Текст книги "Чужа гра"

Автор книги: Сергій Ухачевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 22 страниц)

30

Те, що Максиміва перевели до Києва, – нікого не здивувало. Сам він був родом із Київщини, до нього давно придивлялися, а, можливо, комусь було вигідно, щоб Петро дав спокій Анджею.

У Чорнополі не залишалося нічого, за чим можна було шкодувати. Запропонована посада цілком влаштовувала – заступник начальника відділу, що відпрацьовує західний регіон; на порядок нижча, ніж попередня, зате з перспективами: зв’язки, знайомства, кар’єра. На перший час виділили житло в гуртожитку неподалік від Генеральної прокуратури. Єдиним знайомим у Києві був Антон Ярославович. Тож перший візит після тижневого входження у роботу зробив до нього.

У Лисака нещодавно прихопило серце і лікарі порадили сісти на дієту. Тому Антон курив легкі цигарки, пив каберне і стверджував, що це дуже корисно, – вранці немає похмілля, не запухає обличчя і штани на животі сходяться.

– Як тобі в Києві? – запитав, коли зручно всілися в пивному ганделику.

– Людей не знаю.

– Мене цікавить одна інформація… Угруповання Сліпого, зв'язки з Деметрашем та Кірцуном. Вони намагаються заволодіти акціями готелю «Либідь».

– Це протизаконно?

– Звичайно.

– А тобі що до того?

– Там працюють наші люди.

– Скажи краще, чому ваші люди дозволили випустити Анджея?

– Вічно його тримати не можна було – це не колгоспник, що вкрав мішок зерна. За ним стоїть Гаркавий. Чув, яку вони партію створили під вибори? Треба було, поки Анджей сидів, шити справу…

– Це мені закид?

– Певною мірою. Але нам вигідно, щоб Коваль був на свободі. Він – сила проти Сліпого.

Петро Йосипович спересердя влив у себе склянку вина і сердито подивився на Лисака:

– Я розпинаюся, травлю на Анджея інших бандитів, плету інтриги, щоб пересварити між собою його компаньйонів, прослуховуємо телефонні переговори, спалюємо бензин на стеженнях. А одного дня з'ясовується, що комусь вигідно, аби він був на свободі!

– Маємо бути політиками, бо тут законним шляхом нічого не доб'єшся.

– В Україні потужний репресивний апарат, чому маємо бути політиками, а не правоохоронцями?.. Гаразд, що там з «Либіддю»?

– У дев'яносто четвертому році готель акціонували. Частина акцій залишилася в фонді Укрмайна, інші придбали фізичні, юридичні особи. Готель був у занедбаному стані. Дирекція взяла кредит під державні гарантії і почала реконструкцію. Тут з'являється Красовскі і за безцінь скуповує двадцять чотири відсотки акцій.

Зачитаю інформацію про його фірму: «Головна мета роботи «TNT» в Україні – скупка пакетів акцій у процесі приватизації підприємств для перепродажу. З метою ухилення від податків і укриття протиправної діяльності «TNT» постійно змінює юридичні адреси.

Компанія працює за схемою: в офшорних зонах створюються підприємства, які ніде не реєструються. В Україні відкривається представництво, що теж не реєструється, і за дорученням кіпрських компаній починає скупку контрольних пакетів акцій українських підприємств. Згодом за рахунок обігових коштів самих підприємств проводиться фіктивний міжнародний аудит (зазвичай представниками компанії), і контрольний пакет акцій виставляється на продаж.

Таким чином викуплено контрольні пакети акцій унікального заводу алмазних інструментів, газорозрядного заводу. Їхня продукція оцінюється в копійки й імпортується в Європу, де продається за світовими цінами. Податки в Україні не платяться, робітники отримують мізерну платню і працюють на старому обладнанні. За рік чистий прибуток нових власників від продажу алмазних інструментів становив п'ять мільйонів доларів.

В інших випадках «TNT» проводить косметичний ремонт за рахунок обігових коштів самих підприємств і виставляє їх на продаж за цінами у двадцять-тридцять разів вищими, ніж придбано акції.

Скупивши контрольний пакет акцій готелю, «TNT» почне скуповувати блокуючий. У представників компанії з'явилися списки приватних акціонерів, що є комерційною таємницею. Їм телефонують і пропонують за кілька доларів продати акції. Декому погрожують.

Усунувши від керівництва законну дирекцію, нові власники внесуть зміни до статуту, заволодівши європейського рівня готелем, пропонуватимуть номери туристам, що ідуть в Україну, за світовими цінами; гроші залишатимуться на Заході. Або готель продадуть підставній компанії, створеній «TNT», що дозволить ухилитися від сплати податків і повернення кредиту. Приблизно за один мільйон доларів компанія «TNT» стане власником комплексу, що коштує сорок два мільйони».

– Красовскі має смалець в голові, – вирішив Максимів.

– Не смалець, а лій.

– Чим я можу допомогти?

– Ці кіпріоти мають капітальні зв'язки в Укрмайні. Прокуратура, декілька разів намагалася перевірити їх, але наказом згори перевірки забороняли. Ми не можемо боротися з владними структурами, але можемо боротися з людьми. Наприклад, Красовскі живе в Україні нелегально…

– Якщо я допоможу, вийде начебто я з Анджеєм в одній команді.

– Краще він, ніж Сліпий чи Красовскі. Ті грабують Україну, вивозять звідси валюту. А Гаркавий, Анджей і навіть Карась, крім казино та стриптиз-клубів, створюють цехи, ферми, будують базари, будинки, дають гроші на сиротинці, підтримують спорт…

– Спробую чимось допомогти, тільки-но увійду в роботу.

– Не є питань.

31

Після старого Нового року Андрій поїхав до Києва у справах. Але Ірина зустріла його словами: «Я твоя єдина справа… Охороні замовиш готель! Крім тебе на поріг не пущу навіть Калача з сомами»! Вимкнула телефони, затягла у ліжко і протягом двох днів не випускала з дому.

На третій день Андрій нарешті виповз з ліжка, втомлено повисів на турніку і ввімкнув телевізор. У новинах розповідали про затримання двох озброєних молодиків з Чорнополя. Андрій упізнав їх – зброєносці, що мали передати Астаф’євим пістолети. Затримані відмовилися давати пояснення. Міліцейський чин прокоментував:

– Це незначний епізод у системному винищенні кримінальних угруповань столиці. Операція затримання кілерів готувалася рік. На їхній совісті десятки вбивств на замовлення – це все, що я можу сказати. Крапку в історії цієї злочинної зграї поставить суд!

Андрій роздратовано зателефонував до Кіркуєва:

– Що сталося?!

– Операція зірвалася. На них хтось навів. Це не випадковість.

– Не почнуть говорити?

– їм нема що сказати.

– Проблема має зникнути. Або витягуйте їх, або…

– Я викликав Ватченка, але його не допускають до них.

– Гаразд, не по телефону. Приїжджай сюди.

– Знову щось сталося? – заклопотано поцікавилася Ірина.

Андрій ніжно обняв дружину і прошепотів:

– Постійно мушу їм пальцем вказувати, що і як робити!

– Дивно. Ми маємо житло, машини, здоров'я, гроші, кохаємо одне одного. Тільки тобі чомусь мало! Може час зупинитися?! Всіх грошей не заробиш.

– Як тільки зупинюся, нас розірвуть менти вкупі з бандитами і відберуть усе.

– Колись це має закінчитися…

– Коли закінчиться, – зітхнув, – минуть золоті часи. А поки є можливість – маємо заробляти. Настає епоха Кірцуна та Деметраша, а вони будуть гребти тільки під себе.

– Епоха жлобів, – погодилася, – Швеця, Шлапака…

– Що, Оленка знову посварилася з Романом? – зареготав.

– Я посварилася з нею… Здається, дурить її Роман. Вона заробила кілька тисяч і усе віддала йому на ремонт офісу…

– Ремонт робила моя бригада, навіть меблі йому дав я. Все інше взяв у магазинах, перекривши рекламою… Дурить однозначно.

Ірина злостиво посміхнулася:

– Я її попереджувала!

– Перевірю, чим дихає це чудо, – пообіцяв Андрій.

Скоро пішов на зустріч до Валентина, а Ірина зателефонувала до Ольги, що підтримувала стосунки з Оленкою.

– Як вона? – поцікавилася.

– Влаштувалася в «Імідж-класік».

– Це добре. А що Ромасик?

– Щойно в Оленки закінчилися гроші, почали сваритися. Вона сидить у Києві і не зізнається, що влаштувалася на роботу.

– Дурне-дурне, а шкварки любить. Передавай їй привіт і розкажи таке… – розповіла, почуте від Андрія.

– Мені Роман теж не сподобався. Справді, пропонував «лямур де труа», потім казав, що жартує. Спочатку подумала, що він бульбаш: «Ольга, ти павінна бачиць, чьто я модний хлопєц, – пан редактор, а нє?.. Гдзе тут можна схадзіць в кафє найбліжчє?»

Ірина запропонувала:

– Можемо піти на дискотеку, попліткуємо… Андрій буде…

– Ангел теж? – з втаємниченими інтонаціями.

– Тобі стали подобатися чоловіки?

– Він класний мужик, уважний до сім'ї, до дітей…

– Через те ти з ним переспала?! Збоченка!

– Не лай мене. Підемо гульнемо. Батько саме грошенят підкинув!

– Ти почала рахувати гроші?

– Хочу машину, мій старий Наташі своїй купив, мені – ні!

– Біс в ребро – і курва в ліжко… Гаразд іще дзенькну Інні!

– Ти не знаєш?! Осман поїхав додому, звідти зателефонував, що мусить оженитися. Дає слово, що з дружиною спати не буде і щойно розблокуються рахунки, повернеться до Києва і більше ніколи не поїде на Кіпр. У них традиції: якщо протягом року жінка не завагітніє, її виганяють.

– Що з нею буде потім?

– Повернеться додому, і буде все життя бавити племінників.

Ірина здивовано свиснула.

– Тим більше, Інні треба якось розважитися… – вирішила.

Після цього зателефонувала до Андрія:

– Котику, йду до Інни. Коли звільнишся, зателефонуй на мобільний! Культпохід на дискотеку не відміняється.

Анджей мугикнув у відповідь щось непевне, вимкнув зв'язок і запитав у Валентина:

– Хто міг їх здати?

– Не уявляю. Про місце і час знав тільки я. Але про саму операцію знало багато людей. Сліпий міг кинути всі сили на оборону, підключити ментовські зв'язки. Працювало ще дві групи дублерів. Але я усе відмінив, щоб їх не накрили.

– Треба було йти до кінця.

– Тоді ми могли втратити шістьох чоловік.

– Відпочили б хлопці рік-другий на нарах, познайомилися б із в'язничними порядками. Не все мені сидіти.

– І що тепер?

– Продовжуй. Хіба що Сліпий піде на переговори, поверне гроші з відсотками і пустить нас на свої території.

– Сліпий злопам'ятний і швидкий на розправу…

– Тут політика інша: не він у нас відбирає території, а ми у нього. По понятіям, ми безпрєдєльнічаєм. Це мало кому подобається; у Сліпого можуть з'явитися несподівані союзники.

– Нам зараз це зайве, – погодився Валентин. – А що робити із заарештованими?

– Хто з ними проводив інструктаж, передавав зброю?

– Ті вчора виїхали до Праги, звідтіля в Скоп'є. На випадок небезпеки можуть перебазуватися в Сербію. Астаф'єви повернулися в Чорнопіль, тиждень пересидять на дачі в Анатолія.

– Потім нехай перебираються у Нагірну.

Андрій якусь хвильку поміркував і невдоволено промовив:

– Зброєносці інформацію ментам здадуть. Це дійде до Сліпого…

– Питання може вирішити Карась…

– Грошей не шкодувати. Нехай його люди приберуть цих шмаркачів у СІЗО. Пустимо слух, що їх прибили менти на прохання Сліпого, щоб не насторожити інших. Ватченко нехай створює видимість роботи… Маєш на сьогодні якісь плани?

– Піду до однієї курви, а завтра вранці – додому.

– Відвези мене до Карася.

Дорогою Андрій попросив Валентина заїхати до Калача, взяти риби і відвезти батькам Ірини:

– Василько хворіє, рибу любить. Класний пацан, а зліг. Поки батько боровся, Тамара Андріївна жила в Коцюбинчиках, там після чорнобильського вибуху пройшов дощик… Вони досі щоліта їздять туди відпочивати…

Коли Андрій вийшов з машини, Валентин проїхав квартал і з таксофону дзенькнув до Сліпого. Домовився про зустріч увечері, а поки заїхав до Оленки на роботу.

– Как тебе здесь работается? – поцікавився.

– Класс! Случайно встретила немца, с которым работала в Османа, ему была нужна реклама. Договор на двести тысяч долларов, моих – пять процентов! Мне везет со дня, когда мы встретились. Кстати, вчера меня назначили директором по маркетингу!

– Это нужно обмыть! Только пообещай, что сегодня не станешь рассказывать о своих любовниках! Я начинаю ревновать. Теперь ты невеста с приданым!

– Может, посватаешься?

– Я не настолько люблю деньги, чтобы жениться ради них.

– Тем не менее, я перед тобой в долгу. Приглашаю на обед!

У ресторані музики награвали повільні джазові композиції, хотілося танцювати і говорити про чарівну зимову погоду, красу київських вулиць… Між ними щось народжувалось; любовні флюїди переплітали непомітними нитками серця, тіло мліло, відчувало хтиву ауру партнера. Валентину захотілося плюнути на Сліпого, на справи і за прикладом Андрія залізти у ліжко до розкішної дівчини на кілька днів, щоб вибратися з нього знесиленим і щасливим…

– Я вспоминала тебя, – зізналася Оленка. – Какой ты сильный, как целуешь…

У Валентина солодка судома перехопила горло. Пригадав ніч на роздовбаному ліжку, її поцілунки. Але це була не любов. Це пристрасть. Хтива, солодка.

– Оленко, – проковтнув слину, – Не заводи меня, сейчас возьму тебя прямо на столе…

– Так бери…

– На нас обращают внимание. Они будут надоедать советами…

Валентин ніжно чмокнув дівчину в носика і відхилився назад. Серце продовжувало збуджено битися.

… Час пробіг непомітно. Після обіду Валентин підвіз її на роботу. Попрощавшись, відчув, наче обірвалися нитки, що зв'язували серця, і тепер неприємно ниділо в грудях. Йому зовсім не хотілося пірнати у вир кохання, але вир затягував, незалежно від його волі.

Різко натиснувши на газ, аж машину повело по слизькій дорозі, поїхав до Сліпого обговорювати сценарій наступного «замаху».

32

Повернувшись із Києва, де щойно пройшов перший з’їзд УПЕВу і де був обраний головою мандатної комісії партії, Швець у пошті знайшов цінну бандероль. Там було сто сімнадцять акцій готелю «Либідь» і запрошення на збори акціонерів двадцять шостого січня 1997 року. Теодор Данилович зрозумів – це подарунок Деметраша. В акціях тямив не більше, ніж в астрономії, але порахував, що вони коштують шістсот чотирнадцять гривень.

«Дешево мене оцінили», – вирішив. Але в листі йшлося, що він володіє одним відсотком акцій ГК «Либідь», загальна вартість якого сорок два мільйони доларів. Почухав потилицю – це чотириста двадцять тисяч баксів!

Цим вони натякають, мовляв, ми виконуємо свої обіцянки, а ти? А його приперли до стіни. Навіть у Чехії, де відпочивав на Різдво, його знайшов Смик, запитав про здоров’я, поцікавився чи підходить клімат для дітей. Передав вітання від Анджея. Довелося вдавати, що зрадів гостеві, хоч на душі було паскудно.

Щоб бути від гріха подалі, краще повернути акції, та на бандеролі зворотної адреси не було. Може спалити? Але кинути такі гроші у вогонь рука не підніметься…

«Або пан, або профан! Треба їхати! Хоч подивитися, бл, що там і до чого. А заодно з’ясувати правду про акції. Щось не сподобається, кину їм в морди, бл, нехай подавляться. Принаймні поки Анджей на свободі, не варто довіряти нікому».

Захотілося випити – не пив аж два тижні… Рішуче відчинив холодильник, але там нічого не було. Перед Новим роком наказав секретарці від гріха подалі винести спиртне. Тепер дзенькнув до неї і попросив принести пляшку коньяку.

Перед ним лежала гора паперів, які мав переглянути. Секретарка принесла пляшку. Потягнув з горла, захрумтів цибулиною. Спиртне почало діяти, змінюючи довколишній світ на краще. На душі стало спокійно, з’являлася ейфорія, хотілося навіть зробити щось добре. Вгризся зубами в товстий шмат сала. Хтось постукав у двері. Заховав пляшку і закуску під стіл. «Можна»!

Відчинилися двері і до кабінету зазирнув Завада, щурячим носиком обнюхав повітря.

– Заходи, Іване Семеновичу, – Швець витер долонею губи і простягнув масну руку для привітання.

– Христос ся хрещає! – радісно привітався гість.

– На ріці Йордані! Що у тебе?

– Та все тихенько – канікули.

– Наші люди вміють відпочивати, бл. Од першого грудня до двадцятого січня Західна Україна святкує. Ніхто ніх'я не робить! Будуй з ними державу, мать їх!

– Народ у нас роботящий, – Завада був оптимістом, – збудуємо. Тільки б у Києві дали нам працювати…

– У Києві працюють і не святкують, бл, як з гарячки, мать їх!

– Правда ваша. Власне, хочу вам зробити подарунок… Вийшов мій тритомник.

– О-о? – вдав приємне здивування. – Ви все встигаєте, – працюєте, видаєте книжки. А до мене зі спілки ходять письменники, бл, і канючать гроші. Що я можу дати, мать їх?

Завада вручив керівнику книги. Той прочитав посвяту. Поклавши руку на серце, подякував і побажав творчих успіхів. Сказав, що варто влаштувати з цього приводу презентацію.

– З грішми скрутно, – поскаржився Іван Семенович. – Навіть гонорару не отримав…

– Накажу, щоб вам виписали премію двісті п'ятдесят гривень. Накрийте столи, разом потішимося з вашого успіху!.. Горілка лишилася ще з установчого з'їзду.

Коли Завада, вклоняючись, вийшов, Швець подумав, що такого скнару треба ще пошукати. За гривню готовий гнати козу до Києва.

Теодор Данилович смикнув іще коньяку, закусив салом і пішов спати в кімнату відпочинку. «Хто ж у свята працює?», – подумав.

У п'ятницю таки поїхав до Києва. Здається, за ним не стежили. Принаймні у поїзді нікого не помітив. Вранці від вокзалу без поспіху прогулявся до «Либіді». Заради цікавості вирішив зупинитися тут. Номер коштував сімдесят доларів… Зайшов у буфет, замовив найдорожчі страви, сто грамів коньяку, за сніданком спланував день.

Погуляти по Києву, випити чарку. Головне – нікого не повідомляти про приїзд. Завітати до банку, перевести двісті тисяч, які повернув Ангел, на новий рахунок. Там зібралася кругленька сума… На вибори ці гроші не підуть, він пройде по списку УПЕВу, Гуцул заплатить. Судячи з прогнозів, партія має набрати не менше п'ятнадцяти відсотків. У пресі її встигли охрестити «партією грошей». А гроші там чималі. Замислишся, на чиєму полі грати. Втім небезпечно і там, і там – як на мінних полях.

Після кількох чарок світ довкола видавався приємним, лагідним. Враз – дзвінок на мобільний.

– Слухаю!

– Добрый день. Беспокоит Деметраш… Приветствую в столице… Как вам гостиница?.. За завтрак можете не платить, за номер деньги тоже вернут, ведь вы наш акционер.

Офіціантка принесла пляшку «Хеннесі», фрукти.

– Наш небольшой презент, – прокоментував Деметраш.

– Ви де, бл?

– Рядом. Можем сейчас же распить с вами эту бутылку… Швець не озирнувся і сердито буркнув:

– Давай.

За мить до нього підійшли Деметраш, Красовскі та Кірцун. Останнього знав лише за телевізійними передачами – низенький, мордатий, злодійкуватий. Прізвисько «Петько» до нього причепилося од часів навчання в ДЮСШ після перегляду фільму «Чапаєв». Тоді Кірцун був шісткою в неформального лідера школи. Але час вніс корективи – той лідер устиг тричі відсидіти, і тепер представляв бізнесово-кримінальні інтереси Петька на Буковині та в Молдові.

За останні роки Кірцун зблизився з людьми влади, заробив мільйони, продаючи національні багатства України, конвертуючи та легалізуючи гроші злочинних угруповань СНД. Газети назвали його олігархом і пророкували, що найближчим часом стане впливовою особою в державі. Швець у це не вірив, бо було відомо про зв'язки Кірцуна зі злочинними світом і його махінації у сфері спорту.

Теодор Данилович зобразив на обличчі посмішку, і привітався з «компаньйонами».

– Ну, чë там, йобты? – розв'язно запитав Петько. – Как наши друзья – Гуцул, Анджей?

– Я з ними мало спілкуюся, – відкашлявся Швець.

– Чего так? – іронічно поцікавився Красовскі. – Мы тебя, чисто, просили об услуге…

– Коваль теж не затримався за ґратами… А його, до речі, підтримує сам Краснов! Проти нього я – ніхто.

–… О чем говорили на сходняке, когда Анджей вышел? – поцікавився Деметраш.

– Мене на такі заходи не запрошують, бл, – роздратовано відповів Швець. – І що це за балачки?! Ви хочете від мене щось отримати, а мені підсунули якісь срані акції!

– Ты чë, старый!? – обурився Петько. – Для тя пол-лимона – хуйня?!. Это аванс! Щя нас интересует ваша партия – готовая, раскрученная структура.

– Я партіями не торгую, – зареготав Швець. – І взагалі у мене з рук вислизує влада, нах’й. Не можу нічим допомогти…

– Что касается партии, – продовжив Деметраш, – туда стали вступать наши, чтобы на следующем съезде пропихнуть нужных людей в руководство… Вы нам нужны, панэ Швец. Съезд купим с потрохами, Гаркавый с Гуцулом даже не поймут, что случилось, когда большинство захочет видеть вас лидером. А вы поможете провести в список на выборы нужных людей. Чтобы не пахло Гаркавым и другим говном.

– Цікаво, – задоволено промуркотів Швець. – Чому я?

– Старый, ты достойная кандидатура, – зареготав Кірцун. – Йобты – глава мандатной комиссии, нахуй… Можно сказать, от бога! От бога для всей Украины!

Красовскі зі сценічною іронією закотив очі.

– А теперь, что касается гостиницы… – продовжив. – Завтра, бля, ми будем голосовать за смену руководства и внесение дополнений к уставу. Гостиница наша. Только, как кость в жопе, засело несколько умных, нахуй. Скоро ми выкупим контрольный пакет акций, бля… В общем, нам вся эта шняга обошлась в полтора лимона.

– Для чого ви це мені розповідаєте? – запитав Швець.

– Чисто, ты хочешь быть нашим компаньоном, – відповів Красовскі. – А компаньоны не только делят прибыли, но и убытки.

– Запхайте собі в дупу ці акції і прибутки від них!

– Йобты, хочешь стать человеком, работай по нашим правилам, – розізлився Кірцун. – И первое правило: делай, чë те сказано! Тебе заплатили, нахуй. Тем более этот разговор записали на видеокамеру!

Швець зіскочив на ноги і озирнувся. У залі було порожньо, залишилися тільки вони. Біля входу стояла сторожа. Його опоненти сиділи, насмішкувато поглядаючи на гостя. Теодор Данилович сів.

– Значит завтра, чисто, в бой, – вирішив Красовскі. – Лучше, чтобы ты на собрании не светился и передал право голоса нам.

– Ось що, – жорстко сказав гість. – Хочете, щоб я з вами працював, бл, виконайте мої умови. По-перше, бл, мені заважають Анджей і Гуцул. По-друге, говоріть зі мною іншим тоном. Якщо ні, – кинув на стіл пакет з акціями, – заберіть цю макулатуру нах… А на відеозапис подрочіть, мать вашу! Хуя ви мені що зробите!

Його аргументи звучали переконливо.

– Мы погорячились, – зітхнув Деметраш, – Дни сложные, много работы, надо ехать в округа, работать с народом.

– Йобты, старый, – посміхнувся Кірцун. – Мы тоже не пацаны. Давай, типа, работать, а не фуфло толкать.

– Історія з акціями мене не цікавить, бл, – вирішив Швець, – Можете викупити їх, або платити дивіденди. Я залишився тільки тому, що зацікався планами щодо партії.

– Поговорим позже, – сказав Деметраш. – На эту аферу надо полтора-два лимона баксов и поддержку прессы. Ща мы делаем банкротами две популярных газетенки, потом скупаем их. Наши судебные иски к газетам уже в суде и там все «замазано». С нами работают люди, выигравшие выборы в России, в Казахстане и Грузии.

– Мене це тішить, – іронічно посміхнувся Швець, – тільки будьмо реалістами. До виборів трішки більше року, а наші вороги живі, при владі і при капіталах.

– Йобты, все путем – запевнив Кірцун. – За дело берусь я.