентам?

– Зовс╕м н╕! – запально в╕дпов╕ла за свою подругу ╤рина. – Зовс╕м навпаки. Оксана й навчалась набагато усп╕шн╕ше за мене в ун╕верситет╕, а тому завжди в мене ╓ подруга, до яко╖ я можу звернутися по допомогу, якщо мен╕ щось не до к╕нця зрозум╕ло в царин╕ ф╕лолог╕╖. Але сама Оксана, взагал╕ то, якщо приходить до нашо╖ позашк╕льно╖, вибачаюсь, школи, то проводить уроки зовс╕м не з ф╕лолог╕╖, а здеб╕льшого розпов╕да╓ учням про священну ╕стор╕ю, виклада╓ основи ф╕лософ╕╖ й, до реч╕, культуролог╕╖. Так що наш╕ викладацьк╕ стежки зовс╕м не перетинаються. Взагал╕ то, сама я спочатку думала, – з╕зналася ╤рина, – що Оксана не хоче викладати в нас св╕й р╕дний предмет, ф╕лолог╕ю, через те, що не хоче загнати мене в т╕нь сво╖ми блискучими знаннями.

– ╤ро, ск╕льки вже раз╕в можна про це говорити, – лаг╕дним голосом промовила Оксана, – ти прекрасно зна╓ш св╕й предмет, ╕ викладач ти – в╕д Бога. А зразу два викладач╕ ф╕лолог╕╖ для одн╕╓╖ школи – забагато. Та й викладати ж тут пост╕йно, як це треба щодо мови, я, зв╕сна р╕ч, не зможу, ти ж сама це розум╕╓ш.

– Так, звичайно, вибач, – вже весел╕ше сказала ╤рина. – А Оксана, м╕ж ╕ншим, ╕ в мистецтв╕ розум╕╓ться непогано – майже ваша колега, Серг╕ю. Як╕ вона сукн╕ ши╓ – просто витв╕р мистецтва. ╤ форму для наших учн╕в теж Оксана придумала й сама шила.

– Я так ╕ зрозум╕в, – подивився Серг╕й на Оксану.

– ╤ро, – зашар╕вшись, док╕рливо мовила до подруги Оксана, – перестань.

– А х╕ба це не правда? – звернулась ╤рина поглядом за допомогою до вс╕х присутн╕х. – Х╕ба в цьому ╓ щось погане? Хоча ╓ й так╕, що докоряють, мовляв, сукн╕, пошив одягу, а там дал╕ й мода, под╕уми – все це марнота марнот, все це не для християнина.

– Я зовс╕м так не думаю, – сказав Серг╕й н╕би для вс╕х, але слова його перш за все були звернен╕ до Оксани. – Звичайно, Бог створив людей нагими, але ж це не означа╓, що ми повинн╕ зараз ходити оголеними, адже з тих п╕р, як Бог сотворив людей, минуло чимало часу й дещо зм╕нилося, ╕ ми зараз повинн╕ одягатися. А якщо вже треба одягатись, то одягатись треба достойно й красиво, бо ж г╕дн╕сть ╕ краса – одн╕ з самих значущ╕ших ознак божественност╕ людини. Звичайно, я не маю на уваз╕ вс╕ляк╕ там под╕уми з бомондом, куди часто грошовит╕ череват╕ татус╕ при╖здять, щоб вибрати соб╕ одноразову молоду коханку для чергово╖ подорож╕ на Канари. Мистецтво красиво одягати людей н╕чим не г╕рше за вс╕ ╕нш╕ мистецтва, хоча, звичайно ж, як ╕ вс╕ ╕нш╕ мистецтва, може бути використане з недостойною метою й профановане, але ж...

– Та досить вже, досить, – лаг╕дно, як вона це ум╕ла, – перервала Серг╕╓ву промову Оксана, яка зрозум╕ла, що ця промова була звернена перш за все до не╖. – Переконав, переконав.

– Отже, будемо з тобою, Оксано, д╕лити м╕сцеву кафедру мистецтвознавства навп╕л? – все Серг╕╓ве ╓ство було охоплене якоюсь рад╕сною ейфор╕╓ю.

– Для чого нам з тобою щось д╕лити? – з незм╕нною лаг╕дн╕стю, але вже якось задумливо в╕дпов╕ла йому Оксана. – Роботи вистачить для вс╕х. Але ж чи вистачить нас для роботи?

– Що ти ма╓ш на уваз╕? – не зрозум╕в Серг╕й.

– Перш за все, чи вистачить у нас хисту ╕ знань, – в╕дпов╕ла Оксана.

– За це не варто й говорити, – з╕ звичним сво╖м запалом за вс╕х в╕дпов╕ла ╤рина, – це кожен тут тоб╕ п╕дтвердить, що кращих за вас навряд чи можна взагал╕ знайти.

– Можливо, можливо, – з усе поглиблюваною задумою, яка так контрастувала з ╤риним запалом, промовила Оксана. – Але ж чи вистачить нам часу для викладу вс╕х наших, так тобою, ╤ро, розхвалених знань?

– Та це вже занадто ф╕лософськи, – не зрозум╕в ╖╖ натяку Серг╕й. – Вс╕ ми не в╕чн╕. Чи вистачить нам часу? Мабуть що н╕кому з земних створ╕нь не вистачить на вс╕ земн╕ справи часу, ╕ н╕коли б не вистачило. Занадто ф╕лософськи.

– Зовс╕м н╕, – заперечила йому Оксана, – це ти, Серг╕ю, все тлумачиш на ф╕лософський лад. А я мала на уваз╕ дещо ╕нше. Я мала на уваз╕, по-перше, те що я сама не буду ж гостювати в нашому сел╕ весь час, а щодо тебе, то час твого перебування у Веселому взагал╕ обмежений часом розпису нашого храму. Так що, мо╖ думки значно приземлен╕ш╕, ан╕ж ти соб╕ уявив.

– Он ти про що, – вся Серг╕╓ва рад╕сть раптом згасла в╕д Оксаниних сл╕в, як╕ поставили його перед неспростовною реальн╕стю, яка останн╕м часом зовс╕м залишилась поза Серг╕╓вою уявою, котра ширяла в захмарних висотах любов╕ й над╕╖. – Так, звичайно... – пробурмот╕в в╕н, – дивлячись кудись вдалеч╕нь згаслими очима, як╕ почав оповивати сум. – Звичайно...

– Та киньте ви говорити про сумне й загадувати наперед, – розв╕яв раптом навислий було сум сво╖м непереборним оптим╕змом Славко. – Майбутн╓ залишимо тому, кому й належить оп╕куватись майбутн╕м, залишимо майбутн╓ Богу, нехай Бог вир╕шу╓ так╕ питання, а ми будемо лише молитися, щоб в╕н вир╕шив усе якнайл╕пше. Та й взагал╕, – махнув в╕н нав╕дл╕г рукою, так наче вдарив шапкою об землю, – нехай буде, що буде, ╕ н╕коли ще не було такого, щоб н╕чого не було, а що буде побачимо. Чи не так?

– Так, а як же. Дуже глибокодумна промова, – хот╕в було, як завжди, взяти на кпини свого товариша Олег, але побачивши, що його ╕рон╕я цього разу навряд чи досягне мети, оск╕льки вс╕м прийшовся до вподоби оптим╕зм Славка, в╕н не став продовжувати насм╕хатись. – Вт╕м, ти правий Славку. Залишимо проблеми дол╕ вир╕шувати сам╕й же дол╕, а зараз повернемось до п╕двладного нам тепер╕шнього. Зараз п╕демо до наших молодих завзятих учн╕в, як╕ займаються сво╖м ф╕зичним удосконаленням на чол╕ з ╕ще одним нашим видатним колегою, котрий до, реч╕, викону╓ обов"язки Гетьмана нашо╖ м╕сцево╖ козацько╖ республ╕ки – може, й ми переймемося тим невичерпним запалом юначого завзяття, з яким ця молодь п╕дкорю╓ вершини ф╕зичного й духовного гарту. Як кажуть, в здоровому т╕л╕ – здоровий дух! А пот╕м проведемо для них ще вс╕ разом теоретичний урок на в╕льну тему, хоча право на цей урок належить ╤рин╕, але я думаю, вона поступиться цим сво╖м правом для того, щоб наш╕ учн╕ могли познайомитися з таким ц╕кавим нашим гостем, як Серг╕й Богданенко, послухати його, задати йому питання. Я думаю, ти не проти, ╤ро, поступитися?

– З превеликою рад╕стю, – було видно, що ╕дея Олега припала ╤рин╕ до душ╕. – Поступаюсь.

– Добре, добре, – Серг╕й перейнявся духом рад╕сного завзяття, який почав опановувати весь ╖хн╕й гурт. – П╕демо зараз до вируючо╖ молодечим завзяттям долини. А хто це там у нас зараз оп╕ку╓ться в нашу в╕дсутн╕сть молоддю? Олег сказав, що це саме ваш Гетьман. Хоча, як на мене, роль, чи пак, вибачаюсь, посада Гетьмана якнайкраще личила б, наприклад, Славков╕, адже кр╕м вс╕х ╕нших досто╖нств, як╕ давали б право займати йому цю посаду, в Славка ж ╕ще й пр╕звище – Наливайко! Звучить! Так хто ж у нас таки Гетьман? – оглянув Серг╕й сво╖х товариш╕в, але реакц╕я на його слова виявилась не зовс╕м т╕╓ю, на яку в╕н розраховував: вс╕ з якоюсь незрозум╕лою н╕яков╕стю намагались уникнути Серг╕╓вого погляду, наче поступаючись таким чином правом в╕дпов╕д╕ на це питання комусь ╕ншому. – Я, може, щось не те сказав?

– Зовс╕м н╕, – в╕дважився нарешт╕ на в╕дпов╕дь Славко, очевидно, доводячи сво╓ право на гетьманську посаду. – Гетьман у нас людина дуже достойна, ╕ пр╕звище у нього теж характерне, н╕чим не г╕рше в╕д Наливайка, пр╕звище його Бут, Микола Бут, в╕н у нас д╕льничним працю╓, дуже достойна людина.

– А-а-а!... – вихопилося самох╕ть у Серг╕я, коли в╕н раптом зрозум╕в, що це саме той Микола Бут, про ╕стор╕ю нещасливого кохання якого з Оксаною розпов╕дала йому баба Горпина. ╤ Серг╕й мало не продовжив сво╖ слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс╕ звернули сво╖ погляди на Оксану, на яку саме подивився й в╕н сам, а Оксана в цей час потупила оч╕ й трохи аж спален╕ла з н╕яковост╕. – Що ж, д╕йсно теж дуже характерне, прекрасне пр╕звище – Бут! – розрядив Серг╕й сво╖ми словами ситуац╕ю, яка загрожувала розв╕яти стан загально╖ рад╕сно╖ п╕днесеност╕, що нараз╕ запанував у ╖хньому товариств╕. – Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне пр╕звище й, очевидно, що носить це пр╕звище ц╕лком заслужено.

– В цьому не може бути н╕якого сумн╕ву, – запевнив його Олег ╕ продовжив: – а зараз, перед тим, як ми покинемо нашу цитадель, я хот╕в би представити тоб╕ ще ╕нш╕ буд╕вл╕ окр╕м канцеляр╕╖. Ось, – показав в╕н на три споруди, що стояли п╕вколом навколо канцеляр╕╖ ближче до частоколу, – це, як ╕ належить на С╕ч╕, курен╕, тут, власне, й мешкають наш╕ козаки й козачки, хоча, мешкають то вони, зв╕сна р╕ч, вдома, але п╕д час навчань живуть тут. Назвали ми спочатку ц╕ курен╕, як ╕ належить за козацьким звича╓м, за географ╕чною ознакою Смагл╕вським, Кривк╕вським та Скринянським куренями за старовинною назвою трьох, так би мовити, район╕в нашого, досить таки великого села Веселого, але мешкати в цих куренях стали пот╕м окремо д╕вчата й окремо хлопц╕, так що один з курен╕в став д╕вчачим, а два хлоп"ячими, але назви залишилися все старими. Отже, Скринянським куренем у нас волод╕ють зараз д╕вчата, а Смагл╕вським та Кривк╕вським – хлопц╕. Можна ще зайти до середини курен╕в ╕ канцеляр╕╖, щоб поближче познайомитися з побутом сучасних козак╕в, але, мабуть ми зробимо це пот╕м, а зараз все ж в╕дв╕да╓мо нашу молодь, оск╕льки ╖хн╕ ф╕зичн╕ заняття вже скоро завершаться.

– Так, звичайно, – погодився Серг╕й, – рушаймо.

Вони вс╕ вп"ятьох вийшли на галявину перед фортецею. Добряче витоптана галявина, аж на н╕й не було жодно╖ травинки (з чого Серг╕й зробив висновок про ╕нтенсивн╕сть занять), була обладнана вс╕лякими спортивними снарядами – в╕д перекладин та боксерських груш до б╕гових дор╕жок та ям для стрибк╕в. Вдалин╕ Серг╕й побачив, як деяк╕ з хлопц╕в та д╕вчат метають списи та стр╕ляють з лука.

– Що ж, вража╓, – нарешт╕ промовив Серг╕й по деяк╕м час╕, з великим задоволенням оглядаючи заняття молод╕. – Просто прекрасно. В наше далеке радянське минуле теж були спортивн╕ гуртки, в яких я теж займався, але нав╕ть тод╕ про таке, як оце я бачу тут, нав╕ть ╕ мр╕яти не доводилось.

– Може хочеш поближче познайомитися з окремими методиками й видами спорту? – запропонував сво╖ послуги Серг╕╓в╕ Славко, зробивши рукою запрошуючий жест.

– ╤з задоволенням, – погодився Серг╕й ╕ рушив у напрямку гурту хлопц╕в та д╕вчат, що очевидно займались рукопашним бо╓м, оск╕льки там стояло дек╕лька боксерських груш, б╕ля яких молодь в╕дпрацьовувала удари, а поряд був майданчик, на якому п╕д кер╕вництвом дорослого чолов╕ка учн╕ в╕дпрацьовували прийоми рукопашного протистояння. – Це мен╕ з ф╕зичних вправ найближче.

– А це що за ком╕с╕я? – п╕д╕йшов до новоприбулих на чол╕ з Серг╕╓м п"ятьох сво╖х колег молодий чолов╕к, який щойно займався з молоддю, роз"яснюючи секрети рукопашно╖ боротьби.

– Це зовс╕м не ком╕с╕я, а просто дружн╕й ознайомчий в╕зит, – в╕дпов╕в йому Славко. – Ось познайомся, Миколо, це наш новий великий друг, який, можливо буде деякий час нав╕ть викладати у наш╕й позашк╕льн╕й школ╕, той самий художник, що розпису╓ наш новозбудований храм, Серг╕й Богданенко, познайомся.

Молодий чолов╕к високого зросту, десь п╕д два метри, широкий в плечах, могутньо╖ атлетично╖ статури, чисто виголений з коротко стриженим русим волоссям був просто таки надзвичайно красивим – баба Горпина, описуючи Серг╕╓в╕ Миколу мала рац╕ю, колишн╕й наречений Оксани був д╕йсно таки чолов╕ком надзвичайно╖ вроди. Серг╕й сво╖м профес╕йним поглядом в╕дразу ж в╕дм╕тив його надзвичайну схож╕сть ╕з всесв╕тньов╕домим "Давидом" роботи М╕келанджело Буонаррот╕. Так, якби з цього молодика зняти одяг та додати йому кучер╕, подумав Серг╕й, то й справд╕ перед нами постала б знаменита статуя роботи М╕келанджело. А ще подумалося Серг╕╓в╕, що непогано було б мати такого натурника, але, зв╕сно, пропозиц╕ю таку в╕н навряд чи наважився б зробити з ц╕лком зрозум╕лих причин, адже хот╕в ще трохи пожити. А молодик тим часом п╕д╕йшов до Серг╕я поближче ╕ теж став його уважно розглядувати.

– Серг╕й, – простягнув Серг╕й руку для знайомства першим, оск╕льки так ╕ не дочекався цього з боку свого нового знайомця.

– Микола, – по деяк╕й пауз╕, не в╕дразу, подав нарешт╕ руку молодик Серг╕╓в╕ у в╕дпов╕дь ╕ в╕дразу стиснув руку так, що в Серг╕я аж хруснула кисть ╕ потемн╕ло в очах: в пов╕льност╕, з якою Микола подав руку, в тон╕ його голосу, в цьому стисканн╕ Серг╕й в╕дразу ж в╕дчув якусь ворож╕ть ╕з боку Миколи й ╕нстинктивно стиснув у в╕дпов╕дь сво╓ю рукою кисть Миколи так, що на обличч╕ Миколи з"явився вираз здивування, на чому "дружн╓" рукостискання завершилося. – Я бачу, ти п╕д╕йшов в╕дразу до нас неспроста, мабуть, тебе ц╕кавить така модна й захоплююча р╕ч, як рукопашний б╕й? – в тому ж, як Серг╕й в╕дчував, агресивному дус╕ продовжив Микола, та ще й оце, як здавалось, в╕дверто зневажливе "ти". – То, може, й сам, гр╕шним д╕лом, спробу╓ш покивати ручками й н╕жками, – його зневажливий тон переходив уже в в╕дверту груб╕сть, пом╕тну вс╕м ╕ншим. – То як? Давай, виходь, давай поборемось, – з глузливою посм╕шкою показав в╕н на майданчик, який обступили учн╕, що перестали вправлятися й дивились, як ╖хн╕й тренер в досить незвичайний спос╕б знайомиться з тим самим знаменитим художником, який розпису╓ ╖хн╕й храм. – Давай, давай, – все наполеглив╕ше пропонував в╕н, ╕ Серг╕й, спочатку сприйнявши пропозиц╕ю Миколи, як жарт, тепер зрозум╕в, що той ╕ справд╕ хоче позмагатися з ним.

– Миколо, перестань, – втрутилась Оксана, – ми щойно з храму, Серг╕й, як бачиш, одягнутий зовс╕м не для занять спортом. Та й взагал╕, х╕ба так знайомляться з поважними гостями.

– Та н╕, чому ж, – перепинив ╖╖ Серг╕й, – я не проти трохи роз╕м"ятися. А одяг, – в╕н оглянув себе й митт╓во скинув свою сорочку-вишиванку. – Це для мене майже святиня, потримай, будь ласка, – передав в╕н вишиванку Оксан╕, – а брюк мен╕ не жаль, тим паче, що вони навряд чи дуже постраждають, чи не так, Миколо, ти ж не збира╓шся порвати мене разом з╕ штанями на шмаття?

– Солдат дитину не образить, – зверхньо кинув Микола ╕ теж зняв ╕з себе футболку й кинув ╖╖ на землю, залишившись в спортивних брюках, – щоб уже зовс╕м на р╕вних.

Вони обидва вийшли на майданчик, стали один проти одного. Досить таки пристойно м"язисте, жилаве т╕ло Серг╕я виглядало все ж не надто вражаюче в пор╕внянн╕ з просто велетенською могуттю Миколи. Чесно кажучи, Серг╕й на фон╕ Миколи виглядав майже так, як вигляда╓ худорлявий п╕дл╕ток на фон╕ здорового дорослого дядька.

Микола розпочав атаку першим, трохи нав╕ть неспод╕вано для Серг╕я, але все ж не занадто зненацька. Микола пров╕в дек╕лька удар╕в руками в р╕зн╕ частини т╕ла противника ╕ дв╕ч╕ намагався вразити свого партнера ногою. Серг╕й, в свою чергу, для початку не став форсувати под╕╖ й просто захищався, дек╕лька удар╕в блокувавши й дек╕лькох просто уникнувши, давши соб╕ завдання в перш╕ хвилини сутички якомога краще вивчити манеру й можливост╕ свого супротивника – ╕ для цього йому дек╕лькох хвилин таки й вистачило.

Ф╕зично Микола був ╕ справд╕ надзвичайно сильним (якби таким ковадлом, як його кулак хоч раз зачепило Серг╕я, то мало б не було), але техн╕чно Микола все ж не був аж таким вже досконалим б╕йцем. Н╕, Микола, звичайно, був непогано вишколений як на колишнього десантника й випускника школи м╕л╕ц╕╖, але в пор╕внянн╕ з досв╕дом Серг╕я, який займався мистецтвом ╓диноборств ╕з самого дитинства, його противник був все ж досить прим╕тивним, ╕ якби це було на справжн╕х змаганнях, то ╖х у спаринг не поставили б, як представник╕в зовс╕м р╕зного ступеню профес╕йно╖ квал╕ф╕кац╕╖. Серг╕й це в╕дразу в╕дчув ╕ вир╕шив не занадто затягувати б╕й.

П╕д час наступно╖ ж атаки Миколи, коли той намагався провести удар прямою правою в голову, Серг╕й просто захопив його руку й зд╕йснив звичайн╕с╕нький кидок через плече, як це робиться у вс╕х майже видах боротьби, в╕д класично╖ до самбо ╕ дзюдо, перекинувши через себе велетенське т╕ло свого противника, наче це був якийсь лантух з картоплею. Микола добряче таки гепнувся об землю, але виглядом сво╖м цього жодним чином не виявив, та ╕ впав в╕н досить таки профес╕йно.

Серг╕й вже думав запропонувати Микол╕ мирову – побавились трохи, та й досить – але Микола, пов╕льно п╕д╕ймаючись, досить неспод╕вано спробував нанести удар в голову, так що Серг╕╓в╕ довелось докласти зусиль, щоб уникнути цього дуже небезпечного удару, який, досягни в╕н мети, був би, мабуть переможним. Серг╕й зрозум╕в, що Микола зовс╕м не жарту╓ й ставиться до цього двобою серйозно, може нав╕ть занадто серйозно, нав╕ть, як здалося Серг╕╓в╕, Микола атакував його з якоюсь незрозум╕лою для Серг╕я агресивн╕стю й завзяттям.

А п╕сля одного з удар╕в ногою в груди , який Микола намагався провести з розвороту ╕ якого Серг╕й ледь-ледь уникнув, ╕ якби цей удар був усп╕шним, то плакали б ребра супротивника, Серг╕й вир╕шив все ж припинити наскоки свого занадто роз"яр╕лого супротивника ╕, захопивши цю його, праву, ногу п╕д кол╕но сво╖ л╕вим л╕ктьовим згином, Серг╕й зробив крок назустр╕ч супернику л╕вою ж ногою, а правою, зан╕сши ╖╖ за тулуб Миколи, ззаду п╕дбив його опорну л╕ву ногу, п╕сля чого Микола безв╕льно гепнувся на спину, хоча й майстерно замортизувавши сво╓ пад╕ння ударом обох рук об землю. Серг╕й же, не втрачаючи часу, аби не дати супернику отямитися, перейшов в╕дразу ж до больового прийому, майстерно затиснувши Миколину ногу в м╕цн╕ лещата. Затискуючи ногу все дужче й дужче, Серг╕й в╕дчував, що подальш╕ його зусилля можуть вже призвести до фатальних насл╕дк╕в ╕ перестав дал╕ стискати суглоб суперника, а Микола все ще терп╕в ╕ не здавався. Видно було, що в╕н вс╕ма силами намагався не здаватись. Серг╕╓в╕, знову ж таки, видалась незрозум╕лою така його затят╕сть. ╤ все ж Микол╕ довелося таки ляснути з ус╕╓╖ сили долонею об землю – ╕ Серг╕й врешт╕ в╕дпустив його ногу, п╕сля чого Микола встав ╕ довгенько ще розтирав св╕й постраждалий суглоб.

– Що ж, не погано, як на художника, – Микол╕ все ж довелося, хоч в такий спос╕б, визнати переваги свого супротивника й потиснути йому вв╕чливо руку. – Де служив?

– Та служив то я в ДШБ, в Афган╕стан╕, – на ц╕ Серг╕╓в╕ слова обличчя Миколи видовжилось в╕д здивування, – але р╕ч нав╕ть не в цьому, просто я займаюсь мистецтвом ╓диноборств ╕з самого дитинства. Так що...– Серг╕й розв╕в руками.

– Прекрасно! – п╕дскочив до них Славко, покинувши лави глядач╕в, як╕ спостер╕гали за двобо╓м ╕ про яких супротивники зовс╕м забули. – Прекрасно! Виявля╓ться, окр╕м викладача мистецтвознавства наша школа може отримати ще й ╕нструктора з мистецтва ╓диноборств, причому в одн╕й особ╕. Я сам, наприклад, хоч ╕ ╓ дипломованим викладачем ол╕мп╕йських, так би мовити, вид╕в спорту, але ╓диноборства знаю не наст╕льки добре, щоб сперечатися, наприклад, з Миколою в цьому питанн╕. А ти, Серг╕ю... – Славко, в свою чергу розв╕в руками, але вже зовс╕м з ╕ншим п╕дтекстом, ан╕ж це зробив щойно Серг╕й. – Прекрасно.

– Та що ти, Славко, – посп╕шив заперечити йому Серг╕й, оск╕льки побачив, м"яко кажучи, не надто схвальну Миколину реакц╕ю на таку пропозиц╕ю, – може я дещо ╕ вм╕ю в рукопашному бою, але викладач ╓диноборств ╕з мене н╕який, це вже точно, пов╕р мен╕. Та й Микола, можу тебе запевнити, дуже, дуже вправний бо╓ць, ╕ мен╕ повелося в цьому бою дуже, дуже сутужно. Нав╕ть мого досить вагомого досв╕ду т╕льки-т╕льки вистачило, щоб встояти перед таким б╕йцем, а дек╕лька раз╕в я був просто таки на волосину в╕д поразки, – Серг╕й, звичайно дещо прикрасив ситуац╕ю, але, вир╕шив в╕н, це переб╕льшення можна вибачити, оск╕льки йшлося про авторитет вчителя перед учнями. – А щодо здатност╕ Миколи передати сво╖ знання ╕ншим, то тут, я впевнений, що в╕н набагато краще за мене може це зробити, бо я взагал╕ цього поки що зовс╕м не вм╕ю, – завершив в╕н ╕, оглянувши присутн╕х, зрозум╕в, що вчинив абсолютно правильно.

Пот╕м Серг╕й п╕д╕йшов до Оксани, взяв з ╖╖ рук свою вишиванку, одягнувся ╕ жарт╕вливим поклоном надав себе в подальше розпорядження сво╖х друз╕в, що обступили його ╕ не зводили з нього захопленого погляду. Один лише Микола не виказував до Серг╕я почутт╕в, що на думку Серг╕я було виявом все т╕╓╖ ж, зовс╕м не зрозум╕ло╖ для Серг╕я, ворожнеч╕: хоча, зовн╕ це й не було пом╕тно – Микола просто взявся до виконання сво╖х прямих обов"язк╕в тренера ╕ в╕дновив заняття.

– Пропоную до зак╕нчення спортивних занять, – запропонував Серг╕╓в╕ та вс╕м ╕ншим Славко, – пройтися ще нашим пол╕гоном ╕ спробувати себе ще в деяких ц╕кавих видах – постр╕ляти з пневматично╖ збро╖, з лука, пофехтувати врешт╕ решт.

Вс╕ пристали на Славкову пропозиц╕ю ╕ рушили, аж раптом пролунала хвиля оплеск╕в, як╕ влаштували, проводжаючи Серг╕я, Миколин╕ учн╕, що на мить облишили сво╖ заняття, сам же Микола на це лише саркастично скривив губи.

– От зараз ще проведемо одне сп╕льне теоретичне заняття, – заволод╕в увагою друз╕в вже Олег, коли вже п╕сля зак╕нчення спортивних вправ вс╕ рушили до "с╕чово╖ канцеляр╕╖", – на якому ти, Серг╕ю, теж спробу╓ш таки себе в рол╕ викладача. А пот╕м наш╕ с╕чов╕ кухар╕ будуть вже готов╕ пригостити нас козацьким кул╕шем. Хочеш козацького кул╕шу? – поклав в╕н по-дружньому руку на плече Серг╕я.

– Дуже хочу, – з╕знався Серг╕й ╕, жартуючи додав: – то, може, й урок наш в╕дкладемо, а в╕дразу до кул╕ша?

– Та н╕, на жаль кул╕ш ще не готовий, – посм╕хнувся у в╕дпов╕дь Олег. – Та й заслужити ж ╕ще кул╕ш треба, – теж пожартував в╕н, – так що попрацюй, друже, попрацюй.

– Що ж, то й попрацю╓мо, – потираючи руки погодився Серг╕й, – попрацю╓мо.

Роль викладача Серг╕╓в╕ дуже сподобалась. З самого початку уроку, коли в╕н т╕льки почав сво╖ перш╕ викладацьк╕ спроби, Серг╕╓в╕ на допомогу приходили й Оксана з ╤риною й Олег ╕з Славком, але це тривало зовс╕м недовго, ╕ вже за дек╕лька хвилин Серг╕й знайшов повне порозум╕ння з╕ сво╖ми новими учнями, хоча, можливо, що порозум╕ння вдалося в╕днайти так швидко завдяки тому, що учнями Серг╕я все ж були т╕ ж сам╕ хлопц╕ й д╕вчата, як╕ щойно т╕льки спостер╕гали за його по╓динком з Миколою. Та що б там не було, а порозум╕ння учителя з учнями було налагоджено, а пот╕м ще й розвинуто п╕д час сп╕льного об╕ду за величезним столом, що стояв прямо посеред двору п╕д брезентовим нав╕сом, веселе лопот╕ння якого в╕д в╕тру зливалося з веселим гамором за столом, коли, об╕даючи, вс╕ перекидалися доброзичливими дотепами. Козацький кул╕ш був просто таки смачнючий – Серг╕й просив добавки дв╕ч╕!

П╕сля об╕ду козачата почали прибирати з╕ столу, мити посуд, наводити лад у сво╖й С╕ч╕, а гурт ╖х наставник╕в з╕брався, щоб провести вже Серг╕я з Оксаною. З╕бралися вс╕, окр╕м звичайно Миколи, ворожа налаштован╕сть якого була для Серг╕я наст╕льки ж очевидною, наск╕льки не зрозум╕лою.

– Дебют художника в рол╕ викладача в╕дбувся усп╕шно, – констатував, останн╕м потискуючи руку Серг╕я, Олег. – До зустр╕ч╕. Переда╓мо тебе в руки Оксани для подальшого, як вона сказала, ознайомлення з нашим видатним селом.

– Так, збираюсь зараз познайомити гостя з ╕стор╕╓ нашого р╕дного Веселого, – пов╕домила сво╖х друз╕в Оксана. – Слава Богу ╕стор╕я нашого села надзвичайно багата, так що розпов╕сти ╓ про що.

– Це правда, – погодився з нею Олег, – ╕ Оксана зна╓ цю ╕стор╕ю просто таки досконально, мушу визнати це, як профес╕йний ╕сторик. ╤стор╕я села Веселого дуже, дуже багата. Ознаки людського життя, як╕ тут можна знайти, сягають кам"яного в╕ку... До реч╕, – похопився в╕н, – ми тут ще займа╓мось археолог╕чними досл╕дженнями разом з нашими учнями. З╕брали, до реч╕, дуже багату колекц╕ю експонат╕в трип╕льсько╖ культури, ск╕фського пер╕оду, а що вже стосовно Ки╖всько╖ Рус╕, – багатозначно розв╕в в╕н руками, – то тут просто скарб на скарбов╕ – все це, до реч╕, можна побачити в нашому м╕сцевому музе╖. Та не буду, так би мовити, в╕дбирати хл╕б в Оксани, вона тоб╕ все розпов╕сть ╕ покаже краще за мене. Можу лише ще сказати, якщо вже зайшла мова про Ки╖вську Русь, що я, наприклад, н╕коли в сво╖й викладацьк╕й практиц╕ не послуговуюсь отим заяложеним, незрозум╕лим ╕ нелог╕чним словосполученням "Давньоруська держава". Адже ж "Давньоруська" держава Ки╖вська Русь означа╓, що ╓ "Новоруська" Ки╖вська Русь, а яка ж це "Новоруська" Ки╖вська Русь? Та це ж – Укра╖на? Так – це Укра╖на! Отже, держава, яка колись називалась Ки╖вською Руссю, тепер назива╓ться Укра╖ною, а тому Ки╖вська Русь – це Давньоукра╖нська держава, ╕ все, ╕ н╕яких непорозум╕нь. Давньоукра╖нська держава Ки╖вська Русь – ╕ все зрозум╕ло, все лог╕чно, все на сво╖х м╕сцях. Давньою могла б бути, наприклад, Русь Аскольда й Д╕ра по в╕дношенню до Рус╕ Володимира Мономаха, але в╕д Аскольда до Мономаха й дал╕ – це одна ╓дина Ки╖вська Русь, яка тепер назива╓ться Укра╖ною, ╕стор╕я Ки╖всько╖ Рус╕ – це давн╕й пер╕од ╕стор╕╖ одн╕╓╖ ╓дино╖ держави, ╕ держава ця – Укра╖на, ╕ народ ц╕╓╖ держави – укра╖нц╕, яких колись ще називали русами, русичами, русинами... Але я вибачаюсь, – раптом перервав в╕н сво╖ ╕сторичн╕ досл╕ди, – не буду забирати час в Оксани, бо до вечора вже залишилось не так ╕ багато часу, хоча нин╕шн╕ дн╕ й довг╕, а розпов╕сти Оксан╕ треба для тебе багато, ╕ давньоукра╖нський або ж ки╓воруський пер╕од багатющо╖ ╕стор╕╖ села Веселого якнайпереконлив╕ше доводить ╕стинн╕сть мо╖х попередн╕х розм╕рковувань. Отже, вперед, – махнув Олег рукою.