Текст книги "Мiстер Мерседес"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 36 страниц)

– 28 —

Слово, яким вмикається світло – «контроль», але, попри те, що він промовляє його тричі, підвал залишається зануреним у темряву. Брейді нарешті усвідомлює, що програма розпізнавання голосу не працює тому, що його голос звучить несхоже на себе, та хіба це дивно? Хіба це взагалі нахер дивно?

Натомість він користується вмикачем і спускається донизу – спершу пристукнувши за собою двері й ті звірячі звуки, що долітають з вітальні.

Він навіть не намагається активувати голосом батарею комп’ютерів, просто вмикає Номер Три кнопкою позаду монітора. На екрані починається зворотний відлік перед Тотальним Стиранням, і він зупиняє його, друкуючи свій пароль. Але засобів проти отруєння він не шукає; занадто вже пізно для цього й тепер, коли він сидить тут, у своєму безпечному місці, Брейді дозволяє собі це визнати.

Також він знає, яким чином це трапилось. Учора вона була хорошою, залишалась тверезою достатньо довго, щоб приготувати їм гарний обід, а отже, винагородила себе за те сьогодні. Надудлилася, як та хлюща, потім вирішила, що треба з’їсти чогось, аби їжа всотала пійло, перш ніж додому повернеться її медовий хлопчик. Нічого не знайшла ні в буфеті, ні в холодильнику такого, що потішило б її уяву. О, нумо, щось може бути в тому міні-холодильнику в гаражі? Безалкогольні напої не цікавили її, але, можливо, там лежить якийсь легкий закусон. От тільки знайшла вона дещо набагато краще – пакет «Беґґі», повний доброго свіжого фаршу.

Це призводить Брейді на думку стару приказку: коли щось можепіти не так, воно не так і піде. А чи це не Принцип Пітера? Він заходить в інтернет, щоб уточнити. Після недовгих пошуків знаходить, що це не Принцип Пітера, а Закон Мерфі. За ім’ям Едварда Мерфі – людини, яка будувала прилади для літаків [247]247
  Laurence Peter (1919—1990) – канадський освітянин, теоретик ієрархічних систем; автор концепції, що будь-яка річ або людина нормально працюватиме, поки, сягнувши вищого рівня своєї компетенції, не призведе до катастрофи; Edward Murphy (1918—1990) – інженер-майор екпериментально-дослідницького центру військової авіабази, який після невдалого випробування ракети 1949 р. висловив цей перший зі своїх філософсько-гумористичних «законів»; далі список «законів Мерфі» поповнювався вже різними людьми.


[Закрыть]. Хто б міг подумати?

Він зазирає на кілька інших сайтів – насправді, лише на кілька, – розігрує пару разів пасьянс. Коли нагорі щось доволі гучно гупає, він вирішує послухати кілька мелодій на своєму «айПоді». Щось бадьоре. Мабуть, «Стейплз Сінгерз» [248]248
  «Staples Singers» – сформований 1948 р. Робаком Стейпелзом (1914—2000) сімейний вокальний ансамбль у стилях госпел та ритм-енд-блюз, який існує й тепер; «Respect Yourself» – їхній хіт 1971 р., де сам пан Робак співає сольну партію.


[Закрыть].

Коли всередині його голови вже звучить «Поважай себе», він заходить на «Блакитну Парасольку Деббі» подивитися, чи нема там повідомлення від жирного екс-копа.

– 29 —

Коли відкладати далі стає для нього вже нестерпним, Брейді крадькома вибирається нагору. Запах підгорілого біфштекса вже майже вивітрився, але сморід блювотиння досі стоїть. Він заходить до вітальні. Мати лежить на підлозі біля кавового столика, тепер уже перекинутого. Її очі сліпо вдивляються на стелю. Її губи розтягнуті у неймовірно великому усміху. Пальці в неї скорчені, наче пазурі. Вона мертва.

Брейді думає: «Чому, коли ти зголодніла, тобі знадобилося виходити в гараж? Ох, мамо-мамуню, що, заради Бога, тобою оволоділо?»

«Коли щось можепіти не так, воно не так і піде», – думає він, а тоді, дивлячись на той безлад, який вона тут сотворила, загадується, чи є в них удома якийсь очисний засіб для килимів.

Це Ходжес у всьому винен. Усе веде до нього.

Він розбереться з цим Дет-Пенсом, і то скоро. Але наразі, все-таки, він має більш нагальну проблему. Він сідає, щоб її обміркувати, займаючи те крісло, в якому зазвичай сидить, коли дивиться телевізор разом із нею. Він усвідомлює, що вона більше ніколи не подивиться чергового реаліті-шоу. Це печально… але в цьому мається й кумедний бік. Він уявляє, як Джефф Пробст надсилає квіти й картку з надписом «Від усіх ваших друзів з “Виживання”», і просто не може втриматися від тихого сміху [249]249
  Jeffrey Probst (нар. 1961 р.) – продюсер і ведучий ігрових передач, отримав головну американську телевізійну премію «Еммі» за шоу «Survivor».


[Закрыть].

Що йому робити з нею? Сусіди за нею не питатимуть, бо вона ніколи з ними не спілкувалася, називала їх чваньками. Друзів у неї також немає, навіть того, барного типу, бо пила вона завжди вдома. Одного разу, у рідкісний момент самооцінки, вона сказала йому, що не ходить у бари, бо в них повно таких само п’яниць, як вона.

– Оце тому, лишень покуштувавши те лайно, ти не зупинилася, хіба не так? – питається він у трупа. – Ти була нахер у смерть надудленою.

От якби в них була морозильна шафа. Якби була, він запхнув би туди її тіло. Він якось бачив таке в кіно. Він не наважиться покласти її в гаражі; чомусь це здається йому трохи занадто публічним. Він припускає, що міг би замотати її в якийсь килим і спустити в підвал, там, під сходами, їй було б саме місце, але як він зможе займатись будь-якою роботою, знаючи, що вона поряд? Знаючи, що навіть усередині килимового сувою дивляться, блищать її очі?

Крім того, підвал – це йогомісце. Його командно-контрольний центр.

Насамкінець він розуміє, що мається лише один спосіб дій. Він підхоплює її під пахви й тягне до сходів. Коли він нарешті дістається туди, її піжамні штанці вже сповзли донизу, відкривши те, що вона інколи називає ( «називала», нагадує він собі) своєю пісею. Одного разу, коли він лежав у ліжку разом з нею і вона позбавляла його дуже сильного тоді головного болю, він спробував торкнутися її пісі, але вона відбила його руку. Різко. « Ніколине смій, – сказала вона. – Ти сам вийшовзвідти».

Брейді тягне її вгору сходами, по одній приступці за раз. Піжамні штанці сповзають їй на щиколотки й там збиваються. Він згадує, як вона, вже кінчаючись, маршувала, сидячи на дивані. Як жахливо. Але, як і в тій думці про Джеффа Пробста, котрий надсилає квіти, там також мався свій кумедний бік, хоча це не той жарт, який можна було б пояснити комусь іншому. У тому був присутній свого роду дзен-буддизм.

По коридору. До її спальні. Він випростовується, морщачись від болю в крижах. Господи, яка вона важезна. Це так, немовби смерть щільно напакувала її якимсь містичним м’ясом.

Не переймайся. Зроби роботу.

Він підсмикує вгору на ній штанці, повертаючи їй пристойний вигляд – наскільки може виглядати пристойним труп у заляпаній блювотинням піжамі – і підважує її на ліжко; стогнучи, коли свіжий біль впивається йому в спину. Випрямляючись цього разу, він відчуває, як у спині йому щось хрускає. Він думає про те, щоб зняти з неї закаляне вбрання і одягти щось чисте – можливо, якусь з тих майок розміру XL, у які вона подеколи вбиралася для сну, – але це означає, що треба знову піднімати, кантувати те, що тепер стало багатьма фунтами мовчазної плоті, що висить на арматурі скелету. А що, як він надірве собі спину?

Він міг би принаймні стягнути з неї курточку, на якій найбільше того бруду, але тоді йому доведеться дивитися на її цицьки. Їх вона йому дозволяла торкатися, але тільки інколи, зрідка. «Мій вродливий хлопчику», – приказувала вона в такі моменти. І занурювала пальці йому в волосся або масажувала шию, де гніздився той його біль, судомний, гризотний. «Мій вродливий медовий хлопчику».

Кінець-кінцем, він просто натягує на неї покривало, ховаючи під ним її цілком. Особливо ті блискучі, задивлені очі.

– Вибач, мам, – мовить він, дивлячись униз, на білу фігуру. – Не твоя вина.

Ні. Це вина того жирного екс-копа. Брейді купив «Ховрах-геть», щоб отруїти собаку, це правда, але тільки як спосіб дістати Ходжеса, заморочити йому голову. Тепер голова заморочена в самого Брейді. Не кажучи вже про гармидер у вітальні. Йому добряче доведеться попрацювати, щоби навести там лад, але спершу він мусить зробити дещо інше.

– 30 —

Він іде до свого командно-контрольного центру, і цього разу голосові команди діють. Він не гає часу, а відразу сідає до Номера Три й заходить на «Блакитну Парасольку Деббі». Його послання Ходжесу коротке й недвозначне:

Я збираюся тебе вбити.

Ти не помітиш, як я підкрадатимусь.

Виклик по смерть

– 1 —

У понеділок, через два дні після смерті Елізабет Вортон, Ходжес знову сидить в італійському рісторанте«ДеМазіо». Останній раз він був тут на ланчі зі своїм старим напарником. Цього разу вечеря. Його компаньйони Джером Робінсон і Джанель Паттерсон.

Джейні робить комплімент щодо костюма, який сидить на Ходжесу вже краще, хоча він скинув усього лише кілька фунтів (і «Глок» при стегні майже непомітний). А Джерому подобається коричнева федора – капелюх, який цього ж дня спонтанно купила Джейні й певною мірою урочисто презентувала його Ходжесу. Бо він тепер приватний детектив, сказала вона, а кожний приватний Дет мусить мати федору, яку зможе носити насунувши собі на одну брову.

Джером приміряє капелюх собі, якраз правильним чином насовуючи його на брову.

– Як ви гадаєте? Схожий я на Богі [250]250
  Humphrey Bogart (1899—1957) – актор, еталон мужньої краси; за визначенням Американського інституту кіно – найбільша зірка Голлівуду всіх часів серед акторів-чоловіків.


[Закрыть]?

– Жах, як неприємно тебе розчаровувати, – каже Ходжес, – але Богі був білим.

– Таким білим, що буквально мерехтів, – додає Джейні.

– А я про це й забув, – кидає Джером капелюх назад Ходжесу, котрий кладе його під свій стілець, нагадуючи собі не забути його, коли йтиме звідси. Чи не наступити на нього.

Йому приємно, що обоє його сьогоднішніх гостей миттєво знаходять спільну мову. Джером – стара голова на юному тілі, як часто думає Ходжес – робить правильний крок: щойно закінчивши своє криголамне дуркування з капелюхом, він забирає руку Джейні в обидві свої і каже, що співчуває її втраті.

– Вашим обом втратам, – додає він. – Я знаю, що ви втратили також сестру. Я був би найсумнішим хлопцем на землі, якби втратив свою. Моя Барб ще та зануда, але я люблю її більше за життя.

Вона дякує йому з посмішкою. Оскільки Джером усе ще занадто молодий для бокала вина, всі собі замовляють чай із льодом. Джейні питається в Джерома про його плани на коледж, а коли той прохоплюється про можливість Гарварда, вона пускає під лоба очі й каже:

– Ах, Гаа-вадець. О Боошемій.

– Маса Ходжес мусіть бу собі шукай новий стригаль трави! – вигукує Джером, і Джейні регоче так відчайдушно, що аж змушена виплюнути собі в серветку шматочок креветки. Це змушує її зашарітись, але Ходжесові радісно чути її сміх. Ретельно накладений макіяж не може цілком приховати ні блідість щік, ні темні кола в неї під очима.

Коли він питає в неї, як там тітка Шарлотта, дядько Генрі й Холлі Мимря насолоджуються великим будинком у Цукрових Пригірках, Джейні хапається собі за скроні, немов потерпаючи від нестерпного головного болю.

– Сьогодні тітка Шарлотта телефонувала шість разів. Я не перебільшую. Шість. Перший раз, щоб повідомити мені, що Холлі прокинулась серед ночі, не розуміючи, де вона, і в неї стався напад паніки. Тітонька Ш. сказала, що вона була вже на межі того, аби викликати швидку допомогу, коли дядько Генрі заспокоїв Холлі, почавши балакати з нею про НАСКАР. Вона страшенно закохана в гонки серійних машин. Ніколи не пропускає їх по телевізору, як я розумію. Джефф Ґордон – її ідол [251]251
  NASCAR – заснована 1948 р. Національна Асоціація перегонів серійних автомобілів, яка організовує безліч змагань у цій галузі; Jeffery Gordon (нар. 1971 р.) – професійний автогонщик, багаторазовий переможець у «Спринт-кубку», найвищій за рангом серії змагань серійних легковиків.


[Закрыть]. – Джейні знизує плечима. – От і вирішуй.

– А скільки років цій Холлі? – питається Джером.

– Приблизно мого віку, але вона страждає на певний відсоток… емоційної недорозвинутості, гадаю, так би ви це назвали.

Джером мовчки над цим міркує, а потім каже:

– Можливо, їй варто було б натомість зацікавитися Кайлом Бушем [252]252
  Kyle Busch (нар. 1985 р.) – відомий своєю агресивною манерою кермування багаторазовий чемпіон у «Спринт-кубку» і власник команди, яка ганяє в започаткованій 1995 р. «Світовій серії туристичних пікапів», третій за рангом у НАСКАР.


[Закрыть].

– Ким?

– Не звертайте уваги.

Джейні розповідає, що тітка Шарлотта також дзвонила, аби подивуватися, який же рахунок щомісяця приходить там за електрику, либонь, величезний; аби потай поділитися враженням, що сусіди здаються вельми недружелюбними; аби оголосити, що там жахливовеличезна кількість картин і всі вони представляють сучасне мистецтво, яке їй не до смаку; аби вказати (хоча це звучало як чергове оголошення) на те, що, якщо Олівія вважала всі ті лампи мистецьким кольоровим склом, її з ним майже напевне були надурили. Останній дзвінок, отриманий практично перед тим як Джейні вже виходила їхати в ресторан, був найдратівливішим. Дядько Генрі хоче, аби Джейні знала – сказала її тітка, – що він обдумав цю справу й усе ще не пізно передумати з кремацією. Сказала, що ця ідея вельми шокувала її брата – він назвав її «якимсь погребальним обрядом вікінгів», – а Холлі цього навіть не обговорювала, бо їй від цього жаско.

– Їх від’їзд у четвер підтверджено, – каже Джейні, – і я вже рахую хвилини. – Вона стискає руку Ходжеса та продовжує: – Втім, є й крихта гарної новини. Тітонька Ш. каже, що Холлі у великому захваті від тебе.

Ходжес усміхається.

– Мабуть, через мою схожість із Джеффом Ґордоном [253]253
  Джефф Ґордон має зріст 1 м 70 см і важить 68 кг.


[Закрыть].

Джейні й Джером замовляють десерт, а Ходжес, почуваючись героєм, ні. Потім, за кавою, він переходить до справи. З собою він приніс дві теки й тепер вручає по одній кожному зі своїх компаньйонів.

– Усі мої нотатки. Організував їх, наскільки зміг. Я хочу, щоб вони зберігались у вас на той випадок, якщо зі мною щось трапиться.

У Джейні з’являється стривожений вигляд.

– Що він таке тобі ще сказав на тому сайті?

– Зовсім нічого, – відповідає Ходжес. Брехня виходить гладенькою і переконливою. – Це просто обережність.

– Ви в цьому впевнені? – питає Джером.

– Абсолютно. Там нема нічого особливого, у цих нотатках, але це не означає, ніби ми не просунулися вперед. Я вбачаю напрямок розслідування, який може – повторюю, може– привести нас до цього парубка. Тим часом важливо, щоб ви обоє повсякчас залишалися дуже уважними до всього, що відбувається довкола вас.

– Дотримуватимемося БОЛО, бодай нам луснути, – каже Джейні.

– Правильно. – Він повертається до Джерома. – А на що, зокрема, звертатимеш увагу ти?

Відповідь моментальна й упевнена:

– Постійна поява тих самих автомобілів, особливо тих, за кермом яких чоловіки молодшого віку, скажімо, від двадцяти до сорока років. Хоча, я гадаю, сорок – це вже занадто старий вік. Що робить вас, Білле, фактично древнім.

– Ніхто не любить розумак, – каже Ходжес. – Досвід тебе цьому свого часу навчить, юначе.

Елейн, метрдотелька, підпливає, щоби спитати, як їм тут. Вони відповідають, що їм цілком добре, і Ходжес просить принести всім ще кави.

– Один момент, – каже вона. – Ви маєте набагато кращий вигляд, ніж останнього разу, коли були в нас, містере Ходжес. Якщо вас не зачіпають мої слова.

Ходжеса вони не зачіпають. Він почуваєтьсякраще, аніж останнього разу, коли він був тут. Легшим за те, що можна було б списати на втрату семи чи восьми фунтів.

Коли Елейн пішла й офіціант налив їм ще кави, Джейні, дивлячись йому просто в очі, нахиляється через стіл.

– Який напрямок? Розкажи нам.

Він раптом думає про Доналда Дейвіса, котрий зізнався не лише у вбивстві своєї дружини, але також інших п’ятьох жінок на відпочинкових майданчиках вздовж автотрас Середнього Заходу. Невдовзі вродливий містер Дейвіс опиниться у в’язниці штату, де він і проведе, поза всякими сумнівами, решту свого життя.

Ходжес не раз таке бачив.

Він не настільки наївний, щоб вірити, ніби можна розкрити геть кожне вбивство, проте частіше, аніж навпаки, вбивства такирозкриваються. Щось (як от, наприклад, жіноче тіло в певному покинутому гравійному кар’єрі) наводить світло. Це так, немов якась потужна космічна сила, дещо незграбно перебираючи пальцями, працює на те, щоби неправильне зробити правильним. Призначені на справу з убивством детективи читають рапорти, допитують свідків, обдзвонюють людей, вивчають результати криміналістичних експертиз… і чекають, щоби та сила зробила свою роботу. Коли вона її робить ( якщовона її робить), з’являється певний напрямок. Він часто веде просто до того, хто скоїв злочин, до особистості того кшталту, що її Містер Мерседес у своїх листах іменує «крутою».

Ходжес питає в своїх компаньйонів за столом:

– А що, як Олівія Трелоні насправдічула привидів?

– 2 —

На парковці, стоячи поряд з уживаним, але ще годящим «Джипом Ренглером» [254]254
  «Jeep Wrangler» – прямий нащадок «Вілліса» часів Другої Світової війни, компактний джип середнього розміру, різні модифікації якого випускаються, починаючи з 1986 р.


[Закрыть], якого подарували йому на сімнадцятиріччя батьки, Джером каже Джейні, як приємно було з нею познайомитися, і цілує її в щоку. Вона дивиться здивовано, але явно задоволена.

Джером повертається до Ходжеса:

– Ви в повній бойовій готовності, Білле? Завтра що-небудь потрібно?

– Тільки щоб ти перевірив речі, про які ми балакали, щоби був готовим, коли ми перевірятимемо комп’ютер Олівії.

– Мені буквально не терпиться.

– Добре. І не забудь передати мої вітання твоїм татові й мамі.

Джером вишкіряється:

– Скажу вам ось що, я передам ваші вітання татові. А щодо мами… – з коротким номером на сцені з’являється Тайрон Екстазний Кайф. – Я бу обходив віддаль цесюледі десь іше із тиждень.

Ходжес зводить вгору брови:

– У тебе якісь неприємності з матір’ю? Це зовсім на тебе не схоже.

– Нє, просто вона роздратована. А я можу потрапити під руку, – форкає сміхом Джером.

– Про що це ти таке говориш?

– Ой, чоловіче. Увечері в четвер буде один концерт у «МАКу». Того дурного бой-бенду, що називається «Довколишні». Барб і її подружка Хільда, і ще пара їхніх подружок аж шаленіють, так хочуть їх побачити, хоча вони солодкаві, як той ванільний пудинг.

– Скільки років твоїй сестрі? – питає Джейні.

– Дев’ять, скоро буде десять.

– Дівчатка такого віку якраз і полюбляють щось солодкаве, як ванільний пудинг. Повір у цьому колишній одинадцятирічці, яка шаленіла від «Бей Сіті Роллерз» [255]255
  «Bay City Rollers» (1966—1987) – шотландський поп-гурт, шалено популярний серед підлітків у 1975—1977 рр.; фанати-роллермани відзначались тим, що носили укорочені штанці й шалики з картатої тканини шотландки.


[Закрыть]. – Джером дивиться на неї нерозуміюче, і вона регоче. – Якби ти знав, хто це такі, я б втратила до тебе всяку повагу.

– Як там не є, але ніхто з них досі не бував на живих концертах, розумієте? Я маю на увазі, не таких, як «Барні»,чи «Сезам-стрит на льоду»,чи щось подібне [256]256
  «Barney & Friends» (1991—2010) – телесеріал про плюшевого динозавра Барні та його друзів, який отримав продовження в театрально-концертному форматі; «Sesame Street» – започаткована 1969 р. розважально-освітня дитяча телепередача, за сюжетами й участю персонажів якої сьогодні також існують різноманітні «живі шоу», в тому числі й льодові.


[Закрыть]. Отже, вони набридали й набридали – вони набридали навіть мені– і врешті-решт їхні матусі зібрались разом і вирішили, що, оскільки цей концерт не пізно ввечері, дівчатка могли б на нього піти, хоча це й посеред шкільного тижня, але тільки якщо їх супроводжуватиме туди одна з матерів. Вони буквальним чином потягнули соломинки, і моя мама програла.

Він мотає головою. Обличчя в нього серйозне, але в очах іскриться сміх.

– Моя мамця в «МАКу» разом із трьома чи чотирма тисячами верескливих дівчаток від восьми до чотирнадцяти. Чи треба мені ще щось пояснювати, чому я намагаюся обходити її стороною?

– Можу закластися, в неї були свої чудесні часи, – каже Джейні. – Мабуть, не так уже й давно вона сама верещала від Марвіна Ґея або Ела Ґріна [257]257
  Чорношкірі музиканти в стилі соул та ритм-енд-блюз: Marvin Gaye (1939—1984) – композитор і співак, автор багатьох «вічнозелених» хітів; Al Greene (нар. 1946 р.) – співак, який нині суміщає артистичну роботу з пасторством і секулярну музику з церковною.


[Закрыть].

Джером стрибає у свій «ренглер», востаннє махає їм на прощання і виїжджає на шосе Лоубраяр. Ходжес і Джейні залишаються стояти посеред майже літнього вечора біля Ходжесової машини. Місячний серп зійшов над віадуком, який відділяє заможніший район міста від Лоутавна.

– Хороший він хлопець, – каже Джейні. – Тобі пощастило, що він у тебе є.

– Йо, – відгукується Ходжес. – Пощастило.

Вона знімає з нього федору й надягає на голову собі, надаючи капелюху легенького, але провокативного нахилу.

– Що далі, детективе Ходжес? До тебе?

– Ти маєш на увазі те, що, я сподіваюся, ти маєш на увазі?

– Я не хочу спати сама. – Вона здіймається навшпиньки й повертає його капелюх. – Якщо я мушу віддатися тілом, аби забезпечити, щоб цього не трапилося, гадаю, я таки мушу.

Ходжес натискає кнопку, якою відкриваються дверцята його машини, і каже:

– Нехай ніхто ніколи не скаже, що я не зумів скористатися леді в безпорадному стані.

– Ви не джентльмен, сер, – мовить вона, а потім додає: – Дякувати Богу. То поїхали.

– 3 —

Все краще цього разу, бо вони вже трішки знають одне одного. На заміну непевності прийшла жага. Коли заняття коханням закінчується, вона влізає в одну з його сорочок (та така величезна, що її груди зникають повністю, а поли висять їй до колін) і досліджує його невеличкий будинок. Він ходить за нею слідом у легкій тривозі.

Вона оголошує свій вердикт уже після того, як вони повернулися до спальні.

– Непогано для холостяцької хатинки. У мийці нема брудних тарілок, ванна не забита волоссям, на телевізорі не лежать диски з порновідео. Я навіть угледіла дещо зі свіжих овочів у контейнері, у холодильнику, що додає тобі бонусних балів.

З холодильника вона дістала дві бляшанки пива й тепер торкається своєю його.

– Я ніколи не думав, що тут колись опиниться якась інша жінка, – каже Ходжес. – Хіба що моя дочка. Ми спілкуємося з Еллі по телефону й електронними листами, але особисто вона не була тут уже з пару років.

– Під час розлучення вона була на боці твоєї колишньої?

– Гадаю, ніби так. – Ходжес ніколи про це не думав у саме таких термінах. – А якщо й так, то, либонь, вона була права.

– Боюся, ти занадто суворий до себе.

Ходжес сьорбає пива. Воно смакує гарно. Він робить іще ковток, і йому навертається думка:

– А тітка Шарлотта має цей номер, Джейні?

– Та де там. Не з цієї причини я захотіла поїхати сюди, замість того щоб повернутися до кондо, але я б збрехала, якби сказала, ніби така думка зовсім не майнула мені у голові. – Вона дивиться на нього понуро. – Ти прийдеш на меморіальну службу в середу? Скажи, що прийдеш. Прошу. Мені потрібен друг.

– Звичайно. Я буду також і на прощанні у вівторок.

У неї здивований вигляд, але такий щасливий.

– Це здається більшим за очікуване.

Не для Ходжеса, йому так не здається. Він уже перебуває в повноцінному розслідувальному режимі, і присутність на похороні особи, яка проходить – навіть периферійно – по справі з убивством, є стандартною поліцейською процедурою. Насправді йому не віриться, що Містер Мерседес з’явиться на прощанні чи на службі у середу, але все можливе. Ходжес не бачив сьогоднішньої газети, але цілком можливо, що якийсь меткий репортер згадав про зв’язок між місіс Вортон і Олівією Трелоні, дочкою, котра скоїла самогубство після того, як її автомобіль було використано як знаряддя вбивства. Така пов’язаність не вельми й гаряча новина, проте те саме можна сказати також про пригоди Ліндсі Лоухен з наркотиками й алкоголем [258]258
  Lindsey Lohan (нар. 1986 р.) – модель, кіноактриса, поп-співачка, одна з улюблених зірок таблоїдів, яка неодноразово заарештовувалася за кермування машиною п’яною, за володіння наркотиками, сплачувала великі штрафи, отримувала короткі терміни ув’язнення і судові приписи на проходження реабілітації.


[Закрыть]. Ходжес гадає, що в газеті про це може бути щонайменше невеличкий допис.

– Я хочу там бути, – каже він. – А як буде з попелом?

– Господар похоронного салону називає це «кремештками», – каже Джейні й морщить носа так, як вона це робить, коли передражнює його «йо». – Це презирливо чи як? Звучить, ніби назва якоїсь штуки, що її додають до кави. З позитивного – я впевнена, що мені не доведеться боротися за попіл з тіткою Шарлоттою і дядьком Генрі.

– Авжеж, не доведеться. А якісь поминки будуть?

Джейні зітхає:

– Тітонька Ш. наполягає. Отже, служба о десятій, а після неї обід у тім будинку, в Цукрових Пригірках. Під час якого ми їстимемо замовлені з доставкою сендвічі й будемо розповідати наші улюблені історії про Елізабет Вортон, тимчасом як люди з похоронного салону займатимуться кремацією. Я вирішу, що робити з попелом після того, як вони всі троє в четвер поїдуть. Вони не мусять навіть поглянути на урну.

– Це гарна ідея.

– Дякую, але мене жахає той обід. Не місіс Ґрін, і не решта тих кількох старих маминих подруг, а вони. Якщо тітка Шарлотта почне викидати коники, Холлі може зовсім поплисти ґлуздом. Ти й на обіді будеш також, чи ні?

– Якщо ти дозволиш мені зараз залізти в оцю сорочку, що на тобі, я зроблю все, що ти тільки забажаєш.

– У такому випадку, дозволь мені допомогти тобі з ґудзиками.