Текст книги "Бавдоліно"

Автор книги: Умберто Еко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 34 страниц)

Умберто Еко
Бавдоліно

1. Бавдоліно береться за перо

Ratisbona Anno Dommini Domini MCLV[1]1
  Регенсбурґ, Року Божого 1155 (лат.).


[Закрыть] місяця дицембра хроніка Бавдоліна, з роду Авларіевого

я Бавдоліно син Ґалійавда Авларіевого з головойу аки в лева алелуйа Возблагодарю господа і да відпустить він мині гріхи

habco factó[2]2
  Я зробив (спотв. лат.).


[Закрыть] учинив найбільшу крадіж: мого житя, тоб то узяв я зі скрині біскупа Отта много аркушів які може належать канцеляриї цісаря і вишкріб їх сливе всі хиба шчо не сходило то типер в мене є вдосталь пергамени аби писати шо хочу тоб то свойу хронику хоч лациною писать не вмію

коли лиш побачать шо аркушів більше нима кат зна шо за капернаум буде і скажуть шо то може Шпиг якийсь біскупів римських котрі зле жичать цісареві федерікові

а може то никого не обходить в канцеляриї все пишуть і пишуть чи треба чи ни треба і як хто знайде [тії аркуші] най собі запхас до ду то йому і так буде все 'дно

ncipit prologue de duabus civitatibus historiae AD mcxliii conscript

saepe multumque volvendo mecum de rerum temporalium motu ancipitq [3]3
  [Починається пролог історії двох міст, написаної Р. Б. 1143… часто й багато розмишляючи про непередбачуваний перебіг дочасних речей… (лат., переклад Ростислава Паранька).


[Закрыть]

то є строки шо були перед тим і я не зміг їх гаразд вишкробати то тепер мушу оминути

а коли знайдуть тії Аркуші по тім як я їх спишу то не втямить навить канцлер бо є то язик яким балакають люде у Фраскеті але ніхто ним не пише

але якшчо то є язик котрого ніхто не розуміє відразу вгадають шо то я бо всі кажуть шо у фраскеті балакають якимсь нехристиянским Язиком тому мушу добре їх сховати

псяюха як то тяшко писати вже пальці мині всі болять

отець мій Ґалійавдо все казав шо то певно дар Матки Боски з Роборета шо я змалку як тільки чув п'єть V слів з чужих уст то відразу повторяв той говір чи був він з Тердони чи з Ґаві і навіть як приїхав з Медійолану де мовлять псячим язиком а навіть як побачив перший раз в житі алеманів тих шо Тердону в облогу взяли всі вони були Tuische[4]4
  Німці (серєдньоверхньонім.). Пор.: «…недаремно наша назва "tiusche Volk", або Täusche-Volk (народ-дурисвіт)», Ф.Ніцше, «По той бік добра і зла» (пер. Анатолія Онишка).


[Закрыть]і лайдаки і казали rausz і min got[5]5
  Геть… Боже мій (серєдньоверхньонім.)


[Закрыть] а за півдня я вже говорив равс і майнгот а вони мині казали Kint[6]6
  Хлопче (серєдньоверхньонім.).


[Закрыть] йди пошукай нам файну Froutve[7]7
  Жінку (серєдньоверхньонім.).


[Закрыть] будем робити фікіфукі і навіть якшчо вона не схоче скажи нам лиш де вона і ми вже ї втримаєм самі

але шо то є та Frouive казав я а вони казали domina, dama, женщина du verstan[8]8
  Зрозумів (серєдньоверхньонім.).


[Закрыть]і показували такі Цицьки великі мовляв при тій облозі женщин бракує бо всі тердонянки сидять всередині і най ми лиш зайдемо в город то вже собі пофольгуєм але типер жадна з тутеншіх не показуєть ся і ну блюзнити так шо мині аш навіть волося насторч стало

шваби засрані аякже вже скажу вам де є Frourve дочекаєтеся чи я вам який викажчик поцілуйте себе

матінко а часом мене били

вибили чи набили чи necabant[9]9
  Вбили (лат.).


[Закрыть] не вмійу я Лациною не то шчо не розумійу бо учив ся читати з книшки Latine[10]10
  Латиною (лат.).


[Закрыть] a коли до мене говорять лациною то розумійу але писати не вмійу і не знайу як тії verba[11]11
  Слова (лат.).


[Закрыть] пишуться

бігмебоже ніколи не знайу чи то equus а чи equum все милю ся бо в нас кінь то є завжди cavallo і квит і я ніколи не милю ся бо ніхто не пише Kavallo бо не пише нічо бо не вмійе читати

але того разу все пішло добре і німці навіть волосини з мої голови не торкнули бо якраз тоді прийшли milites[12]12
  Лицарі (лат.).


[Закрыть] і кричали гайда гайда знов наступаєм а тоді стала ся така катавасия шо йойбоже і я вже ничого не тямив бо зброєноші бігли сюди а піхтура зі своїми лябардами туди і сурми гудять і вежі деревяні високі як дерева в Бурмії-долині шо порушають ся як вози а на них балістери і пращівники а шче інші несуть драбини а на всіх них падає стільки стріл як граду а ті шо метають каміня якимсь таким як велика вареха і над головою мині свистять сулиці які тердоняни кидають з мурів ото була баталія!

а я сховав ся на дві години під кушчем кажучи діво пресвята поможи і спаси а тут все втихло і стали бігати коло мене ті шо балакали так як в Павії і кричали шо забили стілько тердонян шо танаро-ріка тепер як з Крови і тішили ся як дурні бо так Тердона буде знати як лигати ся з медійоланцями

затим шо повернули ся і ті німаки шо шукали були Frouive може їх менче було як ранше бо і тердоняни всипали їм гаразд а я сказав собі крашче брати ноги на плечі

і поволеньку вернув ся до хати а було вже сливе рано і оповів усе отцеві Галійавдові а він сказав мині ото дурень нашчо попер ся на тії облоги важай дістанеш ше ножом в задницю хиба не знаєш шо то панскі справи най собі голову тим завертают а ми маєм дбати о корови бо люде ми поважні не то шо той Фредерикус шо то приходе то відходе і чорта лисого злапав

але тоді Тердона не впала бо здобули тільки підзамче але не дитинець і стояла вона шче далі аж до кінця мої хроникі а потім забрали їм воду а вони замість того шоб сечу свою пити сказали Фридерикусові шо вірні йому він їх випустив а потім спалив город а тоді порубав ущент тоб то вчинили все це ті з Павії бо вони на тердонян зуба мають бо в нас то не є так як у швабів які один за одним обстають і разом тримають ся як пальці на одній руці а в нас як ті з Ґамондії бачать когось з Берґолія то вже їм аш ся перевертає

а тепер вертаю ся до свої гисториї про те шо коли ходжу лісами фраскети особливо коли мгла така шо не бачиш свого носа і все з 'являєть ся раптом і ти не бачиш відки воно береть ся в мене бувают видіня як тоді коли видів я єднорога і шче раз тоді як видів св’ятого Бавдоліна який промовляв до мене і каже сучий ти сину підеш до пекла бо та гистория з єднорогом то всі знают шо аби зловити Єднорога треба посадити невинну дівицю під дерево і той зьвір чує запах дівствениці і приходить і кладе ї голову на коліна і тоді я взяв Нену з бБерґолія шо приходила з отцем своїм купувати курову корову в моєго вітця і сказав їй ходи до лісу будем лапати єднорога тоді посадив я ї під Дерево бо був певен шо вона дівиця і сказав ї сиди собі так і розстав добре ноги шоп зьвір мав де голову положити і вона казала розставити де а я казав отутечки-о добре розстав і показав як а вона почала стогнати як коза шо котиться і шось мені затуманило очі і потім на мене найшло шось як гапокаліпса і по тому вона вже не була чиста як лілія а тоді вона каже матінкобожа то як тепер ми звабим сюди єднорога і тут я почув голос з Неба шо сказав мині шо єдинорог qui tollit peccata mundis[13]13
  Який світу гріх забирає (лат.) – пор. Йо. 1,29.


[Закрыть] то я і скакав я між: кущами і кричав гоп-гоп гуррр-гуррра бо мав я сатис факцію ліпшу ніж: правдивий єднорог бо запхав був ріг свій в лоно дівиці тому то св'ятий Бавдоліно сказав мені такий і такий сину етцетера а потім простив мені і бачив я його шче не раз надвечір але тільки коли була сильна мгла чи принаймі мгелка а не коли сонце світе на всіх oves et Boves [14]14
  Овець і худобу (лат.). Пор. також з Йо. 2,14.


[Закрыть]

але коли оповів я отцеві своєму Ґалійавдові шо видів був святого Бавдоліна він дав мині трийцять буків по плечах і приказував о паночку нашо ти мене скарав сином шо має видіня а не вміє навіть курову корову здоїти я або йому голову розвалю києм або дам його комусь хто ходить по ярмарках і торгах і водить малпу гафриканську шо танцює а св’ята моя матінка волає ти лобуре один нема гірших од тебе шо такого вчинила я Господеві шо післав мині сина шо видить св’ятих а отець мій Ґалійавдо мовив неправда нічо він не видить бо брехун більший від юди і видумує все шоп нічо не робити

оповідаю хронику сію бо инакше ніхто не втямить як воно було того вечора коли була мгла така шчо можна було ножем різати і подумати тільки шо то був уже цьвітень а в нас мгла бува навить у серпні і коли хтось нетутешний зрозуміло шчо згубить ся по між Бурмією і Фраскетою особливо коли жаден св’ятий не візьме тебе за вудила і ото йду я додому і виджу переді мною якийсь барон на коні у желізі

у желізі барон а не кінь і з мечем як круль раґонський

мене як громом вдарило матінко дивись то воістину св. Бавдоліно пориває мене до пекла але він мовив Kleine kint Bitte,[15]15
  Хлопчику, будь ласка (середньоверхніонім.).


[Закрыть]я притьмом збагнув шо то мосьпан якийсь алеманский згубив ся в лісі через мглу і не може друзів своїх знайти а вже була сливе ніч він показав мині Гріш бо я в житі ніколи не бачив Грошів а він утішив ся шо я відповідаю йому Diutsch) себто його говіркою а я казав по-їхньому як підеш вперед то опиниш ся в болоті як сонечко ясне

а не треба було казати як сонечко ясне коли туман такий шчо хоч ножем ріж: а він таки зрозумів

а тоді сказав я шо знаю шо алемани походять з місця де завсігди весна і там може цьвітут цедри ливанскі а тут в нас в Палеї лиш туман а в тому тумані швендяють всякі потолочі а вони є внуки внуків тих арапів з якими бив ся Каролюс Магнус а то паскудні люде як тільки бачать прочанина то зараз дають йому києм по зубах і забирають навить волося з голови а тому як прийде вашмосць до отця мого Галійавда то миску йушки теплоі завше знайде ашей сінник шоб переспати ніч у стайні а тоді взавтрі як буде сьвітло покажу вашмосці Дорогу особливо як ваш мосць монети не пожаліють спаси вас біг благословіте ми люде вбогі але чесні

ото привів я його до отця мого Галійавда Ґальявда а той ану кричати дурню ти один шчо в тебе в голові нашчо було казати моє ім 'я першому-ліпшому з тим людом ніколи не знаєш де втрапиш може то ленник маркіза Мон Ферато і потім вимагати буде в мене шче одну десятину fructibus і leguminibus[16]16
  Податок на плоди і городину (лат.).


[Закрыть]і сіна або шче й повоз і шарварок згадає і ми пропали і вже брав ся за Палицю

а я сказав йому шчо той єгомосць з німців а не з Мон Ферато а він мені то шче гірше але по тому як я сказав йому про Монету він заспокоїв ся бо ті з Маренґа мають голову моцну як віл а бистру як кінь і утямив шчо тут може бути якийсь зиск і мовив мині ти говорити вмієш то скажи йому це item[17]17
  А також (лат.).


[Закрыть] шо ми люде вбогі але чесні

я то вже йому казав

най буде ліпше то повторити item gratias[18]18
  А також дякую (лат.).


[Закрыть] за гріш але тут шче треба Сіна для коня item до миски іушки юшки гор 'ячої додам сиру і хліба і чару доброго item покладу мосьпана спати там де ти спиш коло вогню а ти нині підеш до кучі item хай мині покаже Гріш бо я хочу мати флорина і буде мині як брат рідний бо для нас людей з Маренґа гість то св’яте

і сго мосць той сказали haha шельми ви тут всі в Маренгу але умова стоїть даю вам ті дві монети і не кажи мені нічо про флорини бо за флорина я собі kaufо[19]19
  Куплю (нім.).


[Закрыть] цілу вашу хату і всіх ваших бестій то бери і помовч бо і так тобі добрий заробок отець мій умовк і взяв дві монети шчо їх єгомосць кинули на стіл бо люде з Маренга мают голову тверду але бистру і накинув ся на харч як вовк (єго мосць) а навить як два (вовки) тоді отец мій і матінка вкладали ся спати бо гарували цілий день коли я ходив собі по фраскеті a Rerre мовив добре то вино вип 'ю но шче трохи тут коло огня розповідж мені kínt розповідж шось бо так добре балакаєш моєю говіркою

ad petitionem tuam frater Ysingríne carissime primos libroschroncae meae missur

ne humane pravitate [20]20
  На твоє прохання, найдорожчий брате Ізінґріне, маючи намір надіслати першу книгу моїх хронік… щоб людською зіпсутістю не… (лат., переклад Ростислава Паранька).


[Закрыть]

тут я також не зміг вишкробати

то вертаю ся до хроники того вечора з тим єго мостем алеманським шчо хотів знати як то стало ся шчо я знаю його язик і я оповів йому шчо маю дар язиків як в апостолів а шче маю дар видіня як у магдалин бо ходжу я по діброві і бачу св'ятого Бавдоліна верхи на єднорозі білому як молоко і його Ріг зміястий якраз там де коні мают то шчо для нас є Ніс

але кінь не має носа инакше під носом мав би бороду як єго мость який мав гарну бороду такої барви як мідна пательня а інші алемани шчо я бачив мали жовте волося навіть у вухах

і він каже мині гаразд бачиш той кого ти зовеш єднорогом називаєть ся Monokeros але відки ти знаєш шчо є єднороги на цім сьвіті а я повів йому шчо читав у книзі яку мав гереміт з Фраскети а він витрішчив очі як сова і каже як то так то ти шче й читати годен

господийсусе відповів я а тепер розкажу Гисторию

отож: гистория була така шчо був собі св’ятий гереміт жив коло діброви і час од часу люде приносили йому хто курку хто кріля а він знай молить ся над книгою писаною а коли люде приходять б'є себе в груди Каменем але я кажу то була груда id est[21]21
  Тобто (лат.).


[Закрыть] із землі бо так то менче болить тож того дня принесли два яйка і поки він читав я мовив до себе одно тобі одно мині поділимо ся як добрі християни аби лиш він не побачив але не знаю як то стало ся бо він читав але злапав мене за Ковнір а я сказав diviserunt vestimenta mea[22]22
  Одежу мою ділять [між собою] (лат.). Пор. Пс. 22, 19.


[Закрыть] a він зачав сміяти ся і сказав а знаєш ти puerulus[23]23
  Хлопчина (лат.).


[Закрыть] тямущий приходи щодень сюди навчу тебе читати

і так научив він мене no-писаному під спів шчиглів по голові а коли тільки між: нами виникла довіра він став говорити який ти парубок нівроку міцний а голова аки в Лева та покажи які сильні в тебе руки і груди і дай помацаю там де починають ся Ноги шчоб знати шчо ти і там нівроку я зрозумів куди він цілить і ану коліном його в яйця тоб то в Тестикули а він зігнув ся в три погибелі і каже най його дідько от піду я до людей в Маренго і повім шчо діавол вселив ся в тебе і підеш на стос гаразд кажу я а наперед я скажу шчо бачив вночі як ти в Рот запихав відьмі vel[24]24
  Або (лат.).


[Закрыть] чарівниці а тоді побачимо про кого подумають шчо одержимий діаволом а тоді він сказав зажди я то казав для сміху бо хотів побачити чи богобійний ти то не говорім більше про то приходь узавтрі почну вчити тебе писати бо читати то кожен ладен досить дивитися і ворушити губами а шчоб писати в книзі треба аркуші і атрамент і calamus[25]25
  Тут: перо (лат.).


[Закрыть] що alba pratalia arabat et nigrum semen seminabaf[26]26
  Що біле поле орав і чорним зерном засівав (лат.). Пор. із загадкою VIII–IX ct.: Boves se pareba / alba pratalia araba / et albo versorio teneba / et negro semen seminaba (Поганяв волів / орав білі поля / тримав білий плуг / і чорним насінням засівав), яка вважається першим письмовим свідченням про італійську мову.


[Закрыть] бо він усе лациною балакав

а я мовив йому досить вміти читати бо так вчиш ся того чого шче не знав а коли пишеш то тілько то шчо вже знаєш то добре з тим писаням хай не буду вміти а задниця в мене одна

коли я йому то повідав той мось пан алеманський сміяв ся як Дурний і казав а ти зух парубче ті гереміти allesammtSodomiten [27]27
  Усі содоміти (нім.).


[Закрыть] але скажи скажи но мені що шче ти бачив у лісі а я подумав що то один з тих що хтіли взяти Тердону після Федерика-цісаря і мовив собі ліпше вволити його волю і може уділить мені шче одну Монету і повів я йому шчо дві ночі тому явив ся мені св’ятий Бавдоліно і сказав мині шчо цісар здобуде велику звитягу при Тердоні бо Фридерикус єдиний правдивий пан на цілу Ланґобардію включно з Фраскетою

а тоді єго мость сказали тебе післало Небо піди у цісарський табір і скажи то що повів тобі св’ятий Бавдоліно а я мовив що як ясний пан хочуть то я повім навіть шчо св’ятий Бавдоліно сказав мені що на осаду прийдуть св’яті петро з павлом аби стати на чолі сил цісарських а він мовив Ach rvie Wunderbar [28]28
  О, як чудово (нім.).


[Закрыть] мені досить і самого Петра

kint ходи зо мною і учиню твою долю

illic[29]29
  Відразу (лат.).


[Закрыть] o¹ тоб то майже illico a радше наступного поранку єго мость сказали отцеві моєму шчо забирають мене з собою і завезуть в одно місце де научусь читати і писати а може стану Достойником

отець мій Ґальявдо не тямив гаразд що то має значити але втямив що позбудеть ся з дому дармоїда і шчо не буде мусіти більше потерпати шчо я гоню по курниках але помислив собі що той мосьпан може з тих хто ходить по ярмарках і торжищах з Малпою а потім може буде до мене чіпатися а то йому не до шмиги було але той мосьпан мовив що він великий comes palatinus[30]30
  Граф палатинський (лат.).


[Закрыть] і що серед алеманів не ма Sodomiten

шчо то є ті содомити каже йому мій отець а я пояснив шчо то мужеложці ага мовив він мужеложці є всюди але коли мосьпан той витягли шче п'ять Монет понад то шчо дали тамтого вечора тоді він вже нічо не казав а мені мовив сину мій іди бо для тебе то є шчастя а може і для нас а шчо ті алемани шмигляють тудисюди але завше вертають ся в наші краї а це значит шчо часом зможеш нас навідувати а я мовив йому присягаю і вже був готов але маркітно мені стало коли увидів я матінку мою в плачі як би я на смерть ішов

і так пішли ми і мосьпан мені кажуть завести його там де є Стан імперців то дуже легко кажу досить йти за сонцем тоб то іти туди де воно сходить

і коли ми йшли туди і вже видко було стани а тут їде гурт рицарів усі в повному обладунку і тільки лиш нас увиділи й ану зараз на коліна і опускають свої піки і штандарти і підносять мечі але що ж то таке кажу собі а вони ану кричати Кайзер Kaisarзвідти і Keiser[31]31
  Цісар (нім.).


[Закрыть]звідси і Sanctissimus Rex[32]32
  Владика пресвятий (лат.).


[Закрыть]і цілують руку тому мосьпанови а мені шчелепа відвисла так шчо мало не випала бо рота роззявив як жерло бо тілько тоді втямив я шчо той мосьпан з рудою бородою то є сам цісар Фридерикус власною особою а я цілий вечір плів йому байки так як би то був який будь Фраєр

зараз мені скаже втяти голову але я йому коштував VII монет як би хотів втяти мені голову то зробив би то вчора задурно і господи помилуй

а він мовить не бійте ся все добре приношу велику новину бо було Видіня отроче мій оповідж усім про видіня яке було тобі в діброві і я кинув ся на землю як би мав падучу і очі витріщив і піну став пускати з рота і волаю я бачив бачив і оповідаю всю ту гисторию історію про св’ятого Бавдоліна який приніс мені віщуваня і всі хвалять Господа Бога і кажуть Miraculo miraculo gottstebmirbei [33]33
  Чудо, чудо (спотв. лат.); поможи Господи (нім.).


[Закрыть]

були там і посли Тердони які не могли ніяк вирішити чи здавати ся чи ні а коли вчули мої словеса упали ниць на землю і казали що як вже навіть св’яті проти них то ліпше здати ся бо так вже більше не можна

а тоді побачив я тердонян які виходили всі з Города мужі білоглови отроки і старці і плакали одне до другого а алемани забирали їх геть як овець чи пак як berbices et universa pecora[34]34
  Баранів і всіх овець (лат.).


[Закрыть]а ті з Павії гойкали і вривали ся в Тердону як варіати зі світичами і довбнями і дрючками і піками бо плюндрувати город для них то було все 'дно шчо дівок петрушити

а надвечір бачив я на пагорбі великий дим і Тердони вже майже не стало бо війна є війна як мовить отець мій Ґальявдо війна то паскудна звірина

але ліпше вони аніж ми

а надвечір цісар вертаєть ся уповні задоволений до своїх Tabernacula[35]35
  Наметів (лат).


[Закрыть] і гладить мене по щоці як то отець мій ніколи мені не робив а тоді кличе якогось пана а був то добрий канонік Рагевинус і мовить йому що хоче аби я научив ся писати і рахувати а ще й граматики хоч тоді я не відав що то є а тепер вже трохи знаю а отцеві мому Ґальявдові це навіть не снилося

як то добре бути ученим і хто би то подумав

gratia agamus domini dominus одне слово возблагодарім Господа

геть тут спариш ся поки напишеш ту хронику навіть взимку а ще бою ся що згасне мені каганець і як казав один палець мені болить

2. Бавдоліно зустрічається з Никитою Хоніятом

– Що це таке? – повертівши в руках пергамен, Никита спробував прочитати з нього кілька рядків.

– Мої перші вправи з письма, – відповів Бавдоліно, – коли я писав це, мені, малому дикунові з лісу, було, здається, чотирнадцять, і відтоді я ношу це з собою як оберіг. Відтоді записав я ще чимало інших пергаменів, іноді пишучи день у день. Мені здавалося, ніби живу я тільки для того, щоб увечері оповісти про те, що зі мною трапилось удень. Пізніше я обмежився до коротких щомісячних записів, щоб зафіксувати найважливіші події. На схилку літ, казав я собі, – себто фактично тепер – на основі цих нотаток укладу я «Gesta Baudolini».[36]36
  Подвиги Бавдоліна (лат.).


[Закрыть] Й історія мого життя була зі мною у всіх моїх мандрівках. Але коли ми тікали з царства Пресвітера Йоана…

– Пресвітера Йоана? Ніколи не чув про такого.

– Ще почуєш про нього від мене, може, аж забагато. Так-от: тікаючи, я загубив ті пергамени. То було немов загубити своє життя.

– Можеш розповісти мені те, що пам'ятаєш. Я збираю уривки подій, шматки бувальщин і з цього творю історію, накреслену Провидінням. Врятувавши мене, ти дарував мені ще трохи майбутнього, і я віддячу тобі, повертаючи втрачене минуле.

– Але історія моя, може, не має особливого сенсу…

– Історій без сенсу не буває. Я належу до людей, які вміють знайти його навіть там, де інші його не бачать. І тоді історія ця стає книгою живих, мов лунка сурма, що піднімає з могили тих, хто є прахом уже багато століть… Але для цього потрібен час – треба обміркувати події, сполучити їх, знайти між ними взаємозв'язки, іноді майже невидимі. Але нам і так нічого робити, бо твої ґенуезці кажуть, що треба дочекатися, аж поки злість тих собак трохи вщухне.

Никита Хоніят, колишній двірський красномовець, найвищий суддя імперії, суддя Покрову, логотет таємниць, тобто – як би висловились у латинському світі – канцлер візантійського василевса, а також літописець багатьох Комнинів та Ангелів, з цікавістю спостерігав за чоловіком, який сидів перед ним. Бавдоліно переконував його, що вони вже зустрічалися раніше, в Ґалліполі, у часи імператора Фрідріха, але якщо Бавдоліно й справді там був, він губився в натовпі чиновників, а от Никита, який вів переговори від імені василевса, був далеко більше на виду. Може, Бавдоліно брехав? У кожному разі, саме він врятував його від лютих напасників, відвів у безпечне місце, знайшов його родину й обіцяв вивезти їх усіх з Царгорода…

Никита дивився на свого рятівника. Той був більше схожий на сарацина, ніж на християнина. Обпалене сонцем обличчя, блідий рубець, що перетинав цілу щоку, копиця все ще рудого волосся, яка робила його схожим на лева. Згодом Никита здивується, дізнавшись, що чоловік той мав понад шістдесят років. П'ястуки його були дебелі, і коли він тримав їх на колінах, на них виразно виступали вузлуваті суглоби. Руки селянина, придатніші для лопати, ніж для меча.

Але грецькою говорив він плавно, не бризкаючи слиною за кожним словом, як це звичайно роблять чужинці, а недавно Никита чув, як він звертається до когось з напасників їхньою шерехатою мовою – він говорив нею швидко й сухо, і можна було собі уявити, що в його устах вона могла звучати й образливо. Зрештою, напередодні він сказав Никиті, що має один дар: варто йому почути, як двоє між собою говорять якоюсь мовою, і через деякий час він сам може говорити, як вони. То був особливий дар, який, на думку Никити, належав тільки апостолам.

Життя при дворі – ще й при якому дворі – навчило Никиту оцінювати людей зі спокійною недовірою. Найбільше його вражала в Бавдоліні одна річ: що б він не казав, він завжди дивився на свого співрозмовника примруженими очима, немов остерігаючи, що не варто сприймати його слова серйозно. Подібну манеру можна пробачити будь-кому, але не людині, від якої очікуєш правдивих свідчень, щоб перетворити їх на Історію. Зрештою, Никита був допитливим від природи. Він любив слухати розповіді інших, і не тільки про те, чого сам не знав. Навіть коли хтось описував те, що він сам бачив на власні очі, йому здавалось, ніби він споглядає це з іншого боку, немов стоїть на верхівці гори, зображеної на іконі, і бачить камені так, як бачили їх апостоли зверху, а не як бачать їх вірні знизу. Зрештою, йому подобалося розпитувати латинян, які так відрізнялися від греків, – насамперед про їхні нові мови, такі відмінні одна від одної.

Бавдоліно з Никитою сиділи один напроти одного в кімнатці всередині невеликої вежі, двострілчасті вікна якої відкривалися на три боки. Одне виходило на Золотий Ріг[37]37
  Затока в протоці Босфор, яка розділяє Царгород на дві частини.


[Закрыть] і Перу[38]38
  Один з районів Царгорода, розташований за Золотим Рогом.


[Закрыть] на протилежному березі, де серед передмість і халуп височіла Галатська вежа; з другого вікна було видно портовий канал, який впадав у протоку Святого Юрія;[39]39
  Так називався Босфор у давніх італійських джерелах.


[Закрыть] а третє дивилося на захід, і з нього можна було побачити цілий Царгород. Але того ранку бліде небо було заслане густим димом, що піднімався від охоплених вогнем палаців та базилік.

То була вже третя пожежа в місті за останні дев'ять місяців – перша понищила двірські склади й гамазеї, від Влахерн[40]40
  Одне з передмість Царгорода, де був імператорський палац.


[Закрыть] аж до Константинових мурів, друга пожерла всі крамниці венеційців, амальфійців, пізанців та гебреїв від Перами майже до самого узбережжя, пощадивши тільки квартал ґенуезців у підніжжі Акрополя, а третя тепер розгоралася повсюди.

Унизу пливла справжня ріка полум'я, валилися на землю портики, руйнувалися палаци, тріскали колони; огненні кулі, вилітаючи з осердя цього пожарища, поглинали далекі будинки, а вітри, примхливо підживляючи це пекло, підхоплювали полум'я, і воно верталося, щоб пожерти те, що ще не пожерло було раніше. Догори підносилися густі хмари диму; знизу на них мінилася червоняста заграва, але була вона іншої барви, ніж полум'я – може, так просто здавалося в оманливих променях східного сонця, а може, цієї барви надавали їй спеції, дерево та інше добро, яке, згоряючи, породжувало це полум'я. Крім цього, доносилися аромати мускатного горіха, кориці, перцю чи шафрану, гірчиці або імбиру, залежно від того, звідки, з якої частини міста віяв вітер – найчудовіше місто на світі горіло, мов жарівниця з пахощами.

Бавдоліно повернувся спиною до третього вікна і стояв, мов темна тінь, в ореолі подвійного сяйва – сяйва нового дня і сяйва пожежі. Никита слухав його в піввуха, згадуючи події попередніх днів.

Того ранку, у середу 14 квітня року Господнього 1204-го, тобто року шість тисяч сімсот дванадцятого від початку світу, як звикли рахувати у Візантії, минало два дні від того часу, як варвари остаточно заволоділи Царгородом. Ще в п'ятницю візантійське військо, яке так гарно виблискувало зброєю, щитами й шоломами під час урочистостей, й імперська гвардія з англійських та данських найманців, озброєна страхітливими двосічними сокирами, відважно билася, чинячи опір ворогам, але в понеділок, коли вороги прорвалися за мури, їй таки довелося здатися. Перемога була такою раптовою, що надвечір самі переможці у страху спинилися, сподіваючись нової хвилі опору, і, щоб зупинити захисників, запалили нову пожежу. Але у вівторок вранці місто дізналося, що узурпатор Алексій Дука Мурзуфл утік вночі в глиб континенту. Осиротілі й переможені городяни стали обсипати прокльонами цього крадія тронів – якого донедавна прославляли й улещували, коли він задушив свого попередника, – і, не знаючи, що робити (легкодухи, усі легкодухи, який сором, лементував Никита, дізнавшись про ганебну поразку), зібралися на великий похід, включно з патріярхом і священнослужителями всіх рангів у ритуальному облаченні, з ченцями, які волали щось про милосердя, готові продатися новим владоможцям, як раніше продавалися старим, і, несучи хрести й образи Господа Нашого, понад які здіймалися їхні крики й лементи, вирушили назустріч завойовникам, сподіваючись задобрити їх.

Що за божевілля сподіватися милосердя від варварів, які не чекали, аж ворог здасться, щоб вчинити те, про що мріяли місяцями – знищити найбільше, найлюдніше, найбагатше, найшляхетніше місто на світі, розділивши між собою його останки. Безконечна процесія плакальників наштовхнулася на розлючених і насуплених безвірців, які стискали в руках ще червоні від крові мечі, нетерпляче гарцюючи на конях. Не звернувши на процесію ніякої уваги, вони почали грабувати.

О Господи Ісусе, що за поневіряння, що за муки випали на нашу долю! Як це так – чому гуркіт моря, потьмарення чи повне затемнення сонця, червоне сяйво місяця, рух зірок не провістили нам цього остаточного лиха? Так голосив Никита у вівторок увечері, розгублено блукаючи по тому, що колись було стольним градом останніх римлян, намагаючись уникнути орд невірних, але раз у раз наштовхуючись на все нові й нові пожежі, які перекривали шлях, у розпачі, що не зможе знайти дороги додому, у страху, що тим часом хтось із цих падлюк погрожує його родині.

Нарешті, проти ночі, не наважуючись йти через сади і відкритий простір між Святою Софією та Іподромом, він бігцем пробрався до святині – її великі портали були відчинені, та він не думав, що лють варварів дійде до того, щоб споганити це місце.

Але, увійшовши, аж пополотнів від жаху. Величезне приміщення було вкрите трупами, між якими гарцювали непристойно п'яні ворожі лицарі. Трохи далі ватага зарізяк ударами довбні розвалювали срібні, облямовані золотом ворота ступениці. Прегарну казальницю пов'язали мотузками, зірвали з місця й тягли мулами надвір. Захмеліла юрба поганяла тварин, але копита "їхні ковзали по відполірованій підлозі, озброєні люди спершу тільки штрикали бідолашну скотину, а тоді почали лупити її мечами, мули від страху випускали потоки фекалій, деякі тварини падали на землю зі зламаними ногами, і ось увесь простір навколо казальниці вкрився багнюкою з крові та лайна.

Кілька зграй цього авангарду Антихриста знущалися з вівтарів – Никита побачив, як вони навстіж відкрили дароносицю й стали хапати чаші, кидаючи на землю Святі Дари; виколупавши кинджалом коштовні камені, які прикрашали чашу, вони сховали їх за пазуху, а чашу кинули на спільну купу, призначену на переплавку. Ще раніше кілька з них, гигочучи, витягли були з сідла баклагу, повну вина, налили у священну посудину і пили з неї, пародіюючи рухи священнослужителя. А що ще гірше, при вже цілком обідраному головному олтарі, на євхаристійному престолі босоніж танцювала хмільна від якогось трунку напівгола повія, наслідуючи священні обряди, а чоловіки сміялися і намовляли її скинути останню одежину; поступово оголившись, вона стала танцювати перед олтарем старовинний розпусний танець кордакс, аж врешті стомлено впала, відригуючи, на патріярший трон.

Заливаючись слізьми від цього видовища, Никита поквапився в глиб храму, де височіла колона, яку народна побожність звала Пітливою, адже й справді, варто було до неї доторкнутися, як з неї починав безперервно точитися містичний піт; та Никита хотів дістатися до неї зовсім не з містичних причин. Але на половині шляху його перестріло двоє здоровенних напасників, – вони здавались йому велетнями, – які кричали щось йому владним тоном. Не треба було розуміти їхньої мови, щоб здогадатися, що його одежа придворного означала для них одне: він має купу золота або знає, де воно сховане. У ту мить Никита відчув, що пропав, бо під час своєї розпачливої втечі вулицями завойованого міста зрозумів: марно запевняти, що маєш всього лиш кілька монет, чи заперечувати, що сховав десь якийсь скарб – збезчещених вельмож, заплаканих старійшин, обдертих з останнього власників піддавали тортурам аж до смерті, щоб вони сказали, де сховали своє добро; якщо вони вже більше нічого не мали і не могли нічого сказати, їх убивали, а коли виказували свою таємницю, їх покидали лежати на землі, та після цих катувань вони все одно гинули; тим часом їхні кати піднімали заповітний камінь, розбивали фальшиву стіну, руйнували підвісну стелю і загрібали своїми хижими руками коштовний посуд, шурхотіли шовками й оксамитами, гладили хутра, занурювали пальці у коштовне каміння й перли, нюхали флакони й мішечки з рідкісними прянощами.

Тому в ту мить Никита увіч побачив свою смерть, скорботно згадав свою родину, яка його втратила, і попрохав у всемогутнього Бога прощення за свої гріхи. І саме тоді у Святу Софію ввійшов Бавдоліно.

Прекрасний, мов Саладин, на вкритому попоною коні, з великим червоним хрестом на грудях, він увірвався з мечем наголо і, волаючи: «Накровбожу, хайвамгрець, насерма-тер, чортибваспобрали, паскудні блюзнірці, свині плюгаві, святокрадці паршиві, хіба так можна обходитися з речами Господніми?», став розганяти осквернителів, таких самих хрестоносних, як і він, з тією різницею, що він був не п'яний, а страшенно лютий. Підійшовши до шльондри, яка розвалилася на патріяршому троні, він нагнувся, схопив її за коси і став тягати по мулячому лайні, викрикуючи всілякі жахливі речі про матір, яка її породила. Але всі ті, кого він хотів покарати, були такі п'яні й так заклопотані вийманням самоцвітів з оправ, що навіть не помічали, що він робить.