Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 26 страниц)

ТАРТЮФ, АБО Ж ОБЛУДНИК
Комедія на п’ять дій

_{Переклав Володимир Самійленко}

ДІЙОВІ ОСОБИ

Пані Пернель – Оргонова мати.

Оргон.

Ельміра – його жінка.

Даміс

Мар’яна

– Оргонові діти.

Валер – закоханий у Мар’яну.

Клеант – Ельмірин брат.

Тартюф – фальшивий святенник.

Доріна – служниця Мар’яни.

Пан Лояль – судовий пристав.

Поліцай.

Фліпота – челядка пані Пернель.

Діється в Парижі, в Оргоновім домі.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА 1

Пані Пернель, Ельміра, Мар’яна, Клеант, Даміс, Доріна, Фліпота.

Пані Пернель

Ходім, Фліпото; йди ж! Не хочу тут баритись.

Ельміра

Так прудко ви йдете, що нам не поспішитись.

Пані Пернель

Ви далі вже не йдіть, невісточко моя,

Бо церемоній цих зовсім не хочу я.

Ельміра

Звичайність так велить, а ще ж ви наша мати.

Але скажіть: чого вам хутко так тікати?

Пані Пернель

Бо надивилася на цей розгардіяш.

Щоб догодить мені – є клопіт, та не ваш;

Тому від вас я йду свого спокою ради,

Бо тут сміється всяк із кожної поради,

Мені ваги нема, та й не мовчить ніхто.

Та це ж не інше що, як двір царя Пето!

Доріна

Коли…

Пані Пернель

Голубочко! Ти дуже язиката.

Сваволі й смілості в тобі якраз до ката.

Ти думаєш, що всім язик потрібен твій.

Даміс

Але…

Пані Пернель

А ти зовсім, мій синочку, дурний, —

Я це кажу тобі, як баба до онука,

Що з тебе виросте ледащо й ледарюка,

Твоєму батькові казала я давно,

І виріс ти йому на горенько одно.

Мар’яна

Мені…

Пані Пернель

А ви, його сестричка, – ви плохенькі,

Мов тихая вода, такі собі тихенькі,

Але в такій воді якраз сидять чорти,

І ваших норовів не можу я знести.

Ельміра

Та ви-бо…

Пані Пернель

Вибачай, невісточко кохана,

А ти поводишся таки зовсім погано.

Тепер для їх обох ти матір’ю єси.

Який же приклад їм собою ти даси?

Марнуєш гроші так, що це мене вражає,

Вбираєшся, немов княгиня та. Хто дбає,

Аби одно своє подружжя чарувать,

Прикрас таких повік не стане начіплять.

Клеант

Ось слухайте…

Пані Пернель

А ви, невістчин любий брате, —

Я рада вас любить, кохати, шанувати,

Але якби це я Оргоном тут була,

То стежечка до нас для вас би заросла.

Ви всіх навчаєте, як треба жити… Пане!

Адже ж хто має честь, той слухать вас не стане.

Це, може, прикро вам? Це вас не потіша?

Що ж, правду я люблю: така моя душа.

Даміс

От любий ваш Тартюф без хиби та без вади…

Пані Пернель

Його послухатись усякий був би радий.

Мене те гніває, що кожний дурень звик

Про нього розпускать нікчемний свій язик.

Даміс

Чи стану я терпіть, щоб шельма ця побожна

Забрала всіх до рук, що й писнути не можна!

Що, як цей любий пан ухвали нам не дасть,

То вже й побавитись не вільно? От напасть!

Доріна

Як слухати його, та ще й пойняти віри,

Що б ми не діяли, ми чисті бузувіри,

Бо гострий критик цей огудить нас усіх.

Пані Пернель

І все, що гудить він, – то є правдивий гріх,

За ним ви зможете до раю доступити.

Чи син мій вас не вчив, як слід його любити?

Даміс

Ні, сила батькова не здужавшого,

Щоб я хоч трошечки любити міг його.

Я зрадив би себе, якби дививсь інакше,

Якби його діла мене вражали м’якше.

Пройдисвіт цей давно обурює мене,

І я таки зроблю з цим паном щось страшне.

Доріна

Авжеж, хіба не глум, не сором на всі люди,

Що ми в руках усі в нікчемної приблуди?

Той ланець, що до нас без підошов прибрів,

А вся одежина на йому п’ять шагів,

Тепер, як паном став, усе те забуває,

Орудує всіма, всім рота забиває!

Пані Пернель

Ой, не бреши! Тоді найкращий був би лад,

Якби всі слухались його святих порад.

Доріна

Це ваша вигадка його в святі запише,

А він – облуда весь і нею тільки дише.

Пан і Пернель

Ото язик!

Доріна

Такі – його слуга й він сам, —

Що їм без розписки нічого я не дам.

Пані Пернель

Не знаю, що в душі в слуги його Лорана,

Але заприсягтись готова я за пана.

А ви на його всі тому повстаєте,

Що правди з уст його ніяк не знесете,

Бо гнівають його гріхи й думки лукаві,

А божий інтерес у нього в кожній справі.

Доріна

Так. А чому ж його злоба несита їсть,

Як завіта до нас хоч який-небудь гість?

Чи небо гнівають почесні ті візити,

Що він про них кричить, немов несамовитий?

А знаєте, чого він на гостей повстав?

(Показуючи на Ельміру).

Бо нашу пані він до них приревнував.

Пані Пернель

Мовчи, та з язика не вергай, мов з лопати,

Бо всяк, не тільки він, вам став би дорікати.

Бо весь гармидер цей, що в домі тут щодня,

Карет перед двором невпинна гуркотня,

І гук від тиску слуг, що панство понаводить, —

В сусідстві поговір та всякі брехні плодить.

Нехай у зборах тих іще гріха нема,

Але вже слава йде, а це хіба дарма?

Клеант

Невже ви плетунам заткнуть хотіли б рота?

Але на світі жить яка була б охота,

Якби не сміли ми приймати любих нам,

Аби не дати що сплітати брехунам?

Нехай би й так: ніхто до нас і ми нікуди,

Але невже тоді мовчали б злії люди?

Немає способу від брехень утекти,

То не вважаймо ж ми на ті дурні роти.

Живім по-людському, нехай собі сороки

Стрекочуть, як хотять, і лають на всі боки.

Доріна

Чи це ж не Дафночка й не Дафнии чоловік,

Що тріпають об нас злосливий свій язик?

Ті, що в житті самі зблудилися з дороги,

Найперше від усіх підіймуть вас на роги.

Так і вишукують задля брехні чогось,

І вже біда, як їм почути довелось

Про приязнь вашу з ким, бо зараз перекрутять

І славу рознесуть, і інших збаламутять,

І фарби наведуть вони на вас такі,

Що й власні вчинки їх здадуться менш гидкі;

Бо як, мовляв, між нас ніде святих немає,

То й власний їхній бруд ніхто не покарає.

Вони б накинули неславу на весь край,

Щоб якомога менш припало на їх пай.

Пані Пернель

Твоє балакання пропало некорисно.

Тут про Оранту всім, здається, добре звісно —

Побожна то душа, – а от вона, гляди,

Не хвалить натовпу, що йде щодня сюди.

Доріна

Це правда, приклад цей згадати вам годиться,

Бо пані ця живе, неначебто черниця,

Але ж того вона тепер така свята,

Що вже минулися давно її літа.

Колись молодшою була вона вродлива,

То й до закоханих не так була спесива;

Тепер зістарілась, її вже світ не зна,

То й світ через оте не хоче знать вона,

Ховаючи себе під мудрістю святою,

Бо не здолає вже принаджувать красою.

Такий уже звичай у всіх зів’ялих краль,

Їх молодіж уся покинула, на жаль,

І, щоб розважитись і трохи вдовольнитись,

Нема їм способу, як тільки присвятитись.

І от живуть вони, немов черниці ті,

Та судять кожного, бо, бач, самі святі,

І ганять не тому; що правди путь їм мила,

Але що заздрість їм усі думки обсіла.

Не вибачать вони нікому тих потіх,

Що, як минув їх час, тепера не для них.

Пані Пернель

(до Ельміри)

Тобі, невісточко, така балаканина

Видимо до смаку, а я мовчать повинна,

Бо наймичка твоя з плесканням не вгава;

Але тепер і я скажу хоч слова два.

У найщасливішу свого життя годину

Мій син прийняв собі таку святу людину,

Що сам господь послав, вас бачивши в гріхах,

Щоб розум ваш слабий направити на шлях.

Так слухайте ж його, як вам спасіння любе:

Він гудить тільки те, що вас веде до згуби.

Всі ваші бесіди, гостини і танки —

То все лукавого мерзенні вигадки.

Про бога там ніхто не згадує в розмові,

Балачки ж, пустощі й пісні напоготові,

Там судять ближнього, беруть його на сміх

І брехні всякії вигадують про всіх.

Якби розумному між вами опиниться,

То в нього голова від крику розболиться.

Сто брехень заразом, хто на яку напав…

Там лікар був один, ще й гарно так сказав:

Це вавілонський стовп і язиків змішання,

Бо стовпились усі задля пащекування.

За вигадку таку йому-таки прийшлось…

(Показуючи на Клеанта),

А цей панок уже регочеться чогось!

Найдіть собі дурних та й будете сміятись.

(До Ельміри),

А ти…. Але прощай! Не хочу вже змагатись,

Обрид мені сей двір і кодло ваше все.

Тепер мене сюди не швидко занесе.

(Ударивши по щоці Фліпоту),

А ти загавилась і спиш уже, псяюхо!

А, трясця!.. Як візьму оце тебе за вухо! Іди за мною! Ну!..

ЯВА 2

Клеант, Доріна.

Клеант

А я вже не піду.

Боюся, щоб ізнов не вскочити в біду.

Ну, добра жіночка!

Доріна

А шкода, що не чує

Вона, як ваша мосць отут її шанує;

Була б подяка вам і, мабуть, не мала.

Вона б вам добрості ще краще довела.

Клеант

Без жодної вини чогось на всіх надалась.

Чи то вона в свого Тартюфа закохалась?

Доріна

Вона то ще не так; а от погляньте ви,

Чим син її зробивсь: той збувся голови.

Колись розумний був, як слухав нашу раду,

І навіть на війні не зостававсь позаду;

Але тепер увесь свій розум загубив,

Відколи дуже так Тартюфа полюбив.

Рідненьким братом став Тартюфа називати,

Йому дорожчий він, ніж діти, жінка, мати,

Бо то довірений усіх його думок

І в ділі кожному єдиний ватажок.

А як почне його до серденька тулити!

Здається, дівчину не можна більш любити!

В обід його щодня на покуть садовить

І тішиться, як той за чотирьох трощить;

Йому найкращії шматочки відкладає;

Тартюф ікне, а він його поздоровляє.

Тартюф для нього все: порадник, голова;

Він згадує весь день усі його слова;

Що б не зробив Тартюф, то буде все чудово,

Оракулом стає його найменше слово.

А той найшов дурних і вже не ловить гав

І штучним виглядом Оргона підобгав.

У нього грошики видурює лукаво

І глузувати з нас добув нехибне право.

Та що! Його слуга, облесливе хлопча,

І той мішається до нас і нас навча.

Там як почне до нас казання говорити

Та розкидати нам стьожки, рум’яна, квіти!

Оце якось порвав нам хустку на шматки,

Що замішалася в його «Святі квітки»,

Говорячи, що ми без сорому змішали

З святою книжкою чортячі причандали.

ЯВА 3

Ельміра, Мар’яна, Даміс, Клеант, Доріна.

Ельміра

(до Клеанта)

На ваше щастя, ви не йшли аж до дверей:

Було б наслухались іще її речей.

Але, я бачила, вернувсь Оргон до хати,

То я до себе йду, щоб там його прийняти.

Клеант

А я зостанусь тут на кілька ще хвилин,

У мене тільки й справ – добридень дать один.

ЯВА 4

Клеант, Даміс, Доріна.

Даміс

Ви вкиньте з ним слівце про шлюб сестри моєї:

Боюсь я, що Тартюф замислив щось на неї,

То батька в другий бік коли б іще не збив.

Ви знаєте, що я що справу полюбив:

З Валером любиться сестра моя Мар’яна.

Валерова ж сестра така мені кохана,

Що як не…

Доріна

Він іде.

ЯВА 5

Оргон, Клеант, Доріна.

Оргон

А, брате мій, здоров!

Клеант

Гаразд, що ви прийшли, а я вже був ішов.

А що, на хуторі вже красно, та не дуже?

Оргон

Доріно…

(До Клеанта).

Підождіть хвилинку, милий друже,

Призвольте трошечки, щоб я хоч розпитавсь

Про те, що сталось тут, та вже й не турбувавсь.

(До Доріни).

Чи все за ці два дні велось вам до вподоби?

Що поробляєте? Чи хто не мав хвороби?

Доріна

Завчора в пані страх боліла голова,

Та ще й пропасниця була якась нова.

Оргон

А як Тартюф?

Доріна

Тартюф? До його що пристане?

Такий гладкий, як був, товстий, лице рум’яне.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Ввечері то й їсти не могли І за вечерею ні крихти не взяли,

Бо в голові й тоді ще дуже в їх боліло.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Один за двох він справив діло.

Двох куріп’ят обгриз побожно до кісток,

Та ще й на закуску здоровий з’їв биток.

Оргон

Доріна

Як лягли ж, то, як одну хвилину,

Качались цілу ніч без сну, без одпочину;

Було не можна спать, так дуже їх пекло;

А коло їх і нам спочинку не було.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Наївсь вечерею смачною,

Устав, та й спатоньки поплентавсь до покою,

І на перини там бебехнувся як пень,

Та вже прокинувся на другий тільки день.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та таки ми пані вговорили, —

І згодились вони, щоб кров їм отворили,

І зараз же тоді зробилось легше їм.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

О, він не налякавсь нічим

І проти бід усіх, набравши в душу сили,

Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли,

Щоб знову в пані влить ту виточену кров.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та тепер усі здорові знов.

Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало

Зраділи, що її хвороби вже не стало.

ЯВА 6

Оргон, Клеант.

Клеант

Вона ж у вічі вам на глум вас узяла.

Не гнівайтесь, бо річ моя зовсім не зла,

Але вам так і слід, самі собі ви шкоду

Зробили примхами, яких не чув я зроду.

Чи можна, щоб Тартюф вас так опанував,

Що вже байдуже вам до всіх на світі справ.

Ви прийняли його, ще й полатали лати…

А вже тепер дійшли…

Оproн

Ось годі вам казати,

Бо ви не знаєте зовсім, який він є.

Клеант

Не знаю? Що ж, тоді питання постає:

Як розпізнать його, яким він може бути?

Оргон

Якби вам довелось як слід його збагнути,

Ви б краю не знайшли всім радощам своїм.

Це чоловік такий… Ах! Він такий… зовсім…

Хто слухає його, живе в такім спокою

І дивиться на світ, як на копицю гною.

Я від його розмов цілком не той, що був,

І вже до всіх речей прихильності позбув.

Тепер і приязні в душі моїй немає:

Нехай тут мати вмре, брат, жінка, син сконає, —

Повірите, мені байдуже вже про те.

Клеант

От людські почуття і серце золоте!

Оргон

Якби ви знали, як ми вперше з ним спізнались,

Ви, певно б, так, як я, душею з ним з’єднались.

Оце було щодня до церкви тихо йде

І там, де я стою, навколішки впаде,

І в церкві хто б не був, на нього всяк дивився,

З яким він запалом до господа молився.

Зітхав так голосно, то знов крижем лягав

І землю щоразу покірно цілував;

А як виходив я, мерщій передо мною

Ставав при виході з свяченою водою.

Його слуга, що теж на праву путь ступив,

Про вбожество його зі мною говорив;

І то я став йому грошима помагати,

Але він не хотів усіх від мене брати.

«Частину я візьму, – казав, – а цю верну,

Бо я не заробив такого талану».

Коли ж я не приймав, він брав і в ту ж хвилину

На вбогих роздавав тих грошей половину.

Нарешті бог привів його до мене жить,

І саме відтоді мені в усім щастить.

Він догляда всього, за жінкою моєю,

Шануючи мене, зорить, як за своєю,

Її ревнує більш, ніж я, і вже мене

Сповістить кожний раз, як хто їй підморгне.

А щирий він який – повірити не можна,

Бо перед ним стає гріхом дрібниця кожна,

Його боїться він у всіх ділах своїх:

Оце якось собі поставив він у гріх,

Що, як піймав блоху, – а саме він молився, —

Вбиваючи її, занадто прогнівився.

Клеант

Ой, ой! Ви розум свій, мабуть, згубили весь

Чи то ви тільки так іи мене смієтесь?

Балачка поглядів моїх не перетворить.

Оргон

Безбожно дума той, хто так, як ви, говорить,

І духу вільного в вас повна голова.

Я вас остерігав не раз уже й не два,

Що бог за ці думки вас тяжко покарає.

Клеант

Таким, як ви, якраз ця мова припадає,

Сліпі – хотять на всіх полуду навести,

Бо в них безбожний, хто не має сліпоти,

І той, кому кривить свій вид не до вподоби,

Ні віри в святощі не має, ні шаноби.

Ні, мова ця мене зовсім не настрашить,

Я знаю, що кажу, і бог це серце зрить;

На вихиляси всі не хочу я вважати;

Святим перед людьми себе не трудно вдати.

Так само, як не той одважний, хто зложив

Байки про те, яких побив він ворогів,

І до побожного життя дають закони

Не ті, що скрізь гудуть про піст і про поклони.

Гай, гай! Невже ж то вам, мій братику, дарма,

Що зовсім правди в тій побожності нема;

Чи з правдою брехню поставили б ви в парі?

Дали б ту саму честь обличчю, що й машкарі?

Те саме хитрощам, що й справжнім почуттям!

Подоба істини за правду стала вам!

Мара й особа вам однаково хороші,

Фальшиве золото для вас правдиві гроші.

Але ж поміж людьми найбільш істот чудних,

Натури чистої ніде не видно в них;

У межах розуму їм тісно аж до смерті,

І от силкуються вони, щоб їх розперти;

Не раз вони псують найвищі почуття,

Бо в них вони живуть без міри й без пуття.

Про це я вам хотів між іншим нагадати.

Оргон

О, бачу я, що ви філософ, ще й завзятий.

У вас у одного ще розум не погас;

Знання й науки всі зостались тільки в вас;

Оракул ви, Катон для нашого століття.

І побіч вас усі – нікчемне тільки сміття.

Клеант

Ви помиляєтесь, я не філософ, ні;

Науки всі й знання не залягли в мені,

Проте ж хоч дещицю я, може, добре знаю

І правду від брехні запевно відрізняю.

Чи є де чоловік шановніший, як той,

Хто богові себе віддав? Він є герой.

На світі вищого нічого я. не бачу

Над душу праведну, в побожності гарячу.

Але зате найбільш ненавидна мені

Побожність для людей, збудована з брехні,

І ці пройдисвіти, ці ніби преподобні,

Ці богокради, ці актори неподобні,

Що найсвятіше все, що має людський рід,

За іграшку взяли, забувши кару й стид,

Бо пориви в душі до зиску тільки чують,

А з правди роблять крам і святістю торгують,

І щоб поваги більш собі в людей здобуть,

Очима лупають і землю лобом б’ють.

Поглянути на них – живими йдуть до бога,

А пхають у гаман де можна й скільки мога;

В гарячих молитвах випрошують у всіх,

Монахів удають між натовпу й утіх,

Ховають бруд душі за ревністю до віри,

Дражливі, тяжко злі, безвірні, лицеміри,

І якщо їм кого згубити закортить,

То згублять і речуть: се небо так велить.

Вони тому страшні неситою злобою,

Що проти нас беруть таку поважну зброю,

Бо люди віри ймуть у щирість їх, вони ж

Охоче в серце нам свячений встромлять ніж.

На цих дурисвітів наш вік тепер багатий;

Побожне ж серце теж не трудно розпізнати.

Чимало є таких правдивих за наш час,

Що можуть прикладом зробитися для нас.

От Арістон, Оронт, згадайте й Періандра,

Та й Алсідама теж, Полідора, Клітандра,

Усякий їм оддасть таку, як треба, честь,

Бо не лукавії, бо в них чеснота єсть,

Бо не сидить у них чванливість неможлива,

Побожна їх душа прихильна й милостива,

І голосно вони не судять справ людських,

Та й не навчають нас, бо мають те за гріх.

Хай інші тішаться препишними словами,

Вони ж своїм життям орудують над нами.

Вони в душі людській не бачать тільки бруд

І добре думають про весь наш грішний люд;

Нема в них хитрощів, інтриг вони не знають,

А тільки, щоб як слід прожити в світі, дбають;

Нема в них з грішником завзятої війни;

Єдиний тільки гріх ненавидять вони;

Не обстають вони за інтереси неба

Ще з більшим запалом, ніж задля його треба.

От справжні люди, от зразок вам чесноти,

От приклад, що за ним усім нам треба йти.

А ваш укоханий зовсім не тої вдачі.

Ви щиро хвалите його чуття гарячі,

Але фальшивий блиск вам очі засліпив.

Оргон

Коханий братику, скінчили ви?

Клеант

Скінчив.

Оргон

(відходячи)

Ну, зоставайтеся ж.

Клеант

Іще два слова, брате,

Про інше: хочу я Валера нагадати,

Ви слово подали, що буде він ваш зять.

Оргон

Так.

Клеант

І обрали день, коли його звінчать?

То правда.

Оргон

То правда.

Клеант

Чом же ви з весіллям забарились?

Оргон

Не знаю.

Клеант

Чи невже думки в вас одмінились?

Оргон

А може.

Клеант

Чи слова ви марно даєте?

Оргон

Цього я не скажу.

Клеант

Бо перешкод на те

Немає вам, щоб ви вчинили, як казали.

Оргон

По тому…

Клеант

Хочу я, щоб ви не хитрували.

Про це довідатись просив мене Валер.

Оргон

Чудово.

Клеант

Що ж од вас йому сказать тепер?

Оргон

Що хочете.

Клеант

Але конечна е потреба

Знать ваші заміри. Які вони?

Оргон

Кажімо без крутні.

Ви слово подали; чи справдите, чи ні?

Оргон

Прощайте.

Клеант

(сам)

Тут Валер дізнає, певно, зради.

Скажу йому про все, хай пошукає ради.

ДІЯ ДРУГА

ЯВА 1

Оргон, Мар’яна.

Оргон

Мар’яно!

Мар’яна

Татку!

Оргон

Я сказати хочу вам

Щось нишком.

(Зазирає до кабінету).

Мар’яна

Ви чого шукаєте?

Оргон

Чи там

Хто не сховавсь, дивлюсь, чи хто не підслухає,

Бо хатка ця якраз підслухача сховає.

Ну, добре, ми самі. Мар’яно, повсякчас

Я розум лагідний спостерігав у вас,

І повсякчас до вас я не зменшав кохання.

Мар’яна

Я дуже дякую за ваші почування.

Оргон

До добре, донечко, а щоб їх заробить,

Повинні ви мене у всьому вдовольнить.

Мар’яна

Я тільки й думаю про це щодня й щоночі.

Оргон

Авжеж. Ну, а який Тартюф, на ваші очі?

Мар’яна

Кому? Мені?

Оргон

А так. Подумайте про те.

Мар’яна

Про нього, тату, я скажу, що звелите.

ЯВА 2

Оргон, Мар’яна; Доріна ввіходить тихенько й стає позад Оргона: її не видно.

Оргон

Це чемна відповідь. Скажіть же ви про нього,

Що гідності в йому є стільки, як ні в кого;

Що він до мислі вам, що любо вам самій,

Як раджу я, піти до шлюбу з ним мерщій.

Га?

Мар’яна

Га?

Оргон

Що?

Мар’яна

Що таке?

Оргон

Як?

Мар’яна

Я не розібрала.

Оргон

Що? Як?

Мар’яна

Про кого це щоб я таке сказала?

Хто полюбивсь мені і з ким мені самій

Так дуже хочеться до шлюбу йти мерщій?

Оргон

З Тартюфом.

Мар’яна

Та того не станеться довіку.

Хіба сказала б я таку брехню велику?

Оргон

Це буде правдою, бо мій такий наказ.

Як я сказав, то так і станеться якраз.

Мар’яна

Невже ви хочете?..

Оргон

Вас хочу одружити,

Щоб у свою сім’ю Тартюфа прилучити.

Я так постановив, і він судився вам.

Бажання ваші я…

(Побачивши Доріну).

Що робите ви там?

Цікавість, мабуть, вас підбурює чимало,

Що аж на підслухи прибігти вам припало.

Доріна

Не знаю, відкіля взялася чутка та,

Чи хто доміркувавсь, чи так брехню спліта,

Але вже чула я про шлюб той через люди,

І я таки кажу: брехня, того не буде.

Оргон

Це неймовірним вам здається?

Доріна

Навіть так,

Що віри не пойму я й вам самим ніяк.

Оргон

Я знаю способа, щоб віри пойняли ви.

Доріна

Еге, балакайте! Ви дуже жартівливі.

Оргон

Чи правду я кажу, покаже річ сама.

Доріна

Вигадуйте!

Оргон

Але ж тут вигадок нема.

Доріна

Не вірте, панночко: жартують ваші тато;

Не бійтесь…

Оргон

Я кажу…

Доріна

Впевняєте завзято.

Та хто ж повірить вам?

Оргон

Мій гнів вам доведе…

Доріна

Ну, вірю я, так це ж для вас на гірше йде:

Чи то ж з поважною людиною такою,

Як ви, з широкою на тварі бородою,

Такий зчинився глум? Та де ж ваш розум?

Оргон

Щось вільно розмовлять тобі притьмом кортить…

Я не люблю цього, прошу вас уважати.

Доріна

Хіба ж, не сердячись, не можна розмовляти?

Це вам на глум прийшла нікчемниця така,

Бо ваша панночка здалась не для святька.

Він має думати над іншими речами;

Та й що вам за користь, що станете сватами!

Навіщо вам, як ви з таким оце добром,

Брать голого?

Оргон

Мовчіть; хоч бідний він цілком,

Але за це він варт ще більшої пошани,

Бо, певно, вбогість та є вбогість без догани.

Понад величними вона його знесе

За те, що занедбав добро земнеє все,

За те, що не злюбив усе дрібне, дочасне

І покохав одно, що ввіки не загасне;

Я ж поможу йому, коли його прийму,

Вернути все добро, що припада йому:

Це добрий шмат землі, краса, оздоба краю,

Але я й так його шляхетним уважаю.

Доріна

Так це він каже сам, і ця його пиха

Не дуже до лиця людині без гріха,

Бо хто себе віддав на те, щоб свято жити,

Той не дзвонитиме про рід свій знаменитий.

Правдиве зниження побожного життя

З гордотою ніяк не зв’яжеш до пуття.

Але розмова ця вам робить недогоду,

То розберім його, а не його породу.

Невже такому от ви дочку оддасте?

Й не пожалкуєте ані разу про те?

Невже не бачите того, що не годиться,

На чому шлюб такий запевно окошиться?

Бо ті, що силоміць дівчину віддають,

Справляють честь її на небезпечну путь,

А вірність у жінок залежить більш від того,

Чи їх за доброго дадуть, чи за лихого.

Коли в чоловіків на лобі є ріжки,

То винні в тім вони, а зовсім не жінки.

А бути вірною – то річ трудна й велика,

Як маєш бозна-що на місці чоловіка.

І хто зав’язує дочці з нелюбим світ,

За помилки її той богу дасть одвіт.

То небезпечна річ, про це ви погадайте.

Оргон

Я сам не вмію жить, так ви мене навчайте.

Доріна.

Не зле було б, якби ви слухали мене.

Оргон

Не слухаймо її, то, дочко, все дурне.

Що треба вам, про те мені найкраще знати.

Хоч обіцяв я вас Валерові оддати,

Але почув тепер, що він до карт меткий

І в справах віри щось занадто вже легкий,

Бо в церкві я його якось іще не бачив.

Доріна

Ви хочете, щоб він там раз у раз маячив,

Як ті, що йдуть туди на дивування всім?

Оргон

Я не питаю вас, що бачите ви в тім.

(До дочки).

Нарешті, другий той у добрій з небом згоді,

І скарбу кращого над цей шукати годі.

Цей шлюб вам станеться вінцем бажань усіх;

Він буде створений із любощів і втіх;

Любов незрадную побачить ваша хата,

Ви жити будете, мов тії голуб’ята,

Без сварок, без гризні, в спокої кожний час;

Ви зробите його чим хочете для вас.

Доріна

Вона його нічим, як тільки дурнем, зробить.

Оргон

Що за язик!

Доріна

Кажу, що він того заробить,

Бо вплив його такий, що виб’є всяку честь,

Яка у панночки тепер у серці єсть.

Оргон

Ощ не мішайтеся, замкніть лиш краще рота;

Стромляти всюди ніс велика в вас охота.

Доріна

Усе, що я кажу, на ваш верну я бік.

Оргон

Дарма працюєте, то й прикусіть язик.

Доріна

Як хто вас полюбив…

Оргон

Не хочу я кохання.

Доріна

Я вас люблю, дарма що в вас нема бажання.

Оргон

Ох!

Доріна

Ваша честь мені на серці, то й ніяк

Не хочу я, щоб вас висміював усяк.

Оргон

Ви не замовкнете?

Доріна

Велить мені сумління

Не дать, вам скоїти такого одружіння,

Оргон

Замовкни, гадино! Твій безсоромний вид!..

Доріна

Ах, ви побожний пан; кричати вам не слід.

Оргон

Бо кров мою мутить балакання шалене.

Мовчи, кажу тобі, не говори до мене.

Доріна

Мовчу, хоч думаю те саме… Ну, нехай.

Оргон

Ти можеш думати, що хочеш, тільки дбай,

Щоб нишком думати.

(До дочки).

Ну, годі вже, в татуся

Все обмірковане як треба.

Доріна

(набік)

Я скажуся,

Що мушу я мовчать!

Оргон

Не фертик він, це так,

Але такий…

Доріна

(набік)

Еге, і пика – мов личак.

Оргон

Що прихилить тебе, якби не мали сили

Чесноти інші всі…

Доріна От цяцю наділили!

Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.

Якби це я була… Ну, так ніхто мене

Безкарно силоміць на шлюб не пожене,

Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,

Що жінка має чим віддячити нелюбу.

Оргон

(до Доріни)

Так тут зовсім нема ваги моїм словам?

Доріна

Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?

Оргон

А що ж ти робиш тут?

Доріна

З собою розмовляю.

Оргон

(набік)

Гаразд, провчу її, бо в’їдлива без краю.

Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.

(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).

Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…

І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…

(До Доріни).

А що, мовчиш?

Доріна

Бо вже не маю що казати.

Оргон

Хоч слово ще скажи.

Доріна

Охоти вже нема.

Оргон

Бо я б тебе піймав.

Доріна

Чи я ж дурна сама?

Оргон

Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,

Мого обранця ви повинні полюбити.

Доріна

А я сміялась би, та ще й під ніс йому.

(Утікає).

Оргон

(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)

Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,

Із нею від гріха втекти немає змоги.

Тепер мої думки геть збилися з дороги,

Бо голова в огні від тих дурних розмов.

Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.

ЯВА 3

Мар’яна, Доріна.

Доріна

Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?

Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?

Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;

А ви не кажете ні слова навпроти.

Мар’яна

Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?

Доріна

Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.

Мар’яна

Що?

Доріна

Що в душі любов з наказу не зросте,

Що вам, а не йому, ви пару берете,

Бо тільки ради вас цю справу розпочато,

То й мусите любить самі ви, а не тато,

І що коли Тартюф його причарував,

То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.

Мар’яна

Ох, сила батькова для нас така велика,

Що я перед своїм роблюся без’язика.

Доріна

Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.

Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?

Мар’яна

Ой, як же ти моє тим скривдила кохання!

Доріно, чи тобі ж робити це питання?

Я серце все тобі відкрила сто разів,

І знаєш ти, який огонь його зігрів.

Доріна

Хто ж знає, чи душа устами говорила,

Чи справді ця любов вам серце зачепила?

Мар’яна

Недобре робиш ти, що ти непевна в тім,

Я й то любов мою вже показала всім.

Доріна

Так любите його?

Мар’яна

Кохання те безкрає.

Доріна

І він, здається, теж так само вас кохає?

Мар’яна

Я думаю.

Доріна

І з вас обох бажає всяк,

Щоб одружитися скоріш?

Мар’яна

Авжеж, що так.

Доріна

А шлюб із другим тим яку вам дасть надію?

Мар’яна

Скоріш, ніж вийти, смерть собі я заподію.

Доріна

От і рятунок є, а я то й не туди…

Умерти, та й зараз позбутися біди.

Чого ж вам треба ще? Це думка пречудова.

Мене аж гніває така нікчемна мова!

Мар’яна

Доріно, що ж це ти розгнівана така?

Невже тобі дарма недоленька людська?

Доріна

Мені дарма про тих, що плещуть не до речі

І так покірливо беруть біду на плечі.

Мар’яна

Так серце, бач, моє таке вже боязке.

Доріна

Любов йому велить, щоб сталося тривке.

Мар’яна

Хіба ж мою любов що-небудь одмінило?

А батька вмовити – то це ж Валера діло.

Доріна

Але як батько ваш такий цупкий удавсь,

Ще й у Тартюфа так завзято закохавсь,

А слово першеє схотів тепер зламати —

Скажіть, чи то ж Валер у тому винуватий?

Мар’яна

Коли відмовою тому я відповім,

Я людям покажу, хто в серці е моїм.

Як ради нього я, хоч любий він без краю,

Повинність доччину й дівочий стид зламаю?

Чи хочеш, щоб любов мою перед людьми…

Доріна

Ні, ні, не хочу; що ж, я бачу – ви самі

Тартюфа вибрали. Це помилка велика —

Не радить брати вам такого чоловіка.

Навіщо воювать із вашим почуттям?

Це буде партія корисна дуже вам.

Тартюф – ого! Чи бач? А це хіба дурниця?

Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,

Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.

І з ним побратися – то честь хіба мала?

Про нього слава йде геть по всьому народу,

Він роду панського, він гарний і на вроду:

Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.

Ви в щасті цілий вік із ним проживете.

Мар’яна

О боже!

Доріна

Для душі то втіха немаленька

Тулити любого Тартюфіа до серденька.

Мар’яна

Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,

А краще помочі для мене пошукай.

Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,

Доріна

Ви батенька свого повинні вдовольнити,

Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.

Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,

Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,

Дядьків і братиків чимале там гніздечко,

Ви ж дбати будете на тії всі роти.

А як у вищий світ ви схочете ввійти,

То в гості підете собі шукати втіхи

До пані мерихи або до судіїхи,

Вони ж на складаний стілець посадять вас,

А прийде карнавал – ото веселий час!

Великий бал, музик аж дві кози заграє,

А то й кумедія з паяцом завітає.

Коли ж ваш чоловік…

Мар’яна

Мене вбиваєш ти,

А не подумаєш чим-небудь помогти.

Доріна

Ні, вибачайте.

Мар’яна

Ох, Доріно, бога ради!

Доріна

Ні, хай на кару вам це прийде без завади!

Мар’яна

Доріно!

Доріна

Ні.

Мар’яна

Але наважусь я відкрить.

Доріна

Тартюф ваш чоловік; беріть його, беріть.

Мар’яна

Будь ласка, я ж тобі одній усе звіряю.

Доріна

Ви потартюфитесь, я в тому присягаю.

Мар’яна

Як так, коли в тобі не бачу я жалю,

Нехай же мука та страшна, що я терплю,

Навчить мене, відкіль рятунку дожидати.

Я знаю, чим своє все лихо враз порвати.

(Хоче вийти).

Доріна

Верніться, годі вже; минувся весь мій гнів.

Дарма про все, а вас усяк би пожалів.

Мар’яна

Доріно, як мені такі терпіти муки,

То краще я сама здійму на себе руки.

Доріна

Ось не журіться-бо; скрутнувши де-не-де,

Ми не дамось. Але коханий ваш іде.

ЯВА 4

Валер, Мар’яна, Доріна.

Валер

Оце недавно тут почув я вісті, пані,

Цілком мені нові і… певно, непогані.

Мар’яна

Що саме?

Валер

Про шлюб ваш з Тартюфом.

Мар’яна

Батько мій

Зробити це поклав у голові своїй.

Валер

Ваш батько?

Мар’яна

Він тепер із думкою новою,

Про це він розмовляв якраз отут зо мною.

Валер

Невже це насправжки?

Мар’яна

Авжеж, що насправжки,

Він круто висловив про це свої думки.

Валер

А серця вашого яка в цім постанова? Скажіть.

Мар’яна

Не відаю.

Валер

Це дуже чесна мова.

Не знаєте?

Мар’яна

Ні.

Валер

Ні?

Мар’яна Що ж діяти, скажіть.

Валер

Це добрий суджений, і ви за нього йдіть.

Мар’яна

Ви радите?