Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 26 страниц)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена являє собою покої Дон Жуана.

ЯВА 1

Дон Жуан, Сганарель, Раготен.

Дон Жуан(до Сганареля). Як би там не було, покиньмо це. То просто дрібниця! Нас могла ввести в оману мінлива гра світла і тіней, міг підвести якийсь туман, що затьмарив наш зір.

Сганарель. Ех, пане! Не силкуйтеся заперечувати те, що ми бачили на власні очі… Він і справді кивнув головою, – я як зараз усе те бачу, – і я не маю сумніву, що небо, обурене вашим життям, вчинило це чудо, щоб навести вас на розум і, може, врятувати вас від…

Дон Жуан. Слухай! Якщо ти й надалі надокучатимеш мені твоїми дурними повчаннями, якщо ти мені ще хоч слово про це скажеш, я покличу когось, накажу принести батога з волових жил, звелю трьом або й чотирьом міцно тебе тримати та всипати тобі так, щоб ти того довіку не забув. Зрозумів?

Сганарель. Аякже, пане, чудово зрозумів… Ви висловлюєтеся напрочуд ясно; оце-то й добре у вашій вдачі, що ви не любите говорити манівцями, а завжди з’ясовуєте все напрямки.

Дон Жуан. Гаразд. А тепер хай подають мені вечерю, тільки мерщій! Хлопче, стільця!

ЯВА 2

Дон Жуан, Сганарель, Ла Вйолет, Раготен.

Ла Вйолет. Пане, там прийшов ваш постачальник, добродій Діманш, він хоче з вами побалакати.

Сганарель. Маєш!.. Дуже нам треба, щоб іще й кредитор перся до нас із своїми солодкими словами!.. Чого це йому раптом заманулося правити з нас гроші? Чому ти не сказав йому, що пана немає вдома?

Ла Вйолет. Я вже майже годину втовкмачую йому це в голову, та він не хоче вірити і розсівся там, дожидається.

Сганарель. Ну й нехай собі чекає, скільки душенька його забажає.

Дон Жуан. Ні, навпаки, впустіть його. Це дуже погана політика – ховатися від кредиторів. Треба ж їм чимось відплатити, а я знаю секрет, як спроваджувати їх вельми вдоволеними, не давши їм жодного дублона.

ЯВА 3

Дон Жуан, добродій Діманш, Сганарель, Ла Вйолет, Раготен.

Дон Жуан. А, добродію Діманше, заходьте, будьте ласкаві! Який же я радий, що бачу вас, і як розгнівався я на моїх слуг за те, що. вони не відразу провели вас до мене! Я наказав, щоб до мене нікого не впускали, але ж цей наказ аж ніяк не стосується вас: ви маєте право на те, щоб для вас мої двері були відчинені завжди.

Добродій Діманш. Уклінно вам дякую, добродію.

Дон Жуан(до Ла Вйолета й Раготена). Сто чортів, ледацюги! Постривайте-но, я вам покажу, як залишати добродія Діманша в передпокої!.. Я вас навчу нарешті розбиратися в людях!..

Добродій Діманш. Це пусте, добродію…

Дон Жуан(до добродія Діманша). Як то пусте!.. Насмілитися вам сказати, що мене немає вдома, сказати це вам, добродієві Діманшу, найкращому з моїх друзів!

Добродій Діманш. До ваших послуг, добродію. Я прийшов…

Дон Жуан. Гей, стільця для добродія Діманша, мерщій!

Добродій Діманш. Добродію, мені й так добре.

Дон Жуан. Ні, ні, я хочу, щоб ви сиділи біля мене.

Добродій Діманш. Та ви не клопочіться.

Дон Жуан. Приберіть цього складаного стільця і принесіть крісло.

Добродій Діманш. Ви жартуєте, добродію, і…

Дон Жуан. Ні, ні! Я знаю, що ви для мене зробили, я повинен вам бути вдячний і не хочу, щоб між нами робили якусь різницю.

Добродій Діманш. Добродію…

Дон Жуан. Сідайте, сідайте!

Добродій Діманш. Це зовсім зайве, добродію, я' маю сказати вам одне тільки слово. Я…

Дон Жуан. Сідайте – ж, кажу вам!..

Добродій Діманш. Ні, добродію, мені й так добре. Я прийшов, щоб…

Дон Жуан. Ні, ні, я не слухатиму вас, доки ви не сядете.

Добродій Діманш. Нехай буде по-вашому, добродію… Я…

Дон Жуан. Слово честі, добродію Діманше, а ви таки, нівроку вам, добре виглядаєте!

Добродій Діманш. Так, добродію, уклінно вам дякую. Я прийшов…

Дон Жуан. На ваше здоров’я можна позаздрити: губи свіжі, на щоках рум’янці, та ще й такі очі жваві…

Добродій Діманш. Я хотів би…

Дон Жуан. А як ся має пані Діманш, ваша дружина?

Добродій Діманш. Дуже добре, добродію, хвалити бога.

Дон Жуан. Прехороша жінка!

Добродій Діманш. Вона до ваших послуг, добродію. Я прийшов…

Дон Жуан. А ваша маленька дочка, Клодіна, як там вона?

Добродій Діманш. Чудово.

Дон Жуан. Дуже миле дівчатко! Я люблю її від щирого серця.

Добродій Діманш. То забагато честі для неї, добродію. Я вам…

Дон Жуан. А малятко Колен так само, як і раніше, зчиняє гуркіт на своєму барабані?

Добродій Діманш. Як і раніше, добродію. Я…

Дон Жуан. А ваш песик Брюске гавкає так само голосно, як і раніше, й так само люто хапає за ноги всіх, хто до вас приходить?

Добродій Діманш. Ще гірше, як колись, добродію. нічого з ним не вдієш…

Дон Жуан. Не дивуйтеся, що я так докладно розпитую вас про всю вашу родину, я дуже турбуюся нею.

Добродій Діманш. Ми вам безмежно вдячні, добродію. Я…

Дон Жуан(простягаючи йому руку). Вашу руку, добродію Діманше. Адже ж ми з вами друзі, чи не так?

Добродій Діманш. Добродію, я ваш найпокірніший слуга.

Дон Жуан. Сто чортів, я щиро до вас прихильний!

Добродій Діманш. Надто велика честь для мене. Я…

Дон Жуан. Чого б тільки я для вас не зробив!

Добродій Діманш. Добродію, ви занадто добрі до мене.

Дон Жуан. І то зовсім некорисливо, вірте мені, прошу вас!

Добродій Діманш, Я аж ніяк не заслужив такої ласки. Але ж, добродію…

Дон Жуан. О, знаєте що, добродію Діманше, давайте-но без церемоній! Чи не бажаєте ви повечеряти зі мною?

Добродій Діманш. Ні, добродію, я мушу відразу ж повернутися додому. Я…

Дон Жуан.(підводячись). Гей, факела сюди, мерщій! Посвітіть добродієві Діманшу! І нехай четверо чи п’ятеро моїх слуг візьмуть мушкетони й проведуть його додому.

Добродій Діманш(підводячись також). У тому немає потреби, добродію, я чудово дійду і сам. Але…

Сганарель швидко забирає крісла.

Дон Жуан. Що ви? Ні-ні, я хочу, щоб вас провели, я дуже про вас турбуюсь. Адже ж я ваш найпокірніший слуга і, крім того, ще й ваш боржник…

Добродій Діманш. Ах, добродію…

Дон Жуан. Я з тим і не криюся і всім про це розповідаю…

Добродій Діманш. Коли б…

Дон Жуан. Може, ви хочете, щоб я сам вас провів?

Добродій Діманш. Ах, що ви, добродію! Ви жартуєте! Добродію…

Дон Жуан. Дозвольте ж обняти вас, коли ласка ваша! Ще раз прошу вас, будьте певні, що я цілком ваш і що немає в світі такої послуги, якої б я вам не зробив. (Виходить).

ЯВА 4

Добродій Діманш, Сганарель.

Сганарель. Треба признатися, мій господар таки дуже вас любить!

Добродій Діманш. Це правда. Він такий гречний зі мною і говорить мені такі милі речі, що я ніяк не можу бодай хоч словом нагадати йому про гроші.

Сганарель. Запевняю вас, що всі ми залюбки наложили б за вас головою. Я дуже хотів би, щоб з вами сталася якась пригода, щоб, приміром, комусь заманулося потягти вас палицею, – тоді б ви побачили, як…

Добродій Діманш. Вірю, вірю, а тільки прошу вас, Сганарелю: закиньте йому слівце за мої гроші.

Сганарель. О, не турбуйтесь! Він розрахується з вами геть-чисто за все.

Добродій Діманш. Адже й ви самі, Сганарелю, ви теж мені дещицю винні.

Сганарель. Не балакайте про це.

Добродій Діманш. Як то? Я…

Сганарель. Та невже ж таки я не знаю, що я вам винен?

Добродій Діманш. Так. Але…

Сганарель. Ходімо, добродію Діманше, я вам посвічу.

Добродій Діманш. Але ж мої гроші…

Сганарель(беручи добродія Діманша під руку). Ви жартуєте?!

Добродій Діманш. Я хочу…

Сганарель(тягнучи його). Е!..

Добродій Діманш. Я вважаю…

Сганарель(штовхаючи його до дверей). Пусте!

Добродій Діманш. Але…

Сганарель(знову штовхаючи його). Годі, годі!

Добродій Діманш. Я…

Сганарель(виштовхуючи його зовсім за лаштунки). Годі, кажу я вам!

ЯВА 5

Дон Жуан, Сганарель, Ла Вйолет.

Ла Вйолет(до Дон Жуана). Пане, прийшов добродій ваш батько.

Дон Жуан. Ах! Ось маєш! Тільки цього візиту мені ще бракувало, щоб довести мене до сказу!..

ЯВА 6

Дон Луїс, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Луїс. Я бачу, що я вам перешкодив і що ви охоче обійшлися б без мене. Кажучи правду, і ви, і я – обоє ми досить дивним чином надокучаємо один одному: як вам набридло бачити мене, так і мені набридло дивитися на вашу гидку безпутність. Ах, які ж бо ми необачні! Як мало розуміємо ми, що робимо, коли не довіряємо небові піклування про наші потреби, коли хочемо бути розумніші за нього і набридаємо йому нашими безглуздими бажаннями та нерозважними просьбами!.. З невгамовною жадобою бажав я мати сина; випрохуючи його, я безустанно слав до неба палкі мої благання, і ось тепер цей син, якого воно, втомлене моїм молінням, нарешті мені подарувало, – тепер цей син став горем і мукою для мого життя, що в нього він мав внести втіху й розраду, як я сподівався… Якими очима, на вашу думку, можу я дивитися на безліч ваших негідних вчинків, адже ж усе їх паскудство важко прим’якшити, важко приховати від сторонніх очей; як можу я дивитися на що нескінченну низку мерзенних дій, які раз у раз примушують нас зловживати добрістю короля і які вже підірвали в його душі цінність моїх заслуг і вплив моїх друзів?.. Ах, як же ви низько впали, мій сину! Невже краска сорому не кидається вам в обличчя на саму думку про те, що ви вводите ваш шляхетний рід у таку неславу? Чи маєте ви право, скажіть-но мені, хоч скількись ним пишатися? Що зробили ви для того, щоб виправдати шляхетне звання дворянина? Чи ви гадаєте, що для цього досить мати гучне ім’я та носити герб і що шляхетна кров сама собою вже підносить нас, хоч би ми й чинили ганебно й підло? Ні, ні, шляхетне, походження без доброчесності нічого не варте!.. Ми можемо поділяти славу наших предків лише тоді, коли прагнемо наслідувати їх. Ореол їхніх подвигів, що осяває і нас, покладає на нас обов’язок віддавати їм таку ж саму честь, іти по їхніх стопах і не зраджувати їхньої доброчесності, якщо ми хочемо, щоб нас вважали за їхніх справжніх нащадків! Те, що ви походите від славних рицарських предків, анічогісінько не важить; вони не визнають в вас своєї крові, і всі ті славні, рицарські подвиги, що їх вони звершили, не дають вам ніякої переваги; навпаки, їхній блиск тільки ще виразніше виставляє ваше безчестя, їхня слава – це факел, при світлі якого всім впадає в око ваша ганебна поведінка! Зрозумійте нарешті, що дворянин, котрий провадить негідне життя, – це потворний витвір природи, доброчесність – це перша ознака шляхетності. Я багато менше поважаю ім’я, яким підписуються, ніж діла, які вершаться, і радніше вшаную сина першого-ліпшого носильника, якщо він чесна людина, ніж сина монарха, якщо він живе отак, як ви!..

Дон Жуан. Добродію, коли б ви сіли, вам було б далеко зручніше говорити.

Дон Луїс. Ні, зухвальцю, я не хочу сідати, не хочу більше говорити. Я добре бачу, що всі мої слова не мають ніякого впливу на твою душу… Але знай, негідний сину: своїм ганебним поводженням ти довів до того, що в мені не лишилося й краплини батьківської ніжності, і я знайду засіб раніше, ніж ти сподіваєшся, покласти край твоїй розпусті, випередити гнів небесний, що має впасти на тебе, і, покаравши тебе раніше за нього, змию з себе ганьбу, що нею вкрило мене твоє народження!..

ЯВА 7

Дон Жуан, Сганарель.

Дон Жуан(звертаючись до свого батька, хоч той уже вийшов). Ат, та помирайте вже скоріше – це найкраще, що ви можете зробити!.. Кожному своя черга. Мене доводить до сказу, – коли батьки живуть стільки ж, скільки й їхні сини! (Сідає в крісло).

Сганарель. Ех, пане, негаразд ви вчинили!

Дон Жуан(підводячись). Негаразд вчинив?!

Сганарель(тремтячи). Пане…

Дон Жуан. Я негаразд вчинив?!

Сганарель. Так, пане, негаразд ви вчинили, що вислухали все, що він вам тут набалакав. Повернули б ви краще його за плечі, та в потилицю, та в двері… Чи то ж видано де таку зухвалість! Батько приходить навчати свого сина, умовляє його позбутися своїх вад, подумати про своє походження, жити так, як живуть усі чесні люди, та виголошує ще силу-силенну різних подібних дурниць! Чи ж може те знести така людина, як ви, що й сама добре знає, як треба жити? Дивуюся я з вашого терпіння; на вашому місці бувши, я б його миттю спровадив. (Нишком, набік). О, клята «догідливість, до чого ти мене доводиш!

Дон Жуан. Чи дочекаюсь я нині вечері?

ЯВА 8

Дон Жуан, Сганарель, Раготен.

Раготен. Пане, там прийшла якась пані під вуаллю, хоче з вами поговорити.

Дон Жуан. Хто б це міг бути?

Сганарель. Подивимось.

ЯВА 9

Донья Ельвіра під вуаллю, Дон Жуан, Сганарель.

Донья Ельвіра. Не дивуйтеся, Дон Жуане, що ви бачите мене в такий час і в такому вбранні. З причини поважної прийшла я сюди; те, що я маю вам сказати, не терпить зволікання. Зараз мої груди не палають більше гнівом, як кілька годин тому, і тепер я вже зовсім не така, як була сьогодні вранці. Доньї Ельвіри, що проклинала вас, що її обурена душа посилала, вам лише погрози й кипіла ненавистю та помстою, – тієї доньї Ельвіри більше не існує. Небо вирвало з моєї душі все оте негідне захоплення, що вабило мене до вас, усю ту несамовиту злочинну пристрасть, усі ті пориви земного, грубого кохання і зберегло в моєму серці лише чисте полум’я, вільне від будь-якої хтивості, зберегло лише цнотливу ніжність, безкорисливу любов, яка піклується не про себе, а тільки про вашу добру долю.

Дон Жуан(нишком до Сганареля). Ти плачеш, здається?

Сганарель. Пробачте…

Донья Ельвіра. Ця висока і чиста любов привела мене до вас для вашого добра, щоб від імені самого неба остерегти вас і спробувати врятувати вас від безодні, до якої ви нестримно прямуєте. Так, Дон Жуане, ваше розпутне життя – не таємниця для мене, й те саме небо, що просвітило світлом правди мою душу й розкрило мені очі на мої помилки; навіяло мені добру думку прийти до вас і сказати вам, що гріхи ваші вичерпали його милосердя, що грізний гнів його готовий впасти на вашу голову, що від вас залежить обминути його, склавши негайно покуту, і що, може, вам залишився один-єдиний день, щоб відвернути від себе величезну небезпеку… Мене вже ніщо не зв’язує з вами!.. Дяка небові, – я звільнилася від усіх моїх грішних безумних думок; я тікаю від світу – це вирішено безповоротно. Єдиного прошу я тепер у неба – продовжити моє земне життя, щоб я встигла спокутувати свою провину й суворим каяттям вимолити собі прощення за ту сліпоту, до якої призвели мене ганебні поривання гріховної жаги… Але й відцуравшись світу, не мала б я спокою, – пекуча невгамовна гризота мордувала б мене на саму думку про те, що людина, яку я кохала так ніжно, стала грізним прикладом небесного правосуддя, І невимовною радістю було б для мене, коли б я змогла допомогти вам відвернути від себе той страшний удар, що загрожує вам неминуче. Благаю вас, Дон Жуане, вчиніть мені цю останню ласку, подаруйте мені цю останню втіху. Не відмовляйтесь від свого порятунку заради мене!.. Прошу вас… Ви бачите, я плачу… І якщо ви такі байдужі до своєї власної долі, то згляньтесь принаймні на мої благання і визвольте мене від жорстоких тортур, яких завдає моєму серцеві думка про те, що вас засуджено на пекельні муки!..

Сганарель(набік). Сердешна жінка!

Донья Ельвіра. Я кохала вас так ніжно, безмежно!.. Ви були мені дорожчі за все на світі. Заради вас я забула свій обов’язок, заради вас я пішла на все!.. В нагороду за це не відмовте мені в єдиному моєму проханні позбудьтеся ваших душевних вад і відверніть від себе вашу згубу!.. Врятуйте ж себе, благаю вас, врятуйте себе якщо не заради себе, то заради мене!.. Ще раз, Дон Жуане, молю вас про це, згляньтеся хоч на мої сльози… І якщо замало вам сліз тієї жінки, яку ви кохали, то заклинаю вас усім, що має найбільшу силу зворушити ваше серце…

Сганарель(набік, дивлячись на Дон Жуана).

Серце тигра!..

Донья Ельвіра. Я скінчила і йду. Це все, що я мала вам сказати.

Дон Жуан. Пані, вже пізно, зостаньтеся тут! Вас улаштують якнайвигідніше.

Донья Ельвіра. Ні, Дон Жуане, не вмовляйте мене…

Дон Жуан. Пані, ви зробите мені велику приємність, якщо зостанетеся, запевняю вас.

Донья Ельвіра. Ні, ні, я все сказала… Не будемо гаяти часу на марні балачки. Мені треба мерщій іти, не затримуйте мене… Не поривайтеся проводити мене і думайте тільки про те, як скористатися з моєї поради.

ЯВА 10

Дон Жуан, Сганарель.

Дон Жуан. А знаєш, її поява схвилювала мене… В ній було щось незвичайне, нове і не позбавлене якоїсь особливої принадності… Її недбалий убір, її сумовитий вигляд, її сльози розпалили в мені маленькі іскроньки погаслого вогню!..

Сганарель. Тобто виходить, що її слова аж ніяк на вас не подіяли.

Дон Жуан. Вечеряти, мерщій!

Сганарель. Зараз.

ЯВА 11

Дон Жуан, Сганарель, Ла Вйолет, Раготен.

Дон Жуан(сідаючи до столу), Сганарелю, а слід би все ж подумати про те, як би його позбутися своїх вад.

Сганарель. Атож, атож!

Дон Жуан. Так, далебі, треба таки позбутися своїх вад. Ще років із двадцять або й тридцять поживемо так, а тоді почнемо думати про наші душевні вади…

Сганарель. Ох!

Дон Жуан. ІЦо ти кажеш?

Сганарель. Нічого. Ось і вечеря. (Бере шматок з одного з тих блюд, що їх приносять, і кладе собі в рот).

Дон Жуан. В тебе начебто одна щока здулася. Від чого б то? Ну, чого ж ти мовчиш? Що тобі?..

Сганарель. Нічого.

Дон Жуан. А покажи-но. От чортяка! Та в нього ж флюс! Мерщій-ланцета – треба проколоти!.. Бідоласі вже несила терпіти, ледве дихає… Таж цей нарив може його задушити!.. Постривай!.. Гляньте, він уже зовсім визрів… Ах ти ж, шахрай!

Сганарель. Їй-право, папочку, я тільки хотів покуштувати, чи не передав кухар солі чи перцю…

Дон Жуан. Ну, то сідай сюди та їж. Я заходжуся коло тебе, коли повечеряю. Ти зголоднів, як я бачу.

Сганарель(сідаючи до столу). Ще б пак, пане! Та я ж нічогісінько не їв Від рання й до смеркання. Оцього покуштуйте – ох і добряча штука! (До Раготена, який, коли Сганарель покладе собі чогось на тарілку, в ту ж мить її забирає, тільки-но Сганарель відвернеться). Моя тарілка, моя тарілка!.. Помалу, помалу! Диви, диви, так і тягне!.. Отуди к бісу!.. Та й мастак же ви, кумасю, чисті тарілки підставляти! А ви, малюк Ла Вйолет, та й вчасно ж ви винця підливаєте! Ану лиш мені скляночку!..

Тим часом як Ла Вйолет наливає Сганарелеві вина, Раготен знову забирає в нього тарілку.

Дон Жуан. Хто це так стукає?

Сганарель. Який там гаспид заважає нам вечеряти?

Дон Жуан. Я хочу повечеряти спокійно – хай нікого не впускають!

Сганарель. Постривайте, я сам піду подивлюся.

Дон Жуан(бачачи, що Сганарель повертається, охоплений жахом). Що сталося? Хто там?

Сганарель(киваючи головою, як статуя). Отой… прийшов!..

Дон Жуан. Подивимося й доведемо, що мене ніщо не може злякати.

Сганарель. А, бідолашний Сганарелю, де б тобі сховатися?

ЯВА 12

Дон Жуан, статуя командора, Сганарель, Ла Вйолет, Р аготен.

Дон Жуан(до слуг). Стільця й куверта! Мерщій!

Дон Жуан і статуя сідають до столу.

(До Сганареля). Ну ж бо, сідай до столу!

Сганарель. Пане, я вже наївся…

Дон Жуан. Сідай з нами, кажу тобі!.. Налийте вина!.. За здоров’я командора! Я п’ю за тебе, Сганарелю. Дайте йому вина.

Сганарель. Пане, я вже напився…

Дон Жуан. Пий і заспівай твоєї пісеньки, щоб ушанувати командора.

Сганарель. Я захрип, пане.

Дон Жуан. Пусте!.. Співай. А ви (до слуг) йдіть сюди, підспівуйте йому.

Статуя. Досить, Дон Жуане!.. Запрошую вас завітати завтра до мене на вечерю. Чи стане вам на це відваги?

Дон Жуан. Так, я прийду, а за компанію візьму собі тільки самого Сганареля.

Сганарель. Красненько вам дякую, завтра в мене піст…

Дон Жуан(до Сганареля). Візьми факел!

Статуя. Не треба світла тому, кого веде небо!

ДІЯ П’ЯТА

Сцена являв собою сільську місцевість.

ЯВА 1

Дон Луїс, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Луїс. Як?! Сину мій, та невже ж милосердне небо зглянулося на мої благання? Невже ви кажете мені правду? Чи не маните ви мене облудною надією? Чи ж можу я бути певний того, що з вами насправді сталося це надзвичайне переродження?

Дон Жуан. Так, я зрікся всіх моїх помилок, я вже не той, що був учора ввечері. Небо раптово змінило мою вдачу, і ця зміна вразить цілий світ. Воно осяяло мою душу, й полуда спала мені з очей; жах мене бере, коли я озираюся тепер на те засліплення, що в ньому так довго перебував, і на те злочинне розпусне життя, що я його так довго провадив… Я пригадую всю ту гидоту, яку я чинив, і дивом великим дивуюся, як небо могло її так довго терпіти і вже двадцять разів не звалило на мою голову грізних ударів свого правосуддя. Я бачу, яку велику ласку подарувало мені милостиве небо, не покаравши мене за мої злочинства, і хочу скористатися з. неї як слід, хочу перед очима цілого світу змінити своє життя, спокутувати мої колишні провини з усіма їх спокусами і постаратися заслужити у неба прощення усіх моїх гріхів. Ось до чого я пориватимуся тепер і прошу вас, добродію, допоможіть мені у виконанні мого наміру, знайдіть мені такого проводиря, який не дав би мені спіткнутися на новому для мене шляху…

Дон Луїс. О сину мій, як легко повертається батьківська любов і як швидко на першому ж слові щирого каяття зникають з нашої пам’яті тяжкі образи, які заподіяв нам син. Я вже забув усі прикрості, що ви їх мені вчинили, – все стерли в пам’яті слова, які я щойно від вас почув… Далебі, я не тямлю себе, я плачу від щастя, всі мої сподівання здійснилися, й мені більше нічого просити в неба. Обніміть же мене, сину мій, і благаю вас, будьте непохитні в цьому гідному хвали намірі!.. А я піду мерщій до вашої матері, понесу їй цю радісну звістку, щоб поділити з нею солодкі пориви мого безмежного захвату та скласти небові глибоку подяку за те благодайне рішення, яке воно вам навіяло.

ЯВА 2

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель, Ох, паночку мій, який же я радий, що ви покаялися й починаєте нове життя! Довго ж я цього дожидався, і ось, дякувати небові, всі мої бажання справдилися.

Дон Жуан. Сто чортів! Та й йолоп же!..

Сганарель. Як то йолоп?

Дон Жуан. Як?! Та невже ж ти вважаєш за щире золото все те, що я зараз говорив? Невже ти гадаєш, що уста мої були на той час у згоді з моїм серцем?

Сганарель. Як?! То, виходить, це не… Ви не… Ваше… (Набік). Ох! Що за людина, що за людина, що за людина!

Дон Жуан. Ні, ні, я анітрішечки не змінився, і почуття мої все такі ж, як і були.

Сганарель. То на вас не подіяло навіть оте предивне чудо, ота статуя, що рухається й говорить?

Дон Жуан. У цьому й справді є щось таке, чого я не збагну. Але хоч би що там було, воно неспроможне ні переконати мій розум, ні зворушити мою душу, і коли я сказав, що хочу змінити свою поведінку й провадити зразкове життя, то це зроблено з суто політичних міркувань: я змушений вдаватися до воєнних хитрощів, змушений прикидатися, щоб поладнати з батьком, що мені потрібний, і вберегти себе від сотень прикрих несподіванок, що їх можуть нам заподіяти чужі люди. Я говорю з тобою відверто, Сганарелю, і дуже радий, що маю свідка, перед яким я можу відкрити свою душу і звірити йому справжні мотиви, що примушують мене діяти саме так.

Сганарель. Як?! Ви ні в що не вірите, а проте хочете видати себе за доброчесну людину?

Дон Жуан. А чом би й ні? Скільки є таких, як я, що вдаються до цього ремесла і надівають ту ж саму маску, щоб вельми спритно дурити світ!

Сганарель. Ах!.. Що за людина! Що за людина!

Дон Жуан. Тепер цього вже не соромляться: лицемірство нині – модний порок, а всі модні пороки сходять за доброчесність. Роль людини з добрими засадами – найкраща з усіх ролей, що їх тільки можна зіграти. Як на сьогодні, професія лицеміра має величезну перевагу. Завдяки цьому мистецтву обман завжди, незмінно в пошані, і якщо його навіть, і викриють – однаково ніхто не наважиться сказати проти нього бодай хоч словечко. Всі інші людські вади й хиби підлягають критиці, кожному вільно відверто на них нападати, але лицемірство – це порок привілейований, воно власною рукою затуляє всім рота і спокійнісінько розкошує собі необмеженою безкарністю. Прикидання та різні фокуси допомагають згуртуватися всім, хто стоїть за лицемірство. Зачепиш одного – на тебе напустяться всі, а ті, що чинять свідомо чесно й чиєї щирості не доводиться брати під сумнів, оті, кажу я, завжди шиються в дурні: вони простодушно попадаються в пастку до лицемірів і цліпо допомагають цим мавпам влаштовувати їхні справи. Ти й не уявляєш собі, скільки я знаю подібних людей, які з допомогою таких хитрощів спритно покривали гріхи своєї молодості, прикривалися плащем релігії, як щитом, і, одягнувши на себе цей почесний убір, здобували собі право бути найнегіднішими людьми на світі!.. Хай їхні інтриги всім добре відомі, хай усі знають, хто вони такі, а проте вони асе ж не втрачають поважного становища в товаристві: вони чи то голову схилять, чи журно зітхнуть, чи то закотять очі під лоба – і все вже й гаразд, все вже й владналося, чого б вони не накоїли. Під оцим благодайним захистком я й хочу сховатися, щоб на майбутнє убезпечити від різних несподіванок мої особисті справи. Нізащо не покину я моїх улюблених звичок, але я критимуся від усіх і розважатимусь потайки. А якщо мене й викриють, я сам не поведу й рукою: вся зграя заступиться за мене і відборонить мене хоч би від кого. Одне слово, це найкращий спосіб безкарно чинити все, чого б тобі не Заманулося. Я видаватиму себе за цензора громадської моральності, ні про кого не скажу й однісінького доброго слова, а доброї думки буду тільки про себе. Якщо хто мене хоч ледь-ледь зачепить, я не подарую цього довіку і приховаю в душі моїй непримиренну ненависть… Я гратиму роль охоронця небесних законів і під цим пристойним приводом переслідуватиму моїх ворогів, обвинувачуватиму їх у невірстві й зумію підбурити проти них запеклих і довгоязиких фанатиків, а ті, не відаючи, в чому справа, ганьбитимуть їх по всіх усюдах, обкидають їх болотом Ч, спираючись на свою таємну владу, прилюдно їх засудять. Ось як треба користуватися з людських хиб, і розумна людина саме так і пристосовується до пороків свого сторіччя!

Сганарель. О небо! Що я чую?! Тільки того й бракувало, щоб ви до всього іншого ще й лицеміром зробилися, – то вже найвище паскудство!.. Пане, оце останнє – то вже край!.. На всякий терпець буває кінець, і я не можу більше мовчати!.. Робіть зі мною що хочете: бийте мене, лупцюйте мене нещадно, вбийте мене, якщо воля ваша, але я мушу дати моєму серцеві полегкість і, як вірний слуга, сказати вам те, що я сказати мушу. Знайте, пане, що доти глек воду носить, доки вухо ввірветься, і, як прегарно каже щодо цього один письменник, – не знаю тільки, як його звати, – мовляв, людина в цьому світі однаково що птах на гілці; гілка тримається за дерево; хто тримається за дерево, той додержується добрих приписів; добрі приписи дорожчі за красні слова; красні слова кубляться при дворі; при дворі домують придворні; придворні додержуються моди; мода постає з фантазії; фантазія є здатність душі; душа є те, що дає нам життя; життя кінчається смертю; смерть примушує нас думати про небо; небо простилається над землею; земля – аж ніяк не море; на морі гуляють бурі; бурі розбивають кораблі; кораблі потребують добрих стерничих; добрий стерничий має в голові добрий розум; доброго розуму не мають люди молодого віку; люди молодого віку повинні слухатися старих; старі полюбляють багатство; багатство робить людей багатими; багаті люди – не те, що вбогі; вбогі живуть у злиднях; злидні не мають закону; хто не має закону, той живе, як тварюка; отже, ви потрапите у пекло, до чортів у зуби.

Дон Жуан. Ого!.. Ну й намудрував! Чудово!..

Сганарель. Якщо й це вас не пройняло, то нарікайте на себе!..

ЯВА 3

Дон Карлос, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Карлос. Дуже радий, Дон Жуане, що зустрів вас! Переговорити з вами й довідатися про ваше рішення багато зручніше тут, ніж у вашій господі. Ви пам’ятаєте, звичайно, що я у вашій присутності взяв на себе цю справу. Щодо мене, не потаю від вас: моє найпалкіше бажання – перевести сварку на мир, і я все ладен зробити для того, щоб і ви вступили на цю стежку, щоб почути, як ви привселюдно назвете мою сестру своєю дружиною.

Дон Жуан(лицемірно). Шкода!.. Від щирого серця хотів би я дати вам сатисфакцію, якої ви бажаєте, але небо рішуче проти цього; воно навіяло моїй душі спасенний намір змінити своє життя, і в мене тепер єдина думка – безповоротно відмовитися від усіх почуттів, що зв’язують мене зі світом, якнайшвидше зректися геть усякої земної марноти і намагатися віднині суворою поведінкою спокутувати ту злочинну розбещеність, до якої призвів мене запал нерозсудливої юності…

Дон Карлос. Цей намір, Дон Жуане, аж ніяк не розбігається з тим, про що я кажу: товариство шлюбної жінки може дуже добре поєднатися з тими похвальними помислами, які вам навіяло небо.

Дон Жуан. На жаль, це не зовсім так! Адже сестра ваша вирішила зробити те саме, вона вирішила відцуратися світу, піти в монастир, – ласка духа святого спливла на нас обох одночасно.

Дон Карлос. Її рішення піти в монастир не може пас задовольнити, бо до цього спричинилося те, що ви знехтували нею і нашою родиною, а наша честь вимагає, щоб сестра жила з вами.

Дон Жуан. Запевняю вас, що це неможливо… Адже і я мав саме таке найщиріше бажання, про це тільки й мріяв!.. Щё нині прохав я у неба поради, але почув голос, який провістив мені, щоб я покинув думку про вашу сестру і що з нею разом я не врятую моєї грішної душі.

Дон Карлос. І цими красномовними словами, Дон Жуане, ви сподіваєтесь засліпити нам очі?

Дон Жуан. Я скоряюся голосу неба.

Дон Карлос. Як?! Ви хочете, щоб я вдовольнився подібними речами?

Дон Жуан. Так хоче небо.

Дон Карлос. Виходить, ви викрали мою сестру а монастиря лише для того, щоб покинути її потім?

Дон Жуан. Так наказує небо.

Дон Карлос. І ви гадаєте, що ми знесемо таку ганьбу в нашій родині?

Дон Жуан. Волайте до неба!

Дон Карлос. Та що ж це!.. Все небо та небо!

Дон Жуан. Небо бажає, щоб було саме так.

Дон Карлос. Досить, Дон Жуане, я вас зрозумів. Не зараз я розрахуюся з вами – тут для цього непідхоже місце, але я знайду вас, і будьте певні, що вам не доведеться, довго на мене чекати.

Дон Жуан. Ви вчините так, як ви собі схочете. Ви знаєте, що я не з полохливих і вмію тримати шпагу в руці, коли треба. А зараз я йду від вас у цю глуху вуличку, що веде до монастиря, але заявляю вам: щодо мене, то я не маю ніякого бажання битись – небо забороняє мені навіть саму думку про герць, проте, якщо ви на мене нападете, ми ще побачимо, що з цього вийде.

Дон Карлос. Ми побачимо, дійсно, ми побачимо!..

ЯВА 4

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель. А хай його дідько візьме, пане, де це ви навчилися так розмовляти? Це багато гірше, ніж усе те, що було досі!.. Як на мене, краще б уже ви залишилися такий, як були. Я все сподівався на ваш порятунок, але тепер зовсім втратив на це надію і гадаю, що небо, яке до цього часу ставилося до вас поблажливо, не стерпить цього останнього паскудства!

Дон Жуан. Годі, годі!.. Небо не так суворо дивиться на це, як ти гадаєш, і якби кожного разу, коли люди…

ЯВА 5

Дон Жуан, Сганарель, примара в образі жінки під вуаллю.

Сганарель(помітивши примару). би, ой пане, ось уже само небо хоче з вами говорити й посилає вам пересторогу!..