Текст книги "Пригоди бравого вояка Швейка"

Автор книги: Ярослав Гашек

сообщить о нарушении

Текущая страница: 33 (всего у книги 46 страниц)

– Швейку, я наказую, щоб ви негайно зникли разом з вашою куркою, а то я розіб’ю її об вашу макітру, ви, ідіоте нещасний!

– Слухаюсь, пане обер-лейтенанте, але насмілюсь доповісти – сельдерею я не знайшов, моркви теж! Укину карто…

Швейк не договорив «плі», бо вилетів разом з куркою із штабного вагона. Надпоручник Лукаш одим духом випив стопку коньяку.

Швейк, проходячи під вікнами вагона, козирнув і попрямував до себе.

* * *

Балоун, щасливо перемігши в душевній боротьбі, саме збирався відкрити надпоручникові бляшаночку з сардинками, коли з’явився Швейк із куркою. Це викликало природне збудження у всіх присутніх у вагоні. Всі подивилися на нього, немов запитуючи: «Де це ти вкрав?»

– Купив для пана обер-лейтенанта, – відповів Швейк, витягаючи з кишені цибулю і локшину. – Я хотів зварити йому юшку, але він відмовився і подарував її мені.

– А вона, бува, не дохла? – недовірливо спитав фельдфебель-рахівник Ванек.

– Я власноручно скрутив їй голову, – відповів Швейк, витягаючи з кишені ніж.

Балоун вдячно і водночас з пошаною глянув на Швейка і почав мовчки лаштувати надпоручникову спиртівку. Потім узяв казанки й побіг по воду.

До Швейка, що скуб курку, підійшов телеграфіст Ходоунський і напросився допомагати, а тоді конфіденційно прошепотів йому на вухо:

– Це далеко звідси? Треба перелазити на подвір’я чи просто на вулиці?

– Я її купив.

– Мовчи вже. Отакий ти товариш? Ми добре бачили, як тебе вели.

Проте телеграфіст і собі дуже старанно заходився скубти курку. До великих урочистих приготувань приєднався й кухар-окультист Юрайда: нарізав для юшки картоплі й цибулі.

Пір’я, яке вони викинули з вагона, привернуло увагу поручника Дуба, що робив обхід. Він гукнув, щоб показався той, хто скубе курку. І в дверях негайно з’явилося вдоволене Швейкове обличчя.

– Це що? – загорлав поручник Дуб, підіймаючи з землі відрізану курячу голову.

– Це, насмілюсь доповісти, – сказав Швейк, – куряча голова з породи чорних волоських. Ці кури, пане лейтенанте, дуже добре несуться, понад двісті шістдесят яєць на рік. Будь ласка, подивіться, який багатий у неї яєчник. – Швейк тримав перед носом поручника Дуба кишки й інші курячі тельбухи.

Дуб сплюнув і відійшов, але за хвилину повернувся:

– Для кого ця курка?

– Для нас, насмілюся доповісти, пане лейтенанте. Погляньте, скільки на ній сала.

Відходячи, поручник Дуб пробуркотів:

– Зустрінемося під Філіппами.^{184}

– Що він тобі сказав? – звернувся до Швейка Юрайда.

– Нічого. Ми призначили побачення десь у Філіппа. Ці великі пани здебільшого педерасти.

Кухар-окультист заявив, що лише естети – гомосексуалісти; це випливає вже з самої суті естетизму.

Фельдфебель-рахівник Ванек розповів про згвалтування дітей педагогами в іспанських монастирях.

А коли вода в казанку почала закипати, Швейк згадав, як одному вихователеві віддали колись під опіку колонію безпритульних віденських дітей, а той вихователь усіх їх збезчестив.

– Що ж поробиш, це – пристрасть. Але найгірше, коли це находить на жінок. У Празі жили свого часу дві самітні дамочки, розведені, бо вони були шлюхи, на прізвище Моуркова і Шоускова. Одного разу ввечері, коли в розтоцьких алеях цвіли черешні, вони зловили старого, імпотентного, столітнього катеринника, затягли його до розтоцького гаю і давай його гвалтувати. Господи, що вони з ним виробляли! Там у Жижкові жив один професор, на прізвище Аксаміт. Він там робив розкопки, шукав могили із скарлюченими мерцями і вже кілька таких кістяків знайшов і викопав. Отож ті дамочки і втягли катеринника до однієї розкопаної могили й там його згвалтували. Другого дня приходить туди професор Аксаміт і бачить: у могилі щось лежить. Він зрадів, але то лише був замучений і замордований двома розведеними дамочками катеринник, а навколо нього валялися тріски. П’ятого дня катеринник помер, а ті потвори до того знахабніли, що прийшли на похорон. Це вже розбещеність! Ти посолив? – звернувся Швейк до Балоуна, який, використавши загальну зацікавленість до Швейкового оповідання, щось ховав до свого заплічного мішка. – Ану, що ти там робиш? Балоуне, Балоуне! – серйозно дорікав Швейк приятелеві. – Що ти збираєшся робити з цією курячою ніжкою? Ви лишень погляньте: поцупив у нас курячу ніжку, щоб її пізніше потайки зварити. Знаєш, Балоуне, що ти зробив? Ти знаєш, як карають у війську того, хто на фронті обікрав товариша? Його прив’язують до жерла гармати, і він розлітається, як картеч. Тепер уже пізно зітхати. Як тільки-но зустрінемо десь на фронті артилерію, ти зголосишся до найближчого старшого фейєрверкера. А поки що як покарання робитимеш вправи. Вилазь із вагона.

Бідолашний Балоун виліз, а Швейк, сидячи в дверях вагона, командував:

– Habt Acht! Ruht! Habt Acht! Rechts schaut! Habt Acht![269]269
  Струнко! Вільно! Струнко! Направо рівняйсь! Струнко! (Нім.)


[Закрыть] Дивися знову прямо! Ruht![270]270
  Вільно! (нім.)


[Закрыть] Тепер будеш робити вправи на місці. Rechts um![271]271
  Праворуч! (нім.)


[Закрыть]

– Бовдуре! Таж ви справжня корова! Ваші роги повинні з’явитися там, де ви раніше мали праве плече. Herstellt! Rechts um; Links um! Halbrechts![272]272
  Відставити! Праворуч! Ліворуч! Півоберт на-пра-во! (нім.)


[Закрыть] Не так, йолопе! Herstellt, Halbrechts![273]273
  Відставити! Півоберт напра-во! (нім.)


[Закрыть] Ось бачиш, бараняко, вже виходить!.. Halblinks! Links um! Links!

Front![274]274
  Півоберт ліворуч! Ліворуч! Ліворуч! Заходити шеренгою! Шеренгою! (нім.)


[Закрыть] Фронт, ідіоте! Ти не знаєш, що таке фронт? Grad aus! Kehrt euch! Kniet! Nieder! Setzen! Auf! Setzen! Nieder! Auf! Setzen! Auf! Ruht![275]275
  Прямо! Кругом! На коліно! Лягай! Сядь! Встань! Сядь! (нім.)


[Закрыть] От бачиш, Балоуне, це корисно для здоров’я! Принаймні поліпшиться травлення.

Навколо, голосно сміючись, почали збиратися солдати.

– Відійдіть, будь ласка, – вигукнув Швейк, – він зараз маршируватиме. Отже, Балоуне, начувайся, щоб я тебе не примушував герштелювати[276]276
  Тут: повторювати (німецьке слово, яке Швейк вимовляє із слов’янським закінченням). (Прим. перекл.).


[Закрыть], я не люблю мучити солдатів. Отже: Direktion – Bahnhof![277]277
  Напрям – вокзал! (нім.)


[Закрыть] Дивись, куди я показую. Marschieren marsch! Glied – halt![278]278
  Кроком руш! Відділення – стій! (нім.)


[Закрыть] Стій! Сто чортів твоїй бабі, поки я не замкнув тебе! Glied – halt! Нарешті я тебе, ідіоте, зупинив! Kurzer Schritt![279]279
  Короткий крок! (нім.)


[Закрыть] Ти не знаєш що таке Kurzer Schritt? Я тобі покажу, аж посинієш. Voller Schritt! Wechselt Schritt! Ohne Schritt![280]280
  Повний крок! Змінити ногу! На місці! (нім.)


[Закрыть] Ти, буйволе, коли я скажу: «Ohne Schritt!» – мусиш переступати ратицями на місці.

Навколо стояли принаймні вже дві роти.

Балоун упрів і сам себе не тямив, а Швейк командував далі:

– Gleicher Schritt! Glied ruckwarts marsch! Glied halt! Laufschritt! Glied marsch! Schritt! Glied halt! Ruht! Habt Acht! Direktion Bahnhof! Laufschritt marsch! Halt! Kehrt euch! Direktion Wagen! Laufschritt marsch! Kurzer schritt! Glied halt! Ruht![281]281
  Рівняй крок! В ногу! Відділення, назад руш! Відділення, стій! Бігом! Відділення, крокош руш! Відділення, стій! Вільно! Струнко! Напрям – вокзал! Бігом руш! Стій! Ногу! Напрям – вагон! Бігом руш! Короткий крок! Відділення, стій! Вільно! (нім.)


[Закрыть] Тепер хвилинку відпочинеш, а потім почнемо знову. При бажанні все можна зробити!

– Що це тут діється? – почувся голос поручника Дуба, який підбіг до натовпу, вкрай стривожений,

– Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ми трохи вправляємося, маршируємо, щоб не забути й даремно не гайнувати дорогоцінного часу.

– Вилазьте з вагона! – наказав поручник Дуб. – Я вже справді маю цього по саме горло. Ходім зі мною до пана батальйонного командира.

Коли Швейк опинився в штабному вагоні, надпоручник Лукаш вийшов через протилежні двері з вагона і подався на перон.

Поручник Дуб доповів капітанові Сагнеру, який був саме в дуже доброму настрої, бо «Гумпольдскірхен» виявилося справді прекрасним вином, про злочинні, як він висловився, витівки бравого вояка Швейка.

– Отже, ви не хочете даремно гайнувати дорогоцінного часу? – засміявся значуще Сагнер. – Матушич, ідіть-но сюди!

Батальйонний ординарець дістав наказ викликати фельдфебеля дванадцятої роти Насакла, який мав репутацію найбільшого тирана, і принести Швейкові гвинтівку.

– Цей солдат, – сказав капітан Сагнер фельдфебелеві Насаклу, – не хоче гайнувати дорогоцінного часу. Підіть за вагон і годину повправляйтеся з ним у гвинтівочних прийомах. Але без милосердя, без відпочинку. Головне, швидко – одну вправу за другою. Setzt ab, an, setzt ab![282]282
  Напоготові, на приціл, напоготові! (нім.)


[Закрыть] Ось побачите, Швейку, не будете нудитися, – пообіцяв він на прощання.

А за хвилину за вагоном уже лунала різка команда і урочисто котилася поміж коліями. Фельдфебель Насакло, який саме перед тим грав у «двадцять одно» і тримав банк, горлав на весь божий світ:

– Beim Fuss! Schultert! Beim Fuss! Schultert![283]283
  До ноги! На плече! До ноги! На плече! (нім.)


[Закрыть]

Потім на хвилину все втихло, і почувся спокійний і розважливий Швейковий голос:

– Свого часу я вивчав це на дійсній військовій службі. На команду «beim Fuss» гвинтівка повинна стояти біля правої ноги так, щоб кінчик приклада був на прямій лінії з носком. Права рука вільно випростана і тримає гвинтівку так, що великий палець лежить на цівці, а інші стискають приклад. По команді «Schultert» карабін вільно висить на ремені на правому плечі, дулом догори, а цівка відхилена трохи назад…

– Досить розводити теревені! – гримнув фельдфебель Насакло, і знову розляглася команда: – Habt acht! Rechts schaut! Бісова печінка, як це ви робите!..

– У мене «Schultert», і при «Rechts schaut» моя права рука ковзає по ремені вниз і стискає шийку приклада, а голову я повертаю вправо. На команду ж «Habt acht» берусь знову правою рукою за ремінь, а моя голова просто поперед себе дивиться на вас.

І знову пролунав фельдфебелів голос:

– In die Balanz! Beim Fuss! In die Balanz! Schultert! Bajonett auf! Bajonett ab! Fallt das Bajonett! Zum Gebet! Vom Gebet! Kniet nieder zum Gebet! Laben! Schiessen! Schiessen halbrechts! Ziel Stabswagon! Distanz 200 Schritt… Fertig! An! Feuer! An! Feuer! Setz ab! Aufsatz normal! Patronen versorgen! Ruht![284]284
  Напереваги! До ноги! Напереваги! На пле-че! Примкнути багнети! Зняти багнети! Багнет у піхви! На молитву! З молитви! Навколішки до молитви! Набити! Стріляти! Стріляти в півоберта направо. Ціль – штабний вагон! Відстань – двісті кроків… Приготуватись! Взяти на приціл! Вогонь! Відставити! Приціл нормальний! Патрони готуй! Вільно! (нім.)


[Закрыть]

Фельдфебель почав скручувати цигарку. Швейк тим часом розглядав номер на гвинтівці й раптом вигукнув:

– Чотири тисячі двісті шістдесят вісім! Такий самий номер мав один локомотив на станції у Печках; він стояв на шістнадцятій колії. Цей локомотив мали відтягти до депо в Лису-на-Лабі на ремонт, але це було не так легко, бо в старшого машиніста, пане фельдфебелю, якому доручили справу, була дуже погана пам’ять на числа. Тоді начальник дистанції покликав його до себе в канцелярію й каже: «На шістнадцятій колії стоїть локомотив номер чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Я знаю, що ви погано запам’ятовуєте числа, а як запишу вам якесь число на папері, то ви цей папір також загубите. Отже, якщо ви такий слабкий на пам’ять, вважайте на те, що я вам скажу. Слухайте уважно: запам’ятати яке-небудь число дуже легко. Локомотив, який треба відтягти до депо в Лису-на-Лабі, має номер чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Отже, вважайте. Перше число – четвірка, друге – двійка. Тепер ви вже пам’ятаєте сорок два, тобто два рази по два – чотири, це перше число, чотири ділене на два – два, отже, поруч виходить чотири і два. А тепер не бійтеся, – скільки буде два рази по чотири? Вісім, правда ж? То закарбуйте собі на носі, що вісімка з номера чотири тисячі двісті шістдесят вісім є остання в ряді. Після того як ви запам’ятали, що перше число – чотири, друге – два, а четверте – вісім, треба якось умудритись та запам’ятати ту саму шістку, яка стоїть перед вісімкою, а це дуже просто. Перше число – чотири, друге – два, а чотири і два – шість. Тепер ви вже знаєте напевно, що друге число з кінця – шістка, і цей порядок чисел уже ніколи не вискочить у вас з голови. Вам урізалося в пам’ять число чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Але ви можете дійти цього висновку ще простішим способом…» Фельдфебель перестав курити, вирячився на Швейка і лише пробелькотів:

– Kappe ab![285]285
  Зняти кашкет! (нім.)


[Закрыть]

Швейк поважно вів далі:

– Отже, він почав пояснювати йому той найпростіший спосіб, як запам’ятати номер локомотива чотири тисячі двісті шістдесят вісім. «Вісім мінус два – шість. Тепер ви вже знаєте шістдесят вісім, а шість мінус два – чотири, отже, вам відомо чотири і шістдесят вісім, а коли до цього додати двійку – вийде чотири – два – шість – вісім. Не набагато важче зробити це трохи інакше, за допомогою множення і ділення, і ми дійдемо до того ж самого результату. Пам’ятайте, – говорив начальник дистанції, – що два рази по сорок два дорівнює вісімдесяти чотирьом. Рік має дванадцять місяців, отже, відніміть дванадцять від вісімдесяти чотирьох, і залишиться вам сімдесят два, відніміть від цього числа ще дванадцять місяців, це дасть шістдесят. Отже, маємо зовсім певну шістку, а нуль закреслимо. Таким чином, маємо сорок два, шістдесят вісім, чотири. А якщо закреслити нуль і цю четвірку ззаду, то зовсім легко Дістанемо знову ж таки чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Оце і є номер локомотива, який належить відправити до депо в Лису-на-Лабі. Так само, як я вже сказав, це легко встановити й за допомогою ділення. Вираховуємо коефіцієнт, згідно з митним тарифом!» Вам погано, пане фельдфебелю! Якщо бажаєте, то я почну хоч би з «General de Charge! Fertig! Hoch an! Feuer!»[286]286
  Готуйсь стріляти залпами! Готуйсь! Приціл вгору! Вогонь! (нім.)


[Закрыть] Хай йому чорт! Пан капітан не повинен був посилати вас на сонце. Я збігаю по ноші.

Прийшов лікар і констатував, що це або сонячний удар, або гостре запалення мозкової оболонки.

Коли фельдфебель отямився, Швейк стояв біля нього і говорив:

– Так щоб вам це до кінця розповісти… Думаєте, пане фельдфебелю, той машиніст це запам’ятав? Він переплутав і помножив усе на три, бо згадав святу трійцю, а локомотива не знайшов. Він там ще й досі стоїть на шістнадцятій колії.

Фельдфебель знову заплющив очі.

Повернувшись до свого вагона, Швейк на запитання, де він так довго був, відповів:

– Хто іншого вчить laufschritt, той сам робить сто разів schultert.

В кутку вагона тремтів Балоун. За час відсутності Швейка, коли вже частина курки зварилася, він з’їв половину Швейкової порції.

* * *

Перед відходом ешелон наздогнав мішаний військовий поїзд з різними військовими частинами. Це були вояки, що спізнились, або солдати з лазаретів, які наздоганяли свої частини, а також інші підрозділи, які поверталися з відряджень або з тюрем.

З цього поїзда зійшов також однорічник Марек, якого в свій час обвинувачували в бунті, бо він не хотів чистити сортирів. Але дивізійний суд його звільнив, слідство проти нього було припинено, і однорічник опинився тепер у штабному вагоні, щоб зголоситися до командира батальйону. Однорічник досі не належав ні до якої частини, бо його переводили з тюрми до тюрми.

Коли капітан Сагнер побачив однорічника і прийняв від нього папери з секретною приміткою: «Politisch verdachtig! Vorsicht!»[287]287
  Політично неблагонадійний! Обережно! (нім.)


[Закрыть] – він не дуже зрадів, та, на щастя, капітан згадав того «сортирного генерала», який так оригінально рекомендував поповнити особовий склад батальйонним літописцем.

– Ви дуже недбайлива людина, однорічнику, – сказав капітан Сагнер. – У школі однорічників ви були справжньою карою божою. Замість того щоб намагатися відзначитись і заслужити якийсь чин, відповідно з вашою освітою, ви блукали з тюрми до тюрми. Ви соромите полк, однорічнику. Але ви зможете виправити свою помилку, коли сумлінно будете виконувати свої обов’язки і опинитеся знову в рядах зразкових вояків. Щиро віддайте свої сили батальйонові. Ми востаннє випробуємо вас. Ви інтелігентна молода людина і, безумовно, вмієте писати. Володієте стилем. Я ось що вам скажу. Кожний батальйон на фронті потребує когось, хто б вів хронологічний запис усіх воєнних подій, безпосередньо зв’язаних з діями батальйону на полі бою. Треба описати всі переможні походи, всі визначні героїчні хвилини, в яких батальйон буде брати участь і в яких відіграє головну і передову роль, описувати все це, систематично підготовляючи матеріали з історії армії. Ви мене розумієте?

– Насмілюсь доповісти, пане капітане, розумію. Йдеться, як я зрозумів, про епізоди з життя всіх частин. Батальйон має свою історію. Полк на основі літописів своїх батальйонів пише історію полку. Полки творять історію бригади. Історія бригади – історію дивізій і так далі… Я зроблю все, що в моїй силі, пане капітане! – Однорічник Марек приклав руку до серця. – Буду записувати з щирою любов’ю всі славні дати нашого батальйону, особливо тепер, коли наступ у повному розпалі, коли й для нашого батальйону почнуться гарячі дні й він укриє своїми геройськими синами бойовисько. Я сумлінно відзначатиму розвиток усіх подій, які мають відбутися, щоб сторінки історії нашого батальйону були сповнені лаврів.

– Ви перебуватимете при штабі батальйону, однорічнику, відзначатимете, кого представлено до нагороди, і записуватимете, звичайно, згідно з нашими вказівками, ті операції, які особливо яскраво показали б надзвичайний запал і залізну дисципліну батальйону. Це не так легко, однорічнику, але я сподіваюсь, що у вас досить спостережливості і, діставши від мене певні директиви, ви відзначите наш батальйон серед інших частин. Я надсилаю до полка телеграму про призначення вас батальйонним історіографом. Зголосіться до фельдфебеля Ванека з одинадцятої маршової роти і скажіть, хай він влаштує вас у своєму вагоні. Там найбільше вільних місць. І перекажіть Ванеку, щоб він негайно прийшов до мене. Звичайно, вас зарахуємо до штабу батальйону. Це буде оформлено наказом.

* * *

Кухар-окультист спав. Балоун, не перестаючи, тремтів, бо він уже відкрив надпоручникові сардинки. Фельдфебель-рахівник Ванек пішов до капітана Сагнера, а телеграфіст Ходоунський потайки роздобув десь на вокзалі пляшку ялівцівки, випив її і, розчулившись, заспівав:

 
Поки жив я в снах і мріях,
Вірною земля здавалась,
Віру я в душі леліяв,
А в очах любов палала,
Та за мить я взнав, що, власне,
Зрада – це земна ознака,
Віра і любов погасли —
Я проснувся і заплакав.
 

Потім підвівся, підійшов до столу фельдфебеля-рахівника Ванека і написав на клапті паперу великими літерами:

«Цим уклінно прохаю підвищити мене в чині й призначити батальйонним сурмачем.

Телеграфіст Ходоунський»

* * *

Капітан Сагнер розмовляв з фельдфебелем-рахівником Ванеком дуже коротко. Він тільки звернув його увагу на те, що батальйонний історик однорічник Марек тимчасово перебуватиме в одному вагоні зі Швейком.

– Можу вам лише сказати, що цей Марек, теє, як його, трохи підозрілий, politisch verdachtig. Боже мій! Зараз у цьому немає нічого дивного: про кого так не говорять. Але це тільки здогади. Думаю, ви мене розумієте? Я вас тільки попереджую, коли б він почав там щось таке… ну, ви мене розумієте, одразу ж його перепиніть, щоб я не мав якихось неприємностей. Просто скажете йому, хай припинить базікання, і на тому справа скінчиться. Це не значить, що вам треба бігати з усякими там дрібницями до мене. Поговоріть з ним подружньому. Такі товариські зауваження завжди впливають краще, ніж якісь дурні доноси. Одно слово, я не хочу нічого чути, бо… розумієте, такі речі можуть заплямувати весь батальйон.

Отже, повернувшись до вагона, Ванек відвів однорічника Марека вбік і сказав йому:

– Чоловіче, ви підозрілий, але це не має значення, тільки не говоріть зайвого при отому телеграфісті Ходоунському.

Ледве він устиг це сказати, як приперся Ходоунський, упав у обійми фельдфебеля-рахівника й захлипав п’яним голосом, що мало означати спів:

 
Як настали дні, мов злидні,
І як душу жах тривожив,
На твоєму серці ріднім
Я пролив гарячі сльози.
Твої очі заясніли
Сяйвом двох зірок чудових,
З губ твоїх слова злетіли:
«Кинути тебе? Ніколи!»
 

– Ми ніколи один одного не кинемо, – проквилив Ходоунський. – Тільки-но щось почую по телефону, зараз же скажу вам. Чхати мені на присягу.

Балоун у кутку злякано перехрестився й почав голосно молитися:

– Мати божа, не відкидай моєї молитви, а милостиво її вислухай. Допоможи мені, нещасному, що волає до тебе з живою вірою, кріпкою надією і гарячою любов’ю в цьому падолі сліз і скорботи. О царице небесна! Заступися за мене, щоб я до кінця життя свого залишився під господньою опікою, під твоєю охороною.

Благословенна діва Марія справді промовила за нього добре слово, бо за хвилину однорічник витяг із свого вбогого заплічного мішка кілька бляшанок сардинок і кожному дав по одній.

Балоун сміливо відчинив чемоданчик надпоручника Лукаша і поклав туди сардинки, що впали з неба.

Та коли незабаром усі відкрили бляшанки і з насолодою почали їсти, на Балоуна знову найшла спокуса, він витяг із чемодана сардинки, відкрив їх і жадібно ум’яв.

І ось тут благословенна і найсолодша діва Марія від нього відвернулася, бо саме коли він допивав з бляшанки олію, до вагона підбіг батальйонний ординарець Матушич і загорлав:

– Балоуне, неси своєму обер-лейтенантові оті сардинки!

– Ох, і нахапається ляпасів, – сказав фельдфебель Ванек.

– З порожніми руками ти краще туди й не потикайся, – порадив Швейк. – Візьми з собою хоч п’ять порожніх бляшанок.

– Що ви, власне, зробили, що вас так бог карає? – запитав однорічник. – На вашому минулому, певно, лежить якийсь великий гріх. Чи не вчинили ви святокрадства, з’ївши у свого священика шинку з печі? А може, видудлили з його погреба церковне вино? Чого доброго, ви ще хлопцем лазили по грушки до попівського саду?

Балоун скрушно махнув рукою. Його несамовитий вигляд змученої людини наче волав: «Коли вже настане кінець моїм стражданням?»

– Он воно що, – здогадався однорічник, немов почувши зойк душі нещасного Балоуна. – Ви, друже, втратили зв’язок з господом богом. Ви не вмієте вблагати господа бога, щоб він якнайшвидше забрав вас із цього світу.

А Швейк додав:

– Балоун усе ніяк не може наважитися віддати своє військове життя, свої солдатські переконання, свої слова та вчинки, свою солдатську смерть на ласку «материного серця Всевишнього бога», як не раз говорив мій фельдкурат Кац, коли, бувало, нажлуктиться і з п’яних очей штовхне на вулиці якогось солдата.

Балоун заявив, що вже й на шеляг не вірить господу богу, бо скільки він даремне молився, щоб Всевишній послав йому більше сили терпіти і якось той його шлунок звузив.

– Ота моя ненажерливість виникла не з війни, – почав він нарікати. – Вона мучить мене вже здавна. Через неї, оцю саму ненажерливість, жінка ходила з дітьми на прощу до Клокот.

– Знаю, – сказав Швейк, – це біля Табора. Вони там мають багату діву Марію з фальшивими брильянтами. Якось її хотів обікрасти один причетник звідкілясь із Словаччини. Дуже побожний чоловік був. Він приїхав до Клокот і вирішив, що воно йому краще вдасться, коли спочатку очиститься від усіх старих гріхів. На сповіді він покаявся й у тому, що хоче завтра обікрасти діву Марію. Але не встиг і оком моргнути, не те що прочитати триста разів «Отче наш», – таку єпітимію наклав на нього священик, щоб він тим часом не втік, – як уже причетники тягли його на жандармський пост.

Кухар-окультист почав сперечатися з телеграфістом Ходоунським, чи не було це зрадливим порушенням таємниці сповіді, порушенням, яке волає до неба про помсту, чи варто було взагалі затівати справу, якщо йшлося про фальшиві брильянти. Нарешті Юрайда довів Ходоунському, що це була карма, тобто наперед визначена доля з далекого незнаного минулого, коли той злощасний причетник із Словаччини був ще головоногом на якійсь іншій планеті. Так само вже давно, коли священик із Клокот був ще якимось ящуром або нині вже вимерлим сумчастим ссавцем, доля вирішила, що він мусить порушити таємницю сповіді, хоч з юридичного погляду канонічне право дозволяє давати розгрішення навіть тоді, коли йдеться про монастирське майно.

До всього цього Швейк додав таке мудре зауваження:

– Ваша правда. Жодна людина не знає, що вона буде викомарювати за кілька мільйонів років, і тому ні від чого не сміє зарікатися. Обер-лейтенант Кваєнічка, – ми тоді служили в Карліні в резервній команді запасних, – завжди говорив на вправах: «Не думайте собі, ви, ледачі бугаї й кабани, що для вас військова служба скінчиться на цьому світі. Ми ще й по смерті побачимось, і я зроблю вам таке чистилище, що ви очманієте, свиняча бандо».

Тим часом Балоун, який у цілковитому розпачі думав, що говорять тільки про нього й кожне слово стосується його поведінки, вів далі свою прилюдну сповідь:

– Навіть Клокоти не допомогли проти моєї ненажерливості. Бувало, повернеться жінка з дітьми з прощі й почне перелічувати курей. Аж ба – однієї або двох бракує. Але я не міг устояти, хоч і знав, що вони несуть яйця і потрібні в господарстві. Тільки-но вийду надвір, гляну на них, раптом відчуваю в шлунку прірву. За годину мені вже краще, але від курки самі кістки лишились. Одного разу наші поїхали до Клокот помолитися, щоб татуньо, тобто я, вдома нічого не зжер і не заподіяв нової шкоди. А я собі походжаю по дворі, і раптом упав мені в око індик. Я мало що не заплатив за нього життям. Стала мені впоперек горла кістка з його стегна, і якби не учень, такий собі маленький хлопчик, – він мені ту кістку витяг, – я б сьогодні не сидів тут з вами і цієї світової війни не дочекався б. Та що тут говорити! Той мій хлопчина-учень такий пухкенький, товстунчик. Жвавий та моторний…

Швейк підійшов до Балоуна.

– Покажи-но язик.

Балоун висолопив язика, після чого Швейк звернувся до присутніх у вагоні:

– Я так і знав: він зжер І свого учня. Признайся, коли ти його зжер? Тоді, коли ваші знову пішли до Клокот, так?

Балоун у розпачі благально зчепив руки і заволав:

– Дайте мені спокій, друзі! До всіх моїх нещасть ще й такі речі чути від своїх товаришів!

– Ми вас за це не засуджуємо, – сказав однорічник. – Навпаки, видно, що з вас буде добрий вояк. Коли французи під час наполеонівських воєн облягали Мадрід^{185}, іспанський комендант фортеці, щоб з голоду не віддати її ворогові, з’їв без солі свого ад’ютанта. Це вже справді жертва, бо посолений ад’ютант був би набагато стравніший. Пане фельдфебелю, як прізвище нашого батальйонного ад’ютанта? Ціглер? Та це ж якийсь недоїдок. Ним би не нагодував і одної маршроти.

– Дивіться, дивіться, – сказав фельдфебель Ванек. – У Балоуна в руці чотки.

І справді, Балоун у своєму великому горі шукав порятунку в намистинках виробництва фірми «Моріц – Левенштейн» у Відні.

– Вони теж із Клокот, – сказав сумно Балоун. – Поки мені їх принесли, наклали головою двоє гусенят. Але хіба то м’ясо, так, якась м’якушка.

Незабаром прийшов наказ по всьому ешелону – за чверть години вирушати. Але ніхто цьому не повірив, і трапилось так, що, незважаючи на всі застережливі заходи, дехто відстав… Коли поїзд рушив, бракувало вісімнадцять солдатів і фельдфебеля Насакла з дванадцятої маршроти. Поїзд уже давно зник за Ішатарчею, а фельдфебель сварився в балочці, в акацієвому гайку за вокзалом, з якоюсь повією, що вимагала від нього п’ять крон, тоді як він пропонував їй в нагороду за виконану службу крону або кілька ляпасів.

Зрештою, борг було сплачено ляпасами з такою силою, що на повіїн крик почали збігатися з вокзалу люди.