Текст книги "Комедії"

Автор книги: Жан-Батист Мольер

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 26 страниц)

Скрипки грають.

Ах! Ну й гармидер!

Скрипки грають.

А нехай вас чорти візьмуть!

Скрипки грають.

Ух, який же я розлютований!

Скрипки грають.

Ви не замовкнете?.. Ах! Хвала богові!

Скрипки грають.

Ви знову?

Скринки грають.

А бодай ви запались!

Скрипки грають.

Яка безглузда музика!

Скрипки грають.

(Співає, перекривляючи скрипки).

Ла, ла, ла, ла ла ла!..

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Ла, ла, ла, ла, ла, ла…

Скрипки грають.

Їй-право, не так уже й погано, чудовий дивертисмент! Грайте, грайте, добродії скрипалі, – ви мене приємно розважаєте.

Скрипки замовкають.

Ну, грайте ж далі, будьте ласкаві!

ЯВА 4

Полішинель сам.

Полішинель. Це найкращий спосіб примусити їх замовкнути. Музики звикли робити не. те, чого від них бажають. Ну, тепер моя черга. Перед співом конче потрібна невеличка прелюдія; заграю щось, щоб знайти відповідний тон. (Бере лютню і вдає, ніби грає на ній, імітуючи губами та язиком звуки цього інструмента). План, план, план, плін, плін, плін. Ай, ну та й погода ж! Ніяк не настроїш лютні! Плін, плін, плін. Плін, таи, план. Плін, план, Дуже відходять струни в таку негоду. Плін, плін. Я чую гамір. Приставлю-но я краще лютню до дверей.

ЯВА 5

Полішинель; поліцаї збігаються на гамір.

Поліцай(співає). Хто йде? Хто йде?

Полішинель(нишком). Що за чортовиння? Чи тепер така мода – розмовляти під музику?

Поліцай. Хто йде? Хто йде? Хто йде?

Полішинель(злякано). Я, я, я.

Поліцай. Хто йде? Хто йде – я питаю.

Полішинель. Та я ж бо, я – відповідаю.

Поліцай. Хто ж ти такий? Хто ж ти такий?

Полішинель. Я, я, я, я, я, я!

Поліцай.

А як же звуть. А як же звуть?

Кажи відразу ти!

Полішинель(удаючи дуже сміливого).

А звуть мене «Іди під три чорти!»

Поліцай.

До мене всі! Мерщій, хлоп’ята!

Беріть негідника – зухвалий він до ката!

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

З'являються вартові і починають у темряві ловити Полішинеля. Скрипалі грають, танцюристи танцюють.

Полішинель.

Хто йде?

Музика й танці.

Що тут за гамір чую?

Музика й танці..

До мене, мої слуги!

Музика й танці.

Ми їх почастуєм!..

Музика й танці,

Їм смерть!

Музика й танці.

Нікому не спущу!

Музика й танці.

Усіх на гамуз потрощу!

Музика й танці.

Гей, Баск, Шампань, Пуатвен, Пікар, Бретон!

Музика й танці.

Подайте-но мій мушкетон…

Музика й танці.

(Удаючи, ніби стріляє з пістолета).

Пу!

Всі падають, а потім розбігаються.

ЯВА 6

Полішинель сам.

Полішинель. Ха-ха-ха-ха! Та й налякав же я їх з біса! Ото дурні: бояться мене, коли я сам їх боюся! їй-право, тільки спритністю й проб’єшся в цьому світі! Не вдав би я з себе вельможного й хороброго пана – вони б мене обов’язково схопили. Ха-ха-ха!

Поліцаї наближаються і, почувши його слова, хапають його за комір.

Музика й танці.

ЯВА 7

Полішинель, поліцаї, що співають.

Поліцаї(хапаючи Полішинеля).

Ось він! Сюди! Сюди, хлоп’ята!

Мерщій!.. Отак!.. Вогню давай!

Вся варта збігається з ліхтарями.

ЯВА 8

Полішинель, поліцаї, що співають і танцюють.

Поліцаї.

Ага, впіймавсь!.. Тяжкий до ката!

Іч ти негідник! Іч шахрай!

Мерзотник, злодій, шибеник, паскуда,

Брехун, невіглас, ледар ти, Іуда!

Дурить насмілився ти нас?

Полішинель.

Я був під чаркою якраз.

Поліцаї.

Ні-ні, не вірте ви йому!..

Пропишемо тобі науку!

В тюрму його! Мерщій в тюрму!

Полішинель.

Ой паночку! Пустіть-но руку!

Пани-брати, та я ж не злодій…

Поліцаї.

В тюрму!

Полішинель. Та я ж тутешній громадянин…

Поліцаї. В тюрму!

Полішинель. Що ж я зробив?

Поліцаї. В тюрму його! Мерщій в тюрму!

Полішинель. Пани-брати, пустіть мене!

Поліцаї. Ні.

Полішинель. Благаю вас!

Поліцаї. Ні.

Полішинель. Ну ж бо!

Поліцаї. Ні.

Полішинель. Змилуйтесь!

Поліцаї. Ні-ні!

Полішинель. Панове!

Поліцаї. Ні-ні-ні!

Полішинель. Будьте такі ласкаві!

Поліцаї. Ні-ні!

Полішинель. Згляньтесь на мене!

Поліцаї. Ні-ні!

Полішинель. Бога ради!

Поліцаї. Ні-ні!

Полішинель. Майте ласку!

Поліцаї.

Ні-ні, не вірте ви йому!..

Пропишемо тобі науку!

В тюрму його! Мерщій в тюрму!

Полішинель. Ах, панове, та невже ж ніщо не може зворушити ваші серця?

Поліцаї.

О, нас неважко зворушити, —

Ми добрі! Якщо хочете на волю,

Нам на горілку дайте шість пістолів,

Та й ми не будем тут баритись.

Полішинель. На жаль, панове, запевняю вас, я не маю жодного су в кишені.

Поліцаї.

Де ж гроші дів?.. Без зайвих слів

Тож вибирай, хоч нам і жалко,

Чи три десятки стусанів,

А чи дванадцять порцій палки!

Полішинель. Коли це конче потрібно й без цього не можна обійтися, то я вибираю стусани.

Поліцаї.

Ну, готуйся ж, не кричи,

Та уважненько лічи!

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Поліцаї танцюють і дають йому, додержуючи такту, стусанів.

Полішинель, Раз і два, три й чотири, п’ять і шість, сім і вісім, дев’ять і десять, одинадцять і дванадцять, і тринадцять, і чотирнадцять, і п’ятнадцять…

Поліцаї.

А, ти хочеш пропускати!

Нумо знову починати.

Полішинель. Ах, панове, моя бідолашна голова не може більш витримати, ви зробили з неї печене яблуко… Давайте краще ціпок, ніж починати все спочатку.

Поліцаї.

Якщо тобі ціпок миліш, —

Дамо й ціпка, аж запищиш!

ТРЕТІЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Поліцаї танцюють і б'ють його ціпками, додержуючи такту.

Полішинель(рахуючи удари). Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… Ай-ай-ай!.. Не можу більше витримати… Ось вам, панове, маєте шість пістолів!

Поліцаї.

Щедрішого за вас нема на цілім просторі земель!

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. На добраніч вам, панове.

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. Ваш слуга…

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель?

Полішинель. Ваш слуга покірний.

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. На все вам добре!

ЧЕТВЕРТИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі танцюють, радіючи з того, що одержали гроші.

ДІЯ ДРУГА

На сцені – кімната Аргана.

ЯВА 1

Клеант, Туанетта.

Туанетта(не впізнаючи Клеанта). Чого ви бажаєте, добродію?

Клеант. Чого я бажаю?

Туанетта. Ах, це ви! Який сюрприз! Навіщо ви прийшли сюди?

Клеант. Довідатися про свою долю, поговорити з коханою Анжелікою, упевнитись в її почуттях і запитати в неї, що вирішила вона з приводу того фатального шлюбу, про який мене сповістили.

Туанетта. Чудово… Але ж не можна отак зопалу говорити з Анжелікого: треба діяти обережно. Вам же сказали, що за нею стежать; не дозволяють їй ані з дому виходити, ані розмовляти з ким-небудь. Либонь, вам відомо, що тільки завдяки старій тітці, охочій до вистав, нам пощастило потрапити до театру, де й зародилося ваше кохання; ми, звичайно, нікому й слова не сказали про цю пригоду.

Клеант. Та я прийшов сюди не як Клеант і коханий Анжеліки, а як друг її вчителя музики. Він дозволив мені сказати, що він посилає мене замість себе.

Туанетта. Ось її батько. Вийдіть на хвильку: я скажу йому, що ви тут.

ЯВА 2

Арган, Туанетта.

Арган(гадаючи, що він сам, і не помічаючи Туанетти). Добродій Пургон загадав мені щоранку прогулюватися по кімнаті: пройти дванадцять разів туди і дванадцять разів сюди. Та тільки я забув його запитати, як треба ходити: вздовж кімнати чи впоперек…

Туанетта. Пане, тут один…

Арган. Говори тихо, негіднице! Ти розтрясла мені увесь мозок; наче й не знаєш, що з хворими треба тихо розмовляти.

Туанетта. Я хотіла вам сказати, пане…

Арган. Тихше, кажу тобі!

Туанетта. Пане… (Ворушить губами, вдаючи, що говорить).

Арган. Ну?

Туанетта. Я кажу вам, що…(Знову вдає, що говорить).

Арган. Що ти кажеш?

Туанетта(голосно). Я кажу: тут якийсь чоловік хоче вас бачити.

Арган. Нехай увійде.

Туанетта подає знак Клеантові, щоб той увійшов.

ЯВА 4

Арган, Клеант, Туанетта.

Клеант. Добродію…

Туанетта(до Клеанта). Не говоріть так голосно, бо розтрясете мозок у пана.

Клеант. Добродію, я в захваті, що ви підвелися з постелі і почуваєте себе краще.

Туанетта(прикидаючись обуреною). Як! Йому краще? Неправда! Наш пан завжди почуває себе погано.

Клеант. А я чув, що добродієві Арганові краще, і, як на мене, він добре виглядає.

Туанетта. «Добре виглядає», по-вашому? Навпаки! Наш пан виглядає дуже погано; то якісь нахаби набалакали вам, що йому краще. Йому ще ніколи не було так погано, як зараз.

Арган. Вона має рацію.

Туанетта. Він ходить, спить, їсть і п’є, як і кожен інший, а проте це не заважає йому бути дуже хворим.

Арган. Це правда.

Клеант. Добродію, мені дуже прикро це чути. Мене прислав до вас учитель співу панни вашої дочки; йому довелося виїхати на кілька днів на село, і він доручив мені як найближчому своєму другові продовжувати уроки з вашою дочкою. Він боїться, щоб під час перерви вона не забула всього, що вже вивчила.

Арган. Дуже добре. (До Туанетти). Поклич Анжеліку.

Туанетта. Я гадаю, пане, що краще провести добродія до її кімнати.

Арган. Ні. Поклич її сюди.

Туанетта. Та він же не зможе працювати з нею як слід, якщо їм заважатиме хтось сторонній.

Арган. Нічого, нічого.

Туанетта. Пане, це вас тільки схвилює; а треба ж уникати всього, що може вас збентежити і розтрясти вам мозок.

Арган. Аж ніяк, аж ніяк: я люблю музику і буду дуже радий, коли… А, та ось і вона! (До Туанетти). Піди подивися, чи вбралася моя дружина.

ЯВА 4

Арган, Анжеліка, Клеант.

Арган. Підійдіть сюди, моя доню. Ваш учитель музики виїхав на село, а цього добродія він прислав замість себе, щоб продовжити з вами уроки.

Анжеліка(впізнаючи Клеанта). О небо!

Арган. Що сталося? Чого ви так дивуєтесь?

Анжеліка. Це…

Арган. Що? Що вас так збентежило?

Анжеліка. Це, тату, надзвичайна пригода, такий збіг обставин…

Арган. Що таке?

Анжеліка. Я бачила сьогодні уві сні, що мені загрожувала страшна небезпека і що один юнак, надзвичайно подібний до цього добродія, врятував мене. Уявіть собі, як же я здивувалася, коли, прийшовши сюди, несподівано побачила того, хто мені снився цілу ніч.

Клеант. Щасливий той, хто володіє вашими думками чи то уві сні, чи то наяву, і я був би безмежно щасливий, коли б ви, потребуючи допомоги, вважали мене за достойного визволити вас із біди, бо немає нічого в світі, чого б я не зробив задля…

ЯВА 5

Арган, Анжеліка, Клеант, Туанетта.

Туанетта(до Аргана). Їй-право, пане, тепер я рішуче на вашому боці і зрікаюся всього, що я говорила вчора. До вас завітали добродій Діафуарус-батько й добродій Діафуарус-син, вони прийшли вас провідати. Ну, та й зятя ж ви матимете! Зараз ви побачите такого красунчика, такого розумника – найрозумнішого в світі! Він промовив тільки два слова, а мене вже всю підхопило! Він і вашу дочку причарує, ось побачите!

Арган(до Клеанта, який вдає, що хоче вийти). Не тікайте, добродію. Бачте, я віддаю дочку мою заміж, і до неї саме завітав її наречений, якого вона ще ніколи не бачила.

Клеант. То забагато честі для мене, добродію, бути свідком такого приємного побачення.

Арган. Він син знаменитого лікаря. Весілля справимо за чотири дні.

Клеант. Чудово…

Арган. Сповістіть про це її вчителя музики, щоб вів теж прибув на весілля.

Клеант. Обов’язково подам йому звістку.

Арган. І вас я теж запрошую.

Клеант. Ви робите мені надто велику честь.

Туанетта. З дороги, з дороги! Вже йдуть!

ЯВА 6

Добродій Діафуарус, Тома Діафуарус, Арган, Анжеліка, Клеант, Туанетта, лакеї.

Арган(прикладаючи руку до свого ковпака, не знімаючи його). Добродій Пургон, добродію, заборонив мені ходити з непокритою головою. Ви самі лікарі; ви знаєте, як це може тяжко відбитися на здоров’ї.

Добродій Діафуарус. Ми відвідуємо хворих, щоб допомагати їм, а не турбувати.

Арган і добродій Діафуарус говорять одночасно.

Арган. Я приймаю, добродію…

Добродій Діафуарус. Ми прийшли сюди, добродію…

Арган. … з великою радістю…

Добродій Діафуарус. … мій син Тома і я…

Арган... честь, що ви її мені робите…

Добродій Діафуарус. … засвідчити вам, добродію…

Арган. … І я хотів би…

Добродій Діафуарус. … наш захват…

Арган... особисто до вас завітати…

Добродій Діафуарус. … від тієї величезної ласки, що ви її нам робите…

Арган. … щоб запевнити вас у цьому…

Добродій Діафуарус. … виявляючи бажання прийняти нас…

Аpган. … проте ви знаєте, добродію…

Добродій Діафуарус. … в лоно вашої високошановної…

Apган. … що таке бідолашний хворий…

Добродій Діафуарус. … високошановної родини…

Арган. … який може тільки…

Добродій Діафуарус. … і запевнити вас…

Арган. … сказати вам…

Добродій Діафуарус. … що в кожній справі, яка залежатиме від нашої професії…

Арган. … що він завжди шукатиме нагоди…

Добродій Діафуарус. … як і в усьому іншому…

Арган. … дати вам можливість упевнитися, добродію…

Добродій Діафуарус. … ми завжди будемо готові, добродію…

Арган. … що він увесь цілком до ваших послуг!

Добродій Діафуарус. … довести вам нашу ретельність. (До свого сина). Отже, Тома, підійдіть, виголосіть ваше привітання.

Тома Діафуарус(до добродія Діафуаруса). З батька починати?

Добродій Діафуарус. Так.

Тома Діафуарус(до Аргана). Добродію, я прийшов сюди, щоб привітати, визнати, возлюбити і вшанувати вас, як другого батька, але такого другого, якому – насмілюся запевнити! – я повинен завдячувати більше, ніж першому. Перший мене породив, але ви мене обрали. Він мене прийняв з необхідності; ви ж прийняли мене ласкаво з власного бажання. Все, що я маю від нього, е витвір його тіла; а те, що я дістаю від вас, є витвір вашої волі; і що духовні якості вищі за якості тілесні, то більше завдячую я вам, і то ціннішим є для мене майбутнє моє породичання з вами; заради нього я й прийшов нині до вас, щоб заздалегідь висловити вам за нього мою найпокірнішу подяку та найглибше моє шанування.

Туанетта. Хай живуть школи, з яких виходять такі мастаки!

Тома Діафуарус(до добродія Діафуаруса). Чи добре я сказав, мій батьку?

Добродій Діафуарус. Optime[6]6
  Чудово (лат.).


[Закрыть].

Арган(до Анжеліки). Ну ж бо привітайтеся з добродієм.

Тома Діафуарус. Поцілувати її?

Добродій Діафуарус. Так, так.

Тома Діафуарус(до Анжеліки). Пані, небо справедливо настановило вас за другу матір, бо…

Арган. Це не моя дружина; ви звертаєтеся до моєї дочки.

Тома Діафуарус. А де ж вона?

Арган. Вона зараз прийде.

Тома Діафуарус. Почекати на неї, мій батьку?

Добродій Діафуарус. Кажіть тим часом привітання нареченій.

Тома Діафуарус. Панно, подібно до того, як статуя Мемнона гармонійно бриніла, коли на неї падало сонячне проміння, так само оживаю і я від солодкого захоплення, коли з’являється сонце вашої краси; і як квіточка, що зветься геліотропом, як нам розповідають натуралісти, завжди повертає обличчя своє до сонця, так само і серце моє віднині завжди повертатиметься до променистих світил ваших очей, мов до свого єдиного полюса. Дозвольте ж мені, ясна панно, покласти в цей день на вівтар ваших принад, як жертву, моє серце, сповнене єдиного бажання мати високу честь – бути на все життя вашим, ясна панно, найшанобливішим, найпокірнішим та найвірнішим слугою й чоловіком.

Туанетта. Он воно що – наука! Яких ото мудрих речей можна навчитися говорити!

Арган(до Клеанта). Ну, що ви на це скажете?

Клеант. Скажу, що цей добродій творить чудеса і що коли він такий же добрий лікар, як і промовець, то вельми приємно бути його пацієнтом.

Туанетта. Атож. Це щось нечуване, якщо він так само чудово лікує хворих, як і виголошує свої промови!

Арган. Ей, мерщій крісло мені й стільці для всіх гостей!

Лакеї приносять крісло та стільці.

Сідайте тут, моя донечко. (До добродія Діафуаруса). Ви бачите, добродію, що всі в захваті від добродія вашого сина. Яке щастя бути батьком такого талановитого юнака!

Добродій Діафуарус. Не тому, що я його батько, добродію, а просто я маю всі підстави казати, що він мене дуже тішить. Всі ті, хто його знає, вельми його вихваляють, бо ж він таки й справді добрий хлопчина. Щоправда, ніколи не було в нього ані жвавої уяви, ані блискучого розуму, що ми їх спостерігаємо в деяких інших юнаків; але саме через це я ш чекав, що в нього обов’язково розів’ється розсудливість – якість, конче потрібна для нашої професії. Маленькою дитиною ніколи не був він, як то кажуть, ані жвавий, ані меткий. Він був завжди тихенький, спокійний, мовчазний, ніколи й рота не розтуляв, ніколи не бавився дитячими іграшками й не грався з іншими дітьми. Великої праці треба було докласти, щоб навчити його читати; в дев’ять років він ще й літер не знав. «Нічого, – думав я, – дерева, що пізно цвітуть, дають кращі плоди. Різьбити на мармурі багато важче, ніж на піску, але те, що на ньому вирізьблено, зберігається набагато довше, і ця нездатність до науки, ця млявість уяви є доказом майбутньої розсудливості». Коли я віддав його до школи, йому нелегко було вчитися, а проте він перемагав усі труднощі і його завжди хвалили за старанність та за терпіння. Нарешті в поті чола він досяг-таки свого: з честю одержав учений ступінь; і я можу сказати не вихваляючись, що протягом останніх двох років його практичних вправ жодний кандидат не мав більшого успіху на диспутах, ніж він. Тут він усім нагнав доброго страху, і не минає жодного засідання, на якому б він вельми завзято не обстоював протилежної думки. Він незламний у суперечці, непохитний, мов турок, у своїх принципах, ніколи не відстукається від своїх міркувань і обстоює кожне своє твердження з допомогою найхитріших вивертів логіки. Але особливо подобається мені в ньому те, що він, за моїм прикладом, сліпо вірить нашим стародавнім учителям і не надає ніякої ваги, навіть слухати не хоче про так звані відкриття нашого віку щодо кровообігу та про все інше, подібне до того.

Тома Діафуарус. (витягаючи з кишені товстий рукопис і подаючи його Анжеліці). Проти послідовників теорії кровообігу я написав і захистив дисертацію, що її оце, з дозволу (вклоняючись Арганові) високоповажного добродія, я насмілюсь презентувати ясній панні як шанобливий дар перших плодів моєї розумової діяльності.

Анжеліка. Добродію, мені це ні до чого, я на таких речах зовсім не розуміюсь.

Туанетта(беручи рукопис). Давайте, давайте! Нічого… в господарстві все згодиться: ми її почепимо на стіну замість картини.

Тома Діафуарус(знову вклоняючись Арганові). Крім того, теж з дозволу шановного добродія, я маю за честь запросити вас завітати цими днями для розваги на розтин жіночого трупа; я там буду давати пояснення.

Туанетта. Чудова розвага! Звичайно люди водять своїх коханих до театру; але дати нагоду помилуватися розтином трупа – це, безперечно, далеко галантніше.

Добродій Діафуарус. Що ж до якостей, які конче потрібні для шлюбу та для продовження роду, то запевняю вас, що, за даними медицини, він має їх удосталь. У нього пречудово розвинена здібність до дітородіння, і темперамент у нього саме такий, як і треба, щоб народжувати здорових дітей.

Арган. А чи не збираєтеся ви, добродію, поклопотатися за нього при дворі й здобути йому посаду придворного лікаря?

Добродій Діафуарус. Відверто вам кажучи, служба при вельможних особах ніколи мене не вабила, і я завжди вважав, що найкраще для нашого брата водитися із звичайного публікою. З простими людьми порозумітися легко! Ви ні перед ким не відповідаєте за ваші вчинки; що б там не сталося, вас це не обходить, якщо ви додержували всіх правил науки, А з вельможними лихо, та й годі! Коли вони занедужують, то категорично вимагають, щоб лікарі конче їх виліковували.

Туанетта. От чудасія! Справді, яке зухвальство – вимагати, щоб добродії лікарі їх виліковували! Та хіба ж вони вас задля того при собі тримають? Ваша справа тільки брати з них гроші за візити та складати рецепти й приписувати їм лікування, а вони вже нехай собі видужують, якщо зможуть.

Добродій Діафуарус. Атож. Ми повинні тільки додержувати правил медицини.

Арган(до Клеанта). Добродію, нехай моя донечка проспіває щось перед гостями.

Клеант. Я чекав вашого наказу, пане; мені спало на думку запропонувати панночці проспівати зі мною одну сценку з нової опери, щоб розважити товариство. (До Анжеліки, подаючи їй ноти). Прошу вас, ось ваша партія.

Анжеліка. Моя партія?

Клеант(стиха до Анжеліки). Не відмовляйтесь, будьте ласкаві, і дозвольте мені пояснити вам, яку сцену ми маємо співати. (Голосно). Голос у мене поганенький, але на це його стане, і, я сподіваюсь, шановне панство пробачить мені ласкаво, – адже ж я буду тільки підспівувати панні.

Арган. А вірші путящі?

Клеант. Це, власне, маленька імпровізація; визначуєте лише ритмічну прозу або щось подібне до вільних віршів, що їх кохання й неминуча потреба вкладають в уста двох людей, які говорять про речі, що їх хвилюють, причому говорять експромтом.

Арган. Чудово! Послухаємо.

Клеант. Ось зміст цієї сцени. Один пастух був у захваті від приємної вистави, аж раптом його увагу привернув до себе якийсь шум за кілька кроків від нього. Він повертається й бачить, що якийсь брутальний пройдисвіт ображає зухвалими словами пастушку. Пастух зразу ж стає на захист тієї статі, якій усі чоловіки повинні виявляти повагу; потім, покаравши зухвальця, він підходить до пастушки і бачить, що з напрочуд гарних очей тієї молодої дівчини спливають найчистіші сльози-перлини. «Ах! сказав він сам до себе, – як можна кривдити таке чарівне створіння? Де той нелюд, де той варвар, якого б не зворушили такі сльози?» Наш пастух намагається спинити ті сльози, а вони ж його так причаровують!.. А мила пастушка поривається тим часом подякувати йому за ту невеличку послугу і робить це так чарівливо, так ніжно й так палко, що пастух не має сили боротись; і кожне її слово, кожен погляд – вогненна стріла, що проймає йому серце. «Що може бути гідним, – думає він, – таких любих, таких ласкавих слів подяки! Чого б не зробила людина, якої послуги, на яку б небезпеку не наразила вона себе з радістю, аби тільки викликати хоч на єдину мить зворушливі почуття такої лагідної, такої вдячної душі?» Вистава, що цікавила його раніше, перестала привертати його увагу; а проте він шкодує, що вона надто коротка, бо кінець її розлучає пастуха з коханою пастушкою. І з тієї першої зустрічі, з тієї першої хвилини його, серце опановують такі почуття, які звичайно визрівають тільки протягом багатьох років. Він уже відчуває пекельний біль розлуки; він уже нудьгує, не бачачи тієї, яку він бачив тац мало. Він вигадує всілякі засоби, щоб іще раз побачити ту, що про неї і вночі і вдень плекає у своєму серці солодку мрію, але тяжка неволя, в якій тримають його пастушку, стає йому на перешкоді. Сила його пристрасті примушує його зважитися на освідчення й посвататися до коханої красуні, без якої він уже не може жити; йому, вдається переслати їй записку і він дістає від неї згоду. Але в той самий час його сповіщають, що батько тієї красуні обіцяв її іншому і що все вже готове для весілля. Уявіть, який жорстокий удар для змученого серця бідного пастуха! Його гнітить смертельна туга; жахлива думка – побачити свою кохану в обіймах іншого – мучить його, не дає йому спокою! Його розпачливе кохання підказує йому засіб, яким чином пробратися в оселю пастушки, щоб довідатись про її почуття та почути від неї вирок, якому він змушений буде підкоритися. Там готуються до того, що так невимовно його жахає. Там бачить він, як з’являється негідний суперник, що його батьківська примха ставить на перешкоді їхньому коханню. Він бачить, як тріумфує отой кумедний суперник поруч любої пастушки, наче він уже здобув перемогу. І все це сповнює його такого гніву, що він ледве стримується. Він кидає сумні погляди на ту, яку він так палко кохає: його повага до неї та присутність її батька дозволяють йому розмовляти з нею тільки очима. Але зрештою порив пристрасті перемагає, і він говорить так. (Співає).

 
Стражданням вже серце повне вщерть!
Мовчати більше я не смію…
Філісо, люба, дай надію,
Що жде мене: життя чи смерть?
 

Анжеліка(співає).

 
Погляньте, любий, як страждаю,
Як сум мене тяжкий повив.
Я зводжу очі, я зітхаю…
Це скаже вам усе й без слів.
 

Арган. Ого! Я й не думав, що моя дочка така вправна учениця; гляньте-бо, як співає з першого читання і не помиляється.

Клеант.

Моя коханая Філісо,

Невже ж та правда, що Тірсіса

Чекає щастя неземне,

Що в серці він твоїм живе?

Анжеліка.

О, критись більше не здолаю…

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

О слово щастя, слово раю!

Ще раз скажи, ще раз промов,

Щоб я почув те слово знов…

Анжеліка.

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

Ще раз, Філісо, ще, кохана…

Анжеліка.

Кохаю я…

Клеант.

О, безнастанно

Кажи, кажи… хоч сто разів,

Щоб чув я звук солодких слів!..

Анжеліка.

Вір, Тірсісе, я кохаю…

Я люблю тебе без краю!

Клеант.

О боги й королі, ви світ і всі народи

Під берлом маєте своїм, —

Не може щастя ваше зроду

Зрівнятися тепер з моїм!

Та думка темна серце крає:

Розрадника передчуваю…

Анжеліка.

О, він мені – як чорна хмара!

Ненавиджу його і я…

Його присутність – смерть моя!

Найтяжча кара!

Клеант.

Проте ваш батенько дає йому надію…

Анжеліка.

Ні, краще смерть собі я заподію,

А з нелюбом не стану під вінець.

Якщо не ти – життю кінець!

Арган. А що ж каже батько на все це?

Клеант. Він не каже нічого.

Арган. Та й дурний же той батько, що слухає таке безглузде базікання і нічого не каже!

Клеант(хоче співати далі).

Моя кохана…

Арган. Ні, ні! Досить! Ця комедія дає дуже поганий приклад. Пастух Тірсіс – зухвалий хлопчисько, а пастушка Філіса – безсоромниця, якщо говорить такі речі в присутності свого батька. (До Анжеліки). А покажіть-но мені ноти. Стривайте, стривайте, а де ж ті слова, що ви їх співали? Тут же самі тільки ноти.

Клеант. Хіба ж ви не знаєте, добродію, що останнім часом винайшли спосіб писати й слова нотними знаками?

Арган. Чудово! На все вам добре! Прощавайте, добродію! Ми б легко обійшлися і без вашої зухвалої опери.

Клеант. Я сподівався вас розважити…

Арган. Дурницями не розважають. А ось і моя дружина!

ЯВА 7

Беліна, Арган, Анжеліка, добродій, Діафуарус, Тома Діафуарус, Туанетта.

Арган. Кохана моя, ось син добродія Діафуаруса.

Тома Діафуарус. Пані, небо справедливо вчинило, настановивши вас за другу матір, бо з вашого обличчя видно…

Беліна. Добродію, я в захваті, що маю честь вітати вас у себе.

Тома Діафуарус. Бо з вашого обличчя видно… бо з вашого обличчя видно… Пані, ви мені перебили посеред фрази, і я забув, що далі…

Добродій Діафуарус. Тома, ви договорите іншим разом.

Арган. Друже мій, як шкода, що ви не прийшли сюди раніше.

Туанетта. Ах, пані! Ви багато втратили, пропустивши другого батька, статую Мемнона та квіточку, що зветься геліотропом!

Арган. Ну, донечко моя, тепер подайте руку цьому паничеві і заприсягніться, йому на вірність, як майбутньому вашому чоловікові.

Анжеліка. Тату!

Арган. Ну, що «тату»? Що там іще?

Анжеліка. Благаю вас, не поспішайте! Дайте нам принаймні хоч якийсь час, щоб познайомитись як слід; нехай у нас зародиться та взаємна прихильність, без якої не може бути Щасливого шлюбу.

Тома Діафуарус. Щодо мене, панно, то в мені вона вже зародилася, і мені нема чого довше чекати.

Анжеліка. Але я не поспішаю так, як ви, добродію, і повинна вам сказати, що ваші гарні якості ще не справили на мене великого враження.

Арган. О! Гаразд, гаразд, усе це встигне з’явитися свого часу, коли ви поберетеся.

Анжеліка. Ах, таточку, благаю вас, дайте мені час подумати! Шлюб – це пута, і їх не слід надівати силою на серце. Якщо цей добродій – людина. шляхетна, він і сам, звичайно, не захоче одружитися з дівчиною, що віддалася б йому не з своєї волі.

Тома Діафуарус. Nego consequentiam[7]7
  Відкидаю наслідки (лат.).


[Закрыть], панно; я можу бути шляхетною людиною, а проте з подякою прийняти вас із рук вашого шановного батька.

Анжеліка. Негідний спосіб – примусити кохати себе силою.

Тома Діафуарус. Нам відомо з книг, панно, що за давніх часів існував звичай викрадати наречених з рідної оселі для того, щоб не здавалося, що вони з власної волі потрапляють в обійми чоловіків.

Анжеліка. Давні часи, добродію, – то давні часи, а ми – люди сучасні. Прикидання – річ зовсім зайва за нашої доби, і, коли шлюб нам до серця, ми любісінько виходимо заміж і з власної охоти. Потерпіть трохи; якщо ви мене любите, добродію, ви повинні бажати всього того, чого бажаю і я.

Тома Діафуарус. Так, панно, але оскільки це не шкодитиме інтересам мого кохання…

Анжеліка. Але найвищий доказ кохання – це покора перед волею того, кого кохаєш.

Тома Діафуарус. Distinguo[8]8
  Розрізняю (лат.).


[Закрыть], панно! У тому, що не стосується володіння коханою істотою, – concedo[9]9
  Роблю поступку (лат.).


[Закрыть], але в тому, що стосується, – nego[10]10
  Заперечую (лат.).


[Закрыть].

Туанетта(до Анжеліки). Даремно сперечаєтесь. Цей добродій зовсім недавнечко закінчив школу, і вам за ним однаково не угнатися. Навіщо й справді опинатись і відмовлятись від слави зробитися членом медичного факультету?

Беліна. Чи не запав їй часом хтось у голову?

Анжеліка. А коли б і так, пані, повірте, що це цілком могли б дозволити і здоровий розум, і чеснота.

Арган. Нічого казати! Добру ж роль я в цьому граю!

Беліна. Коли б я була на вашому місці, мій друже, я б не силувала її виходити заміж; я знаю, що б я зробила.

Анжеліка. Я знаю, що ви хочете сказати, пані, знаю також і всю вашу добрість до мене; але, можливо, поради ваші не будуть такими вдалими, щоб їх послухатись.

Беліна. Звичайно, такі розумні й такі доброчесні дівчата, як ви, нехтують покорою й слухняністю перед волею своїх батьків. Це було добре за давніх часів.

Анжеліка. Обов’язок дочки має свої межі, пані. Ні розум, ні закони не вимагають від нас, щоб ми підкоряли йому все без винятку.

Беліна. Тобто ви тільки й думаєте про шлюб, але волієте вибрати собі чоловіка на свій смак.

Анжеліка. Якщо мій батько не хоче віддати мене за того, хто мені подобається, я благатиму його принаймні не силувати мене йти за того, кого я не можу кохати.

Арган. Панове, прошу пробачення за цю прикру сцену.

Анжеліка. У кожного, хто бере шлюб, є своя мета. Щодо мене, то я хочу мати чоловіка тільки для того, щоб ціле життя моє щиро й віддано його кохати; а через те, признаюся вам, я ставлюся до цього з певною обачністю. Є багато дівчат, які виходять заміж лише для того, щоб звільнитися від гніту своїх батьків, стати самостійними і робити все, що їм заманеться. А є й такі, шановна пані, що бачать у шлюбі лише комерційну угоду, що виходять заміж, сподіваючись одержати від чоловіка спадщину і розбагатіти після його смерті. Вони без усякого сорому перебігають від одного чоловіка до другого, щоб захопити якнайбільше добра. Такі особи, певна річ, не дуже перебирають, і їм однаково, за кого вийти заміж.

Беліна. Ви нині дуже красномовні! Хотіла б я тільки знати, що ви хочете цим сказати?

Анжеліка. Я, пані? Тільки те, що я сказала.

Беліна. Ви такі дурні, моя люба, що стаєте нестерпною.

Анжеліка. Ви, мабуть, бажаєте, пані, щоб я у відповідь казала вам нечемні речі? Але попереджаю вас, що я не зроблю вам цієї приємності.

Беліна. Ніщо не може зрівнятися з вашим зухвальством.

Анжеліка. Ні, пані, хоч би що ви казали.

Беліна. У вас якась безглузда гордість, якась нахабна самовпевненість, що примушує всіх тільки знизувати плечима.

Анжеліка. Хоч би що ви казали, пані, ви не виграєте нічого. Наперекір вам я зостануся розважною. А щоб ви перестали сподіватись, що доб’єтеся того, чого вам так хочеться, я звільняю вас від моєї присутності і залишаю вас.