Текст книги "Любов, Президент і парадигма космосу"

Автор книги: Юрий Бедзик

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 20 страниц)

– Доповідають із сльозами, – мовив Президент твердо. – А що Україна служила для Кремля чорновозом, то ти маєш цілковиту рацію. Ми й вугілля давали, і метал плавили, і руду добували... Всю імперію обслуговували чорною продукцією.

– Мудро ж колись батько народів закваску зробив! – зловтішно вигукнув у напівтемряві Горобен-ко. І зітхнув ремстиво: – Усе вкупі перемішано, в одному велетенському військовому казані! Нашо нам тепер така військова закваска? Куди ті потужності пускати?

Головлікар подумав:

– А ще ж і атомних станцій натикали нам стільки – кошмар!

– То особстаття, Андрію, – зітхнув Президент. – Знаєш, як прив’язували першу атомну в Україні? Академік Александров прилетів до Щербицького, відчинив ногою двері до його кабінету і прямо заявив: – «Мою станцію предлагаю прив’язать в Вишгороде. Полная безопасность гарантирована! Можете хоть на Крещатике ее построить».

– От і построїли! – хмикнув Горбенко. І враз сторожко повернувся до вікон. – Наче вертольот... А? Не чуєш?

– Чую і радію за наших льотчиків. – сказав Президент. – Хай готують твого покаліченого. За півгодини буде в області на операційному столі.

Коли виносили до вертольота постраждалого, Президент стояв у коридорі, спостерігав за людьми. Горіли попід стінами на тумбочках гасові лампи, і від них важке, непевне світло осявало постаті Горбенка в накинутому наопашки пальті та двох санітарів у кожушках, що несли ноші з хворим...

Було незручно, з вулиці вривався зимний протяг, всі квапилися, штовхали один одного. Президент мимоволі зробив крок уперед, і його очі вперлися в лице постраждалого. Воно здалося знайомим. Мав насунуту на голову кудлату шапку, і з-

під неї позиркували осклянілі очі. Маленькі, запалі, з проблиском страждання. Кущуваті брови, викривелені губи____

Це ж був Загула! Точно – він! їхній шкільний товариш, прозваний колись веселим прозвиськом «Загуляйвітер». Його пронесли, на порозі підняли трохи вище, і він далі поплив, як єгипецький фараон перед вічністю.

«Так ось де нас звела доля! – подумав Президент. – Химера!.. Страхітлива і дивовижна химера!. І таланить же мені чинити добро. Усім! Усім без винятку!..»

Підійшла дружина, взяла Президента за руку і майже силоміць повела його до машини. Вона відчувала його стан.

– Все уладналося. Не переживай, – мовила голосно, серед гулу моторів.

– Якби ти бачила його очі, – зірвалося з його вуст.

– Чиї? – не зрозуміла дружина.

– Загули... Я тобі розповідав колись. Пообіцяв мені кілька мільйонів і зник. Це його будуть оперувати в області. Нещасний! Розбився по дорозі, жінка загинула... – Президентів голос бринів болем: – 3 обленерго доведеться вести особливу мову.

– Так невинне ж обленерго, – сказала дружина. – Кажуть, хурделиця порвала дроти.

– Ти вічно ладна всіх прощати, люба моя, – дражливо мовив Президент.

– А сама, бачу, гориш!

Від лікарні протоптаною стежкою швидко ішов головлікар.

– Слава Богу, всунули його в вертоліт, – сказав він. І враз обняв Президента: – Хотів тобі спасибі сказати, та не хочу наврочити... Мені з області після операції подзвонять. А я вже тобі...

– За два тижні, – усміхнувся Президент. – Раніше не вирвуся з-за океану.

– Господи! Я й забув... – знітився Горбенко. – Ну, то все одно, зроби собі десь зарубку...

Поруч ревнуло авто, і Президент, не второпавши слів, перепитав гучно:

– Що, що? Яку рубку?

– Зроби зарубку, що ти врятував ще одну душу!

– Мабуть, так Бог хотів, Андрію. Хай живе собі, розуму набирається.

Подали машину. Президент сів у неї з дружиною в лагідне, надійне тепло, накотилося чуття спокою, але й заразом якоїсь непевності, наче лишав тут у селі щось дуже важливе, якусь частку своїх сил і своїх думок. Але коли загудів мотор, коли почулося під колесами рипіння вкоченого снігу, подумав: отак ще один крок по своїй землі, і будуть за ним ще кроки й кроки, які постеляться в довгу, яку ж трудну дорогу. Накотилося чуття певності і водночас заздрощів до Горбенка. Що йому? Малі клопоти, малі проблеми, а тут лети через океан, в ревище чужих міст, у безсонні ночі.

Колона рушила засніженою вулицею. Президент обернувся і побачив позаду присадкувату будову лікарні. Вікна в ній були темні, а стіни наче вібрали в себе всю білизну нічного снігу. На ганку стояв Горбенко, махав прощально рукою. З ким прощався? Може, з вертольотом, який оддалік на вигоні здіймав куряви снігу? Чи, може, з машиною Президента, яка нагадала йому дитинство і забирала зараз те дитинство з собою? Вічні прощання, вічна розлука.

Машина повільно сунула між заметами, біла ніч опадала з зірок на землю. Дружина сиділа мовчазна і наче ображена. Президент узяв її руку і підніс до щоки її гарячі пальці. Жар у неї наче поменшав. І він подумав з болем: «Боже, це ж найдорожче, що я маю в житті. Бережи мене, люба! І, якщо можеш – віддай мені цей жар!»

ЗМІСТ

Ю. Богуцький Передмова

5

ЛЮБОВ, ПРЕЗИДЕНТ І ПАРАДИГМА КОСМОСУ

роман

7

БІЛЬ

ПРЕЗИДЕНТА

новела-роздум

367

В новому філософсько-фантастичному романі відомого українського письменника Юрія Бедзика «Любов, Президент і парадигма космосу» події відбуваються в Криму. Нечуваний планетарний катаклізм переносить екіпаж одного з севастопольських бойових кораблів з повоєнного травня 1945 року в перші десятиліття XXI віку. Перед ним – вільна Україна. Все начебто як раніше і водночас тяжче, болісніше і прекрасніше. Надто для головного героя, капітан-лейтенанта Сікори, який, виборюючи своє щастя, страждає через зрадливість дружини, через жорстокість кримінальних людців і через «своїх» бюрократів у штабах. І все ж таки вірить у прийдешнє. Бо на його життєвому шляху йому зустрічається Президент, сивочолий філософ, проста, сердечна людина. Ця зустріч і обдаровує його найбільшою мудрістю. Він розуміє, що відтак житиме по-новому, без печалі, як частка всесвіту і сам як всесвіт, де діє лише невичерпний закон добра, гармонії і справедливості.

Роман, повість

Книга видається в редакції автора

Художнє оформлення М. Б. ГутманТехнічний редактор Р. В. Тимошина

Підп. до друку 23.05.2002. Формат 84x1081/32. Гарн. Шкільна. Друк, офсет.

Ум. друк. арк. 21,12. Обл.-вид. арк. 16,7. Наклад 5000. Зам. 2-410.

Видавництво «Астарта*,

Київ, бульвар Лесі Українки, 20/22.

Свідоцтво про державну реєстрацію Nв 686 від 22.11.2001 р.

Віддруковано з готових позитивів у ВАТ «Поліграфкнига»

02057, Київ, вул. Довженка, 3.