Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

ЯВА 8

Арган, Беліна, добродій Діафуарус, Тома Діафуарус, Туанетта.

Арган(до Анжеліки, що виходить). Слухай, ти! Вибирай одне з двох: або за чотири дні ти станеш з оцим добродієм до шлюбу, або готуйся в монастир. (До Беліни). Не турбуйтесь: я її приберу до рук.

Беліна. Мені дуже прикро, що я вас залишаю, мій хлопчику, але я маю пильну справу в місті. Я швидко повернуся.

Арган. Ідіть, моя кохана; та зайдіть до вашого нотаря, нехай він приготує те, про що ми говорили.

Беліна. Прощавайте, мій любий.

Арган. Прощавайте, моя кралечко.

ЯВА 9

Apган, добродій Діафуарус, Тома Діафуарус, Туанетта.

Арган. Як ця жінка мене любить… Просто неймовірно!

Добродій Діафуарус. Добродію, дозвольте нам попрощатися з вами.

Арган. Будьте ласкаві, добродію, скажіть, якої ви думки про стан мого здоров’я?

Добродій Діафуарус(мацаючи пульс Аргановї), Ну ж бо, Тома, візьміть другу руку добродія Аргана: подивимось, чи добре ви розумієтеся на пульсі. Quid dicis?[11]11
  Що скажете? (Лат.).


[Закрыть]

Тома Діафуарус. Dico[12]12
  Скажу (лат.).


[Закрыть], що пульс добродія Аргана такий, як у хворої людини.

Добродій Діафуарус. Добре.

Тома Діафуарус. Що він твердуватий, щоб не сказати твердий.

Добродій Діафуарус. Дуже добре.

Тома Діафуарус. Нерівний.

Добродій Діафуарус. Bene.[13]13
  Добре (лат.).


[Закрыть]

Тома Діафуарус. І навіть трохи підстрибує.

Добродій Діафуарус. Optime.

Тома Діафуарус. Що означає розлад спленічної паренхіми, тобто селезінки.

Добродій Діафуарус. Чудово.

Арган. Ні, добродій Пургон каже, що в мене хвора печінка.

Добродій Діафуарус. Авжеж! Кажучи «паренхіма», ми маємо на увазі і те, й друге, бо між ними існує тісний зв’язок через vas breve[14]14
  Мала судина (лат.).


[Закрыть], шлункові проходи і часто жовчні протоки. Мабуть, він приписує вам їсти багато смаженого?

Арган. Ні, тільки варене.

Добродій Діафуарус. Атож, атож! Смажене, варене – то однакові речі. Він вас лікує досконало, ви в добрих руках.

Арган. Добродію, а скільки дрібочків солі треба класти в яйце?

Добродій Діафуарус. Шість, вісім, десять – парні числа, а в ліках – завжди непарні числа.

Арган. До побачення, добродію.

ЯВА 10

Беліна, Арган.

Беліна. Перед тим, як вийти з дому, я зайшла ще раз до вас, мій хлопчику, щоб сказати вам одну річ, – на це треба звернути особливу увагу! Коли я проходила повз кімнату Анжеліки, то побачила в неї молодого мужчину, який відразу ж утік, тільки-но мене запримітив.

Арган. Молодий мужчина в кімнаті з моєю дочкою?

Беліна. Так. Ваша маленька дочка Луїзон була з ними і може вам дещо про це розказати.

Арган. Пришліть її до мене, моя кохана, пришліть її до мене! Ах, негідниця! (Сам). Тепер мене вже не дивує її упертість.

ЯВА 11

Арган, Луїзон.

Луїзон. Чого вам треба, таточку? Мамуня сказала мені, що ви мене кликали.

Арган. Так. Ідіть-но сюди. Ближче. Поверніться. Підведіть очі. Дивіться на мене. Ну?

Луїзон. Що, таточку?

Арган. Ну ж бо!

Луїзон. Що?

Арган. Ви нічого не маєте мені, сказати?

Луїзон. Якщо хочете трохи розважитись, я розкажу вам казочку про Ослячу Шкуру або байку про Ворону й Лисицю, яку я недавно вивчила.

Арган. Я не про це питаю.

Луїзон. То про що ж?

Apган. Ах, та й хитре ж дівчисько! Адже ж ви добре знаєте, що я хочу сказати!

Луїзон. Пробачте, таточку.

Арган. Оце так ви мене слухаєтесь?

Луїзон. А що?

Арган. Хіба ж я вам не загадував приходити й розповідати мені про все, що б ви не побачили?

Луїзон. Так, таточку.

Арган. А ви це виконували?

Луїзон. Так, таточку. Я завжди розповідала вам про все, що бачила.

Арган. А сьогодні ви нічого не бачили?

Луїзон. Нічого, таточку.

Арган. Нічого?

Луїзон. Нічого, таточку.

Арган. Напевне?

Луїзон. Напевне.

Арган. Он як? Ну, то я вам дещо покажу.

Луїзон(побачивши, що Арган узяв різки). Ай, таточку!

Арган. Ага-а, брехухо! Ви не хочете мені розповісти, що бачили в кімнаті вашої сестри мужчину?

Луїзон(плачучи). Таточку!

Арган(беручи Луїзон за руку). Оце відучить вас брехати.

Луїзон(падаючи навколішки). Ах, таточку, пробачте! Сестричка мені заборонила вам казати, але я вам усе розповім.

Арган. Спершу я вас виб’ю різками за те, що ви збрехали. А далі – побачимо.

Луїзон. Вибачте, таточку!

Арган. Ні-ні.

Луїзон. Любий таточку, не бийте мене!

Арган. Відшмагаю.

Луїзон. Бога ради, таточку, не бийте!

Арган(заміряючись). Нічого, нічого!

Луїзон. Ах, таточку, ви мене поранили!.. Постривайте… Я вмираю… (Прикидається мертвою).

Арган. Ай! Що таке? Луїзон, Луїзон! Ах, боже мій! Луїзон! Ах, донечко моя! Ах, я нещасний! Моя бідна дочка померла! Що я наробив, негідний? Ах, кляті різки! Хай їм чорт, отим різкам! Ах, бідна ж моя донечка, бідна моя манесенька Луїзон!

Луїзон. Ну-ну, не побивайтеся так, таточку: я ще не зовсім померла.

Арган. Іч, яка хитра! Ну, нехай, – цим разом я вам дарую, але щоб ви мені всю правду розказали.

Луїзон. О так, таточку!

Арган. Глядіть же, кажіть правду, бо ж мій мізинець геть-чисто все знає і скаже мені, якщо ви збрешете.

Луїзон. Таточку, тільки ж ви не кажіть сестричці, що я вам сказала.

Арган. Ні-ні.

Луїзон(спершу озирнувшись, чи хтось не підслухає). Бачте, таточку, до сестрички в кімнату зайшов якийсь юнак, коли я там була.

Арган. Ну?

Луїзон. Я запитала в нього, чого йому треба, а він сказав, що він її вчитель співу.

Арган(набік). Те-те-те! Он воно що! (До Луїзон). Ну, а далі?

Луїзон. Потім прийшла сестра.

Арган. Ну, а далі?

Луїзон. Вона йому сказала: «Ідіть, ідіть, ідіть! Боже мій, ідіть! Ви мене доводите до відчаю!..»

Арган. Ну, а далі?

Луїзон. А він не хотів від неї йти.

Арган. Що ж він їй казав?

Луїзон. Багато; я всього й не пригадаю.

Арган. Наприклад?

Луїзон. Він казав їй і те, і се, і що він дуже її любить, і що вона найкраща за всіх на світі…

Арган. А потім?

Луїзон. А потім він упав перед нею навколішки.

Apган. А потім?

Луїзон. А потім він почав цілувати їй руки.

Арган. А потім?

Луїзон. А потім мамуня підійшла до дверей, і він утік.

Арган. І більше нічого не було?

Луїзон. Нічого, таточку.

Арган. А проте мій мізинець щось шепоче. (Підносить пальця до вуха). Стривайте! Що? Ага-а! Так? Ой-ой! Ось мій мізинець каже мені, що ви ще дещо бачили, та мені про те не сказали.

Луїзон. Ах, таточку! То ваш мізинець – брехун, коли так.

Арган. Глядіть лишень!

Луїзон. Ні, таточку, не вірте йому: він бреше, запевняю вас.

Арган. Ну, добре, добре, там побачимо. Тепер ідіть та придивляйтеся до всього гарненько. Ідіть! (Сам). Ах! Та й діточки ж тепер повелися! Ой, скільки клопоту, скільки клопоту! Мені ніколи навіть подумати про свою хворобу… Далебі, не витримаю… знемагаю… (Падає в крісло).

ЯВА 12

Беральд, Арган.

Беральд. Ну що, брате? Що чувати? Як ся маєте?

Арган. Ох, братику, дуже погано!

Беральд. Як! Дуже погано?

Арган. Так. Я страшенно підупав на силі.

Беральд. Це неприємна штука.

Арган. Мені навіть розмовляти важко.

Беральд. А я прийшов оце, брате мій, запропонувати вам партію для моєї небоги Анжеліки.

Арган(роздратовано схоплюючись з крісла). Брате мій, не кажіть мені нічого про цю негідницю! Це погане, зухвале, безсоромне дівчисько! Я віддам її у монастир, і то не пізніше як завтра чи післязавтра.

Беральд. Оце добре! Я дуже тішуся, що сили. повертаються до вас потроху й що мій візит пішов вам на користь. Ну, та про справи поговоримо згодом. А тим часом я хочу запропонувати вам одну цікаву розвагу, яка, сподіваюсь, розвіє ваш сум і піднесе вам настрій, а це сприятиме тій справі, що про неї я маю з вами поговорити. По дорозі сюди я зустрів і привів до вас гурт циган, переодягнених маврами, що добре танцюють і співають; я певний, що це вас потішить і вельми сприятиме вашому здоров’ю, – не те що приписи добродія Пургона. Ходім!

Друга інтермедія

Брат Аргана, щоб його розважити та звеселити, приводить до нього циган та циганок, одягнених маврами; вони танцюють і співають.

Перша мавританка.

 
О молодість кохана,
Весна не верне знов…
І зникнуть, як омана,
І радість, і любов!
Лови ж без упину
Щастя хвилину!..
Все забувай, —
Кохай, кохай!
Найкращі втіхи світу
Без полум’я жаги —
Журбою оповиті
І нам недорогі.
О молодість кохана,
Весна не верне знов…
І зникнуть, як омана,
І радість, і любов!
Лови ж без упину
Щастя хвилину!..
Все забувай, —
Кохай, кохай!
Краса з часом зникає,
Прийде страшна зима…
І щастя там вмирає,
Кохання де нема…
О молодість кохана,
Весна не «верне знов…
І зникнуть, як омана,
І радість, і любов!
Лови ж без упину
Щастя хвилину!..
Все забувай, —
Кохай, кохай!
 

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Танок циган і циганок.

Друга мавританка.

Коли кохання нас охопить жар,

Не кличте розум на пораду.

Не знищить він кохання чар

І полум’я святою знаду.

Даремні розуму слова —

Кохання душу порива!

Третя мавританка.

Кохання чисте, чарівне,

Його ми подихом щасливі;

Воно ніколи не мине,

Коли коханець незрадливий.

А зрадив він – і горе, й жах,

І гасне сонце в небесах!

Четверта мавританка.

Не зрада милого ламає

Нам все буття;

Кохання в серці ще палає —

І кров’ю серце нам спливає

Усе життя!

Друга мавританка.

Що має, що ж мусить робити

Душа – розхвильоване море?

Четверта мавританка.

Коханню безвладно скоритись,

Хоч ждуть її сльози та горе?

Усі разом.

Так, так! Віддаймося коханню,

Його свавільній насолоді,

Його капризам і лагоді,

Хоч є в нім сльози, є страждання!

Та що всі муки, зрада, лихо,

Коли така в ньому утіха!

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі маври танцюють разом і примушуть плигати мавп, яких вони поприводили з собою.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Беральд, Арган, Туанетта.

Беральд. Ну як, брате мій? Що ви скажете? Це трохи краще, ніж доза касії. Чи не так?

Туанетта. Гм… Добряча доза касці – теж добра штука!

Беральд. Ну що ж! Чи не поговоримо тепер про наші справи?

Арган. Заждіть трохи, брате мій; я зараз повернуся.

Туанетта. Візьміть же вашого ціпка, пане, – ви й забули, що не можете без нього ходити.

Арган. Твоя правда.

ЯВА 2

Беральд, Туанетта.

Туанетта. Будьте такі ласкаві, поклопочіться ж про вашу небогу.

Беральд. Я все зроблю, щоб добитися того, чого вона бажає.

Туанетта. Треба конче перешкодити цьому безглуздому шлюбові, якого він убгав собі в голову. Я вже думала: непогано було б роздобути нам такого лікаря, який би нас підтримав і відвернув його від Пургона, довівши, що Пургонове лікування нічого не варте; але через те, що в нас немає підходящої для цього людини, то я й надумала один фокус, щоб пожартувати з нього і зарадити справі.

Беральд. Який же то?

Туанетта. Вигадка дотепна. Не скажу, що це буде щось розумне, а проте дуже веселе, якщо мені пощастить зробити все так, як я хочу. Полишіть це на мене. А ви починайте діяти з вашого боку. Та ось і він сам.

ЯВА 3

Арган, Беральд.

Беральд. Перш за все, брате, чи дозволите ви мені просити вас не гарячкувати під час нашої розмови?

Арган. Гаразд, обіцяю.

Беральд. Відповідати спокійно, не дратуючись, на те, що я вам казатиму?

Арган. Добре.

Беральд. І обміркувати зі мною спокійно ті справи, про які я маю з вами поговорити?

Арган. Боже мій! Ну добре вже, добре! Навіщо така довга передмова!

Беральд. Скажіть мені, брате, чому це ви, маючи такі великі достатки і тільки одну дочку, – малої я не рахую – чому, кажу я, ви задумали віддати її в монастир?

Арган. Скажіть мені, брате, а чому я господар у моїй родині і можу робити все, чого б не схотів?

Беральд. Звичайно, це ваша дружина дає вам такі милі поради, щоб позбутися таким чином обох ваших дочок, і я не маю сумніву, що з почуття милосердя вона була б у захваті, коли б вони обидві зробилися добрими черницями.

Арган. Ага-а, он воно що! За мою бідну дружину взялися! Вона – найперша причина всього лиха! Всі проти неї!

Беральд. Ну, гаразд, брате, облишмо її. Я згоден, що ця жінка сповнена найкращих намірів щодо вашої родини і зовсім безкорислива, згоден, що ця жінка оточує вас найніжнішою увагою, а дітей ваших так любить і така до них добра, що аж не віриться, – все це цілком справедливо. Не будемо про неї говорити й вернімося до вашої дочки. З яких саме міркувань, брате мій, хочете ви віддати її за сина лікаря?

Арган. Аз тих міркувань, брате, що хочу придбати собі такого зятя, який мені потрібний.

Беральд. Але ж вашій дочці він зовсім не потрібний, брате мій; для неї саме нагодилася партія далеко більш підходяща.

Арган. Дуже можливо; проте моя партія, брате, більш підходяща для мене.

Беральд. Та кому ж має підходити той чоловік, що за нього вона віддається, для кого ж він, брате, – для неї чи для вас?

Арган. Він і для неї, і для мене, брате. Я хочу мати в моїй родині таких людей, які мені потрібні.

Беральд. Виходить, коли б ваша маленька дочка була дорослою, то ви віддали б її за аптекаря?

Арган. А чому б то й ні?

Беральд. Чи вам ото не набридли ще він ваші лікарі та аптекарі?.. Та коли ж ви нарешті перестанете вважати себе за хворого наперекір людям і природі?

Apган. Що ви хочете цим сказати, брате?

Беральд. Хочу сказати, брате, що я не знаю людини, яка була б менше хвора, ніж ви, і що я сам хотів би мати таке здоров’я, як ваше. Та ви ж здоровісінькі! А що в вашому організмові все як слід, доводить ще й те, що, незважаючи на ваші зусилля, й турботи, ви все ще не зруйнували дощенту вашої здорової натури і не здохли від різних ліків, якими вас так ретельно напихають.

Арган. А чи знаєте ви, брате, що мене тільки це й підтримує? Добродій Пургон каже, що без його дбайливого догляду я й трьох днів не прожив би.

Беральд. Глядіть, його догляд і турботи відправлять вас зрештою на той світ.

Арган. Поговорімо, брате, серйозно. Виходить, ви зовсім не вірите в медицину?

Беральд. Ні, брате, і не бачу потреби вірити в неї, щоб бути здоровим.

Арган. Як! Ви не вірите в істину, утверджену століттями, в істину, що її завжди шанував цілий світ?

Беральд. Не тільки не вірю в неї, але й вважаю, – це між нами, звичайно, – вважаю її за найбільше людське безумство; і якщо подивитися на речі з філософської точки зору, то, на мою думку, немає нічого безглуздішого, ніж це шахрайство, немає нічого кумеднішого, ніж така людина, що має претензію лікувати іншу.

Арган. А чому ж ви, брате, не хочете припустити, щоб одна людина могла вилікувати іншу?

Беральд. А тому, брате, що пружини нашого механізму – це поки що таємниця, в якій люди анічогісінько не тямлять: природа наклала нам на очі пов’язки надто щільно, щоб можна було крізь них щось роздивитися.

Арган. То, на вашу думку, лікарі нічого не знають?

Беральд. Навпаки, брате, вони знають силу гуманітарних наук, уміють чудово розмовляти латиною, вміють називати всі хвороби по-грецькому, визначати їх та кваліфікувати; але щодо того, щоб їх лікувати, – от саме цього вони й не вміють.

Арган. А все ж треба погодитись, що на цій справі лікарі знаються краще за інших.

Беральд. Вони знають, брате мій, тільки те, що я вам сказав, а цим небагато вилікуєш. Уся перевага їхньої науки полягає у пишномовній нісенітниці, у вченому базіканні, яке видає нам слова за діло і обіцянки за справжню допомогу.

Арган. Але ж кінець кінцем, брате, є люди не менш розумні й досвідчені, ніж ви, а проте ми бачимо, що, занедужавши, всі вони звертаються до лікарів.

Беральд. Це лише доводить людську слабість, а зовсім не серйозне, значення медицини.

Арган. Та не може ж того бути, щоб лікарі не вірили в серйозність своєї науки, коли вони користуються з неї для себе.

Беральд. Так, це через те, що багато з них помиляються, як і більшість людей, і з тієї загальної помилки мають для себе зиск, а інші хоч і, мають зиск, але самі не помиляються. Ваш добродій Пургон, наприклад, робить усе з щирим серцем: це лікар від голови до п’ят; це людина, що вірить у свої правила більше, ніж у всі математичні істини, і вважає за злочин кожну спробу в них розібратися; він не вбачає в медицині нічого неясного, нічого сумнівного, нічого складного; з запалом упередженого переконання, з непохитною твердою вірою, з грубою прямотою здорового розуму приписує він. на всі боки свої проносні та кровопускання і нічогісінько не бере до уваги. На нього не можна навіть гніватися за все те, що він може зробити з людиною. Щиро бажаючи вам добра, він може загнати вас на той світ і занапастить вас точнісінько так, як занапастив би свою жінку, своїх дітей, навіть і себе самого, коли б виникла у тому потреба.

Арган. Ну, брате мій, ви давно вже почали на нього зуби гострити. Але вернімося до нашої справи. Що ж маємо робити, коли людина заслабне?

Беральд. Нічого, брате.

Арган. Нічого?

Беральд. Нічого. Треба тільки залишатися спокійним. Природа, якщо їй не заважати, сама поступово все впорядкує. То лише наш неспокій та тривога, наше нетерпіння псують усе чисто; і майже всі люди вмирають від лікування, а не від хвороби.

Арган. Але ж треба погодитися з тим, брате, що природі можна певними засобами подати допомогу.

Беральд. Боже мій! Брате, та все це – чистісінькі фантазії, ми любимо ними себе потішати. За всіх часів люди вигадували собі щось втішне, і ми в це віримо, бо воно нам приємне і всім нам хочеться, щоб воно було правдою. Коли лікар обіцяє допомогти вашому організмові, полегшити йому роботу, звільнити його від того, що йому «шкідливе, і дати йому те, чого йому бракує, вигоїти його, відновити його нормальне функціонування; колії він каже вам, що зможе очистити вам кров, вилікувати нутрощі та мозок, заспокоїти селезінку, зцілити хворі легені, підлатати печінку, зміцнити серце, зберегти нормальну кількість внутрішнього тепла в організмові і, нарешті, коли він запевняє вас, що йому відома таємниця, як продовжити життя на багато років, – знайте, що то він лише розповідає вам медичний роман. А коли доходить до діла, то ви ясно бачите, що нічого в того лікаря не виходить, і ви немов прокидаєтеся після чарівного сну, який залишає вам тільки почуття досади, що ви в усе це повірили.

Арган. Виходить, уся світова мудрість міститься тільки у вашій голові, і ви уявили собі, що знаєте більше, ніж усі видатні лікарі нашого століття.

Беральд. У ваших видатних лікарів слово розходиться з ділом. Послухаєш, як вони говорять, – то вони найрозумніші люди в світі, а подивишся на ділі – невігласи несосвітенні.

Арган. Ого! Та ви й самі видатний лікар, як я бачу! Дуже шкода, що тут немає нікого з тих добродіїв, щоб дати відсіч усім вашим мудруванням та збити вам пихи!

Беральд. Я, брате, зовсім не маю на меті змагатися з медициною! Кожен на свій страх і ризик може вірити в усе, що йому заманеться. Все, що я тут зараз говорив, хай залишиться між нами; мені б хотілося тільки з’ясувати вам вашу помилку, розкрити, вам очі і, щоб розважити вас, показати вам якусь комедію Мольєра, що він написав саме на цю тему.

Арган. Отой ваш Мольєр із своїми комедіями – зухвалець, та й годі! Та як йому не сором виставляти на посміх таких шановних людей, як лікарі!

Беральд. Він не лікарів бере на посміх, а все те, що є кумедного в медицині.

Арган. Наче це його справа – нападати на медицину! Отакий йолоп, отакий зухвалець! Сміятися з консультацій та рецептів, нападати на корпорацію медиків, ще й виводити на сцену таких вельми достойних людей, як добродії лікарі!

Беральд. А що ж йому й виводити на сцену, як не всілякі професії? Адже ж там щодня виводять принців та королів, а вони ж не нижчого роду, ніж ваші лікарі.

Арган. О, сто чортів! Якби я був лікарем, я б йому віддячив за його зухвальство; а коли б він занедужав, то й не відвідав би його, – хай помирає без допомоги! Хоч би що він там робив, хоч би що базікав, – я не приписав би йому і найменшого кровопускання, і найлегшого промивального, я сказав би йому так: «Здихай, здихай! Не будеш іншим разом глумитися з медичного факультету!»

Беральд. А ви таки добре на нього сердиті!

Арган. Авжеж. То шкідлива людина, і якщо лікарі мають розум, вони зроблять так, як я кажу.

Беральд. А він покаже себе ще розумнішим за ваших лікарів і не проситиме в них допомоги.

Арган. Тим гірше для нього, якщо він не вдасться до ліків.

Баральд. Він має на це свої причини і запевняє, що ліки можуть уживати лише люди міцні й здорові, такі, що мають силу витерпіти і лікування, і хворобу одночасно; а щодо нього, то йому стане сили тільки на те, щоб витерпіти лише свою хворобу.

Арган. Дурне міркування! Знаєте що, брате, покиньмо говорити про ту людину; це тільки збуджує мені жовч, і я можу занедужати ще тяжче.

Беральд. Гаразд, брате. І, щоб перемінити розмову, я скажу вам, що через маленьку впертість вашої дочки не годиться вам вдаватися до таких гострих заходів – віддавати її в монастир; вибираючи зятя, не можна керуватися тільки своєю манією – в таких випадках треба до певної міри трохи зважати і на почуття дівчини, бо ж це крок на ціле її життя, і від нього залежить, чи буде вона щасливою в заміжжі.

ЯВА 4

Добродій Флеран із клістиром у руці, Арган, Беральд.

Арган. Ах, брате, з вашого дозволу…

Беральд. Як! Що ви хочете робити?

Арган. Прийняти невеличке промивальне; це кілька хвилин.

Беральд. Ви глузуєте! Та невже ж ви не можете перебути хоч хвилиночку без промивальних та без ліків? Зробите це іншим разом, а зараз посидьте спокійно.

Арган. Добродію Флеране, хай увечері або завтра вранці.

Добродій Флеран(до Беральда). Чого ви втручаєтесь, чого ви суперечите приписам медицини? Не заважайте мені поставити панові клістир! Ви надто багато собі дозволяєте, добродію, просто смішно!

Беральд. Годі-бо вам, добродію. Відразу видно, що ви не звикли мати справу з людськими обличчями.

Добродій Флеран. Не можна так глузувати з лікування й примушувати мене дурно гаяти час! Адже ж я прийшов сюди з наказу лікаря і ту ж мить розкажу добродієві Пургонові, що ви не дали мені виконати його наказу й мого обов’язку. Ви побачите, ви побачите…

ЯВА 5

Apган, Беральд.

Арган. Ой брате! Ви тут накоїте біди.

Беральд. Велика біда не поставити клістира, що його приписав добродій Пургон! Ще раз питаю вас, брате, невже немає засобу вилікувати вас від пристрасті до лікарів, невже ви ціле життя ваше так і будете мерзіти в їхніх ліках?

Арган. Боже мій! Брате, ви говорите як цілком здорова людина. Ось коли б ви побули в моїй шкурі, то заговорили б інакше. Легко нападати на медицину, коли ти сам здоровий.

Беральд. Та яка ж у вас хвороба?

Арган. Ой, ви мене доведете до сказу! Я хотів би, щоб до вас причепилися всі мої хвороби, – отоді подивився б я, що б ви заспівали? А ось і добродій Пургон!

ЯВА 6

Добродій Пургон, Арган, Беральд, Туанетта.

Добродій Пургон. Добрі новини почув я там коло входу! Отже, тут глузують з моїх рецептів, відмовляються виконувати мої цілющі приписи!

Арган. Добродію, це не…

Добродій Пургон. Яке безмежне зухвальство, нечуваний бунт хворого проти свого лікаря!

Туанетта. О, який жах!

Добродій Пургон. Клістир, що його я мав приємність приготувати сам особисто!

Арган. То не я…

Добродій Пургон. Клістир, що я його сам придумав і приготував за всіма правилами науки!

Туанетта. Яке неподобство!

Добродій Пургон. Що мав подіяти на ваші нутрощі надзвичайно ефективно!

Арган. Чуєте, брате?

Добродій Пургон. І його зрікаються тут з таким презирством!

Арган(показуючи на Бералъда). Це він…

Добродій Пургон. Обурливий вчинок!

Туанетта. Атож!

Добродій Пургон. Це нахабний замах на медицину!

Арган(показуючи на Бералъда). То він винен…

Добррдій Пургон. Це злочин проти медичної корпорації! Справжній злочин, який заслуговує на найсуворішу кару!

Туанетта. Ваша правда.

Добродій Пургон. Я заявляю вам, що з цієї хвилини пориваю з вами всякі стосунки…

Арган. То мій брат…

Добродій Пургон. … що я не бажаю більше мати з вами нічого спільного!

Туанетта. І добре зробите!

Добродій Пургон. І, щоб порвати з вами остаточно, – ось дарчий лист, що я його хотів дати моєму небожеві з нагоди його одруження. (Рве дарчий лист і люто розкидає клапті).

Арган. То брат мій накоїв усе лихо!

Добродій Пургон. Знехтували мій клістир!

Арган. Скажіть, щоб його принесли; я його зараз поставлю.

Добродій Пургон. Ще трохи – і я вилікував би вас остаточно!

Туанетта. Він того не вартий.

Добродій Пургон. Я б вичистив ваш організм і вигнав би з нього всі шкідливі соки.

Арган. Ах, брате!

Добродій Пургон. Ще зоставалося дати вам не більш як дюжину ліків, щоб довести прочищання до щасливого кінця.

Туанетта. Він не вартий ваших турбот.

Добродій Пургон. Але через те що ви не схотіли, щоб я вас вилікував…

Арган. Та я ж не винен!

Добродій Пургон. Через те що ви перестали мені коритися, мені – вашому лікареві…

Туанетта. Це волає до помсти!

Добродій Пургон. Через те що ви зняли бунт проти лікування, яке я вам приписав…

Арган. Та нічого подібного!

Добродій Пургон. То доводжу до вашого відома, що я кидаю вас на поталу вашому поганому організмові, вашим розладнаним нутрощам, зіпсованій вашій крові, гіркоті вашої жовчі та шкідливому впливові ваших отруйних соків.

Туанетта. І добре робите.

Арган. Боже ж мій, боже!

Добродій Пургон. І бажаю вам, щоб не більш як за чотири дні слабість ваша стала незціленного…

Арган. Ах, змилуйтесь!

Добродій Пургон. Щоб вас ухопила брадипепсія…

Арган. Добродію Пургоне!

Добродій Пургон. Після брадипепсії – диспепсія…

Арган. Добродію Пургоне!

Добродій Пургон. Після диспепсії – апепсія…

Арган. Добродію Пургонеі

Добродій Пургон. Після апепсії – лієнтерія…

Арган. Добродію Пургоне!

Добродій Пургон. Після лієнтерії – дизентерія…

Арган. Добродію Пургоне!

Добродій Пургон. Після дизентерії – гідропізія…

Арган. Добродію Пургоне!

Добродій Пургон. А після гідропізії – смерть, до якої вас доведе ваше безумство!

ЯВА 7

Арган, Беральд.

Арган. Ай! Боже мій! Я вмираю. Брате, ви мене занапастили!

Беральд. Що таке? Що сталося?

Арган. Я більше не можу! Я вже відчуваю, як медицина мститься за себе…

Беральд. Далебі, брате, ви збожеволіли остаточно! Я нізащо в світі не хотів би, щоб хтось побачив вас у такому стані. Обмацайте себе, прошу вас, отямтеся і не давайте такої волі вашій буйній уяві.

Арган. Та хіба ж ви не чули, братику, якими страшними недугами він мені погрожував?

Беральд. Який же ви простак, мій брате!

Арган. Він каже, що не більш як за чотири дні мене вже не можна буде врятувати.

Беральд. Ну то й що? Хай собі каже! Хіба ж він оракул, чи що? Послухаєш вас, то можна подумати, що добродій Пургон тримає в своїх руках нитку вашого життя і, наділений найвищою владою, може подовжити її або вкоротити, як йому заманеться. Та зрозумійте ж нарешті, що основи вашого життя ви маєте в собі самому і що гнів добродія Пургона так само нездатний вкоротити вам віку, як його ліки – дарувати вам життя. Ось вам добра нагода, якщо хочете, відкараскатися від лікарів; а вже коли ви таким уродилися, що не можете без них обійтися, то легко знайти іншого, брате мій, з яким ви могли б ризикувати собою не так одчайдушно.

Арган. Ах, братику, він так добре знає мою вдачу і так уміє мною керувати.

Беральд. Треба признатися, що ви напрочуд уперті і дивитесь на речі якось по-чудернацькому.

ЯВА 8

Арган, Беральд, Туанетта.

Туанетта(до Ареана). Пане, там прийшов якийсь лікар і хоче вас бачити.

Арган. Який лікар?

Туанетта. Лікар як лікар.

Арган. Яв тебе питаю, хто він такий?

Туанетта. Я його вперше бачу, але він скидається на мене як дві краплі води. Коли б я не була впевнена у тому, що мати моя була чесною жінкою, я могла б подумати, що це мій брат, якого вона подарувала мені після смерті мого батька.

Арган. Приведи його.

ЯВА 9

Арган, Беральд.

Беральд. Вам щастить. Один лікар вас покинув, а другий вже тут як уродився.

Арган. Я все боюсь, коли б через вас не сталося якого лиха.

Беральд. Ви знов своєї!

Арган. Та, бачте, лежать мені каменем на серці усі оті не відомі мені хвороби, оті…

ЯВА 10

Арган, Беральд, Туанетта в лікарському вбранні.

Туанетта. Добродію, дозвольте мені відрекомендуватися й запропонувати вам мої скромні послуги щодо всіляких кровопускань та проносних, які вам будуть потрібні.

Арган. Добродію, я вам дуже вдячний. (До Веральда). Їй-право, викапана Туанетта.

Туанетта. Добродію, прошу мені пробачити: я забув загадати дещо моєму слузі; я зараз вернуся.

ЯВА 11

Арган, Беральд.

Арган. Ну? Чи не здається вам, що це власною персоною Туанетта?

Беральд. Так, дуже велика схожість. Та це не вперше трапляється, історія сповнена прикладів такої гри природи.

Арган. Мене це дуже дивує, і…

ЯВА 12

Арган, Беральд, Туанетта.

Туанетта. Чого ви бажаєте, пане?

Арган. Що таке?

Туанетта. Хіба ж ви мене не кликали?

Арган. Я? Ні.

Туанетта. То, мабуть, мені у вухах задзвеніло. Арган. Почекай тут трохи, – побачиш, як. цей лікар на тебе схожий.

Туанетта. Аякже! Мало в мене роботи! Чи я його на бачила абощо?

ЯВА 13

Арган, Беральд.

Арган. Коли б я не бачив їх обох, то подумав би, що це та ж сама людина.

Беральд. Я читав багато цікавого про таку схожість і навіть пригадую собі за наших часів один подібний випадок, коли всіх було обдурено.

Арган. Я б, напевне, помилився і заприсягнувся б, що це та ж сама особа!

ЯВА 14

Арган, Беральд, Туанетта в лікарському вбранні.

Туанетта. Добродію, прошу покірно пробачити мені.

Арган(стиха до Беральда). Це щось надзвичайне!

Туанетта. Ви, сподіваюся, не вважатимете за дровину мого бажання відвідати такого славнозвісного хворого, як ви: про вас гомонять по всіх усюдах, і ця ваша слава може виправдати мою надмірну цікавість.

Арган. Добродію, я до ваших послуг.

Туанетта. Я помічаю, добродію, що ви дивитесь на мене дуже пильно. Як ви гадаєте – скільки мені років?

Арган. Мені здається, що найбільше – двадцять шість або двадцять сім років.

Туанетта. Ха-ха-ха-ха-ха! Мені дев’яносто.

Арган. Дев’яносто?!

Туанетта. Еге. Ви бачите перед собою наслідки секретів моєї майстерності, які допомагають мені зберігати себе таким свіжим та здоровим.

Арган. Що й казати, добрячий молодий дідок на свої дев’яносто років!

Туанетта. Я мандрівний лікар: ото ходжу собі з міста до міста, з провінції до провінції, з королівства до королівства, шукаючи цікавого матеріалу, гідного мого хисту, вишукуючи вартих моєї уваги хворих, що здатні були б показати на собі наслідки застосування великих і прекрасних секретів, які я винайшов у медицині. Я не розважаюся нікчемними буденними хворобами, такими дрібницями, як ревматизми, бешихи та флюси чи то лихоманки, істерики або мігрені, – ні, я їх зневажаю! Я шукаю серйозних хвороб: добрячих тривалих пропасниць із запаленням мозку, добрячого плямистого тифу, добрячої чуми, добрячих водянок, добрячих плевритів із запаленням легенів – отут я на своєму місці, тут я тріумфую. Я дуже хотів би, добродію, щоб на вас напали всі ті хвороби, які я назвав, щоб усі лікарі від вас відсахнулися, щоб ви втратили всяку надію, щоб ви дійшли до агонії, – о, тоді я показав би вам перевагу моїх лікувальних засобів і моє щире бажання стати вам у пригоді.

Арган. Я не знаю, як вам і дякувати, добродію, за вашу добрість.

Туанетта. А дайте-но ваш пульс. Ну-ну, бийся краще! Ану ж бо! Я тебе примушу битися як слід! Ого! Та цей пульс, півроку йому, добрий зухвалець! Відразу видно, що він іще не знайомий зі мною. Хто ваш лікар?

Арган. Добродій Пургон.