Текст книги "ТАРС уповноважений заявити…"
Автор книги: Юлиан Семенов
сообщить о нарушении
Текущая страница: 20 (всего у книги 20 страниц)
ШТРИХ ДО ВПК (III)
Майкл Велш зустрівся з послом для особливих доручень опівночі: до двадцять третьої проводив останню нараду, у зв'язку з початком операції «Факел»; розмова з людьми з Пентагону була нелегка.: Столик замовили в малайському ресторані, неподалік від } радянського посольства – Велш мав від цього якусь незвичайну, заспокійливу радість.
Посол чекав на нього, уткнувшись розплющеним боксерським носом у меню.
– Радий бачити вас, сер, – сказав Велш, – перепрошую, що нам довелося зустрітися опівночі, але раніше не зміг: мене заблокували – нашим спільним ділом.
Посол озирнувся, подивився на людей за сусідніми столиками.
«Конспіратор, – поморщився Велш, – боїться, що пас почують. Як би він, цікаво, реагував, коли б я сказав йому, що всі три сусідні столики з солідними леді й джентльменами заброньовано нами ж, а солідні леді служать у нашому секторі «страхування переговорів».
– Так от, сер, – вів далі Велш, – я вже підготував тексти виступів для трьох послів у Раді. Першим виступить посол Чілі, мені здається, що його ранима емоційність дасть добру наснагу засіданню Організації. Текст його промови я надішлю вам з моїм помічником післязавтра, напередодні початку операції…
– Не треба, сер. Я відчуватиму себе скованим надто великим знанням. Я люблю експромт.
– Добре підготований експромт – це заздалегідь вивчений спіч, – посміхнувся Велш. – А втім, як вам завгодно. Я, до речі, просив накрити нам справді-таки малайський стіл, ви любите їхню кухню?
– О! Ще б пак! Чудовий смаковий різнотик.
– Дуже радий, – Велш відкинувся на спинку стільця, спостерігаючи, як мовчазний офіціант розставляє маленькі тарілочки з дивовижними наїдками.
– На жаль, лікарі заборонили мені алкоголь, – зітхнув посол. – Кожна смуга нашого життя – після того, як тобі виповнилось сімдесят, – справедливо вважається «смугою втрат».
– У мене ця смуга почалась у сорок, – сказав Велш, – виразка шлунка… Так от, сер, після того, як виступить посол Чілі, другим ударом буде промова посла Ізраїлю. Ніяких емоцій, самі лише факти. Ми не повинні дозволити радянському блоку і третьому світові взяти ініціативу, атакуємо ми. Вслід за послом Ізраїлю промова делегата Парагваю: «Російська та кубинська агресія в Африці – загроза справі миру в усьому світі! Боягузлива позиція адміністрації Картера веде людство до ядерної катастрофи. Конче потрібно негайно створити всеафриканські збройні сили». Його підтримує представник Південно-Африканського Союзу, вимагає припинити кровопролиття в Нагонії, мотивуючи це тим, що іскри насильства вже залетіли на територію його країни: вія ознайомить делегатів та послів з фотоматеріалами і свідченнями біженців, які просять притулку. Після цього, мабуть, варто надати слово послам з радянського блоку, нехай вони вносять свої резолюції…
– А Європа? Яка буде реакція послів з Європи?
– Вас, мабуть, цікавить насамперед позиція Федеративної Республіки?
– Безперечно.
– За першими припущеннями, реакція Бонна буде негативна. Ми дещо зробимо, звичайно, але на це не слід покладатись. Головне, зволікати час, адже час лікує всі рани, сер… Я просив посла Чілі написати якомога більше, треба стомити делегатів, сер. За тим сценарієм, який підготували мої хлопці, ви маєте виступити тільки другого дня. Так, так, сер, саме так. За цей час Огано зробить дезинфекцію у своєму домі, його люди візьмуть – так ми сподіваємось – усі ключові пости, управління країною буде в їхніх руках. Вірні нам режими внесуть резолюцію, в якій буде засуджено роль СІЛА в Нагонії, але тон його виступу буде стриманий. А вже після нього, як нам здається, слід виступити вам.
– Що ж, по-моєму, план хороший… Як поведеться Франція?
– Сер, я розумію, що вас непокоїть позиція Європи, але ми замислили всю комбінацію як шокову: спершу діло, наше діло, а потім домовимось. Ми приготували деякі викладки для вас…
– Спасибі. Я, одверто кажучи, боюся схем, але…
– І правильно робите. Ми приготували фактичні матеріали на підставі тих документів, які не потраплять ні в пресу, ні в прес-релізи…
– Дуже цікаво.
– Ви не заперечуватимете, якщо завтра вранці мій помічник доставить їх у ваш офіс?
– Особисто мені. В руки.
– Смисл наших фактологічних передбачень полягає в тому, що ви, довівши істинно націоналістичний характер руху містера Огано, висловивши співчуття родині Джорджа Грісо, доведете, що трагедія, яка розігралася в Нагонії, не що інше, як наслідок експансіоністської політики Кремля, який намагається перетворити Африку на новий В'єтнам, втягнути Штати в збройний конфлікт. Тому ви пропонуєте відправити в Нагонію контингенти збройних підрозділів країн – учасників НАТО, європейських насамперед, і погодитесь на негайне виведення нашого флоту з територіальних вод Нагонії.
– Чудово! Ми таким чином примусимо Європу зайняти позицію! Дуже гарно, сер! Як кожен дипломат, я не люблю людей з вашої фірми, але на цей раз я випив би ковток джину за голови ваших хлопців, які розробили такий славний сценарій. Нелсон Грін уже знає про це?
Велш похитав головою:
– Оскільки я, на відміну від вас, не являюсь акціонером «Ворлдз-даймондс», мені хотілося спочатку перевірити план з вами, тим паче що ви так одверто не любите моєї фірми…
Посол для особливих доручень засміявся й поклав свою широку долоню на маленьку, міцну руку Велша.
НЕ ФІНАЛ…
… Вранці посла Сполучених Штатів викликали в Міністерство закордонних справ Радянського Союзу.
Поруч з радянським дипломатом сидів Константинов – очі позападали, аж потемніли від безсоння; був він, проте, як завжди, поголений до блиску, галстук пов'язаний якимось надзвичайно елегантним вузлом; за останній тиждень схуд на п'ять кілограмів, тому шия стирчала з комірця сорочки, яка тепер була для нього завелика.
Коли посол одвів очі від ампул з отрутою, радянський дипломат розгорнув папку, що лежала перед ним.
– А тут, пане посол, фотокопії запитань, які ЦРУ ставило перед своїм агентом. Ці запитання свідчать про те, що найближчим часом розпочнеться агресія в Нагонію. Якщо ми опублікуємо в пресі факт передачі ЦРУ отрути, якщо ми надрукуємо запитальник ЦРУ по Нагонії, тоді…
– Мій уряд, – сказав посол, скориставшися з паузи, – відповідним чином оцінив би рішення вашого уряду не розголошувати цієї справи…
– Можна сподіватися, що ваш уряд зробить певні кроки, щоб не тільки визволити радянських громадян Зотова і Славіна, а й відвернути агресію в Нагонію, пане посол?
З тюрми, не заїжджаючи до готелю, Славін, безмірно щасливий від того, що вже виразно бачив смарагдові, у волошках, поля Підмосков'я, коли Іл заходить на посадку в Шереметьево – помчав у госпіталь; але Зотова вже відвезли на аеродром; власті Луїсбургу запропонували, щоб інженера супроводжував лікар-травматолог; посол Радянського Союзу прийняв цю пропозицію, зауваживши:
– Мене повідомили, що на літаку Червоного Хреста вилетів цілком компетентний радянський лікар з бригадою, але, гадаю, ваш лікар допоможе нашим медикам, пояснить, як лікували товариша Зотова, передасть історію його хвороби…
Славін приїхав у посольство; йому передали телеграму від Константинова: «Випийте». І більше нічого.
Він засміявся, попросив Дулова забронювати квиток на перший же рейс до Москви, вислухав його прохання – не повертатися в «Хілтон», всяк може бути, Глебб такого не простить, – і поїхав у готель.
Коли він зачинив двері й пішов у ванну, пролунав телефонний дзвінок:
– Здрастуйте, дорогий друже, – пробасив у трубці голос Глебба. – У вас немає бажання зустрітися з американським безробітним? Розмова може бути по-справжньому цікава.
– Що ж, гаразд, – відповів Славін. – Пілар зробить нам коктейль? Чи хильнемо російської горщки?
… З промови посла для особливих доручень:
– Гучна кампанія, знята країнами радянського блоку про агресію в Нагонію, яку нібито готують, не підтвердилась. Минули ті строки, які тут називали, але тиші не порушили автоматні черги. Групи ліворадикального Огано передислокувались нині з кордонів Нагонії, і містер Огано заявив, що його люди працювали тут у сільськогосподарських таборах, а не у військових казармах під керівництвом міфічних інструкторів ЦРУ. Я хочу повторити з цієї високої трибуни ще раз: навіть якщо нам не подобається спосіб правління в тій чи іншій країні, ми не втручаємося і не маємо наміру втручатися у внутрішнє життя інших держав. Гадаю, що цією моєю заявою я ставлю крапку на тій пропагандистській кампанії, єдина мета якої полягає в бажанні зганьбити мій уряд в очах народу Нагонії, його уряду та його лідера.
… Підготувавши проект листа про нагородження Гмирі, Гречаєва, Дронова, Никодимова, Коновалова, Панова, Проскуріна, Стрельцова й Славіна медалями «За бойові заслуги», Константинов не став викликати машину, вирішив прогулятись – напруження, яке було останні дні, все ще не минало; на Калінінському проспекті він зайшов у автобус; біля вікна сидів хлопчина, читав вечірній випуск «Известий»; на шиї в нього висів невеличкий транзистор: Алла Пугачова співала пісню про Арлекіна.
Константинов зазирнув через плече хлопчини: на шпальті внизу, праворуч, прочитав:
«ТАРС уповноважений заявити, що цими днями радянська контррозвідка викрила й поклала кінець операції ЦРУ, спрямованій як проти Радянського Союзу, так і проти Нагонії, з якою нашу країну зв'язує договір про дружбу і взаємодопомогу. Вся відповідальність за спроби провадити такі операції, запозичені з арсеналу «холодної війни», ляже на тих, хто навмисне заважає розвиткові й зміцненню добросусідських відносин між радянським і американським народами».
Константинов прочитав заяву ТАРС і виразно уявив обличчя своїх колег.
«А все-таки безіменність, – подумав Константинов, – у чомусь навіть приємна. Як високе звання. Чи як відчуття міри відповідальності. Але мені все-таки дуже хочеться сісти біля цього хлопчини й сказати йому: «Знаєш, а мої товариші і я дещо зробили для публікації цієї заяви ТАРС. Ти почитай уважніше, будь ласка, почитай, гаразд?»
