Текст книги "Мiстер Мерседес"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 36 страниц)

Стівен Кінг
«Мiстер Мерседес»

З думками про Джеймса М. Кейна

Вони мене скинули з сіновоза десь опівдні… [1]1
  James Mallahan Cain (1892—1977) – американський письменник, один із засновників «жорсткого» детективного жанру; цитата походить з його знаменитого першого роману «Листоноша завжди дзвонить двічі» (1934), за яким було знято сім кінофільмів, написано й поставлено оперу та дві п’єси. ( Тут і далі прим. пер.)


[Закрыть]

Сірий «мерседес»

9—10 квітня 2009

Оґі Оденкьорк мав 1997 року випуску «датсуна» [2]2
  «Datsun» – бренд легкових автомобілів японської корпорації «Nissan», який існував у 1931—1981 рр. і був відновлений лише 2013 р.; таким чином читачеві, який знає про неможливість існування машини «датсун» 1997 року випуску, Стівен Кінг натякає, що в романі йдеться про якусь паралельну нашій реальність.


[Закрыть], який попри великий пробіг їздив усе ще добре, але пальне коштувало дорого, особливо для людини, що сидить без роботи, а Міський Центр містився на дальньому кінці міста, тому того вечора він вирішив скористатися останнім автобусом. Він вийшов із нього з наплічником на спині та спальним мішком під пахвою, коли вже було двадцять хвилин по одинадцятій. Оґі подумав про те, як він тішитиметься цьому простьобаному, пуховому спальнику о третій ранку. Вечір був туманним і зимним.

– Щасти тобі, чоловіче, – промовив водій, коли Оґі спускався сходинками. – Тобі щось напевне мусить дістатися, хоча б тільки за те, що ти опинився там першим.

Тільки першим він не був. Досягши вершини широкого й крутого під’їзного шляху, який вів до великої громадської аудиторії, Оґі побачив щонайменше пару дюжин людей, які вже чекали купкою перед рядом дверей – дехто з них стояв, більшість сиділи. Встановлені там стовпчики з натягнутою між ними жовтою стрічкою «НЕ ПЕРЕТИНАТИ» створювали доволі складний прохід, який завивався назад уздовж самого себе на кшталт лабіринту. Оґі знав таке з кінотеатрів і з того банку, в якому він наразі перевищив свій кредитний ліміт, і він розумів мету – втиснути якомога більше людей у якомога менший простір.

Підходячи до кінця того, що невдовзі стане «анакондою» з шукачів роботи, Оґі побачив, що крайня в цій черзі жінка тримає в рюкзачку-кенгуру спляче немовля, й відчув одночасно здивування та відразу. Щічки в дитини пашіли від застуди; кожен її віддих виходив зі слабеньким хрипом.

Жінка дочула трохи захекане наближення Оґі й обернулась. Молода й доволі миловида – навіть із темними колами під очима. Біля ніг у неї стояла маленька стьобана дорожня сумка. Оґі вирішив, що там система життєзабезпечення немовляти.

– Привіт, – промовила вона. – Вітаю в Клубі Ранніх Пташок.

– Тільки й надії, що вхопимо якогось черв’ячка, – відбрив він, а тоді подумав: та що за чорт, і простягнув руку. – Оґаст Оденкьорк. Оґі. Мене недавно скоротили. Це так тепер, у двадцять першому столітті, кажуть, коли витурюють з роботи.

Вона потисла йому руку. Потиск мала добрий, міцний і анітрішечки не ніяковий.

– Я Дженіс Крей, а мою сповиту радість звуть Патті. Можна сказати, що мене теж скоротили. Я була хатньою робітницею в гарній родині, у Цукрових Пригірках. Хазяїн, гм-м, володіє автосалоном.

Оґі кліпнув очима.

Дженіс кивнула:

– Я розумію. Він сказав, що йому дуже шкода мене відпускати, але вони мусять затягнути паски.

– Багато такого коїться навкруги, – сказав Оґі, сам собі думаючи: «Ти не могла знайти нікого, щоб посидів з дитиною? Зовсім нікогісінько?»

– Я мусила принести її сюди. – Він припустив, що від Дженіс Крей не вимагалося бути видатною читачкою думок, щоб здогадатися, що йому подумалося. – У нас нікого більше нема. Буквально нікого. Дівчина з нашої вулиці не змогла б залишитися на всю ніч, навіть якби я їй заплатила, та я на це й неспроможна. Якщо я не отримаю роботи, навіть не знаю, що ми будемо робити.

– А твої батьки не могли її взяти? – запитав Оґі.

– Вони живуть у Вермонті. Якби я мала бодай половину мозку, я б узяла Патті й поїхала туди. Отак-от гарненько. Тільки в них є власні проблеми. Тато каже, що їхній дім підтопило. Не буквально, вони не опинилися в річці, нічого подібного, там щось таке фінансове.

Оґі кивнув. Такого теж багато коїться навкруги.

Крутим узвозом угору з Марлборо-стрит, де Оґі був зійшов з автобуса, над’їжджали нечисленні автомобілі. Вони завертали ліворуч, до величезного порожнього поля парковки, яка поза всякими сумнівами буде вщерть заповненою ще перед світанком завтрашнього дня… задовго до відкриття дверей на Перший Щорічний Міський Ярмарок Робочих Місць. Жодна з машин не скидалася на нову. Водії паркувалися, і з більшості автівок вигулькували по три-чотири шукачі роботи, прямуючи потім до дверей аудиторії. Оґі не був уже останнім у черзі. Черга вже майже досягла першого закруту.

– Якщо я зможу дістати собі роботу, я тоді зможу знайти і няньку для дитини, – промовила вона. – Але цю ніч мені доведеться якось перекантуватися з Патті.

Дитина вибухнула нестримним кашлем, щодо якого Оґі не розпитував, мала пововтузилася в рюкзачку і знову заспокоїлась. Принаймні вона була щільно закутана; навіть її долоні ховалися в крихітних рукавичках.

«Дітям виживати важче»,– ніяково сказав собі подумки Оґі. Йому подумалося про Пиловий казан [3]3
  Dust Bowl – період засухи і потужних пилових буревіїв на Великих рівнинах – у головному сільськогосподарському регіоні США, – який розпочався майже одночасно з Великою економічною депресією 1930-х рр., коли тисячі зубожілих родин мандрували Америкою.


[Закрыть], про ту Велику депресію. Ну, теперішня для нього особисто також виявилася доволі великою. Два роки тому все було нормально. Жив-поживав він не те щоб зовсім у розкошах у себе на районі, але кінці з кінцями таки зводив, та й у кінці майже кожного місяця щось залишалося. Тепер усе обернулося на лайно. Щось таке вони поробили з грошима. Він цього не розумів; він працював простим офісним щуром у постачальному відділі компанії «Чикаго Лейкс Транспорт», розумівся на накладних та на тому, як користатися комп’ютером, щоб спрямовувати вантажі, де треба, судном, потягом або літаком.

– Люди побачать мене з немовлям і вирішать, що я безвідповідальна особа, – не вгавала Дженіс Крей. – Я знаю, я вже бачу це у них на обличчях, я побачила це й на твоєму. Але що інакше я могла зробити? Навіть аби та дівчина з нашої вулиці змогла залишитися на ніч, це коштувало б мені вісімдесят чотири долари. Вісімдесят чотири!Мені довелося відкласти на квартплату за наступний місяць і після цього я вже залишилася без копійчини. – Вона усміхнулась, і в світлі високих дугових натрієвих ліхтарів з парковки Оґі побачив на її віях бусинки сліз. – Отаке я базікало.

– Не треба вибачатися, якщо саме це ти зараз робиш.

Черга вже завернула за перший закрут і повернулася до того місця, де стояв Оґі. А дівчина таки мала рацію. Він побачив, як багато людей витріщаються на сплячу в рюкзачку дитину.

– Ну, так воно й є, гаразд. Я самотня, незаміжня мати, яка не має роботи. Я хочу вибачатися перед кожним – за геть усе.

Вона відвернулась і подивилася на повішений понад рядом дверей банер. На ньому було написано: 1000 робчих місць Гарантовано! А нижче: «Ми підтримуємо мешканців нашого міста!»– МЕР РАЛЬФ КІНСЛЕР.

– Інколи мені кортить вибачитися за «Коламбін» [4]4
  Мається на увазі масове вбивство, скоєне 22 квітня 1999 р. двома озброєними школярами в середній школі «Коламбін» у штаті Колорадо; тоді було застрелено 13 і поранено 21 особу, після чого вбивці самі застрелилися.


[Закрыть], за одинадцяте вересня 2001, за те, що Беррі Бондс [5]5
  Barry Lamar Bonds (нар. 1964 р.) – знаменитий бейсболіст, 8-разовий володар «Золотої рукавички», 7-разовий володар титулу «Найцінніший гравець», був одною з ключових фігур у «стероїдному скандалі» 2003 р.; 2011 р. отримав судовий вирок за надання брехливих свідчень під присягою.


[Закрыть]приймав стероїди. – Вона видала напівістеричний смішок. – Інколи мені навіть кортить вибачитися за вибух космічного човника [6]6
  Дженіс має на увазі катастрофу 28.01.1986 р., коли через технічні негаразди вибухнув відразу після зльоту космічний шатл «Челенджер» і загинуло семеро астронавтів.


[Закрыть], хоча, коли те трапилося, я ще тільки вчилась ходити.

– Не журися, – сказав їй Оґі, – з тобою все буде добре. – То були просто стандартні слова, які промовляються в таких випадках.

– Мені хотілося б, аби було не так сиро, от і все. Я її укутала на той випадок, якщо стане сильно холодно, а зараз сиро… – Вона похитала головою. – Та ми впораємося, авжеж, хіба не так, Патті? – вона подарувала Оґі безпорадну посмішку. – Аби тільки не почався дощ.

* * * * *

Дощ не почався, але сирість посилювалася, аж врешті-решт вони побачили, як у світлі дугових натрієвих ліхтарів зависли крихітні крапельки. У якийсь момент Оґі зрозумів, що Дженіс Крей заснула стоячи. Вона перехнябилася на одне стегно, плечі в неї поникли, волосся вологими крилами висіло по боках обличчя, а підборіддя майже вперлося в груднину. Він поглянув собі на годинник і побачив, що вже за чверть третя.

Через десять хвилин прокинулась і почала плакати Патті Крей. Її мати («її мама-сама-дитя» – подумав Оґі) стрепенулася, якось по-конячому пирхнула, підвела голову і спробувала витягти доньку з рюкзачка. Дитина спершу не виходила, у неї застрягли ноги. Долучився Оґі, тримаючи краї стропів. Коли Патті, тепер уже волаючи, вигулькнула, він побачив, що по всій її крихітній рожевій курточці й шапочці того ж кольору блищать краплі води.

– Вона зголодніла, – промовила Дженіс. – Я можу дати їй грудь, але дитина до того ж ще й мокра. Я відчуваю це просто крізь її штанці. Господи, я не можу її перевдягати на такому… тільки поглянь, як туманом береться!

Оґі зачудувався, що ж то за таке кумедне божество налаштувало все так, щоб він опинився наступним за нею в цій черзі. Також він чудувався, як збіса ця жінка збирається пробиватись надалі крізь решту свого життя – всьогожиття, а не лише наступних вісімнадцяти чи скількох там років, поки вона нестиме відповідальність за дитину. Вийти в таку ніч без нічого іншого, крім торбочки пелюшок! Виявитися такою безпорадною!

Він був поклав свій спальний мішок біля сумки з пелюшками Патті. Тепер він присів навпочіпки, потягнув зав’язки, розкатав мішок і розстебнув на ньому зіпер.

– Пірнай сюди. Грійся, і їїзігрій. А я подам потім причандали, які тобі потрібні.

Тримаючи на руках розборсану, дитину, яка плакала, вона витріщилася на нього.

– Ти жонатий, Оґі?

– Розлучений.

– Діти?

Він похитав головою.

– Чому ти такий ласкавий до нас?

– Тому що ми тут, – відповів він, знизуючи плечима.

Вона затримала на ньому погляд трохи довше, зважуючи, а потім передала йому немовля. Оґі тримав дитину на простягнутих руках, причарований червоним, розлюченим личком, краплиною сопельки на крихітному кирпатому носі, ніжками у фланелевих повзунках, що «накручували велосипедні педалі». Дженіс змійкою сковзнула у спальник, а потім підняла руки:

– Подай її, будь ласка, мені.

Оґі віддав дитину, і жінка зарилася в глиб спального мішка. Збоку, там, де черга робила перший поворот назад, на них задивилися двоє молодиків.

– Пильнуйте власні справи, хлопці, – промовив Оґі, і вони відвели погляди.

– Ти не подаси мені переміну? – попрохала Дженіс. – Перш ніж годувати, мені треба її перевдягти.

Він присів, впершись одним коліном у мокрий асфальт, і розстебнув зіпер на стьобаній сумочці. На мить він здивувався, побачивши там замість памперсів ганчір’яні підгузки, а потім зрозумів. Ганчір’яні можна використовувати знову і знову. Можливо, ця жінка не така вже й конче безпорадна.

– Я тут бачу ще пляшечку «Бейбі меджик» [7]7
  «Baby Magic» – заснований 1951 р. бренд дитячих гігієнічних засобів – мило, шампуні, лосьйони, серветки тощо.


[Закрыть]. Тобі вона треба?

Зсередини спального мішка, звідки тепер стирчало тільки пасмо її рудуватого волосся, долинуло:

– Так, будь ласка.

Він подав їй пелюшки і лосьйон. Спальник почав смикатися й спучуватися. Спершу плач подужчав. Трохи знизу, від одного із закрутів їхньої черги, хтось загублений у гуснучому тумані промовив:

– Ти що там, не можеш заткнути дитину?

Інший голос додав:

– Хтось мусить зателефонувати до соціальної служби.

Оґі чекав, дивлячись на спальний мішок. Нарешті той перестав ворушитися і звідти вистромилася рука з підгузком.

– Ти не покладеш це до сумки? Там є пластиковий пакет для брудних. – Вона поглянула на нього, визирнувши, наче якийсь кротик із нори. – Не бійся, воно не закаляне, тільки запісяне.

Оґі взяв підгузок, поклав його до пластикового пакета (збоку на ньому був напис COSTCO [8]8
  «Costco Wholesale Corporation» – заснована 1983 р. торговельна мережа клубного типу, друга за поширеністю в США.


[Закрыть]), а потім засмикнув на сумці зіпер. Плач усередині спального мішка (« так багато торб», – подумав він) тривав ще хвилину чи дві, а потім раптово обірвався, це Патті почала годуватися на парковці Міського Центру. З-понад ряду дверей, які відкриються лише через шість годин, один раз апатично сплеснувся банер. 1000 робочих місць Гарантовано!

«Звісно,– подумав Оґі. – А ще ти гарантовано не підчепиш СНІДу, якщо нажиратимешся вітаміном С».

Проминуло двадцять хвилин. Ще кілька машин виїхали вгору з Марлборо-стрит. Ще кілька людей приєдналися до черги. На думку Оґі, їх тут уже мусило чекати сотні чотири. З такими темпами на той час, коли о дев’ятій годині відчинять двері, тут, за найпоміркованішими прогнозами, стоятиме вже тисячі дві претендентів.

«Якщо хтось запропонує мені роботу кухарчуком в «МакДоналдсі», чи я погоджуся?»

Мабуть.

«А якщо дверником у “Волмарті” [9]9
  «Walmart» – заснована 1962 р. в штаті Арканзас, наразі найбільша в світі мережа супермаркетів низьких цін.


[Закрыть] ?»

О, ще б пак. Величезна посмішка і «як вам сьогодні ведеться?»Оґі подумав, що роботу дверника він зміг би зразу виконувати віртуозно.

«Я комунікабельна персона», – подумав він. І розсміявся.

Зі спальника:

– Щось кумедне?

– Нічого, – відповів він. – Обнімай дитину.

– Я це й роблю, – з посмішкою в голосі.

* * * * *

О третій тридцять він присів на коліна, підняв клапан спальника і зазирнув досередини. Дженіс Крей міцно спала, згорнувшись калачиком, пригортаючи дитину собі до грудей. Це навело його на згадку про «Грона гніву». Як там звали ту дівчину? Ту, яка наприкінці годує груддю того чоловіка [10]10
  «The Grapes of Wrath» (1939) – роман нобелівського лауреата Джона Стейнбека (1901—1968) про бідну фермерську родину Джоудів, яка, покинувши в часи «Пилового казана» Оклахому, просувається до Каліфорнії; книга закінчується тим, що вони натрапляють по дорозі на хлопчика, батько якого помирає від голоду, і дочка Джоудів Роза, в якої народилася мертвою дитина, годує охлялого чоловіка груддю.


[Закрыть]. Якесь квіткове ім’я, пригадувалося йому. Лілі? Ні. Вероніка? Абсолютно ні. Він подумав, чи не прикласти долоні сурмою собі до рота і, підвищивши голос, запитати в натовпу: «ХТО ТУТ ЧИТАВ “ГРОНА ГНІВУ”?»

Коли він уже підводився (посміхаючись такій абсурдній думці), йому набігло те ім’я. Роза. Так звали ту дівчину в «Гронах гніву». Але не просто Роза, а Роза Шарона [11]11
  Rose of Sharon – образ із «Пісні пісень» у Біблії: «Я троянда Шаронська, лілея долин».


[Закрыть]. Схоже було на якесь біблійне ім’я, втім, із цілковитою певністю він цього стверджувати не міг; він ніколи не був ревним читачем Біблії.

Він поглянув униз, на спальний мішок, у якому був сподівався провести передсвітанкові години цієї ночі, і згадав, як Дженіс Крей казала, що їй хочеться вибачатися за Коламбін, і за дев’яте вересня, і за Беррі Бондса. Може, вона б заразом взялася й за глобальне потепління. Можливо, коли все це закінчиться і вони вже отримають гарантовані робочі місця – або ні; «ні» мало такий самий рівень імовірності – він пригостить її сніданком. Не якесь там залицяння, нічого такого подібного, просто яєчня з шинкою. А після того вони вже ніколи не бачитимуться знову.

Люди ще надходили. Вони зупинялися перед кінцем серпантину стрічок із зарозумілим написом «НЕ ПЕРЕТИНАТИ». Щойно по тому, як цей серпантин заповнився, черга почала подовжуватися на саму парковку. Що дивувало Оґі – і тривожило його – це те, якими були тут усі тихими. Так, ніби всі вони розуміли, що їх мета безнадійна, і чекають вони лише, щоб отримати цьому офіційне підтвердження.

Банер знову мляво шарпнувся.

Туман продовжував густішати.

* * * * *

Незадовго перед п’ятою годиною ранку Оґі стрепенувся з напівдрімоти, потоптався, щоб розбудити собі ноги, і звернув увагу на якесь неприємне, залізисте світло, що вповзало в повітря. Воно якнайдалі в світі відпадало від того рожевоперстого світанку, що його оспівували поети і старовинні кінофільми формату техніколор [12]12
  Technicolor – винайдений 1916 р. спосіб високоякісного передавання кольорів на фото-та кіноплівці, який особливо широко використовувався в Голлівуді у 1922—1952 рр. для зйомок і тиражування високобюджетних фільмів.


[Закрыть]; це був якийсь анти-світанок, сирий і блідий, як щока денної давнини трупа.

Оґі бачив, як у всій своїй позбавленій смаку архітектурній пишноті зразка тисяча дев’ятсот сімдесятих повільно проявляється будівля Міського Центру. Він подивився на дві дюжини закрутів гірського серпантину з терпляче очікуючих людей, а потім на решту черги, хвіст якої ховався в тумані. Тепер уже де-не-де стиха зазвучали балачки, а коли по той бік дверей крізь вестибюль пройшов одягнений у сіре робоче вбрання сторож, здійнялися невеличкі глузливі веселощі.

– Відкрито життя на інших планетах! – вигукнув один із тих молодиків, що були витріщалися на Дженіс Крей – то був Кріс Фріас, якому невдовзі цілком відірве руку геть.

На цю репліку відгукнулися помірним сміхом і люди почали теревенити. Ніч скінчилася. Сльозливе світло не вельми надихало, але при ньому було бодай трохи краще, ніж у ті передсвітанкові години, які щойно минули.

Оґі знову присів біля свого спальника, прислухаючись одним вухом. Почуте ним тихеньке мірне сопіння змусило його посміхнутися. Можливо, його переживання за неї було даремним. Він припускав, що трапляються люди, які долають життя – ба, може, навіть успішно – завдяки доброті незнайомців. Ця молода жінка, що оце зараз придрімнула зі своєю дитиною в його спальнім мішку, може бути однією з таких.

Йому подумалося, що вони з Дженіс Крей могли б представлятися в різних заявочних анкетах як пара. Якби вони так зробили, присутність немовляти не здавалася б безвідповідальністю, а радше ознакою спільної самовідданості. Напевне він сказати не міг, багато чого в людській природі залишалося для нього таємницею, але він вважав таке ймовірним. Оґі вирішив, що, коли прокинеться Дженіс, він спробує викласти цю ідею їй. Подивиться, що вона на це скаже. Подружню пару вони з себе зображати не зможуть; на ній нема обручки, а свою він зняв назавжди ще три роки тому, але вони могли б назватися… як це тепер люди кажуть? Партнерами.

З Марлборо-стрит на крутий узвіз регулярно, як цокотіння годинника, продовжували виїжджати автомашини. Невдовзі з’являться також піші люди, щойно з першого ранкового автобуса. Оґі був майже певен, що о шостій вони почнуть сюди просто набігати. Через цей густий туман приїжджі машини проявляли себе лише фарами з неясними обрисами-тінями, прихованими за лобовим склом. Деякі з водіїв, побачивши величезний натовп із тих, що вже чекають, розвертались назад, зневірені, але більшість трималися свого, прямуючи до тих небагатьох парковочних місць, які ще залишалися вільними, убували їхні задні вогні.

А потім Оґі помітив силует автомобіля, який не розвернувся і не продовжив шлях на дальній край парковки. По боках його незвичайно яскравих фар світили ще й жовті, протитуманні.

«Потужні фари,– подумав Оґі. – Певне, якийсь «Мерседес-Бенц». Що робить «бенц» на ярмарку робочих місць?»

Він припустив, що це може бути сам мер Кінслер – з’явився оголосити промову перед Клубом Ранніх Пташок. Щоб підтримати їхню заповзятливість, їхнє старе, добірне американське кредо «хто рано встає, той своє бере». Якщо так, подумав Оґі, приїжджати зараз сюди в «мерседесі», навіть якщо той і старий, це несмак.

Якийсь літній парубок у черзі попереду Оґі (Вейн Велланд, наразі в останні миті свого земного існування) промовив: «Чи це не «бенц»? Скидається на те, ніби “бенц”».

Оґі вже відкрив рота сказати, що звісно, так і є, потужні передні фари «мерседеса» неможливо з чимсь сплутати, але раптом водій іншої машини просто позаду цього неясного силуету натиснув на клаксон – довгий, нетерплячий гудок. Потужні фари зблиснули ще яскравіше, прорізавши блискучі конуси крізь підвішений крапельками туман, і машина, немов її підгарячив той нетерплячий сигнал, стрибнула вперед.

– Гей! – вигукнув Вейн Велланд здивовано. І то було його останнє слово.

Машина набрала швидкість прямо на тому місці, де юрма шукачів роботи була напакована найщільніше, і оповилася стрічками «НЕ ПЕРЕТИНАТИ». Дехто намагався втікати, проте вирватися на волю могли тільки ті, що перебували в задній частині натовпу. Хто стояли ближче до дверей – справжні Ранні Пташки – не мали жодних шансів. Вони натикалися на стовпчики, перекидаючи їх, вони заплутувалися у стрічках, вони наштовхувалися одне на одного. Натовп хитався туди-сюди збудженими хвилями. Старіші й менші на зріст попадали й були затоптані.

Оґі різко кинуло вліво, він спіткнувся, утримався на ногах, його попхнуло вперед. Майнув чийсь лікоть, бахнувши йому в вилицю прямо під правим оком, і той бік його поля зору спалахнув яскравими іскрами Четвертого липня [13]13
  Четверте липня – День незалежності, головне національне свято США.


[Закрыть]. Іншим оком він побачив, як цей «мерседес» не просто виник з туману, а немов сам себе з нього сотворив. Великий сірий седан, мабуть, SL500 [14]14
  «SL500» – модель «мерседеса» з двигуном потужністю 306 к. с., яка випускається з 2001 р.


[Закрыть], той, що з дванадцятьма циліндрами, і саме зараз усі дванадцять гугоніли.

Оґі штовхнуло на коліна поряд з його спальним мішком, силуючись знову підвестись, він отримував безперервні удари: по руці, по плечах, по шиї. Люди кричали. Він почув, як залементувала якась жінка: «Обережно, обережно, він не зупиняється!»

Він побачив, як висунула голову зі спальника Дженіс Крей, очі її кліпали в збентеженні. Знову вона нагадала йому несміливого кротика, що визирає з нірки. Пані-кротик з жахливо розкуйовдженим зі сну волоссям.

Оґі подряпався вперед навкарачки і ліг на спальний мішок з цією жінкою і її дитиною всередині, немов таким чином він міг успішно прикрити їх від двотонного витвору німецької інженерії. Він чув, як волали люди, їхні крики майже поглинуло ревіння двигуна великого седана, що наближався. Від когось він отримав страшенний удар по потилиці, та ледве його відчув.

Вистачило часу подумати: «Я збирався пригостити Розу Шарона сніданком».

Вистачило часу подумати: «Може, він відверне».

Це здавалося для них найкращим шансом, можливо, їхнім єдиним шансом. Він почав підводити голову, щоб побачити, чи так воно, але тут величезне чорне колесо зжерло його поле зору. Оґі відчув, як рука цієї жінки стиснула його передпліччя. Йому вистачило часу на надію, що дитина все ще спить. А потім час збіг.

Дет-Пенс

– 1 —

Ходжес виходить із кухні з бляшанкою пива в руці, сідає у крісло «Лей-Зі-Бой» [15]15
  «La-Z-Boy» – бренд м’яких домашніх меблів, які випускає однойменна компанія, заснована 1929 року в штаті Мічиган.


[Закрыть]і ставить бляшанку на маленький столик ліворуч від себе, поряд з пістолетом. То револьвер «Smith & Wesson M & P» калібру .38 – «M & P» означає «військовий і поліцейський». Ходжес його неуважно погладжує, як от ви погладжували б старого собаку, потім підбирає телевізійний пульт і вмикає «Сьомий канал». Він трохи запізнився, і аудиторія в студії вже аплодує.

Він думає про моду, нетривалу й зловісну, яка охопила його місто наприкінці вісімдесятих. Хоча, можливо, слово, якого він насправді потребує – заразила, бо то було, немов перехідна лихоманка. Три міські газети друкували про все те передовиці цілісіньке літо. Тепер дві з тих газет зникли, а третя існує на реанімаційному забезпеченні.

Махаючи рукою аудиторії, на подіум широкими кроками сходить ведучий у стильному костюмі. Відтоді, як він пішов у відставку з поліції, Ходжес дивиться це шоу майже кожного будня, і вважає, що цей чоловік занадто меткий для такої роботи – роботи, що трохи схожа на занурення в каналізацію з аквалангом, але без гідрокостюма. Він вважає, що ведучий – чоловік того типу, який одного дня скоїть самогубство, а потім усі його друзі та близькі родичі казатимуть, що жодного уявлення не мали, ніби з ним щось не так; вони гомонітимуть, яким він був життєрадісним, коли вони бачили його востаннє.

На цій думці Ходжес знов неуважно погладжує револьвер. Це модель «Вікторі» [16]16
  «Smith & Wesson Victory Model» – револьвер, який випускався у 1942—1944 рр. і перебував на озброєнні американських поліцейських і деяких військових частин аж до кінця 1990-х.


[Закрыть]. Старий, але годящий. Коли Ходжес ще служив, його власним пістолетом був «Глок .40» [17]17
  «Glock .40» – модифікований для стрільби кулями «Сміт & Вессон» 10×22 мм австрійський пістолет, яким озброєні армії і поліцейські сили багатьох країн.


[Закрыть]. Куплений ним особисто – від офіцерів у цьому місті очікується, щоб вони самі купували собі службову зброю – тепер він лежить у сейфі в спальні. У сейфі, а отже, в безпеці. Ходжес його розрядив і поклав туди після своєї відставної церемонії й відтоді на нього не дивився. Нецікаво. Хоча цей .38-й йому подобається. Він має до нього якусь сентиментальну прив’язаність, але є дещо й поза цим. Револьвери ніколи не заклинює.

А ось і перша гостя, молода жінка в короткій блакитній сукні. Обличчя в неї глупувате, аж порожнє, але тіло вона має чумове. Ходжес знає, що десь під сукнею в неї мусить бути оте татуювання, що його тепер називають «блядьським штампом» [18]18
  Tramp stamp – татуювання у вигляді метелика, зазвичай на крижах над улоговиною між сідницями.


[Закрыть]. А може, їх там два або й три. Чоловіки в аудиторії свистять і тупотять ногами. Жінки в аудиторії аплодують спокійніше. Деякі пускають під лоба очі. Ця жінка того кшталту, що їм не сподобалося б, аби на неї потай задивлялися їхні чоловіки.

Ця жінка мочить відразу зі старту. Вона розповідає ведучому, що її бойфренд має дитину з іншою і повсякчас їздить до них на відвідини. «Я його все ще кохаю, – каже вона, – але ненавиджу ту…»

Пару наступних слів запікано, але Ходжес вміє читати по губах: «йобану курву». Аудиторія голосно радіє. Ходжес сьорбає своє пиво. Він знає, що буде далі. Це шоу характерне повною передбачуваністю мильної опери з тих, що показують після полудня щоп’ятниці.

Ведучий дозволяє їй ще трохи нести своє, а потім оголошує… ТУ САМУ ІНШУ ЖІНКУ! У неї також чумовий станок і кілька ярдів пишного білявого волосся. У цієї «блядьський штамп» на щиколотці. Вона підходить до першої й каже: «Я розумію, що ти відчуваєш, але я його теж кохаю».

У неї є ще щось на думці, але їй вдається промовити тільки це, перш ніж Чумове Тіло № 1 розпочинає бійку. Хтось за лаштунками бемкає в гонг, наче це початок якогось призового бою професійних боксерів. Ходжес гадає, що так воно й є, оскільки всі гості цього шоу мусять якось винагороджуватися; інакше навіщо б їм таке робити? Дві жінки кілька секунд обмінюються ударами і дряпають одна одну, а потім їх розтягує пара качків у майках з написом СЕК’ЮРИТІ, які спостерігали з глибини сцени.

Деякий час, поки ведучий поблажливо дивиться, вони кричать одна на одну – повний і щирий обмін думками (більшість слів запікано), а тоді бійку ініціює Чумове Тіло № 2, даючи навідліг такого ляпаса, що голова Чумового Тіла № 1 відскакує назад. Знову бемкає гонг. Жінки падають на сцену, брижаться вгору їх сукні, жінки дряпаються і скубуться. Аудиторія шаленіє. Качки-охоронці їх роз’єднують, ведучий стає між жінками, примовляючи на позір заспокійливим, але на підбурюючій підкладці тоном. Обидві жінки репетують про глибину свого кохання, плюючи одна одній в обличчя. Ведучий оголошує, що невдовзі вони повернуться, а поки що якась актриса категорії С рекламує дієтичні пігулки.

Ходжес знов відсьорбує пива, розуміючи що не прикінчить навіть половини бляшанки. Кумедно це, бо коли ще ходив у копах, він був збіса майже алкоголіком. Коли пияцтво зруйнувало його шлюб, він погодився з тим, що дійсноє алкоголіком. Тоді він зібрав усю силу волі й припинив це, пообіцявши собі, що питиме стільки, скільки йому збіса хотітиметься, щойно відтрубить сорок років у… доволі-таки виняткова цифра, коли п’ятдесят відсотків міських копів йдуть у відставку після двадцяти п’яти років, а сімдесят відсотків після тридцяти. От лише тепер, коли сорок років його служби позаду, алкоголь не вельми цікавить Ходжеса. Він був присилував себе напитися кілька разів, просто аби побачити, чи він ще на це здатен, але перебування в п’яному стані виявилося не цікавішим за перебування в тверезому. Насправді воно виявилося трохи гіршим.

Шоу повертається. Ведучий каже, що має ще одного гостя, і Ходжес знає, хто ним буде. Аудиторія це також знає, галасом смакуючи наперед. Ходжес бере батьківський револьвер, зазирає йому в дуло, а потім кладе його знову на «ДірекТіВі Гід» [19]19
  «DirecTV» – заснована 1985 р. в Каліфорнії корпорація прямого супутникового радіо-і телемовлення, деякі програми якої також ретранслюються місцевими каналами.


[Закрыть].

Чоловік, через якого Чумове Тіло № 1 і Чумове Тіло № 2 перебувають у такому напруженому конфлікті, вигулькує з правого боку сцени. Вам відомо, як він виглядає навіть ще до його пиндючного явлення, атож, це саме той парубок – оператор бензоколонки або совач картонних коробок на складі «Таргет» [20]20
  «Target Corporation» – заснована 1902 р. мережа крамниць доступних цін, друга за поширенням після «Волмарт».


[Закрыть], або, може, той, що діагностував (погано) вашу машину в «Містері Спіді» [21]21
  «Mr. Speedy» – поширена назва закладів з продажу й обслуговування вживаних автомобілів.


[Закрыть]. Він худосочний і блідий, з чорним волоссям, яке кучмою нависає над його лобом. На ньому штани чіно і божевільна, зелена з жовтим краватка, яка передавлює цьому парубку горло одразу під його видатним адамовим яблуком. З-під холош штанів стирчать гострі носаки замшевих чобіт. Ви знали, що в його жінок є «блядьські штампи», і знаєте, що в цього чоловіка, як у коня, і сперма з нього вистрілює потужніше за локомотив і швидше за кулемет; незаймана дівиця, яка сяде на унітаз після того, як там був подрочив цей парубок, підніметься звідти вже вагітною. І ймовірно, що двійнею. На обличчі в нього грає хитросрака посмішка кульного чувака в розслабленому настрої [22]22
  Фраза з диско-хіта 1981 р. «Eugene» гурту «Crazy Joe & The Variable Speed Band», яка відтоді стала поширеним мемом.


[Закрыть]. Омріяне заняття: довічна непрацездатність. Скоро брязне гонг і жінки накинуться одна на одну знову. Пізніше, після того як уже достатньо наслухаються його кпинів, вони перезирнуться, злегка кивнуть і разом нападуть на нього. Цього разу качки-охоронці вичікуватимуть трохи довше, тому що ця, фінальна баталія і є саме тим, що насправді бажає побачити аудиторія – як студійна, так і та, що сидить по домівках: як курки ганяють півня.

Та нетривала й зловісна мода кінця вісімдесятих – та пошесть – називалася «злидарські бої». Якогось того чи іншого слизького генія пробила ідея, а коли вона виявилася прибутковою, тоді ще троє чи четверо антрепренерів пристали, щоб удосконалити цю справу. Треба було лише заплатити парочці якихось п’яндилиг по тридцять баксів, щоб вони напали один на одного в означений час в означеному місці. Одним із таких місць, яке Ходжес пам’ятав найкраще, був службовий майданчик позаду одного зачучверілого мандавошками стрип-клубу, що називався «Бам Ла Бам», там, на східному кінці міста. Тільки-но дату бою було узгоджено, розпочиналося його рекламування (із уст в уста в ті часи, коли поширене використання Інтернету все ще перебувало за горизонтом) і збір з глядачів платні – по двадцять баксів із голови. Під час одного з таких заходів, на який проводили рейд Ходжес з його напарником Пітом Гантлі, було далебі більш за дві сотні осіб, більшість із них закладалися на переможця і криком перебивали одне одного, мов оскаженілі мазефакери. Там були присутні й жінки, деякі у вечірніх сукнях, обвішані коштовностями, котрі також дивилися, як ті двоє бродяг із пропитими до водянистості мізками молотять одне одного руками й ногами, як вони падають і підводяться, незв’язно белькочучи.

Це шоу точно таке ж, тільки тут дію перебивають виробники дієтичних пігулок і страхові компанії, а отже, Ходжес припускає, що конкурсанти (саме ними вони й є, хоч ведучий і називає їх «гостями») повертаються додому трохи більше, ніж з тридцятьма баксами та пляшкою «Нічного потяга» [23]23
  «Night Train» – дешеве вино типу портвейн міцністю 17,5 %, яке з 1933 р. випускається солідною винарнею «E & J Gallo Winery», хоча останнім часом через погану соціальну репутацію цього продукту фірма більше не маркує його своїм іменем.


[Закрыть]. І не знайдеться копів, щоби це прикрити, бо все це тепер легальне, як лотерейні квитки.

Коли шоу закінчиться, з’явиться вбрана у покрови своєї фірмової нетерпимої праведності пані суддя типу «полонених не беремо», щоби з ледь задавленою люттю вислуховувати низькосраких прохачів, які представатимуть перед нею. Наступний у черзі товстий сімейний психолог, який примушує своїх гостей плакати (називаючи це «проривом крізь стіну відмовлення») і запрошує їх іти геть, якщо хтось із них наважиться виказати сумнів щодо його методів. Ходжес підозрює, що цей товстий сімейний психолог оволодів цими методами зі старих навчальних відео КДБ.

Ходжес споживає цю страву з повнокольорового лайна після полудня кожного буденного дня тижня, сидячи в кріслі «Лей-Зі-Бой» з батьківським револьвером – тим, який носив його тато, коли був патрульним копом, – на столику поряд себе. Він завжди кілька разів бере його в руку і зазирає в дуло. Перевіряє ту круглу темряву. Пару разів він встромляв його собі між губи, просто щоб відчути, як воно – коли в тебе на язику лежить заряджений револьвер, націлений у піднебіння. «Призвичаююсь», – думає він.

«Якби я міг напиватися як слід, я б його сховав, – думає він. – Я заховав би його щонайменше на рік. А якби зміг заховати на пару років, цей потяг, може, й минувся б. Я міг би зацікавитися садівництвом, або спостеріганням за пташками, чи навіть малюванням картин. Тім Квіглі зайнявся малярством, там, на півдні, у Флориді. У пенсіонерському поселенні, напакованому старими копами. Судячи з усього, Квіглі насправді отримував від цього насолоду і навіть продав кілька своїх робіт на Венеційському Арт-фестивалі [24]24
  Venice (Венеція) – засноване у Флориді 1926 року місто (~21 тис. мешканців), столиця округу Сарасота.


[Закрыть]. До того, як його розбив інсульт, тобто. Після інсульту він провів вісім чи дев’ять місяців у ліжку, з цілком паралізованою правою стороною. Для Тіма Квіглі було покінчено з малюванням. А потім він помер. Отак-от».