Текст книги "Мiстер Мерседес"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 36 страниц)

– 5 —

Надвечір він їде до «Ньюмаркет-Плази», де вечеряє у тайському ресторані. Його обслуговує особисто містер Бурамук.

– Давненько вас не бачив, офіцере Ходжес, – у нього це виходить, як «офіса Хатчес».

– Відтоді як пішов у відставку, готував собі сам.

– Дозвольте готувати мені. Набагато краще.

Тільки знову покуштувавши приготовлений містером Бурамуком «Том-Ям-Гань» [40]40
  Tom yum gang – типовий для Індокитаю, тепер популярний у всьому світі суп на курячому бульйоні з морепродуктами.


[Закрыть], Ходжес усвідомлює, як йому набрид недосмажений фарш і спагеті з соусом «Власний Ньюмена» [41]41
  «Newman’s Own» – заснована 1982 р. популярним кіноактором Полом Ньюменом харчова компанія, весь прибуток якої після сплати податків спрямовується на благодійництво.


[Закрыть]. А Сань-Кая-Фуг-Тонь [42]42
  Sang Kaya Fug Tong – тайський десерт: гарбуз, просякнутий заварним кремом.


[Закрыть]змушує його усвідомити, як він втомився від кокосового кексу «Пеперідж Фарм» [43]43
  «Pepperidge Farm» – заснована 1937 р. на фермі Пепперідж у Коннектикуті сімейна пекарня, що пекла високоякісні пироги і печиво; тепер – бренд, яким володіє транснаціональна корпорація «Campbell Soup Company».


[Закрыть]. «Якщо я ніколи більше не з’їм ані шматочка кокосового кексу, – думає він, – я проживу ще стільки ж і помру таким же щасливим, як зараз». Під час їди він випиває дві бляшанки «Сінгха» [44]44
  «Singha» («Лев») – світле тайське пиво міцністю 5 %, яке випускається з 1939 р.


[Закрыть]і це найкраще пиво з усіх, що він пив після своєї пенсійної вечірки у «Рейнтрі Інн», яка проходила майже точнісінько так, як це описав містер Мерседес; там була навіть стриперка, «трусила своїм підхвостям». Заразом з усім іншим.

Чи міг містер Мерседес ховатися десь у дальнім кутку зали? Як полюбляв приказувати у мультику той опосум: «Усе можливе, Маскі, все можливе» [45]45
  Ходжеса тут зраджує пам’ять, бо насправді це улюблена фраза не Опосума, а іншого героя анімаційного телесеріалу «Пес Заступник Шерифа» («Deputy Dawg», 1959—1972) – самого мускусного пацюка Маскі.


[Закрыть].

Знову вдома, Ходжес сідає в крісло і бере до рук листа. Він знає, яким мусить бути наступний крок – тобто якщо він не збирається передавати цей лист Піту Гантлі, – але ще краще він знає, чого не варто робити після пари пива. Тому він кладе лист до шухляди поверх револьвера (не завдаючи собі клопоту з жодним пакетом «Ґлед») і знову береться до пива. Те, що з його холодильника, звичайне – «Айворі спешел» місцевий сорт, але смакує воно йому достоту так само добре, як і «Сінгха».

Допивши пиво, Ходжес вмикає комп’ютер, відкриває «Фаєрфокс» і набирає в пошуковику: Під Блакитною Парасолькою Деббі.Визначення під ним вельми знакове: «громадський сайт, де цікаві люди обмінюються цікавими думками». Він зважує, чи не піти йому далі, та потім вимикає комп’ютер. І цього робити не варто. Не цього вечора.

Він зазвичай лягає пізно, бо це забезпечує менше годин, проведених у вовтузенні й перекиданні з боку на бік, перебираючи в пам’яті старі справи і старі помилки, але цього вечора він іде до ліжка рано і знає, що засне майже відразу. Це таке чудове відчуття.

Перед тим як поринути в сон, його остання думка про те, чим закінчується цей лист анонімного Містера Мерседеса. Містер Мерседес бажає, щоб він скоїв самогубство. Ходжес загадується, що б той подумав, якби дізнався, що натомість він подарував цьому екс-Лицареві Значка й Пістолета сенс жити далі. Принаймні якийсь час.

Його забирає сон. Він спить спокійно цілих шість годин, перш ніж його підіймає поклик сечового міхура. Навпомацки він іде до ванної, сповна мочиться і повертається назад до ліжка, де спить іще три години. Коли він прокидається, у вікна косо б’є сонячне світло і цвірінькають пташки. Він прямує до кухні, де готує собі повний сніданок. Зсовуючи на вже навантажену шинкою й тостами тарілку парочку круто підсмажених яєць, Ходжес стривожено ціпеніє.

Хтось тут наспівує.

Це він.

– 6 —

Щойно посуд опиняється в мийці, він іде до кабінету, щоб попатрати листа. Це те, що він робив і раніше щонайменше десятки зо два разів, але ще ніколи сам-один; коли він ще працював детективом, йому допомагав Піт Гантлі, а до Піта два попередні напарники. Більшість тих листів були погрозливими посланнями від колишніх чоловіків (а один чи два від колишніх дружин). Невелике діло. Деякі з них були написані шантажистами з метою здирництва. Один був від кіднепера, який вимагав жалюгідно невигадливий викуп. А три чи чотири – включно з цим, що від Містера Мерседеса – були одкровеннями від убивць. Два з них були чистими фантазіями. Один міг бути (або й не міг) від серійного вбивці, якого вони називали Шляховим Джо.

А як щодо цього листа? Правдивий він чи фальшивий? Реальний чи сфантазований?

Ходжес відкриває в столі шухляду, виймає жовтий блокнот [46]46
  Блокноти з жовтуватого кольору сторінками, які виробляє заснована 1888 р. компанія «Ampad», залишаються найпопулярнішими в США, оскільки писання в них легше для очей, ніж на чисто-білому папері.


[Закрыть]і вириває з нього верхній аркуш із тижневої давнини списком того, що потрібно було купити в бакалії. Потім він дістає зі стакана поряд із комп’ютером одну з авторучок «Юні-Бол» [47]47
  «Uni-Ball» – заснований 1887 р. бренд японських олівців і авторучок, який тепер належить компанії «Mitsubishi».


[Закрыть]. Спершу він міркує про ту деталь, де йдеться про кондом. Якщо той дійсно був на парубку, він забрав його з собою… але ж це має сенс, хіба не так? Окрім сперми, кондоми можуть зберігати також відбитки пальців. Ходжес розмірковує про інші деталі: як заклинило ремінь безпеки, коли цей парубок увігнався в натовп, як колихався «мерседес», коли переїжджав людські тіла. Деталі, яких не могло бути в жодній з газет, але які той міг вигадати сам. Він навіть написав…

Ходжес пробігає очима лист, так, ось воно: «Уява у мене дуже потужна».

Проте є там дві деталі, які він вигадати не міг. Дві деталі, які вони тоді залишили невідомими для журналістів.

Під заголовком ЧИ ЦЕ СПРАВЖНЄ? Ходжес пише в своєму блокноті: СІТОЧКА ДЛЯ ВОЛОССЯ. ДЕЗІНФЕКТАНТ.

Містер Мерседес забрав сіточку для волосся з собою, так само як забрав і кондом (імовірно, все ще звисаючий у нього з прутня – це якщо припустити, що він його взагалі одягав), але Ґібсон з криміналістичної лабораторії був упевнений, що дезінфектант було застосовано, бо клоунську маску Містер Мерседес залишив, проте в ній не знайшлося жодної прилиплої до гуми волосини. А сумнівів щодо якогось убивчого для ДНК розчину не залишав запах плавального басейну. Парубок мусив щедро ним скористатися.

Але не тільки ці подробиці – тут усе таке. Оця його самовпевненість. У листі нема нічого уявного.

Ходжес вагається, потім пише: ЦЕ САМЕ ТОЙ ПАРУБОК.

Знову вагається. Закреслює ПАРУБОК і вписує: ГАД.

– 7 —

Минув уже якийсь час відтоді, як він мислив, як коп, і ще більше часу, як він займався такого роду роботою – особливого роду криміналістикою, яка не потребує камер, мікроскопів чи спеціальних хімікатів, – але щойно він серйозно взявся до цього діла, щойно розігрівся, як справа пішла швидше. Він започатковує серію заголовків.

АБЗАЦИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, ЗАБРАНІ В ЛАПКИ.

ДИВНІ ФРАЗИ.

НЕЗВИЧНІ СЛОВА.

ЗНАКИ ОКЛИКУ.

Тут він зупиняється, постукуючи авторучкою собі по нижній губі й знову перечитуючи лист від: #«Шановний Детективе Ходжес»# до «#Сподіваюсь, цей лист вас підбадьорив».# Після цього він додає ще два заголовки, і на його аркуші стає тісно.

ВИКОРИСТОВУЄ БЕЙСБОЛЬНУ МЕТАФОРУ, МОЖЛИВО, ВБОЛІВАЛЬНИК.

ЗНАЄТЬСЯ НА КОМП’ЮТЕРАХ (МОЛОДШИЙ ЗА 50?)

Він далебі не певен щодо двох останніх. Спортивні метафори стали загальними, особливо серед політичних гуру, а в теперішні часи й вісімдесятилітніх старих знайдеш на «Фейсбуку» і «Твітері». Сам Ходжес зі свого «Мака» виклацує хіба що якихось дванадцять відсотків (так запевняє Джером), але це не робить його частиною більшості. Як там не є, а з чогось мусиш починати і, крім того, цей лист вчувався молодіжним.

Ходжес завжди мав хист до такого роду роботи, і набагато більше за дванадцять відсотків цього хисту становила інтуїція.

Під заголовком НЕЗВИЧНІ СЛОВА він перелічив понад дві дюжини прикладів і тепер обкреслює два з них: «компатріоти»і «Спонтанна Еякуляція». Поряд із ними додає прізвище Вомбо. Містер Мерседес гівнюк, але кмітливий, той, що читає книжки, гівнюк. Він має добрий словниковий запас і не робить граматичних помилок. Ходжес може собі уявити, як Джером Робінсон каже: «Чоловіче, то компутерна програма перевірки правопису. Точно-точно, шонеяно?»

Звичайно, звісно, такі зараз часи, що будь-хто з електронним редактором може виглядати чемпіоном правопису, але Містер Мерседес написав Wambaugh, а не Wombough, і навіть не Wombow, як воно насправді звучить. Сам той факт, що він не забув поставити в кінці оте німе « gh»дозволяє припустити доволі високий розумовий рівень. Може, літературний стиль Містера Мерседеса й не належить до найвищого ґатунку, але його письмо набагато краще за ті діалоги, які звучать у серіалах «Морська поліція: Спецвідділ» або «Кістки» [48]48
  «NCIS» – започаткований 2003 р. серіал про роботу федерального агентства ВМС США з розслідування злочинів серед чи проти військових моряків; «Bones» – започаткований 2003 р. серіал про роботу спецагента ФБР, криміналіста-антрополога.


[Закрыть].

Домашня освіта, загальна шкільна чи самоук? А чи це важливо? Імовірно, ні, але можливо, й так.

Ходжесу не віриться, що самоук, ні. Стиль занадто… який?

– Експансивний, – промовляє він до порожньої кімнати, але є в ньому ще щось понад те. «Хизування». Цей парубок пише й хизується. Він навчався разом з іншими. І писав дляінших.

Хисткий умовивід, але на його користь кажуть певні кучерявості – оті ДИВНІ ФРАЗИ. Він записує: «мушу розпочати з повіншування вас». Він записує: «буквально сотні справ». І ще двічі: «Чи думалося вам про мене». Сам Ходжес отримував у старших класах «А» з англійської мови, а коледж закінчив з оцінкою «B», тож він пам’ятає, що така річ називається «прирощуваним повторенням». Чи не уявляв собі Містер Мерседес, що його лист буде опубліковано в газеті, поширено в інтернеті, цитовано (з деякою вимушеною повагою) на «Четвертому каналі»в «Програмі новин о шостій»?

– Звісно, ти про це мріяв, – мовить Ходжес. – Колись ти читав уголос свої твори перед шкільним класом. Тобі це також подобалося. Подобалося перебувати в центрі уваги. А чи не так? Коли я тебе знайду – якщоя тебе знайду – я дізнаюся, що ти був успішним учнем з англійської мови й літератури, так само як і я.

Либонь, навіть кращим. Ходжес не може пригадати, щоб він бодай колись сам уживав «прирощуване повторення», хіба що випадково.

От тільки в місті є чотири державних школи й бозна-скільки приватних. Не кажучи вже про підготовчі академії [49]49
  Приватні середні школи з поглибленим вивченням предметів, інтенсивними спортивними та спрямованими на виховання лідерства програмами, де готують учнів до вступу в престижні університети й коледжі; лише 1 % старшокласників США відвідують такі заклади.


[Закрыть], коледжі з дворічним терміном навчання, повний Міський коледж та Католицький університет Святого Юди [50]50
  Юда Яковів (Тадей, Левій) – один з 12 апостолів, якого не слід плутати з Юдою Іскаріотом, що зрадив Ісуса Христа.


[Закрыть]. Забагато тут сінників, де могла б ховатись отруйна голка. Якщо він взагалі саме тут ходив до школи, а не десь у Маямі чи Фініксі [51]51
  Phoenix – засноване 1867 р. місто, столиця штату Аризона.


[Закрыть].

Плюс до того ж він хитрий пес. Лист переповнений фальшивими відбитками пальців – фрази з великих літер, як от «Свинцеві Чоботи»чи «Висловлення Занепокоєння», фрази у лапках, екстравагантне використання знаків оклику, оті напористі абзаци з одного речення. Якби йому запропонувати написати текстовий зразок, Містер Мерседес не включив би до нього жодного з цих стилістичних засобів. Ходжес знає це так само точно, як знає власне невдале перше ім’я: Керміт, використане в тому логіні kermitfrog19 [52]52
  Kermit the Frog – Жабеня Керміт, створений 1955 р. ляльковий персонаж, найпопулярніший герой всесвітньо відомого «Мапет Шоу».


[Закрыть].

Проте.

Цей гівнюк не аж такий розумний, як він про себе думає. У його листі майже напевне міститься двасправжні відбитки пальців, один змазаний, а інший кришталево чистий.

Змазаний відбиток – це його постійне написання чисел цифрами замість слів: 27, а не двадцять сім; замість сорок – 40; замість Детектив першого класу – Детектив 1-го класу. Є кілька винятків (він написав «одне, чого мені шкода»замість «1, чого мені шкода»), але Ходжес вважає, що такі винятки тільки підкріплюють загальне правило. Цифри можутьбути лише додатковим маскуванням, це він розуміє, але існують серйозні шанси на те, що Містер Мерседес дійсно робить це несвідомо.

А якби я міг посадити його в Кімнаті для Допитів № 4 і наказати написати: «Сорок злодіїв украли вісімдесят обручок…»?

От тільки К. Вільям Ходжес ніколи не потрапить більше ні до якої кімнати для допитів, включно з КД № 4, що була його улюбленою – його щасливою КД, якою вона завжди йому вважалася. Тобто якщо лише його не підловлять на тому, що він дуркує з цим лайном, але тоді він опиниться не на тім боці металевого стола.

Ну й нехай. У КД № 4 цього парубка отримає собі Піт. Піт, або Ізабель, або обоє разом. Хай вони накажуть йому написати «40 злодіїв украли 80 обручок…». І що тоді?

Тоді вони можуть попрохати його написати: «Той крутій, який ховався у провулку, був схоплений копами». Тільки слово «крутій»їм треба буде вимовити невиразно. Тому що, попри всі свої літературні таланти, Містер Мерседес вважає, що слово, яке означає злочинця-шахрая, пишеться «крутий». Можливо, він також вважає, що й президентів збанкрутілих фінансових компаній називають «крутими».

Ходжеса б це не здивувало. До коледжу він сам думав, що слова, що ними означається людина, яка кидає м’яч у бейсболі, той посуд, з якого наливаєш воду, і обрамлене зображення, яке вішаєш на стіну, щоб прикрасити своє житло, пишуться однаково. Йому траплялося слово «picture»у різноманітних книжках, але мозок якимсь чином відмовлявся його зафіксувати. Мати йому могла сказати: «поправ pitcher, Керме, вона перекосилася», батько інколи давав йому гроші, щоб сходив на «pitcher», і так воно й застрягло йому в голові [53]53
  В англійській мові слова «pitcher» та «picture» пишуться по-різному, але звучать майже однаково, хоча перше може означати як «пітчера» (подавальника в бейсболі), так і глечик, а друге – картину або кіно.


[Закрыть].

«Я упізнаю тебе, медяничку, коли тебе знайду», – думає Ходжес. Він пише належне слово і, обмальовуючи його знову й знову, забирає те слово в коло. Ти виявишся тим гівнюком, який називає крутія крутим.

– 8 —

Аби провітрити голову, він виходить прогулятися по своєму кварталу, вітаючись із людьми, з якими вже давненько не вітався. У деяких випадках уже багато тижнів. У садочку порається місіс Мельбурн, побачивши Ходжеса, вона запрошує його скуштувати її кавового торта.

– Я за вас непокоїлася, – каже місіс Мельбурн, коли вони сідають у кухні. У неї ясний, допитливий погляд ґави, яка скидає оком на свіжопереїханого бурундука.

– Нелегко було звикнути до пенсійного стану.

Він сьорбає її каву. Кава паршива, зате страшенно гаряча.

– Деякі люди так ніколи до цього й не звикають, – каже вона, міряючи його тими своїми яскравими очицями. («От вона б некепсько виглядала у КД № 4», – думає Ходжес.) – Особливо ті, що мали напружену роботу.

– Я дещо був розгубився попервах, але тепер уже оговтався.

– Рада це чути. А той приємний негритянський хлопчик усе ще працює у вас?

– Джером? Так.

Ходжес усміхається, загадуючись, як зреагував би сам Джером, якби дізнався, що хтось із тутешніх сусідів вважає його «тим приємним негритянським хлопчиком». Імовірно, він ощирив би в усмішці зуби з вигуком: «Свісно, моя такий!»Ох, Джером і його «діля для курваля». Уже націлений оком на Гарвард. Чи на Принстон, як запасний варіант.

– Щось він розслабився, – каже вона, – моріжок у вас доволі забур’янілий. Ще кави?

Ходжес з усмішкою відмовляється. Погана кава не стає кращою від того, що гаряча.

– 9 —

Знову вдома. Ноги гудуть, голова переповнена свіжим повітрям, у роті смак газети з пташиної клітки, але мозок бринить від кофеїну.

Він заходить на сайт міської газети і відкриває кілька репортажів про побоїще перед Міським Центром. Того, що йому треба, нема в опублікованому під лячним заголовком одинадцятого квітня 2009 року першому повідомленні, немає і в набагато розлогішому репортажі, який вийшов у недільному випуску дванадцятого квітня. Воно знаходиться у понеділковому числі газети: фотографія кермового колеса покинутого автомобіля-вбивці. З обурливим надписом: ВІН ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗАБАВНО. У центрі керма – приліплений поверх емблеми «мерседеса» жовтий смайлик. Того типу, що в темних окулярах і з оскаленими зубами.

У поліції дуже лютувалися через це фото, тому що відповідальні за справу детективи – Ходжес і Гантлі – прохали газетників не демонструвати цю іконку-усмішку. Редактор потім, пригадує Ходжес, улесливо вибачався. Непорозуміння вийшло, казав він. Такого більше не повториться. Обіцяю. Чесне скаутське.

– Помилково, щоб мені всратися, – пам’ятає він, як клекотав Піт. – Зняли фото, яке додасть лише дещицю стероїдів до їхнього вислосракого накладу, і таки надрукували його, мудаки.

Ходжес збільшує цей кадр, аж поки та оскалена усмішка не заповнює весь екран його комп’ютера. «Отакий-от знак звіра, – думає він. – У стилі двадцять першого століття».

Цього разу номер, по якому він телефонує швидкісним набором, належить не приймальні Департаменту поліції, а мобільному Піта. Старий напарник відповідає вже на другому гудку:

– Йо, це ти, старий-терпкий напарнику. Як там з тобою поводиться пенсійне життя?

Голос у нього зраділий, і це змушує Ходжеса посміхнутись. І заодно відчути себе винним, хоча думка про те, щоб увімкнути задню, зовсім не спливає йому до голови.

– Я в порядку, – відповідає він, – але скучив за твоїм жирним, гіпертонічним обличчям.

– Авжеж, твоя правда, – каже той. – А ще ми перемогли в Іраку.

– Богом присягаюся, Піте. Як щодо разом пообідати, потеревенити. Ти вибираєш місце, я плачу.

– Звучить заманливо, але я сьогодні вже поїв. Як щодо завтра?

– У мене щільний графік, приїде Обама питатися моєї поради по бюджету, але, гадаю, я зможу перепризначити деякі зі справ. Залежить, як у тебе виходитиме.

– Та ну тебе нахер, Керміте.

– Такі вирази тобі личать набагато краще?

Ці підначки – стара пісня з простими словами.

– Як щодо «ДеМазіо»? Тобі завше подобалося це місце.

– «ДеМазіо» годиться. Опівдні?

– Домовилися.

– А ти певен, що маєш зайвий час для такого старого курваля, як я?

– Біллі, тобі навіть не треба питатися. Хочеш, я приведу Ізабель?

Він не хоче, але каже:

– Якщо тобі хочеться.

Дещо зі старої телепатії, мабуть, іще працює, бо після короткої паузи Піт каже:

– Либонь, ми влаштуємо чисто парубоцьку гулянку цього разу.

– Як тобі завгодно, – каже Ходжес з полегшенням. – Чекаю з нетерпінням.

– Я теж. Приємно було почути твій голос, Білле.

Ходжес вимикає зв’язок і ще якийсь час дивиться на оскалене в усмішці лице. Воно заповнює весь екран його комп’ютера.

– 10 —

Того вечора він сидить у кріслі «Лей-Зі-Бой», дивиться випуск новин об одинадцятій. Схожий у своїй білій піжамі на якогось переобтяженого вагою привида. Крізь поріділе волосся м’яко блищить його скальп. Головна новина – про бурову платформу «Глибоководний горизонт», яка розлила нафту в Мексиканській затоці й нафта все ще фонтанує [54]54
  «Deepwater Horizon» – побудована у 2001 році компанією «Hyundai» нафтова платформа, яка 2009 р. пробурила в дні Мексиканської затоки найглибшу на той час у світі свердловину завглибшки 10 680 м; 22.04.2010 платформа загорілася, вибухнула й затонула, до аварійного закупорювання свердловини 15 липня в море виливалося близько 700 тонн нафти на добу.


[Закрыть]. Ведучий передачі каже, що під загрозою поголів’я блакитного тунця, що в штаті Луїзіана на ціле покоління може бути зруйнована вся індустрія з видобутку й переробки морепродуктів. Збурений в Ісландії вулкан (з назвою, яку ведучий переіначує на «Іджа-філ-кул») і досі перешкоджає трансатлантичним авіасполученням [55]55
  Eyjafjallajökull (Ейяф’ятлайокютль) – вулкан за 200 км південніше м. Рейк’явіка, столиці Ісландії; останнє виверження відбулося 15.04.2010 р. і спричинило закриття повітряного простору частини Європи.


[Закрыть]. У Каліфорнії поліцейські повідомляють, що, можливо, в них є зрушення у справі серійного вбивці на прізвисько Зловісний Соня. Жодних імен, але підозрюваний ( «крутий»– думає Ходжес) описується як «акуратний, привітний афроамериканець» [56]56
  Grim Sleeper – серійний убивця, який позбавляв життя жінок у Лос-Анджелесі з середини 1980-х рр., ним виявився 57-річний чорношкірий механік; досудове слідство тривало чотири роки, суд призначено на літо 2014-го.


[Закрыть].

Ходжес думає: «От якби хтось тепер упакував і Шляхового Джо. Не кажучи вже про Усаму бен Ладена».

Дедалі розпогоджується. Дівчина, яка веде прогноз погоди, обіцяє тепло і сонячне небо. Час діставати купальні костюми.

– Хотілось би мені побачити тебе в купальному костюмі, милочко, – промовляє Ходжес і вимикає пультом телевізор.

Він дістає з шухляди батьківський «Сміт & Вессон», дорогою до спальні розряджає його і ховає в сейф поряд із «Глоком». Протягом останніх двох-трьох місяців він провів багато годин зацикленим на цьому «Вікторі .38», але сьогодні, замикаючи у сейфі револьвер, він це робить майже несвідомо. Зараз він думає про Шляхового Джо, хоча й не зовсім про нього; тепер Джо чиясь інша проблема. Як і той Зловісний Соня, привітний афроамериканець.

А чи не афроамериканець також і Містер Мерседес? Технічно це припустимо – ніхто нічого не бачив, окрім натягнутої на голову клоунської маски, сорочки з довгими рукавами і жовтих рукавичок на кермовому колесі – але Ходжес вважає, що це не так. Знає Бог, у цьому місті повно чорношкірих, здатних на вбивство, але наразі треба брати до уваги зброю. Той район, де живе мати місіс Трелоні, там здебільшого живуть заможні й переважно білі. На чорного, який би крутився побіля припаркованого «Мерседеса SL500», мусили звернути увагу.

Авжеж. Імовірно. Люди можуть бути такими приголомшливо мимоглядними. Проте досвід привів Ходжеса до висновку, що багаті люди зазвичай трішки пильніші, ніж загалом американці, особливо, коли йдеться про їхні дорогі іграшки. Він не назвав би їх параноїками, але…

Та з-хера там вони нє. Багаті люди можуть бути щедрими, навіть оті, з політичними поглядами, від яких кров крижаніє, можуть бути щедрими, але більшість із них припускають щедрість тільки на своїх власних умовах і під сподом (не так уже й глибоко, по правді) вони завжди бояться, що хтось вкраде їхні дарунки і з’їсть їхній іменинний пиріг.

А як тоді щодо акуратного й ввічливого?

Так, вирішує Ходжес. Твердих доказів нема, але цей лист підказує, що його автор саме такий. Містер Мерседес може носити костюми і працювати в якомусь офісі, а може ходити в джинсах і сорочках «Кархарт» [57]57
  «Carhartt» – заснована 1889 р. Гамільтоном Кархартом у штаті Мічиган сімейна компанія, відома різноманітним тривким спецодягом; від 1990-х рр. робочий одяг компанії став популярним у вуличній і поп-культурі.


[Закрыть], займаючись балансуванням коліс десь у гаражі, але він не задрипанець. Він може бути не дуже балакучим – такі істоти обережні у всіх проявах свого життя, що включає також стихійні теревені, – але коли він говорить, то, либонь, робить це правильно й чітко. Якщо ви загубились і питаєтеся дороги, він порадить вам добрий напрямок.

Чистячи зуби, Ходжес думає: «ДеМазіо». Піт хоче пообідати в «ДеМазіо».

Це зручно Пітові, який усе ще при значку і пістолеті, і це здавалося зручним і Ходжесу, коли вони балакали по телефону, бо в той момент Ходжес мисливяк коп, а не як пенсіонер, що набрав тридцять фунтів зайвої ваги. Можливо, воно й буде зручно – яскраве денне світло і все таке, – але «ДеМазіо» стоїть на межі Лоутавна, району аж ніяк не курортного. За квартал на захід від цього ресторану, поза віадуком, по якому тягнеться далі платна автомагістраль, місто перетворюється на пустище, де манячать незабудовані ділянки та покинуті житла. Там відкрито продаються наркотики на вуличних перехрестях, квітне торгівля нелегальною зброєю, а підпали – улюблений вид спорту місцевої громади. Якщо Лоутавн узагалі можна назвати громадою. Сам же ресторан – дійсно пречудовий італійський заклад – попри все, безпечне місце. Хазяїн має відповідні зв’язки, а отже, там, як на «Безплатній парковці» у грі «Монополія».

Ходжес споліскує рота, повертається назад до спальні і, все ще думаючи про «ДеМазіо», з сумнівом дивиться на стінну шафу, де поза висячими штанами, сорочками і піджаками спортивного крою, яких він більше не носить (занадто він завеликий став для більшості з них, окрім хіба що пари якихось), ховається його сейф.

Узяти «Глок»? Чи, може, «Вікторі»? «Вікторі» менший.

Ні, ні того, ні іншого. Його ліцензія на приховане носіння зброї все ще цілком дійсна, але не хочеться з’являтися в збруї на обід зі своїм старим напарником. Від цього він почуватиметься соромливо, а йому вже й так соромно через те, що він намірився сам розкопувати. Натомість він підходить до комода, піднімає складену там спідню білизну і зазирає під неї. Веселий Ляпанець так там і лежить, як він поклав його туди після своєї пенсійної вечірки, так той і лежить.

От Ляпанець годиться. Бодай якась страховка в небезпечному районі міста.

Задоволений, він іде до ліжка і вимикає світло. Ховає долоні в прохолодну містичну кишеню під подушкою і думає про Шляхового Джо. Джо поки що щастить, але врешті-решт його впіймають. І не просто тому, що він продовжує свої напади у відпочинкових зонах вздовж автомагістралей, а тому, що він не може перестати вбивати. Він думає про фразу з листа Містера Мерседеса: «У моєму випадку це неправда, тому що я абсолютно не прагну робити такого знову».

Каже він правду чи бреше, як то він бреше отими своїми НАДМІРНИМИ ЗНАКАМИ ОКЛИКУ, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР, АБЗАЦАМИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ?

Ходжес гадає, що він бреше – можливо, й собі так само, як і К. Вільяму Ходжесу, Дет-Пенсу. – але наразі, коли Ходжес лежить тут і на нього находить сон, це його не турбує. Головне, що той парубок вважає себе в цілковитій безпеці. Він зарозуміло в цьому впевнений. Схоже на те, що він не усвідомлює, як він підставився, написавши листа чоловіку, який до свого виходу на пенсію був провідним детективом у справі Міського Центру.

Ти відчуваєш потребу про це говорити, хіба не так? Авжеж, відчуваєш, медяничку, не треба брехати своєму старому дядечку Біллі. І якщо той сайт «Блакитна Парасолька Деббі» не черговий відволікаючий маневр, як ті твої слова в лапках, ти відкрив підземний хід у власне життя. Тобі хочеться побалакати. Ти маєш потребу балакати. І якщо ти ще й зумієш збісити мене чимсь, це буде для тебе, як вишенька на пломбірі, хіба не так?

У темряві Ходжес мовить: «Я охоче тебе вислухаю. У мене повно часу. Я ж на пенсії, врешті-решт».

Він засинає з усмішкою.