Текст книги "Чужа гра"

Автор книги: Сергій Ухачевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 22 страниц)

36

Життя справді йшло, наче у «Sim City». Час спливав. Ще вчора за вікном стояла осінь, на диво тепла, без дощів, а вже й зима минає.

Ірина кілька разів намагалася порозумітися з Оленкою, але та не йшла на контакт. Мабуть, до цього часу мала гнів на подруг, котрі робили все, щоб відвернути її від Романа. Коли її запросили на весілля до Князя, зраділа, що там побачить подругу. Оленка мала бути дружкою. Та й Валентину час показати друзям, що завів серйозний роман.

На весілля з Іриною напросилися й Інна з Ольгою: «У вас збереглися традиції, співають, готують смачно. Які тістечка були у тебе на весіллі!»… Інна досі не могла отямитися від одруження Османа, не говорила з ним, хоч втішалася, що розблоковано рахунки фірми і є оборотний капітал. Ольга завела роман з Ангелом, і з материнською ніжністю ставилася до нього, його дітей і навіть до дружини, коли вони бували у Києві. Інна говорила, що в Ольги новий вид сексуального збочення. Ольга зітхала і зізнавалася, що знайомство з дружиною Ангела ще більше її збуджує…

На весіллі Ірина, пригорнувшись до чоловіка, пригадувала день їхнього вінчання. Було сумно і радісно. Привітати Ігоря приїхали Гаркавий з Шариком та Карасем, Калач, гордий собою, бо до весілля випустив сорт горілки «Руський князь». На етикетці було зображено воїна у варязьких обладунках із суворим обличчям Вербного.

Ангел прокоментував:

– Дивно, що обійшлося без сомів.

– Скоро нерест, – зауважив Андрій. – Сашко думає про майбутнє.

До друзів підійшов Карась, підсміюючись з вигадки Калача.

– Он – наша находка, – сказав. – За два місяці эта марка стала популярной. Можемо через магазины пропускать левак в неограниченных количествах!

– Сліпий волоски на задниці повисмикує, – вирішив Андрій.

– Честно говоря, – підійшов Гаркавий, – нечему радоваться… В Москве происходит что-то не то.

– Не панікуй, Льоню, – заспокоїв Андрій. – тепер ми на коні. Скоро Валік покінчить з нашими проблемами.

– Твои слова Богу в уши, – зітхнув Шарик, чомусь поплескавши себе по черевцю.

– Кіркуєв затягує, – зауважив Ангел.

– Тихо. Ми не на сходняку, – вирішив Андрій.

До гурту приєдналася Ірина. Чоловіки замовкли і розійшлися. Андрій обняв дружину. Була засмученою – ні Кіркуєв, ні Оленка не прийшли. З'ясувалося, Валентин поїхав у справах до Києва, а подруга, мабуть, не хотіла нікого бачити.

– Ти не радієш за мене, Іринко? – запитала наречена, відлучившись від Ігоря.

– Заздрю. Я би виходила заміж щороку.

– Цікаво за кого? – запитально зиркнув на дружину Андрій.

– Тільки за тебе!

– Як твій братик? – поцікавилася наречена.

– Залишився жити і лікуватися в німецькій родині. Там інші люди, не жлоби як тут. Як Оленка. Доброго покуштувала, стала гоноровою.

– Не хотіла говорити… Вона телефонувала до мене і сказала, що не буде на весіллі, бо не хоче бачити тебе і «київських курв».

– Жлобиха, – розсердилась Ірина. – Гроші псують людей.

Нарешті вусатий староста запросив гостей сідати. Після кількох перших тостів чоловіки попустили краватки, над столом знявся легенький гул, брязкання виделок та ножів об тарілки, і враз – дзвінок на мобільний до Калача. Той, узявши телефон, відхилися і, слухаючи абонента, змінювався в обличчі. Потім кивнув до Анджея, і вони вийшли. За ними поспішив Ангел.

– Спалили наші цехи під Броварами – готову продукцію, спирт, обладнання, – повідомив Калач. – Охорони не виявилося на місці… Збитки – понад мільйон баксів…

Андрій вилаявся. Ангел недобре згадав Цигана. Підійшов Льончик:

– Сліпий, – вирішив. – Дочекалися. Поки чухалися, вони зібрали сили!

Андрій роздратовано набрав номер телефону Валентина:

– Ти де?

– На Печерську.

– Ти, твою мать, з курвою в ліжку, а цехи в Броварах спалили! Що охорона?! Хто її зняв?!

– Я нікого не знімав! Там Калач керує! Маю інші справи!

– Ти не справляєшся з ними! Історія тягнеться другий місяць, а результатів жодних!

–… Один мудак у СІЗО залишився жити і зараз дає свідчення, які доходять до Сліпого! Він обережний як ніколи!

– Твої виправдання мене мало цікавлять! Даю ще чотири дні! У середу хочу почути добру для нас новину! – роз'єднав зв'язок.

–… Я буду не я, якщо це падло не працює на Сліпого! – сказав Ангел. – Йому ще у середині грудня наказали за місяць розібратися з Бондарем. За цей час нічого не зробив, тільки усюди розставив своїх людей: Астаф’єви в Нагірній, Джинджа – в Києві «охороняє» завод!

– Гаразд, – насупився Андрій. – Відкликайте виродків з Нагірної, людей Джинджі допитати, покарати, зібрати всіх, кому можемо довіряти, відіслати в Київ… Зняти кількох бійців з Праги. Знову мало людей! Ми не можемо охороняти і свої території, і Шарика з Карасем! Льоню, – до Гаркавого, – підтягуй своїх козачків.

– Ми надто довірилися Кіркуєву, – вирішив Ангел. – Треба почати переговори з бригадами, які лягли під Сліпого, а вірних Бондарю нахрін повідстрілювати.

– Готуй Кулю і Князя-молодшого, – продовжив Анджей. – Якщо Кіря за тиждень не впорається, – до мене на розбор.

Ангел заперечив:

– Мій останній аргумент. Від Ольги дізнався. Якось з Іриною та Інною були в нічному клубі. Прийшов Сліпий, дівчата вийшли, сіли у машину, й Ольга побачила, як туди заходить Кіркуєв…

– Чому ти тільки сьогодні про це говориш?

– Ольга розповіла минулої ночі. Але не певна, що то був він.

– Гаразд, чекаємо ще чотири дні. Завтра полечу в Москву до Паші обговорити ситуацію. Візьму тестя, щоб провів переговори з Красновим… А тепер ходім, не будемо псувати радісну подію.

Настрій після такої новини могло покращити тільки спиртне. Цехи з розливу горілки, які працювали легально, залишилися неушкодженими. Андрій, піднісши келих, безголосо заспівав: «Не смачна горілка, не будемо пити», і коли молоді націлувалися, одним духом перехилив чарку.

– У тебе неприємності, – зауважила Ірина.

– Ви колись бачили в нічному клубі Сліпого і Кіркуєва?

Ірина поморщила чоло, пригадуючи:

– Так, схожий на Валіка зайшов туди, коли там був Стас.

– Менше би ти ходила по забігайлівках. Люди різні бувають.

– Мені тоді було дуже самотньо – ти в СІЗО, дома нудно…

– Складний час, кохана, іноді краще понудьгувати вдома.

За столами стояв весільний гул. Старосту перестали слухати.

Народ почав випивати автономно. В Андрія знову задзвонив мобільний – Кіркуєв:

– Завдання виконано. Проблему зліквідовано на дев'яносто п'ять відсотків.

– А це ще як?!

– Відвезли до лікарні. Все залежить од лікарів.

Андрій, роз'єднавши зв'язок, радісно підняв чарку до Князя:

– Гірко! Будемо жити, братику!

Коли під час перекуру Анджей з переможним виглядом повідомив новину Ангелу, той почухав потилицю.

– Підводить тебе твій жидівський розум, – посміявся. – Валік – наш чоловік.

– Тоді я нічого не розумію, – розвів руками Ангел.

– Ця новина повністю компенсує попередню втрату! Тепер і Кірцун замислиться, чи продовжувати з нами грати! А в Москву я завтра таки поїду. Тільки зустрінуся з Валіком і потисну його мужню руку! Всі мої попередні накази анулюються!

37

Замах на Сліпого не став несподіванкою для Максиміва. Свідчення зброєносця дещо пояснили. Компанія Андрія вирішила покінчити з Бондарем. На жаль, затриманий знав мало, твердив, що його все одно вб’ють, як убили напарника Стьопку.

– Тепер зрозумів, у які ігри граєш? – запитав тоді Максимів.

– А шо дєлать? Куда іті, – на базар торгувати?

– Не престижно? Вбивати людину – престижно. Був у Києві відомий вбивця, на його совісті багато трупів… Закопали, як собаку, свої ж на солом’янському кладовищі, без хреста і панахиди. Невже ти не знав для чого зброя, яку ніс?

– Жить как-то нада…

– Жити ціною смерті інших… Ким хочеш стати?

– Ну, банкіром…

– Вчитися для цього не треба?

– Коли є бабки, нікого не інтірісує твій діплом, та й діплом всігда можна купити.

– Скільки тобі платили в бригаді?

– Ну, сто баксів, там, поки в пєшках, а потім обіщяли підняти до ста пійсяти.

– На що витрачав гроші?

– На таксі, там, на сігарєти, на віно, покурити план, кофе з дівчонкою випити, ну, там, прастітутку трахнути. Карочє, як всі нормальні пацани тратив, – на жизнь…

– Знаєш, скільки треба грошей, щоб відкрити банк?

– Тисяч сто…

– За сто тисяч зможеш відкрити тільки двері банку.

– Можна рекетнути, напрімєр, щоб переписали банк на тебе…

– Станеш непоганим банкіром… Будеш давати свідчення в суді?

– Тоді мене вб’ють.

– Ти досі живий тільки тому, що ми перевели тебе в іншу камеру. Якщо перестанеш нас цікавити, підеш назад. Анджей має довгі руки… А так – через рік підеш до в'язниці, перекантуєшся. Коли ми всю цю мерзоту пересадимо, вийдеш на волю, і через якийсь час про тебе забудуть. Тоді зможеш робити кар'єру банкіра.

– Ага, забудуть…

– Ти сам обираєш долю. Ми не допустимо, щоб тебе вбили, тому все, що знаєш, повинен розповісти. Як здійснювали охорону, хто вас тренував, де відбувалися тренування і таке інше. Твого підпису на цих документах не буде…

– А ви принесете празький торт і молока?..

Тієї суботи Максимів поїхав на місце замаху на Сліпого.

Бондар зазвичай рідко був з охороною. Того ж дня від'їхав від дому з машиною супроводу. Не встигли рушити, як з двох позицій автомобілі були обстріляні з автоматів та гранатомета. Заднє авто, в якому їхав, розірвало на шматки. Двоє охоронців перетворилися на вуглики. Як Сліпому вдалося вижити – загадка. Машина, що йшла в авангарді, отримала незначну порцію свинцю. Охоронці залишилися живими, вони й кинулися рятувати Бондара, якого вибуховою хвилею викинуло на асфальт.

Спеціалісти, що проводили на місці експертизу, не вірили в такий щасливий випадок. У лікарні повідомили, що Бондар у важкому стані, з тіла вийнято п'ять куль, уламок гранати, а до того ж – переломи і струс мозку.

Того ж дня за п'ять годин до замаху під Броварами спалахнув цех з розливу горілки. ГУБОЗ інформацію про нього подавав в прокуратуру, і в податкову, і в УБЕЗ, але перевірки захлиналися на підступах до бухгалтерії Калача.

Зрозуміло, підпал – справа рук Сліпого, вбивство – помста за це. Але Сліпий знав про підготовку замаху. Знав – і не убезпечився? їздив на двох машинах? Чому тоді не обстріляли з гранатомета перший автомобіль? Дуже все туманно.

– Сліпий так по-дурному не міг попасти[14]14
  Данченко помиляється, насправді прототип Сліпого загинув безглуздо – його вбили під під’їздом власного будинку, коли сідав у машину (прим, автора).


[Закрыть], – сказав Данченко. – Це не схоже на нього. Знати, що готується замах, здати нам двох зброєносців, хоча сам міг їх прибрати…

– Слід тягнеться в Чорнопіль.

– Бондар ніколи нічого не робив просто так. Завтра обов'язково треба зібрати все авторитетне потороччя, поки не порозбігалися, і попрацювати з ними. Натиснути на Мустафу – останнім часом у них зі Сліпим потеплішали стосунки.

– Мустафа другий день не на зв’язку. Може його теж замочили?

– Скоріше, просто напустив у штани… Нехай служба працює з інформаторами. А ми вип’ємо по чарці, – грип ходить по Києву.

На подив Максиміва, в ГУБОЗі пили зрідка і мало. Хоч він любив перехилити чарку, доводилося дотримуватися заведених порядків. Бажано, щоб зранку від тебе не тхнуло перегаром. Випивши на роботі коньяку, Петро Йосипович пішов на зустріч до Лисака. Антон Ярославович мав йому що розповісти, але спочатку – пиво.

–… Знаєш, що було на зборах акціонерів «Либіді»? – перейшов до справ. – Красовскі наїхав на директорку по фінансах готелю з вимогами вийти з ради спостерігачів. Її викликали у «Всесвіт», і Боровицький вимагав відкрити у них рахунок, потім запропонував сто п’ятдесят тисяч, щоб тільки пішла з роботи.

– Знаю. Ми взяли під охорону керуючого і її.

– Скільки буде продовжуватися цей безпрєдєл?!

– Зустрічне питання: чому ти пішов з державної служби?

– Через те, що по знайдених мною чотириста двадцяти порушеннях у медичній, спортивній, освітній галузях, у спецфіні лише в одному випадку порушили справу. П’ять років роботи не принесли користі державі!

– Саме тому, друже, що мною керують виродки, не можу нічого зробити з Красовскі, – за ним – «гремліни».

– А як щодо депортації?

– Це мало вплине на ситуацію, хоч він – рушійна сила афери. Краще скажи, що знаєш про замах на Сліпого?

– Ха!.. – примружився Лисак. – Знаю те, що ви не знаєте!..

Повертаючись після розмови додому, Максимів відчув, що недопив, а це значно гірше, ніж перепити. Зайшов у гастроном і купив горілки, рекомендованої продавщицею як найчистіша і найпопулярніша марка; на завтра не болітиме голова. Дома сам на сам випив чарку. Горілка справді хороша. Випив ще. Самотньо. Поряд мешкали знайомі працівниці прокуратури. Нещодавно запрошували «на борщ». А в хаті немає чим закусити… Прихопив пляшку – не йти ж із порожніми руками.

Ореста Михайлівна – тридцятип’ятирічна привітна дама, з формами жінок полотен Рубенса, зраділа гостеві, незважаючи на пізню годину. У неї в кімнатці було затишно, на підвіконнику лежав, мотаючи хвостом, кіт, якого нещодавно кастрували.

Після цього котяра став ненажерливим, їв навіть сиру картоплю і мстиво гидив по закутках. Тому разом із затишком тут стояло неабияке амбре. Боротися з ним марно. Дезодоранти не забивали запаху, а створювали огидну какофонію смороду. Перших кілька хвилин було важко дихати, але Максимів швидко звик.

Почувши, що в подруги знаний гість, прийшли співробітниці Орести – Олена і Ольга. Порядні жінки і цінні працівниці прокуратури. Колеги називали їх «ООО» – «Округлость около округлости». Радо перехилили по чарці, поговорили про те, про се, вдруге ситно повечеряли.

Вранці Петро прокинувся з важкою головою в обіймах Орести. Що було вчора після третьої пляшки, пам’ятав фрагментарно – спочатку танцювали, крутили пляшечку, цілувалися… Автоматично потягнувся рукою до недопитої пляшки і, протираючи очі, звернув увагу на етикетку. Наче знущаючись, з малюнка на нього пика Вербного в князівських обладунках.

38

Після розмови з Андрієм і зустрічі з друзями Шлапак не міг зосередитися. Замість перейти до справи, почав виставляти могорич за весілля. Щоб не здатися скнарою, запросив на обід у «Зустріч», що здивувало «колєґ». У магазині навпроти купив дві пляшки горілки, «шоб не ходити два рази». Вечірній від коментарів утримувався. Віталій намагався допомагати другові, але той сьогодні був сам не свій: «Та сядь, я принесу, то ж як на весіллі, а нє?»

– Супрузеская зизнь робить із зурналістів людей, – нарешті вирішив Вечірній. – Тільки смусцяє мене факт відсутності присутності насого сановного Юріста-гінєколога. Він мозе обідитися на нас за то, со пропиваємо нашого сановного Слапака без нього. Піду до мобільного тєлєфона-автомата і визову увазаємого консультанта в сироцайсому спектрі проблем!

Скоро до компанії приєднався Юрченко. Привітав Романа і задихано повідомив – від завтрашнього дня зав’язує бухати. Роман, невдоволений, що прийшов ще один «халявщик», запропонував, щоб той перестав пити від сьогодні.

До Романа у цій компанії ставилися щораз гірше. Лише Матроскін не соромився при зустрічі канючити «сто грам». Розуміючи це, Шлапак вирішив алкоголем розтопити холод у стосунках з друзями.

– То чо не наливаєте, га? – запитав весело. – Та то весілля якесь, маємо пити горівку, казати тости, жартувати, щось мені бажати, а нє?..

Кіт тремтячими руками розлив горілку.

– Ну, – промовив Сашко, – сцьоб у тебе було таке сцясливе зиття, як на мому полотні «Злиття двох оргазмів».

– Картина суперова, – погодився Шлапак, – мені подобається, дякую.

Юрченко, скривившись, і пирскаючи, влив у себе горілку.

– Та шо ти, як свою кров п'єш? – жартував Роман. – Пирскає на всі боки, продукти переводить.

– Певно ти пожалів тієї горілки, бо в Горлянку не йде.

– Зараз вип'ємо по другій, то й піде! Мироську, має бути порядок за столом, а нє? Наливай, чи у тебе рука дрожит в предчуствії оргазму?!

Усі знали, що Кіт бавився гріхом Онана, часто його можна було застати десь у закутку за цією справою. Але Мирославу було байдуже. Налив усім.

– Вип'ємо за те, щоб ти завжди ставився до друзів так, як вони до тебе, о-о, – промовив тост Юрченко.

– Наса друзба і опасна і трудна, – проспівав Вечірній.

– Хіба я такий поганий? Мужики-и… Я для вас готовий на все. Давайте вип'ємо за нас, колєґів і хароших людей!

З такими настроями пропонувати «колегам» справу Роман не наважився… Після п'ятої пляшки стосунки налагодилися і вони перебралися до ресторану. Компанія обросла новими персонажами; їсти вже ніхто не міг. Пилася горілка і запивалася кавою. Танцювали; разів десять для Шлапака замовляли «Я сошел с ума», «На привокзальную», а потім Біджьо, взявши мікрофон, заспівав безголосим басом на мотив відомої пісні: «Сьогодні знову, як лось в кукурудзі, сьогодні знову булькоче у пузі, на ранок треба пивка прихопити, – це все називається словом «напитись», – так просто»!

П'яний натовп танцював, аплодував і викликав Сергія «на біс». Хтось поставив йому пляшку, весела дівоча компанія тягнула за свій стіл. Кіт кудись запропав. Віталік цілувався з дівчиною за сусіднім столом, Юрченко третю годину дискутував із Сашком з приводу державного устрою України.

– Знаєсь, я тебе не люблю! Я тебе не намалюю, бо ти любис комунісьтів.

– Це – порядок, о-о, комуністи, о-о…

– В Уклаїні долзно буть правлєніє не гельманів, а гетьманів! Як на мому полотні «Масозидони – ісход із власті»!

– Нє, п-цани, комуністи, це – о-о!

– Ми должни государствєнні справи рісать на народному віці, і коли якесь ґавно плийсло до власті, всім миром сносать його в зопу, як на мому полотні «Народний трибунал», которого я сьце не создав!

Дискусія припинилася, коли Біджьо привів за стіл трьох малолітніх шлюх. Віталій запропонував йому ввести до пісні слова: «Вони нам зрання забацають мінет, це все називається словом «проміскуїтет» – так просто»…

Вранці друзі виходили з дому Біджьо із запухлими пиками, щулились від холоду. Посадили дівок у тролейбус, самі у таксі поїхали на пиво в «Музу». Несподівано туди завітав пом'ятий Матроскін. З’ясувалося, проспав до ранку під столом у ресторані, розбудила прибиральниця. Шлапак, приєднавшись до гурту, сказав, що телефонував дружині і збрехав, начебто був з Віталієм у Львові, домовлялися про видання його книжки. Паньків на те зітхнув.

– А чьо, – сказав Роман, – ми шо не годні кєнту видати книжку?.. Заваді видали, а нашому другу – нє?

– Як? – насупився Вечірній, схожий на спитого тюленя.

– Можу в себе зверстати, маю папір. Кіт – друкарський станок… Сашко проілюструє, а нє? Пошукаємо спонсорів, щоб дали гроші на обкладинку – ми ж якісь колєґи, а нє? Має бути порядок. Потім дам у газеті рекламу, та якось і продамо.

– Буду вдячним, – розчулено розвів руками Віталій.

– Не треба бути вдячним, – вирішив Роман, – іди за пивом.

– Я без грошей…

– Бери в борг, шо, кєнтам по кухлю пива не поставиш?

– П-цани, – вирішив бути дотичним до справи Юрченко, – за мною спонсори.

– То що? – бадьоро запитав Роман, – поможемо другові?

Всі погодилися. Шлапак на цьому, практично, нічого не втрачав. У Кота станок хоч поганенький, але за кілька тижнів можна надрукувати тираж, вручну сфальцювати, прошити зошити. Юрченко знайде спонсорів, і за яких три-чотири тисячі доларів віддрукується обкладинка… Здається, викрутився.

Залишався борг Оленці. Це не проблема. Стару квартирку можна переобладнати під стоматологічний кабінет. Коштом Юрченка. Оренда – двісті баксів на місяць, за два роки відіб’ються бабки, а поки розрахуватися грішми, які витягнув з батьків Оксани за квартиру, збрехавши, наче винен за неї п’ять тисяч. Не збідніють.

Шлапак почувався Наполеоном, і навіть «сучка Лєнка» не Могла нічого заподіяти. Отримає своїх чотири тисячі і вдавиться! Нічого, не все їй бути на такій посаді – ще цілуватиме йому черевики і проситиме, щоб узяв у коханки!

Проте солодкі мрії рідко збуваються. Наступного ранку до Романа на роботу заїхали братки, виштовхали з кабінету, увіпхнули в машину і привезли в офіс Кірі. Той сидів на м’якому фотелі, Оленка на бильці, обнявши його за шию. «Сучка, не встигли розлучитися, завела любов з іншим!», – подумав Роман.

– Када будут бабки? – жорстко запитав Валентин.

– У мєня зараз праблєми…

– Да, у тебя проблемы. Если ща не выложишь четыре тысячи двести долларов и печатку с пальца, завтра отдашь квартиру, потом офис с газетой, а потом и другую квартиру.

– Олєнка, ну, скажи, – з благальним поглядом звернувся до дівчини. – Ти ж павінна міня разумєть.

– Надо было деньги отдавать, когда я просила. Теперь это не твои и даже не мои деньги – это деньги Валика. И печатка тоже его.

– Нікагда не думал, что ти можеш до міня так относіться! – зарюмсав, по-дитячому скрививши губи.

– Валик, не охота смотреть на это чудо, – байдуже зітхнула. – Мне не хватает десяти тысяч на квартиру. Пусть пацаны вытрясут из него!

Роман витер сльози хустинкою і застогнав:

– Сьогодня ти палучиш сваї чотири тисячі!

– Четыре било до момента, пока ты не начал ломать комедию, – вирішив Кіря. – Если ты такой урод, – выложишь все десять. Счетчик включен. Слышал – девочке надо квартиру в центре Києва!

– Я всьо разкажу Анджєю! Я з нім гаваріл нєдавна, він сказав випустіць кніжку!

Валентин просичав: «А кто такой Анджей?.. Прошлое. А прошлое не имеет право голоса»!

Роман відчув слабкість у ногах. Кіркуєв покликав хлопців, наказавши відвезти Романа додому за документами і до нотаріуса, щоб переписав квартиру на Мишка. Глянувши на близнюків, що з’явилися з-за спини, Шлапак мало не розплакався.

– Олєнко, – застогнав, опустившись на коліна, – я сьогодня оддам шєсть тисячь, а до канця тіжня – щє чотири, ну, я тібя прашу, Лєночка… Ну, вдар мене, якщо хочеш…

Оленка сказала щось Валентину, він наказав Астаф’євим:

– Езжайте с ним, возьмите шесть тысяч и оставьте это говно. Завтра прикажите, чтобы все, кто давал ему рекламу, – отозвали деньги.

– Але ж Андрюха… – заскиглив Роман. – Ну, Лена…

– После сегодняшних сцен Лена счастлива, что не связала с тобой свою жизнь, – зверхньо глянула.

… За три дні Роман прийшов на роботу п’яний, як чіп. Вранці з’ясував, що у нього гонорея після нещодавніх пригод. Звинуватив дружину, влаштував скандал, подзвонив до її батьків і сказав:

– Ваша курва мене нагородила трипером! Я зранку встав, а у мене капає з кінця! То хто таке видів?! Тільки почали жити! А шо буде далі?! Не знати ще, чия у неї буде дитина! Тепер вродиться якийсь урод триперний, а нє?!

Виставив Оксану за двері, розвернувся і вийшов на вулицю. На роботі вирішив, поки газета прибуткова, – продати. А коли зателефонував Віталій і в хорошому настрої повідомив, що хоче трішки переробити роман, Шлапак роздратовано сказав:

– Поцілуйте мене в дупу і оближіться! Хуя тобі, а не книжку! Пили за мій рахунок! Усе вам на халяву! Через вас заразив Оксанку збуром! Скоро буду мати діти, тра думати про них, а не про твою книжку! Пили за мої бабки! Який це порядок, а нє?

У трубці скиглили короткі гудки, а він усе ще пінився…