Текст книги "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)"

Автор книги: Ірина Вільде

сообщить о нарушении

Текущая страница: 32 (всего у книги 32 страниц)

ПРИМІТКИ

Ще в 30-х роках в Ірини Вільде виник задум твору, де, за її словами, була б індивідуалізована не лише мова персонажів, а відповідно до стилю кожного з них і мова авторська. «Мені хотілося, – зазначала письменниця, – щоб кожний з героїв повісті був у виключно своїм кольорі від початку й до кінця… Люблю писати про жінок. Мені здається, що вони дають письменникові багатший психологічний матеріал, ніж чоловічі персонажі. Отож мала то бути повість про жінок, про кожну в іншій гамі. І от якось у розмові з однією своєю приятелькою я почула таку фразу: «Щоб пізнати справжній характер людини, треба для того якогось катаклізму в її житті. У нормальних умовах люди здебільшого всі нормальні, а от у біді, наприклад, кожний проявляє себе по-різному». У цій хвилині народились «Сестри Річинські». (Вільде І. Над романом «Сестри Річинські». – Твори: В 5 т. – К., 1968. – Т. 5. – С. 533).

Роман спершу публікувався окремими фрагментами, розділами, скороченими частинами в газетах і журналах, починаючи з 1945 р.

Первісний варіант твору надруковано в журналі «Жовтень» (1955, № 9—12; 1956, № 10–12). Письменниця й далі працювала над романом, враховуючи зауваження літературної критики, зокрема розширила соціально-політичне тло, на якому показано обмежений світик родини Річинських.

Перша книжкова публікація: Вільде І. Сестри Річинські. – Львів. 1958.

В наступному виданні (Вільде І. Твори: В 5 т. – К., 1967–1968. Т.1–3.) роман складається з двох книг, книга друга розділена на дві частини. Остаточний варіант твору – в двотомному виданні: Вільде І. Сестри Річинські. – Кн. І, II. – К., 1977. Це видання доповнене новим заключним розділом, що друкувався у згаданому п'ятитомнику як окрема новела під назвою «Столовників не буде».

Докладнішу інформацію про публікації «Сестер Річинських» див. у кн.: Вальо М. В., Лазебна Є. М. Вільде Ірина. Бібліографічний покажчик. – Львів, 1972.

Текст нинішнього видання друкується за останньою авторською публікацією: Вільде І. Сестри Річинські. – Кн. І, II. – К., 1977.

Нижче подаються в алфавітному порядку пояснення реалій тексту всього роману.

Бек Юзеф (1894–1944) – польський реакційний політичний діяч. Як міністр закордонних справ Польщі (1932–1939), проводив угодовську політику щодо гітлерівської Німеччини, виступав проти створення системи колективної безпеки, що привело Польщу до вересневої катастрофи 1939 р.

«Бесіда». Спершу «Руська бесіда», потім «Українська бесіда»– культурно-освітнє товариство на західноукраїнських землях у 1862–1939 рр.; мало ліберально-буржуазний характер, зазнавало націоналістичних впливів.

Бідермаєрський стиль– Виник у XIX ст., найвиразніше виявився у формах меблів – простих і зручних. Назва походить від імені героя віршів німецького поета Ейхрода – Бідермаєра.

Босі Кармеліти– католицький орден, заснований хрестоносцями на горі Кармель у Палестині 1156 р. Кармеліти займалися жебрацтвом, ділилися на босих (обсервантів) і взутих (конвентуаліїв).

Бригідки– так називалась тюрма для політв'язнів у колишньому монастирі святої Бригіди у Львові. За часів польського буржуазного уряду в ній ув'язнювали сотні борців революційно-визвольного руху, насамперед комуністів.

Василіанки– черниці ордену василіан (від імені св. Василія Великого, який у 361 р. написав устав ордену). На Україні василіани насаджували унію, з метою впливу на населення організовували школи.

«Вогнище» («Огніско») – профспілкова організація робітників-друкарів, яка була під впливом ППС (див. примітку нижче).

«Воля народу»– західноукраїнська легальна революційна газета, що виходила у Львові в 1921–1927 рр. Пропагувала марксизм, висвітлювала досягнення Радянської влади, боролась проти українського буржуазного націоналізму, виступала за возз'єднання західноукраїнських земель в УРСР. Відіграла важливу роль в організації «Сельробу» (див. примітку нижче).

Гауптман Гергарт (1862–1946) – видатний німецький драматург і прозаїк. Ідеться про його п'єсу «Перед заходом сонця» («… У Гауптмана є теж така річ»).

Гарцеже– члени одноіменної польської молодіжної організації, (скаути), на яких впливали буржуазні націоналісти.

«Діло»– газета ліберально-буржуазного, а згодом буржуазно-націоналістичного напряму; виходила у Львові в 1880–1939 рр. З 1925 р. – орган УНДО (див. примітку нижче).

Ендек– належний до т. зв. Народної демократії (НД), буржуазно-націоналістичного політичного табору, що сформувався у Польщі в кінці XIX – на поч. XX ст. У міжвоєнний період його організації (Ліга народова, Стронніцтво народово-демократичне, Стронніцтво народове та ін.) проголошували класовий мир, виступали проти робітничого руху, висували гасла націоналістичної експансії, придушували національні меншості, виражаючи інтереси буржуазії, поміщиків і дрібного міщанства.

Євгеніка– реакційна псевдонаука про вдосконалення «людської породи» біологічним шляхом.

Загродова шляхта, засцянкова шляхта– дрібне поміщицтво в буржуазній Польщі, яке своїм побутом мало відрізнялось від селян.

«Католицька акція»– антирадянська пропагандистська кампанія, яка розпочалася в 1927 р. І досягла свого апогею в 1930 р., коли папа Пій XI проголосив «хрестовий похід» проти більшовизму. На Західній Україні основним інструментом цієї антирадянської кампанії стала організація «Католицька акція», утворена в березні 1931 р. Її керівними органами були генеральний інститут «Католицької армії» у Львові та єпархіальний інститут у Перемишлі. В рамках «Католицької акції» діяли й інші клерикально-націоналістичні організації.

Коц Адам (1891–1969) – польський профашистський політик, сенатор; 1939 р. втік за кордон.

«Маслосоюз»– Союз молочарських кооперативів. Заснований 1907 р. в Стрию. Захищав інтереси куркулів та поміщиків, фінансував буржуазно-націоналістичні партії.

Мосціцький Ігнаци (1867–1946) – польський державний діяч, президент Польщі (1926–1939), утверджував у країні «санаційний» режим (див. примітку нижче), проводив антинародну політику, у вересні 1939 р. втік за кордон.

«Народний дім»– західноукраїнська культурно-освітня організація буржуазно-націоналістичного характеру в 20–30 рр., яка мала свої клуби, читальні.

«Неофіти»– Йдеться про поему Т.Г. Шевченка.

ОУН (Організація українських націоналістів) – профашистська терористична організація. Захищала класові інтереси поміщиків, капіталістів, куркульства, реакційної уніатської верхівки. Вела боротьбу проти революційно-визвольного руху трудящих західноукраїнських земель, провадила злісну антирадянську пропаганду, допомагала гітлерівцям готувати війну проти СРСР. Під час Великої Вітчизняної війни оунівці співробітничали з фашистськими окупантами.

Пілсудський Юзеф (1867–1935) – польський політичний діяч, маршал, диктатор Польщі у 1926–1935 рр. Здійснював політику нещадного придушення революційного руху, жорстокого національного гноблення непольського населення, зокрема українців і білорусів.

ППС (Польська соціалістична партія) – партія реформістського напряму в польському робітничому русі, заснована в 1893 р. У 1906 р. стався розкол ППС на «лівицю» і «правицю». З останньої утворилась т. зв. революційна фракція, куди входив Ю. Пілсудський і яка підтримувала його диктаторський режим у буржуазній Польщі міжвоєнного періоду. Делегати від ППС брали участь у парламенті. Представники правого крила ППС проводили реформістську, антикомуністичну й антирадянську політику.

«Просвіта»– культурно-освітнє товариство, засноване в 1868 р. В його роботі у свій час брали участь А. Українка, М. Коцюбинський та інші прогресивні діячі української культури. З кінця XIX ст. керівні органи товариства перебували в руках українських буржуазних націоналістів. На західноукраїнських землях (Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття) у 20—30-х роках українські буржуазні націоналісти намагалися перетворити читальні «Просвіти» у розсадники націоналізму та антирадянщини. Але чимало місцевих організацій «Просвіти» було під впливом комуністів, які використовували їх для проведення легальної роботи в масах.

«Рідна школа»– громадське культурно-освітнє товариство буржуазно-ліберального напряму, що діяло на Західній Україні (1881–1939). Відстоювало українську освіту перед утисками шляхетської влади, організовувало приватні школи, гімназії і ліцеї з українською мовою навчання, курси для неписьменних, дитячі садки, книгарні, видавало двотижневик «Рідна школа». Передова інтелігенція боролася проти буржуазно-націоналістичного керівництва товариства. Значна частина цієї інтелігенції у 20—30-і роки була під впливом Компартії Західної України.

«Санаційний» режим, санація– реакційно-диктаторський режим, який існував у Польщі в 1926–1939 рр. Лозунг «санація» (від латин. слова санаціо – оздоровлення) використовувала в політичних цілях кліка Ю. Пілсудського, яка свій прихід до влади видавала за оздоровлення політичного й економічного життя Польщі. Насправді ж «санаційний» режим захищав інтереси великих землевласників і капіталістів, провадив політику національного гноблення, особливо на Західній Україні і в Західній Білорусії. Зовнішня політика «санаційного» режиму відзначалась антирадянською спрямованістю.

«Сельроб» («Українське селянсько-робітниче об'єднання») – масова легальна західноукраїнська революційна організація, яка була створена з ініціативи Компартії Західної України в 1926 р. І проіснувала до 1932 р., коли була розпущена польським буржуазним урядом. Головним завданням ставила боротьбу за соціалізм, у якій гегемоном мав бути робітничий клас, а його союзником – трудяще селянство. Сельробівські газети «Воля народу», «Сельроб», «Наше слово», «Нове життя», журнал «Сяйво» пропагували успіхи Країни Рад, викривали реакційну буржуазну ідеологію, піднімали трудящих на боротьбу проти соціального і національного гніту, за возз'єднання з Радянською Україною. Сельробівці разом з комуністами очолювали аграрні страйки, проводили масові сільські віча, антифашистські демонстрації.

Сенека Луцій Анней (бл. 4 р. до н.е. – 65 р.н.е.) – римський філософ, політичний діяч, письменник, визначний представник стоїцизму; проповідував співчуття і любов до ближнього, покірливість долі.

«Сільський господар»– сільськогосподарське кооперативне товариство на Західній Україні (1898–1939), об'єднувало в основному куркульську верхівку села. У 1926–1939 рр. видавало разом з об'єднанням «Маслосоюз» двотижневий журнал «Сільський господар» буржуазно-націоналістичного напряму.

«Союз українок»– жіноче культурно-освітнє товариство (1917–1939) буржуазно-націоналістичного характеру.

УВО (Українська військова організація) – контрреволюційна воєнізована організація фашистського типу, створена 1920 р. на Західній Україні з колишніх петлюрівців і офіцерів та солдатів Української галицької армії (військового формування т. зв. «Західноукраїнської Народної Республіки»). Вела боротьбу проти Радянської влади на Україні та революційного руху на західноукраїнських землях, служила польським фашистам і німецькій розвідці. 1929 р. ввійшла до складу ОУН (див. примітку вище).

УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання) – буржуазно-націоналістична партія, яка існувала на Західній Україні в 1925–1939 рр. Проводила угодовницьку політику щодо польських окупаційних властей та антирадянську пропаганду.

Фребелівські курси– курси виховательок дитячих садків. Фрідріх Фребель (1782–1852) – німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послідовник видатного швейцарського педагога Й. Г. Песталоцці (1746–1827).

Шпенглер Освальд (1880–1936) – німецький філософ-ідеаліст. Заперечував історичний прогрес, проголошував занепад сучасної європейської культури, вороже ставився до визвольної боротьби трудящих. Його реакційні націоналістичні ідеї були одним з джерел фашистської ідеології.