Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 26 страниц)

Жеронт. Так.

Сганарель. Багато?

Жеронт. Цього я не знаю.

Сганарель. А гущина речовини доброї якості?

Жеронт. Я не розуміюся на таких речах.

Сганарель(до. Люсінди). Дайте мені вашу руку. (До Жеронта). Так, так, пульс показує, що дочка ваша німа.

Жеронт. Аякже, добродію, та це ж і є її недуга, ви виявили її відразу.

Сганарель. Ще б пак!

Жакліна. Дивіться-но, як він скоро відгадав її недугу!

Сганарель. Ми, видатні лікарі, відразу розуміємо, в чому саме справа. Який-небудь невіглас, звісно, завагався б та й почав би вам торочити: оце – те-то, а оце – те-то; а я з першого ж погляду осягаю розумом суть справи і заявляю вам, що ваша дочка німа.

Жеронт. Так-то воно так, проте я дуже хотів би, щоб ви мені пояснили, з чого ж постає ця недуга?

Сганарель. Нічого немає легшого! Це постає з того, що їй відібрало мову.

Жеронт. Чудово, але причина? Скажіть мені, будьте ласкаві, яка ж причина того, що їй відібрало мову?

Сганарель. Всі наші найславетніші вчені скажуть вам, що це – наслідок утруднення орудувати язиком.

Жеронт. А ваша особиста думка щодо цього утруднення орудувати язиком?

Сганарель. Арістотель каже щодо цього багато гарних речей.

Жеронт. Та, мабуть.

Сганарель. О, то була велика людина!

Жеронт. Безперечно.

Сганарель. Справді велика людина; (піднімаючи агору руку) людина, що була вища від мене ось на стільки. Отже, вертаючись до нашого обмірковування, я стверджую, що до цього утруднення орудувати язиком спричинилися певні соки, що їх ми, вчені, звемо шкідливими соками, тобто… шкідливими соками; а через те що гази, які формуються під впливом випарів, що утворюються у сфері хвороб, доходячи… так би мовити… до… Ви розумієте по-латинському?

Жеронт. Не розумію ані словечка.

Сганарель(схоплюючись). То ви не розумієте по-латинському?

Жеронт. Ні.

Сганарель(з запалом). Cabricias arci thuram, саtalamus, singulariter, nominativo, haec musa, муза bonus, bona, bonum. Deus sanctus, estne oratio latinas? Etiam, так. Quare, чому? Quia substantivo et adjectiyum concor dat in generi, ntmierum et casus.

Жеронт. Ах, чому я не вчився!

Жакліна. Ох, та й розуму ж у нього – сила!

Лука. Атож, такий уже мудрий-премудрий, що нічого й не второпаєш!

Сганарель. Отже, коли ці гази, про які я вам розповідаю, проходять з лівого боку, де міститься печінка, у правий бік, де міститься серце, то трапляється, що легеня, яку ми звемо по-латинському armyan, сполучаючись із мозком, який ми називаємо по-грецькому nasmus, за допомогою порожнистої вени, яку ми звемо по-давньоєврейському cubile, зустрічається на своєму шляху з і вищезазначеними газами, що наповнюють черевні порожнини лопаток, і через те, що вищезазначені гази… – будь паска, прислухайтеся добре до того, що я вам пояснюю, – і через те, що вищезазначені гази до певної міри шкідливі… – Слухайте ж добре, заклинаю вас.

Жеронт. Аякже, аякже.

Сганарель. До певної міри шкідливі з причини… Пудьте уважні, прошу вас.

Жеронт. Я уважний.

Сганарель. З причини їдкості соків, які збираються в западині діафрагми, то трапляється, що ці гази… Ossabandus, nequeis, nequer, potarinum, quipsa milus. Оце, власне кажучи, й спричинилося до того, що донечка наша оніміла.

Жакліна. Ах, так і шкварить, так і шкварить! Ну й чолов’яга!

Лука. Чом я не такий язикатий!

Жеронт. Ви пречудово все пояснили, це безперечно. Лише єдина річ мене вразила – це щодо місця печінки та серця. Мені здається, що ви їх розміщуєте не так, як є насправді; адже ж серце в нас із лівого боку, а печінка – з правого.

Сганарель. Атож, колись це було саме так, але ми все те змінили, і медицина вдається тепер до нових методів.

Жеронт. А я того й не знав; прошу вибачити мені моє неуцтво.

Сганарель. Це пусте! Ви зовсім і не повинні бути таким же вченим, як ми.

Жеронт. Звичайно. Але, добродію, як ви гадаєте, що ж треба робити проти цієї недуги?

Сганарель. Що, я гадаю, треба робити?

Жеронт. Еге ж.

Сганарель. Моя думка така: покласти хвору знов у ліжко й лікувати, даючи їй якнайбільше хліба, вимоченого в вині.

Жеронт. А навіщо це, добродію?

Сганарель. На те, що вино та хліб, змішані докупи, набувають такої симпатичної властивості, яка примушує говорити. Хіба ж ви не знаєте, що папуг тільки тим і годують і що вони завдяки такій поживі навчаються говорити?

Жеронт. Атож. Ах, та й видатний же чоловік! Мерщій давайте хліба й вина!

Сганарель. Я зайду ще ввечері подивитися, в якому вона буде стані.

ЯВА 7

Жеронт, Сганарель, Жакліна.

Сганарель(до Жакліни). Постривайте, ви! (До Жеронта). Пане, ось вашій мамці не завадило б приписати сякі-такі легенькі ліки.

Жакліна. Кому? Мені? Та я ж здорова-здоровісінька.

Сганарель. Тим гірше, мамко, тим гірше. Саме отакий надмір здоров’я вельми небезпечний, і було б незле зробити вам невеличке приємне кровопусканнячко, поставити вам невеличкий клістирчик делікатненький.

Жеронт. Але ж, добродію, не збагну я ніяк цієї методи. Навіщо ж пускати кров, коли людина не має ні якої хвороби?

Сганарель. То дарма, це метода дуже корисна, і, як п’ють заздалегідь, щоб запобігти спразі, так і кров треба пускати для того, щоб запобігти хворобі.

Жакліна(виходячи). Красненько дякую! Не хочу я, щоб з мого тіла робили аптечну крамницю.

Сганарель. Ви опираєтесь лікуванню, але ми доберемо способу переконати вас і навести вас на розум.

ЯВА 8

Жеронт, Сганарель.

Сганарель. На все вам добре.

Жеронт. Почекайте хвилинку, будь ласка.

Сганарель. Що ви хочете робити?

Жеронт. Дати вам грошей, добродію.

Сганарель(простягаючи руку ззаду, тимчасом як Жеронт розкриває свого гаманця). Я не візьму їх, добродію.

Жеронт. Добродію…

Сганарель. Нізащо!

Жеронт. Одну хвилиночку…

Сганарель. В жодному разі.

Жеронт. Будьте такі ласкаві.

Сганарель. Ви жартуєте.

Жеронт. Та тут нема про що говорити!

Сганарель. Ні, зроду-звіку!

Жеронт. Ну ж бо!

Сганарель. Я лікую не задля грошей.

Жеронт. Я вірю.

Сганарель(після того, як узяв гроші). Тут добрий шмат грошей?

Жеронт. Так, добродію.

Сганарель. Я не користолюбний лікар.

Жеронт. Я де добре знаю.

Сганарель. Інтерес ніколи не керує моїми вчинками.

Жеронт. Я й гадки такої не мав.

Сганарель(саме роздивляючись гроші, які він одержав). Їй-право, непогано, аби тільки…

ЯВА 9

Леандр, Сганарель.

Леандр. Добродію, я вже давно на вас чекаю… Я прийшов сюди благати у вас допомоги.

Сганарель(мацає йому пульс). Пульс у вас таки дуже поганий.

Леандр. Та я не хворий, добродію, і зовсім не за цим ділом до вас прийшов.

Сганарель. А якщо ви не хворі, то якого ж дідька ви не кажете цього відразу?

Леандр. Не в тім річ… Я вам розповім про все двома словами: моє ім’я Леандр, я кохаю Люсінду, яку ви щойно відвідали, але батько її ставиться до мене дуже неприхильно, і я ніяк не можу до неї доступитися, тож я насмілююсь прохати вас стати в пригоді моєму коханню і допомогти мені виконати одну хитру штуку, яку я замислив, щоб мати змогу сказати Люсінді два слова, від яких залежатимуть цілком і моє щастя, і моє життя.

Сганарель. Та за кого ви мене маєте? Як? Ви насмілюєтеся звертатись до мене з проханням допомагати вам у ваших любовних пригодах, насмілюєтеся принижувати гідність лікаря такими пропозиціями?

Леандр… Добродію, не здіймайте галасу!

Сганарель(відпихаючи його). А я таки здійматиму. Ви зухвалець!

Леандр. Ах, добродію, тихше…

Сганарель. Недоумкуватий!

Леандр. Бога ради!

Сганарель. Я вас навчу, як треба поводитися з пристойними особами! Не на такого наскочили! Це нечуване нахабство…

Леандр(дістаючи гаманця). Добродію…

Сганарель. Вимагати, щоб я взявся за… (Беручи гаманця). Я, звісно, не про вас кажу, бо ви порядна людина і я буду щасливий стати вам у пригоді. Проте в такі нахаби на світі, які вважають людей зовсім не за те, що вони є, і, мушу признатися вам, мене це обурює.

Леандр. Даруйте мені, добродію, що я дозволив собі таке вільне поводження…

Сганарель. Пусте! В чому ж річ?

Леандр. Ну, то знайте ж, добродію, що недуга, яку ви хочете зцілити – це удавана недуга. Без кінця й краю думали про неї лікарі й гадали і, врешті, склали її хто – на розлад мозку, хто – шлунка, хто – селезінки, а хто – печінки, а справжня причина її – кохання, і Люсінда придумала цю недугу лише для того, щоб уникнути шлюбу, до якого її хотіли приневолити. Але ходімо звідси: не треба, щоб нас бачили разом; я розповім вам дорогою, якої послуги я від вас чекаю.

Сганарель. Ходімо, добродію. Ви збудили в моїй душі якесь незбагненне співчуття до вашого кохання, і хай гине хоч і вся моя медицина, але хвора або помре, або буде ваша!

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена зображає місцевість у сусідстві з будинком Жеронта.

ЯВА 1

Леандр, Сганарель.

Леандр. Здається, аптекар з мене хоч куди! А що батько її дуже рідко мене бачив, то цієї зміни вбрання та перуки, мабуть, буде. досить, щоб йому й на думку не спало, хто я.

Сганарель. Авжеж.

Леандр. Тепер мені б тільки вивчити п’ять чи шість якнаймудріших медичних термінів, щоб прикрасити мою мову, і ніхто не скаже, що я не вчений.

Сганарель. Годі-бо вам, годі! Все це непотрібне: досить і самого вбрання, а слів і я знаю не більше за вас.

Леандр. Як то?

Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я хоч що-небудь тямлю в медицині! Ви людина порядна, і п можу звіритися на вас, як ви звірилися на мене.

Леандр. Як? То ви насправді не…

Сганарель. Ні, кажу ж вам! Вони зробили мене лікарем проти моєї волі. Я зроду й не сподівався стати таким ученим, та й уся моя наука вилами по воді писана. От тільки не доберу я ніяк, звідки в них ота бредня взялася; але коли я побачив, що вони будь-що домагаються, щоб я таки був лікарем, то я й вирішив ним зробитися, полишивши це на їхній совісті. І далася ж, у сім ота фантазія! Ви навіть уявити собі не можете, як усі, наче посатаніли, хочуть вбачати в мені вчену людину. До мене приходять з усіх усюд, і якщо й далі так буде, то я зовсім не від того, щоб цілісіньке життя моє держатися медицини. Я вважаю, що це ремесло з усіх найкраще, бо чи зробиш ти добре, чи зробиш ти зле – тобі однаково за те заплатять. А коли б часом і не пощастило, – байдуже! – і за погану роботу ніхто не дасть по потилиці, і нам дозволена орудувати матеріалом так, як нам заманеться. Швець, шиючи черевики, не сміє зіпсувати й клаптика шкіри, не відшкодувавши збитків, а тут можна зіпсувати людину, і це не коштуватиме нічого. Прогріхи чи помилки ніколи не ставляться нам за провину, – адже ж завпеди винен той, хто вмирає. А найкраще в нашій професії – це найбільша в світі сумирність і скромність померлих; не було ще такого випадку, щоб вони поскаржилися на лікаря, який загнав їх на той світ.

Леандр. Це правда, померлі дуже делікатні люди з цього погляду.

Сганарель(помітивши людей, що йдуть до нього). Он, здається, йдуть до мене на пораду. (До Леандра). Ідіть же почекайте мене коло будинку вашої коханої.

ЯВА 2

Тібо, Перрен, Сганарель.

Тібо. Пане, ми прийшли до вас, мій син Перрен і я.

Сганарель. А в чім річ?

Тібо. Його бідолашна мати – її звати Пареттою – хвора лежить, ось уже півроку не підводиться з постелі.

Сганарель(простягаючи руку, щоб одержати гроші). Чого ж ви від мене хочете?

Тібо. Мд хотіли б, паночку, щоб ви дали нам якого зілля її полікувати.

Сганарель. Треба спершу виявити, на що вона нездужає.

Тібо. Вона нездужає на водяну хворобу, пане.

Сганарель. На водяну хворобу?

Тібо. Атож; вона вся аж розпухла, і кажуть, що в неї сила-силенна вогкості в тілі, а її печінка, її живіт чи селезінка, чи як ви там їх звете, замість того щоб виробляти кров, виробляють тільки воду. А через день. Її тіпає пропасниця, ще й неміч у неї, і біль у суглобах. У горлянці в неї булькотить так страшенно, що от-от її задушить; а часом і памороки їй забиває, і корчі беруть, то ми так собі думаємо, що вона вже конає. В нас на селі є аптекар, з дозволу сказати, то він чого їй тільки не давав; понад дванадцять добрих екю витратив я вже на оті клістири, пробачте на слові, на оті мастила, що їй давали їх приймати, на оті інфекції з гіацинтів та на всякі там серцеві настоянки. Та все це, як то кажуть, ні богові свічка, ні чортові ладан! Він хотів був дати їй ще якогось зілля, що зветься блювотне вино, та я, правду кажучи, побоявся, щоб не вирядило воно її зовсім на той світ, бо, кажуть, оті славнозвісні лікарі занапастили тим способом не знати скільки люду.

Сганарель(все ще простягаючи руку). Ближче до справи, друже мій, ближче до справи.

Тібо. Та справа ж у тім, паночку, що ми прийшли просити вас сказати нам, що ж його робити.

Сганарель. Нічого не второпаю, що. ви говорите.

Перрен. Пане, моя мати нездужає, і ось оце ми принесли вам два екю, щоб ви дали нам яких-небудь ліків.

Сганарель. А-а! От вас я розумію. Оцей хлопець говорить ясно і висловлюється як слід. Ви кажете, що ваша мати слабує на гідрофізію, тобто водянку, що в неї розпухло все тіло; що в неї пропасниця, ще й ноги болять, що їй часом буває млосно, що в неї бувають конвульсії, тобто що вона зомліває.

Перрен. Еге ж! Так, пане, саме так.

Сганарель. Ваші слова зрозумів я відразу. А ваш батько, той сам не тямить, що він говорить. Виходить, ви просите в мене ліків?

Перрен. Атож, пане.

Сганарель. Ліків, щоб її вилікувати.

Перрен. А звісно, думалося так, пане.

Сганарель. Маєте – ось шматок сиру; дайте їй, нехай вона його з’їсть.

Перрен. Сиру, пане?

Сганарель. Еге ж. Оцей сир так приготовано, що до нього входять і золото, і коралі, і перли та ще сила інших коштовних речей.

Перрен. Уклінно вам дякуємо, пане: теперечки підемо та й примусимо її зараз же цього зажити.

Сганарель, Ідіть же! А якщо вона помре, поховайте її якомога пристойніше.

ЯВА 3

Сцена переміняється і зображає, як у другій дії, кімнату в господі Жеронта.

Жакліна, Сганарель, Лука в глибині сцени.

Сганарель. Ось і препишна мамка-годівниця! Ах, годівнице мого серця, я аж нетямлюся з радощів, що мені пощастило з вами зустрітися! Ви – це ревінь, касія, олександрійський лист, які вичищають усю меланхолію з моєї душі.

Жакліна. Їй-право, пане лікарю, як для мене, то це надто хороше сказано, та й не вмію я зовсім отієї вашої латини.

Сганарель. Занедужайте, мамко, прошу вас, занедужайте з кохання до мене. Мені буде так любо та мило вас лікувати.

Жакліна. Красненько дякую! Не охоча я до того, щоб мене лікували.

Сганарель. Як мені шкода вас, чарівна мамко, що чоловік у вас такий ревнивий та лютий!

Жакліна. Що ж поробиш, пане? Це мені кара за мої гріхи! Де вже козу прив’язано, там вона й пасеться.

Сганарель. Як? Отакий мужлан-бевзень! Отакий телепень, що раз у раз за вами підглядає, ще й не дає перемовитися з вами словечком!

Жакліна. Гай-гай! Та ви ще нічого й не бачили, це ще дрібничка.

Сганарель. Та ви що? Та невже у людини може бути така мізерна душа, щоб чинити кривду такій жіночці, як ви? Ах! Я знаю людей, препишна мамко, і то зовсім недалечко звідси, які мали б за щастя поцілувати хоч би тільки кінчики ваших сосочків! І як воно сталося, що така розкішна молодичка потрапила до таких негідних рук? Щоб отака тварюка, такий йолоп, дурень… Даруйте мені, мамко, що я кажу таке про вашого чоловіка.

Жакліна. Ех, пане, я знаю добре, що він вартий усіх оцих назв.

Сганарель. Авжеж, мамко, він таки їх вартий; він вартий ще й того, щоб ви йому прикрасили дечим головешку, на кару за його підозріливість.

Жакліна. Скажу вам по правді: інша на моєму місці давно б уже встругнула якусь штуку.

Сганарель. Їй-богу, було б незле, коли б ви помстилися на ньому з ким-небудь. Цей чоловік, кажу ж вам, цілком того вартий, і коли 6 мені випало щастя, препишна мамко, щоб ви вибрали мене для…

Сганарель простягає руки, щоб обняти Жакліну, та Лука просовує голову і стає між ним та жінкою. Побачивши Луку, Сганарель та Жакліна розходяться в різні боки.

ЯВА 4

Жеронт, Лука.

Жеронт. Ей-ей! Лука, чи ти не бачив тут нашого лікаря?

Лука. Аякже, стонадцять чортів йому в пельку! Бачив я його, та ще й з моєю жінкою в парі.

Жеронт. Де ж він може бути?

Лука. Не знаю. А хотів би, щоб він був у чорта на рогах!

Жеронт. А піди-но подивися, що робить моя дочка.

ЯВА 5

Сганарель, Леандр, Жеронт.

Жеронт. А, добродію! Я саме вас шукав.

Сганарель. Я розважався у вашому дворі випусканням зайвої рідини з мого організму. Як почуває себе хвора?

Жеронт. Трохи гірше відтоді, як почала заживати наших ліків.

Сганарель. Тим краще. Це означає, що вони діють.

Жеронт. Так, але я боюсь, коли б вони її не задушили.

Сганарель. Не турбуйтесь, я маю такі ліки, що все а ціляють, і я чекаю тільки на агонію.

Жеронт(показуючи на Леандра). Кого це ви приполи?

Сганарель(пояснюючи жестами, що то аптекар). Це…

Жеронт. Хто?

Сганарель. Отой…

Жеронт. Е…

Сганарель. Кого…

Жеронт. Ну-ну?

Сганарель. Він потрібний вашій дочці.

ЯВА 6

Люсінда, Жеронт, Леандр, Жакліна, Сганарель.

Жакліна. Пане, вашій дочці захотілося трохи пройтися.

Сганарель. Це їй буде корисно. Підійдіть-но до неї, пане аптекарю, помацайте їй пульс, а потім ми поговоримо з вами про її недугу. (Тягне Жеронта в протилежний куток сцени і обнімає його однією рукою за плечі так, щоб не дати йому повернути голову в бік Леандра та Люсінди). Отже, добродію, це дуже важливе й тонке питання для лікарів: з’ясувати, хто легше піддається лікуванню – жінки чи чоловіки. Прошу вас, вислухайте мене, будьте ласкаві. Одні кажуть – ні, а другі кажуть – гак, а я кажу і так і ні, бо завдяки невідповідності злоякісних виділень, що їх породжує природний темперамент жінок, бувши причиною того, що брутальна частина організму завжди бере гору над духовною чутливістю, видно, що мінливість їхніх думок та поглядів залежить від скісного руху місяця, а через те що сонце, яке кидає своє проміння на ввігнуту поверхню землі, знаходить…

Люсінда(до Леандра). Ні, я нездатна зрадити мої почуття.

Жеронт. Моя дочка заговорила! О величезна сила ліків! О надзвичайний лікарю! Який же я вдячний вам, добродію, за це чудодійне зцілення! Що маю я зробити для вас за таку послугу?

Сганарель(прогулюючись по сцені і обмахуючись капелюхом). Та й далася ж мені взнаки оця недуга! Ох і тяжка ж до ката!

Люсінда. Так, таточку, до мене повернувся дар слова, але він повернувся лиш для того, щоб я могла сказати вам, що я ніколи ні за кого не вийду заміж, крім Леандра, і що всі ваші зусилля віддати мене Орасові – то марна річ.

Жеронт. Але…

Люсінда. Ніщо не може похитнути того, що я вирішила.

Жеронт. Як?..

Люсінда. Надаремне ви будете мене умовляти.

Жеронт. Якщо…

Люсінда. Всі ваші слова ні до чого.

Жеронт. Я…

Люсінда. Щодо цього я непохитна.

Жеронт. Але…

Люсінда. Немає такої батьківської влади, яка змогла б присилувати мене піти заміж проти моєї волі.

Жеронт. Та я ж…

Люсінда. Даремні всі ваші зусилля!

Жеронт. Він…

Люсінда. Серце моє не скориться такій тиранії!

Жеронт. Таж…

Люсінда. І я ліпше піду в монастир, аніж стану до шлюбу з чоловіком, якого я не кохаю.

Жеронт. Але…

Люсінда(швидко). Ні! В жодному разі. Нізащо! Ви тільки дурно витрачаєте час! Я стоятиму на своєму. Це вирішена справа.

Жеронт. Ах, яка невгамовність, скільки слів! Ніяк їх не спиниш. (До Сганареля). Добродію, прошу вас, зробіть її знову німою.

Сганарель. Це річ неможлива. Все, чим я можу вам служити, – це зробити вас глухим, якщо бажаєте.

Жеронт. Щиро дякую. (До Люсінди). Подумай лишень.

Люсінда. Ні, всі ваші переконування на мене не подіють.

Жеронт. Ти сьогодні ж увечері станеш до шлюбу з Орасом!

Люсінда. Краще я стану до шлюбу зі смертю!

Сганарель(до Жеронта). Боже мій! Та постривайте ж, дозвольте мені медичними засобами зарадити цій справі. Таж її опанувала тяжка недуга, а я знаю, як її лікувати.

Жеронт. Невже ви змогли б, добродію, вилікувати її і від цієї душевної недуги?

Сганарель. Авжеж. Полишіть на мене цю справу; я маю засоби проти всього, та й наш аптекар допоможе нам. (До Леандра). Одне слівце. Ви бачите, що її палкий потяг до того Леандра суперечить волі її батька, що не можна гаяти часу, що соки дуже закислилися і що конче потрібно негайно знайти засіб проти цієї недуги, яка може погіршитися, якщо зволікати. Як на мене, то я бачу тут лише єдиний засіб, а саме: доза проносної втечі, яку ви змішаєте як слід з двома драхмами шлюбних пілюль. Може, вона буде дещо упиратися проти тих ліків, але ж ви – добрий фахівець, тож. ви й повинні самі, і то якнайкрасномовніше, переконати її й умовити проковтнути цю штуку. Ідіть же походіть з нею по садочку, щоб підготувати соки, а я тим часом побалакаю тут з її батьком. Але найголовніше – не марнуйте часу. Беріться ж до лікування! Мерщій! Мерщій беріться до лікування!

ЯВА 7

Жеронт, Сганарель.

Жеронт. Про які ліки, добродію, ви щойно говорили? Я зроду не чув таких назв.

Сганарель. Це ліки, що їх дають слабим лише в разі гострої потреби.

Жеронт. Чи ви бачили коли таку зухвалість?

Сганарель. Дівчата бувають часом трохи норовливі.

Жеронт, Ви не повірите, як вона втіпалася в отого Леандра.

Сганарель. Гаряча кров запалює молоді серця.

Жеронт. Щодо мене, то тільки-но я дізнався про те шалене кохання, так відразу ж і почав тримати дочку мою під замком.

Сганарель. І дуже розумно зробили.

Жеронт. І я вжив усіх засобів, щоб перешкодити їм зустрічатися.

Сганарель. Чудово!

Жеронт. Ще встругнули б що-небудь, коли б я дозволив їм бачитись.

Сганарель. А звісно.

Жеронт, Я думаю навіть, це дівчисько не від того, щоб утекти з ним.

Сганарель. Який мудрий висновок!

Жеронт. Мене попередили, що він докладає всіх сил, щоб таки поговорити з нею.

Сганарель. Ото негідник!

Жеронт. Але він тільки марнує час.

Сганарель. Гм!.. Гм!..

Жеронт. І я зроблю все, щоб не дати йому побачитися з нею.

Сганарель. Ще б пак! Адже ж він має справу не з яким-небудь дурнем; таж ви знаєте стільки способів, які йому й не снилися. Вам же розуму не позичати!

ЯВА 8

Лука, Жеронт, Сганарель.

Лука. Ой пане! Та й зчинилася ж буча, сто чортів! Ваша дочка втекла з отим своїм Леандром. Це ж він-був аптекарем, а ось і пан лікар, що встругнув цю штуку.

Жеронт. Як?! Ой, зарізали ж мене, вбили! Мерщій покличте поліцію і не випускайте його звідси! От вража душа, що надумав! Я віддам вас до суду, і він вас покарає!

Лука. Ага! Їй же богу, пане лікарю, вас таки повісять! Не рухайтеся з місця!

ЯВА 9

Мартіна, Сганарель, Лука.

Мартіна(до Луки). Ах, боже ж мій милосердний! Насилу знайшла цей дім! Скажіть мені, що у вас тут чувати про того лікаря, якого я вам порадила?

Лука. А ось він; його зараз повісять.

Мартіна. Як! Мого чоловіка повісять! Та що ж він такого накоїв?

Лука. Він тут такого накоїв, що за його допомогою викрадено в нашого господаря дочку.

Мартіна. Ой лишенько! Чоловіченьку, та чи то ж правда, що тебе повісять?

Сганарель. Ти ж бачиш! Ах!

Мартіна. Та невже ж ти даси себе загнати на той гніт в присутності стількох людей?

Сганарель. А що ж мені накажеш робити?

Мартіна. Коли б ти хоч порубав усі наші дрова, то я б ще сяк-так потішилася.

Сганарель. Забирайся звідси, ти мені краєш серце.

Мартіна. Ні, я залишуся, я Хочу піддати тобі духу перед смертю. Ні, ні, я тебе нізащо не покину, поки не побачу на власні очі, що тебе таки й справді повісили.

Сганарель. Ах!..

ЯВА 10

Жеронт, Сганарель, Мартіна.

Жеронт(до Сганареля). Комісар зараз прийде, вас запроторять у затишне місце і як слід провчать.

Сганарель(навколішках). Ой лелечко мій! А чи не можна замінити все на кілька ударів палицею?

Жеронт. Ні, ні! Нехай вирішує правосуддя. Але що я бачу?

ЯВА 11

Жеронт, Леандр, Люсінда, Сганарель, Лука, Мартіна.

Леандр. Добродію, дозвольте мені як Леандрові з’явитися знову вам на очі і повернути вам Люсінду. Ми вирішили з нею тікати і взяти таємно шлюб, але цей намір поступився місцем багато чеснішому вчинкові. Я не хочу викрадати у вас вашої дочки, я волію одержати її з ваших власних рук. Скажу вам лиш одне, добродію, – щойно я дістав кілька листів, з яких довідався, що дядько мій помер і я став спадкоємцем усього його майна.

Жеронт. Я високо ціную вашу доброчесність і з величезною радістю віддаю вам мою дочку.

Сганарель(набік). Та й спритно ж позбулася халепи медицина!

Мартіна. Раз тебе вже не повісять, то подякуй мені за те, що ти став лікарем; адже ж то завдяки мені доскочив ти такої честі.

Сганарель. Еге ж, рибонько! Це через тебе мене так нещадно відлупцювали!

Леандр(до Сганареля). Але скінчилося все так чудово, що гніватись не варто.

Сганарель(до Мартіни). Хай буде так! Я прощаю тобі це лупцювання за те високе звання, до якого ти мене піднесла. Але приготуйся! Віднині тобі доведеться ставитися з найбільшою пошаною до людини такої поважної й значної, як я, та не забувай, що гнів лікаря багато страшніший, ніж то можна собі уявити!