Текст книги "Міжконтинентальний вузол"

Автор книги: Юлиан Семенов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 21 (всего у книги 21 страниц)

4

– Не запитання про громадянські права в Росії, – карбував Чарльз Макгоні, раз по раз відриваючись од тексту, щоб дивитися в обличчя журналістів, – не суть їхнього державного ладу підштовхує нас до рішення про припинення переговорів, а лише переконаність у тому, що Радам не можна вірити на слово, ні в чому й ніколи… Трагічна доля видатного російського дослідника Геннадія Кулькова остаточно переконає в нашій правоті тих, хто сумнівається, вважаючи американську позицію надто твердою й безкомпромісною. Ми готові повернутися до переговорів лише тоді, коли ті, хто сідає з нами за спільний стіл, будуть так само щирі в своєму намірі досягти миру, як і ми. Ніколи ще в історії людства зло не було таке організоване й могутнє, як нині. Ідеологія комунізму, яка відкрито заявляє про своє неминуче торжество, нарощує ракетний потенціал з дня на день. При цьому відбувається постійна маніпуляція лозунгами захисту миру, розрахованими на довірливих людей, недосвідчених у політиці…

5

… Через годину після цього виступив член конгресу, який підтримав необхідність асигнувань на ракетну програму корпорації Піма:

– Кожний, хто виступав проти проекту протиракетної оборони, тепер, – після того, як правда про агресивні плани росіян стала надбанням світової громадськості ціною життя видатного поборника миру професора Кулькова, – переконався, що наші пропозиції про асигнування на космічний проект були продиктовані однією турботою: про безпеку західної демократії. Росіяни розуміють лише одну мову. Це мова сили. Що ж, ми її вивчили. Ми готові до діалогу, але лише на цій мові, інша віднині не прийнятна…

6

Голос Славіна в телефонній трубці, де щось безперестанку клацало й шипіло, був стомленим, безбарвним, зовсім позбавленим почуття:

– Дмитре, передай своєму приятелю, що віза на поїздку до столиці НДР лежить на Чек Пойнт Чарлі. Розтлумач йому, що тільки тут йому можуть пояснити й показати, чому все так сталося. Якщо він не хоче приїхати сюди на годину, ми запросимо інших американських журналістів… Хоч, чесно кажучи, шкода: ти ж саме йому обіцяв сенсацію… Він її матиме… Отже, чекаю.

7

У західноберлінському офісі «Юнайтед прес інтернейшнл» було, як завжди, гамірно, весело, відверто.

– Зробіть наше фото, – я і Степанов за одним столом, – попросив Кузані; шеф-редактор відділу міжнародної інформації був його давнім знайомим, подружилися в Сайгоні, в шістдесят восьмому. – Мою заяву для преси знайдете в сейфі готелю «Кемпінські», якщо я не повернуся із Східного Берліна до восьмої вечора, про це я вже сказав портьє.

– До сьомої, – поправив Степанов.

Кузані спохмурнів, згадав, що від сьомої до восьмої дзвонитиме Прошке; він уже в Палермо; кивнув:

– Правильно. До сьомої. Якщо я не повернуся до сьомої із-за «залізної завіси», їдь у готель, відкривай мій сейф, бери конверт, розпечатуй його і давай матеріал на першу шпальту, – такої сенсації ти давно не мав.

Звідси ж, з бюро, він подзвонив у Голлівуд, продюсерові Стіву Грінбергу, повторивши слово в слово те, що сказав редакторові…

8

Листоноша Віктор, який обслуговував той будинок, де жив Славін, не забув слів завідуючої відділенням зв'язку Олени Кіндратівни, що мешканцеві з дванадцятої квартири листи на замовлення й телеграми треба кидати в скриньку («заяву він написав, усе як слід, ніхто не причепиться»), незалежно від того, дома він чи не дома («Геолог, – подумала Олена» Кіндратівна, – вони всі волоцюги, в Москві нечасто бувають, тому, мабуть, і самотній»).

Тож Віктор і опустив у поштову скриньку телеграму Славіну; написано в пій було лише кілька слів, без всяких «км» і «кр»: «Спасибі тобі за тебе більше ми не побачимося так краще нам а найімовірніше мені прощай Ірина».

9

У Берліні Степанов і Кузані зразу ж поїхали в Інститут судової медицини; довгими коридорами, пофарбованими зеленою олійною фарбою, їх провели у невеличку кімнату; біля хірургічного стола, на якому лежало тіло, вкрите білим простирадлом, сидів Славін; обличчя змарніле, стомлене, під очима темні мішки; таким я його ніколи не бачив, подумав Степанов, так здати за два тижні, справді, старий, от що таке провал операції…

– Спочатку я пред'явлю вам дещо для впізнання, – тихо сказав Славін, попередивши можливі слова Степанова, – а вже потім обговоримо ситуацію.

І зірвав простирадло з того, що лежало на хірургічному столі.

– Та ви помацайте, помацайте, – сказав він, звертаючись до Кузані. – Це муляж, не страшно… «Голову» знесли з американських карабінів з оптикою. Що стосується Геннадія Кулькова, автора листа, опублікованого на Заході, – до речі, його текст, підготовлений у Ленглі, зберігається у нас, як доказ; у ЦРУ він вважався агентом «Н-52» – то зараз він у Москві, в тюрмі. Якщо хочете взяти в нього інтерв'ю і зробити кінозйомки, думаю, слідство – як виняток – надасть вам таку можливість, приїжджайте в Союз. Коли Степанов просив вас – після «вбивства вченого» – почекати сім днів, ми не думали, що події розгортатимуться з такою швидкістю… Та й друзі містера Сема Піма трохи поспішили… Якщо у вас виникли якісь запитання, мене вповноважили відповісти, – Славін усміхнувся, – представникам радянської та американської преси… А втім, якщо ви зараз не готові до роботи або зайняті чимось іншим, офіційне повідомлення ТАРС про це опублікують у наших газетах. Отже, думаю, післязавтра переговори в Женеві поновляться. І діалог, який розпочався між Москвою і Вашінгтоном, не буде припинено…