Текст книги "Повісті та оповідання, драматичні твори"

Автор книги: Григорий Квитка-Основьяненко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 38 (всего у книги 40 страниц)

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Шпак с женою, Опецковский с женою, Лопуцьковский, все гости с детьми, за ними няньки, грудные дети на руках кормилиц. Вся дворня один за другим уходит, после всех ключница.

Шпак. Милости просим, гости любезные, пожаловать сюда! Покорно прошу располагаться, где кому угодно: сад у нас велик, может и еще столько гостей поместить. Затем приедут наши молодые, а потом и сговор.дочери.,

Фенна Степановна. Помилуйте вы меня, Кирило Петрович! Я вам не наудивляюсь: как вы, человек с таким умом, а вечно делаете ни то ни се. (Удерживая за руку ключницу.)Иди же скорее в дом да потуши все свечи, чтобы напрасно не горели. (Продолжает мужу.)С чего вы это взяли, чтобы чужую радость предпочитать своей? Какая нам нужда до капитана? Хотя бы он на Стехе, моей булочнице, женился, то для меня нужды мало.

Шпак. О, для меня в этой свадьбе многое заключается! Капитан нанес нам тьму смертельных обид; надобно было ему отомстить; вот я и навязал ему жену, злейшую во всем мире, а чрез это он, к нашему спокойствию, оставит Присю. Пан Тпрунькевич не только поругал мою честь, но и разоряет меня своими процессами. Так вот ему зять, от которого хоть на виселицу. Он молодых не пустит во весь век к себе и на полдвора. Я их встречу будто с радостью, потом осмею и выгоню с бесчестьем. Пусть несут мое мщение в потомстве до третьего рода. Мне тут много помог Шельменко.

Шельменко (на дереве, выглядывая).Агов! Я осьдечки. А чого там?

Шпак. Вон он где. Чего ты туда забрался?

Шельменко. Виглядаю молодих.

Шпак. Умно выдумал. Смотри же, чуть завидишь, так и кричи.

Аграфена Семеновна. Как иллюминация бедна в сравнении с теми, какие бывают у нас в Петергофе. Никакого сравнения нет!

Опецковский (выходя из задумчивости).Обращаясь к прерванной нами материи, я нахожу, что в рассуждении реставрации, дон Карлос сделал большую ошибку в прошлом месяце оттого...

Шпак, Сделайте милость, Осип Прокопович, не забе-гайте вперед! Я вам сказывал, что еще прошлогодних газет не читал, следовательно, не знаю, что в Европе делается. Дайте мне окончить семейные дела, и я займусь политикою и никак не допущу, чтоб христииосы потерпели; а против глупого закона о наследстве в Гишпании буду спорить до краю.

Ф £ н н а Степановна. Скажите мне иа милость? что это Присинька не выходит? Целую дюжину платьев можно бы уже надеть, а она и с одним не управится. Это странно!

Аграфена Семеновна. Моя Эвжени се убирает. Я дала совет, как у нас в Петербурге в подобном случае девица должна быть убрана. А вы, господин жених, наведывались ли, скоро ли придет нареченная исвсста паша?

Лопуцьковский! Я проходил мимо окоп, подслушивал у дверей и засматривал в щелочку. Пелагея Осиповна изволят прелесть как играть и удивительно припевают: «Взвейся, выше понесися...»,– а предмета моих желаний не видел и не слышал. Это пречудесно! Не понимаю, ей-богу, не понимаю, хотя сейчас убейте меня, не понимаю, зачем они к нам не выходят.

. Шел ьменко (на дереве, кричит).їдуть, молоді їдуть. Вже з гори з’їжджають.

Шпак (суетясь).Ну, извольте стать в сторону, а мы с тобою, маточка, встретим их сначала, а потом и захохочем, в чем (к гостям)и вас прошу нам подражать. Вот тебе, пан Тпрунькевич, и гуси! Ну, что, Шельменко?

– ЦІельменко. Ось вже близько. Музика, грай!

Музыка играет марш. Шельменко слазит с дерева.

Тепер достануться мені весільні подарунки!

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

Те же, Скворцов и Присинька в военной шипели, войдя, бросаются к ногам отца и матери, стоящих отдельно от всех напереди.

Скворцов и Присинька. Батюшка! матушка! простите нас, благословите нас!..

С Присиньки спадает шинель и фуражка.

Шпак (приготовившийся принять их в свои объятия, остолбенел с распростертыми руками. Едва может говорить)Чт... чт... что... это такое?

Шельменко. Се ж наша молода. Хіба і тепер не пізнали?

Фенна Степановна. Ах, мати божия! Это ж моя Присинька! (Оцепенела с поднятыми руками.)

Лопуцьковский нюхал табак и, держа в руке открытую табакерку, так остается надолго.

Шельменко. Та вона ж, вона. От тільки від шлюбу.

Фенна Степановна (всплеснув руками).Что мне на свете делать?

Шельменко. Звісно, що роблять на весіллі.

Аграфена Семеновна. У нас в Петербурге в таком случае падают в обморок. Упадите скорее, это будет интересно.

Фенна Степановна. Да нуте к черту с вашими обмороками! Я совсем одурела, голова кружится, себя не помню, а они мне еще обмороки представляют.

Шпак (едва может говорить от досады).Как это сделалось? Г-н капитан, где вы взяли мою дочь?

Скворцов. От вас принял ее, вы нас благословили и не только позволили, но и приказали скорее обвенчаться и приехать сюда.

Фенна Степановна (мужу.)А что это, душечка?

Ш п а к. А что, маточка?

Фенна Степановна. Что вы это сделали с нашею общею дочерью?

Шельменко. Не що, як з дівки молодицю.

Шпак (все еще не может прийти в себя).Пом... помилуйте меня!.. Я, маточка, благословлял его на женитьбу с дочерью пана Тпрунькевича.

Скворцов. Если бы я решался жениться на ней, я бы не просил вашего благословения! Но вы точно нас благословили, назвали меня сыном, обещали любить меня... (Бросаясь на колени.)Умоляю вас, простите нас и не лишите меня вашей любви!

Присинька (все на коленях).Батенька!.. Я виновата... но я видела согласие ваше и потому только решилась... Маменька, не гневайтесь на меня, благословите нас!

Фенна Степановна (мужу). Ачто, душечка! Явам не наудивляюсь, как вы, с вашим умом, а сделали такую глупость; я не сделала бы такого дурачества.

Шпак. Чего, маточка, это все подвел меня этот плут, мошенник, разбойник Шельменко.

Шельменко. Писаніе глаголеть: моя хата скраю, я нічого не знаю.

Шпак. Что же нам делать теперь?

Фенна Степановна. Сами вы, душечка, наварили дива, сами и хлебайте. Только вы с вашим умом можете придумать, что нам делать теперь.

£ Присинька. Простите, благословите нас!

Скворцов. Вспомните ваше обещаййе: чїо бы ни

произошло, не гневаться на меня и не удалять от любви шиной.

Феи н а Степановна. Так вы, душечка, им и это обоіцили? Прекрасно!

ЯВЛЕНИЕ ПОСЛЕДНЕЕ Те же и Э в ж е н и.

Э в ж е н и. Я услышала музыку и же девшіе ³⁸, что вы исполнили свое желаиие и иозпратнлися с успехом. Поздравляю тебя, машер Присинька! Ты наконец замужем. (Обнимает ее.)И вас, мосье ле капитан, я нас же ну фелисит ³⁹.

Шпак. Разве вы знали о их намерении, что ли?

Э в же ни. ЗнаЛа, знала и им содействовала.

Фейна Степановна. Прекрасно ж вы поступали, будучи сами незамужняя девица.

Аграфена Семеновна. А как же б иначе? У нас в Петербурге в таком случае без посредника никогда но обходится.

Э в ж е н и. Простите же вашу ма филь, же ву при ^ ⁰. Она в другой раз этого не сделает. Не будьте неумолимы.

Некоторые из гостей подходят к Шпаку и просят его.

Опецковский. Впрочем, Кирило Петрович, обращая взор на ход европейской политики, я нахожу, что в рассуждении реставрации право моего любезнейшего племянника на вашу любезнейшую дочь есть равносильное с правом дон Карлоса на трон гиш...

ІІІпак (рассердись).Так не бывать же ни дон Карлосу, ни вашему племяннику моим зятем!.. Уф!.. Ей-богу, вы меня так рассердили, что я чуть не простил капитана, и довели бы до того, что я, будучи Шпак, от деда и отца Шпак, а должен бы равнодушно смотреть, что моя дочь вышла за какого-нибудь Скворцова.

Шел ьменко. Осміліваємося, ваше високоблагородіє, нижайше доложить, що у того Шпака, іцо співав під вікнами у темниці гетьмана, та було два сини: один Шпак повів рід Шпаків, от як і ви є, а другий Шпак пішов у москалі і став зватися по-московському Шкварцов; адже усе рівно, що шпак, що шкварець.

Шпак. Поверь тебе только, так ты наговоришь. Я поклялся ни в чем тебе не верить.

Шел ьменко. Як хочете, а я списав об сім бамагу і завтра вам покажу та й заприсягну, що се іменно так.

Шпак. Впрочем, это правдоподобно. (Жене.)Как вы думаете, маточка: прощать или нет?

Фенна Степановна. Как же бы вы их, душечка, и не простили, когда уже ужин изготовлен для всех гостей! Не собакам же его выкидывать! А откажите теперь, так после, когда-нибудь, все-таки простите, тогда в другой раз придется опять такие же убытки нести. Ну их совсем! Только когда прощаете, то запретите ему, душечка, чтоб он вперед не говорил мне любовных речей,– я их отроду не слыхивала.

Шпак. Не бойся, маточка, не бойся; теперь ему есть кому говорить любовные речи. Ну, Присинька, так и быть, будь счастлива. (Обнимает ее и Скворцова.)Будь нам добрым сыном! Теперь идите к матери и приймите ее благословение. Я рад, что дочь моя не унизила фамилии Шпака и вышла за его же потомка.

Мать обнимает их, и гости поздравляют.

Шельменко. Поздравляю вас, пане Шпак, іще з шпаком, та вже з московським.

Шпак. Насолил ты мне крепко, а однако я прощаю тебя для радости.

Шельменко. Коли ласка ваша, то, будучи, настановіть мене управляющим над отчинами. Я й тим доволен буду.

Шпак. Непременно, непременно. Ты будешь славный управляющий. Ну, все ли перецеловались? Пора веселиться. Музыканты, польский! Зять, бери тещу, а я с дочерью, Покорно прошу всех!

Танцуют все польский, потом и другие танцы.

ПРИМІТКИ

До видання ввійшли повісті та оповідання, написані Г. Ф. Квіт-кою-Основ’яненком українською мовою (крім повістей «Божі діти», «Добре роби – добре й буде», оповідання «На пущання – як зав’язано»), і драматичні твори «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-ден-іцик».

Тексти подаються за прижиттєвими виданнями, автографами. В основу видання покладено жанрово-хронологічний принцип. Після «Приміток» даються пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та ішразів.

Твори подаються за сучасиим правописом із збереженням морфологічних та лексичних особливостей мови Г. Ф. Квітки-Осиов’яненка.

Імена, назви, вирази, що коментуються, а також іншомовні вислови у тексті позначаються суцільною нумерацією в межах твору.

ПОВІСТІ ТА ОПОВІДАННЯ

САЛДАЦЬКИИ ПАТРЕТ Латинська побрехенька, по-нашому розказана

Вперше надруковано в альманасі «Утренняя звезда», Харків, 1833, кн. 2, с. 9—43, під псевдонімом Грицько Основ'яненко.

Автограф невідомий.

Цензурний дозвіл М. Каченовського датовано 1 грудня 1833 р.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вмістив «Салдацький патрет» у збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», кн. 1. М _мв тип, Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1834. Цей текст істотно різниться від першодруку (див. Квітка-Основ’яненкоГ. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т. К., 1981, т. 3, _с. 417—429).

Оповіданням «Салдацький патрет» Квітка висміював консервативних критиків, які, не знаючи культурних потреб українського народу, не розуміючи української літератури, бралися про них говорити, принижували українське письменство. Однак значення твору не вичерпується лише тим, що письменник давав відсіч недругам української літератури – оповідання «Салдацький патрет» – своєрідний літературний маніфест, у якому Квітка-Основ’яненко порушив важливі проблеми народності мистецтва.

У листі до видавця журналу «Современник» П. О. Плетньова Квітка розповів історію створення «Салдацького патрета»: дискутуючи щодо можливостей української мови, «я вызвался заставить рассказом своим плакать – не поверили, я написал «Марусю», и когда убеждали меля ил печатать, то я, боясь опять цеховых скалозубов, написал дли них «Солдатский портрет», чтоб оградить себя от насмешек их и чтоб они попили, что сапожнику ие можно разуметь портного дела» (Коіт* К(і”Осмпа'янвішо Г. Ф.Зібр. тпоріі». У 7-ми т., т. 7, с, 217).

Критика зустріла першу книжку «Малороссийских повестей» як ви-миачпу подію в українському літературному процесі. Українського та російського філолога-славіста О. М. волинського привабили и оиоиі-даииі «прекрасний, вірний, майстерний нарис сільського ярмарку*, «простота, природність оповіді, повнота в цілому, правильно співвідношення між частинами, живі, яскраві, свіжі картини, веселий гумо* ристичний тон, влучні дотепні натяки, начебто ненароком, мимохідь зроблені, швидкість переходів, майстерні відступи [...], правильна, чиста, в переважній частині, мова й численні вдало схоплені в народу звороти й вирази» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, кн. 5, с. 295, 298—299).

«Салдацький патрет» був першим твором Квітки, перекладеним російською мовою. Переклав його і надрукував у журналі «Современник», 1837, т VII, с. 108—138, під псевдонімом /і. ЛуганськийИ, І. Даль. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. ГѴ Шевченка Дії УРСР (далі—ІЛ) зберігається автограф цього перекладу (ф, 67, №77),

В огляді «Современника» за 1837 р. В. Г. Бєлінський виділив оповідання Квітки-Основ’яненка. Він писав: «З прозових иепушкіпських статей особливо видатна: «Салдацький патрет» Грицька Основ’яненка, прекрасно перекладена з малоросійської п. Луганським» (Белинский

В. Г.Полн. собр. соч. М., 1953, т. 2, с. 335).

Подається за останнім прижиттєвим виданням: Малороссийские

повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком, кн. 1, Харків,

1841, с. 5—60, що здійснювалося за безпосередньою участю Квітки-Основ’яненка, який усунув ряд недоглядів видання 1834 р.

¹Латинська побрехенька. – Йдеться про новелу-аиекдот про художника Апеллеса (II пол. IV ст. до н. е.) та про невігласа-шевця, який вирішив покритикувати твір знаменитого живописця, Апеллес відповів йому: № зііїог иііха (зирга) сгерісіат («Не вище сандалій, шевчику!»). Оскільки Квітка знав цю новелу ще з шкільних текстів, він, звертаючись до читача у «Супліці до пана іздателя», писав: «Ти, може, приятелю, не позабував того, що змалу у школі вчив, так і згадаєш якусь латинську побрехеньку, що я тобі по-своєму розкажу» (Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 113).

² «Всемирна» – молитва на честь богородиці «Всемирная слава», яка виконується під час суботньої церковної відправи.

⁸...і такий бог бряде – і така ікона гарна.

⁴...моркв а огороди я – а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду на нашу голов у... – Маються на увазі жіночі сварки між чоловіком і жінкою; бурчання.

⁵...с тарці співають Лазар я... – тобто пісню-псалом про бідного Лазаря.

МАРУСЯ

Вперше надруковано в збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», кн. 1. М., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1834. Уривок з повісті під назвою «Украинское утро» був надрукований в альманасі «Утренняя звезда», Харків, 1833, кн. 2, с. 44—48.

Автограф невідомий.

Цензурний дозвіл М. Каченовського датовано 4 жовтня 1833 р.

У листі до П. О. Плетньова від 15 березня 1838 р. Г. Ф. Квітка?

Основ’яненко розповідав про історію створення «Марусі»: «По случаю, был у меня спор с писателем на малороссийском наречии. Я его просил написать что-то серьезное, трогательное. Он мне доказывал, что язык неудобен й вовсе неспособен. Знав его удобство, я написал «Марусю» и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться» (Квітка-Основ’яненко Г. Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 215).

«Маруся» мала винятковий успіх як серед читацьких мас, так і в колах письменників та критиків. Т. Г. Шевченко писав у листі до Квітки-Основ’яненка: «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. – Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю» (Шевченко Тарас.Повн. зібр. творів. У 6-ти т. К., 1964, т. 6, с. 13). У своїй статті-рецензії на збірку Квітки «Малороссийские повести». О. М. Бодянський, характеризуючи художні якості «Марусі», підкреслив, що «найпростіші щоденні, так би мовити; випадки в нашому побуті під пером умілого письменника стають що-найцікавішими» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, №5, с. 301).

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко переклав повість «Маруся» російською мовою і через В. А. Жуковського передав автопереклад П. О. Плетньо-ву, який опублікував його в «Современнике», 1838, т. XI, с. 1—148. Публікація «Марусі» в російському перекладі мала широкий суспільний резонанс. І не випадково Бєлінський, глибоко проаналізувавши повість, саме на її прикладі розробляв такий важливий аспект теорії реалізму, як типізуючий спосіб зображення (див. Белинский В. Г.Полн. собр. соч., т. З, с. 53—54). Критик підкреслював національну своєрідність твору, насамперед поетичний опис України: «Крім Наума, Марусі, Василя і Насті в повісті «Маруся», є ще герой – і герой перший, який важливіший і від Наума, й Василя, й Насті, й самої Марусі: це Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями. Саме цей герой і становить усю привабливість, усю поетичну чарівність повісті [...]. Побут сільських жителів, їхні нрави, звичаї, поезія їхнього життя, їхня любов – усе це зображено так, що варте б більш детальнішого розгляду» (там же, с. 52—53).

Високо оцінив «Марусю» російський критик М. О. Полевой: «Це жива картина Малоросії. Які чудові характери героїв повісті [...]; як усе це вірно з природи» («Сын отечества», 1838, т. V, кн. ІХ-Х, с. 58).

Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 1, с; 61—325.

¹Квітка (Вульф) Анна Григорівна (1800—1852) – дружина письменника. Після закінчення Смольного інституту у Петербурзі працювала класною дамою в Харківському інституті благородних дівиць. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко завжди ділився з нею творчими планами. «Я и Анна Григорьевна – один человек, одинаково чувствующий, одинаково мыслящий, одинаково действующий,– писав він у листі до П. О. Плетньова від 1 лютого 1841 р. (Квітка-Основ’яненко Г. Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 284).

²Сказка. – йдеться про ревізькі казки (реєстри) іменні списки населення Російської імперії XVIII—XIX ст., які складалися поміщиками або їх управителями. Ревізькі казки давали відомості не лише про чисельність населення, а й про його вік, сімейне становище. Ними користувалися при обкладанні податками, рекрутському наборі тощо,

³«Апостол» – церковна книга, в якій розповідається про діян« ня апостолів.

⁴Псалтир – одна з книг Біблії, де зібрано 150 псалмів – ре« лігійних пісень, молитов.

Вперше надруковано в збірці «Малороссийские попести, рассказываемые Г.рыцьком Основьянеиком», кн. 1. М,, в тип, Лазаревых института восточных языков, издание Андреи Глазунова, 1834, с. 316—380.

Автограф невідомий.

Цензурний дозвіл М. Качеиовського датовано 4 жовтня 1833 р.

Сюжет оповідання побудовано иа фольклорних мотивах, про що Г. Ф. Квітка-Основ’яненко писав ГІ. О. ІІлетиьову в листі від 16 жовтня 1839 р.: «Это легенда, местный рассказ, ежегодное напоминание в семье на заговены о «Терешке, попавшемся к мертвецам с вареником». Рассказанное по-нашему, как все передают это предание, нравилось, перечитывали, затверживали» (Кѳітка-Осноо'лненко Г, Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с* 216).

Автопереклад «Праздник мертвецов» під криптонімом В, И, С.був надрукований в «Современнике», 1939, т. XIII, с. 127–ИИ. Цей переклад Квітка передав П. О. Плетньову через Жуковського, з яким зустрівся в Харкові у жовтні 1837 р. У статті-рецепзії на «Малороссийские повести» О. М. Бодянський відзначив мистецький рівень гумористичного оповідання «Мертвецький великдень» І заявив, «що пан Грицько має справжній талант для повістей у дусі веселому, насмішкуватому, комічному» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, кн. 5, с. 302—303). Одним з кращих оповідань Квітки вважав «Мертвецький великдень» і В. Г. Бєлінський.

. Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грьїцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 1, с. 327-^-395.

¹Козак Луганський Володимир – псевдонім Володимира Івановича Даля (1801—1872) – російського письменника, лексикографа, етнографа, першого перекладача творів Квітки російською мовою.

КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА

Вперше надруковано в збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грьїцьком Осповьяиенком», кн. 2. М., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1836, с. 107—347.

Автограф невідомий.

«Конотопська відьма» написана в 1833 р., цензурний дозвіл М. Качеиовського датовано 4 жовтня 1833 р.

Це найбільша українська повість Квітки, де дійсність зображується в сатиричному плані. Автор переплітає реальні факти і події з фантастичними, казковими, широко використовує перекази, анекдоти, легенди. У листі до Плетиьова письменник, посилаючи автоиереклад «Конотопської відьми» для журналу «Современник», писав: «И я буду утешен, найдя суд, а не безусловное снисхождение. С такою надеждою на благорасположенность Вашу прилагаю «Конотопскую ведьму», нелепую по содержанию своему, но все это основано иа рассказе старожилов. Топление (мнимых) ведьм при засухе не только бывалое, со всеми горестными последствиями, но, к удивлению и даже ужасу, возобновленное помещицею соседней губернии» (Квітка-Основ’я-ненко Г. Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 214).

Автопереклад російською мовою був надрукований у журналі «Современник», 1839, т. XV, кн. З, с, 1—129 (Конотопская ведьма. Из повестей Грыцька Основьяненка. В. И. С.).

Рецензент «Журнала министерства народного просвещения» (1839, ч. XXIV, с. 186), аналізуючи повість Квітки, писав, що «волосний писар Пістряк гідний пера Мольєра і Діккенса». Майстерність Квітки як сатирика неодноразово відзначав І. Франко. Він підкреслював, що «у «Конотопській відьмі» дав Квітка незрівнянний майстерний малюнок старих козацьких порядків, може, з половини XVIII віку в новочаснім сатиричнім освітленні» (Франко І.Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с. 89).

Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 2, с. 109—34-7.

¹Г р а м а т к а ■—буквар, виданий у Києві (Грамматика, руководствующая к познанию славенороссийского языка. Типография Киево-Печерской лавры, 1794).

²Часловець (часословець) – церковна книга, що містить тексти молитов.

³Гласи – у давньоруському церковному співі комплекс поспі-вок, які розрізнялись за мелодійною структурою, кількістю і останнім іоном.

⁴€рмолойні догматики – молитви, які призначалися для співу під час богослужіння.

⁶...щ о до хвилозохвиї ходи в... – тобто в передостанній клас семінарії.

⁶Дербентський марш – марш на честь перемоги в 1796 р. російських військ над армією перського шаха Ага-Мохаммед-шаха і взяття Дербента.

ОТ ТОБІ Й СКАРБ

Вперше надруковано в збірнику «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», ки. 2. М., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1836, с. 348—441. Автопереклад під заголовком «Вот тебе и клад» був надрукований в «Литературной газете», 1840, № 1, 2.

Автографи оригіналу та автоперекладу невідомі.

Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841. кн. 2, с. 349—441.

¹...д есята була масн а... – тобто десятий тиждень після різд-ва був масничний.

²...Ю рія припадал о... – тобто церковне свято Юрія, яке припадало на 6 травня.

³...гоги та магоги... – За біблійною легендою, дикі войовничі племена.

⁴Ідіть сюди (франц.).

⁵...ш а т а й-м оргай, шата й-н ахвіст, реевеє, б а р-боське, шальпанськуіпорченепиво... – перекручені назви французьких вин – шато-морго, шато-лафіт, рейнвейн, бордоське, шампанське, портер.

⁶...у водолазьких винокурі в... – тобто у винокурів слободи Нова Водолага, яка знаходилася в 45 верстах від Харкова на річці Водолазі; тепер адміністративний центр Нововодолазького району Харківської області.

⁷Дуже добре (франц.).

⁸Лягай (франц.).

КОЗИР-ДІВКА

Вперше надруковано окремим виданням: Козир-дівка. Спб., типография 3 департамента государственных имуществ, 1838, 144 с.

Автограф невідомий.

Присвяту письменник позначив «11-го июля 1836. Основа». Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано 9 лютого 1837 р.

«Козир-Аівка» – соціально-побутова повість, в основу якої лягли безпосередні життєві спостереження письменника. Працюючи совісним суддею, Квітка зустрічався з численними фактами бюрократизму, хабарництва, зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов’язані з діяльністю в суді. Після того як рукопис було надіслано до Петербурга, Квітка довгий час нічого не знав про його долю. У численних листах він звертався до цензорів І. М. Сиегірьова, Л. О. Плетньова, книготорговця І. Т. Лисеикова з проханням прискорити друкування повісті. І лише 26 квітня 1839 р. він пише Плетньову: «Вышла «Козир-дівка» – и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей» (Коїтка-Основ’янснко Г, Ф*Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 218).

У журналі «Современник» (1840, т. XVII, кп. I, отд. «IІопсчѵгіі», с. 1—103) був надрукований автопереклад повісті, л пже після смерті письменника, в 1858 р., П. Куліш здійснив друге шідліиіи твору, н якому до тексту першодруку вніс істотні правописні І стилістичні нмінн. Однак у наступних виданнях повість давалася у редакції Куліїші, і лише у Зібранні творів у семи томах (т. 3. К., 1981, с. 210—200) текст «Козир-дівки» подано за виданням 1838 р.

Після виходу повісті Гребінка у листі до Квітки під 14 вересни 1838 р. з захопленням відгукнувся про новий твір письменника: «Що недавно отце я вам казав, та й не я один, а всі наші—превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса, десь була гарна дівчина! Я читав ваше також рукописне, у цензурі [...]. Та й подумав: «Господи мій милостивий! Як то народ пише гарно по-нашому...» (Гребінка в. П.Твори. У 3-х т., т. 3. К., 1981, с. 593). Високо оцінив повість І. Франко. Він тсисав, що «найглибше до основи тодішнього селянського життя синіють повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана» (Франко 1,Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., с. 89).

Подається за першодруком.

¹Кашинцова Ольга Яківна – племінниця Г. Ф. Квітки-Оспо-в’яненка.

²...скажуть: «Лоб!» – тобто пострижуть у солдати.

СЕРДЕШНА ОКСАНА

Вперше надруковано в альманасі «Ластівка». Сочинения на мало-российском языке. Повести и рассказы, некоторые малороссийские песни, поговорки, пословицы, стихотворения и сказки. Собрал Іі Гребенка. В тип. императорской Российской Академии. Спб., 1841, с. 32—207.

Автограф невідомий.

Повість «Сердешна Оксана» Квітка завершив у кінці 1838 р. І надіслав Є. П. Гребінці до Петербурга для опублікування. У листі від

13 січня 1839 р. Гребінка писав з захопленням: «Ваша Оксана хороша, очень хороша, дай бог Вам здоровья» (Гребінка 6. II.Твори. У 3-х т., т. З, с. 597). Як вважає дослідник творчості Шевченка 10. Івакіп, саме безпосередні враження від «Сердешної Оксани» дали поетові творчий імпульс для написання «Катерини» (див.: Івакін Ю. О.Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. К., 1964, с. 38). Пізніше,

1840 р., дякуючи Шевченку за «Кобзаря», Квітка писав: «Я його («Кобзар». – Н./.) притулив до серця, бо дуже шаную Вас і Ваші думки кріпко лягають на душу. А що «Катерина», так так що Катерина! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєн-ні обдурюють наших дівчаток! Списав і я «Сердешну Оксану», от точнісінько як і Ваша «Катерина». Будемо читати, як пай Гребінка ви-дрюкує. Як то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових

москалів...» (Квітка-Основ’ яненко Г. Ф.Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 267).

У листі до російського історика та видавця М П. Погодіна ( Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 339) письменник повідомляє, що надсилає російський автопереклад повісті «Сердешна Оксана» для публікації в журналі «Москвитянин»; там вона й була надрукована (1842, ч. 1, № 2, с. 411—474) з підзаголовком: «С мало-российского Основьяненко».

Повість була перекладена французькою мовою і в 1854 р. видана в Парижі (Окзапа... Апсіепзе сНгог^ие сіє Шкгаіпе, раг КшІіка. Рагіз, 1854).

Подається за першодруком.

ЩИРА ЛЮБОВ

Вперше надруковано під назвою. «Вот любовь» в автоперекладі в журналі «Современник», 1839, т. XVI, кн. 4, с. 1—115.

Українською мовою вперше надруковано у виданні: Сочинения Григория Федоровича Квитки. Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком, Под редакцией А. А. Потебни. Харків, 1887, т. 2, с. 239—304.

Автограф зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 1). Рукопис автоперекладу невідомий.

У відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 823, 75) знаходиться автограф третьої книжки «Малороссийских повестей», яка так і ие була видана. До неї ввійшли такі твори Квітки-Основ'яиенка: «Божі діти», «Перекотиполе», «Щира любов». На автографі повісті «Щира любов» цензурний дозвіл П. Корсакова, датований 14 лютого 1839 р. Як вважає М. С. Грицюта, коли Квітці не вдалося видати третьої книжки «Малороссийских повестей», він вирішив опублікувати «Щиру любов» окремим виданням (див. Квітка-Основ'яненкоГ. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. З, с. 448), Однак цей твір за життя письменника вййшов у світ тільки в автоперекладі.

Прийнявши повість до друкування, П. О. Плетньов зауважив у листі до письменника, що головній героїні Галочці бракує життєво-реальних рис. У відповідь дружина Квітки Анна Григорівна розповіла, що Галочка—героїня реальна, з прихарківської слободи Гончарівки, що про її розум і красу люди розповідають легенди і складають пісні, а сам Квітка писав, що про Галочку йому повідомила «депутація» читачів, щоб він її описав у своєму творі. І все ж Квітка погодився з зауваженнями Плетньова, і в одному з наступних номерів «Современника» (1840, т. XVII, кн. 1, с. 107—112) був надрукований другий варіант закінчення повісті разом з приміткою П. О. Плетньова, де розповідалось про творчість Квітки і про повість «Щира любов».

Другий варіант закінчення повісті, який слід вважати канонічним, письменник вставив у рукопису перед першим варіантом. В кінці обох варіантів закінчення Квітка написав: «Кінець третьої книжки». Ось текст першого варіанта закінчення:

– Здрастуй, мій любезний приятелю, Олексію Петровичу, – крикнув Семен Іванович, убігши у хату, і кинувся його обнімати. – Як, – каже, – поживаєш?

– Спасибі богу! – сказав напротив і Олексій, що і зрадовався, побачивши його, а як здумав, що без нього тут совершилося, так у нього душа так і покотилася, і не зна, на яку ступити, і дума собі: «Буде ж тут усього доброго!»

– Де Галочка твоя? Чи здорова вона? Вже тепер певно вона моя! Ось, Петровичу, привіз тобі письма і від брата, і від дядюшки мого —

старшого брата отцевського. Тут тобі усе добре пишуть, – так сказав Семен Іванович, сердешний, веселенький, говорливий, і, не дожидаючи над собою біди, сів на лавку і став доставати тії письма.