355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Олесь Бердник » Вогнесміх (1988) » Текст книги (страница 31)
Вогнесміх (1988)
  • Текст добавлен: 8 октября 2016, 16:39

Текст книги "Вогнесміх (1988)"


Автор книги: Олесь Бердник



сообщить о нарушении

Текущая страница: 31 (всего у книги 38 страниц)

– Відпочили, мадам?

– Дякую. Відчуваю себе, ніби новонароджена.

– Ризиковане порівняння, – усміхнувся гуру, заходячи до приміщення, – Для немовлят процес народження – стрибок у світ муки, страху і болю. Розумію, що це лише образ, стереотип. Я одвик від таких.

Він підійшов до неї, зупинився навпроти. Уважно глянув у очі.

– Ви здатні сприйняти мою розповідь цільно, зосереджено?

– Так, дорогий гуру. З нетерпінням чекаю.

– Тоді почнемо.

Він опустився на килимок, сів, схрестивши ноги, у позі лотоса. Зосередився, прикривши очі повіками. Жанпі здалося, що вона бачить перед собою прадавню танку з образом міфічного святого. Почувся розмірений, тихий голос:

– Я вже згадав, що був учнем Ауробіндо в його Пондишерському ашрамі. Двадцять літ напружених пошуків і тренувань. Гурудев не обіцяв нам зірок з неба, він був безкомпромісний і відвертий до повної оголеності проблеми. Ви знаєте, яку проблему він розв’язував? Пошуки метаморфозу. Всебічного, всеохопного, універсального. Він виходив з тої передумови, що в людині концентроване зерно вічного життя, але воно потрапило у лабіринтне сплетіння карми і протидіючої волі ворожих сил. В тих умовах, що склалися на планеті, всі релігійні, наукові, містичні пошуки виявилися безнадійними, безперспективними. Всі обіцянки звільнення, осягнення нових ступенів буття, оволодіння самадхі, преображення, формування нового тіла – все, що твердили священні писання й манускрипти великих учителів минулого, виявилося риторикою. Ніхто не продемонстрував реального моста на той бік, у нову площину життєвості та ментальності.

Ауробіндо зважився на рішучий крок. Він відкинув усе, що було до нього, і посмів заявити, що нічого ще не досягнуто, що протидіючі сили містифікують основні вектори преображення, що шукачі надто надіються на архаїчні, традиційні методи, котрі показали свою неспроможність. Останні чверть віку він практично був у повній самотині, заглиблюючись у глибини власного психокосмосу, щоб знайти універсальний шлях для кожного шукача до трампліна метаморфозу. Йому пощастило – так стверджувалося – опанувати ступенем суперсвідомості, надментальності. Він нібито бачив нові обрії, але разом з тим небувалі нагромадження косності, звірячості, духовної убогості, безмірне болото інерції, скелю байдужості – все, що оточувало психосферу людей. «Чим більше копаєш, тим густіший сморід лине до неба», – з гіркотою казав він.

А потім – смерть. Тривіальна смерть, як і у всіх. Ми були розчаровані. Ми чекали метаморфозу за життя. Ми чекали, що Гурудев стане молодим, юним і поведе нас до оази Преображення. Матір заспокоювала нас, твердячи, що Шрі Ауробіндо воскресне, що вона допоможе йому вернутися звідти, з іншої площини буттєвості. Минали роки. Могила учителя покривалася пилом часу і байдужості. Ми зрозуміли, що воскресіння не буде. Матір теж перетворилася в стару бабцю – ясну, мудру, просвітлену, але таку, як і всі ми, далеку від можливостей метаморфозу.

У цей час я отримав листа від свого давнього знайомого з Калькутти. Це був багатий чоловік, мільйонер. Він вважав мене своїм гуру, наставником, інколи навідуючись до Пондишері для духовних бесід. У листі запитувалося, чи міг би я завітати до Калькутти бодай на день-два для дуже серйозної розмови. Якщо моя відповідь буде позитивна, він пришле свою людину з автомобілем. Я відчув по тону листа, що сталося щось трагічне, і дав згоду. Незабаром прибула машина і мене повезли на віллу, що містилася на околиці Калькутти, в бамбуковому гаю. Я був прийнятий мільйонером та його дружиною, як найшанованіший саньясі, як махатма, хоч завжди заперечував дроти таких стосунків між людьми.

Вони розповіли, що багато літ чекали спадкоємця і нарешті мають сина. Проте їхня радість виявилася передчасною: дитя вело себе якось дивно, рухи не координувалися з поглядом, втопленим в одну точку. Мати догадувалася про страшну правду, але до року не хотіла бентежити чоловіка. Нарешті про це сказав домашній лікар. Покликали офтальмолога, він підтвердив підозріння матері: дитя народилося сліпим. Око було ясне, чисте, але нервові шляхи були десь блоковані, і фахівці вищого класу, запрошені на консиліум, нічого путнього не могли запропонувати.

Можна зрозуміти відчай батьків. Вони довго побивалися в пошуку виходу. Нарешті згадали про мене. Я здивувався, запитавши, чим можу зарадити? Будь-якої дотичності до лікарських справ я не мав: хіба що можу передати недужій людині, котрій вкрай необхідно допомогти, частку своєї психоенергії. І то лише при гострій кармічній потребу бо розбризкувати направо й наліво динамічну силу життя, насичуючи нею патологічні тіла, як це роблять європейські «екстрасенси», неприпустимо. Такі хворі стають паразитами, споживачами чужої вітальності, а свою власну – занедбують, замулюють.

Подружжя виклало мені свій план. В моє розпорядження давалися необмежені кошти, аби лише я став гуру, наставником, вихователем їхнього сліпого сина. Оскільки карма судила йому в цьому житті перебувати в пітьмі, то вони готові на будь-які жертви, щоб інше світло – духовне, сердечне – осяяло душу спадкоємця. Відкрити йому красу вищих світів, захопити прекрасною міфологією, ввести у сфери нетлінної радості післясмертних можливостей. Я зрозумів план батьків: вони жадали дати сину замість природного щастя – підробку, зробити глядачем і слухачем ціложнттєвого спектаклю, втішної духовної комедії, головним режисером і виконавцем якої був би я, наставник і гуру їхньої сім’ї.

Ясна річ, я категорично відмовився, пояснивши блюзнірство такого плану. Нагадав батькові про основну концепцію всякого серйозного духовного пошуку: жодних ілюзій!Завдання йоги і духорозкриття – руйнувати бастіони майї, а не творити нові. Гурудев Шрі Ауробіндо відкинув навіть свої феноменальні психічні досягнення, щоб спробувати осягнути трансформацію у суперментальність, у новий стан свідомості. Мені, чела великого духовного шукача, не годилося ставати факіром для розваги ущербної психіки. Батьки були у відчаї, питали поради, І тоді я запропонував їм свій план, ідея котрого прийшла в медитації. Оскільки вони пропонували великі кошти на виховання сина, то краще ці можливості використати для здійснення грандіозного психоексперименту – довголітнього й серйозного, в якому братиме участь не лише їхнє немовля, а й інші діти, обійдені долею. Деталізації не було, а лише натяк. Все інше мало прийти в пошуку, в розробці. Коротко про суть плану.

Малося на увазі створити для сліпих дітей колонію в усамітненому місці, краще всього – на віддаленому пустельному острові десь в океані. Брати дітей таких, у котрих ще не сформовано психотрафарет ущербної істоти, які ще не відають про своє «каліцтво». Вони виростатимуть і розвиватимуться в таких умовах, поміж такими наставниками, де жодна людина не натякне їм про сліпоту. Мають бути розроблені специфічні педагогічні прийоми, йогічні експерименти, вправи, що стимулюватимуть розкриття нових, небувалих можливостей і чуттів. Я виходив з тої передумови, що психофізіологічний тип людини Землі створився стихійно, природно, як опосередкований, зрівноважений інструмент еволюції, закривши разші з тим шлях до вияву безлічі інших можливостей, які дрімають в глибинах нашого єства. Справді, навіть муіа бачить у ширшому, глибшому діапазоні радіаційного спектра, ніж ми, люди. Птахи, комахи, звірі незміряно чутливіші від нас щодо слуху, нюху тощо. Прагнучи відшкодувати свою ущербність, ми творимо механічні аналізатори для вивчення багатомісного світу, тим самим прирікаючи на деградацію свої природні чуття і стаючи на заваді виникненню нових, потенційних рецепторів та органів.

Я був переконаний, що дитя, котпе не відає про свою «неповноцінність», виявить в себе інші можливості спілкування з природою, а якщо цей процес саморозкриття поставити під йогічний контроль, доцільно спрямувати, то можна отримати феноменальні результати. З’явиться істота, про яку мріяв Шрі Ауробіндо: вільна від патологічної психосфери Землі, від її історичних апендиксів та забобонів. Готова для судженого польоту в нові, всеосяжніші площини і сфери буття. Нова людина не тільки буде відчувати себе повноцінною, а й перевершить можливості «звичайних» жителів планети.

Кілька днів збентежені батьки перетравлювали мою пропозицію. Зрештою згодилися. Що їм залишалося робити?

Мільйонер пустив у дію свої можливості. Було оформлено акт придбання цього пустельного острова у якогось місцевого вождя на довічне користування, тим більше, що тут ніхто ніколи не жив, окрім чайок, черепах та різних комах. Побудовано віллу з необхідними приміщеннями й службами, висаджено пальми, споруджено причал для суден. Вирішено уникнути енергокомплексів та механічних пристроїв, навіть найпростіших. Поясню, чому це так. Вихованці мають виростати в атмосфері повної самодостатності, суверенності, відрубності. Жодного натяку про Землю, її історію, людство, соціальні та всякі інші проблеми. Вони – пташенята Гнізда Радості, їх доглядають наставники та учителі, послані Материнським Птахом, котрі допоможуть їм оволодіти майстерністю польоту, щоб повернутися до рідного простору, де ширяють інші зоряні птахи. Ви хочете мене перебити, мадам? Чую ваше запитання: я сам виступав проти майї, ілюзії, а тут сформував нову міфологію, цілий ілюзорний світ? Так? Помиляєтесь! Відомий нам історичний світ – то конгломерат химеричних ілюзорних тенденцій безлічі поколінь і племен, родів і релігій, забобонів і консервативних вірувань. Я ж одмів будь-які стереотипи минулого, давши алгоритм найпростішої основи: ти – дитя всеосяжних можливостей, ти – птах з прекрасним прийдешнім, для якого відсутні межі й заборони. Лише від тебе залежить, що ти з себе зробиш, від твоїх зусиль і духовної напруги. Розумієте, мадам, що така відсутність заборон і засторог дає колосальний імпульс для самотворення, зосереджує духовну потугу дітей для осягнення небувалого. В звичайному житті сучасників міріади впливів, жадань, тенденцій, поривань, сумнівів, табу, покликів, суперечок та інших вихорів психожиття руйнують цільність, моноліт душі, розпліскують на безліч крапель, і що може осягнути така обкарнана, обкрадена істота? Це – обезкрилений птах, рудимент, огризок, ніщо.

Доки мільйонер займався юридичними проблемами та готував матеріальну базу колонії, я підшукав групу наставників з числа послідовників Шрі Ауробіндо. Довелося багато попрацювати, щоб всі вони зрозуміли задум та його перспективи. Не все йшло просто: були сумніви, дискусії. Та зрештою виробилася монолітна думка – експеримент потрібний, цього вимагає сама ситуація Землі. Тут не могли вкрастися жодні застереження морально-етичного плану. Адже ми не обкрадали дітей, не позбавляли їх щасливої перспективи, а, навпаки, могли подарувати їм такі обрії існування й відчуття, котрих не відали інші люди… так звані «нормальні» люди…

Було відібрано дев’ятеро дітей однорічного та півторарічного віку – п’ятеро дівчаток і четверо хлопчиків. На цьому вирішено зупинитися, щоб не обтяжувати виховательську групу надмірною кількістю душ, кожна з яких вимагатиме особливої турботи. Експеримент мав контролюватися узгодженими, здруженими психіками, щоб отримати чистий результат.

Домовилися так: сліпих дітей залишають повністю на мою відповідальність (і моїх помічників, зрозуміло, теж дев’ятеро). Три з них – жіночої статі. Молоді дівчата, які ще з юних літ обрали шлях духовного пошуку. Періодично до острова приходить судно, котре привозить продукти. Жодного слова від капітана, команди чи батьків. Ясна річ, це було невимовно тяжко, особливо протестувала в перші дні проти такої домовленості дружина мільйонера, котра до самозабуття любила свого сліпоиародженого синочка. Пізніше все владналося, коли я пообіцяв, що в разі успішного завершення експерименту контакт з батьками буде відновлено на іншому рівні: син уже стане не ущербним дитям, а могутньою, сильною істотою, здатною трансформувати потік інформації з того історичного світу, де вони живуть. А до того часу – повна окремість.

Спочатку це був хаос, пекло. Крик, галас, верещання. Ви повинні зрозуміти, що батьки пестили своїх діток надмірно, щоб хоч в такий спосіб відшкодувати їм ущербність, подаровану долею. Нам довелося одразу – без жодних зволікань – вибити з них звички та уподобання, нав’язані невігласними та запобігливими батьками.

Кілька слів про повсякденні, цілком побутові проблеми. Ми перевели дітей повністю на харчування соками, а пізніше – фруктами. Кокосові пальми давали достатньо плодів тут, на місці, а інші плоди регулярно доставлялися судном. Періодично проводилися дні повного утримання від їжі й води. Зрозуміло, наставники діяли щодо себе таким же чином: експерименту підлягали не лише вихованці, а й вихователі.

Жодного вбрання, ліжок. Килимки або мати з морської трави. Діти настільки звикли до спартанського способу життя, що відпочивали на підлозі, на камені, на піску, не відчуваючи жодної незручності, дискомфорту. Крик, невдоволення, істерика щезли безслідно за кілька тижнів; по-перше, на них ніхто не звертав уваги, а по-друге, впливала висока чистота психосфери нашої колонії. Досягнувши врівноваженості, ми приступили до основних експериментів. Коротко розповім про них, щоб вам стало ясно, яке завдання стояло перед нами.

Основний задум: навчити дитя орієнтуватися в часі й просторі, щоб істота, виростаючи, не була безпомічною. Це те, що робить найтривіальніша няня. Проте ми мали справу з «неповноцінними» істотами, з сліпими, отже, була потрібна особлива методика, спроможна усувати такий недолік або стати над ним. Який шлях ми обрали?

Кожне дитя мало свого наставника. Сина мільйонера я взяв на себе. Дав йому ім’я Зорептах, а ще – Космоандр, маючи на увазі, що він згодом стане людиною не лише нашої планети, а позавимірних глибин інших сфер. Вихідна антропологічна основа така: людина– безмежно складне і глибинне зерно вітальності, чутливості, усвідомлення, саморозкриття, одухотворення. Меж для саморозвитку нема. Будь-який кордон – лише природна або штучна перепона, яку можна усунути. Найголовніша перепона – в свідомості: ноосфера та психосфера Землі переповнена такими стереотипами тупиків і самообмежень, що достатньо ізолювати дитя від них, як буйна динаміка духовного зерна сама знаходитиме річища для свого вияву.

Відчуваю вашу зацікавленість – яку інформацію вкладали мл у свідомість дітей? Яку мету ставили? Адже без доцільності, без мети навіть богоподібна істота стане нікчемним споживачем життєвої енергії, вітальним паразитом. Виходячи з вищезгаданого кредо про багатомірність людського зерна, я мав намір дати вихід новій, незасміченій парості в оригінальне самоусвідомлення, в принципово новий інтелектуальний, чуттєвий, духовний, психічний світ. Міфічний світ. У вашому погляді осуд, але не поспішайте з вироком. Міфічний зовсім не означає – забобонний, марновірний, містичний тощо. Адже в математиці, в алгебрі ми використовуємо систему символічних знаків. Це теж своєрідна міфологія, образи якої оператор розшифровує. Те ж саме й у нашому методі виховання: основні міфологічні образи є символами багатомірної реальності, котра не розшифровується в термінах тривіальної повсякденності, а має змогу поглиблюватися вічно, не втрачаючи своєї привабливості й таємничості. Наприклад, хіба поняття краси можна вичерпати будь-яким ступенем гармонізації чи творчості? Воно має невичерпний імпульс. Те ж саме й з почуттям любові: вона всеосяжна. Градації радості теж не мають жодних обмежень. Ви зрозуміли, про що я кажу? Саме про такі глибинні міфообрази-символи. Наприклад, творячи легенду про те, що вихованців передав на виховання учителям Зоряний Птах, жадаючи, щоб ми дали їм крилатість і можливість польоту у таємничі сфери нового буття, ми ані краплі не містифікували дітей. Адже цей міф має безліч щаблів поглиблення й розкриття: ті ж самі батьки, що народили їх, були тими птахами, що відкрили їм шлях у світ, що згодилися на їхнє проживання у Гнізді Радості. Чому Гніздо Радості? Тому що група наставників повністю усувала патологічні комплекси песимізму, відчаю, неповноцінності, самотності, покинутості. Плекався всебічний, всеосяжний пломінь стихійної радості. На чому він грунтувався? На вічному польоті до саморозкриття творчих потенцій особи. Земні соціуми впродовж тисячоліть розробили програми рутинних життєпроявів, навіть для видатних людей. До зрілого віку – засвоєння велетенської купи забобонних, відносних, нікчемних знань і традицій, а потім – запрягання у колісницю повсякденності, яка зупиняла духовне й розумове зростання індивіда.

Ви зауважите з докором, що ми усунули від свідомості дітей інформацію про історію планети, про її болі й проблеми. Але подумайте самі, мадам: ми не бачимо виходу з кривавої коловерті, навіщо ж нав’язувати шумову псевдоінформацію бідолашним вихованцям, тим більше, що наше завдання – діаметрально протилежне традиційному завданню людей.

Наш план: якщо пощастить пробитися до нових джерел самоусвідомлення й сформувати пластичне, динамічне тіло навіть з «неповноцінних» дітей, тоді ми відкриємо двері бажаючим до радісного, осмисленого буття, де всі попередні блукання та проблеми одпадуть, як сухе листя восени…

Як практично протікав кожен день?

Кожноденно ми зустрічали схід сонця, незалежно від того, видно його чи хмари вкривають небосхил. Ми з дітлахами вітали цю мить радісними танцями й грою, вони втішалися вільністю, простором, вітром, хвилею океану. Поступово в психіці, в тілі, в механізмах біоритму вироблювалася тотожність появи світила й радості, не того невидимого диска сонця, котре звикли бачити зрячі, а незримої життєдаючої вібрації, до якої дуже чутливі птахи, звірі, комахи. Ми плекали в дітях отаку, майже звірячу чутливість, але поєднану з тонким логічним вихованням. Вводячи їх у світ слова, логосу, ми з самого початку виробили суворо обумовлений словарний фонд, що відсікав усю мізерію віків, усі визначення нікчемності, агресивності, занепаду, суму, ворожості, заздрості, зради і тому подібних перлів традиційних мов планети. Вихованці засвоювали багатомірність слів і понять, їхнє споріднення з цілістю природи, стихій, думки, чуття. Наприклад, танцюючи на березі океану при появі світила, промовлялося слово: «сонце». Сам танець називався теж «танець-сонце». Радісний крик чайок на світанку теж ототожнювався з появою сонця. Спокійний стан зосередження й задуми, до якого ми привчили дітей змалку, теж асоціювався з променистою, радісною дією полум’яного центру життя нашої сфери.

Гадаю, ви збагнули метод. Він зводився до відновлення прадавньої кореляції між світом природи і світом мови, між життєсферою і логосферою, між зовнішнім і внутрішнім космосами.

Ми вчили дітей легко орієнтуватися в просторі, відчувати перешкоди, речі, предмети, істот на відстані. Безумовно, це не було «баченням», як ми його звикли розуміти й відчувати. Це було щось інше, поява іншого ока, всеохопного, синтетичного, всепроникаючого. Замість вузенького оптичного спектра – океан позавидимості. А в ньому – таємничі краї інших реальностей, про які нам, зрячим, і не снилося.

Заборон не існувало. Вся логосфера, вся мова насичена переконанням, що для Зоряних Птахів усе досяжно, усе можливо, треба лише прикласти зусилля для вирощення відповідних крил, і тоді най дивовижніший політ думки чи тіла – найреальніша річ. Мета титанічна: проникнути у сфери всеможливості. Конкретизація відсутня, але свідомість, дух, серце хай напружується в зусиллі сформулювати для себе достойне завдання. Ось міфовзірці осягнень: політ тіла, політ думки, політ чуття, політ духу. Далі: тотожність із сонцем, землею, вітром, хвилею, далекими зорями. Так, так, навіть із зорями, яких «сліпі» не повинні були бачити. Але наші вихованці досягли такої чутливості, що «бачили» навіть слабенькі зірки, звичайно, в якомусь своєму вияві. Космоандр розповідав мені, що відчуває небесне видноколо, як пружний вітальний потік, в якому пульсують – ніжно, ласкаво, або тривожно, схвильовано – мелодійні сплески, що всі вкупі складають мелодію таємничої пісні, зміст якої – поза визначенням.

Над морем, над берегом літають птахи. Діти цікавляться: хто це? Що вони діють?

Відповідь: це друзі вітру й сонця, вони літають, плавають у повітрі, граються з радісним вітром.

Чи можемо полетіти ми?

Можете, діти. Ви – суджені птахи зоряного польоту, котрому нема завершення.

Тоді ми можемо летіти? Як це зробити?

Виростити крила. Вони вже ростуть. Ви їх відчуваєте на сході сонця, коли воно дарує нам, птахам, деревам, хвилі, землі свою радість. Наставники допоможуть вам в окриленні, діти.

Впевненість, у якої нема жодних заборон чи сумнівів, почала творити небувале. У вихованців виявлялася феноменальна чутливість, вони на відстані чули одне одного, могли передавати й приймати думки, настрої, образи, звичайно, не так, як ми це розуміємо, проте пояснити це якось тотожно для нас – марна справа. З’явилися зачатки левітації, що поступово розвивалися. Не в усіх однаково, але в окремих вихованців – дуже сильно. Ви відчули це на собі, мадам. Саме ця унікальна здібність Космоандра врятувала вам життя.

Кілька слів про інтелектуальне виховання дітей, а то ви подумаєте, що ми формуємо неуків. Безумовно, ми повністю виключили «знання», яке західна цивілізація вважає цінним плодом земної еволюції: всі ці «історії», де царі, князі, воєводи, тирани наввипередки вбивають один одного та своїх підданих або жителів сусідніх країн, всі ці «священні писання», де божевільні боги, сп’янілі від крові жертв, «ведуть» слухняних овець у апендикси, у тупики релігійних містифікацій. Для нашої мети не годилося й плинне, непостійне, умовне знання так званої позитивної науки (я про це вже згадував), бо прагнув я дати вихованцям абсолютну впевненість у вседосяжності, а не набір ментальних стереотипів – хистких і фантомних…

Для чого також могли б придатися нашим учням численні книги «художньої літератури», що з віку у вік перемелювали убогі почуття убогих героїв, ущербних істот, що народжувалися в абсурді буржуазного псевдожиття і прямували в нікуди?

Ми розвивали у дітей знання іншого алфавіту, іншої мови, інших стосунків з природою, стихіями, істотами живого світу, яких вони зустрічали – птахами, черепахами, рибами. Вони відчували блискавиці, хмари, громи, хнилі, вітер, камені, дерева, штиль, пісок, одне одного, нас – учителів, і кожну мить буттєвості, як літери, письмена таємничої книги вічності, в якій діяли самі і були її читачами, а разом з тим – співавторами, деміургами. Ми творили новий світ – цільний, монолітний, радісний, в якому чутливий ментальний центр людини і природи складав співзвуччя, цілість – гармонійну й нерозривну. Це те, що Гаутама називав Нірваною…

Ось коротко те, що я маю право розповісти. Все інше, пробачте, мадам, не для широкого розголосу. Про наш задум повністю не відає ніхто, навіть батьки. Їм кілька разів було дозволено здалека спостерігати за грою своїх дітей, втішатися цільною радістю істот, котрих вони вважаля ущербними, але особисті контакти поки що виключаються. Лише тоді, коли відбудеться запланований мною метаморфоз, коли всі дрімаючі геноми вихованців прокинуться до життєвого вияву, коли прадавній Пуруша – закований дух – оживе, набравши повної сили, тоді я відкрию учням таємницю їхнього походження, вся тривіальність котрого вже не вразить їхньої психіки. Образно кажучи, ми формуємо своїх пташенят вогняними істотами, для яких знання про те, що вони колись вийшли з пекельних глибин, буде лише химерним анахронізмом, а не комплексом неповноцінності.

Жанна, прослухавши розповідь гуру, довго сиділа непорушно, заплющивши очі, ніби переглядала в потаємних глибинах сумління вартість того, що почула. Мовчав і учитель. Нарешті жінка, отямившись від задума, запитала:

– Глибокошановний учителю, я можу висловити свої сумніви?

– Безумовно, мадам…

– Ви вірите в успіх експерименту?

– Що означає «успіх», мадам?

– Позитивний результат.

– Як ви могли зрозуміти з моєї розповіді, я не планував кінцевого феноменального результату. Хіба дерево планує випустити з своїх гілок та стовбура квіточку в оцьому чи отому місці? Вони з’являються там і тоді, де виникли відповідно з динамікою росту і середовища певні умови. Головне, що ми хотіли, – відкрити для вихованців усі психофізіологічні шлюзи, змуровані тисячолітніми «майстрами» обману, неуцтва, містифікацій, страху, приниження, неповноцінності. Нам конче треба було вселити в кожну клітину їхнього тіла відчуття всеможливості й радості. Основне – дати крила радості, які інтуїтивно відають, куди летіти, куди спрямувати політ.

– Ви вважаєте, що виростили такі крила?

– Досвід показує, що так.

– Пробачте, учителю, за можливі різкі слова. Це не осуд, а спроба розібратися в тому, що я почула. Я хоч і молодий фахівець, проте дещо знаю про генетичні механізми спадковості та їхню консервативність, іх;:рцію, автоматизм. І ось що я подумала. Ви поки що створили для вихованців прекрасний майданчик для радісної розваги. Але далі…

– Що далі?

– В ембріональних надрах людини дрімають не лише радісні титанічні сили творчості, мислення, любові, натхнення, а й безліч драконів, рептилій, злобних монстрів. Що станеться з світозарними крилами вихованців, якщо в глибинах прокинуться ті потвори? Ви не готували дітей до боротьби з ними, ви їх навіть заперечували. Поява таких чудиськ із безодні геномів буде катастрофою. Діти навіть не відатимуть, що з ними станеться. Чуттєві бурі, сексуальні смерчі…

– Не згоден з вами, – суворо мовив учитель, і було дивно бачити на його аскетичному обличчі вираз холодності. – Від дитячих літ в єстві учнів тривала невпинна сублімація всіх структур і глибин. Дракони не вічні, вони теж прагнуть метаморфозу. Хіба махатми й деви народжуються не з того самого лона, що ящери і носороги – з Лона Матері-Природи?

– Невже ви вірите, що за десяток літ можна сублімувати мільйоннолітніх ящерів?

– Метаморфоз гусені в крилатого метелика відбувається за два тижні. Хіба це не таке саме чудо?

– Такий метаморфоз заплановано в геномах.

– Чому ви гадаєте, що метаморфоз, про який мрію я, так само не суджене явище? Досі воно було блоковане – стихійно чи свідомо – протидіючими силами, а тепер – вільне для здійснення.

– Може… може, – якось нервово й тривожно говорила Жанна, а її зелені очі мінилися холодними іскрами. – Може, й так. Але я інтуїтивно сумніваюся. Щось в мені говорить, що на вас чигає розчарування. І навіть катастрофа. Пробачте, але я взяла близько до серця долі ваших вихованців, особливо – мого рятівника.

– Ви ще щось хотіли запитати? – напружено озвався гуру, хоч і зберігав зовнішній спокій.

– Так, так… У мене виникла думка. Можливо, для вас вона буде цікава й прийнятна.

– Слухаю, мадам.

– Причиною вашого експерименту була сліпота вашого учня… Космоандра… Я розумію, що глибинно це не зовсім так, що передумова набагато глибша, духовніша, що, зрештою, це один з багатьох шляхів, по яких шукачі прагнуть сягнути таємниці нашої появи в цьому світі, збагнути, хто ми й нащо. Проте все-таки ключем до реалізації задуму стало народження сліпої дитини. Якщо навіть експеримент матиме иайблискучіше завершення, феєричне, фантасмагоричне, якщо навіть ваші зоряні птахи полетять у інші сфери, сповнюючи простір радісними криками перемоги, я не можу забути отієї безпомічної дитини, не можу спекатися думки, що на її горі ви зростили принципово іншу істоту. Ви ніби здійснили прививку якогось ментального черенка, котрий почав буйно розвиватися і заглушив саме деревце. Привита гілка радіє, буяє, а деревце пригнічене, забуте, забите цим буйним цвітінням, але воно ще є, ще живе, як титани з «Теогонії» Гесіода у глибинах тартару. Ви розумієте?

– Прекрасно розумію, мадам. Говоріть, говоріть…

– Можна збагнути правомірність вашої ідеї, доки будь-які спроби лікарів повернути сліпій дитині зір були неспроможні, впиралися в незнання, в невміння. Ваш задум був благородною спробою здійснити альтернативний шлях саморозкриття, осягнути іншу можливість живого контакту з природою, з стихіями. Це дивовижно і навіть чудоподібно, якщо відсутні перебільшення. Але чи знаєте ви, що нині сліпородженим можна повертати зір з стопроцентною впевненістю б успіху? Не якась там нейрохірургічна операція, котра не дає гарантії, а генургійний процес реконструкції ембріонального розвитку, котрий з тих чи інших причин був заблокований ще в лоні матері. Коротко кажучи, вашим учням можна повернути зір, зробити їх повноцінними людьми. Це можу зробити я, учителю. Повірте, перед вами один з кращих фахівців-генургів…

Учитель якусь хвилину мовчав, незмигно дивлячись у очі жінки. Вона не одвела погляду, зберігаючи спокій і доброзичливість. Нарешті почулося його запитання:

– Як ви здійснюєте реконструкцію?

– Теоретично просто. Практично це вміють поки що лише окремі фахівці. Я звернула увагу на таємницю першозиготи, котра тримає в собі весь алгоритм, всю багатомірну програму майбутнього організму. Мало хто з фахівців знає про те, що першозигота зберігається в недоторканості, давши початок динамічному наростанню структур тіла. Зростивши нову істоту, відповідно до можливостей середовища, першозигота «засинає», як господь-бог після шестиденного творення, і їй «байдуже», що відбувається з породженою нею Галатеєю: прекрасна вона чи потворна, повноцінна чи ущербна. Вона свідомо не контролює власного творення, не ревізує. Але в ній є можливість такої ревізії. Ту можливість можна цілеспрямовано воскресити, динамізувати. Методи генургії проводять таку реконструкцію безболісно й з цілковитою певністю, що погіршення не буде. Інструментом динамізації першозиготи є онкогенний вірус. Вас не шокує така заява? Справа в тому, що вчені давно підозрювали особливе значення онкогенного вірусу в еволюції живого світу, а особливо людини. Вам доводилося бачити мікрофотографії віруса? Фантастичне явище. Кристалічний додекаедр, структурність якого тотожна архітектоніці всієї планети – Ґеї. Ця дивовижна тотожність веде до висновку, що вірус має в собі універсальну програму косможиття. Можливо, він є першозерном, конструктивним першоелементом біосфери. У кристалічному вигляді він буквально засіває всю тканину життя, гумус, всі організми. Він легко перебуває будь-яку температуру – абсолютний нуль чи сотні градусів вище нуля. Він трансформується у кванти гамма-радіації, долаючи безодні світового простору і збуджуючи до життя планети, де завершується перехід від неорганічної фази буття речовини до органічної. Коротше, вірус – це активний агент єдиного життя безмірності, його вітальний першоатом. Ми зуміли навантажувати його тією чи іншою соматичною інформацією регенерації. Наприклад, якщо в ембріональному періоді розвитку плоду нормальне наростання структур, відповідальних за органи зору, було блоковане, деградоване, зупинене, то ми вводимо оккогену активізуючий гекоблок для цілковитого відродження повноцінного бачення. Збуджується першозигота, вона отримує можливість з допомогою потоку алгоритмізованих вірусів перевірити патологічні з тих чи інших причин структури і допомогти їм відродитися, замінивши ущербні геноблоки на нормальні. Людина народжується наново, відбувається паралельне відмолодження інших структур, це – сильний вітальний струс, котрий дає людині потужний заряд оптимізму і жадоби життєдіяння. Гадаю, дорогий учителю, ви вже зрозуміли суть моєї ідеї. Я у вашому розпорядженні. Хочете повернути вихованцям нормальний зір, а з ними радість народження у космос видимого світла, райдуги, чудових барв, квітів… Може, недарма я пережила катастрофу? Може, це воля карми бідних дітей, котрі заслужили нового народження?


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю