Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 21 (всего у книги 26 страниц)

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Він не передбачав такого нещастя. Зважте, пане: я маю тільки дві години строку.

Жеронт. Ти кажеш, він просить…

Скапен. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю! Де ж його совість?

Скапен. Ви ж самі, пане, знаєте – ну, яка ж то може бути совість у турка!

Жеронт. А чи розуміє він гаразд, що таке п’ятсот екю?

Скапен. Аякже, пане, він знає, що це півтори тисячі ліврів.

Жеронт. Може, той розбійник гадає, що півтори тисячі ліврів під ногами валяються?!

Скапен. То такі люди, що й слухати нічого не хочуть.

Жеронт. І якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. То правда, та що ж поробиш! Ми й гадки не мали, що таке скоїться. Бога ради, пане, поспішайте!

Жеронт. На! Ось тобі ключ від моєї шафи.

Скапен. Гаразд.

Жеронт. Ти її відімкнеш.

Скапен. Чудово!

Жеронт. У ній ти знайдеш ліворуч великого ключа від горища.

Скапен. Так.

Жеронт. На горищі з великого кошика ти повибираєш усю стару одежину і продаси її ганчірникові, а на ці гроші викупиш мого сина.

Скапен(повертаючи Жеронтові ключа). Ой пане! Ви ніби в гарячці! Та я й сотні франків не матиму за те дрантя. А потім не забувайте, який короткий строк мені призначено.

Жеронт. То якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ох! Це вже зайві слова! Забудьте ви про ту галеру, збагніть, що час не жде. Адже ж ви ризикуєте втратити вашого сина. Горенько!.. Мій бідний паничу!.. Може, я вже ніколи, тебе більше не побачу! Може, саме в цю хвилину тебе вже везуть до Алжіру на вічну Неволю! Хай небо буде мені свідком – я зробив для твого порятунку все, що міг, і якщо тебе не викупили, то звинувачуй у цьому тільки твого жорстокого батька.

Жеронт. Стривай, Скапене! Я піду десь роздобуду потрібну суму.

Скапен. Поспішайте, пане! Я тремчу від думки, що ми можемо запізнитися.

Жеронт. То ти кажеш – чотириста екю?

Скапен. Ні. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю?!

Скапен. Атож.

Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ви маєте рацію… Але ж не гайте часу.

Жеронт. Хіба він не міг знайти собі іншого місця для прогулянки?

Скaпeн. Це правда; але ж швидше, пане!

Жеронт. Ах! Проклята галера!

Скапен(набік). Ото запала йому в голову та галера!

Жеронт. Слухай, Скапене, я зовсім забув, що саме одержав таку суму золотом, і аж ніяк не гадав, що її так скоро в мене відберуть… (Виймаючи гаманця з кишені і ніби даючи Скапенові). Бери… Іди ж і викупи мого сина.

Скапен(простягаючи руку). Слухаю, пане.

Жеронт(тримаючи гаманця, вдає, ніби хоче віддати його Скапенові). Але ж скажи тому туркові, що він – падлюка…

Скапен(простягаючи руку). Так.

Жеронт(не віддаючи гаманця). Безчесна людина…

Скапен(усе ще простягаючи руку). Так.

Жеронт(так само). Людина без совісті, грабіжник!..

Скапен. Та вже покладіться на мене!

Жеронт(так само). Що він витягає в мене з кишені п’ятсот екю, не маючи на те ніякого права…

Скапен. Так.

Жеронт(так само). Що я йому цього ніколи не подарую, ні живий ані мертвий!..

Скапен. Дуже добре…

Жеронт(так само). І що коли я вже його впіймаю, то добре помщуся!..

Скапен. Гаразд!

Жеронт(ховаючи гаманця в кишеню і йдучи). Іди, йди швидше, викупи з неволі мого сина.

Скапен(біжить за Жеронтом). Агов, пане!

Жеронт. Чого тобі треба?

Скапен. А де ж гроші?

Жеронт. Хіба ж я тобі їх не віддав?

Скапен. Та де там! Ви ж їх поклали собі в кишеню.

Жеронт. Ах, горе мені зовсім памороки забило…

Скапен. Це я добре бачу.

Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?! Ах!.. Проклята галера! Мерзенний турок! Щоб йому сто чортів на його голову!

Скапен(сам). Гляньте-но, як йому шкода з цими грішми розлучатися! Стривай, я ще не зовсім поквитався з тобою! Ти ще й іншою монетою заплатиш мені за те, що набрехав на мене своєму синові!

ЯВА 12

Октав, Леандр, Скапен.

Октав. Ну що, Скапене? Чи пощастило тобі владнати мою справу?

Леандр. Чи ти зробив що-небудь, щоб допомогти мені в горі?

Скапен(до Октава). Ось маєте – двісті пістолів! Я о видурив у вашого батька.

Октав. Ах! Яка це для мене радість!

Скапен(до Леандра). А для вас я нічого не міг зробити.

Леандр(хоче йти). От і край!.. Навіщо мені життя, коли в мене відібрали Зербінетту!..

Скапен. Стійте! Стійте! Заспокойтесь!.. Та й «куди це ви поспішаєте?!

Леандр(повертаючись). А що ж мені залишається, по-твоєму?!

Скапен. Годі, годі! Ваша справа у мене в. кишені.

Леандр. Ах!.. Ти повертаєш. мене до життя!

Скапен. Тільки з умовою, що ви дозволите мені трохи помститися на вашому батькові за ту штуку, яку він мені встругнув.

Леандр. Все, що ти схочеш!

Скапен. Ви мені обіцяєте при свідкові?

Леандр. Так.

Скапен. Ось маєте; тут п’ятсот екю.

Леандр. Ходім же швидше викупати мою кохану!..

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Зербінетта, Гіацінта, Скапен, Сільвестр.

Сільвестр. Отже, ваші кохані юнаки вирішили, щоб ви обидві були вкупі; ми переказуємо вам те, що нам наказано.

Гіацінта(до Зербінетта). Це розпорядження дуже приємне для мене. Я з радістю вітаю таку милу подругу, і то лише від вас залежить, щоб дружба наша була такою ж щирого, як і та, що з’єднує наших коханих.

Зербінетта. Дякую вам за ласкаве слово. Я завжди готова відгукнутися на заклик щирої дружби.

Скапен. А на заклик кохання?

Зербінетта. Кохання – це інша річ; там далеко більше небезпеки, а мені бракує відваги.

Скапен. Мені здається, ви надто немилосердні до мого панича: те, що він зробив для вас, мало б надати вам сміливості відповісти на його почуття.

Зербінетта. Я ще не зовсім довіряю його почуттям, а того, що він для мене зробив, ще не досить, щоб я могла покластися на нього цілком. Я маю веселу вдачу і сміюся без упину, та хоч я й смішлива, а проте дуже обачна, і твій пан помиляється, коли гадає, що досить було мене викупити, щоб домогтися мого кохання., Тут не самі тільки гроші потрібні, а іще дещо… Для того, щоб я могла відповідати на його кохання так, як він того бажає, потрібна ще присяга на вірність та деякі обряди.

Скапен. Адже ж цього він тільки й хоче! В нього щодо вас найчесніші наміри. Та я б і не втручався в цю справу, коли б мій панич думав інакше.

Зербінетта. Хочу цьому вірити, бо це кажете мені ви, але я передчуваю, що батько Леандрів чинитиме перешкоди.

Скапен. Ми знайдемо спосіб усе владнати.

Гіацінта(до Зербінетти). Подібність нашої долі повинна ще більше зміцнити нашу дружбу; нас обох пригнічує однакова тривога, нам обом загрожує однакове нещастя…

Зербінетта. Ваше становище все ж таки краще: ви хоч принаймні знаєте, хто ваші батьки, ви можете сказати, хто ваші рідні, а вони вас підтримають, вони зроблять все для вашого щастя і примусять, кого треба, визнати ваш шлюб. Мені ж немає від кого сподіватися допомоги, і моє становище не пом’якшить волі батька, якому потрібні тільки гроші…

Гіацінта. Але ж ви маєте ту перевагу, що вашого коханого не примушують одружитися з іншою.

Зербінетта. Зрада коханого – це ще не те, чого слід боятися найбільше. Ми певні наших гарних якостей, певні того, що нас є за що кохати, і нам нема чого боятися зради… В таких справах найстрашніше для нас – батьківська влада, перед нею всі гарні якості – ніщо.

Гіацінта. Лишенько!.. І чого таким чистим почуттям судилося стільки перешкод!.. Ах, як солодко кохати, коли ніщо не перешкоджає ніжному єднанню двох сердець!

Скапен. Ви жартуєте! Спокій в коханні – то нестерпний спокій. Таке одноманітне щастя швидко надокучає. В житті потрібні зміни, коливання – то вниз, то вгору; перешкоди, навпаки, розпалюють кохання і надають великої цінності насолодам.

Зербінетта. Ах, Скапеие, розкажи нам, як ти спритно вимантачив гроші в твого скупого старого пана; мені казали, що це дуже кумедна історія! Адже ти знаєш, що, розповідаючи мені різці веселі пригоди, ти нічого не втрачаєш: я щедро плачу тобі за них щирим сміхом.

Скапен. Ось нехай Сільвестр, він не гірше від мене все вам розкаже. А у мене в голові вже зародився новий план маленької помсти, від якої я наперед відчуваю велику насолоду!

Сільвестр. І тобі ото охота вплутуватись у різні неприємні справи?

Скапен. Люблю ризиковані витівки..

Сільвестр. Я вже тобі казав і ще раз кажу: послухайся мене, облиш свої штуки, їй-бо!

Скапен. Аякже! Так я тебе й послухався!

Сільвестр. Ну, на дідька тобі ця забавка?

Скапен. А ти якого дідька так турбуєшся?

Сільвестр. А такого, що тебе, бачу я, любісінько можуть почастувати добрим прочуханом!

Скапен. Ну, то що з того? Адже ж не по твоїй спині дрючок походить, а по моїй.

Сільвестр. Це правда – ти сам своїй спині хазяїн і можеш порядкувати нею, як тобі заманеться!

Скапен. Такі небезпеки ніколи ще мене не спиняли. Терпіти не можу паскудних боягузів! Куди їм усякі витівки, коли їм ввижається страшна кара!

Зербінетта(до Скалена). Ти скоро нам будеш потрібний..

Скапен. Ідіть, ідіть! Я зараз повернуся. Нехай усі знають, що я добре помстився! Мене ж бо примусили розказати про такі речі, про які багато краще було б мовчати.

ЯВА 2

Жеронт, Скапен.

Жеронт. Ну, Скапене, як справи мого сина?

Скапен. Ваш син у безпеці, пане. Але ж вам самим загрожує таке лихо, що я б усе віддав, аби ви сиділи зараз у себе вдома.

Жеронт. Як! Що сталося?

Скапен. Саме в цю хвилину, коли я розмовляю з вами, вас скрізь шукають, щоб убити.

Жеронт. Мене?!

Скапен. Так.

Жеронт. Хто ж це?

Скапен. Брат тієї дівчини, з якою Октав одружився. Він гадає, що ви хочете розірвати їхній шлюб задля того, щоб замінити його сестру вашою дочкою. От чому він і вирішив зігнати на вас свою досаду і заподіяти вам смерть: він хоче помститися за свою честь! Всі його приятелі – хлопці військові, як і він сам, – скрізь вас шукають і питаються про вас. Я сам то тут, то там зустрічав солдатів з його роти: вони всіх розпитують, чи хто вас не бачив, і тепер перекрили невеличкими загонами всі шляхи до вашого будинку, так що вам нема як вернутися безпечно додому. Ви не можете й кроку ступити ні праворуч, ні ліворуч, щоб не потрапити простісінько в їхні руки.

Жеронт. Що ж я маю робити, мій любий Скапене?..

Скапен. Не знаю, пане… Ну, тільки дивна якась історія… Я тремчу за вас від голови до п'ят, і… Стривайте… (Кидається в глиб сцени, ніби виглядає, чи немає кого).

Жеронт(тремтячи). Ну?..

Скапен(вертаючись). Ні, ні, ні, все гаразд…

Жеронт. Чи не знайшов би «ти якогось засобу, щоб визволити мене з біди?

Скапен. Я дещо придумав, та боюся, що й мене самого, чого доброго, вб’ють.

Жеронт. Ах, Скапене! Доведи, що ти вірний слуга. Не покидай мене, я тебе прошу!

Скапен. Та вже добре… Я ставлюся до вас із такою щирою приязню, хіба ж я можу покинути вас при лихій годині!

Жеронт. Запевняю тебе, ти матимеш за це нагороду. Подарую тобі це вбрання, коли воно трохи зноситься.

Скапен. Стривайте… Ось, до речі, я знайшов на дорозі одну річ, яка допоможе мені вас урятувати. Лізьте лишень у цей мішок і…

Жеронт(якому вдалося, що хтось іде). Ай!..

Скапен. Ні, ні, ні, ні, там нікого немає. Треба, кажу ж вам, щоб ви сховалися в цей мішок. Тільки глядіть, сидіть тихо! Я візьму вас на плечі, немов який клунок, та й пронесу вас повз ворогів до вашого будинку, а там ми замкнемося і зараз же пошлемо по допомогу.

Жеронт. Чудова ідея!

Скапен. Ого, ще й яка!.. Самі побачите! (Набік). Ну, ти заплатиш мені за свій наклеп!

Жеронт. Що?

Скапен. Кажу: та й пошиємо ж ми в дурні ваших ворогів! Ну, залазьте ж на саме дно, а головне, дбайте про те, щоб не показуватися; хоч би там що – не ворушіться!

Жеронт. Добре, добре, я знаю, що мені робити.

Скапен. Ховайтеся!.. Ось уже з’явився один з тих розбишак, що вас шукають. (Міняючи свій голос). «Що таке! Невже ж мені не пощастить у колошкати цього Жеронта! Невже ж ніхто не змилується й не скаже мені, де він. (До Жеронта своїм звичайним голосом). Не ворушіться. «Ех, сто чортів! Я таки знайду його, хоч би він – і крізь землю провалився!..» (До Жеронта своїм звичайним голосом). Не показуйтесь! (Весь діалог веде на два голоси). «Ей, ти там з мішком!» Добродію? «Я дам тобі золотого, коли ти скажеш мені, де той Жеронт!» Ви шукаєте синьйора Жеронта? «Атож, – чорти б його забрали! – я його шукаю». А навіщо він вам, добродію? «Навіщо?» Так. «Мене кортить – сто чортів! – відлупцювати його так, щоб він сконав!..» О добродію! З такими особами, як синьйор Жеронт, так не поводяться, їх не можна бити. «Кого? Цього йолопа Жеронта, цього негідника? Цього нікчему?» Синьйор Жеронт, добродію, не йолоп, не негідник, не нікчема; і я б вас дуже просив не говорити про нього в такому тоні. «Як?! Ти насмілюєшся розмовляти зі мною так зухвало?!» Я повинен захистити чесну людину від образ. «Ей, слухай, чи ти часом не друг цьому Жеронтові?» Так, добродію, я йому друг. «Ага! Стонадцять чортів! То ти йому друг… Ну й на здоров’я!.. (Б'є дрючком по мішку). Ось маєш! На! Це тобі для нього!..» (Кричить, наче це його б'ють). Ай-ай-ай-ай, добродію! Ай-ай, добродію, годі, годі! Ай, вгамуйтеся! Ай-ай-ай! «Маєш! Передай йому це від мене! На все добре!» Ах, чорти б його забрали!.. Ото проклятий! Ой…

Жеронт(висовуючи голову з мішка). Ах, Скапене! Я більше не можу…

Скапен. Ой пане! Я весь розбитий! Плечі немов вогнем пече!..

Жеронт. Що таке?! Та він же весь час мене лупцював!

Скапен. Ой, що ви, пане! Все мені в спину попадав!..

Жеронт. Що ти верзеш! Я добре відчував удари, ще й зараз їх добре відчуваю!

Скапен. Та кажу ж вам, що ні; він тільки кінчиком дрючка зачіпав ваші плечі.

Жеронт. То тобі слід було далі відсунутися, щоб мені нічого не попадало.

Скапен(запихаючи йому голову назад у мішок). Стережіться! Ось другий – з лиця якийсь чужинець. (Міняючи знов голос і вимову). «Аж злість бере, цілий день бігав, бігав, як скажений, і ніде не міг знайти цього диявола Жеронта!..» Сховайтеся, та добре! «А скажіть, будь ласка, добродію, чи не знаєте ви часом, де цей Жеронт, якого я шукаю?» Ні, добродію, я зовсім не знаю, де Жеронт. «Та ви кажіть правду. Я нічого йому не зроблю. Я маю до нього невеличку справу: хочу тільки почастувати його спину дюжиною добрих стусанів та разів зо три – з чотири встромлю йому в груди цю шпагу». Запевняю вас, добродію, я не знаю, де він. «Мені здалося, наче в цьому мішку щось поворухнулося». Пробачте, добродію… «Ні, там, напевно, щось є». Та нічогісінько немає, добродію. «Мені дуже хочеться проколоти цей мішок шпагою». Ах, добродію, не раджу вам цього робити… «Ну, то покажіть мені, що там всередині». Не можу, добродію. «Чому не можеш?» А навіщо вам знати, що я несу? «А я хочу поглянути!» Нічого не побачите. «А що там за штука? Покажи!» Та там «тільки моя стара одежа… «Ну, показуй швидше, я тобі кажу!» Ні, цього не буде! «Не буде?» Ні! «А ось мій дрючечок попогуляє зараз по твоїй спині! Я тебе добре відлупцюю за це!» Плювати я хотів! «А-а! Ти ще й нахваляєшся?!» (Б’є дрючком по мішку і сам кричить, ні бито його б’ють). Ай-ай-ай! Ай, добродію, ай-ай-ай-ай! «До побачення! Це тобі, щоб ти навчився чемно розмовляти!» Ах! Щоб його чума задавила, того базіку! Ой!..

Жеронт(висовуючи голову з мішка). Ху!.. Так відшмагав, що далі й нікуди!

Скапен. Ху!.. Я вже, здається, мертвий!

Жеронт. Якого чорта він увесь час по моїй спині лупив!

Скапен(запихаючи йому голову назад у мішок). Ой стережіться! Ось наближається аж шість солдатів зразу! (Говорить на різні голоси): «Ходімо! Треба ж нарешті знайти цього Жеронта! Скрізь обшукаємо, ціле місто оббігаємо! Чорт його побери, хай ноги потім повідпадають! Жодного куточка не пропустимо! Скрізь побуваємо! Скрізь обдивимось, всіх розпитаємо! Куди ж його зараз іти? Ходімо в той бік! Ні, в цей! Ліворуч, ліворуч! Праворуч] Ні, ні! Авжеж, краще праворуч!» (До Жеронта своїм звичайним голосом). Сховайтеся добре! «Ага, хлопці, ось його слуга! Ану, шельмо, кажи, де твій хазяїн!» Ей, панове, не чіпайте мене! «Ну, ну, кажи ж, де він. Та кажи швидше, язика немає, чи що? Ну, чого мовчиш? Мерщій! Ну!» Е!.. Панове, заспокойтеся!

Жеронт непомітно висовує голову з мішка і бачить Скапенову витівку.

«Гляди, не допоможеш нам знайти твого пана, відчухраємо тебе так, що й не отямишся!» Я краще піду на муки, ніж викажу вам мого пана… «Ага, стусанів захотілося!» Робіть зі мною що хочете! «Ти хочеш, щоб тебе відшмагали?» Я ніколи не зраджу мого пана; «А-а! Тобі таки заманулося скуштувати? Ось маєш!.. На!..» Ой!..

В ту мить, коли Скапен замірився вдарити, Жеронт вилазить з мішка; Скапен тікає.

Жеронт(сам). Іч, паскуда! Іч, зрадник! Розбійник! То це так ти хотів мене замордувати?!

ЯВА 3

Зербінетта, Жеронт.

Зербінетта(сміється, не бачачи Жеронта). Ха– ха-ха! Ох, не можу!..

Жеронт(набік; не бачачи Зербінетти). Ну, присягаюся, ти мені добре за це заплатиш!

Зербінетта(не бачачи Жеронта). Ха-ха-ха-ха! Ну й оказія! От старий дурень!

Жеронт. Тут немає нічого смішного, і нічого вам реготати.

Зербінетта. Що? Що ви хочете сказати, добродію?

Жеронт. Я хочу сказати, що вам не слід сміятися з мене.

Зербінетта. З вас?

Жеронт. Так.

Зербінетта. Як!.. Та хто ж збирається з вас сміятися?

Жеронт. А чого ж ви прийшли сюди, та ще й регочете перед самісіньким моїм носом?

Зербінетта. Я зовсім не з вас сміюся… Мене розсмішила одна кумедна історія, яку мені щойно розказали. Не знаю, може, це через те, що я сама причетна: до тієї справи, тільки ніколи не доводилося мені чути чогось смішнішого за ту штуку, яку встругнув син, щоб видурити в свого батька гроші.

Жеронт. Син устругнув штуку, щоб видурити в свого батька гроші?

Зербінетта. Так. Якщо ви мене й не попросите, я вам все одно розповім. Я страх як люблю розповідати різні історії.

Жеронт. Прошу вас, розкажіть мені, в чім справа.

Зербінетта. Залюбки. Я спокійнісінько можу розповісти вам цю пригоду, бо її й без мене скоро всі знатимуть. Доля закинула мене до циган, що мандрують по всіх усюдах, Цигани ті живуть із ворожіння, а іноді – то й з іншого чого. Коли ми стали шатрами у цім місті, один юнак закохався в мене. Відтоді він не давав мені спокою; як і всі юнаки, він гадав спочатку, що досить лише сказати кілька слів – та й справі кінець. А вийшла зовсім не так: я йому гордо відмовила, і ця несподівана перешкода зробила його зовсім іншим. Він признався в своєму коханні до мене тим людям, у яких я жила, і вони згодилися віддати йому мене за певну суму. На жаль, мій коханий був у такому становищі/ в якому частенько перебуває більшість синів із порядних родин, тобто він зовсім не мав власних грошей… В нього є батько – хоч і багатий, а проте скупий, як той чорт! Найогидніша людина в світі!.. Стривайте, як його на ім’я? Ну, ну! Поможіть мені згадати… Чи не можете ви мені сказати, кого тут у місті вважають за найпершого скнару?

Жеронт. Ні.

Зербінетта. Його ім’я ще кінчається на «рон»… «рент»… Ор… Оронт? Ні! Же… Жеронт? Так, Жеронт! Так, так! Саме так звуть того скнару… Я згадала! Це його ім’я, того скупердяги! Ну, то я розповідатиму далі… Отож наші люди хотіли сьогодні знятися з місця, і моєму коханому, без грошей у кишені, довелося б навіки попрощатися зі мною, коли б йому не допоміг його спритний слуга, який зумів видурити гроші в його ж таки батька. О, ім’я того слуги мені добре відоме! Його звуть Скапен. Це людина, яких на світі мало, все б його хвалила, здається!

Жеронт(набік). Ах ти ж, мерзотник!

Зербінетта. Слухайте ж, яку він-штуку підстроїв, щоб пошити того скнару в дурні. Ха-ха-ха-ха! Згадати не можу, щоб не сміятися, від щирого серця! Ха-ха-ха! Віл пішов до того скупого собаки… Ха-ха-ха!.. І набалакав йому, ніби він гуляв з його сином у порті… Хі-хі!.. І побачили вони там турецьку галеру, куди їх запросили;– ніби якийсь молодий турок почастував їх там добре… Ха-ха-ха!.. Потім, поки вони отак частувалися, галера ця вийшла в чисте море, і ніби той турок відіслав Скачена в човні на берег і звелів переказати батькові «його панича, що він завезе його сина до Алжіру, якщо старий зараз же не пришле йому п’ятсот екю… Ха-ха-ха!.. Отут-то мій скнара, мій жадюга і зовсім розгубився, не знає вже, що й робити: любов до сина змагається в ньому зі скупістю! П’ятсот екю, що їх у нього вимагають, – наче п’ятсот кривавих ударів кинджалом у серце… Ха-ха-ха!.. Як же йому відірвати від себе такі гроші! От з горя він і починає мудрувати, як. би його повернути сина… Ха-ха– ха!.. Він хоче послати в море поліцію за турецькою галерою, ха-ха-ха!.. Він умовляє свого слугу зостатися заручником там замість сина, поки він назбирає грішви, хоч і не думає платити, ха-ха-ха!.. Він жертвує для цього стару одежину, сподівається взяти за неї п’ятсот екю, а вона й тридцяти не варта, ха-ха-ха!.. Слуга доводить йому, що все це ні до чого, а той тільки й знає, що тужно вигукує: «І якого біса понесло його на ту галеру?! Ах, проклята галера! Мерзенний турок!..» Нарешті після різних викрутів, після довгих зітхань та зойків… Та, бачу я, ви зовсім не смієтеся з моєї розповіді… Що ви на це скажете?

Жеронт. Я скажу, що той юнак – негідник, зухвалець, що батько його добре покарає за всі його мерзенні штуки; що циганка та зухвале дівчисько, мерзотниця, яка дозволяє собі так нахабно плескати язиком про чесну людину. Ось він навчить її, як з’являтися сюди та баламутити хлопців з порядних родин; а слуга отой – справжній розбійник, якого Жеронт негайно запроторить на шибеницю!

ЯВА 4

Зербінетта, Сільвестр.

Сільвестр. Куди ж це ви втекли? Чи ви знаєте, що ви зараз розмовляли з батьком вашого коханого?

Зербінетта. Мені тільки тепер оце почало прояснятися… Отже, виходить, нічого не знаючи, я розповіла йому його ж власну історію!

Сільвестр. Що таке? Його власну історію?

Зербінетта. Так. Мені так сподобалася ця витівка, що я не могла втерпіти, щоб не розказати про неї кому-небудь… Ну, то що ж із того? Нехай йому болить! Не думаю, щоб від цього наші справи змінилися на гірше чи на краще!

Сільвестр. Що за звичка ото у вас – базікати! Ну й язик! Хоч би вже про свої справи не ляпали!

Зербінетта. Адже ж однаково він дочув би те саме, від інших.

ЯВА 5

Аргант, Сільвестр, Зербінетта.

Аргант(за сценою). Агов! Сільвестре!

Сільвестр(до Зербінетти). Ідіть додому. Це мій хазяїн мене кличе.

ЯВА 6

Аргант, Сільвестр.

Аргант. То ви змовилися, негідники! То ви змовилися! Скапен, ти і мій синочок задумали обдурити мене! І ви гадаєте, що я це стерплю?

Сільвестр. Їй-бо, пане, то Скапен вас морочить, а я вмиваю руки. Запевняю вас, я тут не винний.

Аргант. Ми ще розберемося в усьому, шибенику, ми Ще розберемося! Я нікому не дозволю водити себе за носа!

ЯВА 7

Жеронт, Аргант, Сільвестр.

Жеронт. Ах, синьйоре Арганте! Яке горе, яке горе в мене, коли б ви знали!..

Аргант. Ой, і в мене теж не менше!

Жеронт. Отой мерзотник, штукар Скапен, видурив у мене п’ятсот екю!

Аргант. Отой же самий мерзотник, Скапен-штукар, так само видурив і в мене двісті пістолів!

Жеронт. Бачте, йому замало було того, що він видурив у менё п’ятсот екю, то він ще так мене ославив, що й розказати сором. Ну, я йому цього не подарую!

Аргант. Він мусить дати мені відповідь за свої штуки!

Жеронт. Він мусить зазнати кари! Я так помщуся, що буде пам’ятати!

Сільвестр(набік). О господи, хоч би мені не перепало!

Жеронт. І це ще не все, синьйоре Арганте, одне лихо ніколи само не приходить, завжди й друге за собою тягне. Сьогодні я тішився думкою, що побачу мою дочку, коли це довідуюся від одного чоловіка, що вона вже давно виїхала з Таранто… Гадають, що загинула разом з кораблем…

Apгант. А скажіть, будь ласка, навіщо ж ви її тримали в Гаранте і позбавили себе втіхи мати дочку коло себе?

Жеронт. На це були в мене причини: родинні обставини змусили мене приховувати мій другий шлюб… Але кого я бачу?

ЯВА 8

Аргант, Жеронт, Неріна, Сільвестр.

Жеронт. Ах, ти тут, Неріно?!

Неріна(падаючи навколішки перед Жеронтом). Ах, синьйоре Пандольфе…

Жеронт. Облиш це, зви мене Жеронтом. Вже немає тих причин, які змушували мене називатися в Таранто чужим ім’ям.

Неріна. Гаразд! Проте скільки воно завдало нам турбот і тривог, коли ми вас тут шукали!

Жеронт. Де ж моя дочка та її мати?

Неріна. Ваша дочка, пане, звідси недалечко, та раніше, ніж я приведу її, я хочу просити у вас пробачення: ми залишилися зовсім самотніми, і, не знаючи, де вас знайти, я видала її заміж…

Жеронт. Ти видала мою дочку заміж?

Неріна. Так, пане.

Жеронт. Але ж за кого?

Неріна. За одного юнака – його звуть Октавом, він син якогось синьйора Арганта.

Жеронт. О небо!

Аргант. Який збіг обставин!

Жеронт. Веди нас, веди нас мерщій до неї!

Неріна. Для цього вам треба тільки ввійти в цей будинок.

Жеронт. Іди вперед! Ходімо за мною, за мною, синьйоре Арганте!

Сільвестр(сам). От так несподіванка… зовсім неймовірна!..

ЯВА 9

Скапен, Сільвестр.

Скапен. Ну, Сільвестре, що поробляють наші панки?

Сільвестр. Я маю дві новини для тебе…. Перша: справа Октава цілком уладналася. Виявилося, що наша Гіацінта – дочка синьйора Жеронта, і випадок допоміг задумові мудрих батьків. Друга новина – це те, що обидва старі, особливо синьйор Жеронт, погрожують тобі страшною карою.

Скапен. Це ще нічого! Від таких погроз ніколи не було мені боляче… Це просто собі хмарки, що дуже високо пролітають над нашими головами…

Сільвестр. Гляди лиш! Сини легко можуть помиритися з батьками і коли б тобі часом у сильце не попасти…

Скапен. Не турбуйся, я доведу цю справу до кінця! Я зумію вгамувати їхній гнів і…

Сільвестр. Забирайся! Вони вже йдуть.

ЯВА 10

Жеронт, Аргант, Гіацінта, Зербінетта, Неріна, Сільвестр.

Жеронт. Підійди, донечко моя, підійди до мене! Моя радість була б ще більшою, коли б і твоя мати була разом з тобою.

Аргант. Ось, до речі, й Октав…

ЯВА 11

Аргант, Жеронт, Октав, Гіацінта, Зербінетта, Неріна, Сільвестр.

Аргант. Ідіть сюди, сину мій, ідіть порадійте разом з нами з вашого несподівано щасливого шлюбу. Небо…

Октав. Ні, тату! Всі ваші пропозиції щодо цього шлюбу будуть марні! Я повинен скинути перед вами маску. Адже вам сказали, що я вже одружений?

Аргант. Так. Але ж ти не знаєш…

Октав. Я знаю все, що мені треба знати.

Аргант. Я хочу сказати тобі, що дочка синьйора Жеронта…

Октав. Дочка синьйора Жеронта ніколи нічим не буде для мене!

Жеронт. Та вона ж…

Октав(до Жеронта). Ні, добродію, прошу мені пробачити – моє рішення незламне!

Сільвестр(до Октава). Ось послухайте…

Октав. Ні! Мовчи! Я нічого не хочу слухати!

Аргант(до Октава). Твоя дружина…

Октав. Ні, тату, кажу ж вам – я скоріше вмру, ніж покину мою любу Гіацінту! (Переходить через сцену і стає поруч Гіацінти). Робіть що хочете, але ось та, якій я на ціле життя присягнув на вірність! Я кохатиму її довіку, й іншої дружини мені не треба!

Аргант. Та її ж тобі й віддають! Що за чортяка! Якийсь скажений, завів своєї і нічого слухати не хоче!

Гіацінта(показуючи на Жеронта). Так, Октаве, це мій батько… Я його знайшла, і тепер усім нашим нещастям кінець!

Жеронт. Ходімо ж до мене! Там нам буде зручніше розмовляти.

Гіацінта(показуючи на Зербінетту). Ах, тату! Я вас дуже прошу, будьте ласкаві, не розлучайте мене з моєю милою подругою. Вона така хороша дівчина, що ви, напевно, полюбите її, коли познайомитеся з нею ближче.

Жеронт. Ти хочеш, щоб я прийняв до себе в дім цю особу, коханку твого брата, яка щойно наговорила мені просто в обличчя тисячі гидот про мене самого?!

Зербінетта. Я дуже вас прошу, добродію, вибачте мені… Я б ніколи так не говорила, коли б знала, що це ви… Я знала про вас тільки те, що чула від людей.

Жеронт. Як?.. Чула від людей?

Гіацінта. Тату, в почуттях мого, брата до неї немає нічого злочинного, я ручуся за її доброчесність!

Жеронт. Чудово! Ви ще, може, схочете, щоб я одружив із нею мого сина? Вона ж бозна-хто! Тиняється скрізь без діла!

ЯВА 12

Аргант, Жеронт, Леандр, Октав, Гіацінта, Зербінетта, Неріна, Сільвестр.

Леандр. Батьку мій, не журіться тим, що я покохав невідому вам дівчину без роду й достатків! Люди, в яких я її викупив, відкрили мені, що вона народилася тут, у цьому місті, і що батьки її – чесні люди; цигани вкрали її, коли їй було чотири роки… Ось вони дали мені цього браслета, який допоможе нам відшукати її рідних.

Аргант. Мій боже! Це ж моя дочка. Дивлюся на цей браслет і впевняюся, що це моя дочка, яку я втратив саме в такому віці.

Жеронт. Ваша дочка?

Аргант. Так, це вона! Дивлюся на її риси, і вони переконують мене в цьому.

Гіацінта. О небо! Які надзвичайні події!..

ЯВА 13

Аргант, Жеронт, Леандр, Октав, Гіацінта, Зербінетта, Неріна, Сільвестр, Карл.

Карл. Ах! Панове, який нещасливий випадок!

Жеронт. Що таке?

Карл. Бідолашний Скапен…

Жеронт. Це – мерзотник! Ось я звелю його негайно повісити!

Карл. Ах, пане, вам уже не доведеться турбуватися… Він проходив повз одну. будівлю, коли це летить згори величезний каменотесний молоток, пробиває бідоласі череп, та так, що видно мозок… Він помирає і просив принести його сюди, щоб сказати вам кілька слів перед смертю…

Аргант. Де ж він?

Карл. Ось його несуть…

ЯВА 14

Аргант, Жеронт, Леандр, Октав, Гіацінта, Зербінетта, Неріна, Скапен, Сільвестр, Карл.

Скапен(його несуть двоє носильників, голову йому перев'язано, наче в пораненого). Ай-ай!.. Панове, ви бачите мене… Ой! Ви бачите, в якому я жахливому стані… Ой!.. Але я не хочу вмерти без прощення від усіх, кого тільки я міг образити… Ох!.. Так, панове, раніш, ніж я зітхну востаннє, від усього серця благаю вас: пробачте мені все, що я вам заподіяв, а особливо прошу об цім синьйора Арганта і синьйора Жеронта… Ой!..

Аргант. Щодо мене, то я тобі прощаю. Бог з тобою, помирай спокійно!

Скапен(до Жеронта). Вас, синьйоре, я найбільше образив. Ті удари дрючком, якими…

Жеронт. Не треба так багато говорити; я тобі теж прощаю!

Скапен. З мого боку то було нечуване зухвальство!.. Ті удари дрючком, якими я…

Жеронт. Облишмо це…

Скапен. І ось тепер, помираючи, я так страждаю… Мене страшенно мордують оті удари дрючком, якими…

Жеронт. Боже мій! Замовкни!..

Скапен. Ті нещасні удари дрючком, якими я вас…

Жеронт. Та кажу ж… тобі – замовкни! Я все забув!

Скапен. О, яка добрість! Але ж, синьйоре, чи ви ж від щирого серця прощаєте мені ті удари дрючком, якими…

Жеронт. Так, так! Та про що там говорити! Я все тобі прощаю – от і край!

Скапен. Ах!.. Синьйоре, я почуваю, що слова ваші повертають мене до життя!..

Жеронт. Ну-ну… Але я прощаю тобі з умовою, щоб ти помер!

Скапен. Як, пане?..

Жеронт. Я зречуся моїх слів, якщо ти одужаєш.

Скапен. Ой! Ой!.. Я знову зомліваю…

Аргант. Синьйоре Жеронте, простіть уже йому зовсім заради такого радісного для нас дня.

Жеронт. Ну, добре вже, добре!

Аргант. Ходімо ж повечеряємо разом, щоб краще натішитися з нашого щастя!

Скапен. І мене… хоч до краєчка столу віднесіть, поки я ще не вмер!