Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 26 страниц)

Аргант. А навіщо ж він уплутувався?

Скапен. Та невже ж ви хочете, пане, щоб він був такий самий розсудливий, як і ви? Молоді люди – молоді і не завжди в своїх учинках ідуть за розумом… Живий приклад – наш Леандр: чого вже я йому не говорив, як не навчав, а що ж, і він уже накоїв штук, та ще й не таких, як ваш син. Адже ж ви й «самі, пане, були молоді, і за вами десь грішки водилися… Я чув, наприклад, що ви були дуже приємним кавалером у дамській компанії, користувалися, кажуть, прихильністю найперших тогочасних красунь і ніколи не давали маху.

Аргант. Так, це правда, – я не заперечую; але ж я тільки залицявся до них і ніколи не доходив до таких дурниць, як він.

Скапен. Що ж він мав робити? Він бачить молоду дівчину; та виявляє до нього прихильність. Це вже а нього від вас – його страх як жінки люблять! Він зачарований, ходить до неї, наспівує їй про кохання, палко зітхає, страждає… Вона піддається, він іде далі… Аж тут їх обох застають родичі і примушують його з нею одружитися.

Сільвестр(набік). Ох і спритний штукар!

Скапен. Невже б вам приємніше було, коли б його вбили? Все ж таки краще бути жонатим, ніж мертвим.

Аргант. Мені ніхто не казав, що воно так вийшло…

Скапен(показуючи на Сільвестра). Спитайте лишень у нього, він те ж саме скаже.

Аргант(до Сільвестра). То його примусили одружитися?

Сільвестр. Так, пане.

Скапен. Чи став би я вам брехати?

Аргант. В такому разі він мусив відразу ж піти до нотаря і заявити, що його одружена силою.

Скапен. Цього він не схотів зробити.

Аргант. Тоді мені легше було б розірвати цей шлюб.

Скапен. Розірвати цей шлюб?

Аргант. Так.

Скапен. Ви його не розірвете.

Аргант. Я його не розірву?

Скапен. Ні!

Аргант. Як?! Адже ж на моєму боці батьківські права, та ще й той резон, що сина одружили силою.

Скапен. Він ніколи на це не згодиться.

Аргант. Він на це не згодиться?

Скапен. Ні.

Аргант. Мій син?

Скапен. Ваш син. Невже ж ви справді схочете, щоб він признався в тому, що він злякався і що його присилували одружитись? Він нізащо в тому не признається! Це б його збезчестило і зробило б негідним такого батька, як ви.

Аргант. Мені з цього тільки смішно!

Скапен. Для його власної честі, та й для вашої, він повинен усім говорити, що одружився з своєї волі.

Аргант. А на мою думку, для моєї честі, та й для його, він мусить говорити якраз навпаки.

Скапен. Ні, я певний, що він цього не зробить…

Аргант. Я його примушу!

Скапен. Він цього не зробить, я вам кажу.

Аргант. Зробить, а то я позбавлю його спадщини!

Скапен. Ви?

Аргант. Я!

Скапен. Чудово!

Аргант. Як то «чудово»?

Скапен. Ви ніколи не позбавите його спадщини.

Аргант. Я ніколи не позбавлю його спадщини?!

Скапен. Ні!

Аргант. Ні?

Скапен. Ні!..

Аргант. Та невже? Оце так штука! Я не позбавлю мого сина спадщини?

Скапен. Та кажу ж вам, що ні!

Аргант. Хто ж мені перешкодить?

Скапен. Ви самі.

Аргант. Я?

Скапен. Так. У вас духу не висталить.

Аргант. Вистачить.

Скапен. Ви жартуєте.

Аргант. Зовсім не жартую.

Скапен. Батьківська ніжність зробить своє діло…

Аргант. Нічого вона не зробить.

Скапен. Зробить, зробить.

Аргант. Я ж вам кажу, що буде по-моєму!

Скапен. Дурниці!

Аргант. Не смій говорити «дурниці!».

Скапен. Мій боже! Хіба ж я вас не знаю?.. Ви ж маєте таке добре серце.

Аргант. І зовсім я не добрий, я навіть лихий, коли захочу! Пора, одначе, скінчити цю суперечку – вона псує мені кров… (До Сільвестра). Геть звідси, негіднику. Геть звідси! Біжи знайди мого поганця, а я піду розкажу синьйорові Жеронтові про моє нещастя.

Скапен. Пане, якщо я можу вам чим-небудь допомогти, – я весь до ваших послуг.

Аргант. Спасибі! (Набік). Ах! Чому в мене тільки один син?.. Коли була б жива моя дочка, я відписав би їй зараз увесь мій статок.

ЯВА 7

Скапен, Сільвестр.

Сільвестр. Мушу признатися – ти велика людина і, здається, діло піде на добре. Тільки ось біда – в нас немає грошей, а боргів до біса.

Скапен. Дозволь мені все зробити; я вже дещо вимудрував. Тепер-тільки ламаю собі голову, де б його знайти певну людину, що зіграла б комедію, яку мені потрібно. Чекай-но!.. Стань рівно… Надінь шапку набакир, немов який розбишака. Відстав ногу… Руки в боки… Звіром дивись! Тепер пройдись так, як у театрі королі ходять… Ось воно! Якраз це й треба! Ходімо, я навчу тебе секрета, як змінити обличчя й голос…

Сільвестр. Я благаю тебе, не свари ти мене принаймні з правосуддям!

Скапен. Гаразд, гаразд! Ми по-братерському поділимо небезпеки, а три зайві роки галер не повинні спиняти добрих поривань щирого серця!

ДІЯ ДРУГА

ЯВА 1

Жеронт, Аргант.

Жеронт. Так, звичайно, за такої доброї години наші люди прибудуть сюди ще сьогодні. Один матрос із Таранто запевняв мене, що бачив мого слугу саме тоді, як той мав відплисти. Ї це ж якраз моя дочка їде тоді, коли в нас справи повернули на лихе… Те, що ви розповіли мені про вашого сина, – ох, як неприємно руйнує всі наші спільні плани!

Аргант. Не турбуйтесь! Даю вам слово, що я усуну всі ці перешкоди, і зараз же візьмуся до справи…

Жеронт. А знаєте, синьйоре Арганте, що я вам скажу? Виховання дітей – це така річ, що вимагає великої увага.

Аргант. Безперечно! А до чого ви це говорите?

Жеронт. А якраз до того, що лихі вчинки юнаків найчастіше бувають наслідком того, що батьки їхні недобре їх виховали.

Аргант. Це іноді трапляється. Проте що ви цим хочете сказати?

Жеронт. Що я хочу цим сказати?

Аргант. Так.

Жеронт. А те, що коли б ви, як воно й годиться хорошому батькові, добре виховали вашого сина, то він ніколи б не встругнув із вами такої штуки.

Аргант. Це правда… І ви, звичайно, далеко краще виховали свого?

Жеронт. Безперечно… І мене без краю засмутив би мій син, коли б він дозволив собі отаке встругнути, як ваш.

Аргант. А що, коли б цей син, якого ви, як хороший батько, так добре виховали, утяв би ще гірш від мого? Га?

Жеронт. Що таке?

Аргант. Що таке?

Жеронт. Що все це означає?

Аргант. А те, синьйоре Жеронте, що ніколи не треба поспішати інших судити! Бо той, хто це хоче робити, нехай спочатку на себе добре гляне – чи все в нього гаразд…

Жеронт. Я зовсім не розумію цієї загадки.

Аргант. Ну, то вам її пояснять.

Жеронт. Хіба ви що-небудь чули про мого енна?

Аргант. Може бути…

Жеронт. А що саме?

Аргант. Побачивши, який я розгніваний, ваш Скапен тільки натякнув мені про щось, але ж докладно нічого не розповів. Ви можете від нього або від когось іншого. довідатися про подробиці. А я побіжу порадитися з адвокатом може, прирозуміємо, як викрутитись… До побачення!

ЯВА 2

Жеронт сам.

Жеронт. Що б це могло бути? Утяв ще гірше від його сина!.. Не знаю, що можна зробити ще гірше від цього: одружитися без дозволу батька. Гіршого вже й не придумаєш!

ЯВА 3

Жеронт, Леандр.

Жеронт. А!.. Ось і ви!

Леандр(підбігає, щоб обняти Жеронта). А! Татку! Який же я радий, що ви повернулися!

Жеронт(ухиляючись від його обіймів). Стривайте! Поговоримо спочатку про справи…

Леандр. Дозвольте ж мені обняти вас і…

Жеронт(знову його відштовхуючи). Кажу ж вам – заждіть!

Леандр. Що таке? Ви не дозволяєте мені, тату, обняти вас на радощах?.

Жеронт. Не дозволяю. Ми маємо де про що поговорити з вами…

Леандр. Про що ж саме?

Жеронт. Станьте так, щоб я бачив ваше обличчя.

Леандр. Що таке?

Жеронт. Дивіться мені просто в вічі.

Леандр. Ну, і що ж далі?

Жеронт. Що тут сталося?

Леандр. Що сталося?

Жеронт. Так. Що ви тут натворили під час моєї подорожі?

Леандр. А що б ви хотіли, тату, щоб я зробив?

Жеронт. Я зовсім не хочу, щоб ви щось зробили, я тільки питаю вас, що ви тут натворили?

Леандр. Я? Я нічого такого не зробив, на що б ви могли нарікати.

Жеронт. Нічого такого?

Леандр. Нічого…

Жеронт. Ну, ви дуже сміливі.

Леандр. Бо я знаю, що я не винен.

Жеронт. А одначе Скапен розповів мені про вас цікаві речі.

Леандр. Скапен?

Жеронт. Ага-а?!.. Це ім’я примусило вас почервоніти!

Леандр. Він розповідав вам щось про мене?..

Жеронт. Не час нам, говорити тут про це, деінде все розсудимо… Іди додому, я зараз повернуся. О лукавий зраднику! Якщо тільки ти мене збезчестив, знай, що ти не син мені більше, можеш і зовсім не навертатися мені на очі!..

ЯВА 4

Леандр сам.

Леандр. Так мене зрадити!.. Мерзотник, який повинен був із сотні причин сам мовчати про те, що я йому довірив, а він перший розказав усе моєму батькові!.. Ах!.. Присягаюся небом, що таку зраду буде покарано по заслузі!

ЯВА 5

Октав, Леандр, Скапен.

Октав. Мій любий Скапене, я такий вдячний тобі за твої турботи! Яка ти чудова людина! Який я щасливий, що небо послало мені тебе на допомогу!..

Леандр. А-а!.. Ось і ви! Я дуже радий, що зустрів вас, пане мерзотнику!

Скапен. До ваших послуг, паничу… Ви мені робите надто велику честь.

Леандр(вихоплюючи шпагу). Ви ще й глузуєте?! О, я ж вас провчу!..

Скапен(падаючи навколішки). Паничу!

Октав(кидаючись між ними, щоб не дати Леандрові вдарити Скапена). Ах! Леандре!

Леандр. Ні, Октаве, не стримуйте мене! Я вас прошу!

Скапен(до Леандра). Але ж, паничу!..

Октав(стримуючи Леандра). Бога ради!

Леандр(хоче вдарити Скапена). Дайте мені зігнати на ньому мою лють!

Октав. Заради нашої дружби, Леандре, не чиніть йому лихого…

Скапен. Паничу, що ж я вам заподіяв?

Леандр(хоче вдарити. Скапена). Що ти мені заподіяв, зраднику?

Октав(стримуючи Леандра). Та годі-бо!

Леандр. Ні, Октаве, я хочу, щоб він зараз же покаявся перед нами в своїх ганебних вчинках. Так, так, мерзотнику, я все знаю – мені оце тільки-но розказали, яку ти встругнув зі мною штуку!.. Ти, може, гадав, що мені не викажуть?.. Але я хочу, щоб ти сам у всьому признався, а ні, то я зараз проколю тебе цією шпагою!

Скапен. Ах, паничу! Невже ж у вас стане на це Духу?

Леандр. Ну, кажи!

Скапен. Я щось вам заподіяв, паничу?

Леандр. Так, так, негіднику! І твоя совість має голосно волати об тім, що ти зробив.

Скапен. Запевняю вас, що я нічого не знаю…

Леандр(кидаючись, щоб ударити Скапена). Ти нічого не-знаєш?..

Октав(стримуючи Леандра). Леандре!

Скапен. Ну, добре! Якщо ви цього вимагаєте, паничу, – признаюся вам: то я випив з приятелем маленьке барильце іспанського вина, що вам подарували цими днями… То я продовбав дірку в тому барильці, а потім полив навколо водою, начебто вино само витекло…

Леандр. То це ти, падлюко, випив моє іспанське вино?! То це через тебе я так вилаяв служницю, думаючи, що то її робота?!

Скапен. Так, паничу… Дуже прошу вибачити…

Леандр. Я дуже радий, що довідався про це… Але справа зараз не в тім.

Скапен. Не в тім, паничу?..

Леандр. Ні! Тут справа зовсім інша, важливіша для мене, і я хочу, щоб ти сам мені про все розказав!

Скапен. Паничу, я не пригадую собі, що б я ще міг зробити…

Леандр(хоче вдарити Скапена). Ти не хочеш говорити?

Скапен. Ай!..

Октав(стримуючи Леандра). Та покиньте!

Скапен. Ну що ж, гаразд, паничу… Тижнів зо три тому, ввечері, ви звеліли мені віднести маленького годинника молоденькій циганці, яку ви кохаєте. Я повернувся додому – вся одежа в болоті, все обличчя в крові… Я запевнив вас, що мене побили злодії і відібрали годинника… А насправді, паничу, я прибрав його до своєї кишені…

Леандр. То це ти поцупив мого годинника?!

Скапен. Так, паничу, треба ж мені знати, котра година…

Леандр. А-а!.. Я довідуюся зараз про гарні речі! Ну й вірного ж я маю слугу!.. Але я тебе питаю зовсім не про те!

Скапен. Не про те?

Леандр. Ні, мерзотнику, мені треба почути від тебе щось інше!

Скапен(набік). Сто чортів!

Леандр. Говори швидше, мені ніколи!

Скапен. Паничу, це все, чим я завинив.

Леандр(хоче вдарити Скапена). Це все?

Октав(стаючи перед Леандром). Ну, ну!

Скапен. Гаразд!.. Зараз, паничу… Може, пригадуєте: півроку тому, вночі, вовкулака побив вас ломакою; ще ви впали в льох, тікаючи від нього, і мало в’язів собі не скрутили.

Леандр. То що з того?

Скапен. Це я, паничу, був отим вовкулакою.

Леандр. То де ти, негіднику, ще й вовкулакою переодягся?!

Скапен. Так, паничу. Тільки для того, щоб трохи вас налякати і відбити охоту ганяти нас цілими ночами, як ви звикли робити.

Леандр. В свій час я тобі все пригадаю. А зараз ти мусиш сказати мені, що ти там намолов моєму батькові!

Скапен. Вашому батькові?

Леандр. Так, так, мерзотнику, моєму батькові!

Скапен. Та я ще його і в очі не бачив, – відколи він повернувся.

Леандр. Ти його ще не бачив?

Скапен. Ні, паничу.

Леандр. Ти не брешеш?

Скапен. Звичайно, кажу правду. Я попрошу його самого підтвердити вам мої слова.

Леандр. Проте він сам мені сказав…

Скапен. З, вашого дозволу, він вам сказав неправду.

ЯВА 6

Леандр, Октав, Карл, Скапен.

Карл. Пане, я приніс вам новину, дуже прикру для вашого кохання.

Леандр. Що таке?

Карл. Оті ваші цигани забирають із собою Зербінетту, а вона сама, вмиваючися сльозами, доручила мені якнайскоріше повідомити вас, що коли він за дві години не пришлете циганам тих грошей, які вони за неї вимагають; то втратите її назавжди.

Леандр. За дві години?

Карл. За дві години.

ЯВА 7

Леандр, Октав, Скапен.

Леандр. Ах! Мій любий Скапене!.. Поможи мені, благаю!

Скапен(підводиться і гордо проходить повз Леандра). Ага!.. «Мій любий Скапене!» Тепер я «мій любий Скапен» – тоді, коли мене потребують…

Леандр. Слухай-но, я прощаю тобі все, в чому ти мені признався. Навіть і гірші речі, якщо ти їх вчинив.

Скапен. Ні, ні, не прощайте мені нічого! Заколіть мене своєю шпагою… Вбийте мене! Дуже буду радий…

Леандр. Ні, ні! Благаю тебе, краще ти поверни мені життя, визволивши мою кохану!..

Скапен. Нізащо, нізащо!.. Вбийте мене – це буде краще!..

Леандр. Ти мені занадто дорогий! Прошу тебе, допоможи-мені, – з твоїм надзвичайним хистом ти можеш подолати всі перешкоди.

Скапен. Ні! Кажу ж вам: убийте мене!

Леандр. Ах! Зроби ласку, забудь усе і подай мені допомогу, якої я в тебе так благаю.

Октав. Скалене, треба для нього щось зробити.

Скапен. Після такої образи?!

Леандр. Благаю тебе: забудь усе, що я наговорив тобі під гарячу руку, і придумай, чим мені допомогти…

Октав. І я теж тебе прошу.

Скапен. Ця образа лягла мені на серце!

Октав. Не будь злопам’ятним…

Леандр. Невже ж, Скапене, ти покинеш мене, коли жорстоке лихо загрожує моєму коханню?!

Скапен. Ні за що ні про що так мене образити!

Леандр. Каюсь, я винен!

Скапен. Вилаяти мене падлюкою, негідником, шахраєм, мерзотником!

Леандр. Ти не можеш собі уявити, як я жалкую…

Скапен. А ще до того пориватися заколоти мене шпагою!..

Леандр. Від щирого серця прошу тебе – вибач мені! Хочеш – я кинуся тобі до ніг… Ну ось, Скапене, я на колінах… Благаю тебе ще раз, не покидай мене!

Октав. Ну, після цього, Скапене, треба вже зглянутися на нього.

Скапен. Встаньте! Іншим разом не будьте такий необачний.

Леандр. Ти обіцяєш допомогти мені?

Скапен. Треба подумати…

Леандр. Але ж ти знаєш, час не жде…

Скапен. Не турбуйтесь! Скільки вам треба?

Леандр. П’ятсот екю.

Скапен. А вам?

Октав. Двісті пістолів.

Скапен. Я хочу вимантачити ці гроші у ваших батьків… (До Октава). Щодо вашого батенька, то механіку вже знайдено. (До Леандра). А з вашим, хоч він і скупий страшенно, ще легше підстроїти цю штуку. Самі знаєте, хвала богові, він не дуже багатий на розум. Мені здається, його можна запевнити в чому завгодно… Ви цим не ображайтеся, паничу: між ним і вами – нічого спільного! Адже ж ви добре знаєте, якої всі про це думки: що він вам батько тільки про людське око.

Леандр. Не забріхуйся, Скдпене!

Скапен. Добре, добре! Тут немає чого соромитись! Ви смієтеся?.. Стривайте, ось іде Октавів батько! Почнемо з нього; добре, що сам на очі навернувся… Ідіть собі обидва звідси. (До Октава). А ви скажіть вашому Сільвестрові, щоб він мерщій приходив виконувати свою роль.

ЯВА 8

Аргант, Скапен.

Скапен(набік). Він усе ще роздумує!

Аргант(думаючи, що він сам). Так-безглуздо себе поводити! Бозна з ким зв'язатися! Ой… молоде та зелене!

Скапен. До ваших послуг, пане!

Аргант. Здоров, Скапене.

Скапен. А ви все ще своїм сином голову собі сушите?

Аргант. Мушу тобі признатися, це дуже мене засмучує.

Скапен. Пане, в нашому житті щохвилини трапляються різні несподіванки; нема краще, як бути завжди до них готовим. Колись давно чув я і добре запам’ятав один вислів якогось стародавнього мудреця.

Аргант. Який?

Скапен. А такий, що коли батько від’їздить від сім’ї, він мусить бути готовий до всякого лиха, що може статися вдома: і дім у нього згорів, і гроші в нього. вкрали, і дружина його померла, і син його покалічився, і дочку його зведено. І він повинен вважати за особливе щастя для себе, коли побачить, що не все те над ним збулося… Я сам, з моєю маленькою філософією, завжди додержую цього мудрого правила і, повертаючись із подорожі додому, завжди наперед припускаю, що мені доведеться прийняти від мого пана гнів, докори, стусани, навіть і батоги, а коли чого не перепадає, я щиро дякую моїй щасливій долі.

Аргант. Все це дуже добре. Але я все-таки не можу примиритися з отим свавільним одруженням!.. Адже ж воно зруйнувало всі наші плани… Я оце зараз радився з адвокатом про те, як би розірвати той шлюб…

Скапен. Ой пане, якщо ви тільки мені вірите, тут треба якось інакше полагодити справу. Ви ж знаєте, що таке наші судові процеси! В таке болото влізете, що й з головою заховаєтесь!

Аргант. Ти маєш рацію, я це й сам добре бачу… Але який же інший шлях?

Скапен. Мені здається, що я його знайшов. Я співчуваю вашому горю і добре-таки розкинув розумом, як би полагодити цю справу. Серце мені болить, коли я бачу, як діти засмучують своїх шановних батьків, а до вас, пане, я завжди почував особливу симпатію.

Аргант. Я тобі дуже вдячний.

Скапен. Так оце знайшов я брата тієї дівчини, з якою ваш син одружився. Той брат такий хоробрий, ну головоріз, та й годі! Він тільки про бійки й говорить… Вбити людину – для нього все одно що кухлик винця вихилити! Повів я з ним розмову про шлюб його сестрички і пояснив йому, як легко вам розірвати цей шлюб, посилаючись і на насильство, що його заподіяло вашому синові, і на батьківське право, ну й на підтримку, що ви. Її знайдете в самого правосуддя, яке візьме до уваги і ваше право, і ваші гроші, і ваші зв’язки… Кінець кінцем я його так обкрутив, що коли запропонував йому покінчити справу мировою за деяку суму, то він зовсім згодився розірвати цей шлюб, якщо тільки ви дасте йому грошей.

Аргант. А скільки ж йому треба?

Скапен. О! Він спочатку заправив страшенно багато.

Аргант. А скільки?

Скапен. Та наче з глузду з’їхав!

Аргант. А все ж таки?

Скапен. Менш як за п’ять або шість сотень пістолів він і говорити не схотів.

Аргант. Щоб йому п’ять або шість сотень лихоманок, по чотири дні кожна!.. Що, він глузує з людей, чи що?!

Скапен. Я йому казав те ж саме. Звичайно, я й на думці не мав погоджуватись і сказав йому, що він даремно вважає вас за такого простака, щоб ото злупити з вас п’ять або шість сотень пістолів. Нарешті після довгих балачок ми ось на чому порішили. «Зараз я маю їхати до армії, – сказав він мені, – маю справити собі одежу, а для цього потрібні гроші, і хоч-не-хоч я згоджуюсь на те, що мені пропонують. Мені треба доброго коня до війська, а менш як за шістдесят пістолів не купиш пристойного коня».

Аргант. Ну що ж! Я йому дам тих шістдесят пістолів.

Скапен. Треба збрую й пістолети, а на це теж не менш як пістолів із двадцять піде.

Аргант. Двадцять пістолів та шістдесят – це вісімдесят пістолів…

Скапен. Атож….

Аргант. То багато. Ну, та вже нічого. Я й на це згоден.

Скапен. Йому ще й для слуги кінь потрібний, за нього доведеться пістолів із тридцять дати.

Аргант. Як, сто чортів! Хай ходить пішки! Нічого йому не дам.

Скапен. Пане…

Аргант. Ні. Ото нахаба!

Скапен. Ви хочете, щоб його слуга ходив пішки?

Аргант. Нехай ходить, як йому до вподоби, разом із своїм хазяїном.

Скапен. Боже мій, пане, чи варт балакати за таку дрібницю?.. Я вас прошу, не доводьте справу до процесу. Віддайте краще все, тільки не зв’язуйтеся з правосуддям.

Аргант. Гаразд! Нехай так! Я дам йому ще тридцять пістолів.

Скапен. Ще, каже, йому в’ючний мул потрібний, щоб…

Аргант. О! Нехай він іде під три чорти разом із своїм мулом! То вже занадто! Я краще подамся до суду.

Скапен. Бога ради! Пане…

Аргант. Ні, не дам більше нічого.

Скапен. Але ж маленьке муленятко, пане…

Аргант. Я йому навіть осла не дам.

Скапен. Але ж поміркуйте…

Аргант. Ні, я вже краще позиватимусь.

Скапен. Ех, пане, ну навіщо ви це кажете? Погляньте-но, що робиться по судах! Скільки там апеляцій, юридичних інстанцій та різних неприємних процедур! Скільки там лютих звірів, що триматимуть вас у пазурах: пристави, повірені, адвокати, секретарі, їхні помічники, доповідачі та судді зі своїми писарчуками! Адже ж ні один з них не спиниться перед тим, щоб за якого-небудь злиденного хабара провалити найвірнішу в світі справу. Пристав підсуне фальшивого протоколи, і вас засудять так, що ви й незчуєтесь. Повірений порозуміється з ворожою стороною і продасть вас за чисті грошенята. Вашого адвоката підкуплять, і він не прийде на суд, коли розглядатимуть вашу справу, а хоч і прийде, то тільки набалакає дурниць, що не мають ніякого відношення до справи. Якийсь там урядовець надряпає заочне обвинувачення проти вас та й прочитає вам обвинувальний присуд. Писар доповідача приховає важливі для вас документи, а іноді й сам доповідач промовчить про них – наче їх і не бачив. Коли ж вам якимсь чудом і пощастило б усунути всі ті перешкоди, то й тоді, на диво вам, раптом виявиться, що суддів устигли намовити проти вас або їхні власні коханки, або ж такі собі особи святі та божі. Ех!.. Пане, якщо тільки маєте змогу – тікайте від того пекла. Почати процес – це однаково що засудити себе живцем на вічні муки! Я, тільки-но подумаю про судовий процес, так би й тікав світ за очі!

Аргант. Скільки ж йому треба, щоб осідлати мула?

Скапен. Пане, за мула, за коня, за коня для слуги, за збрую й за пістолети та на виплату невеличкого боргу своїй хазяйці він просить лише двісті пістолів.

Аргант. Двісті пістолів?..

Скапен. Так.

Аргант(ходить розлютований). Гаразд, гаразд! Поговоримо на суді…

Скапен. Подумайте!

Аргант. Буду судитися!

Скапен. Ой пане, не кидайтеся в оцю…

Аргант. Хочу позиватися!

Скапен. Та вам же для того будуть потрібні гроші. Вам доведеться за протокол платити, за те, щоб засвідчити підписи, – платити, за довіреність – платити, за те, щоб подати прохання, треба платити; адвокатові за поради, за одержання назад документів, добові повіреному – теж. Вам доведеться платити за консультації, платити адвокатам за промови, платити за копії з різних паперів. Вам доведеться платити за доповіді, за ухвалу, за реєстрування, за те, щоб прискорити справу, за накладання заборон, за посвідчення, за підписи, за виписки, за відправку – за все треба платити! Я вже не кажу про те, скільки хабарів вам доведеться давати! Віддайте ці самі, гроші тому чоловікові, та й по всій справі!

Аргант. Як! Двісті пістолів?!

Скапен. А так! Ви ще й заробите… Я підрахував, у що вам стане правосуддя, і побачив, що коли ви заплатите, як той просить, двісті пістолів, то в кишені у вас лишиться принаймні півтораста пістолів, та ще й позбудетесь усяких турбот та неприємностей! Що ж до мене, пане, я волів би заплатити триста пістолів, ніж мати справу з судом, хоч би тільки для того, щоб не слухати всіх отих дурниць, що їх привселюдно говорять при цій нагоді оті блазні-адвокати!

Аргант. Начхав я на це! Мені байдужісінько, що говоритимуть про мене адвокати!

Скапен. Ви зробите так, як вам схочеться, але я на вашому місці не заводив би судового процесу.

Аргант. Нізащо не дам двісті пістолів.

Скапен. А ось і той, про кого ми говоримо.

ЯВА 9

Аргант, Скапен, Сільвестр, переодягнений розбишакою.

Сільвестр. Скалене, ану лишень покажи мені цього Арганта, батька Октава!

Скапен. Навіщо, добродію?

Сільвестр. Я оце довідався, що він хоче зі мною позиватися, хоче розірвати судом шлюб моєї сестри!

Скапен. Я не знаю, що він собі думає, а тільки він не згоджується заплатити вам двісті пістолів, – каже, що це занадто багато.

Сільвестр. Смерть йому! Голову розтрощу! Черево проколю! Ну, нехай тільки він мені попадеться, життям присягаюся, головою присягаюся, так відлупцюю – навіки скалічу! А там нехай мене хоч живцем колесують!

Аргант, щоб його не помітили, тремтячи з жаху, ховається за Скапена.

Скапен. Добродію, той Октавів батько не з боягузів і, певно, вас анітрішки не злякається.

Сільвестр. Він, він?! Кров за кров!.. Хай мене чорти візьмуть!.. Коли б він зараз був тут, я, не вагаючись, проткнув би йому шпагою живіт!.. (Побачивши Арганта). А це що за чоловік?

Скапен. Це не він, добродію, це не. він.

Сільвестр. Може, один з його друзів?..

Скапен. Ні, добродію, навпаки – його запеклий ворог.

Сільвестр. Його запеклий ворог?

Скапен. Так.

Сільвестр. Тьфу! Сто чортів! Дуже радий… (До Арганта). То ви, добродію, ворог цьому негідникові Аргантові? Чи не так?

Скапен. Так, так, ручуся вам!

Сільвестр(міцно тисне Аргантові руку). Дайте-но руку, дайте! Даю вам слово, присягаюся! Честю моєю присягаюся! Цією шпагою, що ношу! Присягаюся всім, чим хочете, що сьогодні ж визволю вас від цього негідника, від цього ледацюги Арганта! Покладіться на мене!

Скапен. Добродію, в нашій країні заборонено всяке насильство.

Сільвестр. Хо!.. Начхати я на все хотів! Мені нема чого втрачати!..

Скапен. Але ж синьйор Аргант вживе рішучих заходів. Він має родичів, друзів і слуг. Йому всі допоможуть дати вам відсіч.

Сільвестр. Оцього мені якраз і треба, чорт забирай. Оцього мені й треба! (Видобуваючи шпагу). Ех, де наше не пропадало!.. Ну, давайте його мерщій сюди з усією підмогою!.. Нехай їх хоч тридцять буде! Нехай хоч яку зброю в руках триматимуть! (Стає в позицію). Як?! Чортові діти?! Ви ще насмілюєтесь на мене нападати?! Ну що ж! Хай вам дідько, націляйтеся! (Починає фехтувати на всі боки, ніби відбиваючи невидимих ворогів). Я всіх вас переберу! Вперед! Сміливіше! Раз! Два! Тверда нога, вірне око! Ах, негідники! Ах, каналії! Ви хочете сюди?.. Ну, що? Чия зверху? Держіться, мерзотники! Держіться! Ану, ще раз! Ану, ще! (Повертаючись до Арганта й Скапена). А-а, тут іще вони є!.. Як?.. Ви відступаєте? Стійте, хай вам чорт! Стійте!

Скапен. Хе-хе-хе! Добродію, ми – не вони.

Сільвестр. Тепер ви знатимете, як жартувати зі мною!..

ЯВА 10

Аргант, Скапен.

Скапен. Ну, що скажете? Ви бачите, скільки людей убито за дві сотні пістолів! А тепер бажаю вам успіху.

Аргант(весь тремтить). Скапене…

Скапен. Що скажете?

Аргант. Я вирішив дати йому двісті пістолів…

Скапен. Ах, як я з цього радію, люблячи вас.

Аргант. Ходім пошукаємо його; гроші зі мною.

Скапен. Ви можете віддати їх мені. Вам тепер незручно йти до нього після того, як ми його запевнили, що ви – не ви. Ще й, крім того, боюсь я, щоб він, довідавшись, хто ви такий, не заправив більше.

Аргант. Так, це правда, проте я дуже хотів би побачити, як я віддаватиму свої власні гроші.

Скапен. Ви не довіряєте мені?

Аргант. Довіряю, але ж…

Скапен. Сто чортів! Пане, або я шахрай, або чесна людина – щось одне з двох… Та чи й стану я вас дурити? Який мені інтерес? Адже ж я задля вас клопочуся та задля мого хазяїна, з яким ви хочете породичатись. А якщо ви не вірите мені, то краще я все це відразу покину, не втручатимуся більше ні в що… Шукайте собі когось іншого, хто б уладнав вашу справу!

Аргант. На, ось, візьми!

Скапен. Ні, пане, не довіряйте мені ваших грошей… Мені ще краще буде, коли ви знайдете собі когось іншого…

Аргант. Боже мій!.. Та бери ж!

Скапен. Ні, кажу ж вам: не довіряйте мені зовсім! Хто його знає, а може, я хочу поцупити ваші гроші?

Аргант. Бери, я тобі кажу! Не сперечайся більше зі мною. Тільки гляди – май осторогу!

Скапен. Не турбуйтесь, не такий вже я дурень.

Аргант. Я чекатиму на тебе дома.

Скапен. Прийду, прийду, аякже! (Сам). З одним готово! Тепер треба взятися за другого… Ах! Ось і він сам… Наче небо одного за одним заганяє їх у мої тенета…

ЯВА 11

Жеронт, Скапен.

Скапен. (удає, ніби не бачить Жеронта). О небо!.. Ой, яке несподіване лихо!.. Ой нещасний батько… Бідний Жеронте, що ти тепер робитимеш?!

Жеронт(набік). Що він там про мене говорить? Ще й обличчя таке засмучене…

Скапен. Чи немає тут кого, хто б мені сказав, де зараз синьйор Жеронт?

Жеронт. Що слалося, Скапеие?

Скапен(бігаючи по сцені, ніби не чує й не бачить Жеронта). Де б мені його зустріти і розказати йому про таке нещастя?!

Жеронт(бігаючи за Скапеном). Та в чім справа?

Скапен. Бігаю, бігаю і ніде не можу його знайти!

Жеронт. Але ж ось я тут!

Скапен. Заховався, мабуть, у таке місце, що й не відгадаєш!

Жеронт(спиняючи Скапена). Ей! Чи ти сліпий, що мене не бачиш?

Скапен. Ах!.. Пане, я ніяк не міг вас знайти!..

Жеронт. Та я ж уже цілу годину кручуся перед самісіньким твоїм носом! Ну, то в чім річ?

Скапен. Пане…

Жеронт. Ну?

Скапен. Ваш син, пане…

Жеронт. Ну! Мій син?..

Скапен. З ним скоїлося незвичайне, нечуване нещастя!..

Жеронт. Та яке саме?..

Скапен. Я його оце зустрів страшенно засмученого через ваші докори. Не знаю, що ви там йому набалакали, а тільки мене ви вже зовсім даремно сюди приплутали. Отож, щоб розважитися трохи, пішли ми з ним удвох прогулятися в порті. Там, між іншим, нашу увагу привернула добре впоряджена турецька галера. Коли це молодий турок, приємний на вроду, запрошує нас зайти на ту галеру і навіть сам подає нам руку. Тож ми на ту галеру і вступили. Турок був дуже чемний з нами: почастував нас чудовими фруктами, які тільки можна собі уявити, ще й вином, та таким добрим, що, мабуть, у цілому світі кращого не знайдеш.

Жеронт. Я не бачу в цьому ніякого нещастя…

Скапен. Ось почекайте, пане, дайте договорити… Поки ми отак собі частувалися, турок звелів вивести галеру в море, і-коли ми вже від’їхали далеко від порту, він наказав посадити мене в човен і звелів переказати вам, що коли ви зараз же не надішлете йому через мене п’ятсот екю, він завезе вашого сина в Алжір.

Жеронт. Як, сто чортів! П’ятсот екю?!

Скапен. Так, пане, а головне, він дав мені для цього тільки дві години строку.

Жеронт. Ах, він розбійник, отой турок! Та він же мене без ножа зарізав!

Скапен. Вам, пане, слід мерщій подумати, як визволити з тих кайданів вашого сина, якого'ви любите так. ніжно…

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?

Скапен. Він не думав, що таке станеться.

Жеронт. Іди, Скапене, іди мерщій, скажи тому бусурменові, що я пошлю проти нього правосуддя.

Скапен. Правосуддя в чистому морі?.. Вії що, сміх собі робите з добрих людей?

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?

Скапен. Жорстока доля керує іноді людськими вчинками.

Жеронт. Ну, Скапене, тепер ти мусиш довести мені твою відданість.

Скапен. Що ж я маю зробити, пане?

Жеронт. Біжи до того турка і скажи йому, щоб він вернув мені мого сина і що ти зостанешся замість нього заручником, доки я не зберу потрібної суми.

Скапен. Ех! Пане, чи подумали ви про те, що говорите? Та невже ж ви гадаєте, що той турок такий дурний, що прийме такого нікчему, як я, замість вашого сина?