Текст книги "Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)"
Автор книги: Л. Губерский
Жанр:
Философия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 18 (всего у книги 52 страниц)
Технічний прогрес у моделі cвiтy
Енергія та ресурси
Поява технології керованого ядерного розпаду усунуло небезпеку виходу за межі запасів викопного палива. Існує також можливість, що поява атомних реакторів-розмножувачів, а, можливо, навіть і реакторів керованого ядерного синтезу, приведе до суттєвого збільшення терміну служби видів палива, що розщеплюються, зокрема урану. Чи свідчить це про те, що людина опанувала „необмежені запаси відновлених джерел енергії неорганічного походження”, що забезпечать також й необмежене надходження сировини на промислові підприємства? Яким буде вплив зростаючого споживання атомної енергії на існуючі запаси сировини у світовій системі? Деякі фахівці вважають, що надлишок енергетичних pecypcів дозволить людству добувати і використовувати раніше недоступні матеріали (наприклад, видобуток корисних копалин з морського дна), переробляти руди зі зниженим вмістом мінералів, аж до звичайного каменю, а також переробляти вдруге тверді відходи виробництва і у такий спосіб видобувати метали, що містяться в них.
Однак давайте припустимо, що оптимісти технічного прогресу праві і що атомна енергія вирішить проблему ресурсного забезпечення усього світу. Для здійснення можливості переробки руд з низьким вмістом мінералів або для видобутку гірських порід з морського дна подвоїмо сумарні доступні запаси pecурсів. Припустимо, що починаючи з 1975 року здійснення програм повторного видобутку мінералів із відходів виробництва та їх вторинної обробки знизить потребу в первинних ресурсах на одиницю промислової продукції до однієї чверті того обсягу, який необхідний сьогодні. Обидва ці припущення є скоріше оптимістичними, ніж реалістичними...
Відсутність будь-яких обмежень з боку рecypciв дозволяє зрости обсягам виробництва промислової продукції та послуг. Очевидно, дія економічного стимулу, який є наслідком такого надлишку рecypciв, повинна супроводжуватися введенням обмежень на забруднення навколишнього середовища.
Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
У своїх моделюваннях ми припускали, що розвиток атомної енергетики не призвів ані до збільшення, ані до зниження середньої величини забруднення навколишнього середовища, яка випадає на одиницю промислової продукції. Екологічні наслідки використання атомної енергії поки що недостатньо з’ясовані. Одночасно зі зменшенням викидів деяких побічних продуктів, що утворюються в процесі споживання видобувного палива, таких, як СО2 чи двоокис сірки (SO2), будуть збільшуватися відходи у вигляді радіоактивних побічних продуктів. Вторинна переробка pecypcів, безсумнівно, знизить забруднення твердими відходами та деякими токсичними металами. Однак перехід на використання атомної енергії швидше за все матиме незначний вплив на більшість інших видів забруднення навколишнього середовища, включаючи побічні продукти більшої частини промислових підприємств, термальне забруднення, а також забруднення від різних видів сільськогосподарської діяльності.
Разом з тим цілком можливо, що світове співтовариство змогло б при наявності атомної енергії здійснювати контроль над забрудненням навколишнього середовища відходами промислових підприємств шляхом впровадження нових технологій. Вже зараз реалізуються великомасштабні заходи щодо розробки й установки в зонах промислового виробництва спеціальних пристроїв, які забезпечують цей контроль.
Як змінилася б поведінка моделі, якби у 1975 році була прийнята стратегія жорсткого контролю над забрудненням навколишнього середовища? Жорсткий контроль над забрудненням навколишнього середовища не обов’язково означає повнувідсутність забруднення. Абсолютне усунення вcіx видів забруднення неможливе у зв’язку як з технічними, так і з економічними обмеженнями. В економічному відношенні жорсткість стандартів щодо викидів забруднювачів у навколишнє середовище призводить до надзвичайного подорожчання контролю над забрудненням...
Можливість зниження існуючого темпу забруднення навколишнього середовища більш, ніж у чотири рази швидше за все є нереальною через високу вартість роботи, а також внаслідок технічної складності забезпечення захисту від деяких видів забруднення, таких, як термальне забруднення, забруднення радіоактивними ізотопами, що утворюються у процесі виробництва атомної енергії, витік добрив, утворення часток азбесту при зносі гальмових накладок. Ми вважаємо виправданим включення у модель припущення про таке різке зниження забруднення навколишнього середовища у глобальному масштабі та за короткий час, оскільки за допомогою моделі ми проводимо обчислювальний експеримент, а зовсім не тому, що віримо у можливість реалізації цієї стратегії в умовах існуючих політичних i соціальних інститутів. Стратегія контролю над забрудненням навколишнього середовища дійсно пом’якшує кризу забруднення. Чисельність населення i випуск промислової продукції на душу населення не є серйозною проблемою забруднення та виснаження природних ресурсів. Однак режим перевищення граничного значення усе ще діє, і цього разу катастрофа наступає в основному із-за нестачі продуктів харчування. Поки випуск промислової продукції продовжує зростати, також зростає врожайність з кожного гектара землі (до максимального значення, що у десять разів перевищує середню врожайність на 1900 бік) i продовжує здійснюватися розробка нових земель. Водночас частина зрошуваних земель вилучається під індустріально–міське будівництво. Kpiм того, частина земель піддається ерозії, особливо там, де практикуються капiталоємні способи ведення сільського господарства. Зрештою досягається межа запасів зрошуваних земель, після чого подальше зростання чисельності населення приводить до зниження виробництва продуктів харчування на душу населення. Коли недостача продуктів харчування стає очевидною, відбувається відтік капіталу із промислового сектору у сільськогосподарський з метою збільшення врожайності земель. Менші обсяги капіталу залишаються для інвестування, i зрештою починає падати i випуск промислової продукції на душу населення. Коли виробництво продуктів харчування на душу населення падає нижче рівня, необхідного для забезпечення його нормального існування, починають зростати темпи смертності, що зупиняє зростання чисельності населення.
Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
Проблема зростання урожайності та контроль над народжуваністю може розглядатися як наслідок занадто малої кількості продуктів харчування, або надто великої чисельності населення. Рішення за допомогою технічного прогресу першої проблеми полягало б у забезпеченні виробництва великих обсягів продуктів харчування, можливо, шляхом подальшого розвитку ідей „зеленої революції”. (Розробка нових високоврожайних сортів зернових культур, яка i складає сутність зеленої революції, вже включена у вихідні рівняння моделі.) Рішення за допомогою технічного прогресу іншої проблеми полягало б у застосуванні поліпшених методів контролю над народжуваністю...
Альтернативна стратегія технічного прогресу: впровадження починаючи з 1975 року ідеального контролю над народжуваністю, здійснюваного на добровільний основі. У результаті зростання населення не зупиняється повністю, однак народжуваність помітно знижується, i зростання населення відбувається більш повільно. За даними комп’ютерних розрахунків зростання народжуваності призупиняється з настанням продовольчої кризи, яка обвалюється на систему приблизно на 20 poків пізніше.
Для розуміння одночасного зростання врожайності земель i забезпечення ідеального контролю над народжуваністю ми застосовуємо стратегії технічного прогресу у всіх секторах моделі світу, намагаючись обійти тим чи іншим способом весь спектр меж зростання. У модульованій системі мають місце: виробництво атомної енергії, вторинна переробка pecypcів, видобуток pecypcів навіть у найбільш важкодоступних місцях, обмеження забруднення навколишнього середовища максимально можливо, збільшення врожайності земель до небачених розмірів, народження тільки бажаних дітей. Проте ріст у системі все одно припиняється до початку 2100 року. У даному випадку це відбувається внаслідок одночасного настання відразу трьох криз. Надмірна експлуатація земель приводить до її ерозії та падінню виробництва продуктів харчування. Високий рівень добробуту населення світу (але не такий, як на сьогоднішній день у США) забезпечується за рахунок сильного виснаження pecypcів. Зростає забруднення навколишнього середовища, наслідком якого є хоча і незначне, однак збільшення темпу смертності. Використання досягнень технічного прогресу для вирішення виникаючих проблем привело до подовження періоду росту населення і промисловості, але не усунуло існуючі верхні межі цього росту.
Режим перевищення межового значення
Сумні обміркування про ряд катастроф, які нам пророкує модель світу, втрачає сенс, якщо згадати, що багато співвідношень моделі є лише наближеними i сама модель має обмежені можливості. Ми підкреслюємо ще раз, що жоден із представлених комп’ютерних розрахунків не є пророкуванням. Зроблені на підставі такої моделі висновки про динамічне поводження системи відносяться лише до фізичних аспектів людської діяльності. В ній передбачається, що соціальні змінні – структура розподілу доходів, уявлення про бажаний розмір родини, переваги стосовно товарів, послуг, продуктів харчування – будуть формуватися за тими ж правилам, за якими вони формувалися в усьому світі у недалекому минулому. Всі ці правила, як i ті загальнолюдські системи цінностей, котрі вони представляють, формувалися на етапі росту нашої цивілізації. Вони, звичайно ж, пiддавалися б значним змiнам в умовах зниження чисельності населення та його доходів. Оскільки нам складно уявити, які нові форми соціальної поведінки людей могли б виникнути в умовах краху системи i наскільки швидко вони могли б поширитися по всьому світі, то ми й не намагалися моделювати такі соціальні змінні. І наша модель може вважатися адекватною лише до тієї межі, після якої припиняється зріст і починається крах системи. Хоча ми з обережністю ставимося до наявних у даній моделі наближень i спрощень, проте вона приводить нас до одного висновку, який виявляється вірним за будь-яких припущень із раніше розглянутого нами.
Базовий режим поведінки світової системи – експоненціальне зростання населення та капіталу і крах системи, що слідує за ним.Як ми вже зазначали раніше, при розгляді представлених результатів комп’ютерних розрахунків, цей режим поведінки системи має місце незалежно від того, чи передбачається повна вiдсутнicть змін в існуючій системі, або будь-який інший ряд змін, пов’язаних з технічним прогресом.
Негласне припущення, яке стояло за всіма представленими у цьому розділі комп’ютерними розрахунками, полягає в тому, що населенню і капіталу дозволено рости до досягнення ними „природних” меж. Дане припущення лежить в основі прийнятої людством на даний час системи цінностей. Як тільки ми вводимо це припущення у модель, результатом стає такий режим поведінки системи, за якого вона у випадку свого росту перевищує гранично допустиме значення, після чого настає її крах. Коли ми вводимо у модель технічний прогрес, який успішно знімає деякі обмежуючі ріст межі, або дозволяє уникнути будь-якої кризи, система просто доростає до іншої межі, тимчасово її перевищує i знову зазнає крах. У рамках припущення того, що буде відсутнє навмисно (свідоме) обмеження зростання населення i капіталу та що цей ріст „сам вийде на свої межові рівні”, ми не змогли знайти такого пакету стратегій, який би дозволив уникнути режиму краху системи.
Дійсно, зрозуміти механізм виникнення режиму краху системи не так вже й складно. Вся мережа утворюючих світову систему взаємозалежних контурів зворотних зв’язків пронизана запізненнями за часом між причинами та їх наслідками, ці (відставання), на нашу думку, необхідно було б включити у модель для забезпечення її вiдповiдностi процесам, що відбуваються у реальному світі. Це природні відставання, які не можуть бути змінені жодними нововведеннями технічного прогресу. Серед них можна назвати, наприклад, відставання (з періодом близько 15 років) між народженням дитини i часом, коли вона вперше може відтворити себе. Taкі відставання, що є невід’ємними атрибутами процесів старіння населення, вносять деяке неминуче відставання у здатність населення реагувати через зміну темпів народжуваності на мінливі зовнішні умови.
Ще одне відставання має місце між моментом викиду забруднювача в навколишнє середовище і початком його відчутного впливу на здоров’я людей. Воно складається з часу, протягом якого забруднювач переміщується у повітряному середовищі, ґрунті або у воді до його попадання до їжі людини, а також час з моменту перетравлення чи поглинання забруднювача організмом людини до моменту появи клінічних симптомів. Цей другий відрізок відставання може за тривалістю доходити до 20 poків, як це має місце у відношенні канцерогенних речовин.
Ще одна група запізнювань має місце внаслідок того, що капітал не можна миттєво перенести з одного сектора системи в інший у відповідь на картину попиту, що змінилася, тому що для створення нового капіталу в промисловості i розробки нових земель у сільському господарстві необхідний певний час, а також унаслідок того, що натуральні природні системи потребують тривалого часу для зниження концентрації забруднювачів або перетворення їх у нешкідливі форми.
Відставання в динамічній системі мають значення тільки у тому випадку, якщо сама система зазнає швидких змін. Простий приклад допоможе пояснити це твердження. Коли ви ведете автомобіль, то має місце дуже коротке неминуче відставання між вашим сприйняттям ситуації на дорозі i вашою реакцією на неї. Крім того, є більш тривале відставання між вашим натисканням на педаль акселератора або гальма і зворотною реакцією автомобіля на цю дію. Ви вже навчилися справлятися з цими відставаннями. Ви знаєте, що через них швидко рухатися небезпечно. Якщо ви будете їздити швидко, то рано чи пізно випробуєте на собі режим перевищення граничного рівня швидкості та подальшої катастрофи. Якби у вас були зав’язані очі i ви повинні були б керувати автомобілем за підказкою сидячого поруч з вами на передньому сидінні пасажира, відставання між сприйняттям ситуації на дорозі i дією стало б набагато більше. Якби у цій ситуації ви намагалися рухатися з нормальною швидкістю або з безперервним прискоренням (як це має місце при експоненціальному зростанні), наслідки були б катастрофічними.
У такий же спосіб відставання в контурах зворотних зв’язків світової системи не представляли б жодної проблеми, якби система росла дуже повільно або не зростала зовсім...Однак в умовах швидкого росту система примусово втягується у прийняття нових стратегій і дій задовго то того, як виявляться і будуть належним чином оцінені наслідки минулих стратегій та діянь. В умовах експоненціального росту і постійних змін, що прискорюються, у системі ситуація лише погіршується.
Так, населення і капітал, що зростають за експоненціальним законом, не лише досягають своїх меж, а протягом деякого часу перевищують його доти, поки інші частини системи з властивими їм відставаннями не почнуть обмежувати цей ріст. Експоненціальне зростання забруднення довкілля може набагато перевищити критичний рівень, оскільки ці наслідки виявляються лише через роки після викиду визначального його забруднювача...
Технічний прогрес у реальному житті.
Сподівання оптимістів, які повірили в можливості технічного прогресу, основані на його здатності усувати або розширювати межі росту населення та капіталу. Але ми вже показали, що у світовій моделі використання технічного прогресу для вирішення очевидних проблем, таких, як виснаження pecypcів, забруднення довкілля або нестача продуктів харчування, не впливає на найсуттєвішу проблему – експоненціальне зростання у кінцевій та складній системі. Навіть наші спроби використати у моделі найбільш оптимістичні оцінки тих преваг, що надає технічний прогрес, не змогли запобігти кінцевому падінню чисельності населення i виробництву промислової продукції та фактично навіть не змогли у жодному із розглянутих випадків, усунути крах системи за межі 2100 року.
Побічні ефекти технічного прогресу
Гаррет Карден (Garret Hardin) визначає побiчнi ефекти як „ті ефекти, які я не передбачив чи про якi я не бажаю думати”. На його думку, у зв’язку з тим, що вони у дiйсностi є невід’ємними вiд основного ефекту, їм в жодному разі не варто клеїти ярлик по6iчнux.Звичайно, будь-яка нова технологiя мaє побiчнi ефекти, i однією із основних цiлей створення моделей саме i є їх виявлення. Представленi у цьому розділі комп’ютернi розрахунки виявили деякi побiчнi ефекти впровадження нових технологiй та їх вплив на фiзичну та економiчну системи світу. На жаль, модель на даному етапi її розробки не демонструє соцiальних побiчних ефектiв впровадження нових технологiй, але саме цi ефекти часто виявляються найважливішими у світлі впливу нових технологiй на життя людей.
Зелена революцiя та її поширення в країнах з орiєнтацiєю економіки на сiльське господарство можуть служити прикладом, взятим з недалекого минулого, який демонструє, як успішне впровадження нової технології породжує соцiальнi побiчнi ефекти. Зелена революцiя, яка полягає у використанні нових різновидів насіння у поєднанні зі спеціальним режимом застосування добрив та пестицидiв, була задумана як нова технологiя, котра дозволить вирішити проблему забезпечення продуктами харчування населення усього світу... Передбачалося, що зелена революцiя не тiльки збільшить виробництво продуктiв харчування, але водночас зробить сiльськогосподарськi операцiї бiльш трудомiсткими, що забезпечить тим самим бiльшу зайнятiсть населення та меншу капіталоємкість сiльськогосподарського виробництва...
Попередня пiдготовка до впровадження нових технологiй потребує принаймнi тривалого часу. Будь-яка змiна звичних способiв ведення господарства вимагає часу на адаптацію, протягом якого населення несвiдомо або усвідомлено перебудовує iснуючу систему таким чином, щоб ця змiна вписалася в неї. Але, якщо змiна старих технологiй на нові може здiйснюватися дуже швидкими темпами, то полiтичнi та соцiальні інститути звичайно змiнюються дуже повiльно. Бiльш того, вони майже нiколи не змінюються до виникнення вiдповiдної соцiальної потреби, навiть якщо вона передбачається заздалегiдь. Цi змiни мають мiсце лише як реакцiя у відповідь на вже виниклу потребу. Вище ми розглядали динамiчний ефект, що є наслiдком наявностi у моделi світу фiзичних відставань. Але необхiдно пам’ятати i про наявнiсть соцiальних відставань, обумовлених необхiднiстю адаптацiї суспiльства до змiн, які вiдбуваються, або пiдготовки до них. Taкi відставання, будь вони фiзичнi чи соцiальнi, є причиною зменшення стабiльностi світової системи та збiльшення ймовірності реалiзацiї „режиму перевищення граничного значення”. Соцiальнi відставання, як i фiзичнi, стають все бiльш критичними через те, що процес експоненціального росту створює додаткову напруженiсть все найшвидшими темпами. Щоб населення світу виросло з одного до двух мільярдів чоловiк, йому знадобилося бiльше ста років. Але третiй мiльярд додався вже за 30 років, i залишилося менш, ніж 20 poків для додавання четвертого мiльярда. П’ятий, шостий, а можливо, i сьомий мiльярди можуть додатися ще до 2000 року, тобто менш, ніж за 30 років, якщо вiдраховувати вiд даного моменту часу. Хоча швидкiсть змiн в областi нових технологiй поки не вiдстає вiд швидкостi росту чисельностi населения, людство не зробило практично жодних нових вiдкриттiв, які б дозволили йому збiльшити швидкiсть змiн у соцiальнiй областi (полiтиці, етицi, культурi).
Проблеми, які не мають технічних вирішень.
Коли міста Америки були молодими, вони швидко росли. Землi було багато, вона була дешевою, безупинно зводилися нові будинки, в урбанізованих районах збільшувалася чисельність населення, зростав випуск промислової продукцiї. Однак зрештою вся земля у центрi міста була забудована. Була досягнута фiзична межа, яка погрожувала зупинити зростання чисельностi населення та промисловостi в цiй частинi міста. Технiчним вирішенням даної проблеми стало будiвництво хмарочосів з лiфтами, що, власне кажучи, призвело до того, що розмiр земельної дiлянки перестав бути обмежуючим зростання фактором. У центральнiй частинi міста з’явилося бiльше людей i бiльше підприємств. Потiм виникло нове обмеження. Недостатня швидкiсть пересування робiтникiв та доставки товарів у густонаселену центральну частину міста стало обмежувати подальше зростання виробництва. Для цiєї проблеми знову було знайдено технiчне вирiшення – споруджені мережі швидкісних магiстралей, системи громадського транспорту, вертолітні стоянки на вершинах найвищих хмарочосів...
Транспортне обмеження вдалося зняти, будинки стали ще вищими, населення зросло ще бiльше...Бiльш заможні люди, що мають можливiсть економiчного вибору, переїжджали жити у примiську зону. У центральних районах міста – шум, високий рiвень забруднення навколишнього середовища, злочиннiсть, наркоманiя, зубожіння, страйки робiтникiв i перебої в роботi сфери соцiальних послуг. Якiсть життя у центральному районi міста впала. Часткове припинення росту населення i промисловостi у місті пояснюєтся виникненням проблем, котрі не мають технiчних рiшень. Технiчне рiшення можна визначити як „таке, котре потребує внесення змiн тiльки у методи технiчних наук i майже не потребує внесення змiн у систему загальнолюдських цiнностей та уявлення про мораль”. Багато проблем сьогодення не мають технічних вирiшень. Прикладами можуть служити гонка ядерних озброєнь, расова ворожнеча, безробiття. Навiть якщо технiчному прогресу буде пiд силу задовольнити yci фізичні потреби, цiлком може виникнути проблема, яка не мaє технiчного вирiшення, або ціла низка таких проблем, що зрештою покладе кінець росту населення та капiталу.
Вибір меж
У минулому технiчне вирiшення проблем, породжуваних природною реакцiєю навколишнього середовища на будь-який процес росту, здiйснювалося настільки успішно, що навколо принципу боротьби за подолання виникаючих меж, на вiдміну від принципу існування в рамках цих меж, сформувався цiлий прошарок культури. Bін підживлювався уявленнями про колосальнi розмiри землi та наявних на нiй запасiв pecypcів i вiдносної малості людини i масштабiв її дiяльностi. Але спiввiдношення мiж фiзичними межами Землi та масштабами людської дiяльностi змінюється. Кривi експоненціального росту щорiчно додають в екосистему мільйони людей та мiльярди тон забруднювачів навколишнього середовища. Навiть в океані, котрий колись здавався практично невичерпним, один за iншим зникають види живих органiзмiв, що його населяють...
Багато хто може не погодитися із твердженням, що зупинка зростання населення і капіталу повинна відбутися у недалекому майбутньому, але практично ніхто не стане стверджувати, що матеріальне зростання на нашій планеті може продовжуватися нескінченно. На даному етапі історії майже в усіх сферах людської діяльності поки що є можливість зробити раніше згаданий вибір. Людина ще може сама установити для себе межі росту і зупинити його за своїм власним розсудом за рахунок ослаблення частини сильних впливів, що породжують зростання капіталу та чисельності населення, або за рахунок включення в систему протидіючих росту відповідних контрдій, або за рахунок того та іншого одночасно. Такі контрдії при реалізації їх на практиці більш за все виявляться непопулярними. Вони, безперечно, будуть потребувати значного перетворення існуючих соціальних та економічних структур, які культивувалися століттями зростання та глибоко позначилися у культурі. Альтернативою цьому шляху є очікування приходу такого часу, коли вартість технічного прогресу перевищить кредитоздатність суспільства, чи побічні ефекти технічного прогресу почнуть самі подавляти ріст, чи коли виникнуть проблеми, які не матимуть технічного вирішення. Після настання будь-якого такого моменту можливості вибору вже не буде. Зростання буде зупинено такими впливами, які більше не залежать від вибору людини, і ситуація, що виникла, як показує розглянута тут модель світу, може здатися значно гіршою порівняно з тими ситуаціями, котрі людство могло б вибрати для себе саме.
Ми вирішили необхідним так докладно зупинитися тут на аналізі наслідків технічного прогресу через те, що як з’ясувалося, „технічний оптимізм” – найбільш небезпечна реакція, яка найчастіше зустрічається, на отримані за допомогою розглянутої моделi світу висновки. Справа в тому, що технiчний прогрес може послабити симптоми проблеми, але при цьому ніяким чином не вплинути на причини проблеми, котрі її породжують. Таким чином, віра у технiчний прогрес як засiб вирiшення вcix проблем може вiдвернути нашу увагу вiд бiльш фундаментальної проблеми – проблеми росту в концевій системi – i перешкодити нам вжити ефективних заходiв, щодо забезпення її вирiшення.
3 iншого боку, ми, звичайно ж, не збираємося дискредитувати технiчний прогрес як щось похмуре, марне чи непотрiбне. Ми самі є фахiвцями в областi технiки i працюємо у технiчнiй установі. Ми глибоко впевненi, що чимало із розглянутих тут технологiчних нововведень – повторне отримання сировини із вiдходiв, пристрої для захисту навколишнього середовища вiд забруднення, протизаплідні засоби – стануть життєво важливими для забезпечення майбутнього iснування людського суспiльства, якщо вони будуть використовуватися поряд з впровадженням самою людиною свідомих обмежень зростання у системi.Ми виступили б проти необґрунтованої вiдмови від вигод технiчного прогресу з такою ж переконливістю, з якою ми виступаємо тут проти їх необґрунтованого прийняття. Можливо, найкращим коротким виразом нашої позицiї з цього питання є гасло асоцiацiї „Сьерра клаб”: „Не слiпе заперечення прогресу, а заперечення сліпого прогресу”. Нам хотiлося б сподiватися, що при прийняттi кожної нової технологiї суспiльство буде враховувати вiдповiдi на три наведених нижче питання перед тим,як ця технологiя буде впроваджена та отримає широке розповсюдження. Ось цi питання:
1. Якими будуть побiчнi ефекти, як фiзичнi так i соцiальнi, від великомасштабного впровадження нової технологiї?
2. Якi соцiальнi змiни необхiдно здiйснити до впровадження цiєї технології i скiльки часу неохідно на їх реалiзацiю?
3. Якщо нова технологiя може бути успiшно реалiзована й усуває яку-небудь природну межу росту, то на яку наступну межу вийде система, випробовуючи це зростання? Чи віддасть перевагу суспiльство опинитися вiч-на-вiч iз проблемами виходу на другу межу чи захоче залишитися з проблемами, породженими виходом на ту межу, яку нова технологія покликана усунути?
Медоуз Донесла Х., Медоуз Деннис Л., Рэндерс Йорген, Беренс Вильям// Пределы роста / Пер. с анг.; Предисл. Г.А. Ягодина, – М.: Изд-во МГУ. – 1991. – 204 с. – С. 134 – 162.
Переделы роста .
Вернадський, Володимир Іванович
(1863 – 1945)
Український вчений – натураліст і мислитель – енциклопедист, заснував вчення про біосферу і ноосферу, генетичну мінералогію, геохімію; теоретик наукознавства і організатор науки; провідний співзасновник і перший президент УАН (1918 – 1921). За Вернадським, наука про природу є водночас і наукою про людину. Був філософом у науці і вченим у філософії.
Розробив учення про біосферу як особливу геологічну оболонку Землі. Найголовнішою у філософській творчості Вернадського є ідея переходу біосфери в ноосферу. Виникнення ноосфери Вернадський пов”язував, зокрема, з виходом широких народних мас на арену творення історії, з демократизацією державного ладу.
Основні твори : “Біосфера і ноосфера”(1989); “Наукова думка як планетарне явище” (1991); “Жива речовина і біосфера” (1994); “Публіцистичні статті” (1995); “Про науку”. У 2 т. (1997); “Декілька слів про ноосферу” (1944).
ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО НООСФЕРУ.
1. Ми наближаємося до вирішального моменту в Другій світовій війні. Вона відновилась в Європі після 21-річної перерви − в 1939р. − і триває в Західній Європі 5 років, а в нас, у Східній Європі, три роки. На Далекому Сході вона відновилась раніше − в 1931 р. − і триває вже 13 років.
В історії людства й біосфері взагалі війна такої потужності, тривалості й сили − небувале явище.
До того ж їй передувала тісно з нею позв’язана причинно, але значно менш потужна, Перша світова війна з 1914 по 1918 р.
У нашій країні ця Перша світова війна привела до нової − історично небувалої − форми державностіне тільки в області економічній, але й в області національних прагнень.
З погляду натураліста (я думаю, і історика), можна й треба розглядати історичні явища такої потужності як єдиний великий земний геологічний ,а не тільки історичнийпроцес.
Перша світова війна 1914-1918 р. особисто в моїй науковій праці відобразилася вирішальним чином. Вона докорінно змінила моє геологічне світорозуміння.
В атмосфері цієї війни я підійшов у геології до нового для мене й для інших тоді забутому розумінню природи − до геохімічного й біогеохімічного, яке охоплювало неживу й живу природу з однієї й тієї ж точки зору.
2. Я провів роки Першої світової війни в безперервній науково-творчій роботі: неухильно продовжую її в тім же напрямку й дотепер.
28 років тому, в 1915 р., у Російській академії наук у Петрограді була утворена академічна Комісія з вивчення продуктивних сил нашої країни, так званий КЕПС (головою якого я був), яка зіграла помітну роль у критичний час Першої світової війни. Тому що для Академії наук зовсім зненацька в розпалі війниз’ясувалося, що в царській Росії не було точних даних про так звану тепер стратегічну сировину, і нам довелося швидко зводити воєдино розпорошені дані й швидко покривати недоліки нашого знання.
Підходячи геохімічно й біогеохімічно до вивчення геологічних явищ, ми охоплюємо всю навколишню природу в одному й тому ж атомному аспекті. Це саме − несвідомо для мене − збігалося з тим, що, як виявилося тепер, характеризує науку XX ст. і відрізняє її від минулих століть. XX століття є століття наукового атомізму.
Всі ці роки, де б я не був, я був охоплений думкою про геохімічні й біогеохімічні прояви в навколишній щодо мене природі (у біосфері). Спостерігаючи її, я в той же час направив інтенсивно й систематично в цю сторону й своє читання, і своє міркування.
Одержувані мною результати я викладав поступово, як вони складалися, у вигляді лекцій і доповідей, у тих містах, де мені довелося в той час жити: у Ялті, у Полтаві, у Києві, у Сімферополі, у Новоросійську, у Ростові й інших.
