Текст книги "Мiстер Мерседес"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 36 страниц)

– 9 —

– Оллі.

Джейні промовляє це, а потім замовкає на час настільки довгий, що Ходжес встигає відпити кави з нової чашки і з’їсти коржик. Потім, схрестивши ноги, вона знову відвертається до вікна і вітрильних човнів, і питається, не дивлячись на нього:

– Ви коли-небудь любили людину, яка вам не подобалася?

Ходжес думає про Коріну та ті бурхливі півтора року, що передували остаточному розриву.

– Так.

– Тоді ви зрозумієте. Оллі була моєю старшою сестрою, старшою на вісім років. Я її любила, але коли вона поїхала вчитися в коледжі, я була найщасливішою дівчинкою в усій Америці. А коли через три місяці вона звідти вилетіла і мерщій повернулась додому, я почувалася, як та втомлена дівчинка, якій доводиться завдавати знову собі на плечі великий клунок із цеглою, після того як їй було дозволено його на якийсь час опустити. Вона не ставилася до мене зле, ніколи мене не обзивала, не смикала за коси, не знущалася з мене, коли я поверталася додому з молодшої школи, тримаючись за руки з Маркі Саллівеном, але коли вона була вдома, ми завжди перебували в Жовтому Стані [155]155
  Розроблена полковником морської піхоти Джефом Купером (1920—2006) шкала бойової готовності персони має чотири психологічні стани: білий – розслабленість, неготовність; жовтий – розслаблена готовність; жовтогарячий – особлива готовність; червоний – бойові дії.


[Закрыть]. Ви розумієте, що я маю на увазі?

Ходжес не зовсім щодо цього впевнений, але все одно киває.

– Від їжі їй нудило в шлунку. У неї з’являлися висипи, коли вона будь від чого нервувалася; співбесіди з роботодавцями – то було найгірше, хоча врешті-решт вона отримала місце секретарки. Вона мала добру кваліфікацію і була дуже миловидною. Ви це знали?

Ходжес видає якийсь ухильний звук. Якби йому випало відповідати чесно, він міг би сказати: «Я можу в це повірити, тому що бачу це в вас».

– Одного разу вона погодилася повести мене на концерт. Виступали «Ю Ту» [156]156
  «U2» – заснований 1976 року ірландський рок-гурт, який і досі залишається одним із найпопулярніших в світі.


[Закрыть], і я дико хотіла їх побачити. Оллі вони також подобалися, а надвечір перед концертом вона почала блювати. Їй було так погано, що батьки кінець-кінцем повезли її до клініки невідкладної допомоги, а мені довелося залишитися вдома, дивитися телевізор, замість того щоб танцювати поґо й верещати перед Боно [157]157
  Pogo – танець, що народився в тісних клубах разом із музичним стилем панк-рок: високі стрибки на одному місці. Bono (нар. 1960 р.) – сценічне ім’я Пола Г’юсона, соліста гурту, який наразі вже став самостійною зіркою в музиці, політиці й бізнесі.


[Закрыть]. Оллі божилася, що то було харчове отруєння, але ми всі тоді їли однакову їжу, але нікому іншому не стало погано. То був стрес, ось що то було. Чистісінький стрес. Хтось розказуватиме мені про іпохондрію? З моєю сестрою, для котрої кожний головний біль означав пухлину мозку, а кожний прищик – рак шкіри. Якось у неї трапився кон’юктивіт і цілий тиждень вона провела у впевненості, що ось-ось осліпне. Менструації в неї… то були просто фестивалі фільмів жахів. Вона ставала лежачою хворою, поки вони не закінчувалися.

– І все одно вона не втрачала роботу?

Відповідь Джейні суха, як Долина Смерті [158]158
  Death Valley – пустеля в гірській западині у Східній Каліфорнії, найсухіше місце в Північній Америці.


[Закрыть]:

– Менструації в Оллі зазвичай тривали точно сорок вісім годин, і завжди припадали на вікенд. То було чудо дивне.

– О, – Ходжесу несила було придумати якусь іншу реакцію у відповідь.

Джейні кілька разів пучкою пальця крутить на кавовому столику лист, а потім піднімає на Ходжеса оті свої світло-сині очі.

– Він тут використовує одну фразу – щось про невротичні тики. Ви це помітили?

– Так.

Ходжес помітив дуже багато й інших деталей у цьому листі, здебільшого, як у багатьох моментах, він скидається на негативний відбиток того листа, який отримав він.

– У моєї сестри також вистачало власних. Ви могли помітити деякі з них.

Ходжес смикає на собі краватку в один бік, а потім в інший.

Джейні вишкіряється:

– Так, це один з них. Було ще чимало й інших. Мацати вмикачі світла, щоб перевірити, чи вони вимкнуті. Після сніданку вимикати з розетки тостер. Перед тим, як кудись вийти, вона завжди промовляла «хліб-з-маслом», бо вважається, якщо так зробиш, то пригадаєш усе, про що забув. Я пам’ятаю, одного дня вона мусила відвезти мене машиною до школи, бо я запізнилася на автобус. Мама з татом тоді вже пішли на роботу. Ми проїхали уже півдороги туди, і раптом її охопила впевненість, що вдома залишилася ввімкнутою духовка. Ми мусили розвернутися, поїхати назад і перевірити. Нічого неможливо було вдіяти. Духовка, звісно, була вимкнута. Я потрапила в школу тільки на другий урок і отримала свою першу й єдину заборону виходити на перерву. Я тоді страшенно розізлилася. Я часто злилася на неї, але й любила її також. Мама, тато, ми всі її любили. То було ніби вродженим почуттям. Але повірте, вона була іще той мішок із цеглою.

– Надто нервова, щоб виходити між люди, а проте це їй не завадило не просто вийти заміж, а вийти за великі гроші.

– Насправді вона вийшла за рано лисіючого клерка з тієї інвестиційної компанії, в якій сама працювала. Кент Трелоні. Сущий фрік – я використовую це слово ласкаво – закоханий у відеоігри. Він почав вкладатися в деякі з компаній, що створювали ті ігри, і ті інвестиції йому відплатилися. Моя мати казала, що він має чарівний доторк, а тато казав, що він тупо удачливий, але справа була не в тому і не в іншому. Він знав цю тему, ото й усе, а те, чого не знав, він вивчав, наче роботу робив. Коли під кінець сімдесятих вони побралися, вони були всього лиш заможними. А потім Кент відкрив для себе «Майкрософт».

Вона відкидає назад голову і розряджається щирим реготом, лякаючи його.

– Вибачте, – каже вона. – Просто подумалось про суто американську іронію в усьому цьому. Я була миловидною, а також добре пристосованою і компанійською. Якби я взяла участь у якому із конкурсів краси – які, якщо бажаєте знати, я називаю м’ясними шоу для чоловіків, але навряд чи ви бажаєте, – я б завиграшки отримала титул Міс Конгеніальність. Багато подружок, багато друзів, багато телефонних дзвінків і багато побачень. У старшому класі Католицької середньої школи я керувала орієнтацією новачків і чудово робила цю роботу, якщо наважитися так казати про себе [159]159
  Заповнений ознайомлюванням з традиціями закладу, заходами та різноманітними спортивними й розважальними конкурсами період орієнтації новачків у різних навчальних закладах США може тривати від тижня до кількох місяців.


[Закрыть]. Загоювала чимало чужих нервів. Моя сестра була такою ж гарненькою, але вона була невротичкою. З обсесивно-компульсивним розладом. Якби вона бодай колись узяла участь у конкурсі краси, вона б обригала собі весь купальний костюм.

Джейні знову коротко регоче. І знову чергова слізка стікає їй по щоці. Вона витирає її сподом долоні.

– Отут-то й полягає та іронія. Міс Конгеніальність зв’язується з нанюханим коксом гівноїдом, а Міс Нервозність підчеплює собі в чоловіки доброго парубка, грошоробця, який ніколи її не надурить. Ви це втямлюєте?

– Йо, – каже Ходжес. – Атож.

– Олівія Вортон і Кент Трелоні. Залицяння майже з такими ж шансами на успіх, як народження здоровою шестимісячної дитини. Кент постійно запрошував її на побачення, а вона постійно йому відмовляла. Нарешті вона погодилася з ним повечеряти – просто, щоб він припинив її турбувати, сказала тоді вона – і коли вони приїхали в ресторан, вона заціпеніла. Не могла вийти з машини. Трусилася, як той листочок. Деякі хлопці на тому б і здалися, але не Кент. Він повіз її в «МакДоналдс» і купив у віконечку, не виходячи з машини, найдешевші страви. Вони з’їли їх на парковці. Гадаю, вони робили так багато разів. Вона ходила з ним у кіно, але завжди мусила сідати біля проходу. Казала, що, сидячи всередині, вона задихається.

– Леді з усіма можливими дзвіночками й свисточками.

– Мої мама з татом роками намагалися вмовити її показатися психотерапевту. Там, де вони зазнали невдачі, успіху досяг Кент. Психотерапевт посадив її на пігулки, і їй стало краще. У неї відбувся один із тих її патентованих нападів тривожності в день весілля – я була тією, хто тримав фату, поки вона блювала в церковному туалеті, – але вона пройшла крізь це. – Джейні мрійливо усміхається й додає: – Вона була красивою нареченою.

Ходжес сидить тихо, причарований образом Олівії Трелоні до того, як вона стала Пресвятою Дівою Блузок З Викотом Човником.

– Після того, як вона вийшла заміж, ми віддалилися. Як то інколи буває з сестрами. Ми бачилися з нею з півдюжини разів на рік, поки не помер наш батько, а після того навіть менше.

– День Подяки, Різдво та Четверте липня?

– Загалом так. Я помітила, як повертається дещо з того її старого лайна, а коли помер Кент – там був інфаркт, – всевоно повернулося назад. Вона схудла на цілу тонну. Знову повернулася до того жахливого одягу, який вона носила ще в старших класах і коли працювала в офісі. Дещо з того я бачила, коли приїздила відвідати її й маму, дещо, коли ми говорили по «Скайпу» [160]160
  «Skype» – розроблена 2003 р. програма, що забезпечує безкоштовний голосовий і відеозв’язок між власниками комп’ютерів у будь-яких точках світу.


[Закрыть].

Він розуміюче киває:

– У мене є друг, який повсякчас намагається мене до цього привернути.

Вона з усмішкою позирає на нього:

– Ви традиціоналіст, чи не так? Я маю на увазі насправді.

Усмішка її вицвітає.

– Останній раз, коли я бачилася з Оллі, це було в травні минулого року, невдовзі після тієї події біля Міського Центру. – Джейні вагається, і потім називає її справжнім ім’ям. – Тієї бійні. Вона була в жахливому стані. Сказала, що копи її цькують. Це правда?

– Ні, але вона вважала, що ми саме це робимо. Це правда, що ми її неодноразово допитували, тому що вона продовжувала наполягати, що витягла ключ і замкнула «мерседес». Це створювало для нас певну проблему, бо в машину не вламувалися і її не заводили замиканням контактів. Що ми нарешті вирішили… – Ходжес зупиняється, думаючи про того товстого сімейного психолога, який виходить на сцену о четвертій кожного буденного дня. Того, який спеціалізується на проривах крізь стіну відмовлення.

– Ви вирішили нарешті що?

– Що їй нестерпно подивитися правді в лице. Це схоже на сестру, разом з якою ви виросли?

– Так, – Джейні показує на лист. – Ви припускаєте, що вона кінець-кінцем сказала правду цьому парубку? На тій «Блакитній Парасольці Деббі»? Ви вважаєте, саме тому вона взяла мамині пігулки?

– Не існує способу, упевнитися.

Але Ходжес думає, що саме так і сталося.

– Вона покинула приймати свої антидепресанти. – Джейні знову дивиться крізь вікно на озеро. – Вона не призналася, коли я її спитала, але я знала. Вона їх ніколи не любила, казала, що від них у неї голова стає ватною. Вона приймала їх заради Кента, а як Кента не стало, вона приймала їх заради нашої матері, але після Міського Центру… – вона хитає головою, глибоко зітхає. – Я достатньо вам розказала про її ментальний стан, Білле? Бо є ще багато всякого, якщо воно вам потрібне.

– Гадаю, я вже отримав картину.

Вона хитає головою в безпорадному зачудуванні:

– Таке враження, ніби той парубок її знав.

Ходжес не каже те, що здається йому очевидним, головним чином тому, що має власного листа для порівняння: саме так. Якимсь чином той знав.

– Ви сказали, що в неї був обсесивно-компульсивний розлад. До такого ступеня, що вона розверталася і їхала назад, щоб перевірити, чи не ввімкнута духовка.

– Так.

– Чи здається вам імовірним, щоб така жінка забула ключ у замку запалювання?

Джейні довго не відповідає. Нарешті вона промовляє:

– Взагалі-то, ні.

Ходжесу теж у таке не віриться. Для всього надходить перший раз, звичайно… проте… а чи вони з Пітом бодай коли обговорювали цей аспект справи? Він не певен, але гадає, що, можливо, обговорювали. Тільки вони не знали всієї глибини ментальних проблем місіс Т. Звідки їм було?

Він питає:

– А самі коли-небудь пробували зайти на той сайт, на «Блакитну Парасольку»? Скориставшись тим ім’ям, яке він їй дав?

Вона дивиться на нього, ошелешена.

– Мені таке ніколи навіть на думку не спадало, а якби навіть так, мені було б надто лячно від того, що я там можу знайти. Гадаю, саме тому ви тут детектив, а я клієнтка. А ви спробуєте це зробити?

– Я не знаю ще, що я спробую. Мені треба про це подумати, а ще треба проконсультуватися з одним хлопцем, який знає про комп’ютери більше за мене.

– Не забудьте занотувати його гонорар.

Ходжес каже, що не забуде, думаючи, що бодай Джерому Робінсону буде з цього щось добре, не важить, які там випадуть карти. А чом би й ні? Восьмеро людей загинули біля Міського Центру, ще троє стали довічними каліками, але Джером все одно мусить вчитися в коледжі. Ходжесу пригадується стара примовка: «Навіть у найпохмуріший день сонце світить котромусь собаці в гузно».

– Що далі?

Ходжес підбирає лист і підводиться.

– Далі я віднесу це до найближчого місця, де його можна скопіювати. А потім поверну вам оригінал.

– У цьому нема потреби. Я зісканую лист в комп’ютер і принтером надрукую вам копію. Давайте сюди.

– Справді? Ви вмієте це робити?

Очі в неї усе ще червоні після плачу, але погляд, який вона йому дарує, веселий.

– Дуже добре, що у вас є якийсь комп’ютерний експерт за викликом, – мовить вона. – Я зараз же повернуся. А ви тим часом з’їжте іще коржик.

Ходжес з’їдає три.

– 10 —

Коли вона повертається з копією листа, він складає папір і ховає собі до внутрішньої кишені піджака.

– Оригіналу варто лежати в сейфі, якщо такий тут мається.

– Є один сейф у Цукрових Пригірках – так годиться?

Мабуть, що так, але Ходжеса не приваблює така ідея. Занадто багато потенційних покупців топчуться там туди-сюди. Можливо, це й дурня, але вже так, як є.

– Ви маєте приватний депозитний сейф?

– Ні, але я могла б собі орендувати. Я користуюся «Банк оф Америка», це лише за два квартали звідси.

– Це мені сподобалося б більше, – каже Ходжес, ідучи до дверей.

– Дякую вам за все, – промовляє вона, простягаючи обидві руки. Немов він щойно запросив її на танок. – Ви не уявляєте, яке це полегшення.

Він бере запропоновані руки, легенько їх потискає, і відпускає, хоча радий був би тримати їх довше.

– Іще два питання. Перше: ваша мати. Як часто ви її відвідуєте?

– Через день, чи десь так. Інколи я привожу їй їжу з одного іранського ресторану, який подобався їй з Оллі – на кухні «Сонячних акрів» те все залюбки розігрівають, – а інколи я привожу їй один-два DVD диски. Вона любить старі кіна, типу як з Фредом Астером і Джинджер Роджерз [161]161
  Fred Astaire (1899—1987) – видатний естрадний танцівник, хореограф, актор, одна з найбільших зірок «золотої ери» Голлівуду; Ginger Roger (1911—1995) – танцівниця, співачка, актриса, сценічна партнерка Астера.


[Закрыть]. Я завжди їй щось привожу, і вона завжди рада побачити мене. У її гарні дні вона бачитьмене. У погані вона часто називає мене Олівією. Або Шарлоттою. Це моя тітка. Також у мене є ще дядько.

– Наступного разу, коли в неї буде гарний день, вам треба зателефонувати мені, тоді я зможу поїхати туди, побачитися з нею.

– Гаразд. Я поїду з вами. А яке інше питання?

– Той адвокат, якого ви згадували. Шрон. Він на вас справив враження компетентного?

– Найгостріший ніж у шухляді, таке моє враження.

– Якщо я такищось з’ясую, можливо, навіть визначу ім’я цього парубка, нам буде потрібен хтось саме такий. Ми підемо до нього, ми передамо йому листи…

– Листи? Я знайшла тільки цей один.

Ходжес думає: «От лайно». Потім перегруповується:

– Я маю на увазі цей лист і копію.

– О, авжеж.

– Якщо я знайду цього парубка, далі вже робота поліції – арештовувати його і висувати обвинувачення. Робота Шрона – подбати, щоб не заарештували насза те, що перейшли межі, розслідуючи цю справу самостійно.

– Це ж мусить бути кримінальне законодавство, правда? Я не впевнена, що він займається такими справами.

– Імовірно, ні, але якщо він добрий фахівець, він знає когось, хто цим займається. Когось такого, хто не гірший за нього. Ми на цьому узгодилися? Треба, щоб ми дійшли згоди. Я готовий понишпорити там і там, але якщо справа обернеться годною для поліції, ми її передаємо їм.

– Мене це влаштовує, – каже Джейні. Потім вона зводиться навшпиньки, кладе долоні на плечі його занадто тісного піджака і відтискає йому на щоці поцілунок. – Я думаю, ви добрий чоловік, Білле. І правильний для цієї справи.

Він відчуває той поцілунок всю дорогу до ліфта. Гарна маленька тепла плямка. Він радий, що завдав собі клопоту поголитися перед тим, як іти з дому.

– 11 —

Безкінечно падає срібний дощ, але молода пара – коханці? друзі? – в безпеці й сухості під блакитною парасолькою, яка комусь належить, радше за все, комусь вигаданому на ім’я Деббі. Цього разу Ходжес помічає, що, схоже, там промовляє щось хлопець, а очі дівчини розширені, наче у здивуванні. Може, він якраз робить їй пропозицію вийти за нього?

Джером пробиває цю романтичну думку, наче надуту кульку.

– Скидається на порносайт, авжеж?

– Цікаво, що такий юний кандидат на Лігу Плюща, як ти, знає про порносайти?

Вони сидять поруч один одного в кабінеті Ходжеса, дивлячись на стартову сторінку «Блакитної Парасольки». Оделл, ірландський сетер Джерома, лежить позаду них на спині, розчепіривши задні лапи, язик звисає набік з рота, в доброму гуморі й задумі він дивиться на стелю. Джером привів його на шворці, але тільки тому, що такий закон у межах міста. Оделл достатньо вихований, щоб триматися подалі від проїжджої частини і безпечний для перехожих, наскільки це можливо для собаки.

– Я знаю те, що й ви знаєте, і що знає кожен, хто має комп’ютера, – відповідає Джером. У своїх слаксах-хакі, сорочці Ліги Плюща з ґудзиками до самого низу й коротко підстриженою шапочкою кучерявого волосся він здається Ходжесу схожим на молодого Барака Обаму, тільки вищий. Джером має зріст шість-і-п’ять [162]162
  6 футів, 5 дюймів = 195,5 см.


[Закрыть]. І довкола нього легенький, приємно ностальгійний аромат лосьйону після гоління «Олд Спайс» [163]163
  «Old Spice» – заснована 1934 р. компанія, чоловічі парфуми випускає з 1938 р.


[Закрыть]. – Порносайтів густіше, ніж мух на переїханій тварині на дорозі. Сновигаючи в неті, ти на них неуникно натикаєшся. І ті, що мають найневинніші назви, зазвичай найбільше навернені.

– Навернені чим?

– Того типу картинками, які можуть призвести до вашого арешту.

– Дитяче порно, ти маєш на увазі?

– Або порно з тортурами. Дев’яносто дев’ять відсотків отого, де батоги та ланцюги, то постановки. Але залишається один відсоток… – Джером знизує плечима.

– І ти звідки це знаєш?

Джером дарує йому погляд – прямий, щирий, відкритий. Він не роблений, він такий, яким є насправді, і це те, що найбільше подобається Ходжесу в цьому хлопці. Його мати й батько такі самі. Навіть його маленька сестричка.

– Містере Ходжес, геть усіце знають. Хто молодший тридцяти, тобто.

– Колись, у минулі дні, люди казали: «Не довіряй нікому старшому тридцяти».

Джером усміхається.

– Я їм довіряю, але, коли заходиться про комп’ютери, жахливо багато з них стають безпомічними. Вони б’ють свої апарати, а потім очікують, що ті будуть працювати. Вони стрімголов відкривають файли, причеплені до електронних листів. Вони заходять на такі, як ось цей, веб-сайти, а потім раптом їхній комп’ютер перетворюється на «Hal 9000» і починає завантажувати картинки з підлітками-ескортерками або відео терористів, де показано, як людям відрубують голови.

У Ходжеса на кінчику язика вертілося запитання, хто такий «Hal 9000» [164]164
  «Hal 9000» – суперкомп’ютер з науково-фантастичної саги Артура Кларка (1917—2008) «Космічна Одіссея», який сам вирішує, що треба робити, і майже непіддатний для зовнішнього впливу.


[Закрыть]– для нього це звучить, як поганяло якогось гангстера, – але згадка про терористичні відео його відволікає.

– Таке насправді трапляється?

– Відомі випадки. А потім… – Джером стискає руку в кулак і щиколотками пальців стукає себе по тімені. – Тук-тук-тук, національна безпека в тебе під дверима. – Він розкриває кулак, щоб показати пальцем на парочку під блакитною парасолькою. – Але з іншого боку, це може бути лише тим, чим воно себе представляє, розмовним сайтом, де сором’язливі люди можуть стати друзями з електронного листування. Ну, знаєте, клуби самотніх сердець. Чимало людей таким чином шукають любові, чоловіче. Нумо, подивимося.

Він простягає руку до мишки, але Ходжес хапає його за зап’ясток. Джером запитально дивиться на нього.

– Не дивися на моєму комп’ютері, – каже Ходжес. – Подивися на своєму.

– Якби ви попросили мене принести мій ноутбук…

– Зроби це сьогодні ввечері, і буде гаразд. А якщо тобі трапиться вчепити якийсь вірус, що цілком пожере твій комп’ютер, я виставлю стільки грошей, скільки тобі буде потрібно для нової цифродробарки.

Джером позирає на нього поглядом, повним зверхнього подиву:

– Містере Ходжес. Я маю найкращу програму з виявлення й усування вірусів, яку лишень тільки можна купити за гроші, і другу за надійністю, яка дублює першу. Будь-яку заразу, що спробує пробратися в мій комп’ютер, буде вмент прибито.

– Воно може туди лізти не для того, щоб з’їсти, – мовить Ходжес. Він пам’ятає, як сказала сестра місіс Трелоні: «Таке враження, ніби той парубок її знав». Воно може залізти, щоб спостерігати.

Джером не виглядає занепокоєним, вигляд у нього азартний.

– Як ви натрапили на цей сайт, містере Ходжес? Ви полишили бути пенсіонером? Ви, типу, у якійсь справі?

Ніколи Ходжес не шкодував про відсутність Піта Гантлі так гостро, як тепер: партнер по тенісу, з яким блискавично перекидаєшся, тільки не зеленими пухнастими м’ячиками, а ідеями і припущеннями. Він не має сумнівів, що Джером міг би виконувати цю функцію, у нього добрий розум, він уже продемонстрував талант у дедуктивному заповненні прогалин… але йому ще рік до права голосувати, і чотири роки до легальної купівлі собі алкогольної випивка, а отже, це може бути небезпечним.

– Просто зазирни на цей сайт для мене, – каже Ходжес. – Але перш ніж це робити, понишпори в інтернеті. Подивися, що ти зможеш знайти про нього. Що мені хотілося б дізнатись найбільше, це…

– Чи є в нього фактична історія, – перериває його Джером, знову демонструючи той свій чудовий дар дедукції. Чи як то воно зветься – передісторія. Ви хочете з’ясувати, чи це не солом’яне опудало, поставлене тільки для вас одного.

– Знаєш, – мовить Ходжес, – тобі варто покинути виконувати «діля» для мене, а знайти собі роботу в якійсь з отих комп’ютерно-лікувальних компаній. Ти, мабуть, заробляв би набагато більше грошви. У зв’язку з чим я згадав, що ти мусиш назвати мені ціну цієї роботи.

Джером ображений, але не пропозицією гонорару.

– Ті компанії, то для фріків із поганими соціальними навичками. – Він тягнеться рукою собі за спину і чухає темно-руде хутро Оделла. Оделл вдячно стукотить хвостом. Хоча, ймовірно, йому більше до вподоби був би сендвіч із біфштексом. Є тут фактично одна така зграя, вони ще їздять на «фольксвагенах-жуках». Більших фріків за них іще пошукати. «Дискаунт Електронікс»… ви їх знаєте?

– Звичайно, – відповідає Ходжес, думаючи про той рекламний проспект, який він отримав у пошті разом з гадючим анонімним листом.

– Їм би могла сподобатися така ідея, бо вони якраз тримають такий бізнес, тільки в них це називається «Кібер-Патруль», і «фольксвагени» в них не чорного, а зеленого кольору. Плюс, існує багацьконезалежних. Подивіться в мережі, тільки в нашому місті їх знайдеться сотні дві. Моя дума, краще робить для вас діля, маса Ходжес.

Джером клікає мишкою, закриваючи сайт «Під Блакитною Парасолькою Деббі», і повертається до екранної заставки Ходжеса, роль якої в нього виконує фотографія Еллі, тієї Еллі, якою вона була в п’ять рочків, коли все ще думала, ніби її батько – Бог.

– Але оскільки вас це тривожить, я вдамся до запобіжного заходу. У шафі в мене стоїть древній «айМак», на якому нема нічого, окрім дечого з «Атарі» та ще якоїсь іншої пліснявої старовизни [165]165
  «iMac» – настільний комп’ютер лінії «Macintosh», що випускається з 1998 року компанією «Apple»; «Atari» – заснована у Каліфорнії 1974 року американська фірма з японською назвою, що означає «Влучання в ціль», лідер у виробництві відеоігор.


[Закрыть]. Я скористаюся ним, щоб перевірити цей сайт.

– Гарна ідея.

– Що-небудь ще я можу для вас зробити сьогодні?

Ходжес уже відкрив було рота, щоб промовити «ні», але вкрадений «мерседес» місіс Т. все ще дражнить його. Щось у тому є вельми неправильне. Він відчував це тоді й відчуває ще дужче зараз – так сильно, що майже його бачить. Проте з майженіколи не можна було виграти ляльки-пупсика на сільському ярмарку. Та неправильність – це той м’ячик, по якому він хоче вдарити, і мати когось, хто відбив би його йому назад.

– Ти міг би вислухати одну історію, – каже він. Подумки він уже зліпив вигаданий сюжет, який торкнеться усіх основних точок. Хтозна, можливо Джером свіжим оком помітить щось таке, що недобачив він. Малоймовірно, але не неймовірно. – Хочеш її почути?

– Звичайно.

– Тоді візьми Оделла на швору. Ми прогуляємося до «Великих ласунів». Я вже готовий вимазати собі обличчя в полуничному.

– Може, раніше, ніж туди дістанемося, ми побачимо фургон Містера Смаколика? – каже Джером. – Той парубок весь останній тиждень їздив по району, і в нього є страшенно смачні штуки.

– Було б ще краще, – погоджується, підводячись, Ходжес. – Ходімо.