Текст книги "Мiстер Мерседес"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 36 страниц)

– 19 —

Коли Ходжес прибуває до Джерома, на під’їзній алеї перед будинком стрибає через скакалку його маленька сестричка й пара її подружок. На всіх дівчатках сяючі стразами маєчки із зображеннями якогось хлопчачого гурту. Тримаючи в руці теку, в якій лежать матеріали справи, Ходжес рушає через моріжок. Барбара підбігає на достатню мить, щоб дати йому високе п’ять і стукнутися кулак у кулак, а потім мерщій повертається, щоб підхопити свій кінець скакалки. Одягнений у шорти й майку Міського коледжу з відірваними рукавами, Джером сидить на сходинках ґанку та п’є помаранчевий сік. Поряд з ним Оделл. Хлопець каже Ходжесу, що його батьки поїхали «крогерингувати» [217]217
  «Krogering» – сленговий вираз, що означає скуповуватися в супермаркеті заснованої 1883 р. мережі «Kroger», яка за поширеністю посідає в США друге місце після «Волмарта».


[Закрыть], і він тепер сидить тут нянькою, поки вони не повернуться.

– Не те, щоб їй іще була потрібна нянька. Вона вже набагато тямущіша, ніж думають наші батьки.

Ходжес сідає поряд з ним.

– Тобі не варто сприймати це цілком доведеним. Просто повір мені, Джероме.

– Про що саме мова?

– Спершу розкажи мені, що ти з’ясував.

Замість відповіді Джером показує на Ходжесову машину, яку той, щоб не турбувати юних стрибунок, припаркував біля бровки.

– Якого року оте?

– Нуль четвертого. Не хіт сезону, але пального жере мало. Хочеш у мене її купити?

– Я пас. Ви її замкнули?

– Йо.

Хоча район у них спокійний, і він сидить просто тут, дивлячись на свою машину. Сила звички.

– Дайте мені ваші ключі.

Порившись у кишені, Ходжес дістає низку. Джером роздивляється ключ-картку й киває:

– Угу, СПД, – каже він. – Почала використовуватися на машинах у дев’ятсот дев’яностих, спершу як допоміжний, а від початку нового століття вже як стандартний прилад. Ви знаєте, що означає ця абревіатура?

Як ведучий детектив у справі Бійні при Міському Центрі (і завдяки частим допитам Олівії Трелоні) Ходжес, звісно, це знає.

– Система пасивного доступу.

– Правильно. – Джером натискає одну з двох кнопок на ключ-картці. Біля бровки коротко блимають габарити його «Тойоти». – Тепер вона відкрита. – Він натискає іншу кнопку. Вогні блимають знову. – Тепер вона замкнута. Тримайте ваші ключі. – Він тицяє їх у долоню Ходжесу. – У цілості й безпеці, правильно?

– Судячи з твоєї лекції, мабуть, ні.

– Я знаю кілька хлопців з коледжу, у них свій комп’ютерний клуб. Імен їхніх я вам не скажу, тож радше й не питайте.

– Навіть і не думав.

– Вони непогані хлопці, але знають різні погані трюки – хакерство, клонування й тирення інформації, всякі такі штуки. Вони мені розказали, що технологія СПД це мало не патент на викрадення. Коли ви натискаєте кнопку, щоб відімкнути або замкнути свою машину, ключ-картка видає низькочастотний радіосигнал. Такий собі код. Якби ви могли його почути, він звучав би на кшталт отого писклявого рипіння, яке ви отримуєте, набираючи номер факс-машини. Ви ще зі мною?

– Поки ще так.

На під’їзній алеї дівчатка скандують: «Наша Селлі у провулку», тимчасом як Барбара Робінсон проворно стрибає через скакалку, зблискують її міцні коричневі ноги, танцюють її кіски.

– Мої хлопці кажуть, що, якщо ви маєте відповідний гаджет, то дуже легко перехопити такий код. Для цього можна переробити відкривач гаражних воріт або дистанційний пульт від телевізора, але з такого роду приладом треба перебувати дуже близько. Скажімо, в межах двадцяти ярдів. Проте ви можете збудувати й набагато потужнішу річ. Усі компоненти вільно продаються в найближчій до вас крамниці електроніки. Загалом це коштуватиме близько сотні баксів. Радіус дії до ста ярдів [218]218
  100 ярдів = 91,4 м.


[Закрыть]. Ви спостерігаєте, як хазяйка виходить з уподобаного вами автомобіля. Коли вона натискає кнопку, щоб замкнути машину, ви також натискаєте своюкнопку. Ваш гаджет перехоплює сигнал і зберігає його в пам’яті. Коли хазяйка йде у своїх справах і зникає з поля зору, ви натискаєте кнопку знову. Машина відкривається, вона ваша.

Ходжес дивиться на свій ключ, потім на Джерома.

– Це працює?

– Авжеж, працює. Мої друзі кажуть, що зараз стало складніше – виробники модифікували систему так, що сигнал змінюється з кожним натисканням кнопки, – але нема нічого неможливого. Будь-яку систему, створену людським розумом, може хакнути інший людський розум. Я вас не приспав?

Ходжес його ледь чує, але аж ніяк не спить. Він думає про Містера Мерседеса до того, як той ставМістером Мерседесом. Він міг купити собі якийсь з таких пристроїв, про які йому оце щойно розповів Джером, але так само ймовірно, що він міг його збудувати й сам. А чи був «мерседес» місіс Трелоні першим автомобілем, до якого він його застосував? Малоймовірно.

«Я мушу перевірити інформацію про пограбування машин у центрі міста, – думає він. – Починаючи з… скажімо, з 2007 року й аж до ранньої осені 2009-го».

У нього є подружка в архіві, Марло Еверет, яка йому дечим заборгувала. Ходжес упевнений, що Марло виконає для нього перевірку, не ставлячи зайвих запитань. І якщо вона натрапить на кілька рапортів, де слідчий зробив висновок, що «подавач скарги міг забути замкнути свою машину», вона дасть йому знати.

У глибині душі він уже знає.

– Містере Ходжес? – Джером дивиться на нього трохи непевно.

– Що таке, Джероме?

– Коли ви працювали над справою Міського Центру, хіба ви не перевіряли версію СПД з копами, які займаються автокрадіжками? Я маю на увазі, що вони мусять знати про це. Це не нова тема. Мої друзі кажуть, що в цього є навіть власна назва: «вкрасти писк».

– Ми балакали з головним механіком автосалону «Мерседес», і він сказав нам, що там було використано ключ, – каже Ходжес. Навіть для його власних вух таке пояснення звучить слабенькою відмовкою. Гірше того: воно безпомічне. Що зробив головний механік – що вони всі тоді зробили – це погодилисьз тим, що було використано ключ. Ключ, забутий у замку запалювання безрозсудною пані, яка нікому з них не подобалася.

На юному обличчі Джерома грає химерна й недоречна для його віку цинічна усмішка.

– Є речі, містере Ходжес, про які люди, що працюють в автомобільному бізнесі, воліють не розводитися. Себто вони не те щоб брешуть, просто забороняють собі про це думати. Наприклад, про те, що подушки безпеки можуть врятувати вам життя, але також і ввігнати ваші ж окуляри вам в очі, осліпивши навіки. Великий відсоток перекидання у деяких моделей джипів. Або як легко вкрасти ваш СПД-сигнал. Але автокрадії мусять бути тямущими, правильно? Я хочу сказати, що вони саме мусять.

Отака брудна правда, якої Ходжес не знав. Мусив би, але не знав. Вони з Пітом майже безперервно перебували в полі, працюючи по дві зміни, залишаючи собі хіба що годин п’ять для нічного сну. Ще й паперова робота громадилася. Якщо й була службова записка від відділу автокрадіжок, вона й досі може лежати десь, у якійсь із тек по цій справі. Він не наважиться спитати про це в свого старого напарника, хоча усвідомлює, що, можливо, невдовзі буде змушений розповісти Піту все. Тобто якщо не зуміє розібратися з цим самотужки.

Тим часом усе треба знати Джерому. Бо парубок, якого дрочить Ходжес, таки божевільний.

Підбігає Барбара, уся спітніла й захекана.

– Джею, можна нам з Хільдою й Тонею подивитися «Звичайне шоу» [219]219
  «Regular Show» (2010—2013) – анімаційний серіал про сюрреалістичні пригоди двох друзів – синьої сойки Мордехая і єнота Рігбі, які працюють прибиральниками в місцевому парку.


[Закрыть]?

– Біжіть, дивіться, – каже Джером.

Розкинувши руки, вона обіймає його, притискаючись щока до щоки.

– А ти зробиш для нас млинці, мій дорогенький братику?

– Ні.

Вона розмикає обійми й відступає:

– Ти поганий. А ще лінивий.

– Чому б вам не сходити до «Зоні» та не купити там «Еґґо» [220]220
  «Eggo» – бренд заморожених вафель із різноманітною ягідною начинкою, які випускаються з 1953 р.


[Закрыть]?

– Грошей нема, ось чому.

Джером засовує руку собі до кишені й потім вручає їй п’ятірку, заробивши цим нові обійми.

– Я все ще поганий?

– Ні, ти хороший! Найкращий з усіх на світі братів!

– Тобі не можна туди йти без своїх подружок, – каже Джером.

– І Оделла візьміть, – підказує Ходжес.

Барбара хихотить:

– Ми завждиберемо з собою Оделла.

Ходжес дивиться, як навскач віддаляються по доріжці у своїх однотипних маєчках дівчатка (теревенячи зі швидкістю миля за хвилину та передаючи одна одній поводок Оделла) з відчуттям глибокого занепокоєння. Йому б навряд чи вдалося заблокувати від небезпеки всю родину Робінсонів, але ці дівчатка такі болісно маленькі.

– Джероме? Якщо хтось спробує до них пристати, чи Оделл…

– Захистить їх? – У Джерома тепер серйозний вигляд. – Не шкодуючи свого життя, містере Х. Не шкодуючи свого життя. Що у вас на думці?

– Можу я й далі покладатися на твою розсудливість?

– Щебпаксар!

– Гаразд, я хочу багато чого тобі повідати. Але навзаєм ти мусиш пообіцяти, що відтепер зватимеш мене Біллом.

Джером зважує.

– Мені знадобиться якийсь час, щоб звикнути, але окей.

Ходжес розповідає йому майже все (пропускає те, де він провів останню ніч), час від часу зазираючи до свого блокнота. На той час, коли він закінчує, Барбара з подружками вже повертаються з «ҐоуМарта», перекидаючи одна одній з рук у руки коробку «Еґґо» і сміючись. Вони заходять у дім, щоб їсти свої ранкові смаколики перед телевізором.

Ходжес із Джеромом сидять на ґанку й балакають про привидів.

– 20 —

Еджмонт-авеню виглядом схожа на зону бойових дій, але тут, південніше шосе Лоубраяр, принаймні білазона бойових дій, населена нащадками горян із Кентуккі й Теннесі, які мігрували сюди після Другої світової війни, щоб працювати на фабриках. Тепер ті фабрики позакривались і велику частину тутешнього населення становлять наркомани, які, після того як «оксі» став занадто дорогим, перейшли на коричневий смоляний героїн. Еджмонт рясніє барами, ломбардами та закладами, де обмінюють чеки на готівку, і всі вони наглухо закриті цього недільного ранку. Єдині два заклади, які працюють, це «Зоні» та той, звідки надійшов виклик, що його мусить зараз обслужити Брейді – пекарня Батула.

Брейді ставить машину просто перед пекарнею, де він зможе побачити, якщо хтось спробує вломитися в його кібер-патрульного «жука», і несе свій кейс усередину, між добрі запахи. Копчений за прилавком сперечається з якимсь клієнтом, котрий розмахує карткою «Віза», показуючи на написане на картонці оголошення: ТІЛЬКИ ГОТІВКА, ПОКИ НЕ ВІДРЕМОНТУЮТЬ КОМП’ЮТЕР.

Комп’ютер цього «пакіноса» захворів на жахливий ступор екрана. Не перестаючи кожні тридцять секунд моніторити свого «жука», Брейді грає «Ступор-екранне бугі», яке виконується одночасним натисканням клавішів alt, ctrl, del. Відтак відкривається вікно «Диспетчера завдань» і Брейді відразу бачить, що тією, яка не відповідає, наразі позначена програма Explorer.

– Погано? – питається стривожено пакінос. – Прошу, скажіть мені, що не зовсім погано.

Якогось іншого дня Брейді посмикав би за цю ниточку, не тому що такі клієнти, як цей Батул, дають чайові – вони не дають, – а щоб побачити, як він потіє, зливаючи з себе кілька додаткових крапель «Кріско» [221]221
  «Crisco» – бренд маргаринів і пекарських олій, який існує з 1911 р.


[Закрыть]. Не сьогодні. Він взявся за цей виклик, аби лиш зникнути з крамниці та з торговельного центру, тож йому хочеться виконати роботу якомога швидше.

– Нє, міст’ре Батул, усе схвачено, – каже він. Виділяє ЗАВЕРШИТИ ПРОЦЕС і перезавантажує комп’ютер пакіноса. За хвильку касова програма знову в дії, разом з усіма чотирма іконками кредитних карток.

– Ви геній! – скрикує Батул. Якусь жахливу мить Брейді боїться, що цей напахчений парфумами сучий син кинеться зараз його обнімати.

– 21 —

Полишаючи Горянський Рай, Брейді скеровує машину на північ, у бік аеропорту. У торговельному центрі «Березовий Пагорб» є «Домашнє депо» [222]222
  «Home Depo» – заснована 1978 р. найбільша в світі мережа крамниць із продажу знарядь для ремонту та будматеріалів.


[Закрыть], де він майже напевне міг дістати те, що йому треба, але натомість він поставив собі за мету торговельний комплекс «Небесний Шлях». Те, що він робить, є ризикованим, необачним і не необхідним. Важко було б зважитись на щось гірше, ніж робити це лише за один коридор від «ДЕ». Не треба срати там, де їси.

Брейді робить свою справу в «Садовому світі Небесного Шляху» й відразу розуміє, що з його боку це був правильний вибір. Приміщення тут величезне, і в цей суботній день пізньої весни воно вщерть набите покупцями. У відділі пестицидів до візка, у якому для маскування вже лежать добрива, насіння, мульча та садові грабельки з коротким держаком, Брейді кладе дві бляшанки засобу «Ховрах-геть». Він розуміє, це божевілля – особисто купувати отруту, коли він замовив точно таку ж, і вона вже за кілька днів прийде на його безпечну, анонімну поштову адресу, але далі чекати він не в змозі. Абсолютно не в змозі. Можливо, він не зможе отруїти собаку тієї ніґґерської сім’ї аж до понеділка – нехай це станеться навіть у вівторок чи й у середу, – але вже зараз він мусить бодай щосьробити. Йому потрібно відчувати свій… як там про це сказав Шекспір? Опір морю лиха [223]223
  Фрагмент зі знаменитої фрази Гамлета: «Бути чи не бути – ось питання. Де більше гідності: коритися камінню й стрілам злої долі або чинити опір морю лиха?»


[Закрыть].

Він стоїть у черзі зі своїм візком, повторюючи собі, що, якщо касирка (теж якась копчена, це місто потопає від них) щось скаже про «Ховрах-геть», навіть щось цілком невинне, типу: «Цей засіб насправді дієвий», він відмовиться від свого плану. Надто великі шанси на те, що його запам’ятають і ідентифікують: «О так, той був таким нервовим молодиком з садовими грабельками й отрутою проти ховрахів».

Він думає: «Може, мені варто було одягти темні окуляри. І я зовсім б не виділявся, тут у них половина таких людей».

Тепер уже пізно. Свої «Рей-бени» [224]224
  «Ray-Ban» – бренд «авіаторських» окулярів, які з 1937 р. почала випускати заснована 1853 р. у штаті Нью-Йорк фірма «Bausch & Lomb»; 1999 р. цей бренд купила найбільша в світі оптична компанія, італійська «Luxottica Group».


[Закрыть]він залишив біля «Березового Пагорба», у своєму «Субару». Все, що він може зараз зробити, це стояти у черзі до каси, наказуючи собі не пітніти. А це те саме, що наказувати комусь не думати про блакитного полярного ведмедя.

«Я звернула на нього увагу тому, що він пітнів», – скаже поліції ця копчена касирка (як то здається Брейді, родичка Батула-пекаря). А ще тому, що він купував отруту проти ховрахів. Ту, що зі стрихніном.

У якийсь момент він було мало не втік, але тепер уже не тільки попереду, а й позаду нього стоять люди, і якщо він виломиться з черги, хіба люди на цене звернуть увагу? Хіба вони не здивуються…

Легенький поштовх у спину:

– Твоя черга, друже.

Позбавлений вибору, Брейді котить уперед свій візок. На його дні аж кричать жовтим бляшанки «Ховрах-геть»; для Брейді вони істинного кольору божевілля, і так воно й має бути. Бути тут – це сутобожевілля.

А тоді йому приходить заспокійлива думка, така, що втішає, як прохолодна долоня, покладена на розпалений гарячкою лоб: «Наїхати на тих людей проти Міського Центру було навіть більшим божевіллям… але ж мені те легко минулося, хіба я не такий?»

Так, і це йому легко минеться. Копчена проводить його покупки під сканером, навіть не поглянувши на нього самого. Не піднімає вона на нього очей і тоді, коли питається – платитиме він готівкою чи карткою.

Брейді платить готівкою.

Він не до такої мірибожевільний.

Повернувшись до «фольксвагена» (він запаркував його між двома вантажівками, де флуоресцентна зелень «Жука» майже зовсім не впадає в очі), Брейді сидить за кермом, роблячи глибокі вдихи, поки серцебиття в нього знову не стає розміреним. Він думає про свій нагальний шлях попереду, і це заспокоює його ще більше.

Найперше Оделл. Це псисько здохне жахливою смертю, і жирний екс-коп розумітиме, що це його вина, навіть якщо цього не знатимуть Робінсони. (З суто наукового інтересу Брейді було б цікаво побачити, чи Дет-Пенс зізнається. Він гадає, що той цього не зробить.) По-друге, сам Ходжес. Брейді подарує йому кілька днів, щоб помаринувався у своїй провині, а там хтозна. Можливо, він вибере самогубство врешті-решт. Хоча, мабуть, ні. А отже, Брейді його вб’є, метод ще мусить бути визначений. А по-третє…

Якийсь грандіозний жест. Щось таке, що будуть пам’ятати сотню років. Питання в тім, що може бути таким грандіозним жестом?

Брейді заводить двигун і настроює гівняний радіоприймач «Жука» на станцію «БАМ-100» [225]225
  «Body And Mind» – заснована 2007 р. суто освітня радіомережа, якій Стівен Кінг глузливо накидає неіснуючий у її програмах блок рок-музики.


[Закрыть], на якій кожного вікенду рок-блок вікенд. Він ловить кінець блоку, присвяченого «Зі-Зі Топ» [226]226
  «ZZ Top» – засноване 1969 р. рок-тріо бороданів із Техасу, чиї пісні часто сповнені гумористично-еротичних конотацій.


[Закрыть]і вже мало не натискає кнопку, щоб перелаштуватися на «КІСС-92» [227]227
  «Kiss 92FM» – базована в Сингапурі радіостанція, яка спеціалізується на музиці 1980—1990-х рр.


[Закрыть], але зненацька застигає. Замість того щоб перемкнути станцію, він робить гучнішим звук. Доля говорить до нього.

Діджей інформує Брейді, що до міста з єдиним концертом приїздить найпопулярніший у країні хлопчачий бенд «Довколишні» [228]228
  Перед цим про вигаданий ним гурт «Round Here» Стівен Кінг писав у своєму романі «Доктор сон», виданому КСД 2013 р.


[Закрыть]– так, так «Довколишні» гратимуть у «МАКу» наступного четверга. «Квитки на концерт уже майже всі розпродано, любі дітки, але Добрі Хлопці з «БАМ-100» притримали з дюжину квитків і, починаючи з понеділка, будуть їх роздавати парами, а отже слухайте підказку, за яким номером телефонувати та…»

Брейді вимикає радіо. Очі в нього затуманені, нетутешні, задумливі. «МАК» – так люди називають Міський арт-культурний комплекс Середнього Заходу [229]229
  Middle West – географічний регіон на півночі центру США, до якого входять штати: Іллінойс, Індіана, Айова, Канзас, Мічиган, Міннесота, Міссурі, Небраска, Південна й Північна Дакоти, Огайо та Вісконсин.


[Закрыть]. Він займає цілий квартал і має величезний зал.

Він думає: «Який напрям для виступу. О Боже мій, який же це може бути виступ».

Він загадується, яка ж точно місткість «Мінго аудиторії» [230]230
  Mingo – збірна назва для різних родів індіанців-ірокезів, які, програвши війну проти інших індіанських племен, у XVIII ст. мігрували з території теперішнього штату Нью-Йорк на малозалюднену тоді територію Огайо.


[Закрыть]у «МАКу». Три тисячі місць? Може, чотири? Увечері він зайде в інтернет і уточнить.

– 22 —

Ходжес у найближчій закусочній забирає сніданок (салат, замість вагомого бургера, якого так прагне його шлунок) і їде додому. Його наздоганяє приємна напруга минулого вечора і, хоча він винен Джейні телефонний дзвінок – здається, у них мається справа в будинку покійної місіс Трелоні в Цукрових Пригірках, – він вирішує, що наступним кроком у його розслідуванні буде короткий сон. У вітальні він перевіряє автовідповідач, але віконце ОЧІКУЮЧІ ПОВІДОМЛЕННЯ показує нуль. Він зазирає під «Блакитну Парасольку Деббі» і не знаходить там нічого від Містера Мерседеса. Він лягає, налаштовуючи свій внутрішній будильник на одну годину. Його остання думка, перед тим як заплющити очі, про те, що він знов залишив свій мобільний телефон у бардачку «Тойоти».

«Треба б піти його забрати, – думає він. – Я дав їй обидва номери, але вона не традиціоналістка, вона сучасна жінка, і найперше дзвонитиме на той, якщо я їй знадоблюся».

На цьому він і засинає.

Будить його традиційний телефон і, перевернувшись, щоб ухопити слухавку, він бачить, що внутрішній будильник, який упродовж всієї його служби копом ніколи не зраджував, вочевидь, вирішив, що він тепер також на пенсії. Він проспав майже три години.

– Алло?

– Ти в себе ніколи не перевіряєш повідомлення, Білле? – на лінії Джейні.

Йому в голові зринає сказати їй, що в його мобільному сів акумулятор, але ні в якому разі не годиться брехати на початку стосунків, навіть такого роду, як «один день за раз». Голос у неї зморений і захриплий, немов вона перед цим кричала. Або плакала.

Він сідає.

– Що трапилося?

– У моєї матері вранці стався інсульт. Я в меморіальному шпиталі округу Ворсо. Це найближчий до «Сонячних акрів».

Він скидає ноги на підлогу.

– Господи, Джейні. З нею дуже погано?

– Погано. Я вже подзвонила своїм: тітці Шарлотті у Цинциннаті й дядькові Генрі в Тампу [231]231
  Cincinnati – засноване 1788 р., третє за кількістю населення місто в Огайо; Tampa – засноване 1823 р. місто на західному узбережжі Флориди, популярний курорт.


[Закрыть]. Вони обоє виїжджають. Тітка Шарлотта обов’язково притягне разом з собою й мою кузину Холлі. – Вона сміється, але нема веселощів у тому сміху. – Звісно ж, вони приїжджають… та стара приказка про те, що гроші притягують.

– Ти хочеш, щоби яприїхав?

– Звичайно, хоча не знаю, як я пояснюватиму тебе їм. Я не зумію надто добре відрекомендувати тебе як того чоловіка, з яким я застрибнула до ліжка майже відразу, як з ним познайомилася, а якщо я скажу їм, що найняла тебе розслідувати смерть Оллі, ця новина ще до настання півночі з’явиться в «Фейсбуку» на сторінці котрогось із дітей дядька Генрі. Коли йдеться про пліткування, дядько Генрі гірший за тітку Шарлотту, хоча обидва не належать до зразкових довірених осіб. Принаймні Холлі просто чудернацька. – Джейні робить глибокий, повний сліз вдих. – Господи, мені дійсно так потрібне зараз чиєсь дружнє обличчя. Я роками не бачилася з Шарлоттою й Генрі, ніхто з них не з’явився на похороні Оллі, і вони не докладали жодних зусиль, щоби якось цікавитися моїмжиттям.

Ходжес обдумує почуте, і потім каже:

– Я твій друг, от і все. Я був працював в охоронній компанії «Невсипущі» в Цукрових Пригірках. Ти познайомилась зі мною, коли приїхала інвентаризувати речі своєї сестри й займатися заповітом разом із тим адвокатом. Чамом.

– Шроном. – Джейні робить глибокий, повний сліз вдих. – Це може подіяти.

Воно подіє. Коли йдеться про плетиво історій, ніхто не зробить цього з чеснішим обличчям, ніж коп.

– Я виїжджаю.

– Але… хіба в тебе нема зараз справ у місті? З розслідуванням?

– Нічого такого, що не могло б зачекати. У мене забере годину, щоб дістатись туди. З суботнім дорожнім рухом, можливо, й менше.

– Дякую тобі, Білле. Усім своїм серцем. Якщо мене не буде у вестибюлі…

– Я тебе знайду, я досвідчений детектив.

Він вставляє ступні у туфлі.

– Я думаю, якщо ти їдеш, то варто захопити з собою переміну одягу. Я вже орендувала три номери в «Холідей Інн» на цій же вулиці. Я зніму ще один для тебе. Переваги володіння грішми. Не кажучи вже про платинову картку «Амекс».

– Джейні, мені легко буде повернутись машиною до міста.

– Звичайно, але вона може померти. Якщо це трапиться сьогодні вдень або вночі, мені дужепотрібен буде друг. Для… розумієш, для…

Сльози переймають її, і закінчити вона не в змозі. Ходжесу цього й не треба, тому що він розуміє, що вона хотіла сказати. Для приготувань.

За десять хвилин він уже в дорозі, прямує на схід, в бік «Сонячних акрів» і меморіального шпиталю округу Ворсо. Він гадав побачити Джейні в почекальні відділення інтенсивної терапії, але вона надворі, на стоянці, сидить на бампері машини швидкої допомоги. Коли він зупиняється поряд з нею, вона сідає до його «Тойоти», і один погляд на її змарніле обличчя й запалі очі каже йому все, що потрібно знати.

Вона тримається, допоки він не ставить машину на парковці для візитерів, а потім уже не витримує. Ходжес бере її в обійми. Вона розповідає йому, що Елізабет Вортон відійшла з цього світу о чверть по третій за центральним літнім часом.

«Майже в цей самий час я якраз взував туфлі», – думає Ходжес і обнімає її міцніше.