Текст книги "Пехота-2. Збройники"

Автор книги: Мартин Брест

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 20 страниц)

Людина війни 3:
Снайпер

Снайпер – то сєрдєчна людина, я вам доповідаю.

Не, так-то все понятно, даже слишком. И все такие умные, главное, на ВОП приезжают, коммандер им показывает «…вон там ориентир-два, вон там блиндажик сепарский…», и обязательно кто-то очень умный такой: «тю, лейтенант, тут же их снять – плевое дело, у тебя шо, снайпера нема?»

И так каждый раз. Они думают, шо у меня баррет, чи как? Ничо, шо до ориентира-два – кило-триста, а у нас в наличии – СВДшка, своим ходом выходившая из Афгана, пулеметные патроны и час сна после наряда? И это хорошо, если целый час.

Утречком да по скользкой грязной росе, когда лениво просыпается Донбасс, – хлопают в посадке одиночные. И в мотороле: «… какого хера, что за стрельба у вас?» И сонный дежурный на КСП роты: «… то не у нас, то у соседей…»

А снайпер продолжает прибивать винтарь, выжигая бесценные «снайперские», а рядом на таком же мокром каремате валяется и курит командир відділення, изредка прикладываясь к волонтерской трубе-сотке и лениво комментируя: «… влево один», «…та влево, опять ветер завтыкал…», «не вижу, еще раз…»

Поднимается дым в холодное яркое небо, пальцы с черными каемками под ногтями осторожно трогают спусковой, небритое с прошлого отпуска лицо тихонько так прижимается к самодельной «щеке», и уголок старенькой оптики осторожно ползет по косоватой «мишень поясная» в пятистах метрах впереди. Ветер, ветер… щас… чуть левее, долбаные тысячные…

Сердце тук-тук. Выдох. Пауза.

Бах.

Есть. Попал. Сгорают бесценные «снайперские», дымная гильза вылетает вправо-вверх и падает в ярко-зеленую теплую траву. Хорошооооо… улыбается.

Тук-тук. Выдох. Пауза.

Бах.

Пропадает чужая темная фигурка в потрепанной оптике. Кажись, попал. Ветер, ветер… Еще раз – и менять позицию.

Тук-тук. Выыыыдоооооох… Бах.

Люби снайпера – он твой брат, у которого стучит сердце.

Заніматєльноє зброєведення

(Чистить зброю, заряжайте теплак і пам’ятайте, що ЗСУ – це секс)

АГС-17

Агеес – то палка зброя, я вам доповідаю.

Бо це єдина в світі стрілялка, в яку треба сувати равликів. А ще агеес – то маленька піаніна, бо тільки в ньому, щоб пальнути по сєпарах, треба нєжно нажать на клавішу. Битує мнєніє, шо єслі поставити сорок агеесів підряд, то можна зіграти сонату Бєтховєна.

Агеес складаєть з гранатомета, ніщасного равлика, приціла, в який дивиться військовослужбовець, та крутилок. Якщо просто так, от нєчєго дєлать покрутити оті крутілки, потім можна мощно получити по рогам від агеесніка.

Чистить зброю, заряджайте тєплак та пам’ятайте, що ЗеСеУ – це секс))

Васильок

Васильок – то тендітна квітка на тілі українського оборонпрома, я вам доповідаю.

Бо він стріляє вісімдесятидвохміліметровими мінами та вміє фігачіть чєргой «по чєтирє». Щоб наморщіть сєпарів з Василька, треба встановити міномет, потім знайти того, хто знає, якою стороною заряджається міна, і вже потім развлєкаться по повній.

Комплект Васілька складається з міномета, шешаріка та воділи того шешаріка, шо завжди говорить «дай стрєльнуть, тєбє шо, жалко?»

Чистить зброю, заряджайте тєплак та пам’ятайте, що ЗеСеУ – це секс.

ЗУ-23-2

Зушка – то страшне оружиє, я вам доповідаю.

Вона двухствольна, як дєдов обрєз.

Хоча зушка создана, щоб фігачіть по самольотах, но і по піхоті, і по сєпарських камазах вона тоже нічо так работає.

Зушка состоїть із двух стволов, стульчика і пєдалі.

Шоб стрілять з зушки – нада зарядить набої, заткнуть вуха і нажать на пєдаль. От тоді буде вєтєр.

ПМ

Пээм – то люта зброя, я вам доповідаю.

Накращє в зоні АТО пеем показав себе у стрільбі по фазанах. Пеем состоіт із пістоля, крутой тактичной кобури, шо бовтається, як дурна, та шнурка. Шнурок – то головна частина пеема, бо він з’єднує пеем та військовослужбовця, не даючи їм протірятись одне від одного.

РПГ-18

Муха – то гаряча зброя, я вам доповідаю.

Бо коли військовослужбовець перший раз стріляє з ерпеге, він палюбасу встромить її собі у капюшон, а потом пальне метрів на шіссот, хоча вона розщітана на двісті.

Шоб стрєльнуть із мухи, нада розкласти трубу, щоб ота фігня зверху, яку комбат називає «прицельна планка», випригнула ввєрх, потім взвести другу фігню і нажать на шось, шо нажимається. Після чого буде вистріл, і нада бігом тушить капюшон.

Муха состоїть з труби, вірьовочкі і проблєм на Новій Почті, коли хочється отправить пустий тубус додому чи воєнруку в школу.

Автомат

Автомат – то странна зброя, я вам доповідаю.

Во-пєрвих, мало хто знає, шо у ЗеСеУ два віда автоматів – з великими пульками і з маленькими.

Во-вторих, до автомата щє нада куча магазинів, яких на РАО нема, і коли будуть – нєясно.

Ну і в-третіх, автомат записується в ваєннік, того продраконіть його нізя ніяк.

Щоб стрєльнути з автомата, нада магазін засунуть знизу, опустити прєдохранітєль на «А», дьорнуть затвор та запустить всі тридцять пуль в направлєнії врага.

Чаще всього у Збройних Силах автомати іспользуються на учебних стрєльбах.

В коплєкт автомата входять: сам шпалєр, магазін, рємєнь і місце розряджання зброї.

ДШКМ

Пулємьот дашка (дашулька, дашунєчка) – то дуже громка зброя, я вам доповідаю.

Любий військовослужбовець знає, шо у дашки є хороша чєрта та погана.

Хороша – шо дашка з п’ятисот метрів може розібрати сєпарський камаз на запчасті, а погана – шо вона афігєть яка важка.

Щоб стрєльнуть з дашкі, во-пєрвих, тре імєть запасні вуха, а во-вторих, вміть воврємя остановиться, бо чистити її – той щє гємор.

В комплєкт входять: сам пулємьот, нєвєроятна трєнога, шо важе, як півтанка, лєнта з «сємочками» та лопата, бо на каждій позиції дашку нада вкапувать заново.

РПГ-7

Ерпеге-сєм – то смішна зброя, я вам доповідаю.

Бо найчастіше його прімєнєніє в зоні ато – це розібрать пороховий заряд і розпалить ним буржуйку.

Шоб стрєльнуть з ерпеге-сєм, нада скрутить гранату і пороховий заряд вмєстє, засунуть все це тонким кінцьом у трубу, взвести спусковий і понять, що забув поставить прицел.

В комплєкт входять: труба, прицел і смішна сумка для пєрєноски вистрєлів, яка вже давно потірялась.

СПГ-9

Еспеге – то сама афігєнна зброя, я вам доповідаю.

Еспеге стріляє дуже красіво, але саме більше цю красоту цінує піхота, через яку літають гранати.

Щоб стрєльнуть з еспеге, тре запихнуть в нього вистрєл толстой частью вперед, взвести пружину і закрить праве вухо.

По команді «Вистрєл!» граната улітає в сторону посадки з сєпарами аутоматично.

В комплєкт входять: гренаде-лаунчер, неповний ящик з вистрілами і бідні глухі люди, яких ротний назначів заряжающими.

СВД

Есведе – то грустна зброя, я вам доповідаю.

Бо коли дають есведе, то треба зразу заучіть фразу «мене не фоткайтє, я снайпєр!»

Нормальний снайпєр може стрєльнуть на кілометр, правда, тіко якщо підповзе на кількасот метрів. І шо інтєрєсно – попадають.

Щоб поцілити із есведе у посадку, треба, щоб у вас був снайперський патрон, хоча усі стріляють пулємьотними.

До комплекту входять: саме ружжо, що своїм ходом виходило із Афгану, приціл з потєряним наглазніком та нашивка «Я у мами снайпєр».

ПКМ

Покємон – то блатна зброя, я вам доповідаю.

Сначала ніхто не хоче носить за пулємьотчіком запасний короб.

Ну це – до первого боя.

Пулємьотчік продолжає насипать тоді, коли всі остальні судорожно міняють магазини. А як ти думав, в коробі сто патронів!

Щоб стрілять з покємона – надо докурить, бо для пулємьота треба дві руки, потом поцепить короб, дослать затвор вперед і розчєсать посадку.

В комплєкт входять: тяжолий пулємьот, запасний ствол в ящику у ротного і там же – відро масла для чістки «покємона».

АПС

АПэЭс – то важка зброя, я вам доповідаю.

Важка – тому що нормальному ваєнному дуже важко її получіть. Апеес дають развєдкє, спезназєрам різним та тім ахвіцерам, які того Апееса не проє… протіряють.

Найчастіше в зоні АТО апеес використовується для понтового ношенія у тактічєской кабурє на бідрі. Але це бєдро нє юной фєміни, а дійсно сильного військовослужбовця. Сильного – бо апеес тяжолий, як брєвно.

До комплекту входять: важкий шпалєр, дєрєвянная кобура, яку вічно всі тіряють, куча магазинів та розкази «я з цього пєкалєїя на сто метрів фазана б’ю вльот».

Фагот

Фагот – то совсєм ніфіга нє труба, то подла зброя, я вам доповідаю.

Бо Фагот – то мала паскуда, якою на два кілометри стоодинадцятой можно наживіть сєпарам майже все, що висовується з плодючої донбаської землі. Правда, є велика проблєма. Якщо з фагота грохнуть сєпарську беху, то ротний може й похвалить, а якщо промазать, то кращє на глаза ротному не показувацца.

Щоб стрєльнуть з фагота, тре зарядити важку невдобну ракєту, лягти збоку, викинути сігарєту та молитися, щоб ракєта не просрала.

Фагот складається з установки, в який є дуже зручна для наблюдєнія оптіка, тубуса с ракєтой та звіздюлєй від ротного за трату дефіцитного бека.

РПК

Ерпека – то непонятна зброя, я вам доповідаю.

Бо ерпека – то вже нє автомат, але щє нє пулємьот. Найчастіша проблема єрпека заключається в тому, що всі сослуживці хотять собі магазини-сорокпятки. Тому ерпекашнік должен слєдіть за зброєй єжесєкундно та невпинно. Деякі недоліки щє питаються сматувать синьой ізолєнтой по два длінних магазина. Але то на їх совісті, бо керівні документи ідіотизм не регулюють.

Щоб стрєльнуть з ерпека, треба пройтись по роті, знайти всі свої магазини, розкласти сошки та зробити грозний вигляд. Досвіччені люди говорять, що саме ерпека – це основний конкурєнт «пекаему» у плані «зробити воєнноє селфі».

Ерпека складається с самого шпалєра, магазинів та шомпола, який «на мінуточку» попросив хтось щє місяць тому. Скотина.

Моторола

Моторола – то не зброя, то радіостанція, я вам доповідаю.

Але досвіччені люди, що підписали контракт «до кінця особового періода», говорять, що і моторолою можна вбити. Це проісходить, коли связіст з батальона бачить, як воєнний носить його останню драгоценну рацію за антену. Щє й розмахує. Або свєрнув ту антену в бублік і красиво повісив на бронік. Тоді связіст звіріє, тіряє зв’язок з реальністю і починає гонятись за ваєнним і бити його по голові зарядкой.

Щоб застосувати моторолу, треба знати, на якій частоті сьогодні батальон. Чи забити на це і просто пообщаться с самим умним чєловєком. То єсть с собой.

Моторола складається з радєйкі, закручєной антени, дохлого аккума та потєряной зарядки. Але все це колише тільки ротного, бо всі мотороли числяться на ньом.

ГАЗ-66

Шишига – це сама серьозна зброя, я вам доповідаю.

Бо у шешаріка є трі агрегатних состоянія. То він «щас заведеться». То він «тока шо ж работав!». А іногда: «він-то на нас числиться, але згорів щє в чотирнадцятом під Попасной…» Кращє всєго про цей шедевр автопрома середини вісімнадцятого віка кажуть воділи. Бо коли шешарік доїхав з пункту «Пе» в пункт «Же», то всі ваєнні говорять «треба було в магазін заєхать!». І тіко воділа говорить «ніхєра сєбє, доїхали…»

Щоб кудись поїхати на шишигє, треба звести докупи три пєрємєнних. Це воділа, путьовка і іскра у моторі.

Шишига складається з кабіни, кузова та рапорта на гесеем. Причом без кабіни та кузова вона іхати може, а от без гесеема – чота ніяк. А щє шешарік – це основний істочнік бєнзіна для волонтьорского гєнєратора.

Відпустка

Відпустка – це основна зброя ротного, я вам доповідаю.

Бо у відпустку хотят всє і всєгда. Раді відпустки воєнний способєн на любой подвіг – сломать руками сєпарскій танк, викопать тридцять метрів траншеї і, шо дуже серьозно, побріться та вдягнути статутную мазєпінку.

Щоб попасть в відпустку, треба чи совєршить нєвєроятний подвіг пєрєд ліцом комбата, чи бути дуже прімєрним затянутим воєнним. Поетому всі вибірають подвіг.

Відпустка складається з рапорта, бумажкі з пєчаттю со штаба, напутствєнного слова ротного «Їдь і нє грєши» і поєзда з війни – додому.

Траншея

Траншея – це довга і мучітєльна зброя, я вам доповідаю.

Бо траншея – то довгий путь. Саме про траншею говорить ротний, коли приходиш до нього проситися в отпуск. Тому довжина траншеї всєгда вищітується по формулє «ширіна плюс глубіна помножіть на рапорт та розділіть на корінь довбаної акації». А щє траншея – це те, що по тєлєку вже чєтвьортий год войни називають «окоп». Хєр єго зна, почєму. Траншея бува крива та нєправільна, але яка б вона нє була – це луччє, чєм «я не копаю, не для того я пішов неньку защіщать…»

Щоб викопать траншею, треба три нормальних воєнних чи один піхотинець, багато вільного часу та лопата. А щє – спеціально обучєний офіцер-перевіряючий зі штабу АТО, щоб імєть мозги взводному за нєправильну форму траншеї.

Траншея складається з трави, плодючої донбаської землі, накиданих бичків та задуму командира ВОПу «копаєм атсюда – і до отпуска».

БМП-2

Бэха-двойка – це красива зброя, я вам доповідаю.

Бо нєма ничого красівше, чєм лєтяща по полю беха-двойка. Нє, єсть. Двє бехі. А може, й три. Беха – це «цьомочка», «моядєвочка» і «сукабл@дьчовононєзаводиться». Вокруг бехі-двойкі є багато народних прімєт. Напрімєр, «коли беха опустила пушку, звалюй з броні, бо зара почнеться», чи «страшно не коли на бехє єдєш, а коли забув взять сєдушку». Або «Не люби мене й не мучь, я з колхоза „Красний Луч“…» Нє. Про колхоз – то нє про беху.

Щоб стрєльнуть с бехі, треба мати жєлєзні пальци, бо лєнти вручну заряжать тре, робочій пріцел та квадрокоптєр. Квадрокоптєр – шоб посмотрєть, чи правда зверху вистрєл 2А42 похож на бластєр із «Звьоздних Войн»?

Правда.

Беха складається з мєхана, наводчіка, кабеема, потєряной масксєті, бронірованой тєлєжкі з пушкой та брєвна на кормє. Прічом всєх інтересуєт, нафіга треба кабеем та брєвно. Доповідаєм: брєвно не раз реально допомагало, а командир бойовой машини потрібен для додержання вимог Статуту та інших керівних документів.

Штабний ноутбук

(Автор – Антон Колумбет)

Штабний ноутбук – це безпощадна зброя, я вам доповідаю.

Кількість зламаних судєб цією страшною зброєю не піддається обчисленню. Її одночасно ненавидять, бояться і зневажають. Одним натисканням кнопочки на цій зброї статус військовослужбовця може як злетіти до небес, так і впасти в грязюку. Полковники стають майорами, солдати стають сержантами, і всі стають сезечєшніками. Більше за все штабний ноутбук любить трі вєщі – награждать нєпрічастних, наказувать нєвіновних і удалять висновки ВееЛКа.

А ще в ньому храняться списки, списки списків, журнали реєстрацій, журнали реєстрацій журналів реєстрацій, бе-че-ес, роздавальні відомості і ще тисячі екселевських файліків та флешка замполіта з вірусами.

Любий нормальний командир знає, що краще потєрять зброю, техніку і посвідчення офіцера, ніж штабний ноутбук. Бо в ньому вся документація, а паперові журнали заповнюються в ночь перед прибуттям правєркі зі штабу сектору.

Ноутбук ніколи не стріляє, а якщо стріляти починає його власник, то стріляти вже пізно, а самоє врємя пісать жєнє трогатєльниє есемескі.

Штабний ноутбук складається з хуліпакерда, задовбаного діловода і потєряної зарядки (а ще з АСУ Дніпро і серіала «Как я встрєтіл вашу маму», але це військова таємниця). Діловода всі ненавідять, але ніхто не хоче на його місце. Він – як знамя підрозділу, і втратити його – це ще хуже, чем втратити начфіна (то вапщє нємислімоє). Тому при небезпеці підрозділ затуляє його своїми тілами і стоїть насмерть, оскільки він єдиний може виписать відпустку і знає, де накази сектору по стройовій.

БМП-1

«Копєйка» – це дуже еротична зброя, я вам доповідаю.

Тільки у БМП-1 ти понімаєш всю глубіну глубін і висоту висот совецкого кораблєстроєнія. Кораблєстроєнія – бо по задумкє крєатівной групи цього проєкта «копєйка» може плавать. Може, буває. Тому стандартна забава у брігадних учєніях на Ширланє – це витянуть БМП-1, яка гордо, підняв флаг з веселим роджером і завивая пісню, тоне на пєрєправі.

Щоб работать з «копєйкі», тре учітивать, шо в пушку 2А28 «НГШ» нє лєзут вистрєли от СПГ, і наоборот. А жалко. А щє – помніть, шо в нєй єсть пятьдєсят літров дєфіцитного соляра, які нєвозможно ізрасходовать, хєр єго зна, чо її так зробили.

«Копєйка» складається з бронєкорпуса, двєрок сзаді, расчітаних на посіпак, рєбрістора і двігла з трубками. І жосткой сцепкі, взятой на ПТОРє. Сама расхожа фраза, що звучить утром з БМП-1, – це «чуєш, ета… карочє трубка лопнула, тосол витік, машина нє боєготова…»

Але. Кращє нєробоча копєйка, чєм вопщє нічого. А коли вона робоча… то є сімдесят три міліметра суровой воєнной еротікі. В діаметрі, а ти шо подумала?))

Т-64

Танк – це особиста зброя, я вам доповідаю.

Бо кожен танк має свій стиль, характер та мантру для запуска двигуна, яку знає тільки мєхвод о-со-бис-то. Тому мєхвод счітає, шо він – єдиний необхідний член екіпажа, а остальні так, пасажири поназалазілі і катаються.

В свою очєрєдь, наводчік счітає, шо головне в танку – це пушка, а все, що нижче, то самодвіжущаяся тєлєжка, шо жере соляр, як дємбєль – мамін борщ.

І тільки командир знає, що танк – це сама крута на світі вєщь, і мєчтає пострілять з танковой гармати очєрєдями.

Щоб стрельнуть з танка – треба спочатку намутить соляр, разбудить екіпаж, потім звалить ночью от ОБСЄ, расхєрачіть сєпарський опорнік, а ранком морозиться від оцих нєвнятних обсєшніків на дорогіх білих машинах.

Танк складається з тєлєжкі, потужної гармати та актів списання тосолу, масла та палива.

Ні.

Танк складається з тридцяти восьми тон Божого Гніву.

Солдат

Солдат – то основна зброя в арміі, я вам доповідаю.

Бо без солдата в армії нє буваєт ничєго. Солдат треба всєм. Імєнно солдат всєгда виполняє всє плани командирів. А єслі плани ну дуже геніальні, то успішно їх провалює. Солдат всєгда должен буть «умитий, побрітий та в піксєлє, вибєрі два із трьох».

Шоб получить званіє солдата, не треба робити нічєго. Бо в армії много людей, шо лучче тєбя знають, шо тєбє дєлать. Прічом круглиє суткі восємь днєй в нєдєлю.

Основна задача солдата – талантліво зашхєріться от командира та хєрачіть сєпарів. І шо у першому, шо у другому – українські солдати достіглі вершин майстерності.

Старший солдат

Старший солдат – то саме страшне званіє в армії, я вам доповідаю.

Старший солдат – це то же саме, шо і солдат, тока тєпєрь єсть личка на погонє. І щє ротний, коли орьот, то всєгда: «я тєбє званіє дал!» Лучше би ти мнє отпуск дал, а личку можеш обратно забрать, шо мнє, жалко, чи шо?

Шоб получіть званіє старшого солдата, треба просто попасться на глаза ротному в нєподходящєє врємя. І в нєподходящєм мєстє. От ідьош ти в сєлуху по сігарєти, їде навстрєчу ротний, а ти забув зробити ідіотське ліцо. Хєрррак – і ти вже старший солдат і першій номер расчьота ерпеге-сємь.

Основна задача старшого солдата – це стать младшим сєржантом. Но це можно, тока когда тєбє десять тисяч раз скажуть очєнь смєшну шутку «лучче імєть зятя в Ростовє, чєм сина – єфрєйтора».

Младший сержант

Младший сержант – то самоє крутоє званіє, я вам доповідаю.

Бо по мнєнію Управлєнія подготовкі генерального штаба імєнно младший сержант – це матьорий убійца, мастєрскі управляющій довєрєним єму особовим складом та боєвой тєхнікой. Младший сєржант настолько опасєн, шо єго даже в отпуск нєльзя отправлять, не погодивши це з командующім АТО.

Шоб стать младшим сєржантом, треба закончіть сєржантскую учєбку та вивчить напамять третю кніжку Бойового Статуту. Чи хоч одін раз її открить.

Основна задача младшого сєржанта – така ж, як і у всєх младших командіров. Треба глубоко ценіть оказанноє довєріє та нє потєрять особовий склад, зброю та техніку. По крайнєй мєрє – одноврємєнно.

Сєржант

Сєржант – це нє званіє, а чістий секс, я вам доповідаю.

Бо чєловєк, який пройшов сложний путь от спєрматозоїда до сєржанта, начінає інтєрєсуваться, а інагда даже задумуваться. А єслі сєржант в армії начінає думать, це дуже полєзно для оборонособності страни, но насмерть лякає офіцерський состав.

Шоб стать сєржантом, нада совєршить подвіг і нє залітать хотя би два місяца. С подвігом проблєм нема, с зальотамі – сложнєє.

Основна задача сєржанта – це виполнять ті задачі, які Гєнштаб ставе комбрігам, комбріги ставлять комбатам, комбати – ротним, а ротні – взводним. Таким образом, іменно сєржанти і виполняють всі задачі ГШ. І, судя по сітуациї на фронті, виполняють нормально.

А щє у сєржанта не тільки самий длінний, а щє й шипастий. Я вам доповідаю.

Старший сєржант

Страшний сєржант – це коварне званіє, я вам доповідаю.

Страшний сержант – це військовослужбовець, який уміє тільки ілі мовчать, ілі орать. І коли мовчить старший сержант, значить, все зашибісь, война по плану. А от коли старший сєржант начинає орать, значить, началась катастрофа: вода закончілась в бані, рускіє пішли в наступлєніє ілі, шо саме кашмарне, їде провєрка з штаба АТеО.

Шоб стать старшим сєржантом, нада найти соотвєтствующу посаду і підождать пару годіків, бо нас же время не підганяє, война як ніяк.

Основна задача стршого сєржанта – підібрать собі нормальних младших сєржантів, любить їх, ростить і заботиться. А щє – ходить до старшини і інтєрєсуваться, коли в нього заканчується контракт.

То єсть, старший сєржант – це опитний і коварний хєр, якого всі бояться, бо він знає все про всіх і того постоянно всіх подкалує.

Санінструктор

Санінструктор – то таємнича зброя, я вам доповідаю. Бо «пілюлькін» спорить со старшиной по часті «ничєк». І у них с начмєдом свої тьоркі, якісь пакункі, блістери, ампули та сложні взаєморозрахунки на нєізвєстном язикє.

Санінструктор лікує все. Тупо все. Щє він лікує бистро та ефективно, бо заболєвший боєць – то не вийшовший в наряд боєць, а зальот по наряду – це упавше забрало у ротного. Шо таке ротний з упавшим забралом, знає любий, хто хоч раз бачив, як Звєзда Смєрті разносить Татуін.

Стать санінструктором дуже просто – тре закончіть курси, знать все про все і щє про «у мене отута болить хєр зна шо дай таблєтку», наничковувать всі мєдікаменти, шо бачиш, і не сцяти лізти в самий пізд@рєз. І щє – рєгулярно забувать автомат.

«Док» – це поважна людина в підрозділі, бо усі викаблучуються, поки зуба не заболіло, а потім йдуть до санінструктора, а він закурює «ротманс», отак цинічно дивиться на тебе і говорить страшне: «Тобі п@зда. В шпиталь». А в шпиталь не хоче ніхто, всі хотять у отпуск, сочні чєбурєкі і стрєльнуть с «Рапіри». А потім він лізе в ничку, риється там, витаскує якийсь нєвєдомий таблєтос, і тобі вже хорошо.

В бою всі воюють, а санінструктор тупо сивіє. І так було споконвіку, бо коли військо хрестоносців хєрачілось з арабами під стінами Єрусалиму, десь позаду стояв санінструктор, що опять забув меча, закурював трубку, отак цинічно дивився на роздовбані в металолом доспєхі і говорив страшне: «Тобі п@зда. В шпиталь».

Взводний

Взводний – то примарна зброя, я вам доповідаю.

Бо немає в Збройних Силах більше посад, на яких було б стільки вакантів. Оце приїдеш у механізовану роту і говориш «офіцери є?», і всі пацани такіє «конєшно є, дофіга! Єсть ротний, но він на нараді в штабі, є замполіт, но він отам сідіт, расслєдованіє робить, а щє є два взводних». І ти такий «хєррасє, цілих два!», і вони такі «ну да, тока одін в шпіталє, а у другого дємбєль післязавтра. А так вопщє дааа, офіцерів у нас дофіга…»

Щоб стать молодим взводним, тре випуститися з учіліща, получіть взвод і вже тоді стать в состояніє пєрманєнтного шока. Чи, і слава Богу, піти з сержанта на офіцерські курси.

Кожний взводний знає, що рано чи пізно прийме роту. Погана новина – це знає і ротний і тому питається спіхнуть на взводного купу паперової фігні, яка в штабах счітається єдиною причіною боєготовності Збройних Сил та запорукою високої обороноздатності країни. Про що ці полковники постійно говорять, коли до них приїжджають журналісти і можна себе побачить в телевізорі.

По задуму Геніального Штабу взводні – це підготовлені, коварні, тактичні, вумні, відчайдушні, грамотні і абсолютно беспринципні кровожадні надлюдські істоти.

І ото саме той випадок, коли це все – правда.

Ротний

Ротний – то багатоцільова зброя, я вам доповідаю.

Бо в глазах Геніального Штабу молодий ротний – то підготовлений командир, що може організувати взводний опорний пункт за десять хвилин, очолити атаку на Донецьк, та щє героічніше – знає порядок переводу техніки на літній період.

У глазах особового складу молодий ротний – це людина, основною задачею которого являєца підписування рапортів на відпустку та списування бєнза на путьовку «шешаріка», шоб у гєніку всєгда було пальне.

Щоб стати ротним, треба закінчити учіліщє чи інститут, потом дождаться пріказа, уєхать в войска, покомандувать взводом і вже потом прийнять роту. І постоянно отвєчать на вопроси тіпа друзєй: «Ти чо в армію пашол, тєбє шо, на гражданкє сложна заработать?»

Нєсложно. Но нецікаво. І вообщє – ідітє в жопу.

Основна задача лейтенанта – не потірять особовий склад, зброю, техніку та майно, і ще – регулярно вигрібать звіздюлєй:

– от НШ за отсутствіє паспорта ВОПа;

– от сєкрєтчіка – за потєряну пєчать;

– от зампотила – за потєрянийй командирський ящік;

– от зампотєха – за долг по тосолу, полтонни;

– от замкомбата – за забіваніє на учбові стрільби.

І тільки комбат любить ротного. Бо без ротного, с отємі охєрєннимі начальниками армія может тока жить.

А воєвать – нет.

Зампотєх

Коли Бог видумував Збройні Сили України, зампотєхам він удєлив ті полчаса перед сном, коли в людей секс. Тому зампотєх – то сама сексуально-забезпечена людина в армії, я вам доповідаю.

Любов у зампотєха буває по согласію (з тою авто– і бронєтєхнікой, що щє можна починить), потім щє нєєстєствєнна (коли техніка не оживе ніколи) та по прінуждєнію (техніка не оживе, але ти розбийся і зроби).

Сама главна фраза зампотєха: «Я знаю, і шо?»

Ото кричить комбат у окружаючу буденність, і такой: «Зампотєх, що у нас з машинамі у другій роті?», і зампотєх такий «Форми-двєнадцять ніяк не зроблять, недоліки, зато написали, шо комплектність ЗіПа – п‘ятдесят процентов», і комбат такой «Це як? Полтора колєса і полдомкрата? Це ж хєрня!», і тут зампотєх свою коронну двоєчку: «Та я знаю, і шо?»

Шоб стать зампотєхом, тре дуже сильно любить техніку та людей. Бо техніка, люди та любов – це те, на чому стоїть армія. А вже потім – морально-психологічні картки, журнали обліку, строєві смотри та остальна фігня.

Замполіт

Замполіт – то душевна зброя, я вам доповідаю.

Бо замполіт як би єсть фізічєскі, але душа його – в протєрях, як ЗіП з шешаріка. Матеріальна составляюча матьорого замполіта – в основном, робить розслідування, потом робить розслідування, а іногда – робить розслідування. Тому нормальний замполіт нікогда нє улибається, і це нормально, бо фіглі тут сміяться, розслідувань дохєра, а врємєні – ніхєра.

Єслі замполіт улибається – це всьо, це копець. Значить, душа вєрнулась в брєнноє тєло, і зара замполіт поймає бліжайшего військовослужбовця і доверне йому «воспітатєльну роботу з особовим складом». По відчуттям – це як холодним наждаком по яйцях: і тєбє хєрово, та і замполіту якось не так, чуствуєт, шо хєрню творіт. Тому замполіт замолкає і ідьот робить розслєдування, і всєм становиться гораздо легше. Псіхологія, бач, як работає.

Щоб стати замполітом, тре дуже сильно любить людей. Хватає десь на полгода.

Замполіт состоіт із ноутбука, прінтера, тєлєграми з Часіка «довести до особового складу під підпис» та тої роботи, шо ми всє називаєм «бумажная фігня», але шо-то бєз етой фігні ніфіга не взлітає у нашому новому натовському війську.

А щє замполіт обязан вживать. Бо єслі он єщьо і нєпьющій, всьо, це капєц, зара он довєрньот тєбє «воспітатєльну роботу з особовим складом».

Комбат

Комбат – то основна людина в Збройних Силах. Бо от комбата зависить тупо все, але мало хто це розуміє. Люди йдуть служить не просто у підрозділ – люди йдуть служить до комбатів, бо у комбата є дві задачі: «нє мєшать» та «намутить».

Нормальний комбат не мішає своїм людям войну воєвать та старається намутить все, що для цієї війни потрібно. Плохой комбат робить тупо наоборот.

Нормальний комбат опирається на нормальних ротних і взводних, плохой – на вказівки та керівні документи.

Нормальний комбат знає все, плохой – знає, шо «все нормально».

Нормальний комбат говорить «роби, як я», плохой – «роби, як я говорю».

Мені повезло з комбатами – мої були нормальні.