Текст книги "Чужа гра"

Автор книги: Сергій Ухачевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 22 страниц)

21

Ірина поверталася до Києва. Впевнено вела авто. Включила музику на весь повну потужність; імпульсивно барабанила пальцями по керму і підспівувала. Дурненькі слова в цих пісень: «Озирнися довкола, це мій рай і ти у ньому, в моєму парадизі…» «А де ж мій рай? – подумала гірко, – Постійно одна. Тільки й оббиваю ментовські пороги». А адвокат з розумною пикою пояснює: «Там треба підплатити, там підмазати»… Князь з Ангелом ходять злі, від них слова доброго не почуєш.

Батько, як чорна хмара – непорозуміння з Швецем. Той, відколи кинув пити, став ворожим, відмовляється допомогти звільнити Андрія. Від цього страждає бізнес, почали піднімати голову конкуренти. Хлопці терміново викликали з Москви Кіркуєва з п'ятьма бойовиками, а ще відкликали десятьох з Праги. Ситуація виходила з-під контролю.

Ірина й незчулася, як під'їхала до Києва. Нарешті вдома, нарешті там, де немає рутини провінційного містечка, тиші і заклопотаних злиднями перехожих. Нарешті очі не будуть мозолити свекруха з тестем. Марина Григорівна немов сказилася. Після затримання сина на неї напала неприродна активність, що виливалася в пустопорожні балачки з подругами по телефону, у сварки з чоловіком.

… Вдома на Ірину чекала несподіванка – Шлапак. Це чудо, попиваючи французький коньяк з її бару і сидячи перед телевізором у трусах, дивилося порнографічний фільм.

– Ірусю! – п'яно зіскочив, одягаючи спортивні штани. – А я приїхав до Оленки, бо боїться сама спати… Не дивися, що в хаті таке-всіляке розкидано, то Лєна прийде і прибере, а нє?

У квартирі можна ногу зламати, а цей виродок чекає, поки прийде з роботи дівчина і стане прибирати!

– Ні, «Ромасику», – сказала сердито. – Зараз ти піднімеш дупу і вилижеш тут, щоб було чистіше, ніж до мого від’їзду. Я через годину повернуся. Зрозумів?

– То тут чисто, – розводив руками Роман. – Та прийде Оленка…

– Я хочу повернутися сюди не як у клуб онаністів, а в чисту і провітрену квартиру!

– То давай допоможи, разом станемо, я повитираю порохи, га?

– Зробиш сам!

Розвернула і вийшла геть. Кого-кого, а цього блазня бачити не хотіла. Зателефонувала на мобільний подрузі.

– Чому Роман повинен прибирати? – невдоволено запитала Олена. – Через годину я прийду і приберу!

– Ти здуріла! Він сидить перед телевізором і дрочить, а ти будеш прибирати?! Видудлив дві пляшки французького коньяку по сто п’ятдесят доларів! Гоноровий! А в барі є закарпатський! Навіть Андрій собі такого не дозволяв!

– Я відкуплю!

– Справа не в тому! Такого хамла, як він, ще не зустрічала! Нехай сьогодні повикидає всю порнографію і завтра вимітається додому, щоб я його мерзенної пики не бачила!

– Може, й мені вимітатися?

– Як хочеш!

Через годину Ірина провернулася додому, але замість порядку застала ще більший безлад, – Шлапак зібрав Оленині речі, допив коньяк, і покинувши все як було, пішов геть. У квартирі стало порожньо, мертво і тихо.

Настрою прибирати не було. Дивитися на погром у квартирі теж. Зателефонувала до Інни і запропонувала розвіяти нудьгу. Та погодилася. Потім набрала номер телефону Ольги. Подруга повідомила, що сьогодні у неї зупиниться Олена з Романом.

– Але я скучала за тобою, – вирішила Ольга. – Хай вони собі трахаються, а ми відтягнемося як у старі часи!

Того вечора в клубі, програма була не з кращих – популярний співак, що тхнув голубизною, кілька безголосих дівчаток, котрих пхали на сцену дядечки-гаманці. У чоловіків фурор викликала Дівиця з формами секс-бомби, низьким голосом і зовнішністю італійської путани. Її лишили на закуску.

Подругам було не до веселощів, багато випивали і скаржилися одна одній на гірку долю. Почала Ірина, розповівши про негаразди, що звалилися на її нещасну голову вдома.

–… Приїжджаєш нарешті додому, мрієш залізти у ванну, а там – напівголий Ромасик дивиться порнуху, ви можете собі уявити, що у нього стирчить з трусів…

– Олëна – дура, – вирішила Інна. – Как и мы.

– У тебе щось з Османом? – запитала Ірина.

– На следующий год предлагает зарегистрировать брак на Кипре… Но у него дома есть невеста, родители требуют, чтобы он женился на ней, делал ребенка, а потом уматывал хоть куда. Он обязан исполнить семейный долг.

– Да-а, – здивувалася Ольга, – готовый сюжет для сериала.

– Не сюжет, а говно, – не погодилася Інна. – Но самое худшее, что он перевел наши деньги на Кипр и положил на депозит в банке брата. Отец приказал брату заморозить счет, пока этот идиот не приедет домой и не женится!

– А як він планував одружитися з тобою на Кіпрі?

– Тайно.

– У вас на фірмі не залишилося коштів? – жахнулася Ірина.

– Мелочь… Если Лена пробьет договор с немцем, выкрутимся… Вот так уклонились от налогов!

– Да-а, дела… – зітхнула Ольга. – Мой папочка тоже завел любовницу моего возраста. Взял к себе на работу консультантом. К нему приходят серьезные люди с вопросами, а он: «Все вопросы к Наташе, это ее компетенция». Купил квартиру на Прорезной и ходит с ней на деловые встречи. А у нее мозги курицы!

– А что мама? – обурилася Ірина.

– Говорит, если Бог ума не дал, то уже и не даст.

– Я бы своего мужа убила! Как таракана.

– Ты со своим усатым тараканом справься, – посміхнулася Ольга. – Лично я бы порвала отношения с Османом, если он не может поставить своих родаков на место. Тоже мне – мужик!

– У них своя мораль, – зітхнула Інна, – даже в сексе есть запреты. И в то же время в Арабских Эмиратах видела, как двое арабов сидели на пляже в «джипе» и мастурбировали, смотря на наших девчат.

Ірина витріщила очі. Цей світ таки сказився.

– Як казав Ромасик, «таке всіляке».

– Не можешь отделаться от впечатлений после встречи с ним, – зареготала Ольга.

Несподівано на порозі з'явився Сліпий з охоронцем. Мружачись, окинув поглядом залу. Адміністратор запобігливо посадив гостя за вільний столик.

– Надо сматываться, – вирішила Ольга.

– Поїхали до мене, – запропонувала Ірина, – вип'ємо, а то на душі маркотно…

Дівчата, розрахувавшись, поспіхом вийшли з клубу, сіли в Іннине авто. Ольга раптом зиркнула у вікно і запитала Ірину:

– Глянь, это Валентин?

Та подивилася на силует чоловіка, що заходив у нічний клуб, і заперечила:

– Кіря в Москві. Якщо це він, завтра з газет дізнаємося про вбивство Сліпого…

22

У газетах ні про що таке не йшлося. Князь перегорнув столичну та місцеву пресу і відклав убік. Читав лише сторінку з рубрикою «Кримінал». Ангел перечитував усе. Сьогодні чомусь затримувався. Ігор зателефонував до нього на мобільний.

– Заарештували наш рахунок, – повідомив Юрко, – хочу з’ясувати, чия робота.

– Зараз прийде Ілля Андрійович, хоче до Різдва витягнути Андрюху.

– Тут теж не можна проґавити.

– Кіря ще не приїхав?

– Не знаю… Зараз мене цікавить рахунок. Слава Богу, охорони Андрієві не треба, тож з ним не горить.

Невдовзі завітав адвокат Ватченко. Мав утомлений вигляд.

– Що доброго скажете? – запитав Ігор.

– На слідство почали давити з Києва, вирішили реанімувати справи дев’яносто третього року. Ще одна погана новина: Швець просить прокурора, щоб не випускав Андрія…

– Швець? – не повірив Князь. – Та він Андрієві дупу має цілувати за те, що для нього зроблено!

Ватченко розвів руками.

– Поговорю з Гуцулом. Що ця морда собі дозволяє?! Що хоч Андрієві інкримінують?

– Джентльменський набір: сто сорок четверта, двісті шоста.

– Треба відшукати тих свідків і потерпілих. З’ясуйте, хто слідчий. Важелі впливу на Швеця знайдемо… Цікаво, як себе почуває людина, одного дня втративши мільйон доларів?

Зайшов брат Князя Анатолій, приніс роздрук телефонних переговорів Качана. Брати були на диво не схожі між собою, кровну спорідненість видавали лише тембри голосів.

– Я дав завдання спецам, щоб вивчили телефонні номери, – повідомив Анатолій, – найчастіше Качан дзвонив у Київ та Львів.

– А інші номери?

– Здається, належать людям Сліпого. Прямих дзвінків до Бондаря не зафіксовано.

– Гаразд, іди до себе, у нас важлива розмова. І не забувай бронежилет.

Ватченко розклав на столі папери, які підготував для слідства, і пояснював Ігорю:

– Довідка з тубдиспансеру, що Коваль страждає гострою формою туберкульозу, наступна – що у нього гостра форма гепатиту…

– Тьху-тьху-тьху, – відхрестився Князь.

– Можемо відправити його до Києва на обстеження, зорганізувати листи від організацій, депутатів з проханнями випустити хворого – мецената, видатного бізнесмена і жертву ментовських інтриг. Підключимо пресу.

Коли Ангел дізнався про цей задум, поморщився:

– Якщо зараз поставимо Швеця на місце, одразу відпадуть питання з прокуратурою і податковою. Його капітали вкладені в австрійський банк Мелона, – чотириста п’ятдесят тисяч, а не мільйон, як ти вважав, але і цими грішми можемо взяти його за горло. Тому я терміново виїжджаю до Австрії.

– Так, це нам принесе більше дивідендів. Тільки слід порадитися з Гуцулом.

З Василем Васильовичем зустрілися за обідом у ресторані. До всіх неприємностей додалася ще одна – захворів Василько. Але це мине, а ось Швець:

– Гаркавий дізнався про його зустріч з Деметрашем. На ній був начальник охорони банку «Всесвіт» і якийсь жидок, довірена особа Мойші. Про що говорили – невідомо. Швець грає на чужому полі.

– Що вони йому запропонували? – здивувався Князь. – Чим купили? Мойша жменю фекалій з-під себе задурно не дасть. Та й проблеми у нього від Москви до самих до околиць Будапешта.

– Обставини можуть змінюватися щогодини, – застеріг Ангел. – 3 його капіталами можна всіх купити і продати.

– Деметраш з Мойшею не запропонують Швецю бодай половину суми, яку можемо відібрати ми, – вирішив Гуцул.

– Коли повернуся, будемо диктувати умови, – усміхнувся Ангел.

– Я працюю зі свідками, – підсумував Князь. – Влаштую їм амнезію.

– Телефонувала Ірина, – повідомив Гуцул, – учора в нічному клубі мало не зустрілася зі Сліпим.

– Нехай менше вештається, – застеріг Князь, – сьогодні я їй зателефоную, скажу, щоб сиділа вдома і думала про навчання, а не розважалася, коли чоловік сидить в СІЗО.

– Треба попросити, щоб Шарик заслав їй охорону, – вирішив Ангел. – Поки Андрія немає, наші справи ведеш ти. Я – бухгалтер, працюю з грішми, ти починай переговори з Карасем і Шариком про об’єднання.

– Я працюватиму з адвокатом, – зобов’язався Гуцул. – Візьму на тиждень відпустку, нехай Швець понервує, поміркує, що я замислив.

– Не переборщіть, – порадив Ангел. – Проконсультуйтеся з Гаркавим, щоб ми діяли спільним фронтом. Нехай підключають всіх і все. Без Андрія їм не бачити Нагірної.

– Краще б я поїхав до Австрії, – зітхнув Князь. – Не для мене ця робота…

Наступного ранку Князь був на дачі, що належала угрупованню. Тут хазяйнував його брат – тримав теплицю, пасіку, великий город, де працювали боржники та бомжі. Влаштував невеличкий бордель із сауною для іменитих гостей та лідерів угруповання.

Мав розібратися з людьми, які вирішили, що в місті почали діяти цивілізовані закони. Козачки встигли наїхати на основних свідків у справі Анджея, і ті замовкли. Але двоє впертих не відмовлялися від свідчень, бо свого часу їх обібрали до нитки, а дружину одного зґвалтували.

Історія стара, за це посадили кількох молодих піхотинців, справу проти Андрія закрили, ніхто не сподівався, що її знову реанімують. Князь, їдучи, накрутив себе. Останніх три роки вів життя респектабельного бізнесмена і не уявляв, що якісь бариги зважаться згадувати колишнє. Треба було їм втовкмачити, що господарями становища залишається братва.

Свідки сиділи у залі за столом і нервово смикалися від кожного різкого звуку. Один, зовні інтелігент, тепер був власником продуктового магазину, інший торгував на ринку, хоч мав п’ятьох продавців; для нього базар був стилем життя. Коли його жінку ґвалтували кіркуєвці, ховався у сусідів. Після цього розлучився і одружився на молодичці, яка знала тільки слово «дай».

– Вам пояснили, чому ви тут? – запитав Князь, важко впавши у крісло. – На кого, ви, мокриці, наважилися писати заяви?

– Ігорю, – відповів розважливо гастрономщик, – я написав як було. На мене давили менти і поставили умову: або йду свідком і Андрій сидить, або порушують справу проти мене.

– Що ти мені травиш?! На ментів працюєш?! – зірвався на ноги Князь. – І де твої менти зараз?!

– А що робити? – розвів руками.

– Не знаєш, що робити?! – підскочив Анатолій і з розгону вдарив його ногою в лице.

Той звалився з крісла і, закрившись руками, подумав, що його будуть бити як три роки тому – спочатку рекетири, вимагаючи гроші, потім менти, щоб відмовився від свідчень. Ігор помахом руки зупинив брата. Анатолій збуджено відійшов убік.

– Іди до своїх квіточок, – порадив Князь, – сам розберуся.

– Козли права качають! – обурився Анатолій.

– Я вам нічого не винний! – верескнув гастрономщик. – Ви відібрали все! Я півроку не мав чим годувати сім’ю!

– Виставляєш рахунок?! – не втримався Анатолій. – Я тобі покажу, чим мав годувати своїх виродків, падло!

Схопив за волосся і почав товкти лицем об підлогу, примовляючи:

– Кров’ю, сука, як пелікан! З голоду не подох?! Може я повинен годувати твоїх виблядків?! Працювати не хочуть! Іди на завод! Магазини будує, а немає чим годувати!

– Досить, – наказав Ігор.

– Живий? – запитав Князь.

– Вони живучі суки, – витираючи руки об одяг жертви, відповів брат. – Вправив йому мізки!

Інший свідок безвільно осів у кріслі, обмочився.

– Як у тебе справи на роботі? – миролюбно запитав Ігор. – Якісь гроші капають?

Той зі сльозами глянув на Князя і розчулено відповів:

– Трішки є, та не те, що колись…

– Ніхто не чіпає?

– Все добре…

– Якщо будуть проблеми, кажи, що стоїш від нас. Непорозуміння, що тут сталося, залишиться між нами?

– Звичайно, Ігорчику…

– Не станеш свідчити проти Анджея?

– Ніколи! На мене також менти наїхали, пообіцяли, що повернуть гроші, які я тоді… завинив вам. Сказали, якщо не напишу заяви, заберуть патент, виженуть з ринку, а в мене дружина молода…

– Треба зайти її потрахати! – зареготав Анатолій. – І як на таких виродків баби ведуться? Думаєш, тоді твою жінку хтось ґвалтував? Сама ноги розставила, коли побачила справжніх мужиків!

– Толя, досить, – наказав брат. – Йди до своїх квіточок.

Той, посвистуючи, вийшов.

– Наступного разу думай, – порадив Ігор свідкові. – Коли почнуть наїжджати менти, говори, що у тебе амнезія. Ще одне: якщо це чучело, – кивнув головою на іншого свідка, – напише заяву, що його побили у твоїй присутності і ти підтвердиш…

– Нічого не знаю, нічого не бачив.

Коли той пішов, Ігор наказав привести до тями першого і повторив слова залякування. Потім дав команду відвезти його додому. Сам поїхав до нареченої.

23

Жора повернувся з Австрії через три дні у доброму гуморі. Але коли в офісі з'явився Валентин, настрій відразу погіршився. Кіря посвіжів, лице обвітрилося на полігонах, у колючих темних очах з'явилася хижа поміркованість.

Компаньйони привітались прохолодно. Тільки Князь тішився – частина тягаря відповідальності спадала з його рамен. Качана за цей час знайти не вдалося, про переговори з Шариком домовився тільки на наступний тиждень.

– Швець «наш», – повідомив Ангел. – Я прикрив рахунок, а Смик дістав документи, що він придбав у Празі будинок.

– Цим можна його взяти за горло, – посміхнувся Князь. – Юрко, зателефонуєш і домовишся про зустріч – зарплата за горілчані операції, а там викладеш наші козирі. Хто зі мною до Києва?.. Поїдете обоє. Треба проконсультуватися з нашими союзниками і закривати тему. Надокучило третій місяць жити у стані війни. У мене невдовзі весілля… До того часу все має закінчитися.

Ангел про себе зауважив, що в голосі Ігоря вже пробиваються лідерські нотки. Влада змінює людей.

Валентин сидів за столом, щедро заставленим напоями та наїдками, слухав цих двох ділових і думав, що вони смішні, нікчемні люди, які у своєму болоті стали кимось.

– Про що задумався? – запитав Князь. – Сумуєш за Москвою?

– Москва, – зітхнув, погоджуючись, – знали б ви, якими бабками там крутять!

– Чого вас там навчили? – поцікавився Ангел.

–… Тепер я згодний, що треба скоротити наше військо вдвічі. Решту пов'язати кров'ю.

– Але саме тепер розформовувати його не будемо, – заперечив Ангел. – Андрій узгодив з Пашею роботу в Нагірній. Ти з Двадцятьма людьми підеш туди авангардом.

– Половину пацанів, що проходили навчання, передаси Калачу, – вирішив Князь. – 3 Праги повернуться твої хлопці, візьмеш їх.

Валентин зиркнув з-під лоба на колег:

– А чи не забагато на себе берете? Урізали мені бабки, я сидів на декохті…[9]9
  Сидіти на декохті – тобто бути на голодному пайку, без грошей (жарг.).


[Закрыть]

– Для чого ж підняв своїм зарплату? – стенув плечима Ангел.

– Це мої справи.

– Вас туди відправили не шикувати, а навчатися, – відрізав Князь.

– З моїх територій не зібрано шість тисяч.

– А бабки, які ти здер з лабухів на весіллі Андрія?! – розсердився Ігор.

Валентин процідив крізь зуби:

– Поки Андрій не скаже своє слово, пальцем не поворухну. Щось не так – заберу своїх людей; з ними не пропаду…

Князь примружився на Валентина:

– Я тобі багато вибачав. Гадаєш, зможу вибачити таке?

– Ви заганяєте мене в глухий кут! Та й не повинен я слухатися ваших наказів, мій шеф – Анджей. Усі питання роботи, моїх пацанів може вирішувати тільки він!

– Ти сумніваєшся у моїх повноваженнях? – зиркнув на Валентина.

Ангел вирішив розрядити ситуацію:

– Рішення щодо Нагірної і твоїх людей Андрій прийняв два місяці тому. Для цього їх послали навчатися.

– Хлопці тасуються як карти в колоді! Працювати краще з людьми, яких знаєш, яким можеш довірити власне життя! Ви ж посилаєте мене не на відпочинок у Карпатах!

– Що ти приндишся, – розізлився Князь, – таке враження, буцім тебе щодня посилають закривати тілом амбразури? Перед тобою теж не хлопчики, що грають у козаків-розбійників!

– Коли так складається, Валіку, – вирішив Ангел, – будемо чекати на маляву від Андрія. Він скаже, як далі жити.

Валентин вийшов невдоволений. На вулиці мороз. Хлопці, мабуть, ще на полігонах ганяють з автоматами напереваги. Вони здружилися і стали командою. Навіть Астаф’єви змінилися. Коли наступного разу їм запропонували пройти тест на вбивство – відмовилися всі. Усвідомили, що смерть повинна мати сенс. А потім успішно витримали тест на виживання у «в'язниці» і виконали замовлення на ліквідацію саратовського банкіра. Це покращило його фінансовий стан.

Останні тижні Валентин не ходив на заняття, час проводив з кумами – Нарочицьким та Сєнцовим. Перший – колишній майор ДРУ, другий – колишній голова колгоспу, що відсидів у восьмидесяті роки за розтрату. На зоні потрапив на «козлячу»[10]10
  Козляча посада – тобто всі, хто працює на офіційних посадах: повари, бригадири, банщики тощо (жарг.).


[Закрыть] посаду і весь термін відбув у в’язничному готелі прибиральником. З прапорщиком на прізвисько Синій Туман влаштував там бордель. Грошовитим зекам приводили з міста повій. На цих «заходах» Сєнцов познайомився з Пашею. Зробив для нього чимало послуг – передавав на волю записки, з волі діставав горілку та наркоту.

Тепер був співвласником готелю «Столичний», кількох казино та ресторанів. Коли Кіря «прибрав» саратовського банкіра, Сєнцов за безцінь заволодів блокуючим пакетом акцій банку з оборотним капіталом два мільярди доларів. На зборах акціонерів Ігор увів до складу правління Нарочицького і поставив свого керуючого.

Валентин з ними потоваришував, і місяць не вилазив з ресторанів та казино, спав з повіями, яких постачав Сєнцов. Не вірилося, що людина, загрібаючи жар чужими руками, може заволодіти такими капіталами. Намагався заводити з новими друзями розмови, щоб залишитися в Москві, але вони мали інші плани. Якось Сєнцов сказав:

– У тебе є п’ятнадцять відморозків на жорсткому поводку. З ними можеш захопити владу в Чорнополі. Невже не маєш духу, щоб скинути Анджея?! Ми тебе підтримаємо.

– Чим він вам не вгодив? – поцікавився Кіркуєв.

– Гне свою лінію, хоче бути незалежним і від Мойші, і від Паші. А так не буває. Від берегів Охотського моря до Атлантики є дві реальних влади, це – Московський і Мойша. В такий чи інший спосіб на них працюють усі: чеченці, чурки, цигани, албанці, жиди…

Звісно, не усьому сказаному можна вірити, але доля правди в цьому була. Йшла війна кількох олігархічних груп, переплетених з криміналом, щільно пов’язаних спільним бізнесом та інтересами, і годі було розібрати, хто на чиєму боці. Цікаво, що на Київ більшість із них дивилася як на частину своєї території.

Далі Сєнцов пішов у запій, і молов таку дурню, що годі було зліпити щось до купи. Лишалася надія, що скоро протверезіє, бо мав вирішити багато бізнесових справ, підписати документи. Тоді Валентин гадав поговорити про своє, але Князь викликав його в Чорнопіль…

Було зрозуміло, що москвичі невдоволені Анджеєм. Тож невдовзі його можуть викинути з колоди, як зайву карту. Ще й минулого разу, коли Валентин заїжджав до Києва, Сліпий порадив:

– В пр-рынципе, мне все равно, на кого ты пашешь. Но если перейдешь мне дорогу, ты – покойник. Хотя бы потому, что я вытащил тебя из дерьма… Удивляюсь, почему ты вообще связался с этими ублюдками. Рано или поздно Мойша их раздавит, как клопов. Не попади под раздачу.

І Валентин вирішив ризикнути. Повертаючись у Чорнопіль, заїхав до Києва, щоб іще раз поговорити зі Сліпим.