Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

ХВОРИЙ, ТА Й ГОДІ
Комедія на три дії

_{Переклала Ірина Стешенко}

ДІЙОВІ ОСОБИ

Арган – нібито хворий.

Беліна – друга жінка Аргана.

Анжеліка – дочка Аргана, закохана в Клеанта.

Луїзон – маленька дочка Аргана, сестра Анжеліки.

Беральд – Арганів брат.

Клеант – закоханий в Анжеліку.

Добродій Діафуарус – лікар.

Тома Діафуарус – його син, закоханий в Анжеліку.

Добродій Пуpгoн – лікар, що лікує Аргана.

Добродій Флеран – аптекар.

Добродій де Бонфуа – нотар.

Туанетта – служниця.

ДІЙОВІ ОСОБИ ІНТЕРМЕДІЙ

У першій дії

Полішинель.

Стара жінка.

Скрипалі.

Поліцаї, що співають і танцюють.

Цигани й циганки, що співають і танцюють.

У другій дії

Цигани й циганки, що співають і танцюють.

У третій дії

Оббивальники, що танцюють.

Президент медичного факультету.

Лікарі.

Арган – бакалавр.

Аптекарі із ступками й товкачиками.

Клістироносці.

Хірурги.

Дія відбувається в Парижі.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА 1

Арган сам.

Арган(сидить за столом і перевіряє за допомогою жетонів рахунки свого аптекаря), Три і два – п’ять, і п'ять – десять, і десять – двадцять; три і два – п’ять. «Іще, двадцять четвертого, – легенький підготовчий клістир, щоб розм’якшити, зволожити та відсвіжити нутрощі шановного пана…» Чим мені подобається добродій Флеран, мій аптекар, то це тим, що його рахунки складено завжди вельми шанобливо. «Нутрощі шановного пана – тридцять су». Так, а проте, добродію Флеране, бути шанобливим – цього гце замало; не треба бути таким зажерливим і не треба здирати шкури з хворих. Тридцять су за промивальне! То вже вибачте; я ж вам уже казав; ви ставили мені в інших рахунках промивальне по двадцять су; а двадцять су мовою аптекарів насправді означає десять су; маєте – десять су. «Ще, того ж таки дня, добрячий очищувальний клістир з подвійної дози найкращих ліків – ревеню, трояндового меду та інших, відповідно до рецепта, щоб вичистити, промити й прибрати нижню частину живота шановного пана – тридцять су». З вашого дозволу, десять су. «Ще того ш таки дня, увечері, – заспокійливе, снотворне, прохолодне питво, щоб приспати шановного пана, – тридцять п’ять су». Ну, на це я не можу поскаржитися: спав я й справді добре. Десять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять су і шість деньє. «Ще, двадцять п’ятого, добрі проносні й підживні ліки, зроблені з касії, олександрійського листа та іншого зілля, відповідно до наказу добродія Пургона, щоб прочистити і вигнати жовч із шановного пана, – чотири ліври». А, добродію Флеране, ви що – глузуєте з мене? Не слід дратувати хворих! Добродій Пургон не наказував вам правити за ліки чотири франки! Поставте, поставте три ліври, будьте такі ласкаві! Двадцять і тридцять су. «Ще, того ж таки дня, заспокійливе, в’яжуче питво, щоб заспокоїти шановного пана, – тридцять су». Гаразд, десять і п'ятнадцять су. «Ще, двадцять шостого, вітрогонний клістир, щоб вигнати вітри з шановного пана, – тридцять су». Десять су, добродію Флеране. «Ще, такий самий клістир того ж таки вечора – тридцять су». Добродію Флеране, десять су. «Ще, двадцять сьомого, добрі сечогінні ліки, щоб вигнати кепські соки з шановного пана, – три ліври». Гаразд, двадцять і тридцять су; дуже радий, що ви порозумнішали. «Ще, двадцять восьмого, порція очищеної й підсолодженої сироватки, щоб пом’якшити, очистити, вгамувати й відсвіжити кров шановного пана, – двадцять су». Гаразд, десять су! «Ще питво, яке від усього охороняє й підтримує серце, що його виготовлено з двадцяти зерняток безоара, цитринового й гранатового сиропу та іншого, відповідно до припису, – п’ять ліврів». Ах! Помалу, помалу, добродію Флеране, будьте такі ласкаві! Якщо так триватиме далі, то з вами втратиш усяку охоту хворіти! Досить з вас і чотирьох франків; двадцять і сорок су. Три і два – п’ять, і п’ять – десять, і десять – двадцять. Шістдесят три ліври чотири су шість деньє. Виходить, у цьому місяці я випив – раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім і вісім ліків та одне, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять і дванадцять промивальних; а минулого місяця було дванадцять ліків та двадцять промивальних. Тож нічого дивного й немає, що я цього місяця почуваю себе гірше, ніж минулого. Треба сказати про це добродію Пургонові, нехай він зарадить справі. Ей, хто там є, – прибрати все це! (Озирається й бачить, що ніхто не йде і що в кімнаті нікого немає). Нікого нема! Скільки не наказую, а мене завжди залишають без догляду; ніякими силами їх тут не вдержиш! (Дзвонить у дзвіночок, що стоїть перед ним на столі). Ніхто не чує, дзвіночок нікуди не годиться! Дзелень, дзелень, дзелень! Ніхто й не ворухнеться! Дзелень, дзелень, дзелень! Поглухли… Туанетто! Дзелень, дзелень, дзелень! Наче й не дзвонив. Суча дочка! Негідниця! Дзелень, дзелень, дзелень! Збожеволіти можна! (Перестає дзвонити й кричить). Дзелень, дзелень, дзелень! Стерво, а бодай тебе чорти задавили! Та хіба ж можна кидати бідного хворого зовсім самого? Дзелень, дзелень, дзелень! Що то за напасть! Дзелень, дзелень, дзелень! Ах та ж господи, боже ти мій! Вони мене доконають! Дзелень, дзелень, дзелень!

ЯВА 2

Арган, Туанетта.

Туанетта(входячи), Іду, іду.

Арган. Ах та ж, суча дочко! Іч, стерво!

Туанетта(вдаючи, ніби вдарилася головою). А, бодай вас, які-бо ви нетерплячі! Ви так підганяєте людей, що я мало голови собі не розбила об одвірок.

Арган. Ах ти ж, розбійнице!..

Туанетта(перебиваючи Аргана). Ах!

Арган. Ось уже…

Туанетта. А-а!..

Арган. Ось уже година…

Туанетта. А-а!..

Арган. Як ти мене покинула…

Туанетта. А-а!..

Арган. Цить, негіднице, не заважай мені лаяти тебе!

Туанетта. Воно й слід, бо я собі таки заробила!..

Арган. Я через тебе горло собі надсадив, чуєш, стерво!

Туанетта. А я через вас голову собі розбила: одне виходить на друге – от ми й квит, коли ваша ласка.

Арган. Як! Негіднице…

Туанетта. Якщо ви не перестанете лаятись, я заплачу…

Арган. Кидати мене самого, розбійнице…

Туанетта(знову перебиваючи Аргана). А-а!..

Арган. Суча дочко, ти хочеш…

Туанетта. А-а!..

Арган. Як? То я ще мушу позбавити себе втіхи вилаяти тебе як слід?

Туанетта. Лайтесь скільки хочете. Хто ж вам не дає?

Арган. Ти не даєш, суча дочко, перебиваєш щохвилини!

Туанетта. Вам добре лаятися, а мені плакати: кожному своє! А-а!..

Арган. А, ну її к бісу, нічого не вдієш… Поприбирай усе це, мерзотнице, поприбирай усе це! (Підводиться). Моє сьогоднішнє промивальне добре подіяло?

Туанетта. Ваше промивальне?

Арган. Атож. Чи багато вийшло жовчі?

Туанетта. Ну, ці справи мене вже не стосуються! Нехай добродій Флеран тицяє туди свого носа – адже ж він має з цього зиск.

Арган. Гляди-но, щоб був готовий відвар, бо ж мені незабаром знову слід робити промивальне.

Туанетта. Ото добродій Флеран та добродій Пургон, нівроку їм, добре потішаються з вашого тіла. Знайшли собі дійну корову! Хотіла б я в них запитати, яка ж то у вас хвороба, що стільки ліків вам треба?

Арган. Цить, невігласко! Це не твого розуму діло – перевіряти приписи медицини. Хай покличуть до мене дочку мою Анжеліку: я маю їй дещо сказати.

Туанетта. Ось вона й сама йде; душею, певне, почула, чого ви хотіли.

ЯВА 3

Арган, Анжеліка, Туанетта.

Арган. Підійдіть до мене, Анжеліко: ви прийшли саме впору; мені треба з вами побалакати.

Анжеліка. Я готова слухати вас.

Арган. Постривайте. (До Туанетти). Дайте мені мій ціпок. Я зараз повернуся.

Туанетта. Швидше, пане, швидше! Добродій Флеран завдає-таки нам клопоту!

ЯВА 4

Анжеліка, Туанетта.

Анжеліка. Туанетто!

Туанетта. Чого?

Анжеліка. Подивись на мене.

Туанетта. Дивлюся.

Анжеліка. Туанетто!

Туанетта. Ну, що «Туанетто»?

Анжеліка. Ти не догадуєшся, про що я хочу говорити?

Туанетта. Та, мабуть, про нашого молодого закоханого, адже ми тільки про нього й розмовляємо – ось уже шостий день; вам наче щось болить, коли ви хоч на годину перестаєте про нього говорити.

Анжеліка. А коли ти де знаєш, то чому перша не заводиш про це мову? Чому примушуєш мене саму наводити на це нашу розмову?

Туанетта. Та ви ж самі мені не даєте. У вас до цього така охота, що за вами ніяк не уженешся.

Анжеліка. Признаюсь, що я ладна без кінця й краю говорити тобі про нього і що серце моє користується з кожної хвилини, щоб відкриватися тобі. Але скажи мені, Туанетто, невже ти засуджуєш моє кохання до нього?

Туанетта. Анітрошечки.

Анжеліка. Хіба ж я чиню щось лихе, коли віддаюся цим солодким почуттям?

Туанетта. Я не кажу цього.

Анжеліка. І невже ти хотіла б, щоб я залишалася байдужою до ніжних проявів його палкого кохання?

Туанетта. Боже мене борони!

Анжеліка. Скажи, чи тобі не здається так само, як і мені, що та наша випадкова й несподівана зустріч – то була воля неба, в ній було щось фатальне?

Туанетта. Так.

Анжеліка. Чи не здається тобі, що, взявшись мене обороняти, зовсім іще мене не знаючи, він вчинив, як справді благородний чоловік?

Туанетта. Атож.

Анжеліка. Що тоді він показав себе дуже великодушним?

Туанетта. Безперечно.

Анжеліка. І що все це вийшло в нього так мило, так чудово?

Туанетта. О так!

Анжеліка. А правда, Туанетто, він дуже вродливий?

Туанетта. Ще б пак!

Анжеліка. І вся його постать повна грації?

Туанетта. Само собою.

Анжеліка. І що в усіх його словах, як і у вчинках, є щось шляхетне?

Туанетта. Авжеж, так, їй-право!

Анжеліка. Що слів, палкіших за ті, які він мені говорить, ніде почути не можна?

Туанетта. Що правда, то правда.

Анжеліка. І що немає нічого нестерпнішого за цей догляд, під яким мене тримають і який так заважає всім солодким проявам взаємного кохання! Саме небо запалило його в наших душах!..

Туанетта. Ви маєте рацію.

Анжеліка. А проте, люба моя Туанетто, як ти гадаєш, чи любить же він мене й справді так, як каже?

Туанетта. Гм! Гм! Це ще треба перевірити. В любові прикидання дуже подібні до правди; о, мені доводилося бачити чудових акторів.

Анжеліка. Ой Туанетто, що ти кажеш? Хіба ж можливо, що і в його словах криється неправда?

Туанетта. Не турбуйтесь, ви скоро про все дізнаєтесь; адже ж учора він писав до вас, що хоче вас сватати, а це найвірніший шлях, щоб довідатися – бреше він чи говорить правду. Це буде найкращий доказ його кохання.

Анжеліка. Ах, Туанетто, якщо він мене одурить, я не повірю більше жодному-чоловікові!

Туанетта. Ось і ваш батько.

ЯВА 5

Арган, Анжеліка, Туанетта.

Арган. Ну, донечко моя, скажу вам таку новину, якої ви, мабуть, і не сподіваєтеся. Вас сватають. Що це? Ви смієтеся? Воно й правда, весілля – слово веселе! Для дівчат то вельми втішна штука… О природо, природо! Я бачу, донечко моя, що мені, власне, нема чого й питати, чи хочете ви заміж.

Анжеліка. Я повинна, тату, робити все, що ви будете ласкаві мені наказати.

Арган. Дуже приємно мати таку слухняну дочку. Отже, справу покінчено, бо я вже дав свою згоду.

Анжеліка. Я, тату, повинна коритися вашій волі.

Арган. Моя дружина, ваша, мачуха, радила мені, щоб я віддав вас у монастир і вашу маленьку сестричку Луїзон також, і завжди так говорила.

Туанетта(набік). Ще б пак! Наша пані має на це свої причини.

Арган. Вона нізащо не хотіла погоджуватися на цей шлюб; проте я наполіг на своєму і вже дав слово.

Анжеліка. Ах, таточку, як мені дякувати вам за вашу добрість!

Туанетта(до Аргана). Їй-право, я вас дуже хвалю; де найрозумніша справа, яку ви зробили за ціле ваше життя.

Арган. Я ще не бачив твого нареченого, але мені казали, що я буду вдоволений і ти також.

Анжеліка. Звичайно, таточку.

Арган. Як? Ти вже його бачила?

Анжеліка. Ваша згода на цей шлюб дозволяє мені відкрити вам моє серце. Я скажу вам чисту правду: ми познайомилися зовсім випадково шість днів тому, і це сватання є наслідком тієї прихильності, яку ми з першої ж зустрічі відчули одне до одного.

Арган. Мені цього не казали, та я дуже радий, – воно ще й краще, що все так сталося. Кажуть, що це стрункий, гарно збудований юнак.

Анжеліка. Так, таточку.

Арган. Високий на зріст.

Анжеліка. Безперечно.

Арган. Вродливий.

Анжеліка Звичайно.

Арган. Має приємне обличчя.

Анжеліка. Дуже приємне.

Арган. Добре вихований і шляхетного роду.

Анжеліка. Цілком.

Арган. Дуже порядний.

Анжеліка. Як ніхто в світі.

Арган. Добре розмовляє латиною та по-грецькому.

Анжеліка. Цього я не знаю.

Арган. І за три дні одержить лікарський диплом.

Анжеліка. Він, тату?

Apган. Так. Хіба він тобі цього не казав?

Анжеліка. Ні, таточку… А вам хто сказав?

Apган. Добродій Пургон.

Анжеліка. Хіба добродій Пургон його знає?

Арган. От тобі й раз! Не може ж він не знати свого небожа!

Анжеліка. Клеант – небіж добродія Пургона?

Арган. Який там Клеант? Адже ми з тобою розмовляємо про того, за кого тебе сватають.

Анжеліка. Авжеж!

Арган. Ну, то це ж небіж добродія Пургона, син його шуряка лікаря Діафуаруса, і звати його Тома Діафуарус, а зовсім не Клеант, і ми сьогодні вранці вже вирішили все щодо цього шлюбу – добродій Пургон, добродій Флеран і я; і завтра батько мого майбутнього зятя приведе його до мене. Що таке? Ви, здається, дуже здивовані?

Анжеліка. Я бачу, тату, що я думала про одну людину, а ви мені говорите зовсім про іншу.

Туанетта. Як, пане! Та невже й справді ви зважитеся на таке казна-що? Невже при ваших достатках ви віддасте вашу дочку за лікаря?

Арган. Атож. А ти чого втручаєшся не в своє діло, негіднице, нахабо?

Туанетта. Боже мій! Помалу, помалу, пане. Ви завжди починаєте з лайки. Хіба ж не можна без цього розмовляти? Поговорім спокійно. Скажіть, будьте ласкаві, що вас примушує домагатися цього шлюбу?

Арган. Примушує те, що я слабий і хворий, а через те й хочу мати за зятя лікаря; я хочу мати родичів-лікарів; хочу, щоб коло мене завжди була поміч від хвороби, щоб у себе вдома мав я джерело потрібних мені ліків, а також і всіх консультацій та порад.

Туанетта. Ну от і пояснили! До чого ж приємно розмовляти так спокійно! Але ж, паночку, скажіть по щирості: чи ви й справді такі вже хворі?

Арган. Як, мерзотнице? Чи я хворий! Чи я хворий, безсоромнице!

Туанетта. Ну, гаразд! Так, пане, ви хворі, не будемо сперечатися. Так, ви дуже хворі, я згодна, і більше навіть хворі, ніж самі гадаєте, – це правда. Але ж дочка ваша має вийти заміж для себе, а раз вона зовсім здорова, то навіщо ж їй чоловік лікар?

Арган. Я сватаю їй цього лікаря, для себе, а добра дочка мусить радіти, що виходить заміж за таку людину, яка завжди стане в пригоді її батькові.

Туанетта. Може, послухаєтесь, пане, моєї дружньої поради?

Арган. Якої ж то поради?

Туанетта. Викиньте з голови думку про цей шлюб.

Арган. А чому саме?

Туанетта. А тому, що ваша дочка ніколи на нього не згодиться.

Apган. Ніколи не згодиться?

Туанетта. Ні.

Арган. Моя дочка?

Туанетта. Ваша дочка. Вона вам скаже, що їй немає ніякісінького діла ні до добродія Діафуаруса, ні до його сина Тома Діафуаруса, ні до всіх Діафуарусів на світі.

Арган. То мені є до них діло, не кажучи вже про те, що цей шлюб багато вигідніший, ніж гадають. Добродій Діафуарус має лише одного сина – він єдиний його спадкоємець; крім того, добродій Пургон, що не має ні жінки, ані дітей, віддає йому весь свій статок з нагоди цього шлюбу, а добродій Пургон має добрячих вісім тисяч ліврів ренти.

Туанетта. Багато ж людей відіслав він на той світ, якщо надбав собі стільки грошей!

Арган. Вісім тисяч ліврів ренти – непогано, не рахуючи батьківських грошей!

Туанетта. Пане, все це чудово, а проте я все ж стою на своєму і, між нами кажучи, раджу вам пошукати їй іншого чоловіка; не така вона дівчина, щоб дозволила зробити з себе пані Діафуарус.

Арган. А я хочу, щоб це сталося!

Туанетта. Ой! Не кажіть цього.

Арган. Як то не кажіть?

Туанетта. Авжеж.

Арган. А чого ж мені не можна про це говорити?

Туанетта. Бо скажуть, що ви не думаєте над тим, що говорите.

Арган. Нехай собі кажуть що хочуть, а я вам ще раз кажу: вона мусить додержати слова, яке я дав.

Туанетта. Ні, я певна, що вона цього не зробить.

Арган. Я її примушу.

Туанетта. Вона цього не зробить, кажу ж вам.

Арган. Зробить; а ні, то я віддам її у монастир.

Туанетта. Ви?

Арган. Я.

Туанетта. Гаразд!

Арган. Як то гаразд?

Туанетта. Ви ніколи не віддасте її у монастир.

Арган. Я ніколи не віддам її у монастир?

Туанетта. Ні.

Арган. Ні?

Туанетта. Ні.

Арган. Ого! Чудово! Я не віддам своєї дочки у монастир, якщо захочу?

Туанетта. Ні, кажу ж вам.

Арган. Хто ж мені перешкодить?

Туанетта. Ви самі.

Apган. Я?

Туанетта. Еге. Вам не стане мужності.

Арган. Стане, стане.

Туанетта. Ви жартуєте.

Арган. Зовсім я не жартую.

Туанетта. У вас прокинеться батьківська ніжність.

Арган. Не прокинеться, не прокинеться.

Туанетта. Кілька сльозинок, ніжні обійми, «о мій любий татуню», що його промовлено так лагідно та мило, – цього вже й досить, от ви й розтанули!

Арган. Все це аніскілечки не подіє.

Туанетта. Подіє, подіє!

Арган. Кажу ж вам, що я не поступлюся.

Туанетта. Дурниці!

Арган. Не смій говорити «дурниці!».

Туанетта. Боже мій, наче я не знаю, яке у вас добре серце!

Apган(спалахнувши). І зовсім не добре, ба навіть лихе, коли я схочу!

Туанетта. Заспокойтеся, пане! Не забувайте, що ви хворі.

Арган. Я їй категорично наказую готуватися до цього шлюбу.

Туанетта. А я їй категорично забороняю.

Арган. Та що ж це таке?! Яке зухвальство! Нікчемна служниця насмілюється так розмовляти із своїм паном!

Туанетта. Коли той пан сам не думає над тим, що він робить, розсудлива служниця мусить його навести на розум.

Арган(біжить за Туанеттою). Ах ти ж, негіднице! Я тебе вб’ю!

Туанетта(тікаючи від Аргана, хапає стільця і ставить його перед собою). Мій обов’язок – не допускати вас до таких вчинків, які вас можуть ославити.

Арган(бігаючи за Туанеттою кругом стільця з ціпком у руці). Постривай! Ось я тебе навчу, як зі мною розмовляти!

Туанетта(тікаючи від нього). Я не можу дозволяти вам чинити різні безумства!

Арган(бігаючи за нею). Суна дочко!

Туанетта(тікаючи від нього). Ні, я ніколи не дам моєї згоди на цей шлюб!

Арган(бігаючи за нею). Розбійнице!

Туанетта(тікаючи від нього), Я не хочу, щоб вона вийшла за вашого Тома Діафуаруса!

Арган(бігаючи за нею). От стерво!

Туанетта(тікаючи від нього). І вона послухається мене швидше, ніж вас.

Арган(зупиняючись). Анжеліко, та впіймай же ти мені цю паскуду!

Анжеліка. Заспокойтесь, таточку! Коли б ви часом не заслабли!

Арган(до Анжеліки), Якщо ти її не впіймаєш, я тебе прокляну!

Туанетта(вибігаючи). А я позбавлю її спадщини, якщо вона вас послухається!

Арган(знеможено падаючи у крісло). Ах! Ах!.. Я більше не можу! Ох, помираю… Ой!

ЯВА 6

Беліна, Арган.

Арган. Ах, дружино моя, підійдіть-но до мене…

Беліна. Що вам, мій бідний чоловіченьку?

Арган. Ідіть сюди, допоможіть мені.

Беліна. Та що ж сталося, моя дитинко?

Арган. Жіночко моя!

Беліна. Мій друже!

Арган. Мене так розгнівили…

Беліна. Ах, бідолашечко! Яким же чином, мій друже?

Арган. Ваша негідниця Туанетта зробилася страшенно зухвалою!

Беліна. Не хвилюйтеся!

Арган. Вона розлютувала мене, рибко моя.

Беліна. Заспокойтесь, моя дитинко.

Арган. Цілу годину базікала вона тут, та все мені наперекір.

Беліна. Годі, годі! Заспокойтесь…

Арган. І кричала мені зухвало, що я зовсім не хворий.

Беліна. От нахаба!

Арган. Ви ж знаєте, серденько моє, що це чистісінька брехня.

Беліна. Авжеж, серденько моє, вона бреше.

Арган. Ангеле мій, ця негідниця зажене мене на той світ…

Беліна. Ну, годі, годі!..

Арган. Через неї в мене жовч розливається…

Беліна. Не треба так гніватись.

Арган. Відколи вже прошу я вас прогнати її.

Беліна. Боже мій! Що ж маємо робити, дитинонько, коли не буває ані слуг, ані служниць без вад. Часто доводиться терпіти їхні погані якості заради добрих. Туанетта спритна, дбайлива, працьовита і, найголовніше, віддана, а ви ж знаєте, що тепер треба бути дуже обережними з людьми, яких наймаєш. Ей, Туанетто!

ЯВА 7

Арган, Беліна, Туанетта.

Туанетта. Що накажете, пані?

Беліна. Нащо ви сердите мого чоловіка?

Туанетта(підлесливим голосом). Я, пані? їй-право, я й не доберу, про що ви говорите! Я ж з усіх сил намагаюся догоджати нашому панові.

Арган. Ах! От розбійниця!

Туанетта. Вони сказали, що збираються видати свою дочку за сина добродія Діафуаруса; я відповіла, що це чудова партія для неї, а проте, на мою думку, краще було б віддати її у монастир.

Беліна. В цьому немає нічого поганого, і я вважаю, що вона має рацію.

Арган, Ах, люба моя, і ви їй вірите? Це така негідниця: вона мені наговорила стільки грубощів, що я…

Беліна. Ну, добре, добре! Я вірю вам, мій друже. Заспокойтеся!.. Слухайте, Туанетто, коли ви ще хоч раз розгніваєте мого чоловіка, я вас прожену. Подайте мені його хутряний халат і подушки, я влаштую його зручніше в кріслі. Ви зовсім себе не пильнуєте, коханий. Насуньте ковпак добре на вуха: найлегше застудитися, коли вуха відкриті.

Арган. Ах! Серденько моє, який же я вам вдячний за всі ваші турботи!

Беліна(обкладаючи Аргана подушками). Підведіться-но, я підкладу під вас оцю подушечку. Цю ми покладемо так, щоб ви могли спиратися на неї, а цю – з другого боку. Оцю покладемо вам за спину, а під голови – оцю.

Туанетта(насовуючи йому подушку на голову). А ця вбереже вас від простуди!

Арган(схоплюється розлютований і жбурляє подушками в Туанетту, яка тікає). Ах ти ж, негіднице, ти хочеш мене задушити?!

ЯВА 8

Арган, Беліна.

Беліна. Що таке? Що тобі, мій любий?

Арган(падаючи в крісло). Ой-ой-ой! Не витримаю!

Беліна. Ну, чи ж можна так гніватися? Вона ж хотіла вам прислужитися.

Арган. О ангеле мій! Та ви ж і гадки не маєте, яка лукава ця негідниця! Ах! Вона довела мене до нестями… Тепер мені, напевне, треба буде прийняти вісім ліків та поставити дванадцять клістирів, щоб заспокоїтись.

Беліна. Ну-ну, любенький, годі-бо!

Арган. Серденько моє, ви ж моя єдина втіха!

Беліна. Бідолашна моя дитинонько!

Арган. Щоб віддячити вам за вашу любов до мене, я хочу, мій ангеле, як я вже вам казав, написати духівницю.

Беліна. Ах, друже мій! Облишмо цю розмову, прошу вас… Сама думка про це так тяжко мене вражає… Одне слово «духівниця» примушує мене здригатися від болю.

Арган. Я прохав вас поговорити з вашим нотарем.

Беліна. Я привела його, він у тій кімнаті.

Арган. То попросіть же його зайти, кохана моя.

Беліна. Ах, друже мій, коли так віддано любиш свого чоловіка, тоді дуже тяжко думати про такі речі!

ЯВА 9

Добродій де Бонфуа, Беліна, Арган.

Арган. Заходьте, добродію де Бонфуа, заходьте. Прошу вас, сідайте, будьте такі ласкаві. Дружина моя сказала мені, добродію, що ви людина дуже достойна і щирий її друг; тож я доручив їй переговорити з вами з приводу духівниці, яку я хочу написати.

Беліна. О боже! Я не маю сили говорити про такі речі!..

Добродій де Бонфуа. Вона пояснила мені, добродію, ваші бажання, та що ви хочете зробити для неї; але я мушу вам сказати, що в духівниці ви нічого не зможете відписати вашій дружині.

Арган. А то ж чому?

Добродій де Бонфуа. Звичай того не дозволяє. Коли б ви жили в країні писаних законів, це можна було б зробити; але ж у Парижі та в місцях, де панують звичаї, принаймні в більшості з них, зробити цього не можна, і таку духівницю було б оголошено недійсною. Все, що чоловік та жінка, з’єднані шлюбом, можуть одне для одного зробити, – це дарунок за життя, та й то коли немає дітей у подружжя чи в одного з них у момент смерті того, хто помре перший.

Арган. Якийсь безглуздий звичай не дозволяє чоловікові віддячити своїй дружині, іцо так ніжно його кохає і стільки про нього піклується! Треба мені дорадитися з моїм адвокатом, чи не прирозуміє він якого способу.

Добродій де Бонфуа. У таких справах треба звертатися не до адвокатів: вони здебільшого дуже суворі щодо цього і вважають, що обійти закон – великий злочин. Ці люди люблять створювати численні труднощі і не розуміють, що таке компроміси з сумлінням. Треба радитися з іншими людьми, які далеко більше розуміються на таких справах і знають різні способи непомітно обійти закон і зробити законним те, що не дозволено, які вміють знищити всі перешкоди та винайти хитромудрі засоби переступити звичаї. А без цього що б ми робили? Треба завжди полегшувати хід справи, а то наш брат нотар сидів би завжди згорнувши руки і професія наша нічого не була б варта.

Арган. Дружина моя казала мені, добродію, що ви дуже тямуща й достойна людина. Скажіть же, будьте ласкаві, що я можу зробити, щоб віддати їй увесь мій статок і позбавити спадку моїх дітей?

Добродій де Бонфуа. Що ви можете зробити? Ви можете вибрати нишком одного з найближчих друзів вашої дружини і відписати йому формально все, що ви маєте, а той друг згодом передасть усе вашій дружині. Ви ще можете видати різним підставним особам певні розписки, що їх ті особи перепишуть згодом на вашу дружину. Ви можете також, іще за життя, передати їй готові гроші або банківські векселі на пред’явника.

Беліна. О боже! Покиньте турбуватися про це… Якщо вам щось станеться, хлопчику мій, я не схочу більше жити на світі!

Арган. Серденько моє!

Беліна. Так, мій друже, якщо, на біду мою, станеться так, що я вас втрачу…

Арган. О дорога моя жіночко!

Беліна. В житті для мене не зостанеться нічого…

Арган. О кохана!

Беліна. І я піду за вами, щоб довести вам, як ніжно я вас кохаю.

Арган. Сонечко моє, ви мені краєте серце! Заспокойтесь, благаю вас.

Добродій де Бонфуа(до Беліни). Ваші сльози зовсім не до речі; до цього ще не дійшло.

Беліна. Ах, добродію, ви не знаєте, як страшно втратити чоловіка, якого так ніжно кохаєш!

Арган. Помираючи, я жалкуватиму лише за тим, мій друже, що не мав від вас дитини. Добродій Пургон запевняв мене, що він може зробити так, щоб у нас знайшлася дитинка.

Добродій де Бонфуа. О, це ще може статися.

Арган. Треба, рибонько моя, скласти духівницю так, як нам радить добродій нотар; але, про всяк випадок, я хочу віддати вам у руки двадцять тисяч франків золотом, що їх сховано у потайному місці в моєму алькові, та два векселі на пред'явника, які я одержав від моїх боржників – добродія Дамона та добродія Жеранта.

Беліна. Ні, ні… Нічого мені не треба! Ах!.. Скільки, ви кажете, є у вашому алькові?

Арган. Двадцять тисяч франків, моя кохана.

Беліна. Не говоріть мені про гроші, благаю вас… Ах!.. А ті два векселі на яку суму?

Арган. Один, рибко моя, на чотири тисячі франків, а другий – на шість.

Беліна. Всі скарби земні, друже мій, – ніщо в порівнянні з вами.

Добродій де Бонфуа. (До Аргана). Чи не бажаєте ви приступити до складання духівниці?

Арган. Так, добродію, але нам буде зручніше в моєму маленькому кабінеті. Кохана моя, проведіть мене туди, будьте ласкаві.

Беліна. Ходім, бідний мій хлопчику.

ЯВА 10

Анжеліка, Туанетта, Беліна за сценою.

Туанетта. Маєте – нотар уже тут, і я чула, як говорилося про духівницю. Ваша мачуха не дрімає: ручуся, що то якась змова проти ваших інтересів, куди вона хоче втягти й вашого батька.

Анжеліка. Нехай він порядкує своїм добром, як йому заманеться, аби тільки не силував мого серця. Ти бачиш, Туанетто, як страшенно зловживають його добрістю. Не покидай же хоч ти мене при лихій годині!

Туанетта. Щоб я вас покинула! Та я швидше вмру! Хоч ваша мачуха й намагається зробити мене своєю повірницею і хоче прихилити до себе, а проте не можу я до неї добре ставитись. Полишіть усе на мене, а я діятиму так, щоб вам допомогти; але щоб допомогти вам по-справжньому, мені треба перемінити зброю, треба приховати мою до, вас прихильність і вдавати, що я цілком поділяю почуття вашого батька й вашої мачухи.

Анжеліка. Благаю тебе, постарайся сповістити Клеанта, що мене вирішили віддати за іншого.

Туанетта. Я можу доручити це лише одній людині – старому лихвареві Полішинелеві, який в мене закоханий; це коштуватиме мені кількох ніжних слів, та що поробиш! Задля вас я витрачу їх з дорогою душею. Сьогодні вже надто пізно, але завтра чим світ я пошлю по нього, і він буде в захваті, що…

Беліна(за сценою). Туанетто!

Туанетта(до Анжеліки). Мене кличуть. Прощавайте. Покладіться на мене!

Перша інтермедія

Декорація переміняється, на сцені —місто.

ЯВА 1

Полішинель приходить уночі, щоб заспівати серенаду своїй коханій. Йому заважають спершу скрипалі, на яких він сердиться, а далі – патруль, що складається з музикантів і танцюристів.

Полішинель. О кохання, кохання, кохання, кохання! Бідолашний ти, Полішинелю! Яку дурну фантазію забрав ти в свою голову? Як ти час марнуєш, нещасний ти безумцю! Ти занехаяв своє ремесло, занедбав усі свої справи! Ти перестав їсти, ти майже не п’єш, ти втратив нічний спочинок… І все це через кого? Через оту змію, справжню гадюку – чортицю, а не жінку, що водить тебе за носа і глузує з усього, що б ти їй не сказав. А проте розумувати тут уже годі… Ти цього хочеш, о кохання.» і я мушу божеволіти, як і багато інших! Не дуже-то воно й личить такій поважній особі, як я, та що ж поробиш? З наказу не порозумнішаєш. І старому часом памороки забиває, як і молодому. Подивлюся, чи не розчулю я моєї тигриці серенадою. Часом ніщо так не зворушує, як палкий закоханий, що співає про свою тугу перед замкненими дверима своєї коханої. (Бере лютню). Ось на чому я собі акомпануватиму. О ніч! О мила ніч! Віднеси мої любовні скарги до ліжка моєї невблаганної!

 
І вдень і вночі тебе я кохаю…
Скажи мені «так», – молю я, благаю!..
Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні»,
Смерть заподієш миттю мені…
 
 
Надія і туга
Серце шматують,
Без любого друга
Години плазують…
Але якщо мрії
Одурять мене
І згинуть надії
Здобути тебе,
 
 
Сконаю я з горя, з нудьги, з безнадії…
 
 
І вдень і вночі тебе я кохаю…
Скажи мені «так», – молю я, благаю!..
Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні», —
Смерть заподієш миттю мені.
 
 
Якщо ти не спиш,
То думай щосили,
Як моє серце
Ти тяжко вразила!..
Якщо мене знищить
Тобі заманулось,
То хоч пожалій,
Щоб та кривда забулась…
 
 
Твій жаль пом’якшить моє горе та муки…
 
 
І вдень і вночі тебе я кохаю…
Скажи мені «так», – молю я, благаю!..
Якщо, жорстока, ти вимовиш «ні»,
Смерть заподієш миттю мені…
 

ЯВА 2

Полішинель; стара жінка виглядає з вікна і, щоб посміятися з Полішинеля, відповідає йому.

Стара жінка(співає).

 
Ви – хитруни, що очами брехливими,
Благанням облудним,
Словами фальшивими
Сплітають оману…
Ах! Я слухать вас більше не стану…
Я з досвіду знаю —
Мужчини зрадливі,
І всі ви нечесні,
І всі ви брехливі…
 
 
Яка ж бо безумна ота, що вам вірить!
 
 
Ці погляди ласі
Мене не турбують,
Зітхання пекучі
Мене не хвилюють
І більш не запалять —
Я в тім присягаюсь!
Коханцю нікчемний,
Тужіння таємне
Мене не бере!..
Маю серце вільне,
Що з тебе сміється,
Повір цим словам!
Я з досвіду знаю —
Мужчини зрадливі,
І всі ви нечесні,
І всі ви брехливі…
 
 
Яка ж бо безумна ота, що вам вірить!
 

ЯВА 3

Полішинель, скрипалі за сценою.

Скрипки починають грати.

Полішинель. Якась зухвала музика перебиває мені спів!

Скрипки грають.

Цитьте! Гей ви, скрипки, замовкніть! Не заважайте ієні побиватися за моєю жорстокою коханою!

Скрипки грають.

Замовкніть, кажу ж вам! Я хочу співати.

Скрипки грають.

Цитьте!

Скрипки грають.

Ой, пропаду!

Скрипки грають.

Ох!

Скрипки грають.

Ви що, глузуєте з мене?