Текст книги "Чужа гра"

Автор книги: Сергій Ухачевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 22 страниц)

53

Убивство Нарочицького загострювало передвиборну ситуацію в регіоні, але влаштовувало Максиміва. Проблема минула сама собою. Був переконаний, що це – робота Кіркуєва. Хоч Валентину того вечора ніби було й не до того… Але з цим хай розбираються слідчі. Треба добивати Кірю і переходити на інших дійових осіб цієї історії. Час до Києва.

… У Житомирі ввімкнувся мобільний – Ірина:

– Завтра їду до Москви, потребую твоєї поради… Можеш повертатися на Либідську і жити там, я мешкатиму в Ольги.

– Яку тобі дати пораду?

– Батько Ольги погодився працювати з Красновим… Все інше – при зустрічі.

– Увечері заїду. Приготуй чогось гарячого. Тиждень сидів на сухому пайку…

Сьогодні запланував іще зустріч з Мустафою. Кірцун намагався підім’яти під себе його інфраструктуру. Зусібіч розставляв рогатки у бізнесових справах, діяв здебільшого руками ментів і Боровицького.

Мустафаєв не хотів прогинатися під Петька, намагався менше мати справ з криміналом; став схожий на азербайджанського продавця квітів, якого цькували і менти, і бандити. Кірцуну ж розгалужена торговельна мережа Мустафи стала б у нагоді. На початку року продав своїм російським фірмам зерно і крупи, а потім, коли в Україні позначився дефіцит, продавав з накруткою назад. Нічого не будуючи і не виробляючи, Петько заробляв мільйони.

… Повернувшись до Києва, Максимів заїхав до Ірини. Вона запропонувала на вечерю канапки.

– Я так хотів борщу, – зітхнув гість.

– У гуртожитку повно бабів!

– За це їх треба поїти, – посміхнувся Максимів. – А п’ють, як мамонти.

– Може і ти хочеш випити – коньяк, горілка, лікер, вино?

– А води нема?

– Ми таку гидоту не вживаємо, – пожартувала, дістаючи з холодильника пляшку мінералки. – Добре, ти хотів бачити Князя? Він тут…

Ігор вийшов зі спальні, кивком привітався з Максимівим. Той звівся і подав руку.

Ірина принесла тарілки, горілку.

– Про цю зустріч я доповім начальству, – попередив Максимів.

– Я зав’язав. Повністю, на віки вічні амінь. В Україну мене змусили повернутися тільки Ірина і Циган.

– Що будеш робити з нашим пост-кандидатом на посаду мера?

– При першій же нагоді приб’ю, і кінців не знайдуть.

– Його й без того покарала доля – помер батько, якого щойно знайшов, на шиї дві сестри, одна – інвалід.

– Катюзі по заслузі.

– Сподіваюся, про Астаф’євих теж не забудеш?

– У жодному випадку, – приклавши руку до серця, запевнив.

– Гаразд, – Максимів узяв пляшку. – Якийсь час я зможу тебе прикривати. Але будь на зв’язку. Офіційно. Можливо, з тобою захоче поговорити моє начальство. З ними не будь відвертим.

– Я вам довіряю.

– Навіть Андрій казав, що ти порядний мент, – пригадала Ірина.

– Мерсі за компліман, як казала Проня Прокопівна…Щоб я міг вам допомагати, з вашого бізнесу наша організація повинна щось мати.

– Проблем не буде, – запевнила Ірина. – …Батько Ольги погодився на створення структури при Нафтогазпромі, що буде прямим постачальником нафтопродуктів від виробника в Україну. І скоро стане негласним монополістом. Така схема і легенда.

– Гадаєш, тобі дозволять розвернутися? – засумнівався Максимів.

– Ми проведемо десяток операцій, – сказав Князь, – потім продамо фірму… або обміняємо на акції «Руської». Батько Ольги продасть новим власникам державний пакет акцій компанії і розірве з нею стосунки, за ним – і Краснов…

– І цими покупцями будуть люди Петька?

– Саме так. Погоджено з Пашею. Між нами, він готується до війни проти Мойші…

– Петько – злопам'ятна тварюка, – зауважив Максимів.

– Зробимо все, щоб биків Бацили відіслати на аудієнцію до Люципера. А ви маєте нас прикрити від ментовських наїздів.

Петро перехилив чарку, крекнув і сказав:

– Ми давно мріємо провчити «гремлінів».

– Домовилися, – вдарили по руках нові союзники.

Коли повернулася додому Ольга, чоловіки пішли. Ірина переглядала відеозапис весілля. В очах – сльози. На журнальному столику – рукопис «Проміскуїтету». Ользі здалося, що подруга з'їжджає з глузду, постійно перечитуючи книжку. Треба з нею щось робити – частіше витягувати між люди, не давати випивати. Останні тижні Ірина щодня була під мухою.

– Навіщо ти це читаєш? – не розуміла Ольга.

– Гарно написано, схоже на життя, на мою історію.

– Від тебе знову жене спиртним.

– Приїздив Максимів…

– Мені це не подобається. Маєш взяти себе в руки, як героїня цієї книги.

– Читала? Знаєш, що вона зробила? Розбагатіла і завела роман з убивцею свого чоловіка, а коли той закохався в неї – вбила.

– Сподіваюся, ти таких планів не виношуєш…

54

Виборна гонитва наближалася до завершення. Майже всі періодичні видання смакували історію головного редактора «міжрегіональної» газети «Бізнес-інформ», звільненого секретаря УПЕВу, довіреної особи Швеця Романа Шлапака.

Кілька днів тому на світанку біля Марийського палацу прокрадався голий чоловік в окулярах. Щулився від холоду і підвивав. Наряд ППС затримав його. Шлапак пояснив правоохоронцям, чому опинився в такому вигляді біля Верховної Ради.

Увечері повертався додому пішки. Враз під'їхала машина, двоє незнайомих вискочили, заштовхали його на заднє сидіння і повезли в Голосієво. Там почали вимагати, щоб продав «Бізнес-інформ». Погрожували, що викрадуть рідних, били по нирках, щоб не лишалося синців, але нічого не добилися. Після цього відвезли на Печерськ, силоміць роздягли і висадили з машини.

Газети «гремлінів» видали статті із заголовками: «Про що промовчав Шлапак» і анонсами: «Остання передвиборна сенсація в Україні».

Тепер він розповів, що під загрозою вбивства у нього вимагали дати в прокуратурі неправдиві свідчення про корупційну діяльність Швеця, Деметраша та Кірцуна. «До відома читачів, – коментував журналіст, – у пана Романа погіршився стан здоров’я, лікарі засвідчили внутрішні крововиливи у нирках, тобто факт побиття. Це не перший випадок, коли журналіст стає жертвою сваволі правоохоронних органів через політичні погляди. Простежується рука владних та правоохоронних структур»…

– Йобты, Ромка, скажи правду, чë случилось, – запитав Кірцун, запросивши його на дачу.

У кімнаті за заповітним столом сиділи відомі персонажі – Молдован, Петько, Боровицький, Швець. Стіл сервірували молоденькі служниці, грайливо крутячи дупами. Боровицький не втримався і налив собі горілки.

– Бил у баби, – відмахується Шлапак. – Муж на ранок пришол…

– Не кизди! – реготнув Деметраш. – Самому Киркуеву рога нацепил, бля.

Шлапак задоволено посміхнувся і поправив окуляри.

– А ты – блядун, старый, – реготав Петько. – Йобты, первые показания в милицию и первые интервью – рекламируешь свою газетенку.

Від такого компліменту Роман зашарівся і зізнався:

– А хулі, порядок…

– Наш человек, – вирішив Деметраш.

– Нам нужно подготовить книгу о партии к президентским выборам, – звернувся Петько до Романа. – Найди хорошего писаку, нахуй… И переходи ко мне на работу. Создадим аналитический отдел, телевизионный канал, объединим газеты, подключим нахуй ментов. Будем создавать общественное мнение и собирать компру.

– Як будєт з бабкамі?

– Йобты, старый, ставка тыщ-шу баксюты. Только за пять месяцев должны появиться результаты. Боровицкий тебе поможет, нахуй. Завтра переходит работать в нашу охранную структуру, которая будет контролировать, нахуй, и тебя.

– Папробую.

– У ти-я никто, нахуй не спрашивает. Будешь работать, а не будет результатов – заработанное вернешь с про-ацентами. И доведется работать с Цыганом!

– Он мєня чуть нє пристрелів, а нє?

Колеги зареготали.

– Это твои про-аблемы.

За столом Петько зголодніло запихався салатом, до кінця не прожувавши, сказав:

– Йобты, на этой неделе надо добить «красный пояс». У нас там рейтинг никакой. Боровицкий! Че ты, нахуй пьешь и пьешь! Целую неделю встречи с избирателями. Как у ти-я в этих областях?

– Явка людєй на мітингі будєт, помєщенія єсть, нахуй, наші люди будут задавать вопроси. Глави виборчих комісій – з нами…

– Наша область пройде на ура, – пообіцяв Швець.

– Йобты, она мало чë решает, – махнув рукою Петько. – чë с агитацией? – до Шлапака.

– Тіражі з кампроматам на нашіх канкурєнтов гатови. «Сєльськіе вєсьті», «Комуніст», «Таваріщ», – порядок, а нє?

(А ще видав під шумок додаткові номери своєї газети з компрометуючими матеріалами, які підганялися під кожен регіон і мали опинитися в поштових скриньках жителів восьми областей. Заробляв на цьому двадцять тисяч доларів.)

– Че, нахуй, с артистами? – поцікавився Петько, сп’янівши.

– Вас будут саправаждать звйозди естради, – пообіцяв Шлапак. – Ми дажє гімн создалі, – і наспівав: – «УПЕВнено, УПЕВнено веде у майбуття команда, що не зрадить нас сьогодні й повсякчас, і ти проголосуй, бо це – твоє життя»…

– Хуйня какая, – дослухав до кінця Петько, – Надеюсь эти пробляди лучше поют, чем ты.

– Воні споют на ґранд фіналі, со свєчами в руках. Канцєрти пракрутят на мєсних каналах.

– Када пройдем, – пообіцяв Петько, – подарю каждому по машине.

Швець сьогодні не пив, був неговірким, дивився на колег з-під лоба. Деметраш запитав, що сталося. Петько вирішив:

– Старый опять решил бросить пить, нахуй. Может и баб не будешь трахать?

– Через тиждень, бл, такий день, вирішується доля, а ви думаєте про дівок, мать вашу!

– Йобты, че грустить?! Бабок – куча, здоровья – туча. Гуляем!

– Вчора вночі вбили Нарочицького!

– Издох Максим, – и хуй с ним, – вирішив Петько, – засунули в гроб, – мать его йоб!

– Невідомо, як це позначиться на виборах!

– Йобты, не важно, кто как голосует, а кто подсчитывает голоса! Выпей лучше за упокой души своего заместителя, – і до Романа:

– После того, как Киря разрядил в тебя пистолет, нахуй, ты на что-то способен? Или секс под дулом не возбуждает?

– Какий там секс? – відмахнувся, хтиво ковтнувши слину. – В пєрвую чєрґу работа!

– Йобты, ща покажешь какой ты работник.

Кірцун їв, як свиня, залишив у тарілці купу недоїдків. Відсунув від себе, понюхав кокаїну і наказав Боровицькому: «Запускай»!

Наступного дня Максимів отримав інформацію про «високу» зустріч на дачі. Роман, перебуваючи під враженням від нічних пригод, розповів про сексуальну оргію.

– З твоїх сексуальних походеньок сміється вся Україна! – реготав Максимів. – Як тільки не пристрелив Кіря?! Думай, що робиш, ще СНІДу якого підхопиш, як нам без тебе?

– Сплюньте! – поплював Роман.

–… Скільки ти заробив на газетах, що віддрукував для УПЕВу?

– Нічого.

– Половину «нічого» переведеш на наш рахунок. І покажеш платіжні доручення. Якщо сума мені здасться малою, завтра в тебе будуть звірі з УБЕЗу, дупу роздеруть на німецький хрест!

Роман вийшов з кабінету, мало не плачучи. Тільки заробиш – половину віддай. На вулиці з мобільного зателефонував до Оленки: «Як ти»? – «Не встаю з ліжка. Лікарі кажуть, це невроз, а мені здається, – щонайменше інфаркт. Серце б’ється, як автомат». – «Що будемо робити»? – «Вирішуй сам». – «Нам більше не можна бачитись». – «Ти не мужчина, ти – шмата», – роз’єднала зв’язок.

Замислився. Грошенят назбирав, може, час мастити п’ятки салом? Але Петько обіцяє зарплату, машину… Та й перспективи. А на наступних виборах можна й собі у депутати пропхатися.

55

Розмова з Бацилою не вдалася. Він не хотів об’єднувати свої сили з Кіркуєвим. Його вдовольняло те, що мав: бригаду, торгові точки, повій і дружбу Петька.

Валентин попрощався з ним. У кафе на нього чекали Астаф’єви.

– Валік, чьо кіпєшуєш? – не розумів Мишко. – Нє прашол на виборах – не шукай на жопу пріключєній!

– На моей территории убили Вовку! С меня спросят…

– Мєнє гаварилі, шо Князь бил в Тєрнополє, – нагадав Сашко.

– Это хорошо, – зрадів Валентин. – Завтра, чтобы все пришли на похорон. Потом поеду на переговоры с Сенцовым. Возьму с собою Надюшу, надо ее показать врачам! И поговорите с Олэнкой, она мне задолжала пятнадцать штук. Выбейте все до копья…

На похороні Нарочицького сторонніх та рідних не було, лише колеги, представники державних організацій. Ховали на видноті. Дещо далі біля труни батька Кіркуєва зібралося чоловік сто – братки з дружинами, кілька повій.

Після похорону Валентин зателефонував до Сєнцова:

– Не знаю, як ви збираєтеся викрадати тіло Володьки, – вони поховали його при в’їзді на цвинтар.

П’яний Сєнцов ледь балакав:

– Коли ми повернемося в Україну, перевеземо його останки і поховаємо в кремлівській стіні!

– Я знаю, хто його хлопнув… Повернувся Князь.

– А не ти?!

– Ти що, до чортиків допився?! Мене того дня не було в місті!

– Привези Князя сюди, поріжу на шматочки!

– Мої люди його шукають. Завтра буду в тебе. Є розмова.

Валентин мав довести свою потрібність для компанії Сєнцова, не зважаючи на програш у виборах. Чому відкликав людей з Нагірної?.. З’явився Князь і почав наводити контакти з колишніми друзями. Можливо, Нарочицький – справа його рук. Звідки знає про Володю?.. Міг повідомити Паша… Якщо ні, чому Московський хоче, щоб Ірина отримала частку в «Руській»?

Вранці був у Борисполі і з’ясував, що з ним в одному літаку Ірина з Ольгою та якимось респектабельним дядечком. Помітивши його, Ірина зблідла, не привіталася і сіла як вкопана. Надійка, боячись польоту, міцно вчепилася в руку брата. Коли літак набрав висоту, Валентин вмовив її відпустити і підійшов до Ірини.

– Привіт. Не впізнаєш?

– Упізнаю, просто боюся літати і почуваюсь погано.

– До Москви – у справах?

– Василько хворий. У Німеччині треба платити шалені гроші за лікування. Можливо, у Москві дешевше. Везу довідки, аналізи.

– Я також везу сестричку, у неї складна форма поліомієліту. Наші лікарі безсилі. Порадили звернутися в Москву; треба встигнути до дванадцяти років, – зітхнув.

– Пробач, я випила снодійне, – збрехала, – на ходу засинаю. – Потім поговоримо…

– Може зупинимося в одному готелі?

– Їду до знайомих, – заплющуючи очі, сказала Ірина, – у мене з грошима не густо.

Валентин повернувся і спробував додзвонитися до Сєнцова, але зв'язок з’явився тільки коли літак приземлився. Кіря попередив Ігоря, що летить Ірина, треба з’ясувати, до кого. Той сказав:

– Не встигну, спробуй сам простежити.

– Зі мною сестра на милицях!

– Бери таксі.

Ірина тихцем подзвонила до Краснова. Той – на митницю… При переході митниці Кіркуєва затримали і довго перевіряли багаж.

Після кількох днів запою Сєнцов виглядав жахливо. Його пика непристойно запухла. Загибель кума була великою втратою. Ще вчора планував викрасти його тіло і поховати тут, але отримав наказ залишити все як є… Зустрів Валентина на порозі готелю і запросив до ресторану. Намагався бути люб’язним, навіть жартував з Надійкою.

Потім викликав секретарку і наказав повозити дівчинку по Москві. Коли залишилися вдвох, Сєнцов перепитав:

– Кажеш – робота Князя?

Кіря виклав всі аргументи на користь цього. Додав історію з Іриною:

– Гадаєш, вона збирається вирішувати питання з братом? Гадаєш, у неї грошей нема? І де бувають операції по півмільйона!

– Не знати, скільки тобі заспівають, – запевнив Сєнцов.

– Не допоможеш?

– Ти мені надто дорого коштуєш, а зиску – жодного.

Валентин креснув зубами:

– Був зиск, коли мав завалити Анджея і Сліпого!

– Але Нагірну так і не змогли взяти! Вчора там заарештували наших людей! А твої хлопці вшилися… Які висновки?

– Треба рятувати свою дупу! Наші вороги перегрупувалися і дадуть нам просратися! Ірина чому тут? Приперлася до Краснова!

– Що пропонуєш? – звузив косі очиці Сєнцов.

– Ми не знайшли їхнього общака. Здається, він у неї. Особисто я з виборами спустив усе.

– Хто тобі забороняв шукати ці гроші?

– Паша голову відкрутить! По понятіям, жінок не чіпають!

– Не чіпай. Є Князь, Ангел – бомби їх!

– Ти наче не чуєш, що кажу! За ними стоїть Паша. Проаналізуй події останніх тижнів, приплюсуй мій провал на виборах! У нього в руках ниточки цих справ! Тільки він міг здати людей Мойші у Нагірній, Нарочицького, дати на мене компромат і вимагати для Ірини відсотки в «Руській»!

Сєнцов випив без тосту і сказав:

– Паша зараз краще стоїть, ніж колись. З Ізею у нього порозуміння. Мойша у твої логічні вигадки не повірить. Тим паче, на сходняку погоджено всі спірні питання, поділено сфери впливу і домовлено про мир.

– Чи мало було за останні роки обіцянок?!

– Я подумаю… Але це не головне. Найголовніше, що ми міцно зачепилися в Україні – УПЕВ. Ставка на цю партію.

– Дивіться, щоб вам ще там не обломилося!

– Який тобі потрібен капітал, щоб ти розібрався з Князем, покінчив з Іриною і більше не скиглив?..

56

Ірина приїхала на зустріч з Красновим збудженою. Володимир Іванович її розцілував, чим здивував батька Ольги. Юрій Федорович Горпищенко мав добрі стосунки з багатьма впливовими людьми Росії, але вперше довелося потрапити на зустріч до самого Краснова.

Нафтомагнат, тримаючи Ірину за руки, вдивлявся в її обличчя.

– Ти покращала, – сказав. – Ось тільки не зашкодило б поправитися. Повні люди добрі, – підморгнув до Ольги.

З нею привітався теж без церемоній, чмокнувши в щічку:

– Давно не бачилися, як поживаєш?

Поздоровкався за руку з батьком:

– Ми зустрічалися на переговорах з приводу українських боргів, – пригадав. – Потім понапивалися і голяка купалися в басейні.

– Тоді я був референтом міністра. Тепер керую Нафтогазпромом.

– Приємно, що люди йдуть угору. Прошу до столу…

– Взагалі, – зізнався, – більше люблю неофіційні зустрічі. А коли приїжджають делегації… Особливо свої люди – знаємося роками, випили цистерну горілки, і мусимо перед камерами мавпувати. А мені до душі по-нашому, по-рускому, щоб був баян, на столі – печене порося, картопелька, капусточка!

Тепер до справ. Упродовж півроку зможу вам давати сировину в необмежених кількостях. Розрахунок – через три місяці після отримання. Влаштовує?

– Цілком, – погодився Юрій Федорович.

– Ми з покійним Андрійком працювали чесно. Все зароблене поверталося сюди, там залишалися копійки. Їхні заробітки я пересилав на особисті рахунки у банки Австрії…

– У нас інші плани, – зізналася Ірина, – ми маємо показувати частину прибутків.

– Та-ак, – задумався Краснов. – Ану, розповідайте все.

Й Ірина виклала задумане. Про «гремлінів», про фірму, через яку планували переганяти гроші назад у Москву, щоб дати їм зрозуміти, що схема відмивки грошей налагоджена і працює.

– Нафта не головне. У цьому бізнесі нам довго не дадуть працювати. Ми хочемо повернути «Руську», – пояснила Ірина.

– Ваші плани на словах гарні… Особисто мені теж хочеться нанести удар по тих виродках…

– Нас підтримують менти, і Левчук не стоятиме осторонь.

– Мушу подумати, – вирішив Краснов. – До речі, Ірино, будеш зустрічатися з Пашею?

– Завтра на якійсь закинутій фермі.

– Молодець, – нафтовий магнат поплескав дівчину по руці. – До речі, – звернувся до Юрія Федоровича, – який вам з цього зиск, мені не зовсім зрозуміло?

– Петько під мене копає. До того ж, – кивнув у бік Ольги, – донька вирішила почати свій бізнес.

Наступного дня Ірина, доручивши сімейству Горпищенків залагоджувати ділові питання з Красновим, поїхала на зустріч з Пашею. Невдовзі була на території закинутого літовища за межами Москви. Там панував безлад, під огорожею стояло кілька старих гелікоптерів та спортивних літаків.

Охоронці провели гостю в приміщення, схоже на колгоспну контору. Тут її перехопив Князь. Обнялися. «Паша чекає внизу», – сказав. Внизу був тир. Звідти йшов солодкий запах порохових газів, чулися постріли. Паша у костюмі, при краватці, з двох пістолетів стріляв по мішенях. Побачивши Ірину, відклав зброю.

– Після випадку в Чорнополі постійно набиваю руку. Хочеш спробувати?

– Я боягузка, мені страшно брати до рук зброю.

– Думав, ти відважна жінка, коли кидаєш виклик Кірі.

– Більше сподіваюся на вас, ніж на себе.

– Ми допоможемо, – пообіцяв Паша.

… У невеличкій кімнатці був накритий стіл.

– Твій задум я зрозумів, – сказав Московський, беручись за шашлики. – Як Краснов?

– Погодився, зараз мої люди обговорюють деталі.

Паша посміхнувся:

– Ви починаєте серйозну гру, в якій ставка – смерть. А наші опоненти не благородні ковбої… Зараз я поверну тобі двадцять чотири відсотки акцій вашої ґуральні і дам биків, що будуть вас охороняти і виконувати серйозні доручення. І затямте: я у ваших справах ні до чого. Пельку на петельку.

– Це в наших інтересах теж, – сказав Князь.

– А Нарочицького хто завалив?

– Це не до нас, – відповів Ігор.

– Він мав стати троянським конем Борисувича… До речі, у Західній Україні хтось серйозно взявся за людей Мойші.

– Мабуть, СБУ, – зробив припущення Князь.

– Мене ще цікавить Нагірна. Мойші там обламали роги. Ми з Красновим через офшор хочемо викупити контрольний пакет нафтопереробного заводу.

… Наступного дня вони повернулися до Києва, а в день виборів були з Ольгою у в'язниці. Начальник виправного закладу милостиво дав Юркові дозвіл на побачення за певну суму.

Ангел мало змінився за цей час. Носив спортивний костюм та кросівки, роботою не був обтяжений. Зрадів приїзду Ірини. Очі його від почуттів стали вологими. Начальство виділило окремий апартамент з телевізором, холодильником, ванною та баром. Замість традиційних шконок у кімнаті стояло два дивани, була невеличка кухня.

– Ось так проводжу вільний час, – сказала Ольга.

Ангел поскаржився, що у «правильних зонах» авторитети мають свої будиночки із супутниковою антеною, зв'язком та особистим кухарем і сказав на вушко Ірині:

– Будь обережною: тут прослуховують. Нам є про що поговорити – не для сторонніх вух.

– Зголодніла, – сказала Ірина. – Ми навезли продуктів на два тижні.

– Треба передати хлопцям, – вирішив Ангел, – щоб відсвяткували перемогу демократії.

– Вам дозволили голосувати? – здивувалася Ірина.

– Авжеж, – зареготав Ангел і перейшов на шепіт, – якщо проголосуємо за кандидата від УПЕВу, «кум» пообіцяв «мужикам»[21]21
  Кум – працівник оперчастини, мужики – роботяги, не «козли», ті що не пхаються до блатних справ, справно відраховують відсоток до общака та ін. (жарг.).


[Закрыть] додаткові побачення…

– Глибоко копає Петько, – прошепотіла Ірина.

Коли вгамували перший голод і розпили пляшку коньяку, у гості завітав начальник в’язниці. Зовні приємний чоловік, форму носив акуратно, але мав злодійкуваті очі і різкий грудний голос.

Ангел дивився на нього як на рівного. Полковник сів поруч з Іриною і сказав:

– Знав вашого чоловіка, був у мене в СІЗО.

Ірина стенула плічми, мовляв, що з того? «Хазяїн» власноруч налив усім, запропонував тост за знайомство.

– Складно зараз, – сказав, – маю годувати понад тисячу чоловік з охороною, коли б не Ангел, сиділи б на декохті.

– Тобто? – не второпала Ірина.

– Його стараннями почали освоювати виробництво меблів, робимо паркет, продаємо як італійський. Для багатьох опинитися тут – щастя: на волі їх чекають злидні і хвороби…

Вдруге випили за «все хороше», начальник пішов.

– Добра пройда, – сказав про нього Ангел. – Стогне, що важко, а хату побудував у три поверхи… Цінує мене. Коли б не я, в’язниця сиділа б на макаронах.

… Ірина пошепки розповіла про свої плани. Ангелу сподобалося, хоч мав зауваження і хотів бути причетним до їхньої афери. Дозволив Ігорю користуватися общаком на власний розсуд, за умови, що з прибутків підтримуватиме в’язницю. Продиктував Ірині коди і рахунки, на яких лежать гроші, а також сказав:

– Там зберігається і заповіт Андрія…

З в’язниці Ірина вирвалася на вулицю, наче справді на волю. Ольга залишилася.