Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 26 страниц)

ДІЯ ДРУГА

ЯВА 1

Альсест, Селімена.

Альсест

Ви правди щирої бажаєте? Скажу,

Що ваші звичаї ту перейшли межу,

Коли я міг терпіть, не захлинувшись жовчю.

Нечесний буду я, коли ганебно змовчу,

Що не верстати нам укупі дружній шлях,

Як ви не змінитесь в манірах і в словах.

Хотів би в іншому я присягтися, пані,

Та марне б то було, фальшиве присягання!

Селімена

Альсесте! Згодились мене ви провести,

Щоб тільки сваркою невпинною пекти?

Альсест

О, не сварюся я! Я тільки вболіваю,

Що ви зальотників принаджуєте зграї,

Надії даючи широкі їм усім..

Ось що гнітить мене, ось мучуся я чим!

Селімена

Та чим же я сама у цьому завинила?

Чи то ж, Альсесте, гріх, коли я людям мила?

Аби залюблені до мене на поріг —

Я києм відсіля повинна гнати їх?

Альсест

Ні, пані! Треба вам озброїтись не києм,

А серцем, що дає належну одсіч мріям.

Подобаєтесь ви – в цьому гріха нема,

Та ви ласкавістю своєю з усіма,

Отою ніжністю у речах і звичаях їм збільшуєте пал і надите серця їх.

З них кожен смілості тим більшої набрав,

Чим більш ви даєте до смілості підстав, —

Коли б же зимно ви чуття стрівали ревне,

Тоді й поклонників би зменшилось напевне.

Одно лиш, пані, я насмію запитать:

Чим саме вас Клітандр зумів причарувать?

Якими міг би він чеснотами довести,

Що цього щастя варт і годен цеї честі?

Чи, може, нігтем він вас довгим полонив,

Що на мізинцеві своєму запустив?

Чи вас принадили, як мудрий витвір штуки,

Химерні кучері русявої перуки?

Чи він мереживом любові в вас досяг?

Чи тими стьожками, що кожному в очах

Рябіють несмаком буйним і кольористим,

Чи до облесності, до лицемір’я хистом?

А чи деручий сміх, пронизливий фальцет, —

От успіху його причина і секрет?

Селімена

Яку підозру ви взяли несправедливу!

Згадайте, марному не даючися гніву,

Що процесуюсь я, а в справах судових

В пригоді б він мені великій стати міг.

Альсест

А! Краще б ви в суді програли справу,

Ніж тішить ласкою мерзенну ту прояву!

Селімена

До світу цілого ви ревнувать ладні!

Альсест

Бо цілий світ, на жаль, загрожує мені!

Селімена

Отож нема й причин мене картати гнівно:

Я чемна з усіма однаково і рівно.

Далеко більш було б до злості вам причин,

Коли б мені підпав під ласку хтось один!

Альсест

Нехай у ревнощах я сліпо помиляюсь, —

Та чим від інших я в тій ласці одзначаюсь?

Селімена

Тим, що ви знаєте: люблю я тільки вас.

Альсест

Як цьому вірити у муки лютий час?

Селімена

Здавалось би мені, що про моє кохання

Вам досить чесного із уст моїх визнання.

Альсест

Хто впевнив би мене і хто б мені довів,

Що й іншим ви таких не кидаєте слів?

Селімена

Чудесно сказано! Ви дуже милі, пане,

І я великої в вас зажила пошани!

Гаразд! Позбавлю вас од мук таких тяжких:

Забудьте ті слова – я не казала їх.

Самі себе тепер обманюйте думками,

Якими хочете.

Альсест

А! Розлучиться з вами!

Чого б за щастя це велике я не дав,

Коли б шалено так, на жаль, вас не кохав!

Я цього не таю. Роблю я все, що можу,

Щоб з серця вирвати любов цю зловорожу, —

Шкода! Не поборю нестримних почуттів!

Я за гріхи свої вас палко полюбив!

Селімена

І справді, у чудне вдалися ви кохання.

Альсест

Так. Я ладен весь світ покликать на змагання!

В огні безумному горить душа моя,

І так іще ніхто вас не кохав, як я.

Селімена

Це правда: ви новий собі обрали спосіб.

І на землі, мабуть, нікого не найшлося б,

Хто б свій доводив пал у сварках та в гризні:

Це вперше бачити доводиться мені.

Альсест

До згоди е у нас можливість і дорога.

Доволі цих змагань! Поговорім, на бога,

Як друзі, спільної жадаючи мети…

ЯВА 2

Селімена, Альсест, Баск.

Селімена

Ну, що там?

Баск

Пан Акаст.

Селімена

Проси його зайти.

ЯВА 3

Селімена, Альсест.

Альсест

Не можна нам удвох промовити й дві слові!

Прийняти будь-кого ви щоразу готові

І не наважитесь сказати в жоден час,

Що під хвилину що немає дома вас!

Селімена

Що? Клопоту собі повинна я нажити?

Альсест

Таких я звичаїв не можу похвалити.

Селімена

Він став би ворогом, злобителем моїм,

Дізнавшіїся, що я не хтіла стріться з ним.

Альсест

І звідси – зустрічі потреба доконечна…

Селімена

Ах, боже! Він із тих, з ким сварка небезпечна,

Хто в хитрощах меткий та у лукавій грі

Знаходить слухачів і в місті, й при дворі,

І скрізь, де тільки глянь, у річ уміє впасти.

Тож хай у приязні малого варт Акасти,

А вороги із них такі, що хоч куди.

Не треба ж нам самим шукать собі біди!

Альсест

О, завжди доказів ви маєте багато,

Що треба вам того чи знов того прийняти

І передбачливо всміхатися юрбі…

ЯВА 4

Альсест, Селімена, Баск.

Баск

Там, пані, ще й Клітандр.

Альсест

Чудово, далебі!

Селімена

Куди ви?

Альсест

Я піду.

Селімена

Зостаньтеся.

Альсест

Для чого?

Селімена

Зостаньтесь.

Альсест

Сил нема.

Селімена

Я, пане, хочу цього!

Альсест

Шкода! Од цих розмов мене проймає нуд,

І завеликий ви мені даєте труд.

Селімена

Я того хочу! Я!

Альсест

А я – не маю змоги.

Селімена

Ну що ж! Ідіть собі! Щасливої дороги!

ЯВА 5

Еліанта, Філінт, Акаст, Клітандр, Альсест, Селімена, Баск.

Еліанта

(до Селімени)

Маркізи два прийшли одвідати ваш дім.

Вам ознаймили це?

Селімена

(до Баска)

Так. Дай стільці усім.

Баск подає стільці і виходить.

(До Альсеста).

Ви не пішли, проте?

Альсест

Ні, пані. Почекаю,

Щоб зрозуміти вас до решти і до краю.

Селімена

Мовчіть.

Альсест

Вам вибрати когось уже пора.

Селімена

Ви збожеволіли!

Альсест

Нехай скінчиться гра!

Селімена

А!

Альсест

Я – або вони!

Селімена

Ви це на глум, Альсесте?

Альсест

Ні. Того далі я не стерплю, слово честі.

Клітандр

Я з Лувру – і до вас на кілька хвиль забіг…

Клеонт на виході смішив безмірно всіх.

Хоч би вже приятель який узявся щирий

Йому поправити дивацькі ті маніри!

Селімена

Глузують з нього всі таки не без причин:

Де тільки з’явиться, впадає в око він,

А як зустрінетесь ви з ним після перерви, —

Ще більше вразитесь, ніж вразились тепер ви.

Акаст

Панове! Як зайшло у нас про диваків, —

Я найнуднішого оце. допіру стрів:

Дамон держав мене на сонці із годину,

Переливаючи пусту балаканину.

Селімена

Великий він митець на голосні слова,

Що лиш болить од них і в’яне голова;

Виповідає він якусь велику думу,

А ви не чуєте нічого там, крім шуму.

Еліанта

(до Філінта)

Чудесно, пане мій, розмова їхня йде,

І кожному тепер од них перепаде.

Клітандр

От на Тіманта ще всім варто подивиться.

Селімена

Це з ніг до голови – глибока таємниця!

Все заклопотаний, він гляне мимохіть —

І до поважних діл стурбовано летить,

Не мавши жадного ніде й ніколи діла.

Терпіть ці витівки, їй-богу, вже несила!

Розмови має він секретні з усіма,

Хоча найменшого секрету в них нема,

У всьому бачити щось надзвичайне хоче

І навіть «добрий день» на ухо вам шепоче.

Акаст

Як, пані, вам Жеральд?

Селімена

Ох, лишенько моє!

Вельможу всюди він і завжди удає,

Про герцогів самих та принців лиш говорить

І славу сам собі фальшиву й марну творить.

Сліпий од титулів, не зна він інших слів,

Ніж коні, виїзди, краса ловецьких псів;

На «ти» віл з усіма, хто ім’я славне має,

І вислову «мосьє» він зроду не вживає.

Клітандр

Беліза нібито другує вельми з ним.

Селімена

Жіночим розумом, безсилим і тупим,

Вона щораз мене замучує, панове!

Підшукувати тем їй треба для розмови,

А навіть як сюжет цікавий я знайду —

Він розбивається об річ її бліду.

Щоб справити її хоч на яку дорогу,

Усі загальники я кличу на підмогу:

Ясну годину, – дощ, і спеку, й холоди, —

Дарма! Немає й тут рятунку від біди!

Здавалось би, дійшли одвідини до краю:

То на дзигарі я дивлюсь, то позіхаю, —

Година тягнеться, як довгий-довгий день, —

Сидить, хоч би там що! Сидить, неначе пень!

Акаст

Ще про Адраста вас дозвольте запитати.

Селімена

А! Марний славолюб, і заздрий, і пихатий!

Двір нібито ціни як слід йому не склав —

І всіх би він за те ганьбою окривав.

Хто тільки дістає уряд чи нагороду,

Усе те робиться йому на зло й на шкоду!

Клітандр

А молодий Клеон, що гості день при дні

Його одвідують високі та значні?

Селімена

Без кухаря свого не мав би він і слави:

Шанують не його візитами, а страви.

Еліанта

І справді, майстер він до делікатних страв.

Селімена

Коли б лише себе до столу не давав!

Убогий розумом, кишенею багатий,

Найкращий він обід зугарен зіпсувати.

Філінт

Як дядько вам його, Даміс?

Селімена

Мій добрий друг. Філінт

От чесний чоловік! Який високий дух!

Селімена

Так, горе тільки в тім, що він кладе всі сили,

Щоб гострий ум його, дивуючись, хвалили,

Складає прикладки на людях і в сім'ї

І тільки й думає про дотепи свої,

Відколи він себе отак несе високо,

Скрізь тільки огріхи його вбачає око.

Ніхто з письменників його не вдовольнить:

Знавцеві буцімто не до лиця хвалить,

Ознака розуму – причепливість без міри,

І тільки дурники захоплюються щиро;

Отож хто лає все так ревно, як Даміс, —

Усіх сучасників, виходить, переріс.

Найзвичайнісінькі смішні йому розмови;

Скрижує руки він, нахмурить грізно брови

І каже поглядом зневажливо німим:

Пігмеї! Як це все ще не набридло їм!

Акаст

Хай грім уб’є мене, коли портрет не схожий!

Клітандр

(до Селімени)

Ніхто в дотепності рівнятись вам не може.

Альсест

Так, друзі! Бийте всіх на вашому шляху!

Хай кожен підпаде під критику лиху!

Проте, коли із них зустрінете кого ви, —

В обіймах ви його стискаєте, панове,

Не навтішаєтесь, цілуєте мерщій

І в приязні йому клянетеся палкій.

Клітандр

Чому ж бо ви на нас розгнівалися нині?

Усі докори ці зверніть до господині.

Альсест

Ні, враг би взяв мене! Я кидаю їх вам!

Це ж ви їй кадите отруйний фіміам,

Ви живите злобу невтомну й невгамовну,

За силу маючи якусь її чудовну.

Вона б не брала всіх на посміх і на глум,

Якби не ці хвали, не цей облесний шум.

Так, так! Облесників я тільки винувачу

За вади і гріхи, що вколо себе бачу!

Філінт

Чому так палко ви взялися боронить

Людей, що гнів на них і в вас не раз кипить?

Селімена

Невже ж ви панові дивуєте Альсесту?

Не знаєте, що він – це дух живий протесту,

Що він не згодиться ніколи і ні з ким

І вельми даром цим пишається своїм?

На думку загалу він не пристане зроду,

Ладний перечити всьому людському роду —

І за ганьбу собі щонайстрашнішу б мав,

Якби хоч раз кому так, а не ні сказав.

Він заперечення узяв собі за зброю

І часом у бою буває сам з собою;

Готовий власних він зректися почуттів,

Коли хто інший їх у слові появив.

Альсест

Глузівники за вас – і можете ви сміло

Свої отруєні у мене слати стріли.

Філінт

Але ж признайтеся, – як друг вам говорю:

Ви дійсно раді всіх покликати на прю,

І хоч говорять те чи зовсім інше люди —

Ваш розум ні хвали не терпить, ні огуди.

Альсест

Усім перечу я, бо й справді, лихома,

Ніколи рації у їх думках нема,

І бачу натовп я щоразу перед себе,

Що хвалить, де не слід, і гудить, де не треба.

Селімена

Проте погодьтеся…

Альсест

Ні, пані!.. Краще вмру,

Ніж маю стерпіти оцю ганебну гру.

Безмежним гнівом я киплю серед громади,

Що в вас підтримує усі найгірші вади.

Клітандр

Про господиню я одно б сказати міг:

Я вади жодної у ній не постеріг.

Акаст

Я тільки грацію та милу знаю вдачу.

А вади? Де ж вони? Даруйте, я не бачу.

Альсест

Я бачу добре їх – і того не таю:

Висловлював не раз догану я свою.

Ми тим суворіші, що більше почування,

І правда виника з правдивого кохання;

Я тих облесників гонив би за поріг,

Які всякчас мені стелилися б до ніг,

Усьому, що чиню, зумисне потурали

І хиби всі мої хвалою оточали.

Селімена

Виходить, що любов найбільша каже нам

Лиша боротися із ніжним почуттям,

І того, що йому ми серце присвятили,

Картати без кінця і ганити щосили!

Еліанта

Хто любить – інших той додержує шляхів:

Своє обрання він усе б лише хвалив,

Бо серцю, що горить неутоленним палом,

Істота обрана здається ідеалом,

Чарує й вадами найгіршими вона —

І прибираються їм красні імена.

Бліда вона, як смерть, – подібна до лілеї;

Вся чорна – знаджує смуглявістю своєю;

Худа, немов кістяк, – гнучкіша від стебла;

Товста – величністю над усіма взяла;

Навикла між людьми ходити неохайна —

В недбалій грації прекрасна, надзвичайна;

Висока, наче стовп, – богиня між богинь;

Маленька – лялечка, легесенька, як тінь;

Бундючно дивиться – мов королева пишна;

Лукава – в дотепах і вигадках утішна; —

Дурненька – добрості ясні скарби таїть;

Мовчуща – з красної стидливості мовчить;

Нестримна на язик – божисто красномовна.

Ось, пане, де любов незмушена і повна.

Альсест

А я…

Селімена

Облиште ви сперечку що палку!

Ходімо раз чи два пройдемося в садку.

Як, ви додому вже?

Клітандр і Акаст

Ні, пані.

Альсест

Дивне диво,

Як це турбує вас!

Послухайте ж без гніву, —

(До Клітандра та Акаста).

Я чесну вам усім обітницю кладу,

Що тільки після всіх я відсіля піду.

Акаст

Коли б набриднути я пані не боявся,

То тут до вечора б з охотою зостався.

Клітандр

У Дуврі бути я в вечірній маю час,

А радий день цілий не покидати вас.

Селімена

(до Альсеста)

Це, пане, тільки жарт?

Альсест

Ні. Вивірю до краю,

Чи я над іншими тут перевагу маю.

ЯВА 6

Альсест, Селімена, Еліанта, Акаст, Філінт, Клітандр, Баск.

Баск

(до Альсеста)

Там, пане, хтось до вас. Доконче, він сказав,

Вам треба бачитись для невідкладних справ.

Альсест

Не маю справ таких, йому перекажи ти.

Баск

В мундирі лепськім він; весь золотом обшитий

Мундир…

Селімена

(до Альсеста)

Що там таке? Дізнайтеся підіть,

Чи хай ввійде сюди.

ЯВА 7

Альсест, Селімена, Еліанта, Акаст, Філіит, Клітандр, гвардієць із Маршальської Ради.

Альсест

(підходить до гвардійця)

Чим можу вам служить?

Гвардієць

Я, пане, маю вам одно сказати слово.

Альсест

Кажіть, щоб чули всі, нащо так загадково.

Гвардієць

З Маршальства, пане, я. Щоб не було біди,

Вам велено мерщій з’явитися туди.

Альсест

Мені?

Гвардієць

Так, пане, вам.

Альсест

Чого ж би то, цікаво!

Філінт

(до Альсеста)

З Оронтом випливла кумедна ваша справа.

Селімена

(до Філінта)

Що, що?

Філінт

Оронта взяв великий, пані, гнів,

Що віршиків його Альсест не похвалив.

Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.

Альсест

Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!

Філінт

Скоритись треба вам, – збирайтеся ж, ідіть.

Альсест

Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?

Чи, може, повелять оті мені панове,

Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?

Ніколи слів своїх я не візьму назад.

Сонет той – бозна-що.

Філінт

Хай буде краще лад…

Альсест

Лихе лихим назву я завжди, слово честі.

Філінт

Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,

Ідіть же.

Альсест

Я піду – та голос анічий

Мене не всилує…

Філінт

Збирайтеся мерщій.

Альсест

Допоки сам король наказом іменовим

Не повелить мені озватись іншим словом, —

Я все казатиму, свідомий власних прав,

Що шибениці варт, хто вірші ті писав.

(До Клітандра та Акаста, що сміються).

А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,

Що я такий смішний!

Селімена

Ну, годі зволікатись,

Ідіть.

Альсест

Я, пані, йду, – але до вас вернусь

І правди щирої од вас таки доб’юсь.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Клітандр, Акаст.

Клітандр

Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:

Веселий ти щодня, вдоволений з усього.

Скажи по щирості: де теє джерело,

Що стільки радощів душі твоїй дало?

Акаст

Туди к нечистому! Я джерела не знаю,

Щоб набиратися печалі та одчаю!

Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,

Шляхетним зветься мій не без підстави рід,

І є таких посад у королівстві мало,

Яких ім’я моє посісти б не давало.

Хтось, може, смілості мені закине брак?

Та кожне бачило і добре знає всяк,

Що я ставав не раз одважно на дуелі,

Немов на ігрища виходячи веселі.

Смаку і розуму мені не. позичать:

Про все я впевнено зугарен міркувать,

Умію, сидячи на щонайпершій лаві,

Складати, як суддя, ціну новій виставі

І подавати знак до шуму та хвали,

Як гарну сцену нам актори удали!

Я маю грацію, я маю взір привабний,

І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,

А зодягатися – скажу без зайвих слів —

У цілій Франції нема таких митців.

Жіноцтву красному я завжди до вподоби,

І сам король мені не відмовля в Шанобі.

Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,

Що можу я своїм пишатися життям.

Клітандр

Ведеться скрізь тобі щасливо у коханні, —

Навіщо ж тратиш тут даремні ти зітхання?

Акаст

Даремні? Вдався я, маркізе, не з таких,

Щоб залицятися по-марному, на сміх!

Хай ті лиш, хто не взяв ні вродою, ні спритом,

Під ноги стеляться красуням гордовитим,

Благають, скаржаться, вдаються до зітхань,

До рабських лестощів і до гірких ридань

І мріють довгою дорогою такою

Дійти солодкої заплати дорогої..

Але такі, як я, маркізе, звикли йти

Ходою певною до певної мети.

Коли красуню я обожую і славлю, —

За неї сам себе я нижче не поставлю

І, замилований на вроду чарівну,

Я знаю сам собі і місце, і ціну.

Од безнадійної не мучуся я спраги

І хочу щоразу в зальотах рівноваги.

Клітандр

Гадаєш, дуже ти до серця тут припав?

Акаст

Маркізе, певний я у цім не без підстав.

Клітандр

Повір: ти тішишся облудною маною,

Ти сам себе сліпиш уявою палкою.

Акаст

Так, справді я сліпий, і все те – лиш мана.

Клітандр

Ні, звідки впевненість у тебе виркна?

Акаст

Я сам себе дурю.

Клітандр

На що ти уповаєш?

Акаст

Я тільки тішуся!

Клітандр

Чи докази ти маєш?

Акаст

Кажу ж тобі: мана!

Клітандр

Чи, може, ти з розмов

Із Селіменою дізнав її любов?

Акаст

Їй не цікавий я.

Клітандр

Та ну-бо, не ховайся!

Акаст

Любов моя смішна.

Клітандр

Кинь жарти ці, признайся,

Чому надієшся свойого ти дійти?

Акаст

Ох, я відкинутий, зате щасливий – ти!

Огиду я лише в красуні викликаю

І, певне, в ближчих днях повішуся з одчаю.

Клітандр

Маркізе! Нащо нам змагатися щомить?

Таж ліпше в злагоді, одверто й щиро жить!

Як підпаде один під ласку Селімени, —

Хай другий з нас піде без боротьби зо сцени

І перебійцеві одкриє вільний шлях!

Гаразд? Ударимо, маркізе, по руках?

Акаст

А, лихо матері! План, далебі, чудовий!

Його приймаю я, не. може бути й мови!

Та цить-но…

ЯВА 2

Селімена, Акаст, Клітандр.

Селімена

Ви ще тут?

Клітандр

Нас держить тут любов.

Селімена

Я чула, унизу там хтось під’їхав знов.

Не знаєте ви – хто?

Клітандр

Ні.

ЯВА 3

Селімена, Акаст, Клітандр, Баск.

Баск

Пані Арсіноя

До вас.

Селімена

Чого ж бо то?

Баск

Вона у тім покої

Із Еліантою. Дозволите просить?

Селімена

Нащо я їй здалась, не можу зрозуміть!

Акаст

За святобожницю вона усюди знана,

І серця чистий пал…

Селімена

Удаваність! Омана!

З життя втішатися вона притьмом жада,

Та не ведеться їй, і в цьому вся біда.

Вона од заздрості нетямиться важкої,

Що хтось оточений закоханців юрбою, —

І, непомічена, у самоті гіркій,

За вади і гріхи картає рід людський.

Той біль, що серце їй роз’ятрює і крає,

Вона дівочості серпанком повиває

І, честь рятуючи малих своїх приваб,

Все неприступне їй пороком нарекла б.

Проте зальотника бракує бідоласі.

А надто їй Альсест зриває очі ласі.

Тим і пече її, дратує вигляд мій,

Немовби вкрала я те, що судилось їй,

І злісних ревнощів огонь несамовитий

Насилу-силу їй дається потаїти.

Усе це – витівки фальшиві та дурні,

І преподобниця ненависна мені!

Я…

ЯВА 4

Арсіноя, Селімена, Клітандр, Акаст.

Селімена

Ах, який сюрприз! Як рада я нагоді

Вас, пані, бачити в простій своїй господі!

Арсіноя

В поважній справі я приїхала сюди.

Селімена

Ах, з вами бачитись приємно завсігди!

Клітандр і Акаст виходять сміючись.

ЯВА 5

Арсіноя, Селімена.

Арсіноя

Як добре, що від вас пішли оті панове!

Селімена

Сідайте ж.

Арсіноя

Дякую. Удатись до розмови

Про речі, що для вас важливі і значні,

На доказ приязні доводиться мені.

Самі ви знаєте: між божими дарами

Нам найдорожча честь без огріху, без плями, —

Тому своїх думок од вас я не втаю

І дружність виявлю найкраще тим свою.

Учора декількох зустріла я знайомих,

Людей, високою моральністю відомих.

Хтось ваше, пані, там припом’янув ім’я —

І прикрі осуди, на жаль, почула я.

Юрба зальотників, блискуча і зухвала,

Недобру славу вам у всьому місті склала,

І стільки казано про вас речей лихих,

Що стерпіти мені було несила їх.

Я різних доказів була повинна вжити,

Щоб вас од нападів жорстоких захистити:

Казала, що вини тут вашої нема,

Що ви люб’язні лиш, не більше, з усіма.

Але ж відомо вам: таке в житті буває,

Чому ніякого пробачення немає,

І мусила, на жаль, погодитись я з тим,

Що трохи є й підстав пересудам тяжким,

Що межі ви в своїй зламали поведінці,

Яких додержувать належить скромній жінці,

І що очистити себе в людських очах

Могли б ви ще й тепер, перемінивши шлях.

Не те, щоб я сама повірила обмовам, —

Нехай боронить бог! Та навіть випадковим

Прикметам грішності охоче вірить люд,

І треба про його нам пильно дбати суд.

Я знаю, – розум ваш у тому запорука, —

Що гніву в вас моя не викличе наука,

Бо слово, сказане по правді в слушний час, —

Лиш вицвіт приязні великої до вас.

Селімена

Я, пані, вдячна вам без краю та без міри;

Дозвольте ж і мені сказати слово щире

І за одвертість вам одвертістю сплатить,

Бо вже й цьому якраз набігла слушна мить.

Мені казали ви із приязні й любові

Про ті лихі чутки, пересуди, обмови,

Що я людей до них шановних призвела.

Та знайте: і про вас недавно мова йшла

У колі певному, відомому між нами

Чуттів шляхетністю і світлими думками.

Чеснотам віддана була увага там,

А з того приводу дали увагу й вам.

І що ж? Хоч боляче, а критися не буду:

Я чула не хвалу вам, пані, лиш огуду

За перебільшену суворість у словах,

За те, що маєте ви непомірний страх

До жесту вільного, до натяку легкого,

Хоч би там не було злочинного нічого,

За самовпевненість, за прописну мораль,

За те, що всі у вас погірдний будять жаль,

За те, що грішними веселих ви зовете

І скрізь порочності вбачаєте прикмети.

Розмова довела до думки під кінець,

Що вам не слід себе вважати за взірець.

«Навіщо, – казано, – святу їй удавати,

Як святості й сліда в житті її не знати?

Хоч молиться вона у захваті палкім,

А слуги б’є свої, не платить грошей їм;

Хоч церква над усе їй дорога та мила,

А не цурається лице її білила;

Хоч голе закрива вона на полотні,

А не зовсім чужа реальній голизні!»

Я боронити вас тоді взялася щиро,

Казала, що не слід чуткам давати віру,

Але ж перечити було затяжко всім,

І мова висновком кінчилася таким,

Що краще б вам було про себе більше дбати,

Ніж інших осудам невпинним піддавати,

Що перше, ніж людські вичислювать гріхи,

Самі позбавитись повинні ви пихи,

Що тільки хто живе і діє сам зразково,

На проповідницьке хай зважується слово,

А й то нехай би це чинили ліпше ті,

Хто зрікся діл земних навіки у житті.

Ваш розум теж мені нехибна запорука,

Що гніву в вас моя не викличе наука,

Бо слово, сказане по правді в слушний час,

Лиш вицвіт приязні великої до вас.

Арсіноя

Хоч, може, речі я і прикрі вам казала,

Та відсічі, проте, такої не чекала.

Що ж, пані! Не беру своїх назад я слів,

А жаль, що в вас вони такий збудили гнів.

Селімена

О пані, що це ви! Але ж було б чудово

За звичай мати нам таку одверту мову,

Самозасліпленню борню оголосить

1 вади другові по-дружньому судить!

Якщо ви згодитесь, давайте і надалі

Виповідати все без лестощів і жалю,

Що де говорено про мене чи про вас,

Ні з чим не криючись, цураючись окрас.

Арсіноя

Про вас лихого я і слухати не буду, —

Я заслуговую сама лиш на огуду.

Селімена

Хвалити й гудити ми можем так і сяк:

До того нас веде звичайно вік чи смак.

Є певні, згодьтеся, літа для залицяння

І для суворого чесноті слугування.

Як промінь, юності притьмарився й погас,

То що вже іншого лишається для нас,

Як не прикритися покровом соромливим…

Так, може, й я колись ступатиму в сліди вам.

Літа міняють нас і наокружний світ, —

Та хоче радощів, хто має двадцять літ.

Арсіноя

Надміру бачите різницю ви між нами

І тільки й знаєте, що хвалитесь літами.

Тим часом віком я не так-то й одійшла,

Щоб тим пишатися причина в вас була.

Не знаю взагалі, навіщо цього разу

Так хочете мені ви кинути образу?

Селімена

А я, добродійко, не втямлю, що за знак,

Що ненавидите мене ви ревно так!

Чи, може, винна я, що вам не пощастило

І повернути вам те щастя маю силу?

Коли у людях я розбуджую любов,

Коли закоханих я бачу знов і знов,

А вам, на жаль, про це доводиться лиш мріять, —

Де тут моя вина і що я можу вдіять?

Я на заваді вам ні в чому не стою,

Тож силу спробуйте у чарах ви й свою.

Арсіноя

Як? Думаєте ви, що заздрощі я маю

На тих зальотників хвалену вашу зграю?

Чи ж дорогої ми не відаєм ціни,

Якою можуть нам дістатися вони?

І хто повірить вам, що їхні всі зітхання —

Лиш прояв чистого, шляхетного кохання,

Що ви цнотливістю приваблюєте їх

І що немає тут і натяку на гріх?

Ні! Люди не сліпі і не зовсім без тями.

Адже ж і інші є любові варті дами,

Що мають і красу, і гострий ум, і хист,

А не волочиться, за ними цілий хвіст

Мужчин закоханих. Щоб їх причарувати,

Не досить гарні їм лише слова казати,

І опинитися тут можна мимохіть

В становищі, коли доводиться платить

За їх поклонництво утратою чесноти.

Тож не втішайтеся ви з марної марноти,

Одкиньте гордощі фальшиві і пусті,

Не всіх-бо те, що вас, чарує у житті.

Коли б ми заздрили на ваші перемоги,

То, певне, вашої гляділи б і дороги

І не зосталися б, повірте, без отих Палких зальотників, коли б хотіли їх.

Селімена

Чудесно! Чом же ви іще не завели їх?

Чому живуть вони лише у ваших мріях?

Не гайтесь…

Арсіноя

Покладім кінець розмові цій:

І так ми вже зайшли далеко надто в ній.

Давно б уже її належало урвати,

Та на карету я ще мушу зачекати,

Селімена

О, прошу! Рада я, що гостю бог послав,

І поспішати вам зовсім нема підстав.

А як стомилися ви од моєї мови,

То випадок стає в пригоді нам чудовий:

Альсест он, бачите, ступив через поріг —

А він би вже то вас розважити не зміг!

ЯВА 6

Альсест, Селімена, Арсіноя.

Селімена

Альсесте, маю я записку певну скласти,

Щоб неприємностям великим не підпасти,

Тож мушу вас удвох із гостею лишить…

Надіюсь цим її не вельми розгнівить.

ЯВА 7

Альсест, Арсіноя.

Арсіноя

Як добре, що удвох ми, пане, на розмові!

Хоч наші зустрічі, звичайно, випадкові,

Але признаюся: я завжди рада їм —

І з того приводу вам дещо оповім.

Єсть люди, що до їх любові та пошани

Усяке сповниться, хто тільки оком гляне.

І в вас, добродію, є риси чарівні,

Що будять співчуття і щирість у мені.

Шкода лише, що двір немов недобачає

Того, хто дивними чеснотами сіяє

І слави вищої давно вже заслужив.

На думку цю мене пече нестримний гнів.

Альсест

Я, пані? Та чи ж я тієї вартий слави?

Що я зробив таке для трону, для держави?

Де подвиги мої? І чи прийшла пора,

Щоб домагався я заплати від двора?

Арсіноя

Не всі ж бо й подвиги нечувані чинили,

Хто при дворі засяг і нагород, і сили;

Аби лиш випадок щасливий допоміг

Добути…

Альсест

Залишіть чесноти ви, на бога!

Чи ж цікавішого не має двір нічого,

Що мусив би зректись усіх своїх турбот

Для марних розшуків захованих чеснот?

Арсіноя

Високий, пане, дух і сам себе появить!

Не треба й доказів тому шукати навіть:

Розумних і значних стрічала я осіб,

Що похвали мої подвоїти могли б.

Альсест

Ех, пані, та кого ж тепер не хвалять люди?

Здається, й місця вже немає для огуди!

Великі нині всі, і кожен – ідеал!

І мав би я з таких пишатися похвал?

Всі очі, всі уста вихвалюванням дишуть,

Про льокая мого і то в газетах пишуть!

Арсіноя

Проте хотіла б я, щоб двір вас постеріг…

Я знаю декого, хто вам би допоміг

Добитись певного там місця і визнання…

Скажіть лише мені, що маєте бажання,

А я зумію вже де треба натякнуть

І вторувати вам легку й приємну путь.

Альсест

Навіщо це здалось? Я вдачі не такої!

Дороги не терпів ніколи я вузької!

Що мав би, пані, я робити при дворі,

Де все збудоване на хитрощах, на грі?

Таж я серед вельмож, що стали біля трону,

У вчинках і речах збивався б тільки з тону!

В суворій щирості – єдиний мій талан,

І не родився я для лесток та оман.

Коли не вміє хто думки свої таїти,

У колі вищому той не повинен жити,

А хай своїм шляхом одважно, скромно йде,

Хоч пишних титулів він там і не найде.

Зате, одрікшися всіх тих надій облудних,

Він не смішитиме збіговищ велелюдних,

Не буде змушений образи й глум терпіть,

Лихенькі віршики такого-то хвалить,

Такій-то фіміам палити слів чудових

І зносить витівки маркізів безголових!

Арсіноя

Гаразд. Облишмо це, звернім на інший шлях.

Признаюся: не раз і сум бере, і жах,

Коли я здумаю про ваші почування.

Кому, кому своє ви віддали кохання?

Як ви засліплені, то вже прозріти час:

Ви варті кращої, вона – не варта вас.

Альсест

Та ви ж у приязні з особою тією,

Що неприхильно так говорите про неї!

Арсіноя

Так. І проте душа мовчати не велить

Об тім, що низько вас обманюють щомить.

Не можу стерпіти, хоч стерпіти б і рада,

Що вся любов її – лише омана й зрада.

Альсест

Що ж! Піддаєтеся ви добрим почуттям,

І чути річ таку – приємно завжди нам!

Арсіноя

Нехай я друг її, але сказати мушу,

Що узяла вона в полон шляхетну душу,

Лукаво вийшовши на ошуканський шлях!

Альсест

Не знаю… Тяжко нам читать в людських серцях…

Та вашій добрості немовби й не пристало

Хотіти, щоб мене зневірення опало!

Арсіноя

Коли волієте зостатись ви сліпим,

То годі, пане мій! Цю тему залишім!

Альсест

Ні, хочу правди я! Адже в сердечних справах

Немає гіршого від сумнівів лукавих,

І хоч болить мене і мучить думка ця,

Та прагну знати все до краю, до кінця!

Арсіноя

Усе сказали ви. Як ваша воля, пане,

То правда в вічі вам несхована загляне.

Вам досить лиш мене додому провести —

І осягнете ви жаданої мети.

Є вірні докази невірності у мене,

І зрозумієте ви серце Селімени,

А там… коли мине ошуки злої час…

Хтось, може, знайдеться, що заспокоїть вас.