Текст книги "Історія України-Руси. Том 3"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 46 (всего у книги 47 страниц)

Давня руська емаль оброблена дуже основно Кондаковим в двох капітальних працях: Византійскія емали, собраніе А. В. Звенигородскаго – Исторія и памятники византійской емали, 1892, Спб. (книжка видана аматором – Звенигородским нечувано роскішно, по росийськи, иїмецьки і французьки, але в малім числї примірників, тому неприступна, – про неї див. Записки т. XL), друга – Русскіе клады, изсл Ђ дованіе древностей великокняжескаго періода, т. І, Спб. 1896 – роскішне виданнє, зроблене державним коштом і розмірно дуже дешеве, але випущене в малім числї, так що вже тепер вийшло з продажі, – з дуже гарними полїхромічними рисунками. В сїй остатнїй книзї окрім емали автор займаєть ся також і деякими партиями староруського юбілєрства, але анї ся книжка, анї виданий за нею слїдом V т. Русских древностей – Курганныя древности и клады домонгольскаго періода, Спб., 1897, де золотництву дано ще більше місця, далеко не вичерпують всього матеріалу, дуже богатого й ріжнородного. З публїкацій матеріалу окрім згаданих що йно видань треба згадати: Бобринскій Курганы и случайныя находки въ окресностяхъ м. См Ђ лы, I-II, 1887 і 1894. Леопардовъ и Черневъ Снимки съ предметовъ древности находящихся въ Кіев Ђ въ частныхъ рукахъ, I-IV, 1890-1. Катологъ украинскихъ древностей коллеціи В. В. Тарновскаго, К., 1898 (дуже цїнна колєкція з Княжої гори). Вкінцї: Собраніе Б. И. и В. Н. Ханенко – Древности Придн Ђ провья, де вип. V, 1902, присьвячений спеціально староруській штуцї: се досить богата збірка, з вступними замітками. Згадаю тут також свою публїкацію молотівського скарба в Записках т. XXV.

По історії музики в староруські часи досї дуже мало зроблено. Згадаю працї: Ундольскій Зам Ђ чанія для исторіи церковнаго п Ђ нія въ Россіи, 1846. Одоевскій Къ вопросу о древнерусскомъ п Ђ сноп Ђ ніи, 1864. Разумовскій Церковное п Ђ ніе в Россіи, Москва, 1867. Арнольдъ О теоретическихъ основаніяхъ древнорусскаго церковнаго и народнаго п Ђ нія (Правосл. Обозр Ђ ніе 1873, IV), Теорія древнерусскаго церковнаго и народнаго п Ђ нія, Мва, 1880. Металловъ Очеркъ исторіи православнаго церковнаго п Ђ нія въ Россіи, 3 вид. 1900, Москва. Смоленскій О древнерусскихъ п Ђ вческихъ нотаціяхъ, 1901 (Памятники древн. письменности ч. CXLV). Огляди: Булїча в Енциклопедическімъ Словарі Брокгауза і Ефрона т. XXVIII, І c. 615 і далї (передруковано також в книжцї: Россія, Спб., 1900). Саккети Главные моменты въ развитіи русскаго православнаго духовнаго п Ђ нія (Ж. М. Н. П. 1901, VIII).

32. Питаннє про осьвіту в давнїй Руси (до c. 454 і далї).

З високою оцїнкою давньої осьвіти виступив був Карамзїн (т. V c. 215), але його гадки про давнї школи дуже сильно скритикував Нейман в Studien zur grundlichen Kenntniss der Vorzeit Russlands вид. Еверсом, 1830. Потім звістки Татїшева приймали нпр. Соловйов Исторія Россіи І c. 746-8, Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи І c. 394-5, м. Макарій Исторія рус. церкви III с. 123, Порфирьевъ Исторія рус. словесности I с. 199 й ин. От нпр. до яких виводів приходив Соловйов (1. с.): „маємо повне право прийняти звістку про істнованнє шкіл: при церквах, епископських дворах і заведених князями своїм коштом”... і т. и. З особливими комплїментами староруській осьвітї виступив був Шевирьов у своїй Исторії русской словесности, виходячи з звісток про християнські чесноти суспільности. На такім же традиційнім становищі став Лавровский в своїй моноґрафії О древнерусскихъ училищахъ, 1854: він приймав звістки Татїщева, здогадував ся про істнованнє орґанїзованих шкіл при епископських катедрах і по иньших місцях, про предмети науки і т. и.

Доперва Ґолубінский в Исторії церкви (І, 1 c. 580 і далї першого видання), відкинувши татїщевські звістки, прийшов до виводу, що заходи коло осьвіти були тільки за Володимира й Ярослава, але не удержали ся. Русь, думає він, нїяких шкіл нїколи не мала, і по якихось сьвітлїйших початках за Володимира й Ярослава (такі сьвітлїйші початки автор припускає з огляду на лїтописні звістки та супроти появи такого Іларіона) не могла підняти ся над рівенем простої письменности. В своїй крайности погляд Ґолубінского одначе не міг знайти собі загального признання. Не кажу вже, що такі ненаукові фабрікати як, скажім, Миронольского Очеркъ исторіи церковно-приходской школы (1894) і т. и., далї собі з всякої згадки про „учениє” виводять істнованнє шкіл і т. и., але вже і в солїднїйших працях знаходимо ми певний скептицизм для виводів Ґолубінского. Нпр. Никольский в своїй розвідцї про Клима Смолятича виступає, хоч і обережно, проти поглядів Ґолубінского (реплїку Ґолубінского див. в новім виданню с. 848-851). Пипін у своїй Исторії русской литературы, не зайнявши якогось певного становища у сїй справі, з одного боку нїби приймає погляди Ґолубінского (I гл. VII), але на иньших місцях готовий признати татїщевським звісткам значіннє „преданія” (c. 329). Владіміров (Древ. рус. литература) і його ученик Лобода (Чтенія київ. т. XVII, II) також не рішають ся відмовити всякого значіння звісткам Татїщева; ще більш рішучо приймали їх нпр. Никольскій в Пам. др. письм. ч. 114, 1896, і Лавровский – Посланіе м. Климента, 1894, так що се викликало відправу зі сторони заступника поглядів Ґолубінского проф. Харламповича (Къ вопросу о просв Ђ щеніи на Руси въ домонгольскій періодъ – Н.-лит. сборникъ Галицкой матицы, І, 1901).

В своїй Історії Київщини (c. 417) я прийняв в цїлости критику Татїщевських звісток, дану Ґолубінским, але признавав погляд його на староруську осьвіту занадто песимістичним; свій погляд я потім розвинув ширше в 1 вид. сеї Історії і повторяю його без значнїйших змін і в сїм виданню. Як бачу, прийняв його вповнї проф. Перетц в своїй статї: Образованность (Книга для чтенія по рус. исторіи, під ред. Д.-Запольского, 1904). Завважу, що в своїй недавнїй статї про схедоґрафію (як низше) сам Ґолубінский дещо попускає з свого погляду.

Про круг відомостей давньої Руси див. Б Ђ ляевъ О изученіи греческаго языка въ Россіи – Пропилеи 1851 р, його ж О географическихъ св Ђ д Ђ ніяхъ въ древней Руси. Сухомлиновъ О языкознаніи въ древней Руси – Ученыя Зап. II отд. Академіи т. І, 1854. Порфирьевъ О чтеніи книгъ въ древнія времена – Православный Собес Ђ дникъ 1858 р., його ж Объ источникахъ св Ђ д Ђ ній по разнымъ наукамъ въ древнія времена, ib. 1860. Заб Ђ линъ Характеръ начального образованія въ до-Петровское время, 1856 – передр. в Опытах изученія рус. древностей и исторіи, 1872. Бобынинъ Состояніе математическихъ знаній въ Россіи до XVI в. – Ж. М. Н. Пр. 1882 і осібно 1886. Голубинскій Вопросъ о заимствованіи домонгольскими Русскими отъ Грековъ такъ называемой схедографіи (Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904, II). Загальні огляди у Мілюкова Очерки по исторіи русской культуры II (с. 227 і далї) і у Пипіна Исторія русской словесности І гл. II і VII.

Лїтература поодиноких підручників давньої Руси. Про історичні переклади: Сухомлиновъ О древней русской л Ђ тописи, 1856. Оболенскій Л Ђ топись Переяслава Суздальскаго (в передмові), 1851. Срезневскаго Св Ђ д Ђ нія и зам Ђ тки о малоизв. памяткахъ. Истринъ Хронографы въ русской литератур Ђ (Византійскій временникъ, 1898) і Изъ области древне-русской литературы (Ж. М. Н. П. 1903-5, не скінчене). Шахматовъ Древнеболгарская енциклопедія Х в. (Византійскій временикъ, 1900) і реплїка Истрина: Одинъ только переводъ Псевдокаллистена (Виз. врем. 1903). Розановъ Зам Ђ тки по вопросу о русскихъ хронографахъ (Ж. М. Н. П. 1904, I). Истоминъ Н Ђ которые данныя о протограф Ђ елинскаго л Ђ тописца (ib. 1904, VII).

Спеціально про Палєю історичну: А. Поповъ Книга бытія небеси и земли (Палея историческая) – Чтенія московські 1881, І; Веревскій Русская историческая Палея – Филолог. Зап. 1888. Про Палею Толковану: Успенскій Толковая Палея, 1877. Ждановъ Палея, в Київ. Универс. Изв. 1881. Михавловъ Общій обзоръ состава, редакцій и источниковъ Толковой Палеи – Варшав. Унив. Изв. 1895. Истринъ Зам Ђ чанія о состав Ђ Толк. Палеи – Изв Ђ стія Академіи, 1896 і 1898 і Изъ области (як вище). Карн Ђ евъ Къ вопросу о взаимныхъ отношеніяхъ Толковой Палеи и Златой Матицы, Ж. М. Н. П. 1900, II. Шахматовъ Толковая Палея и русская л Ђ топись (Статья по славянов Ђ д Ђ нію, І, 1904). Истоминъ Къ вопросу о редакціяхъ Тол. Палеи (Изв Ђ стія отд. рус. яз. І 905, I). Видано Палєю з двох кодексів у Москві (Палея Толковая, 1892-1897) і в Изданіях общества любителей др. письменности ХСIII, 1892. Остатнїми часам, в дослїдах Михайлова і Істріна переводить ся погляд, що Толкову Палєю треба уважати твором самостїйним руським XIII в., і в науковій лїтературі він знаходить все більше прихильників. Шахматов натомість доводить староболгарський початок її. Певне рішеннє сього питання тим інтересне, що при руськім початку Толкова Палєя дала б нам богато знати, які перекладені твори в тім часї були звістні на Руси.

Про Топоґрафію Індікоплова Срезневский Св Ђ д Ђ нія и зам Ђ тки XI. Про Шестоднев – при виданню його в Чтеніях московських 1876, III (Андр. Попова). Про Физіолог – Мочульського Происхожденіе Физіолога, Рус. Фил. В Ђ стн., 1889, Кари Ђ єва Матеріалы и зам Ђ тки по исторіи Ф. – при виданню в Изданіях общества древней письменности, XCII, 1890, Александрова Физіологъ – Уч. зап. Казан. унив. 1893, Polivka Zur Geschichte des Physiotogus іn den SI. Literaturen – Archiv XV і XVIII. Про Пчолу й иньші подібні збірники новійше – Jagic Die Menander Sentenzen in der Kirchensl. Ubersetzung – Sitgungsberichte in Wien. Ak. т. 126. Speranskij Zu den Slavischen Ubersetzungen der griech. Florilegien – Archiv XV і новійше: Переводные сборники изреченіи въ славянорусской письменности, 1904. Семеновъ Мудрость Менандра по русскимъ спискамъ и Изреченія Исихія к Варнавы – Памятники общ. др. письм. кн. 88 і 98, його ж Древная русская Пчела – Сборникъ II отд. Ак. Н. т. 54,1893. Михайловъ къ вопросу о греко-византійскихъ и славянскихъ сборникахъ изр Ђ ченій – Ж. М. Н. П. 1893. Розановъ Матеріалы по исторіи русскихъ пчелъ, 1904 (Пам. др. письм. ч. 154).

33. Лїтература перекладеного письменства в старій Руси (с. 461).

Про перекладену богословську лїтературу див. особливо: Срезневскій Древніе памятники Письма и языка 1882 й його ж Св Ђ д Ђ нія и зам Ђ тки о малоизв. памятниках. Голубінскій Библіографическій обзоръ существовавшей у насъ въ періодї домонгольскій переводной и вообще заимствованной письменности в І т. 1 кн. Исторії Церкви. Порфирьевъ Исторія русской словесности, 1897 с. 19 і далї. Пыпинъ Исторія русской литературы, т. І гл. 2 – в сих працях вказана й моноґрафічна лїтература, тому її не буду вичисляти. Владиміровъ Древняя русская литература, 1901, гл. 1, його ж Обзоръ южно-русскихъ и западно-русскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. – Чтенія київські, IV. Архангельскій Творенія отцевъ церкви въ древне-русской письменности – Обозр Ђ ніе рукописнаго матеріала, Спб., 1888, Творенія отцевъ Церкви въ древнерусской письменности – Извлеченія изъ рукописей и опыты историко-литературныхъ изученій, I-IV, Казань, 1889-90. Арх. Леонидъ Библіографическія разысканія въ области древн Ђ йшаго періода славянской письменности IX-X в. (Чтенія московські 1890. III). П Ђ туховъ Болгарскіе литературные д Ђ ятели древн Ђ йшей эпохи на русской почв Ђ (Ж. М. Н. П. 1893, VI). Волковъ Статистическія св Ђ д Ђ нія о сохранившихся древне-русскихъ книгахъ XI-XIV вв., 1897.

Про переклади світських повістей: Пынинъ Очеркъ литературной исторіи старинныхъ пов Ђ стей и сказок русскихъ, 1857; новий короткий огляд сеї лїтератури дав він в II т. своєї Исторіи словесности, гл. XIII (1898), а Веселовскій в Исторіи словесности Галахова, т. І, 1894, с. 394 і далї, йогож Изъ исторіи романа и пов Ђ сти, 1886. З спеціяльної лїтератури що новійше: Истринъ Александрія русскихъ хронографовъ – в Чтеніяхъ московських 1893 і осібно, його-ж Сказаніе объ Иид Ђ йскомъ царств Ђ в Древностяхъ-Трудах славянской комиссіи І, 1895 (і осібно), тамже уваги Долгова до того-ж. Веселовскій Поэма о Дигенис Ђ – В Ђ стникъ Европы 1875, Южно-русскія былины, 1881-4, Тихонравовъ Девгеніево д Ђ яніе – Сочиненія т. I. Jagic Der weise Akirios – Byz. Zeitschrift 1892; Потанинъ Акиръ пов Ђ сти и Акиръ легенды – Этногр. обозр Ђ ніе 1895; Григорьевъ – Къ вопросу о происхожденіи и редакціяхъ пов Ђ сти объ Акир Ђ Премудромъ (юбилейный сборникъ В. Миллера, 1900). Франко Варлаам і Йоасаф в Записках т. VIII, X, XVIII і XX, осібно 1897. Булгаковъ Стефанитъ и Ихнилатъ – Изданія Общества Люб. Др. Письм. 1877-8; Смирновъ в Филологических Записках, 1879; Викторовъ Стефанитъ и Ихнилатъ, М., 1881; Рыстенко Къ исторіи пов Ђ сти „Стефанитъ и Ихнилатъ” въ византійской и славянорусской литературахъ, 1902 (Л Ђ топись одеськ. іст. філ. тов. Х). Веселовскій Славянскія сказанія о Соломон Ђ и Китоврас Ђ , 1872. Він же до староруських часів зачисляє перехід на Русь і повісти про Вавилонське царство – Пов Ђ сть о Вавилонскомъ царств Ђ (Славянскій сборникъ, II, 1876). Про сю повість іще Жданов – Пов Ђ сти о Вавилон Ђ (передр. в кнвзї Русскій былевой эпосъ, 1895).

Корпус апокрифів, які знайшли ся в українських версиях і рукописях, публїкує др. Франко в Памятках укр.-руської мови й лїтератури, вийшло три томи (1896-1899), і сього року вийде четвертий (останнїй). В передмовах подані огляди лїтератури і звязаних з ними питань. З курсів лїтератури апокрифічній лїтературі богато місця удїляють Порфірєв і Владиміров (як вище). Про апокріфи Данилового Паломника – Заболотскій Легендарный и апокрифическій элементъ въ Хожденіи Даніила, 1899. (Рус. Фил. в Ђ стн. т. 41-2). Про непевність-індексів як джерела ко пізнання дїйсного запаса перекладів – Тихонравова Историческій очеркъ статьи о книгахъ истинныхъ и ложныхъ (Сочиненія т. І), Карн Ђ ева ор. c. Ж. М. Н. П. 1900, II c. 358 і далї.

Що до походження перекладної лїтератури (панонського, балканського, західноевропейського) див. лїнґвістичні спостереження Соболевского Церковно-славянскіе тексты моравского происхожденія (Р. Ф. В. 1900). Къ исторіи древн Ђ йшей церковно-славянской письменности (ibid. 1902), Изъ Исторіи заимствованныхъ словъ и переводыхъ пов Ђ стей (Унив. Изв. київ. 1904, XI, реплїка Істріна: Къ исторіи заимств. словъ, Одеса, 1905), Римскій патерикъ (Изборникъ кіевскій 1904), і ряд житий, по його гадцї переложених з латинського – друкує він в Изв Ђ стіях отд. рус. яз. від р. 1903.

34. Лїтература староруського письменства.

Загальні працї про староруське письменство – з старших: м. Евгенїя Словарь писателей духовнаго чина, 1817 і 1827, Максимовича Исторія древней русской словесности, К., 1839 (передр. в III т. Сочиненій), Строева Библіологическій словарь – посм. виданнє в Сборнику II отд. Ак. H. т. XXIX, Филарета Обзоръ русской духовной литературы – в Ученыхъ Зап. II отд. Акад. Наук, III, 1856, Шевырева Исторія русской словесности преим. древней, I-II 1858-1866, Макарія Исторія рус. церкви т. I-III, Срезневского Древніе памятники письма и языка 1882, О. Миллєра Опытъ историческаго обозр Ђ нія русской словесности, 1865. Новійше: Голубінский Исторія рус. церкви т. І,1,1880, нове вид. 1901. Огоновський Істория лїтератури руської І, 1887 (староруська лїтература дуже коротенько). Reinholdt Geschichte der russischen Literatur von ihren Anfangen, Липськ, 1886. Галаховъ Исторія рус. словесности, в новій редакції, 3 вид. 1894, т. І, Порфирьевъ, як вище, І, 1897. Пыпинъ, як вище, т. І, 1898. Владиміровъ, як вище, 1901 (праця необроблена і вартости дуже нерівної). Памятники древнерусской церковно-учительной литературы, І, 1894 (містять писання (не всї) і статї про Луку Жидяту, Іларіона, Теодосия, Кирила Туровського, оцїнку видання див. в т. VI Записок Наук. тов. ім. Шевченка). Загальний огляд студий над староруським письменством у Котляревського Древняя русская письменность (недокінчене, передр. в IV т. його Сочиненій). Показчик (досить недокладно зроблений) – Мезіеръ Русская словесность съ XI до XIX ст., ч. І (XI-XVIII в.), Спб., 1899.

Про лїтературу проповідничу спеціяльнїйше: арх. Антонїй (Вадковскій) Древне-русская пропов Ђ дь и пропов Ђ дники въ періодъ до-монгольскій – Прав. Обовр. 1881, передр. в книзї Изъ исторіи христіанской пропов Ђ ди, 2 вид. 1895, Катаевъ Очеркъ исторіи русской церковной пропов Ђ ди, 2 вид. Одеса 1883, Поторжинскій Исторія русской церковной пропов Ђ ди въ біографіяхъ и образцахъ съ пол. IX по XIX в., 2 вид., К., 1891 (підручник для духовних семінарій).

Про полємічну лїтературу XI-XII в. Августинъ Полемическія сочиненія противъ Латинянъ въ русской церкви XI-XII вв. – Труды кіев. дух. академіи 1867, Макарій т. І і II, Поповъ Историко-литературный обзоръ древне-русскихъ полемическихъ сочиненій противъ Латинянъ, Москва, 1875, Павловъ Критическіе опыты по исторіи древн Ђ йшей греко-русской полемики противъ Латинянъ – Отчетъ о XIX присужд. наградъ Уварова і осібно, Спб., 1878, Голубинскій І, 1 c. 853 і далї.

35. Писання Кирила Турівського (до c. 471).

Першу збірку писань Кирила Турівського, не кажучи за молитви, що були друковані ще в XVI в. 20 ) – видав Калайдович 1821 р. в книзї Памятники россійской словесности XII в Ђ ка; писання Кирила займають більшу її частину: тут видано пятнадцать утворів Кирилових або надписуваних його іменем, і дано деякі замітки про його письменську дїяльність; се виданнє властиво ввело Кирила в круг науки. Замітки Калайдовича викликали статю Каченовского в В Ђ стнику Европы 1822, де він підносив несамостійність Кирила супроти візантийських взірців. Після того видав Макарий в V т. Ученых Записок II отд. (1856) канон і ще деякі писання з загальною статею, Порфірєв в Православнім Собес Ђ днику 1857 р. молитви Кирила з статею про них, Сухомлїнов в книзї Рукописи гр. Уварова, т. II (одинокий), 1858, видав усї писання Кирила, з виїмком канова, і в передмові дав ширшу студию, що зістаєть ся й досї найбільш солїдною в сїй справі. Потім повну збірку писань Кирила, але в росийськім перекладї, із вступною (компілятивною) статею дав еп. Евґенїй в книзї Творенія св. отца нашего Кирилла еп. туровскаго, К., 1880, а самі проповіди видав Пономарьов у Памятниках церковноучит. лит. І, з вступною статею й приміткам. Нарештї Лопарьов видав у XCVII кн. Памятників др. письменности Слово в великую субботу, зрештою дуже подібне до слова в недїлю мироносиць.

Окрім тих писань, що признають ся всїма за Кирилові, часто уважають за Кирилові й мають деяку правдоподібність його авторства ще отсї: 1) Притча про слїпого й кривого (инакше Притча о душ Ђ челов Ђ честей и о т Ђ леси) – інтересна перерібка притчі, що є в Прологах, а туди зайшла з ориєнтальних переказів: її стрічаємо і в Талмудї і в і в Тисячи й одній ночи (Сухомлиновъ – Два семитическихъ сказанія встр Ђ чающихся въ памятникахъ рус. литературы, Сборникъ II отд. Акад. Н.,Х); в збірнику „Статьи по славянов Ђ д Ђ нію” має вийти про неї розвідка дра Франка. 2) Слово къ Василію игумену печерськоиу ”о б Ђ лоризц Ђ челов Ђ ц Ђ и о мнишьств Ђ ”, що містить в собі притчу з повісти про Варлаама й Йоаспфа (Ґолубінский думає, що імя Василия і Печерського монастиря – се інтерполяції). Натомість такі слова як Слово на пятдесятницю або про ходженнє до церкви своєю простотою так відріжняють ся від автентичних слів Кирила, що дуже тяжко їх уважати Кириловими.

Про його писання окрім вичислених статей при виданнях див. іще: Срезневскій Новые списки поученій Кирила Т. – Истор. чтеніе II отд. 1854 і 1855, Баратынскій Кириллъ Туровскій какъ пропов Ђ дникъ – Духовный в Ђ стникъ 1863, Макарія Исторія церкви т. III, Ґолубінского 1. с., П Ђ туховъ Къ вопросу о Кириллахъ-авторахъ въ древне-рус. литератур Ђ – Сборникъ II отд. Акад. Н. т. XLII. До біоґрафії самого Кирила одиноким джерелом служать досить шабльонове оповіданнє прологів під 28 цьвітня – у Сухомлїнова ор. c. Найстарші кодекси його писань маємо з XIII в.

36. Памятки староруської аґіоґрафії (до c. 484 і далї).

Повість про Печерський монастир – в складї Найдавнїйшої лїтописи; нею богато займали ся, але майже виключно тільки зі становища питання про авторство Нестора що до Найдавнїйшої лїтописи; найлїпша аналїза її (з сього становища) в статї Щепкіна Zur Nestorfrage (Archiv fur slavische Phil. т. XIX); з рештою див. лїтературу Найдавнїйшої лїтописи. Проба оборонити авторство Нестора для сеї повісти – у Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія (Изв Ђ стія II отд. академіи наукъ 1896, І); на сїм же становищу стоять Владіміров і Абрамович (як низше).

Память і похвала Володимиру в новійших виданнях (з ріжних кодексів): Чтенія київ. істор. товариства т. II, Мусинъ-Пушкинский Сборникъ 1414 г. (Записки академіи наукъ т. LXXII), Записки академіи наукъ по историко-филол. отд. т. I. Против датовання Памяти XI віком замітка Соболєвского в Чтеніях київ. істор. тов. II. 2 с. 8.

Жития Бориса і Глїба – анонїмне і Нестерове – див. Сказанія о св. Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ , з Сильвестровського кодекса XIV в., вид. Срезневского, 1860 (лїтоґрафічне факсімілє і текст, про довільности його див. замітки Лопарьова в Памятниках др. письменности вип. LXXXIV c. 5-6). Видання з старших кодексів: анонїмного – Чтенія московські 1870, І і знову 1899, II (XII в.), Несторового – тамже 1859, І (XII в.). Питаннє про Якова Мнїха не заступлене відповідною лїтературою; давнїйші замітки в Историч. чтеніяхь о язык Ђ и словесн., 1854 (Поґодїна, Тюріна, Макарія), Изв Ђ стія акад. наукъ Х (Буткова) новійше вказане в т. І пр. 55. Язикова аналїза Билярского Зам Ђ чаніе о язык Ђ Сказанія о Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ сравнительно съ языкомъ л Ђ тописи – Записки акад. наукъ, т. II. Про відносини житий Бориса і Глїба між собою з історичного погляду див. ще: Андрієвського: Давыдова Боженка, К. Старина 1885, VI, і у Ґолубінского 742. Про джерела лїтописного оповідання: Голубовскій Служба Борису и Гл Ђ бу въ Иваничской мине Ђ (Чтенія київські XIV), пор. т. II c. 4.

Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави – Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія”, і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські 1890, II – там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII-XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.

Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский – I. 1 c. 756), див. Щепкинъ – Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (Изв Ђ стія II отд. 1898, I).

З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гадку висловив Соболєвский Труды X съ Ђ зда III с. 64 – він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, – що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить – се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 – Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 – Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая – А. Вознесенскій і Гусевъ – Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.

Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден – що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента – Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280-1; др. Франко ставить здогад, що тут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону ”Мокрого Миколая”, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.

Послания Симона й Поликарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О Патерик Ђ Печерскомъ. – Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. – ibid. 1858, III. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика – Историческія чтенія о язык Ђ и словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ – Составители Кіевопечер. Патерика и дальн Ђ йшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ – Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская л Ђ топись (Изв Ђ стія II отд. академіи 1897, III – в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ Изсл Ђ дованія о Кіево-Печерскомъ Патерик Ђ какъ историко-литературномъ памятник Ђ , 1902 (Изв Ђ стія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.

З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева – Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.

37. Лїтописи (до c. 487 і далї).

Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов – Радзивиловская л Ђ топись, 1902, Толковая Палея и русская л Ђ топись, 1904 (Статьи по славянов Ђ д Ђ нію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) – Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ ”Начальной л Ђ тописи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ л Ђ тописнаго сказанія о св.Владимір Ђ (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя пред Ђ лка начальной л Ђ тописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).

Лїтература Київської лїтописи далеко біднїйша від Найдавнїйшої; головна праця – Бестужева-Рюміна О состав Ђ русскихъ л Ђ тописей, 1868, окрім того: замітки Поґодіна в IV т. його Изсл Ђ дованій, Соловйова (т. І c. 781 і далї), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ л Ђ тописяхь, вип. II, 1885 (про лїтописи Київську й Галицьку), Шахматова Общер. своды и Радзивил. л Ђ топись (passim).

Галицько-волинську лїтопись студіовано дуже мало, хоч як і лїтературна й історична памятка вона має високий інтерес. Причиною була по части таки більша трудність дослїдів над нею, по части її чисто український характер – через те вона меньше інтересувала росийську науку. Окрім кількох заміток Поґодїна й Соловйова (1. c.), треба згадати названі вище книжки Костомарова (Лекціи) й Бестужева-Рюміна (О состав Ђ ), далї: Шараневича Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur osterr. Geschichte, Льв., 1872, Маркевича О русскихъ л Ђ тописяхъ, вып. II. Крім того „Іпатським” лїтописям (Київській й Галицько-волинській разом) присьвачено роздїл у книжцї (посмертній і дуже слабкій) проф. Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи по церковно-історическому содержанію русскихъ л Ђ тописей, Спб., 1888. Фирсовъ Содержаніе и характеристика галицко-волынской л Ђ тописи по Ипатскому списку, 1898 (вступний виклад в казанськім унїверситетї – не дає майже нїчого). Моя розвідка: Хронольоґія подїй галицько-волинської лїтописи, 1901 (в Записках т. ХLI). Крім того деякі замітки при виданню лїтописи Петрушевича (Волынско-галицкая л Ђ топись, Льв., 1871), і осібно в моноґрафії Дашкевича Княженіе Даніила c. 2-6) і моїм повисшім викладї історії тих часів. Стилїстичній формі лїтописи присьвячена розвідка О. Макарушки: Складня причасників в Волиньско-галицкій лїтописи (Справозданнє академ. ґімназії, 1896).

Тексти Київської й Галицько-волинської лїтописи видано двічи петербурською комісією – в II т. Полного собранія л Ђ тописей (1843) і вдруге 1871 р. п. н. Л Ђ топись по Ипатскому описку; в першім виданню ужито крім Іпатського кодекси Хлєбнїковський і Єрмолаєвський (XVIII в.), в другім Єрмолаєвський відкинено зовсїм, хоч деякі варіанти його були цїкаві, як не для реконструкції тексту, то з иньших поглядів, а ужито натомість Поґодїнського. Видання сї взагалї дуже слабі з текстуального погляду, а особливо фатально випали що до Галицько-волинської лїтописи; в основу положено Іпатський кодекс, а він хоч часом давнїйший, але своєю редакцією наймолодший, і по просту баламутить читача своїм укладом, не кажучи вже про поодинокі лєкції (деякі мої поправки до тексту див. Записки т. VIII). Обидва видання стали ся вже біблїоґрафічною рідкістю. Будемо надїяти ся, що новійше виданнє, доручене петербурзькою археоґрафічною комісією ак. Шахматову, випаде більш науково.

38. Лїтература Слова о полку Ігоревім і Молениє Данила (до c. 492-493)

З безконечної лїтератури Слова о полку Ігоревім піднесу тільки найважнійше. Огляди лїтератури Слова: Жданова Литература Слова о п. Иг. – К. 1880 (з Университетских Изв Ђ стій), Барсова (див. низше), Владимірова – Слово о полку Игорев Ђ , К., 1894 і Древ. рус. литер. Розвідки – Вс. Миллеръ Взглядъ на Слово о полку Игорев Ђ , Москва, 1877 (погляд на Слово як на результат лїтературних впливів візантийсько-болгарських). Потебня – Слово о п. Иг., Воронїж, 1878 (звязки Слова з народньою поезією). Барсовъ – Слово о п. Иг. какъ художественный памятникъ кіевской дружинной Руси т. I-III, Москва, 1887 і 1890 (найбільша й найважнїйша праця: т. І – біблїоґрафія і перегляд лїтератури, звязки Слова з книжною лїтературою й народньою поезією, т. II – переклад і палєоґрафічна критика, т. III – лєксікольоґія, А-Н, далї не було). Новійше – В. Каллашъ Н Ђ сколько догадокъ и соображеній по поводу „Слова о п. Игорев Ђ ” (1900, Юбилейный сборникъ В. Миллера – про них мої замітки в Записках т. XL).