Текст книги "Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)"
Автор книги: Л. Губерский
Жанр:
Философия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 52 страниц)
Про нас також можна сказати, що ми маємо дружину, і про жінку – що вона має чоловіка. Однак зазначене значення володіння – найменш доцільне, адже «мати дружину» означає не що інше, як жити разом.
Можна було б, мабуть, вказати й деякі інші значення володіння; але, думаю, його звичайні значення вже перераховані.
Аристотель. Категории. Сочинения в чет ырех томах. // – М.: Мысль, – Т.2. 1978. С. 53 – 90.
Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх
(1970 – 1831)
Німецький філософ, створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему-як завершення західноєвропейської класичної філософії данного напрямку.
Цілісно система викладена в його “Енциклопедії філософських наук”, а конкретніше у таких працях як “Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духу”.
“Наука логіки” – теж нова наука, створена Гегелем. Її предмет – мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії – водночас поняття і об’єктивні визначення світу.
Основний принцип “Науки логіки” – тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається із трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Дана послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей – буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Через це діалектична логіка збігається з теорією пізнання.
Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких – конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.
НАУКА ЛОГІКИ.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ
§ 84. Буття − це поняття тільки в собі;визначення цього поняття суть сущівизначення; у своїй відмінності вони суть іншіпо відношенню один до одного, і їхнє подальше визначення (форма діалектичного) є перехідв інше.Це подальше визначення є одночасно виявлення зовній, отже, розгортання в собісущого поняття й разом з тим зануреннябуття в себе, його заглиблення в себе. Виявлення поняття в сфері буття являє собою щось двояке: воно настільки ж стає тотальністю буття, як і знімає безпосередність буття, або форму буття як такого.
§ 85. Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, але й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як метафізичні визначення бога;але найближче до цих визначень знаходиться лише перше, просте визначення деякої сфери, і потім третє, яке є поверненням із процесу розрізнення до простого відношення із собою. Адже дати метафізичне визначення бога − значить виразити його природу в думках,як таких; але логіка обіймає всі думки, допоки вони залишаються ще у формі думки. Другіж визначення, які суть деяка сфера у її різноманітності,являють собою, навпаки, дефініції кінцевого.Але якби ми вживали форму визначень, то це означало б, що уявленню підноситься деякий субстрат, тому що абсолют,який повинен слугувати вираженням бога в значенні й формі думки, залишається стосовно свого предикату лише деякою наявноюдумкою, невизначеним для себе субстратом. Так як думка (а це єдине, що тут важливо) міститься лише в предикаті, то форма пропозиції, так само як і названий суб’єкт, являє собою щось зайве.
Додаток.Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і деяким зображенням абсолюту. Таким виявляється також і буття, яке містить у собі три щаблі: якість, кількістьі міру. Якістьпостає як тотожна з буттям визначеність, так що дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількістьє, навпаки, зовнішня буттю, байдужна для нього визначеність. Так, наприклад, будинок залишається тим, чим він є, будучи при цьому більшим чи меншим, і червоне залишається червоним, будь воно світліше або темніше. Третій щабель буття, міра,є єдність перших двох, якісна кількість. Всі речі мають свою міру, тобто кількісну визначеність, і для них байдуже, чи будуть вони більш-менш великі; але разом з тим ця байдужність має також свою межу, при порушенні якої (при подальшому збільшенні або зменшенні) речі перестають бути тим, чим вони були. Міра слугує відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї − до сутності.
А. ЯКІСТЬ
a. Буття
§ 86. Чисте буттяутворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.
…
§ 87. Це чисте буття є чиста абстракціяй, отже, абсолютно негативне, яке, взяте також безпосередньо, є ніщо.
…
§ 88. Так само й ніщояк безпосереднє, рівне собі, є, навпаки, те ж саме, що й буття. Істину як буття, так і ніщо являє собою єдність їх обох, ця єдність є становлення.
…
b. Наявне буття
§ 89. У становленні буття як тотожне з ніщо й ніщо як тотожне з буттям суть лише зникаючі моменти; завдяки своєму внутрішньому протиріччю становлення впадає (fällt) у єдність, у якій обидва моменти зняті. Результатстановлення являє собою, отже, наявне буття.
Примітка.… 1) наявне буття є єдність буття й ніщо, у якому зникла безпосередність цих визначень і, отже, у їхньому відношенні зникло їхнє протиріччя − єдність, у якій вони ще суть тільки моменти; 2) тому що результат є зняте протиріччя, то він є у формі простої єдностііз собою, тобто сам є якесь буття,але буття, що містить заперечення або визначеність; він є становлення, покладене у формі одногозі своїх моментів, у формі буття.
…
§ 90. α) Наявне буттяє буття, що має визначеність,яка є безпосередня, або суща визначеність, є якість.Наявне буття, рефлексоване в цій своїй визначеності в себе,є наявно-суще, щось.Категорії, що розвиваються в наявному бутті, ми відзначаємо тільки сумарно.
Додаток. Якістьє взагалі тотожна з буттям, безпосередня визначеність на відміну від розглянутої після неї кількості,яка, щоправда, також є визначеність буття, але вже не безпосередньо тотожна з останнім, а байдужа до буття, зовнішня йому визначеність. Щось є завдяки своїй якості те, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є. Далі, якість є по суті лише категорія кінцевого, яка тому й знаходить своє справжнє місце лише в царстві природи, а не у світі духу. …
§ 91... Якість як сущавизначеність є реальністьв протиставленні запереченню, яке міститься в ній, але відмінне від неї.Заперечення, будучи вже не абстрактним ніщо, а якимсь наявним буттям і щось,є лише форма в останньому, воно є інобуття.Так як це інобуття хоча і є власне визначення якості, але все-таки найближчим чином відмінне від нього, тому якість є буття-для– іншого− широта наявного буття, щось. Буття якості як таке на противагу цьому відношенню з іншим є у-собі-буття.
Додаток.Основа всякої визначеності є заперечення (omnis determinatio est negatio, як говорить Спіноза). …
§ 92... β) Буття, фіксоване як відмінне від визначеності, як в-собі– буття,було б лише порожньою абстракцією буття. У наявному бутті визначеність єдина з буттям, і разом з тим вона, покладена як заперечення, є границя, межа..Інобуття є тому не якесь байдуже наявному буттю, що перебуває поза ним, але його власний момент. Щосьзавдяки своїй якості, по-перше, кінцевей, по-друге, мінливе,так що кінечність й мінливість належать його буттю.
Додаток.Заперечення в наявному бутті ще безпосередньо тотожне буттю, і це заперечення є те, що ми називаємо границею.Лише усвоїй границі й завдякиїй щось є те, що воно є. Не можна, отже, розглядати границю як лише зовнішнє наявному буттю; вона, навпаки, пронизує все наявне буття. …
…
с. Для-себе-буття
§ 96. α) Для-себе-буття як відношення з собою є безпосередність, а як відношення негативного із собою воно є для-себе-суще, єдине, одне(das Eins) − те, що в собі не має розходжень і, отже, виключає іншеіз себе.
Додаток. Для-себе-буття є завершена якість і містить у собі буття й наявне буття як свої ідеальні моменти. Як буття для-себе-буття є просте відношення із собою, а як наявне буттявоно визначене, але тепер ця визначеність уже не є більше кінцева визначеність, щось у його відмінності від іншого, але нескінченна визначеність, що містить у собі відмінність як зняте.
…
§ 98. γ) … Якісна визначеність, яка досягла в одному в собі й для себе визначеного буття, перейшла, таким чином, у визначеність як зняту, тобто в буття як кількість.
…
Додаток 2-ий.Вказаного в попередньому параграфі переходу якості в кількість ми не зустрічаємо в нашій повсякденній свідомості. Остання вважає якість і кількість двома самостійними визначеннями й тому стверджує: речі визначені не тільки якісно, але такожі кількісно. … Але кількість є не що інше, як знята якість, і це зняття має місце саме за допомогою розглянутої тут діалектики якості. Ми мали спочатку буття,і його істиною виявилося становлення; останнє утворило перехід до наявного буття, істина якого полягає в зміні. Але зміна виявила себе у своєму результаті не вільним від відношення з іншим і від переходу в інше для-себе-буття, і, нарешті, це для-себе-буття виявилося в обох сторонах свого процесу, у відштовхуванні й притягуванні, зняттям себе й, отже, зняттям якості взагалі в тотальності його моментів. Але ця знята якість не є ні абстрактне ніщо, ні настільки ж абстрактне й позбавлене визначень буття, а є лише байдуже до визначеності буття, і саме ця форма буття й виступає в нашій повсякденній свідомості як кількість.Ми, відповідно до цього, розглядаємо спочатку речі під кутом зору їхньої якості й вважаємо останню тотожною з буттям речі визначеністю. Коли ми після цього переходимо до розгляду кількості, остання негайно ж народжує в нас уявлення про байдужу зовнішню визначеність, так що річ, хоча її кількість і змінюється й вона стає більшою або меншою, все-таки залишається тим, чим вона є.
B. КІЛЬКІСТЬ
а. Чиста кількість
§ 99. Кількість(Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята,або байдужа.
…
§ 100. Кількість, взята в її безпосередньому співвідношенні із собою, або, іншими словами, у визначенні притаманної притяжінням рівності із самою собою, є безперервнавеличина, а взята в іншому визначенні одного, що в ній міститься, вона − дискретнавеличина. Але перша кількість також і дискретна, тому що вона є лише безперервність численного ,а друга також і неперервна, і її неперервність є одне як тотожністьбагатьох одних, як одиниця.
…
b. Визначена кількість
§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість(Quantum), обмежена кількість.
Додаток.Визначена кількість є наявне буттякількості, а чиста кількість відповідає, навпаки, буттю,ступінь же − для-себе-буттю. Що ж стосується переходу від чистої кількості до визначеної кількості, то він має свою підставу в тому, що, у той час як у чистій кількості відмінність як відмінність між безперервністю й дискретністю є лише в собі, у визначеній кількості ця відмінність, навпаки, покладена, і покладена так, що відтепер кількість взагалі виступає як розрізнена або обмежена. Але цим самим визначена кількість розпадається разом з тим на невизначену безліч визначених величин. Кожна із цих визначених величин, як відмінна від інших, утворює єдність, так само, як і остання, розглянута для себе, є багато чим. Але таким чином визначена кількість визначена як число.
§ 102. Визначена кількість знаходить свій розвиток і повну визначеність у числі,яке подібно своєму елементу − одиниці (Eins) − містить у собі як свої якісні моменти безліч(Anzahl) з боку моменту дискретності і єдність(Einheit) − з боку моменту неперервності.
…
c... Ступінь
§ 103. Границятотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі,вона є екстенсивнавеличина, але як у собі проставизначеність, вона є інтенсивнавеличина, або ступінь.
Примітка.Відмінність безперервних і дискретних величин від екстенсивних і інтенсивних полягає в тому, що перші відносяться до кількості взагалі,а другі − до границі,або визначеності кількості, як такої. Екстенсивні й інтенсивні величини також не є два особливих види, кожен з яких містить у собі визначеність, якої немає в іншому. Те, що є екстенсивна величина, є настільки ж і інтенсивна величина, і навпаки.
…
§ 105. Ця властивість визначеної кількості бути зовнішньою щодосебе у своїй для-себе– сущоївизначеності становить її якість.У цій зовнішності вона є власне вона сама й співвідноситься із собою. У ній з’єднані зовнішність, тобто кількісне, і для-себе-буття − якісне. Визначена кількість, покладена в ній самій,є кількісне відношення− визначеність, яка є настільки ж безпосереднявизначена кількість, показник (der Exponent) відношення, наскільки і опосередкування,а саме відношенняякої-небудь визначеної кількості з іншою визначеною кількістю. Ці дві визначені кількості утворюють дві сторони відношення. Але ці дві сторони відношення не мають безпосереднього значення, а зобов’язані йому лише цьому відношенню.
…
§ 106. Сторонивідношення суть ще безпосередні визначені кількості, і якісне й кількісне визначення залишаються ще зовнішніми щодо один до одного. Але згідно їхньої істини, відповідно до якої саме кількісне у своїй зовнішності є відношення із собою, або, іншими словами, так як кількість у собі поєднує для-себе буття й байдужість до визначеності, вона є міра.
Додаток.Кількість, пройшовши в розглянутому діалектичному русі через свої моменти, виявилася поверненням до якості. Спочатку під поняттям кількості ми мали на увазі зняту якість, тобто не тотожну з буттям, а, навпаки, байдужу, лише зовнішню визначеність. Це поняття (як ми підмітили раніше) лежить у основі звичайної в математиці дефініції величини, відповідно до якої величина є те, що може збільшуватися й зменшуватися. Якщо на перший погляд ця дефініція може створити враження, що величина є те, що взагалі мінливе (тому що збільшувати й зменшувати означає взагалі лише інакше визначати величину), і, таким чином, вона не відрізнялася б від також мінливого по своєму поняттю наявного буття(другого щабля якості), тому зміст цієї дефініції має бути доповнений в тому розумінні, що в кількості ми маємо таке мінливе, котре, незважаючи на свою зміну, залишається тим же самим. Виявляється, таким чином, що поняття кількості містить у собі протиріччя, і це протиріччя й становить діалектику кількості. Результат цієї діалектики є не просто повернення до якості (так якби остання була істинна, а кількість, навпаки, неістинна), а єдність і істина їх обох, якісна кількість, або міра.
С. МІРА
§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє;вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
Додаток.Міра як єдність якості й кількості є, отже, разом з тим завершене буття. Коли ми говоримо про буття, воно є спочатку як щось власне абстрактне й позбавлене визначень, але буття суттєво є те, що полягає у самовизначенні, і своєю завершеної визначеності буття набуває в мірі. …
…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ВЧЕННЯ ПРО СУТНІСТЬ
§ 112. Сутність є поняття як покладенепоняття; у сфері сутності визначення суть лише відносні,але ще не рефлексовані в себе; тому поняття тут не є ще для себе.Сутність як буття, що опосередковує собою через своє ж заперечення, є відношення із собою, лише будучи відношенням з іншим; це інше, однак, є не як безпосередньо суще, а як покладеней опосередковане.Буття не зникло по суті, але, з одного боку, сутність як просте відношення із собою є буття, а з іншого боку − буття в його однобічному визначенні є безпосереднє,що зведене лише до заперечення, до видимості (zu einem Scheine). Сутність тим самим є буття як видимість(als Scheinen) у собі.
…
A. СУТНІСТЬ ЯК ОСНОВА ІСНУВАННЯ
а. Чисті рефлексивні визначення
α) Тотожність
§ 115. Сутність світиться в собівидимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
Примітка.Ця тотожність є формальнаабо розсудковатотожність настільки, наскільки її втримують і абстрагуютьвід відмінностей. Або, швидше за все, абстракціяі є зважування цієї формальної тотожності, перетворення в собі конкретного в цю форму простоти, байдуже, чи відбувається це перетворення так, що частина наявного в конкретному різноманітті опускається(за допомогою так званого аналізування)і виділяється лише однайого частина, або так, що, опускаючи відмінності різноманітних визначеностей, їх зливають в однувизначеність.
…
β) Розходження
§ 116. Сутність є лише чиста тотожність і видимість у собі, оскільки вона є співвідносна із собою негативність і, отже, відштовхування себе від себе; вона, отже, суттєво містить у собі визначення відмінностей.
…
γ) Основа
§ 121. Підставає єдність тотожності й відмінності, вона є істина того, чим виявилася відмінність й тотожність, рефлексія-в-себе, що є настільки ж і рефлексія-в-інше, і навпаки. Вона є сутність,покладена як тотальність.
…
b. Існування
§ 123. Існування є безпосередня єдність рефлексії-в-себе й рефлексії-в-інше. Тому воно постає як невизначена безліч існуючих як рефлексованих у себе й одночасно також видимих в іншому (in-Anderes-scheinen), відносноіснуючих, які утворюють світ взаємозалежностей і нескінченного зв’язування основ і того що обґрунтовується. …
…
с. Річ
§ 125. Річє тотальність як покладений в єдиному розвиток визначень основи й існування. З боку одного зі своїх моментів − рефлексії-в– інше− вона має в собі відмінності, завдяки яким вона є визначенай конкретна річ…
…
B. ЯВИЩЕ
§ 131. Сутність повинна з’являтися.Її видимість (Scheinen) у ній є її зняття в безпосередність, яка як рефлексія-в– собі є стійке існування(Bestehen) (матерія), тоді як формає рефлексія-в-інше, що знімає себе як усталене існування. Видимість є те визначення, завдяки якому сутність є не буття, а сутність; розвинута ж видимість є явище. Сутність тому не перебуває позаявищем або по ту сторонуявища, але саме тому, що сутність є те, що існує, існування є явище.
Додаток.Існування, покладене в його протиріччі, є явище. …
Явище є взагалі важливий щабель логічної ідеї, і можна зазначити, що філософія відрізняється від буденної свідомості тим, що вона розглядає як просте явище те, чому буденна свідомість приписує значимість сущого й самостійність. Але при цьому важливо ґрунтовно зрозуміти значення явища, а саме: коли говорять про що-небудь, що воно є тількиявище, це може бути неправильно зрозумілим в тому смислі, начебто в порівнянні із цим є лише суще, що з’являється,або безпосереднє,є щось вище. Але тут все постає навпаки: явище є щось вище, чим просте буття. Явище є взагалі істина буття й більш багате визначення, чим останнє, оскільки містить у собі об’єднаними моменти рефлексії-в-себе й рефлексії-в-інше, тоді як буття, або безпосередність, навпаки, ще односторонньо позбавлене відносин і залежить лише від себе. …
…
С. ДІЙСНІСТЬ
§ 142. Дійсність є те, що відбулося як безпосередня єдність сутності та існування, або внутрішнього і зовнішнього. Виявлення дійсного є саме дійсне, так що воно в цьому виявленні також залишається суттєвим і лише настільки суттєвим, наскільки воно є в безпосередньому зовнішньому існуванні.
Примітка.Раніше ми мали як форми безпосереднього буттяй існування; буттяє взагалі нерефлексована безпосередність і перехідв інше. Існуванняє безпосередня єдність буття й рефлексії; саме тому воно − явище,що виникає з основи й поринає в основу. Дійсне є положенністьцієї єдності, як відношення, що стало тотожним із собою; воно тому не піддається переходу,і його зовнішність(Äuβerlichkeit) є його енергія; воно в останньому рефлексовано в себе; його наявне буття є лише прояв себе,а не іншого.
…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ВЧЕННЯ ПРО ПОНЯТТЯ
§ 160. Поняття є те, що вільнеяк суща для себе субстанціальна могутність,і є тотальність,у якій кожний з моментів є ціле,являючи собою поняття, і покладене як нероздільна з ним єдність; таким чином, поняття у своїй тотожності із собою є в-собі-і-для-себе-визначене.
Додаток.Точка зору поняття є взагалі точка зору абсолютного ідеалізму, і філософія є пізнання за допомогою понять, оскільки все те, що інша свідомість вважає сущим і самостійним у своїй безпосередності, у ній пізнається лише як ідеальний момент. У розсудковій логіці поняття розглядається звичайно тільки як проста форма мислення й, говорячи більш точно, як загальне уявлення; до відповідного (untergeordnete) трактування поняття відноситься так часто повторюване з боку відчуття й серця твердження, начебто поняття як таке є щось мертве, пусте й абстрактне. На справді ж все є навпаки: поняття є принцип усякого життя і є, отже, разом з тим цілком конкретне. Це є висновком із усього зробленого дотепер логічного руху й не вимагає тому тут доказу. Що ж стосується протилежності між формою й змістом, висунутої проти поняття як чогось нібито лише формального, то цю протилежність разом з усіма іншими, за які міцно тримається рефлексія, ми вже залишили позаду як діалектично (тобто через себе) подолану, і саме поняття містить у собі як зняті всі попередні визначення мислення. Звичайно, поняття варто розглядати як форму, але як нескінченну, творчу форму, яка містить у собі всю повноту всякого змісту й постає разом з цим його джерелом. Можна також називати поняття абстрактним, якщо під конкретним розуміти лише почуттєве конкретне й взагалі безпосередньо сприйняте... Але однак поняття, як ми підкреслили вище, є й той же час цілком конкретне настільки, наскільки воно містить у собі в ідеальній єдності буття й сутність і, отже, все багатство цих двох сфер.
…
§ 161. Поступальний рух поняття не є більше ні перехід, ні видимість в іншому, але є розвиток,тому що розрізнене одночасно безпосередньо покладене як тотожне з іншим і із цілим і визначеність покладена як вільне буття цілісного поняття.
…
§ 162. Вчення про поняття ділиться на: 1) вчення про суб’єктивне, або формальне,поняття; 2)вчення про поняття як визначеному до безпосередності, або вчення про об’єктивність;3) вчення про ідею, про суб’єкт-об’єкт, єдність поняття й об’єктивності, про абсолютну істину.
…
А. СУБ’ЄКТИВНЕ ПОНЯТТЯ
а. Поняття як таке
§ 163. Поняттяяк таке містить у собі: 1) момент загальності,як вільна рівність із собою в його визначеності, 2) момент особливості,визначеності, у якому всезагальне залишається нескаламучене рівним собі, і 3) момент одиничності,як рефлексію-в-себе визначеностей загальності й особливості, негативну єдність із собою, яка є в-собі-і-для-себе– визначеней разом з тим тотожне із собою, або всезагальне.
…
b. Судження
§ 166. Судженняє поняття в його особливості, як розрізнення відношеньсвоїх моментів, які положені як для себе сущі й разом з тим тотожні із собою, а не один з одним.
…
α) Якісне судження
§ 172. Безпосереднє судження є судження наявного буття,є суб’єкт, покладений у деякій загальності як у своєму предикаті, який є деяке безпосереднє й, отже, чуттєва якість. …
…
β) Рефлексивне судження
§ 174. Одиничне, покладене в судженні якодиничне (рефлексія в себе), володіє деяким предикатом, у порівнянні з яким суб’єкт у відношенні до себе разом з тим залишається деяким іншим.В існуваннісуб’єкт уже більше не безпосередньо якісний, а перебуває у відношенній у зв’язкуіз чимось іншим, з деяким зовнішнім світом. …
…
γ) Судження необхідності
§ 177. Судження необхідності як тотожність змісту в його відмінностях: 1) з одного боку, містить у предикаті субстанціюабо природу суб’єкта, конкретне всезагальне − рід;а з іншого боку − зважаючи на те що це всезагальне містить у собі також і визначеність (як заперечення), воно містить у собі винятковусуттєву визначеність − вид;таке категоричнесудження.
2) У силу своєї субстанціальності обидві сторони одержують форми самостійних дійсностей, тотожність яких є тільки внутрішнятотожність, і, отже, дійсність одного є разом з тим не йогобуття, а буття іншого;таке гіпотетичнесудження.
3) Коли в цьому озовнішненні поняття покладенаодночасно внутрішня тотожність, то всезагальне є рід, який у своїх одиничних проявах, що виключають один одного, тотожний із собою; судження, яке має це всезагальне своїми двома сторонами (всезагальне як таке й всезагальне як коло виключаючих один одного відособлень), судження, чиє або– або,а також “як те, так і це”є рід, − таке судження є диз’юнктивне судження.Всезагальність спочатку як рід, а тепер також як коло її видів визначена й покладена цим як тотальність.
…
δ) Судження поняття
§ 178. Судження поняттямає своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
…
с. Умовивід
§ 181. Умовивід є єдність поняття й судження; воно є поняття як проста тотожність, у яку повернулися відмінності форм судження, і воно є судження, оскільки воно разом з тим покладене в реальності, а саме у відмінності своїх визначень. Умовивід є розумней всерозумне.
Примітка.Зазвичай вказується, що умовивід є форма розумного,але в якості лише суб’єктивної форми без будь-якого зв’язку між цією формою й розумним змістом (наприклад, яким-небудь розумним основоположенням, вчинком, ідеєю тощо). Взагалі багато й часто говорять про розумнеі апелюють до нього, не вказуючи, у чому полягає визначеністьцього розумного, щовоно собою являє, і менше всього міркують при цьому про умовивід. Насправді ж формальний умовивідє розумне таким нерозумним чином, що воно геть зовсім непридатне для якого-небудь розумного змісту. Але так як зміст може бути розумним лише в силу тієї визначеності, завдяки якій мисленняє розум, то воно може бути розумним лише через форму, якою є умовивід. Але останнє є не що інше, як покладене(спочатку формально), реальне поняття …Тому умовивід є суттєва основа всього істинного;і дефініція абсолютногозазначає тепер, що вона є умовивід, або, виражаючи це визначення у вигляді речення, все є умовивід.Все є поняття,і його наявне буття є розмежування моментів, так що його все загальнаприрода повідомляє собі зовнішню реальність за допомогою особливості, і завдяки цьому і як негативна рефлексія-в-себе вона робить себе одиничним.…
…
§ 193. Ця реалізація(Realisierung) поняття, у якій загальне є ця єдина,що повернулася назад у себе тотальність, чиї різні члени суть також ця тотальність, і яка через зняття опосередкування визначила себе як безпосереднюєдність, − це реалізація поняття є об’єкт.
Примітка.… Але під об’єктом зазвичай розуміють не тільки деяке абстрактне суще, або існуючу річ, або дещо дійсне взагалі, а дещо конкретне, у собі завершенесамостійне; ця повнота є тотальність поняття.
Об’єкт,далі, є взагалі єдине(ще не визначене в собі) ціле, об’єктивний світ взагалі, бог, абсолютний об’єкт. Але об’єкт має також розходження в собі, розпадається в собі на невизначене різноманіття (як об’єктивний світ),і кожне із цих одиничних(Vereinzelten) є також деякий об’єкт, деяке у собі конкретне, повне, самостійне наявне буття.
…
В. ОБ’ЄКТ
§ 194. Об’єкт є безпосереднє буття завдяки байдужості до розмежування, яке зняло себе в об’єкті; він, далі, є в собі тотальність, і одночасно, оскільки ця тотожність є лише в-собі– сущатотожність моментів, воно байдуже до своїх безпосередніх моментів; він, таким чином, розпадається на різні існування, кожне з яких є тотальність. Об’єкт є тому абсолютне протиріччяміж повною самостійністю й настільки ж несамостійністю різних існувань .
…
с. Телеологія
§ 204. Ціль є поняття, що вступило за допомогою заперечення безпосередньої об’єктивності у вільне існування, є для-себе– суще поняття.Вона визначена як суб’єктивна ціль,так як це заперечення спочатку абстрактне,і тому поки що об’єктивність лише протистоїть йому. Але ця визначеність суб’єктивності є однобічна визначеність стосовно тотальності поняття, а саме однобічна для самої цілі,так як всяка визначеність поклала себе в ній як зняту. Таким чином, і для цілі зважуваний нею об’єкт є лише ідеальна, незначна в собі реальність.В якості такого протиріччяїї самототожності з покладеними в ній запереченням і протилежністю сама ціль є зняття, діяльність, щозаперечує протилежність, так що з’ясовує її тотожність із собою. Це є реалізація цілі− реалізація, у якій ціль, зробивши себе іншою щодо своєї суб’єктивності й об’єктивувавши себе, знімає розходження суб’єктивності й об’єктивності, з’єднується лише із собоюй зберігаєсебе.
…
§ 206. Телеологічне відношення є умовивід, у якому суб’єктивна ціль з’єднується із зовнішньою щодо неї об’єктивністю через деякий середній термін, який є єдністю обох; ця єдність є, з одного боку, доцільнадіяльність, з іншого боку, об’єктивність, яка безпосередньо підкоряється цілі, засобові.
Додаток.Розвиток цілі в ідею проходить три щаблі: по-перше,щабель суб’єктивної цілі; по-друге,щабель цілі, що досягається, і , по-третє, щабель досягнутої цілі. Спочатку ми маємо суб’єктивну ціль, і вона як для себе суще поняття сама є тотальність моментів поняття. Першим із цих моментів є тотожна із собою всезагальність… Другим моментом є обособлення цього всезагального, завдяки чому останнє одержує визначений зміст. Так як цей визначений зміст зауважується діяльністю загального, то останнє за посередництвом цього змісту повертається до себе й з’єднується(zusammen-schlieβen) із собою. …
…
С. ІДЕЯ
§ 213. Ідея є істина в собі й для себе, абсолютна єдність поняттяй об’єктивності.Її ідеальний зміст є не що інше, як поняття в його визначеннях. Її реальний зміст є лише розкриття самого поняття
у формі зовнішнього наявного буття, і, з’єднуючи цю форму (Gestalt) у своїй ідеальності, ідея втримує її під своєю владою, зберігає в такий спосіб себе в ній.
…
Ідею не слід розуміти як ідею про щось,точно так само як не слід розуміти поняття лише як визначене поняття. Абсолютне є всезагальна і єдинаідея, яка в акті судження(als urteilend) відособлює себе в системувизначених ідей, які, однак, за своєю природою не можуть не повернутися в єдину ідею, у їхню істину. У силу цього судження ідея спочатку(zu-nächst) є лише єдина, загальна субстанція,але у своїй розвинутій, справжній дійсності вона є суб’єкті, таким чином, дух.
Додаток.Під істиною розуміють насамперед те, що я знаю,як дещо існує.Це, однак, істина лише стосовно свідомості, або формальна істина, це – чиста правильність. Істина ж у більш глибшому смислі складається, навпаки, в тому, що об’єктивність тотожна з поняттям. …
…
§ 215... По суті ідея є процес,тому що її тотожність є лише настільки абсолютна й вільна тотожність поняття, наскільки вона є абсолютна негативність і тому діалектична. Ідея є процес (derVer-lauf), у якому поняття як всезагальність, яка є одиничність, визначає себе щодо об’єктивності й щодо протилежності цієї об’єктивності, і ця зовнішність, яка має поняття своєю субстанцією, завдяки своїй іманентній діалектиці повертає себе назад у суб’єктивність.
