Текст книги "Повісті та оповідання, драматичні твори"
Автор книги: Григорий Квитка-Основьяненко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 34 (всего у книги 40 страниц)
Стецько (все слушал со вниманием).Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем).Малчи, шпи-йон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо).Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно д і йдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на нє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.
Т ы м и ш (все продолжает).Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!
Прокип (все с важностью).Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке е, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нево і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п’ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не ест; ум і разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.
Одарка (Уляне, которая стоит неподвижно).Колупай швидше піч, колупай!
Прокип (подумав, ваоїсно).Ось що ми зробимо: хліб святий прииьмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?
Одарка (весело и ласково).Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.
Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов’язати.
Стецько ( испугавшись). Лпу-пу; до чого дійдеться, то я і навтікача.
Одарка (подойдя к У ляне, весело).Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та ижг і соромиться. Не вміла матері слухати, по вчилася прясти, пс заробила рушників, в’яжи ж хоч валом. Л кс ./нижчії., що в тебе там є? (Тащит ее против воли.)Та ідп-бо; ще і опинається.
С кори к (подойдя, удерживает Одарку).Пастой! Де-лаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Преждє надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Ту-реччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троєча, дякуй за хлеб, і соль, і за науку і праси благаславепія па доброііо дело. Вот как усюда дєлаєтца. (Садится.)
Ты миш (все повторяет кстати и некстати).Так-таки, так.
С кор и к (Уляне).Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.
Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.
Раз, у другой, у третьой. Полно.
Прокип (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.
Скорик. Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой. Полно.
Уляна (поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, дероіса ее за руку).Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко... перепілочко! У останній раз прошу тебе: не топи свого дитяти!.. Дай мені на світі пожити!..
Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.
Одарка (сквозь слезы).Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що є. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться,)
Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе^ зроду не била, а тут за патли потягну.
Ты м и ш. Так-таки, так.
Уляна (в отчаянии).Боже мій милосердний! (Идет и, обращаясь к Алексию.)Тепер, Олексію, прощай на віки вічні! (Уходит, заливаясь слезами.)
Одарка. Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.
Стецько. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.
Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымишу и, отошед к стороне, плачет.
Скорик (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках).Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму делу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик (Тымишу).Ану, таваришу, зав’яжи мне, а я табє.
Друг другу завязывают рушники через плечо.
Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завсєм – скачи, козак.
Садятся на своих местах.
А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонниє, ми не стак віноваті, зв’яжіте і колонновожатаво.
Стецько. А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.
Одарка. Давай же, Улясю, хустку молодому,
Прокип. Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.
Уляна (ломая руки).Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!..
Одарка (вскочив к ней).Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!
У л я н а. З місця не піду, хоч вбий!
Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка (рассердясь).Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода...
.Скорик (подойдя, разводит их).Пастой, мать, єта не просто. (Посмотрев У ляне в глиіш.)11 м по, я вам га-варю, што наслано; та не побаїмси ппсплкп, умп-м і а'іа-слать. Ми бували по свету: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї; видали види і знаєм, што к чому. У мгпя не долго: скажу фраицузскойо слово, так пражим.ом хоч какую иасилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смєй піхто над-хадить к нам.
Отводит Уляну в сторону и говорит с нею.
Она делается веселее. Между тем...
Одарка. Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!
Стецько (громко зевает и потягивается).Цур йому, цьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
Уляна (выслушав все от Скорика, в большой радости убегает).Зараз, дядьку, зараз.
Скорик (подходит к месту и садится).Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз усьо принесьот. Ста хто-то і наслал, та йе умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! 1 пагразней попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.
Одарка. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П’є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.
Скорик (подходит и долго смотрит ему в глаза).Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет.)Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть иа сивуху не стал. То-то служба святая! (Поет.)
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п’яніца і мот,—
В службе будеш ти ие тот.
Палка! дело ти святое;
Ум і разум нам дайош.
Бросиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельтфебелю попадьош!
Ах, фельтфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улепиш І поправиш маладца!
• Адначе не бойся, старой, не бойся;– я пашутіл. (Садится,)Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет ево, как яструба, тридевять зарей виводить та кае-што па-французски гаварить, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу.)Йок, мусье?
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется,
Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).Спасибі матері... що вчила батька спати... та будила... прясти...
Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не
смотря большую^ тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.
Алексий. Тепер ти моя на віки вічні! 1 .
Уляна. Не покину тебе до смерті! / {Вместе.)
Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем).Що се, що се таке? Що се?
Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву).Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками).Що се таке? Та се нас обморочено!
Алексий (бросаясь к ней).Ні, матусенько, се не, морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке мое щастя: мені досталася хустка, а урагу мому – гарбуз.
Стецько. Так поміняймось-ке.
Уляна (также бросаясь к матери).Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!
Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по поти* лиці.
Одарка (в большом гневе).Щоб я вас благослови" ла? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде...
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.
Одарка (скоро и кричит).І ти, п’яниця, тулії ж? Знай свою вольну, а у мое діло по мішлйся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий хялахуре, волоцюго, поблагослонлю ті по чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу тряс* цями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. Д тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообршшо, коси твої вирву, та таки з Стецьком I обвінчаю, обиіпчаю, ^аки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай,.. (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)
Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Станоаитсл между Одаркою и Алексием.)Паслушай, иапьмиткп, меня, бувалаво...
О д а р к а. Не хочу, не хочу нічого слухати...
С ко р и к. Та паслушай...
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбспку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой).Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот).Ох, мопі ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости).Апу-пу: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекпдаїті.си. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Отецьку).Малчи і слушай камаидних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
О д а р к а. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру...
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німсції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол...
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему).Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму наднесуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалесш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваенной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так крепак...
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гава-рить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у под-даних памещики камандери, а усем галава батюшка гасу-дарь. Ат єво миласти приказано усем нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усе-во довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дро-чись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба... Серце болить, як згадаю!..
Скорик. Ага! Так єта уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослон-чик. (Исполняют.)Так. Тепер азьми миску, єтима четир-мя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усем местам ха-дили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь).Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушиик, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваениому: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.)Вот из французскава кирвияп весільная шишка; ми <-(іо наложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари а уст. А ти з рушником стані» тут. (Стааит Тымиша подле себя.)Тепер, Одаріе, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюхі
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви снечичка; засвіти єйо і неси сіЬдн, та не погаси, а то только тебе і на светі жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущий, приносит зажженный восковой отрок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.)Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну... начипаеті.ся нашее дело... Гу!., а самаво так лихорадка і бйот. Єто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуеш. Одаріе, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи... как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябіет?
Одарка (дрожа).Та... із-за... плечей... і у очах...
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
Тара, бара, мара, доларжап!
ПУРУ. бУІ>У. ТУРУ. а кормам!
Бендер, кардані,
Дюнепь, мар’яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде.)
Банжур, мадам Одаріе, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріе! не рябей! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нет; усьо пашло геіь. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску).Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску).Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Т ы м и ш (также смотрит).Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя).Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріе, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яті, как ти єфтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденио по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да вот і я: хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассєї да і сабрал п’ятьдесят цєлкових: так па смерті маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт...
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, ураго-вого москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув).О, спасибі ж тобі, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.)Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
Скорик (вскрикивает).Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика).Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.)Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше паслушаніе і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і кан-чать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаоюивает стариков на ихместа.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост).А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его).І нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове-сватове!
Прокип и Одарка (вместе). Ами раді слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.
Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-те садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать– подле У ляны.)Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)
Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.
Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.
Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш* А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
Л ОСЬ ЩО Пѵпжу
О пут (кім усім:
Мати, іскп.шої,
Батько, подншіп,,
ЖСІЇІІХ, НрОИНЛІІСЯ,
Москалі», утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Але ось мопс послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухаіі.
Жених твій креп а к (Нехай йому болячкаї),
Через нього і ти стала Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка....
(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все про– должая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выгля– дывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подлег па с гол миску и проч.
Скорик (меокду тем нарезал хлеба).Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.
Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к С ко рику.)Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку).Пожалуйте, пане свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французской бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.
Прок и п. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.)А!., кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! ( Потчи– вает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро).Єщо п’ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своею дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров’я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыоюжет вверх.)Штоб так наші маладиї вибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.
Прокип потчует водкою пришедших дезок; они ие пыот, он все выпивает.
Хор девок (начинает петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
1-я девка (кланяясь, и все за нею).Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам иа усе добре.
Алексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Усаживает их подле У ляны.)От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки* брусуйте...
Скорик (продолжает есть).Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть).Ех, девушки! патеште нас, па-тєште пісеньками.
Хор девок.
Ой чому, чому В сім новім дому Так рано засвічено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матінку питала.
Одарка (во все время сей песни плакала).Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світу не бачу! Зостануся з п’яницею, і вже добра не ждати.
Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебє дабро.
О д и р к а. Де вже добра ськатиI Про к и п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
Хто добре п’є, той знай «се спить;
Прокип.
А хто все спить, той не грішить.
Чого ж нам тут вередовати?
Приньмімось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горілочка зупинить нас.
Як нап’ємось та й полягаєм, Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собі і прогуляем.
А що, Тиміше, як?
Тымиш.
Прокип.
Все.
Одарка.
Так-таки, так.
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Коли ж тут лаятись і битись? |
З горілкою добре нам жити! І .
От тут-то лаятись і битись! І аместе')З горілкою нам лихо жити! '
Як ланка стане мужика Товкти і вчити, часто бити,
Тогді нам добре буде жити.
Тепер же правда в вас яка?
Куди ні повернись, старші вони.
Мужик дуріє,
На все він с-міє,
Не слухає ні в чім жони.
Ось нуте лишень нам піддайтесь,
Під нашу дудку годака Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.
А що, Тиміше, як?
Так-таки, так.
Тымиш.
Одарка.
Все.
Алексий
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Нехай вчить жінка мужика! і То й правда буде не така.
Ие вчити жінці мужика; [
На світі правда не така. і
и У л я н а.
Тогді иа світі правда стане,
Тогді добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любое,
Не буде лайки ні розмов.
А що, Тиміше, як?
Т ы м и ш. Алексий
Все,
Скорик,
Так-таки, так. и Уляна;
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, і вот порада:
Вперьод веєво так треба-нада Увесь народ ва фрунт паставіть, Меня фельтфебелем наставіть. «Муницу бережи Аль пряжку падв’яжи».
Кагда ж суд’ям тут брать взятки?
І лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вірно,
Чуть што не так, каманда «смірно»!
І фуктель паказал їм бравой,
І «е места марш все: левой, правойї» І в ногу будуть все хадіть,
Кагда ж тут ссори завадіть?
А што, тавариш, как?
Так-таки, так.
Т ы м и ш. Скорик.
Все.
/
Стецько
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе адной любов і дружба!
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе одной любов і дружба!
(перед тем возвратившийся).
Ось і я до вас вернувся*
Ось і я вже схаменувся;
І женитися не буду,
Ні довіку, ні до суду.
Своїм дітям закажу:
Не казітесь, не женітесь.
Так і батькові скажу:
А чому він оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того ніхто не знає,
Що тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь піхто.
А що, Тиміше, як?
Так-таки, так.
'Г м м и ш.
Стецько. Все. Тыми ш.
Хор.
От тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
От і згинуло б добро,
Якби ие женивсь ніхто.
Гай-гай, товкуєте об чім!
Тогді добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсім,—
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарі;
Жінки у гречку знай все скачуть,
В горілку воду шинкарі Знай ллють; та що робить? всі кажуть: Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
І часом бреше, пальці знати!
Сам бачиш! – він чортяці брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(К зрителям.)
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нічого про те сказать;
Плесніть, панове мої милі!
Оттак, оттак!
ФИНАЛ
Поки добра иа світі ждати,
Все.
Так нам оттут хіба дрімати?
Ану! почнем лишень гуляти! Горілка є, музика гра.
Дівчата! Нуте танцьовати!
Трара-рара, трара-рара.
Общие танцы.
ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК ѵ
Комедия в пяти действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ
Кирило Петрович Шпак – помещик.
Фенна Степановна – жена его.
ГІрисинька – дочь их
Тимофей Кондратьев ич Лопуцьковский – жених ее.
Осип Прокопович Опецковски й—приезжий помещик.
Аграфена Семеновна – жена его.
Э в ж е II и – дочь их.
Иван Семенович Скворцов – капитан, квартирующий с командою в деревне Шпака.
Шельменко – денщик его.
М о т р я – горничная Фенны Степановны.
Ключница, лакеи, кучера и другие слуги и служанки Шпака.
Гости, мужчины, женщины, дети с корми' лицами, няньками и т. под.
Действие в Малороссии, в деревне Шпака.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Простой, без всяких украшений сад: кое-где большие ветвистые деревья; под ними деревянные некрашеные скамейки. Из-за деревьев виден
господский дом.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Скворцов (сидит под деревом и читает книгу, потом [говорит]).Посланный мой нейдет... Какое нетерпение!.. (Читает.)Видно по всему, что доступ труден, когда уже и Шельменко не может пробраться. (Читает и потом, бросив книгу, встает.)Как бы огорчился дядя, если бы узнал, что генеральскому племяннику отказали... И где же? в Малороссии!.. Он верить не хочет, чтобы могли быть здесь порядочные люди... Однако ж отказали!.. Увезти бы, и конец делу. Посердятся, да н простят, а я буду с состоянием. 1 Ірпсииька, право, очень мила; имеет странности, по я, женясь, с моими кузинами ее перевоспитаю... Она добра, любит меня, капризов не пм< 4ет, и ноіідет дело ладно...
ЯВЛИППК ІѴГОРОІ*
Скворцом II III I' .4 Ь м <' II к о.
Шельменко (выбегает от дому, торопливо оглядываясь).Тю, тю на твого батька!.. (Увидя Скворцова, становится в позитуру с неловкостью.)
Скворцов. Что, есть ли какоіі успех?
Шельменко. Лепортую вашому благородію, усьо о(>« стоїть благополучно. Будучи, нету-тс иікакого успеху.
Скворцов. Как? Стало, ты не исполнил моего приказания?
Шельменко. Я усьо справил, ваше благородіє, тесто, справно.
Скворцов. И барышню видел?
Шельменко. Нікак нет, ваше благородіє!
Скворцов. Стало, и письма пе отдал?
Шельменк о. Нікак пет, ваше благородіє!
Скворцов. Зачем же ты пе отдал?
Шельменко. Не могу знать, ваше благородіє!
Скворцов. Как не можешь знать! Ведь же ты в доме был?
Шельменко. Нікак нет, ваше благородіє!
Скворцов. Почему же нет, когда я тебе приказал?
Шельменко. Еге!.. Пожалуй... Ваше б то благородіє і приказали, а я було, будучи, і пішов, так що ж? Собака, ваше благородіє, та так здорово за хатою загавкала, так я, теє-то, і навтікача...
С к в о р ц о в. Ах ты трус!..
Шельменко. Видюща смерть страшна, ваше благородіє!
Скворцов. Я тебя еще не так напугаю. Прикажу отпустить обещанных за неисправность тебе сто палок.
Шельменко. Ради стара... Чи то пак: без вини виноват, ваше благородіє!.. Ваше благородіє! не положіть гніву! Подозвольте мені, будучи, без артикулу, а так, словесно, побожитися перед вами, що коли, будучи, ми не від-штурмуемо панночки, так щоб я перед вашим благородіем оттутечка, тее-то, прахом розпався! От що.
Скворцов. С твоей ли головой это и сделать?
Шельменко. Та вже ж!.. Ѳ-ох, .ваше благородіє! не знаєте ви сієї голови! Робили ми, будучи, проізводством і не таковії діла, як, бувало, відкомандируємося на слідствіє з покойним секлетарем Грошолупом. Нехай над ним земля пером! (Вздыхает.)
Скворцов. Ты все хвалишься, а сам и начала не сделал.
Шельменко. Де то вже не зділав? я, ваше благородіє, без сорому казка, підмовив одну чорнобривку, щоб теє-то, знаєте, вибігла ген до тії розсоховатої яблоні; так ми там, там, теє-то, порадимося. Знаєте, ваше благородіє! як Шельменко та з хитрою дівкою, теє-то, так, будучи,
і самого чорта зануздають. Ідіть же, ваше благородіє, на кватирю, тягніть люльку, а тут, будучи, усе гаразд буде.
Скворцов. Смотри, Шельменко, не проведи меня!.. Ах, какое мучение терплю!.. Бывал ли ты влюблен?
Шельменко. Що б то, будучи, як, ваше благородіє?
Скворцов. Ну, любил ли ты кого-нибудь?
Шельменко. Ох, ваше благородіє! Будучи, нігде гріха діти: любив, та ще й тепер кріпко люблю!
Скворцов. Вот это для меня новость. Кого же это?
Шельменко. Гроші, ваше благородіє! Любив, люблю і любитиму, аж поки, будучи, здохну. Що то я їх люблю!.. І батька, і матір, і жінку, і дітей, і увесь рід свій за них віддав би! Та коли по правді, будучи, сказати, так нема і у світі нічого і нікого луччого, як, будучи сказать, гроші.
Скворцов. Скот – и больше ничего.
Шельменко. Та єй, істинне слово, скот, ваше благородіє! І я те ж кажу. Ідіть же, будучи, собі відсіль; та будьте, теє-то, близенько, щоб як гукну, так щоб ви тут
і вродилися. Може, й панночка, теє-то, на шпацір вийде, а ви тут, стало бить, і є.
Скворцов. Смотри, Шельменко, работай проворно; я тебя награжу; а не то – палки по обещанию. (Уходит.)
Шельменко (один, в размышлении).Палки, палки!.. Чи думав ти, пан Шельменко, об палках, як був при волості писарем?.. Гай-гай! Не тепер споминки. Тогді не тільки уся волость трепетом мене трепетала, не тільки голова прийдіте поклонімося, та й сам засідатель не знав, на яку ступити перед Шельменком. А тепер не можна Шельменку і пари з уст пустити, та усе по артикулу: і ходи, і говори, і дивися усе по артикулу... Ой, Микито, Микито! а пуще його стара мати: заїли ви мою голову, чим би я досі, будучи, був? (Задумывается.)
Шельменко и М о т р я.
Мотря. Чего вы меня, господа служивый, звали?
Шельменко. Отже, спасибі нам, що ви, будучи, вийшли. Ось ходіте же сюди, під сюю грушу, я вам щось таке, будучи, скажу, таке гарне.
Мотря. Говорите же скорей, мне некогда.
Шельменко. Знаете, будучи, що? Які ви повновиді, мов місяць... та, теє-то... які чорняві,., Я пас, душко, кріп-ко, будучи, полюбив.
М о т р я. А мне какое до того дело? Пот сщої . Шельменко. Як, яке діло? Я впс так кріпко, будучи, полюбив, що удень не сплю, а уночі не їм, так, будучи, па стіну деруся та вас, теє-то, бажаю.
Мотря. Деритеся себе куда хотите, а мис нужды мало.
Шельменко, Як-то; нужди мало? Полюбіть-бо, кришечко, і ви мене.
М о т р я. Пожалуй, полюбить недолго, да какой из того толк будет?
Шельменко. А такий товк, що ми собі, теє-то, поберемося.
