Текст книги "Повісті та оповідання, драматичні твори"
Автор книги: Григорий Квитка-Основьяненко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 33 (всего у книги 40 страниц)
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика, застыдилась и хочет воротиться.
Алексий. А іди, Улясю; а іди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мій рідний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику.)Ось розкажи йому, як ти мене любиш.
Уляна. Зділайте милость, уступітесь за мене, бід-ную, нещасную! Хотять мені світ зав’язати, хотять мене силою віддати за Стецька, за того дурного...
С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францію, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччн-ні – марушка, а у Рассеї – девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тебя аддать за Отецька, кагда ти любиш маво пламенника!..
Уляна. Ох, батечку! Як же ви оце відгадали, що я його люблю?
С кори к (хвастливо).Ну, да так; ие усьо спраста. Ходили-таки па паходам, видали свету, та дешто і знаєм. Ну, так ти любиш єво?
Уляна (стыдливо).Мені стидно сказати! Адже ви Знаєте?
„ С к о р и к. Ну, Алексій тебя любіт?
Уляна (скоро).О! про його скажу: він мене любить так, що і сказати не можна, і каже, що краще мене нема ні меж селянами, ні меж городянами. Я б і про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тільки матері сказала, що люблю його дуже-дуже і що краще його і у всім Харкові нема. А вам сього не скажу.
С к о р и к. Што ж матушка? Каково чорта воиа рети-руеться-та?
Уляна. Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селі не обіджали.
С ко рик. Крепак? Та што ж за біда? Вана не ходили по свету, так нічаво і не знает. А вот как я хаднл іиі паходам, так видал, што і у Франції, і у Туреччині, і у Рае-сєї за памєщиками крепакам житьйо доброе. Вот і Алєк-сієв барин доброй, честная душа! А што меня у салдатм атдали, так єта по иагаворкам прикажчика. Так што ж? Паслужил богу і государю; пахадил па паходам, навидался свету і у Франції, і у Німечинє, і у Рассеї, і у Туреч-чинє; та і стал чалавєком, та і горюшки мне мало-ста.
Алексий. Постарайтеся ж і об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходім до Шкуратки, та поговоріть, нехай не губить нас.
Уляна (поет).
Ой дядечку,
Голубчику,
Змилуйся надо мною!
Не дай мені,
Сиротині,
У яму іти живою!
Як рибонька без водиці,
Так я, сердешна, б’юся!
За дурного за Кандзюбу Силує матуся!
З Олексієм розлучають,
Не дают пожити,
Лучче смерть я заподію,
Коли не любити.
Ой дядечку,
Голубчику,
Не дай мені пропасти!
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Защити від напасти!
Озьми своє ружжо страшне Та стрельни в Уляну,
Ой, чим іти за нелюба,
Лучче лягти в яму.
Озьми свою шаблю гостру,
Зрубай мене разом!
Без милого Олексія
Вмру одним я часом.
Ой дядечку,
Голубчику,
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Не дай мені пропасти!
Скорик. Нет, сєво не мажу сделать, Я присяжной чалавєк, абєщал Павлу Кандзюбє ітить за рушниками і довжон сдержать слово. Только вот што: на сватань! в па-лавіну буду брехать і разхвалювать дурного Стецька, а так, з воєннаво артикулу, закину і усьо дєло около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атаковать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда што не то, так ми і наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться і думкою налево кругом! (Поет.)
Уж недаром ми хадили,
Скрозь в паходах ізслєдили,
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу на лад,
Бул у нємцов на родинах І у турков на хрестинах,
У французов бил дружком,
Там хадил я с рушником.
От гадюки отчитаю,
Стару дєвку прасватаю,
Лихаманку зашепчу І злодія проучу*
Все зроблю я, што вам нужно;
Ворожить тепер досужио.
Знаю, знаю весь обряд.
Дело всьо зведу па лад.
Алексий. І вже, до завтрього! Лучче б сьогодня. Пожалуста, дядюшка. (У’ляне)Адже мати дома?
Уляна. Нема! пішла у різциці яловичини куповати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. І я ж кажу: лучче б сьогодні, як паньматка вернеться, та й поговорили б або, може, і відшептали б її від Стецька; а то як рушники подаю, то й побоїться відкидатись, щоб не платити Кандзюбі безчестя за наругательетво.
С ко рик. Вота, а я ж у вас на што? Сєводні нікак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу при-німал, щоб стоять і у слові, і у дєлі, а назад не отдаваться. А завтра другое дело, пасмотрим і на зорі, і што кому присниться. Может-таки, Осип Скорик што-иебудь да знает-та. Уж он лі света не бачил? не учить єво. Развєдьот беду і не такую. Потерпіть до завтрьово. Авось!
Уляна. До завтрього? Може, мене завтра на столі побачите!
Алексий. Як тільки здумаю, що Уляна чіпляє хустку оттому навіженому Стецькові, то мене так трясця і трусить.
Стецько за кулиса ми пост.
О! бач, який іде!
Скорик. Жалко мне вас, детушки! А по другой команде вот што: не только свету, што у вакнє; я й сам думал, што только его і есть-, што у нас; а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свет бальшой! Так і ви, не тужіть. Паіськай другой девки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час места дажидай меня на Лопанском мосту. Я тебе новой пароль скажу. (Уходит.)
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ Уляна, Алексий и Стецько поет и грызет орехи.
Стецько (поет без музыки).
Ішов Стецько льодом,
Свинка огородом;
Подай мені, моя мила,
Свою білу ручку!
Бач, де вона! А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося. І що робить, не знаю: чи іти додому, чи тут старостів дожидатись? Нікого і спитатись. Мати повіялась кудись, а
старий усе кликав мене на вольну, далі і захріп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я поліз на полицю, та й намацав горіхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, ця-татись! А кажи, чи ціт, чи лишка? От у жмені держу.
Уляна. Та піди собі геть! Ціт,– тільки відчепись.
Стецько (считает орехи).Так, відгадала. Оце один, два їх, п’ять, десять, три, усі!
Алексий (ударив его по руке, выбивает орехи).А ти, бачу, і лічити не вмієш? Оттакий козак!
Стецько (оглянувшись и тут только увидев его). Ати чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дівчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, і говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобі щипки! Геть відсіля, кажу тобі!
Алексий подходит к нему, а он пятится от него.
Цур тобі! Не заньмай мене, я тобі кажу! А то побачиш, що я тобі зроблю.
Алексий (все подступая к нему).Ану-ну! Що ти ме* ні зробиш?
Стецько (отступая).Що зроблю? Ось побач; ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.
Алексий. Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.
Стецько. А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!
Алексий. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
Стецько (подобрав орехи, продолжает их грызть).,Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже, що за тобою буде пропаща.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй світ за очима піти, чим за тебе.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: цур тобі, пек тобі, осина тобі,; дурний, божевільний, навіжений, католиче, бузовіре...
Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч 1кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене.
Алексий. Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Відкинься від Уляни, не заїдай їй
віку, дай їй ще на світі пожити з ким другим, а ие з тобою! Не бери її, я тобі спасибі скажу!
Стецько. Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити :і моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та нжо п;-к обрид мені з сим оженінням; так оце тільки затим я і женитися лочу.
Алексий. Та шукай собі другої дівчини; се вже не твоя і не хоче за тебе.
Стецько. Та де їх у урагової матері знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову і усю Заїківку, і Москалівку виходили де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не іде, як затялись.
Уляна. Чом же вони за такого парубка та не ідуть?
Стецько. Без сорому казка: кажуть, їло дурипН, «Дурний, цур йому!» —ось як кажуть. Се вже урнгонн мода стала, що усе за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей – тпррру! – нігде буде взяти!
Уляна. Та й я ж тим за тебе ие хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу.
Стецько (молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает).Тю! на твою голову! Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зов’сім би то і дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там і дівка каже, батько каже, і мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцім я дурний, так вже нігде дітись!
Алексий. Оттак казали за-харківці, а як прийдеш свататись на Гончарівку, то й за-лопанці те ж скажуть.
Стецько. Матері трясця за-харківцям і за-логіанцим, коли так скажуть. А купці так ие те кажуть.
Алексий. Хіба ж тебе і купці знають? Як же ти до них попав?
Стецько. Ось бач як. Послав раз батько,– та й близенький світ! – аж за Нетечу, а я й не потрапив, та іі блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть па мене коні! Машталір як уріже мене у се плече кнутом, як гикне: паді! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: відсіля коні, відтіля пани, так я шморг у лавку та й дивлюсь, що там робиться. А там купці, та так обдурюють панів, що на! (Смеется.)
Алексий. Чим же вони обдурюють?
Стецько. Еге! ось як. Увійде папі у лавку, уся така цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній... тільки що у во* город горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться... (Смеется.)Вже я, братику, надивився!.. От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцювати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
Алексий. Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тільки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!
Стецько. Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!
Алексий. І там знайду, та й задушу...
Стецько. Ось тільки задуши, а я батькові скажу...
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.
Уляна. А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень! (Ведет его назад.)Єй же то богу, не пущу!
Прокип. Та мені є діло до чоловіка,– що се таке?
Уляна. Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?
Прокип. Винеси ж ке шапку.
Уляна. Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?
Прокип. Оттак! усе на вольну.
Стецько. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!
Уляна. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.
Стецько. Побачу, як то не будеш! Ану, старий!, як
ЧИвона буде, чи ис буде моєю жінкою?
ГЇ роки п. Хм!.. Я б тобі щось сказав, та тутечка ис можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж геп туди, на •И н су гору.
Стецько. Якого я там чорта забув? Не хочу. Алексий (отведя в сторону Стецька).А що? Чи с н тебе гроші?
Стецько. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання,
Алексий. Пробігайся ж з ним на вольну та постав йом$ четвертину, то він до тебе буде добрий і дочку присилує»
ДУЭТ
Прокип, Ходім, зятю, за лісок,
Там новий стоїть шинок,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько. Тю-тю, дурний, відчепися!
Пий горілку, подавися!
Прокип, Там горілка є і пиво
І шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Стецько. Кажу, сам ний, подавися.
ҐЇ р о к и п. На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходім, зятю, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая.)
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Прокип. Є горілка там і пиво
І шинкарка чорнобрива.
Стецько. Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Дурням ти не потурай,
Ходім швидше, поспішай.
Ходім хутко, помандруєм, і Горілочки покуштуєм, І (Вместе.)
З шинкаркою пожартуєм,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська! .
Шинкарочка почастує, {Имеете.)
Шинкарочка поцілує! ;
Обнявшись и приплясывая уходят.
Уляна. Буде ж мені тепер від^матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.
Алексий. Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до зав* трього, так з ким старости прийдуть і як у вас без батька буде?
Уляна. Нехай як собі знають, а я не виновата; я таки шапки не дала. Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?
Алексий. Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.
Уляна. А опісля і покинув би мене, як пани роблять?
Алексий. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, опріч тебе одну.
Уляна. Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скільки разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе... От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.
Алексий. Нехай іде; ще буду її 1ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Те же и Одарка.
Одарка. Чи се ж тобі, ді-вко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут ханьки м’яти? Вже вона мов про-
Оиат.'ііт; ізідрізапа скибка! Шукай собі другу, а її вже не обдуріоіі.
Алексий. Ні, паньматко, ніколи я нікого ие обдурював; по моя се натура. її’ ж я полюбив, от від макотру-ел буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що коли ие віддасте за мене, то не знаю, як і иа світі проживу. Одаріе! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєї душі: кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироти: батька у мене нема, мати при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь, і стару матір доглядати меть. Захочете і ви до нас перебратись? Найдемо куток, буде і хліба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.
Одарка. Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина. Парень ти против мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти, собі на лихо, крепак! Та й за Каидзюбеика як ие віддати? Хоч дурний – міри нема, так багатий, ие узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.
Алексий. Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам, та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попереджа.
Одарка. Та воно, Олексійку, і правда твоя; чула і я дечого про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбииа худоба– а її до біса! Жалько, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.
Алексий (тяжко вздохнув).Ой, паньматко, паньматко! Ти мене такими речами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшові Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у.салдати, та й піду на край світу, у Ту* реччину, де дядько був.
Уляна (плачет).Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!
ДУЭТ
Уляна. Матусенько ріднесенька!
Зозуленько милесенька!
О що ж оце мені ти робиш!
За що мене, нещасну, топиш?
Алексий. Не пий, не пий ти нашій крові!
Не розривай щирої любові!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливі будем ми!
Нема біди, 1
Нема нужди, І Де щира любов. > ҐПм. гтр)
Дасть і радость, (Вместе).
Дасть і щастя |
Нам вірна любов! )
Алексий. Чи вміє дурень же любити?
Уляна. Порадоньку він дасть яку?
Алексий. Тільки знай, що будеш сльози лити! Уляна. Не буде щастя на моїм віку!
Алексий. Ой згляньте на мою біду!
Улясю за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Я за очима світ піду!
Уляна. Ой згляньте на мою біду!
За милого мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Усюду смерть собі знайду!
Мене з тобою розлучають! 1 {
Нехай собі вони се знають: ] (Вместе.)Уляна. Усюди смерть собі знайду!
Алексий. Я за очима світ піду!
Обнимаются. Одарка в стороне плачет.
Одарка (подошед к У ляне, ласкает ее).Годі ж, Уля-' сю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.
Алексий. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить. (Подошед к У ляне, говорит с горестью и сквозь слезы.)Улясю! серденько, рибонько!
Бачить бог, як тяжко мені иа душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай... Улясю!
Плачет, я Уляна горько рыдает.
Прощай, моя зірочко!.. Нехай... тобі бог иомога!.. Казав би я тобі – не забувай мене, так закон не велить; ти донжиа любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені... і не спом’яни!.. Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляпо, та ие вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перта куля зведе з світу... Заплач нишком, та й... як собі хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить.)
Уляна (обняв, удерживает его).Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене иокид;кш?,. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене прппьмо сира земля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! – по журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!.. Була твоя і буду твоєю! (Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью.)Ходім, мамо; робіть :іо мною, що хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит.)
Одарка (во все время горько плакавшая).Світу не бачу за горючими слізоньками!.. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит.)
Алексий (в горести задумался).Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать, і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши... що він? – Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ Алексий и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается).Га! Чого? Ось-осьде я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.)Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво... ге! заводила лихоманка, як він мене за.,, ге!'., завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівну. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому шван-дяти не близько!
Алексий (в сторону).І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Отецьку.)Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?
Стецько. А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми та усе ідемо, усе ідемо... а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже – даром що старий – став і підплиговати, неначе панський присяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш...
Алексий (все не слушая его).Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати... (Скоро уходит.)
Стецько (один).Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!.. (Поет.)
Оцей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш!
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький,
Щоб тут поле,
А тут ліс;
Недалеко б дідько ніс.
От тут дівка, а тут батько,
А тут їх і хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидш дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, швандяй,
Швандяй, швандяй...
(Уходя все поет.)
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Пиутрешіость крестьянской избы: на правой стороне длинный стол, покрытый копром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ Прокип лежит па скамейке за столом и спит.
Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы).Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пін колупати. Вже скоро і люди прийдуть... Та що ми без батька будемо робити? Хоч погаиень-кий, та був; а теперечки із-за свого та треба позичати. Де-то він шляється?.. О, лиха моя година! (Поет.)
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п’яницю віддала,
Щоб я, бідна, пропала!
Була собі попівна,
Меж дівками королівна;
Мудрі бублики пекла
І танок усім вела.
Тепер куди гожуся?
З п’янюгою вожуся!
Ні з ким взяти поради
І совіту подати.
Краса моя зав’яла!
Худобонька пропала!
Гай, дівочії літа!
Плачу, як та сирота!
Прокип крепко всхрапнул.
Одарка (увидев его).Дивись!., се він спить! – уставай! Скоро люди прийдуть, давай порадок. Устань-бо!
Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет.
Та прочумайся, навіжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
Прокип (все сидя, зевает).Щось невтямки, де я був.
Одарка. Та вже нігде більш як на вольній.
Прокип. А побіг би я та спитав. Чи я був там?
Одарка. Та годі тобі: уставай, давай порадок; адже ти батько,
Прокип (вставая).А може, і справді, що я батько?
Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не веліла?
Прокип. Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?
Одарка (скоро).А що ж, викупив?
Прокип (вяло).Та еж!
Одарка. Де ж ти гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
П р о к и п. Де узяв? Зять дав.
Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже І гроші дає. Зосталося в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидше (ласкаясь к нему)та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізовала. Ти був тоїді такий бравий! Чи впам’ятку тобі, як колись раз, ще ти парубком був...
Прокип (слушая ее, разнежился).Ге! як на току? – знаю, знаю. Згадав! (В большом духе.)Що то тогді гарно було!
Іще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
По вулицям усе я шлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидш забратись.
Ой, жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш як: буль, буль, буль!
Одарка. Давай же пояс сюди, мерщій...
ДУЭТ
Одарка (ласково).Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокип (нежась).Озьми пояс, підв’яжи, та легё-' сенько.
Одарка (с большою ласкою).Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокип. А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.
Одарка. Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокип, Коли ж грошей не було, знов заставив його.
О д а р к а. Бодай тебе заставляла лихая година!
Прок и п. Л чим би я похмелішсь? Тут лиха година!
С) д а р к а (засучивая рукава).
Та хоч гріх, хоч і два, поб’ю я п’янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився
з кругу!
Одарка. Поб’ю тобі морду всю,
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучче ісказнвсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокип, Та чим би я похмеливсь, І (Вместе.)
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Одарка (в большом сердце).Так оце у тебе і грошей нема? О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що ие такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав!: Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде. (Бросаясь к нему с кулаками.)Я тобі, стара собако!.. Я тобі сіді патли пообриваю!..
Стук в дверь.
Ох мені лихо... Сідай, сідай швидше... Цур тобі! нехай опісля... (Садится с мужем и отдыхает.)
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и Алексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексій.
Алексий. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!
Прокип (очень важно).Спасибі.
Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?
Алексий. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороко-вав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світу, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу, А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє
роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну роз-вадиш.
Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.
Стучат три раза крепко в дверь.
Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится.)Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.)Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.
Опять тот же стук.
Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.)Отту г стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами).Ох боже мій! – і Олексій тут!
Алексий (подойдя к ней, говорит тихо).Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится.)
Опять так же стучат за дверью.
Одарка (усевшись с мужем).Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокип (громко и важно).Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Ты миш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу).Ти ж, таваришу, как у па-', ходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо.)Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунте. (Оправившись, подходят.)
Прокип (очень важно).А що ви за люди, і відкіля бог приніс?
Скорик (так же ваоюно).Прежде усево позвольте во фру пт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покла-ііитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і опее; когда ж наше слово не в прийом, так ми адре-тируемося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.).Пожалуйте.
Тымиш (кланяясь).Так-таки, так.
Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего).Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?
Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.
А відкіля ви, панове, з якої землі?
Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.
Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.
Тымиш его удерживает.
Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?
Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кіпці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда і за всево свету господство з’єзжаєтца пажить, пагулять...
П р о к и п. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п’ють без заказу.
П р о к и п. А горілка дешева?
Скори к. Ніпочому. Там горілчані каладізя.
Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди ні слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро).Нет, ми прахадяща, парти-йонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо па-слухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Семдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот евтот (указав на Стецька)дикой князь, Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєштє меня тем, оддайте мінє али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ннм пайди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайтє. Вот ми как пашли, три-дцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у етот город,– как завьотца, не знаєм,– пришли; тут разом пала нам пароша...
