Йо́ганн-Во́льфґанґ фон Ґе́те[3] (нім. Johann Wolfgang von Goethe, МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ fɔn ˈɡøːtə] ( прослухати); 28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні — 22 березня 1832, Ваймар) — німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст. Вважається засновником сучасної німецької літератури, лідер романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин. Його роботи включають в себе епічні та ліричні вірші, написані в різних стилях; прозу та віршові драми; мемуари; автобіографію; літературну та естетичну критику; трактати з ботаніки, анатомії; чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, більш ніж 10000 листів і близько 3000 малюнків. Він був одним з перших учасників літературного руху «бурі і натиску». Протягом перших десяти років в Веймарі Ґете був членом таємної ради герцога, засідав у військових і дорожних комісіях, наглядав за повторним відкриттям срібних копалень в сусідньому Ільменау і здійснив ряд адміністративних реформ в університеті Єни. Він також зробив внесок у планування ботанічного парку Веймара і відновлення його Палацу дожів, який в 1998 році потрапив у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Його перша велика наукова робота про метаморфоз рослин була опублікована в 1788 році після повернення з турне по Італії. У 1791 році він був призначений керуючим директором театру в Веймарі, а в 1794 році він почав дружбу з драматургом, істориком і філософом Фрідріхом Шіллером. У цей період Ґете опублікував свій другий роман «Wilhelm Meisters Lehrjahre» і, в 1808 році, першу частину найзнаменитішої драми «Фауст». Його бесіди та різноманітні загальні починання протягом 1790-х років з Шіллером, Фіхте, Гердером, Александром фон Гумбольдтом, Вільгельмом фон Гумбольдтом і Фрідріхом Шлегелем мали спільну назву — Веймарський класицизм.