Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 26 страниц)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА 1

Клеант, Тартюф.

Клеант

Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті

Для честі вашої не принесуть користі.

Я вас, добродію, до речі тут зустрів

І щиро вам скажу про цеє пару слів.

Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;

В найгіршім разі так я все це уявляю:

Невинні ви цілком, а винний сам Даміс

І скаргу ту на вас неправедно заніс.

По-християнському було б забуть образу

І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.

Невже ви схочете за сварку вашу з ним,

Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?

Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:

Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.

Послухайте ж мене, всім спокій поверніть

І справи вашої на гірше не ведіть.

На божу волю весь великий гнів оддайте

І батька з сином знов до згоди приєднайте.

Тартюф

Ох, і моя душа до згоди теж вола.

Я не держу на нього й крихти зла,

Я вибачив йому, я вже не нарікаю,

Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;

Та божий інтерес на те не призволя:

Якщо він буде тут, я вийду відсіля;

А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,

До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.

Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:

Що я з політики вдаю себе плохим,

Та й скажуть, що себе я винним почуваю,

Незлобністю ж душі свій острах покриваю,

І що на те його карати не схотів,

Щоб міг забути він на мене правий гнів.

Клеант

Виправдуєтесь ви барвистими словами

Й відбутись хочете непевними думками,

Але втручатись вам чи слід до божих справ?

Хіба злочинця бог і сам би не скарав?

Зоставте ж богові за гріх людей карати,

А нам наказує він тільки їх прощати.

Не думайте й про те, що скаже цілий світ,

Якщо ви дбаєте про божий заповіт.

Як! Через те, що хтось якось додумать може,

Ви будете з людьми поводитись негоже!

Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,

А інший клопіт нас нехай не туманить.

Тартюф

Я вам уже сказав, що гніву я не маю

І божу заповідь я тим задовольняю;

Але ж закону бог того не положив,

Щоб я з зневажником моїм укупі жив.

Клеант

А чи велить вам бог схилятися до того,

Що батькові його прийшло не знати з чого?

Жадати, щоб усе добро він вам оддав,

Якого брати ви не мали жодних прав?

Тартюф

Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:

Не скаже, що я дбав для власної користі.

Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?

Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.

Коли ж я й згодився те все добро прийняти,

Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,

То це я через те зробив, що мав я страх,

Щоб не погинуло воно в лихих руках;

Щоб не дісталося воно комусь такому,

Хто прогайнує все не на користь нікому;

А я ж узяв його для однії мети:

Щоб небо вславити та ближнім помогти.

Клеант

Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,

Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.

Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,

А клопотатися про те вам не влада.

Та краще б він усе добро те марно стратив,

Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.

Аж дивно бачити, як хто без сорома

Великії дари охоче так прийма.

Правдива щирість теж закони мусить мати.

Хто вчить наслідників законних обдирати?

Коли ж ви маєте такі думки, що там,

Де житиме Даміс, не можна жити вам,

То краще б вам було тихесенько самому

Почесно геть піти з Оргонового дому,

Ніж дожидатися таких нечутих справ,

Що сина рідного з оселі він прогнав.

Було б повинністю порядної людини,

Добродію…

Тартюф

Уже пів чвертої години,

Добродію, я звик молитися в сей час,

То ви вже вибачте, що я покину вас.

(Виходить).

Клеант

Ах!

ЯВА 2

Ельміра, Мар’яна, Клеант, Доріна.

Доріна

(до Клеапта)

Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:

Якби ви знали, як стражда вона душею!

Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,

Їй душу рве весь день і серце їй розбив.

Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,

То, може б, силоміць чи хитрощами збили

Нещасний замір той, що всіх турбує нас.

ЯВА 3

Оргон, Ель міра, Мар’яна, Клеант, Доріна.

Оргон

Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.

(До Мар'яни).

Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,

Та ви вже знаєте, що може він містити.

Мар’яна

(падає навколішки перед Оргоном)

Для бога, таточку, що зна мої жалі,

Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —

Природнії права забудьте в цю годину.

Скорятись вам свою не силуйте дитину.

Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий

До суду божого несла свій плач тяжкий.

І це життя моє, що через вас я маю,

Нещасним не робіть, не нівечте до краю.

Коли вже я свої надії загублю,

Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,

То хоч одну мені ви ласку ще зробіте

І світу з нелюбом, благаю, не в’яжіте.

О, не гнітіть мене вагою прав своїх,

Щоб я не вдійла якийсь великий гріх!

Оргон

(почуває жаль)

Не треба м’якшати, як легкодухі люди.

Мар’яна

Любіть же ви його, мені байдуже буде;

Кохайте, дайте все йому добро своє;

Як мало ще того – додайте все моє;

Я згоджуся на те, я все віддам без болю,

Та серденька мого не дайте ви в неволю,

І краще в монастир дозвольте йти мені, —

Нехай дотліють там мої останні дні.

Оргон

Оце ж ті донечки: вже зараз і в черниці,

Як батько з голови їм вибива дурниці.

Але чим більше він нелюбий вам, то тим

Ще більш достойною з’явіться перед ним.

Убийте шлюбом ццм до любощів охоту

І голову мою позбавте від клопоту.

Доріна

Атож!..

Оргон

Примовчуйте; ще не прийшов ваш день.

Щоб я вас більш не чув! Мовчіть! Анітелень!

Клеант

Якщо пораду ви не приймете вразливо…

Оргон

Поради ваші всі – прегарнії на диво!

Вони розсудливі, я дуже їх люблю,

Але приймати їх, пробачте, не волю.

Ельміра

(до Оргона)

Дивившися на вас, не тямлю, що до чого;

Не розумію я засліплення такого.

Гаразд же ви йому себе запродали,

Коли й сьогодні ще нам віри не йняли.

Оргон

Простіть, я вірю в те, що бачать власні очі.

Я знаю, боронить Даміса ви охочі,

І ви боялися, щоб він не показав,

Як гидко скривдити сердешного бажав.

Нарешті, ви були збентежені так мало,

Що вам повірити ніяк не випадало.

Ельміра

Хіба ж, як хто сказав, що нас посмів кохать,

Повинна наша честь притьмом на гвалт кричать?

Чи бути іншої відповіді не може,

Як гнівом блискати, як лаятись негоже?

А я такі слова приймаю просто в жарт,

Чинити ж вибухи, по-моєму, не варт.

Чесноту я люблю, та лагідну, без крику;

Я не волю собі недоторканість дику,

Що в зуби й пазурі невинність прибира

І за найменшу річ вам очі видира.

Хай не карає бог чеснотою такою!

Я буду вірною, не бувши сатаною.

І слово простеє, але непривітне

Зальотника незгірш від мене прожене.

Оргон

Я тямлю все, мене не збити з паінтелику.

Ельміра

Дивуюсь на таку невіру превелику.

Але якщо самі побачите ви те,

Про що ми кажемо, чи віри поймете?

Оргон

Побачу?

Ельміра

Так.

Оргон

Овва!

Ельміра

А що, як я здолаю

Розкрити очі вам тим способом, що маю?

Оргон

Плетіть!

Ельміра

Ну й чоловік! Одно мені скажіть…

Коли не хочете, то віри нам не йміть,

А уявіть собі, що це могло б тут бути,

Що ви могли б те все побачити й почути.

То що сказали б ви про любого свого?

Оргон

Сказав би… не сказав нічого б, і того

Не може бути.

Ельміра

Вже вас досить ошукали;

Доволі й ви мені брехнею дорікали.

Так от же залюбки в цій хаті, в цей же час

Поставлю Свідка я – нікого ж, тільки вас.

Оргон

Гаразд. Побачу ж я, піймавши вас на слові,

Чи ви обіцянку свою справдить готові.

Ельміра

(до Доріни)

Скажіть, щоб він прийшов.

Доріна

(до Ельміри)

Розумний він, глядіть, —

То, може, й у сильце так сплоха не влетить.

Ельміра

(до Доріни)

Найлегше дурить нас людина, що нам мила,

До того ж і пиха його затуманила.

Пришліть його.

(До Клеанта і Мар’яни).

А ви – вам вийти слід обом.

ЯВА 4

Ельмір а, Оргон.

Ельміра

Поставмо так цей стіл і скрийтесь під столом.

Оргон

Навіщо?

Ельміра

Вам тепер сховатися конечно.

Оргон

Чого ж під стіл?

Ельміра

То що? Примощуйтесь безпечно.

У мене в голові я думка, в тую ж мить

Ви зрозумієте. Ну, лізьте ж, та сидіть

Тихенько так, щоб вас не чули і не зріли.

Оргон

Вам потурати більш уже немає й сили,

Та ну, побачимо, який із вас митець.

Ельміра

(Оргонові, що вже під столом)

Переконаєтесь у всьому під кінець.

Ви свідком будете дивачної розмови,

Та не турбуйтеся і не бентежте крові;

Не гнівайтесь на те, що я йому скажу,

Через розмову ту я правду покажу,

Коли на те пішло, я взяти мушу маску

І до облесника показувати ласку.

Одвагу виявить спромогу дам йому,

Стидку його любов я нібито прийму,

Але я ради вас та щоб його скарати

Прихильність прибрану бажаю показати;

Тому скінчу я враз, як здасться вам, що вас

Я добре впевнила і що скінчити час.

На вас лежатиме жагу його спинити,

Як знайдете, що більш не можна попустити,

Що досить бачили, щоб істини дійти,

І що дружину вам пора оберегти.

Та власний інтерес ховати в вашій мочі…

Вже йде… Так ви ж йому не кидайтесь на очі.

ЯВА 5

Тартюф, Ельміра, Оргон під столом.

Тартюф

Мені сказали там, – ви кликали мене.

Ельміра

Я маю дещо вам одкрити потайне.

Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,

Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.

Тартюф замикав двері й вертається.

Такого лишенька не треба нам зовсім,

Яке нам трапилось недовго перед цим.

Тоді ми вскочили були по саму шию.

Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.

Ви бачили, що я старалася в той час

Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,

Хоча, пригнічена турботою моєю,

Не догадалась я все те назвать брехнею.

Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.

І забезпечені ми більш, ніж перед тим.

Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;

Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.

Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,

Щоб ми зіходились до пари раз у раз.

Тому я й не боюсь, що матиму нагану

За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.

Хоч, може, серце це занадто поспіша,

Та знайте, що й моя горить до вас душа.

Тартюф

Цієї мови я не здужаю збагнути:

Раніш доводилось од вас не теє чути.

Ельміра

Якщо відмова та вас досі обража,

Жіноче серденько – вам річ зовсім чужа,

І ви не знаєте, що має розумітись,

Коли ми почнемо так легко боронитись.

Хоч ми й закохані, та почуття в той час

Із соромливістю змагаються ще в нас.

Яке б не мали ми правдивеє кохання,

Ми все стидаємось одвертого визнання.

І ми боронимся, хоч видно по очах,

Що наше серденько у вас уже в руках,

Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує

І що відмова та вам любощі віщує.

Це дуже сміливе, що тут я визнаю,

І соромливість тим я скривдила свою,

Але вже сталося, що я вам це сказала…

Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?

Хіба б я залюбки, – згадайте це ще знов, —

Так довго слухала розмову про любов?

Невже в речах таких була б така прихильна,

Якби від співчуття сама була я вільна?

А чуючи про вас, що шлюб ви берете,

Я відмовляла вас, не згодилась на те.

Що ж мало значити таке моє вмовляння?

Що мала я до вас прихильні почування,

Що володіть сама бажала серцем цим,

Що не хотіла ним ділитися ні з ким.

Тартюф

Добродійко, слова такі без краю мило

Почути з любих уст, що серце полюбило.

Повірте, що мені солодкий мед цих слів

Блаженства почуття по всій душі розлив.

Подобатися вам – то всі мої бажання,

Задовольняти вас – найвище раювання.

Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,

Що трохи не дойму я віри цим словам.

Я можу думати, що це слова лукаві,

Аби пошкодити мені в весільній справі.

Я, пані, навпростець, по щирості скажу,

Що до цих слів тоді довіру покажу,

Як ласки вашої, якої так жадаю,

Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю

І віру защеплю в душі своїй навік,

Що з ласки вашої я щасний чоловік.

Ельміра

(навмисне кашлянувши)

Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;

Так хутко стратите всі почуття гарячі.

Я тут найкраще вам освідчення чиню,

Я так стараюся, а вас не вдовольню…

Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,

Як із прихильністю дійду вже аж до краю?

Тартюф

Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде

І на самі слова надій не покладе,

Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,

Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.

А я прихильності не заробив нічим,

То як же вірити мені ознакам цим?

Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,

Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.

Ельміра

Який гарячий пал, що й перешкод не зна!

Як душу він мені збентежує до дна!

Дк пута він кладе на серденько жіноче

І як. потужно він бере собі, що хоче!

Чи й способу нема боротись проти вас

І ви вже не дасте спочинку хоч на час?

Але чи можна ж так суворо намагатись

І разом усього так палко допевнятись,

Надуживаючи прихильні почуття

Тієї, що вже сил збулась до бороття!

Тартюф

Коли ж приймаєте любов мою гарячу,

То чом певнішого я доказу не бачу?

Ельміра

Та як же зважусь я на те? А божий страх?

А небо, що у вас щоденно на устах?

Тартюф

Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,

Я легко збавлю вас такої перешкоди;

Хай серця вашого не здержує вона.

Ельміра

Але небесний суд – то, кажуть, річ страшна.

Тартюф

Я ці страхи смішні відразу вам розвію,

Вагання зняти всі я дуже добре вмію.

Так, небо деяких не дозволяє втіх.

Порозумітися ж з ним можна в справах цих.

Така наука є, щоб, як потреба каже,

Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.

І вчинкам нашим злим оправдання знайти,

Якщо ми робим їх для чистої мети.

Ви потім навчитесь як слід ції науки,

А поки що себе мені віддайте в руки;

Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,

А винний буду я й візьму на себе гріх.

Ельміра кашляє дужче.

Ви кашель маєте.

Ельміра

Я страдниця, та й годі.

Тартюф

А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?

Ельміра

Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,

Ніякі пастильки його не проженуть.

Тартюф

Це неприємна річ.

Ельміра

Така, що й не сказати!

Тартюф

Нарешті легко вам вагання геть прогнати.

Тут ваша таїна сховається навік.

Лихе ж не зло само, а розголос і крик.

Скандал перед людьми вражає справді віру,

Але не є гріхом грішити потаймиру.

Ельміра

(кашляє дужче і стукає об стіл)

Я бачу, що мені скоритись час прийшов

І все віддати вам, що віддає любов;

Що меншим коштом я не смію сподіватись

Задовольнити вас і з вами сквитуватись.

Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,

Я зовсім нехотя переступлю межу;

Але коли вже так ведуть мене до того,

Як віри все не ймуть, не слухають нічого,

Коли упевнитись бажають виразніш,

То вже послухаєш людей і вдовольниш.

Коли в цім послуху образа буде богу,

Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.

І певно, що не я вину собі візьму.

Тартюф

Так, пані, я прийму; а про вину саму…

Ельміра

Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,

Чи чоловіка там де-небудь не видати?

Тартюф

І що вам за печаль журитися за ним?

Ми можем сим панком крутити, як дурним,

З таємних сих розмов радіє він без міри,

Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.

Ельміра

Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть

Та за дверима скрізь гарненько позирніть.

ЯВА 6

Оргон, Ельміра.

Оргон

(вилазячи з-під стола)

Оце скажу! Чи хто видав таку личину!

Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!

Ельміра

А ви вже й вилізли? Так іцо це?

Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.

Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,

А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.

Оргон

Чи пекло бачило тварину більш гидку!

Ельміра

О боже! Нащо ж так судити нашвидку!

Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;

Не поспішайте так, бо можна помилиться.

(Становить Оргона за собою).

ЯВА 7

Тартюф, Ельміра, Оргон.

Тартюф

(не помічаючи Оргона)

Сприяє все мені задля моїх утіх.

Я добре обдививсь по закутках усіх:

Нікого там нема, і з думкою ясною…

В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.

Оргон

(спиняючи Тартюфа)

Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!

І серденька свого так дуже не паліть.

Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!

Як легко спокута вас біс до злого вчину!

Ви сватали дочку, а зводили дружину.

Я все не розумів, до чого ви йдете,

І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.

Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю

І більше доказів я мати не бажаю.

Ельміра

(до Тартюфа)

В тім, що зробила я, для мене честь мала,

Але до цього я примушена була.

Тартюф

(до Оргона)

Як! Ви вже певні!

Оргон

Ну, без крику; не вгинайтесь,

I зараз же мені з будинку вибирайтесь.

Тартюф

Таж обіцяли ви…

Оргон

Не час розмовам цим.

Вам треба зараз же покинути цей дім.

Тартюф

Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;

Будинок мій, нехай про це відомо стане,

І я вам покажу, що ця крутня гидка

І сварка ця мене ні трошки не зляка.

Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,

Що в мене спосіб є розбити план лукавий,

За небо скривджене помститись і скарать

Тих, що тепер мене так вигнати хотять.

ЯВА 8

Ельміра, Оргон.

Ельміра

Про що він тут казав? І що це означає?

Оргон

Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.

Ельміра

Як?

Оргон

Помилку свою побачив я з цих слів.

Той запис на мій дім клопоту наробив.

Ельміра

Який там запис?

Оргон

Так, це діло вже пропало,

Та й інша річ мене турбує ще чимало.

Ельміра

Що знов?

Оргон

Дізнаєтесь. Але загляну вмить,

Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.

ДІЯ П'ЯТА

ЯВА 1

Оргон, Клеант.

Клеант

Куди ви біжите?

Оргон Чи знаю ж я!

Клеант

До ладу

Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду

І в цій пригоді щось намислити гуртом.

Оргон

З цією скринькою збентеживсь я цілком.

Про інше тяжко так не міг би я журиться.

Клеант

То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?

Оргон

Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас

На схованку до рук віддав мені в той час,

Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.

Він говорив мені, що там лежать шпаргали,

Його ж добро й життя залежало від них.

Клеант

Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?

Оргон

Це сталось так: моє сумління винне в тому.

Якось признався я про це тому гидкому;

Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,

Що краще скриньку цю віддать йому на схов.

На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,

Якби за скриньку ту взяли мене на допит,'

І щоб, сумління вже свого не боячись,

Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.

Клеант

То кепсько; так мене принаймні це вражає.

Той дар і тайна та, яку від вас він має, —

Коли вже щиро вам сказати погляд свій, —

Ви в необачності замислили своїй,

Ви віддались йому з довірою такою;

Цей чоловік на вас готову держить зброю,

І гнівати його – то небезпечна річ.

Вам треба б лагідно його позбути з пліч.

Оргон

І він здававсь мені таким святим та божим,

А в серці був таким нещирим і негожим!..

Як старця, я тоді прийняв його й пригрів!..

Ні, вже зрікаюсь я тепер святих людців.

Я їх стріватиму гидливістю страшною

І буду задля них найгіршим сатаною.

Клеант

Еге, оце вже в вас палкий занадто гнів;

Ваш розсуд лагідний за вітром полетів.

Правдивий розум вам не робить більш послугу;

З одної крайності ви кинулись у другу.

Ви помилку свою побачили в цей час,

Що щирість брехуна приваблювала вас;

Але не бачу я потреби, щоб ви впали

Ще в більшу помилку і першу тим справляли,

Змішавши в гурт один нікчему-брехуна

З людиною, яка неправди вік не зна.

Вас одурив шахрай, з одвагою такою,

Бундючним виглядом і міною пісною, —

То вже здається вам, що всі такі, як цей,

Що вже побожності нема проміж людей.

Такі дурні думки безбожні можуть мати,

А вам годилось би чесноту відрізняти.

Не кваптесь полюблять людину в одну мить;

У цьому ділі ви серединою йдіть.

Личині прибраній шаноби не давайте,

Але й побожної душі не ображайте.

Коли ж не можна вам без помилок таких,

Тоді вже краще ви впадайте в перший гріх.

ЯВА 2

Оргон, Клеант, Даміс.

Даміс

Чи справді, батьку, той шахрай на вас чигає,

Від вас усе добро в непам’ять повертає?

I в гидості своїй, що будить правий гнів,

З чесноти вашої на вас же сітку сплів?

Оргон

Так, сину, і душа моя болить без краю.

Даміс

Ага! Ну, то йому я вуха повтинаю.

З напасником таким вагатися не час.

Мій клопіт, щоб його прийняти геть од вас,

Я задавлю його, то швидше буде справа.

Клеант

Отак, як бачите, говорить молодь жвава.

Вгамуйтесь трішечки і втиште гнів палкий;

Такий у нас король і вік тепер такий,

Що не насильство нам у справі допоможе.

ЯВА 3

Пані Пернель, Оргон, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна.

Пані Пернель

Що це? Я чую, тут таке страшне, негоже!

Оргон

Це новина, що їй отут я свідком був.

Як бачите, собі подяки я здобув

За клопоти; прийняв злиденного, як брата,

Притулком, захистом йому стає ця хата.

Щодня він гойності моєї зазнає,

Я дав йому дочку і все добро своє, —

А зрадник цей гидкий наважився, неситий,

На гріх стидкий мою дружину спокусити.

Та не спинилася на тому твар гидка:

За все моє добро мене ж тепер ляка

І хоче зруйнувать мене, – бо має зброю,

Що сам я дав йому довірою дурною, —

Із дому вигнати, де я його прийняв,

І в злидні кинути, з яких його я взяв.

Доріна

Нещасний!

Пані Пернель

Сину, я не можу йняти віри,

Щоб міг чинити він огидно так без міри.

Оргон

Як!

Пані Пернель Людям праведним завидують усі.

Оргон

Але скажіть, куди ведуть розмови ці,

Матусю?

Пані Пернель

Живете ви бог зна по-цкому,

І бачу я, що він не милий тут нікому.

Оргон

Чи це ж стосується до речі? Як і чим?

Пані Пернель

Вже ж я казала вам не раз іще малим:

Чеснота на землі щодня терпить напасті;

Хоч заздрісні помруть, то заздрощам не впасти.

Оргон

Чи з тим, про що в нас річ, зв’язок тут може буть?

Пані Пернель

Вам сто дурних казок про його наплетуть.

Оргон

Кажу ж: я бачив сам усе на власні очі.

Пані Пернель

Створіння заздрісні злоречити охочі.

Оргон

Я буду лаятись. Адже ж кажу я вам,

Що той гидкий його я злочин бачив сам.

Пані Пернель

Злосливі язики насіють скрізь отрути,

І захисту від них ніде не може бути.

Оргон

Ви неподобну річ якусь тут ведете,

Я бачив, бачив сам, очима бачив те;

Що зветься: бачив сам. Як треба ще казати?

Товкти по сто разів? За чотирьох кричати?

Пані Пернель

О боже! Найчастіш нас дурить зверхній вид;

На те, що бачим ми, звірятися не слід.

Оргон

Я лютий!

Пані Пернель

Підозрінь дурних ми стільки маєм,

І добрі вчинки злом так часто виясняєм!..

Оргон

То милосердям я повинен пояснять,

Що він хотів мою дружину цілувать?

Пані Пернель

Не можна ж так людей судити без причини;

Добути треба б вам певніший факт провини.

Оргон

До ката! Як же ще впевнятись більш я міг?

Чи ждати мав, щоб він тут на очах моїх

Почав… От ще скажу таке, що не подоба.

Пані Пернель

В його душі одна пречистая жадоба;

І я не уявлю ніяк того в думках,

Щоб він одважився на той непевний шлях.

Оргон

Я аж нетямлюся. Якби мені не мати

Були ви, хто зна, що я міг би вам сказати.

Доріна

(до Оргона)

По правді сталося, добродію; ви нам

Не вірили тоді – тепер не вірять вам.

Клеант

Ми тратимо свій час на зовсім марну зваду,

А треба б нам тепер знайти собі пораду.

Не спімо, бо на нас чигає той шахрай.

Даміс

Чи в безсоромності сягне він аж за край?

Ельміра

Я думаю, що з ним боротись нам несила,

І вже тепер його невдячність зрозуміла.

Клеант

(до Оргона)

Не вірте ви йому: у його спосіб є

Справдити проти вас напасництво своє.

І з меншим засобом хитрун меткий заплута

Лукавством, підступом людину кожну в пута.

З тією ж зброєю, що, має він на вас,

Його дражнити вам зовсім було не час.

Оргон

Це так, та що ж робить?

Допік мені цей клятий,

І я не міг ніяк свій правий гнів стримати.

Клеант

Від серця хочу я, щоб згода хоч якась

Між вами обома наново почалась.

Ельміра

Не знала я, що він такую має зброю,

А то не завдала б такого неспокою.

Оргон

(до Доріни, побачивши Лояля)

А цей чого прийшов? Довідайтесь підіть.

Я саме в настрою з ким-небудь говорить!

ЯВА 4

Оргон, пані Пернель, Ельміра, Мар’яна, Клеант, Даміс, Доріна, Лоял ь.

Лояль

(до Доріни, з глибини сцени)

Добридень, сестронько!

Зробіть, прошу, кохана,

Щоб з паном бачитись я міг…

Доріна

Он гості в пана;

Навряд щоб бачити його вдалося вам.

Лояль

Я тут найменшої турботи не завдам.

Не з неприємною прийшов я новиною,

І він радітиме, спізнавшися зі мною.

Доріна

Як звати вас?

Лояль

Скажіть ви тільки, що для справ

Прегарних пан Тартюф сюди мене прислав.

Доріна

(до Оргона)

Добродія цього, що так говорить мило,

Прислав сюди Тартюф. До вас він має діло,

Що, каже, буде вам приємне.

Клеант

(до Оргона)

Що ж, прийміть;

Побачим, що воно й що буде говорить.

Оргон

(до Клеанта)

Він, може, схоче нас до згоди навертати.

Якії ж почуття я мушу виявляти?

Клеант

Вам треба здержати насамперед свій гнів

І прислухатися до миротворних слів.

Лояль

(до Оргона)

Привіт вам.

Небо хай злодумців наших згубить

І, як бажаю

Я, нехай вас бог полюбить.

Оргон

(стиха до Клеанта)

Цей любий вступ моїм відповіде думкам

І згоду хоч якусь уже віщує нам.

Лояль

Родину вашу всю я змалку звик любити,

Отцеві ж вашому нагоду мав служити.

Оргон

Добродію, простіть той сором мій, що я

Не знаю, хто ви єсть і як вас на ім’я.

Лояль

Лояль я звусь. З Нормандії походжу.

Я пристав судовий і цим хвалитись можу.

Оце вже сорок літ пролинуло часу,

Як цей приємний труд почесно я несу.

З дозволу ж вашого прийшов я ознаймити,

Що певний присуд ви повинні вдовольнити.

Оргон

Як! Ви прийшли…

Лояль

Заждіть, нема чого кричать:

Це тільки акт, щоб ваш будинок одібрать,

Вас викинути всіх і кожну річ рухому

І дати вільний плац властителеві дому

З всією пильністю, в неодволочний час.

Оргон

Як! Вигнати мене!..

Лояль

Так, милий пане, вас,

Бо домові цьому, як знаєте самі ви,

Ласкавий пан Тартюф хазяїн є правдивий,

По силі запису, що вже в руках моїх,

Тепер один він пан маєтків цих усіх.

Все списано як слід, не можна сперечатись.

Даміс

На безсоромність цю нам треба дивуватись!

Лояль

Ця справа не до вас, і я кажу не вам,

Я до добродія; він єсть розсудний сам;

Він звик поводитись, як добрі, чесні люди,

І проти присуду змагатися не буде.

Оргон

Але…

Лояль

Так, певний я: за цілий міліон

Ви не захочете повстати на закон

І згодитесь самі, як чесная особа,

Щоб я прикази міг справдити, як подоба.

Даміс

Ой пане приставе, вже скоро мій ціпок

Спізнає, чи тонкий ваш чорний жупанок!

Лояль

(до Оргона)

Нехай ваш син мовчить, а ні – то вийде з хати,

Бо шкода на папір усе те викладати

І протокол на вас писати, як би слід.

Доріна

(набік)

Він прізвищем Лояль, – та не лояльний вид.

Лояль

Із добрими людьми ласкавий я без міри

І маю, пане, я таке бажання щире,

Щоб прислужитись вам і втіху принести;

А іншого могли б такого ви знайти,

Який, не двигнеиий моїми почуттями,

Далеко гірш, ніж я, поводився б із вами.

Оргон

Що ж можна гіршого зробити ще для нас,

Як з хати вигнати?

Лояль

На те я дам вам час

І аж до завтрього не буду поспішати

Наказ той проти вас, добродію, сповняти;

А тільки ночувать прийду в будинок цей

Тихенько, лагідно, із десятьма людей.

Для форми ж зволите, як будете лягати,

Мені прислати ключ від вашої кімнати.

Я відпочинок ваш цю ніч обороню

І зайвих прикростей ніяких не вчиню,

А завтра вранці ви, добродію, не гайтесь

І зараз же з усім начинням вибирайтесь;

Людей, щоб помогти виноситись, я дам.

Я їх чимало взяв, щоб прислужитись вам.

Прихильності ще більш ні в кого б не знайшли ви

Як бачите, до вас я дуже милостивий,

То й ви шануйтеся, по правді все робіть

І перешкод мені не важтеся чинить.

Оргон

(набік)

Від щирої душі готовий я віддати

Червінців добрих сто, які ще можу мати,

Та тільки щоб могти хоч раз, та до смаку,

По пиці луснути тварюку цю гидку.

Клеант

(стиха до Ореона)

Мовчіть, не псуйте гірш.

Даміс

Зухвальство незбагненне

Не видержу, бо вже рука свербить у мене.

Доріна

(до Лояля)

Мосьпане, бачу я, що спина в вас така,

Що не завадило б дізнати їй ціпка.

Лояль

Скарать вас міг би я, не стерпівши образи.

Голубко, на жінок теж пишуться укази.

Клеант

(до Лояля)

Уже, добродію, те все скінчити час —

Давайте цей папір, та й не турбуйте нас.

Лояль

Ну, до побачення. Хай бог вам помагає.

Оргон

Тебе ж з тим, хто тебе прислав, нехай скарає

ЯВА 5

Оргон, пані Пернель, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна.

Оргон

Що, мамо, – бачите? Чи правду я казав?

З почину знать, яких нам треба ждати справ

Чи зрадництво його спізнали ви як треба?

Пані Пернель

Я аж нетямлюся і наче впала з неба.

Доріна

(до Оргона)

Ви дурно скаржитесь і злим його звете:

Не замір то лихий, а почуття святе.

До ближніх маючи в душі любов єдину,

Він знає, що добро не раз псує людину,

І, мавши жаль, забрав усе, щоб одвернуть

Те все, що робить вам тяжкою праву путь.

Оргон

Мовчіть, я раз у раз вам мушу це казати.

Клеант

(до Оргона)

Погляньмо ж мм, яку вам раду можна дати.

Ельміра

Підіть оповістіть, що він чинити мав.

Всю силу запису лукавством він зламав.

І як дізнаються про речі очевидні,

То заміри його не справдяться огидні.

ЯВА 6

Оргон, пані Пернель, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна, Валер.

Валер

Добродію, смутну я звістку вам несу,

Та лихо не стоїть і мало в нас часу…

Є в мене приятель, ми стали з ним братами,

Він зна гаразд про те, що я турбуюсь вами,

І, добре мисливши, він те відкрив мені,

Що як урядник мав держати в таїні.

І саме от тепер листа такого пише,

Що вам конечна річ тікати найскоріше..

Шахрай, що панував над вами довгий час,

Дійшов до короля, і набрехав на вас,

І дав йому до рук якісь такі шпаргали,

Що від державного злочинця ви дістали:

Проти повинностей підданицьких своїх

Ви нібито взялись переховати їх.

Подробиць тих провин не вмів би я сказати.

Але вже є наказ, щоб вас арештувати.

І ще для певності доручено йому

Доглянути, щоб вас посаджено в тюрму.

Клеант

Таки облудних прав своїх допевнивсь клятий

І ваше все добро зумів опанувати!

Оргон

Одно я вам скажу: людина – звір лихий.

Валер

Коли забаритесь, вас жде кінець сумний.

Мій повіз тут стоїть, тікати маєм змогу;

А от вам десять сот червінців на дорогу.

Не гаймось. Бачите, як метко він стріля.

Рятунок вам один – тікати відсіля.

В безпечнім місці я вас добре заховаю

І сам поїду вдвох із вами аж до краю.

Оргон

Ви так турбуєтесь! Я стільки мав од вас!

Та дякувати вам знайду я інший час

І щиро стану я тепер молитись богу,

Щоб одслужитись вам послав мені спромогу.

Прощайте ж ви, глядіть…

Клеант

Тікайте вже, а ми,

Що треба діяти, все зробимо самі.

ЯВА 7

Тартюф, поліцай, пані Пернель, Оргон, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Валер, Даміс, Доріна.

Тартюф

(спиняє Оргона)

Заждіть, добродію, не кваптесь так тікати;

Тепер близенько вам іти відсіль до хати:

Арештувати вас король наш наказав.

Оргон

Так от що, зраднику, мені ти готував!

Останній твій удар мене зганяє з світу,

І ним ти завершив злобу свою неситу.

Тартюф

Спокійно цю ганьбу душа моя знесе:

Я ради господа навчивсь терпіти все.

Клеант

Чи бач – терпливості його межі немає.

Даміс

А як він господа, мерзенний, зневажає!

Тартюф

Не може запал ваш розчулити мене

І від повинності мене не відхитне;

Мар’яна

Ви тим бажаєте хвали собі здобути,

І служби кращої для вас не може бути.

Тартюф

Почесна служба та, що влада нам дала;

Вона мене сюди, мосьпане, привела.

Оргон

Але чи ти забув, що тільки через мене

Ти міг поліпшити життя своє злиденне?

Тартюф

Я знаю, чим мені могли ви помагать,

Але про короля найперш я мушу дбать;

Ції повинності святої права сила

В душі моїй цілком подяку заглушила,

І я на жертву тим високим почуттям

І друга, й рід увесь, і сам себе віддам.

Ельміра

Брехун!

Доріна

Як хитро він собі препишні шати

Пристроїв з тих речей, що треба шанувати!

Клеант

Коли вже в вас така велика щирість є,

Як кажете, й вона вам приводом стає,